Головна Релігія Актуальні проблеми духовності Культура — людина — філософія
joomla
Культура — людина — філософія
Релігія - Актуальні проблеми духовності

Т. А. Хорольська

У наш час, коли перед людством постає ціла низка глобальних про­блем, драматизм яких полягає у тому, що вони потребують для свого вирішення спільних, узгоджених зусиль усіх народів, проблеми культу­ри набувають небувалої актуальності та гостроти. За спроби вирішити їх теоретична думка стикається з цілою сукупністю незвичних і тра­диційних філософських проблем, як-то: поняття і сутність культури; культура і діяльність; культура і розвиток людини; культура і історія; культура і спосіб життя; культура і політика та інші. Багато неустале­ного і невирішеного серед них і в теорії, і в методології часто заважає більш ефективному здійсненню культурної політики тими або іншими народами, державами. Окремі з вище перерахованих питань і будуть предметом розмислів у даній статті. При цьому слід одразу ж заува­жити, що повторюваність звернення дослідників до одних і тих же питань не слід розглядати як просте копіювання або пряме підлашту-вання під уже відоме дослідження. Адже суть подібних досліджень полягає в з'ясуванні того, що є відмінним, повторюваним, загальним і в теорії, і в методології на кожному наступному кроці пізнання куль­тури.

Так, на сучасному етапі пізнання проблем культури найбільш ефе­ктивною слід визнати синергетичну методологію, оскільки культура повинна бути віднесена до розряду складних самоорганізованих об'-єктів-систем. Певним чином остання успадковує системно-порівняль­ний аналіз явищ і процесів культури з виділенням типологічного, за­гального і особливого в них, повторюваного та неповторного, піднося­чи тим самим їх дослідження на якісно новий рівень.

Загальновідомо, що через свою багатоукладність культура є об'є-

Актуальні проблеми духовності

(Відп. ред.: Я. В.Шрамко)

Кривий Ріг (2006), 3-11 **


4

Культура Людина Філософія


Ктом дослідження багатьох наук. Однак у той же час вона є цілісністю, причому такою, що потребує до себе особливого підходу, яким сьогодні і є синергетичний підхід, що забезпечує значно більше можливостей для аналізу існування і розвитку культури як у її минулому, так і у багатогранному сьогоденні.

Культура — багаторівнева система, й завдання науки і філософії полягають у тому, щоб осмислити її і на кожному рівні, й у цілому, в основних закономірностях та тенденціях притаманних тому або ін­шому історичному періоду існування та розвитку. Відомо, що терміну «культура» у різних науках надається перш за все функціональний, а не онтологічний зміст, пропонуються такі визначення культури, які не рідко взаємно виключають один одного [1].

Ми розуміємо культуру як певну форму творчої діяльності людини, як певну форму суспільно-історичної свідомості і духовного розвитку людської особистості, як процес виробництва, збереження та сприйня­ття матеріальних та духовних цінностей, що відіграють надзвичайно важливу духовно-перетворюючу роль у житті людини і суспільства. Таке розуміння культури дає нам можливість виокремити у якості провідних ті проблеми і аспекти, які визначать її сутність. До таких слід віднести: 1) співвідношення соціально-об'єктивного і суб'єктивно-особистісного у творчій діяльності суб'єктів культури; 2) співвідноше­ння ціннісно-нормативної, смислової та творчої характеристики жит­тєдіяльності людини; 3) історичну активну творчу діяльність людини; 4) розвиток самої людини включеної у живу тканину творчої життє­діяльності; 5) співпадання розвитку, творення культури з творенням і розвитком особистості у залежності від яких, на наш погляд, і можуть мати місце розбіжності розуміння змісту культури.

Культура, відтак, є творчою, будівничого діяльністю людини як ми­нулою, втіленою у цінностях, традиціях, смислах, нормах і т. ін., так і актуальною, теперішньою, що грунтується на розпредметненні цінно­стей, ідеалів і норм творчими здібностями людських індивідів. Куль­тура, здійснюючи міцний вплив на хід сучасного світового розвитку і сама, у свою чергу, відчуває не менш сильний вплив на себе з боку цього розвитку.

Одним із суттєвих чинників, що визначає розвиток культури у наш час є процес глобалізації суспільного життя, руйнація просторово-те­риторіальних і часових бар'єрів між суб'єктами культури сучасними засобами комунікації та інформації, які, з одного боку, створюють пе­редумови для максимального посилення їх взаємозв'язків, а з іншо­го, — передумови для «розмивання» накопиченого культурно-істори-


Т. А. Хорольська

5


Чного досвіду кожним з них.

Самі по собі процеси глобалізації та пов'язана з ними передбачува­на взаємодія культур є процесами об'єктивними і у кінцевому рахун­ку є умовою розвитку кожного конкретно-історичного типу культури. Однак у трактуванні та оцінці значення цих процесів стикаються різні соціально-філософські і культурологічні позиції. А тим часом існує на­гальна потреба напрацювання більш менш єдиної стратегії їх рішення, яка, з одного боку, враховувала б ці відмінності і навіть розбіжності, з іншого, — покладалась на таке розуміння сучасного культурного роз­витку, яке могло б стати загальною базою порозуміння суб'єктів куль­тури, що знаходяться, по-перше, на різних рівнях соціального розви­тку, а по-друге, відрізняються характером духовних процесів, життє­вими укладами, стилем та способами життя. Адже саме поняття жит­тя є тим необхідним елементом культурного цілого, яке характеризує витоки людського залучення у культуру, спосіб включення індивіда до культури, стан культурності. З іншого боку, культура, будучи сама впорядкованою за визначенням, впорядковує людське життя, оскільки логіка життя і логіка культури хоч і пов'язані тісно між собою, тим не менше логіка життя не є логікою культури, а логіка культури не є логікою життя. Однак онтологічна потреба людини бути людиною зумовлює утворення онтологічної цілісності життя і культури, у про­сторі якої втілюються всі людські наміри і смисли, істинність і повнота буття.

У вищевикладеній ситуації кожна із означених тенденцій може ви­явитися своєю протилежністю, що ми і маємо можливість спостері­гати сьогодні у культурному бутті народів на пострадянському про­сторі. Намагання окремих колишніх радянських республік довести до крайнощів культурну самобутність загрожує одним — переростанням у самоусобленість, другим — своєрідним культурним ізоляціонізмом, третім — культурною винятковістю. З іншого боку, передбачувані про­цесами глобалізації взаємодія та взаємне культурне збагачення обер­таються на ділі для окремих народів культурною експансією. Замість глобальних рівноправних зв'язків, у такому випадку, ми маємо мо­жливість спостерігати глобальне нищення і національної, і загально­людської культури. Так, скажімо, зовнішнє втручання у самостійне і своєрідне вирішення тими або іншими народами своїх внутрішньо-культурних справ, або насадження за допомогою сучасних засобів ін­формації чужих духовних та життєвих стандартів можуть мати не­поправні негативні глобальні наслідки для людства в цілому. У цьому нас переконують безліч фактів так званих «мирних», духовних, еконо-


6

Культура Людина Філософія


Мічних та військових експансій, виголошених та невиголошених війн ХХ-ХХІ століть, які загрожують людству непоправними втратами у соціально-культурному розвитку та розвитку особистості.

Тим не менше, не є виключенням у сучасних дослідженнях соціаль­но-культурного розвитку окремих народів те, що культурний вплив однієї національної культури на іншу, вплив одного суспільного дія­ча на іншого тлумачаться як чисто формальні співпадання на основі зовнішнього, випадкового уподібнення, простого наслідування, а не по суті.

Взаємовплив культур — це перш за все сприйняття суб'єктами куль­тури певних загально значимих культурних смислів, ідей, життєво-творчих принципів. І у разі, якщо ці ідеї та принципи історично і гуманістично виправдані, то процес їх культурного сприйняття буде творчим, а значить виключатиме нівелювання тих або інших суб'єктів культури. Більше того, такі взаємовпливи сприяють зміцненню зв'яз­ків особистості з власним національним середовищем, власною вітчи­зняною культурою й історією. Головне при цьому полягає не у тому, щоб дослідженнями зафіксувати факти зв'язків і взаємодій культур, а у з'ясуванні їх істинної значимості для розгортання світового істори-ко-культурного процесу, визначення місця і ролі особистості, окремих країн і народів у ньому. Скажімо, така культурна подія епохального значення як створення Кирилом та Мефодієм слов'янської азбуки віді­грала видатну роль у культурній долі багатьох слов'янських народів, включаючи і києво-руський. На жаль, є чимало прикладів із соціаль­но-культурного життя тих же слов'янських народів, які мають ефект впливу протилежного значення, що суттєво відбивається на процесі сучасного національно-культурного відродження.

Зближення та порозуміння культур стає нормою співжиття народів як суб'єктів культури за умови рівноправності, партнерства та творчо­го співробітництва, безкорисливості відношень, обміну культурним до­свідом, недоторканості самобутності тієї або іншої культури, так звано­го «культурного маркетингу», інтернаціональної зовнішньої культур­ної політики з її дипломатичними та політичними чинниками. Саме завдяки такому «культурному маркетингу» зовнішніх культурних по­літик кожен суб'єкт культури дістає більш менш раціональний захист та інструмент сприяння розвитку самобутньої національної культури. Тим більше, що у сучасній цивілізації культура визначається не заса-дничими поняттями життя і діяльності людини, а поняттями «цирку­ляції і акумуляції можливостей» (П. Козловський) та актуалізацією їх використання. Тобто йдеться про проблеми плюралізації і інтеграції


Т. А. Хорольська

7


Культури та про ту напругу, яка виникає між життям, як своєрідним буттєвісним багатоманіттям історично-культурних субєктів та норма­тивністю культури у процесі глобалізації, між; національними культу­рами та, скажімо, нормативністю прав людини з їх обов'язковістю для будь-якої культури, а не лише західної. Адже саме з ідеєю і уявлен­нями про права людини як її гідність та «неоціненність суб'єктності» (Гегель), на наш погляд, і можлива загальнолюдська культура у її гуманістичному прояві і змісті. Культурний же релятивізм стосовно такої універсали як права людини завжди повинен розглядатися як позиція панування, оскільки він не оцінює людей різних культур як рівноправних і водночас самобутніх.

Аналізуючи сутність культури, необхідно ставити, на наш погляд, більший наголос на тому, що вона не лише створюється людиною, а й заради людини, що це специфічно людський спосіб буття. Така тра­диція має глибоке коріння, що сягає ще античності. Людина засобами виховання культивує у собі певні навички, звички, вміння, здібності і переконання. У культурі відбувається індивідуальне відтворення лю­дини. Вона переживає своє ніби друге народження. Тому культуру у цьому контексті можна визначити і визнати способом самотворення і самовідтворення, розвитку і саморозвитку особистості, способом само­усвідомлення і ставлення до себе самої та інших. Вона покликана стати контекстом, живою тканиною смислів, з якими співвідносить себе люд­ська особистість, засобом інтеграції індивідуальних вчинків і поведін­ки у так звану персональну культурну біографію та культурну біогра­фію народу, людства. Відтак, оформлення культурної біографії повин­но відбуватися перш за все у сфері освіти і виховання. Не випадково сформувалось у свій час уявлення про культуру як сферу виховної та просвітницької діяльності у самому широкому значенні цього слова, яка здійснюється певними групами людей та соціальних інституцій. Остання теоретично включає в себе процес дослідження, вивчення, збереження, розповсюдження та засвоєння цінностей культури, залу­чення до них різних верств населення через різні види навчання та про­світи, діяльність закладів культури і т. ін. Але ж поставимо питання: чи може сучасна система освіти, у якій навчальні програми принципо­во змінюються майже щорічно, від Міністра до Міністра, оптимізува-ти вирішення питання формування культурної біографії особистості? Існуючі факти непорозумінь між викладачами і учнями, між батька­ми і дітьми, особистістю і суспільством свідчать про те, що у системі комунікативних дій названі суб'єкти орієнтуються на різні взірці та життєво значимі цінності, без врахування загальнокультурної тканини


8

Культура Людина Філософія


Смислів та ідеалів. Приділення більшої уваги вивченню природознав­чих дисциплін, результати яких доволі швидко старіють, на всіх рівнях освіти повинне, на наш погляд, бути зменшеним на користь дисциплін більш орієнтованих на культуру та засвоєння її принципової першо-значимості для розуміння тенденцій розвитку людини і суспільства, для усвідомлення особистістю більших можливостей формування усіх сфер людського буття засобами культури.

Якщо ж втрачається загальнокультурна тканина смислів і значень, то культурна орієнтація для окремої людини стає майже неможли­вою. З іншого боку, індивідуальні події людської життєдіяльності та їх переживання не можуть не бути включеними до смислової органі­ки кожного етапу існування і розвитку культури як культурного на­дбання певного покоління, репрезентованого індивідуальністю. Біль­ше того, культурна ідентичність (немає значення — чи то особистість, чи нація, народ) повинна бути культурно динамічною, спроможною до культурних змін, поза як може наступити «тиск ідентичності все-загального» (Т. Адорно), примус до культурної псевдо узгодженості. Іншими словами, здійснення соціально-культурної комунікації вима­гає від ідентичностей постійного самовдосконалення, чітких думок, ідеалів і цінностей, виразних здібностей суб'єктів культури до куль­турних змін та особливого піднесення їх моральної «культурності», до того, що у свій час Гегель називав «ідентичністю ідентичного і неі­дентичного», «буттям-з-собою-і-іншим», до поєднання ідентичності з утриманням рівності самій собі. А відтак, не турбота про людину, і не відмова від неї є кінцевою метою культури, а постійне створення умов для вдосконалення людини. Між; іншим, у цьому контексті доречним буде згадати біблійний вираз: «Кому багато дається, з того багато і запитується», який слід визнати справедливим не лише для індиві­дів, а й для суспільства, людства. Джерелом культурного розвитку людей, зростання їх духовних запитів та потреб, їх підвищеної заці­кавленості у самозбагаченні своєї індивідуальності була і залишається активність, пряма і безпосередня включеність індивідів у соціально-культурний процес як системну цілісність у всій її складності і стру­ктурі. Поза власною активністю залучення до соціально-культурного процесу буде носити формальний характер, формальне засвоєння і ви­конання особистістю норм і регламентацій культури, що призведе до чисто пасивної та споживацької «насиченості» культурними благами, до людини «в культурі», а не до культурної людини. «Розгортання» ж запитів індивідів на культуру, у такому випадку, супроводжується не вдосконаленням та духовним самозбагаченням особистості, а навпаки,


Т. А. Хорольська

9


Граничним звуженням її потенційних творчих можливостей, збіднін­ням внутрішнього духовного світу. Саме таке людське псевдо «культи­вування» призводило у недалекому минулому родючі землі до спусто­шення, до забруднення річок та водоймищ, атмосфери, до такої ніби­то доцільної діяльності, від якої тхне нерозумністю, недоцільністю та стихією і хаосом. Недопущення людиною подібного свавілля можливе за умови усвідомлення таких складових культуротворення як свобо­да і відповідальність, здібність людини визначати міру своєї власної відповідальності за культуру як специфічно людського способу буття, у якому ціннісно-добродійне співпадає з істиною та красою, індивіду­альне з загальнолюдським, об'єктивне з суб'єктивним.

Таким чином, неприйнятними тенденціями, що склалися у філо­софії стосовно розуміння формування ідентичної культурної біогра­фії є як тенденція відокремлення індивіда від розвитку всезагальності культури (Ф. Ніцше), так і тенденція розчинення індивідуальної куль­турної біографії у соціально-культурному середовищі (Л. Фейербах, К. Маркс).

Розгляд культури у особистісному аспекті, її орієнтації на розви­ток людської особистості, орієнтації на «вічні цінності» Істини, Добра і Краси засвідчує своєрідність відображення ідеалів, взірців і смислів, у тому числі і у політичній культурі. Даний аспект розгляду культури стає надто актуальним в умовах тиску на людину багатьох негатив­них соціально-політичних обставин нашого життя, в умовах дефіциту політичної культури, політичної пасивності певної частини населення і ін. Як у свій час зазначалося в одному із німецьких часописів тер­мін «політична культура» відноситься до тих понять, значення яких зростає відповідно до того, наскільки частішими стають скарги на за­непад політичних уподобань. Цей термін вживається тим частіше, чим більше виникає підстав скаржитися на недостатньо глибоке вкорінен­ня справедливості того або іншого соціально-політичного ладу та ін­ших політичних цінностей у свідомості громадян [2]. Відтак, поняттю «політичні цінності» як компоненту політичної культури притаманна стійка орієнтація свідомості на оприявлення відношення до соціально-політичного ладу, до політичних та правових інституцій, що функціо­нують у суспільстві. Тому політичну культуру можна було б визна­чити як суму соціально усвідомлених і глибоко сприйнятих цінностей та переконань, які пронизують політичну діяльність суб'єктів того або іншого суспільства, включаючи його мікрорівень (особистість) та ма-крорівень (політична система).

Однак політична культура не зводиться лише до політичної свідо-


10

Культура Людина Філософія


Мості, а закономірно передбачає перетворення останньої у політичні дії. Результативність таких дій передбачає їх оцінку з точки зору вті­лення інтересів людських індивідів, певних груп і верств населення та викладення у вигляді політичних норм поведінки політичних діячів, партій, держави та суспільних організацій. При цьому політична пра­ктика, як структурний елемент політичної культури, часто і густо не є адекватністю політичним цінностям як ідеалам культури, що у решті решт і викликає кризу політичної культури та невдоволення людини і суспільства. Характерним прикладом у цьому контексті є стан, су­тність та функціонування політичної культури нашого суспільства.

Політична культура, отже, є виразником якості та впорядкованості соціально-політичного життя людей, поза яким не може знаходитись жодна свідома верства населення, жодне соціальне утворення, жодна особистість. Політична практика вилучення з цього процесу будь-кого з них, а тим більше національної системи освіти, означатиме позбавле­ння певних верств населення активної участі у впорядкуванні соціаль­но-політичного життя засобами політичної культури. Але ж, на наш погляд, суттєвою помилкою політики і політиків є думка про те, що система освіти — це менш важливий чинник формування політичної культури особистості і суспільства, ніж, скажімо, партії, системи за­собів інформації та реальні політичні обставини, потреба у політичній культурі як об'єктивних чинниках. Тим паче, що у процесі вивчен­ня різних наук відмічаються різні аспекти політичної культури як: а) різновиду інтегральних культурних цінностей; б) певного способу, форми і рівня духовно-практичної діяльності та відношень індивідів і суспільства; в) виразу, закріплення та реалізації докорінних інтересів певних верств населення, спільнот та особистості; г) сукупності певних політичних поглядів, цінностей, знань, вмінь і навичок; д) активної участі громадян у суспільно-політичному житті; є) забезпечення фун­кціонування політичних і соціальних інституцій, норм, традицій і т. ін.; ж) міри практичної реалізації людських інтересів та політичних іде­алів, що проголошують політичні партії, держава, політичні діячі; з) оцінка та співвіднесеність наявних політичної свідомості та політичної діяльності з цілісністю культури та моралі.

1 Бібліоґрафія

[1] Див.: Маркарян Г. С. Очерки теории культуры; Межуев В. М. Культура и история; Давидович В. Е., Жданов Ю. А. Сущность


Т. А. Хорольська

11


Культуры; Злобин Н. С. Культура и духовность; Моль А. Социоди-намика культуры; Козловски П. Культура постмодерна; Быстри-цкий Е. К. Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие; Шинкарук B.I. Поняття культури. Філософські аспекти // Фено­мен української культури: методологічні засади осмислення; Таба-чковський В. Г. Антропокультурне та соціокультурне у людськім світовідношенні // Філософська і соціологічна думка. — 1996. — 3-4 і ін.

[2] Див.: Die Politische Meinung. - 1981. —№ 194.

[3] Б ом Д. Науки и духовность: необходимость изменений в культуре // Человек. — 1993. — № 1.

[4] Бытие Человека в культуре (Опыт онтологического подхода).— К., 1994.

[5] Петров М. К. Социально-культурные основания развития совре­менной науки.—М.: Наука, 1992.