Головна Релігія Актуальні проблеми духовності ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ В ТВОРЧОСТІ ЯКОВА КОЗЕЛЬСЬКОГО
joomla
ІДЕЇ ГУМАНІЗМУ В ТВОРЧОСТІ ЯКОВА КОЗЕЛЬСЬКОГО
Релігія - Актуальні проблеми духовності

М. Й. Заремський

Загальновідомим є те, що гуманізм як система поглядів та прин­цип поведінки формувався вже на ранніх етапах класово-державного трансформування суспільства, і його осмислення як найвищої цінно­сті, котра має інтегральний характер для спільноти в цілому та всіх її прошарків, здійснювалося у межах спеціалізованих форм духовного виробництва — філософії та релігії. Завдяки їх особливому статусу і особливим можливостям впливати на мораль в концептуальні засади осмислення суспільного розвитку як найважливіша компонента була втілена думка про самоцінність, унікальність, неповторність людсько­го життя як такого, поза статевими, віковими, етнічними, становими, майновими та іншими відмінностями між; людьми.

Ця гуманістична тенденція була властива й для вітчизняної філо­софської думки минулих часів, особливо у XVIII столітті, коли ро­зуміння гуманізму, його природи не було звуженим (як це відбуло­ся пізніше) рамками однобокого класового підходу. Враховуючи це, а також; й ту обставину, що з початком епохи Просвітництва в Європі XVIII століття з'являється позарелігійна концепція суспільного про­гресу (Вольтер, Гоббс, Руссо, Тюрго, Кондорсе та інші), і беручи до уваги, що гуманістичні пошуки у такому ж напрямку ведуться й на вітчизняному грунті (Г. Сковорода, Я. Козельський, В. Золотницький), вартим уваги було б співставлення поглядів західноєвропейських та ві­тчизняних мислителів на розуміння місця і ролі людини в суспільстві, а відтак — гуманізму.

Певна робота в цьому напрямку здійснена дослідниками філософ-

Актуальні проблеми духовності

(Відп. Ред.: Я. В. Шрамко)

Кривий Ріг (2006), 144-154 І44


М. Й. Заремський

145


Ської творчості Г. Сковороди1. Цього аж ніяк не можна сказати про аналітичне опрацювання творчого доробку нашого видатного співві­тчизника— «прологу» (як кваліфікував його О. Пріцак)2 у розвитко­ві української філософії, яскравого представника нового (цілком від­мінного від сковородинівського софійного) — епістемного типу мисле­ння—Якова Павловича Козельського (близько 1728-після 1795). Роз­робці просвітницьких ідей (гуманізму — зокрема) присвячений голов­ний твір цього видатного українця— «Філософічні пропозиції» (1768), певною мірою — його остання велика робота «Міркування двох індій­ців Калана і Ібрагіма про людське пізнання» (1788)—як реакція на широку кампанію боротьби проти просвітницьких ідей, як антимасон-ський твір.

Що ж стосується написаних у 50-60-ті роки минулого століття ста­тей та монографій, присвячених Козельському3, то вони або лише час­тково зачіпають проблеми гуманістики, розробки просвітницьких ідей, або витлумачують та оцінюють їх з позицій соціально-класових ідео-логем того періоду.

Завданням нашої статті є не тільки спроба більш ґрунтовного висві­тлення місця і ролі Я. П. Козельського у розробці гуманістичних ідей, але й намагання встановити вітчизняні пріоритети у цих питаннях, — загальнолюдське не тільки не заперечує, але й проявляє себе у формі національного. У цьому зв'язку нам близька думка І. Ільїна: «Люди­на може віднайти загальнолюдське лише таким чином: поглибити своє духовно-національне лоно до того рівня, де живе духовність, зрозуміла для всіх віків і народів»4.

1 Див. напр.: БагалійД. Г. Сковорода: Український мандрований філософ.— Харків, 1926; Драч І. Ф., Кримський С. Б., Попович М. В. Григорій Сковорода. — Ки­їв., 1984; Іваньо І. В. Філософія і стиль мислення Г. Сковороди. — К., 1983; Махно­вець Л. Григорій Сковорода: Біографія. — К., 1972; Петров Н. И. Первый малорос­сийский период жизни и научно-философского развития Григория Сковороды. — ТКДА, 1902. —№12; Сковорода Григорій. Дослідження, розвідки, матеріали. — К., 1992; Сумцов М. Ф. Сковорода і Ерн. —Літературно-науковий вісник, 1918. — Кн. 1 та ін.

2Пріцак О. Доба військових канцеляристів // Київська старовина. — 1993. — №4.

3 Див. напр.: Демичев В. А. Я. П. Козельский о предмете философии и класифи-кации наук // Вопросы философии. — 1958. — №4; Дмитриченко B.C. Суспільно-політичні погляди Я. П. Козельського. — К., 1957; Коган Ю. Я. Просветитель XVIII века Я. П. Козельский. — М., 1958; Щипаное И. Я. Общественно-политические и фи­лософские воззрения русских просветителей второй половины XVIII века // Очер­ки по истории философской и общественно-политической мысли народов СССР. — Т. 1. —М., 1955 таін.

4Ильин И. А. Путь к очевидности. — М., 1993. —С. 245.


146

Гуманізм Якова Ковельського


Як це випливає вже з передмови до «Філософічних пропозицій», проблема благополуччя і щастя народу хвилювала Я. Козельського з тієї причини, що прагнення, тяга до благополуччя, на його думку, є «природне право» всіх людей, хоча, «незважаючи на це, небагато з них ним користуються».

Український мислитель підкреслює, що у вирішенні кардинальних проблем гуманістики він приєднується до табору французьких філосо­фів XVIII століття. Аналізуючи їх ідеї, Козельський водночас виступає як самостійний оригінальний мислитель: він творчо, критично переро­бив все те краще, що було в західноєвропейській думці, намагаючись використати передові ідеї для вирішення завдань суспільного життя Росії.

Особливо прихильним було ставлення Я. П. Козельского до Ж.-Ж. Руссо — за його словами, — «бессмертия достойного мужа, как высо­копарного орла, превзошедшего всех бывших до него философов»5. Аби висловити це, потрібно було мати неабияку сміливість: ще за 5 років до надрукування «Філософічних пропозицій» книги Руссо було заборонено розповсюджувати в Росії.

На формування суспільно-політичних поглядів Козельського вели­кий вплив справили також; Дідро, Монтеск'є, Гельвецій. Але, виступа­ючи як самостійний і оригінальний мислитель, Я. Козельский, як він сам пише, «не ласкал никому из других авторов, каков бы он велик ни был, потому что раболепствующий мнениям других людей равно глуп кажется в глазах мудрого человека» е. Завдяки цьому український фі­лософ зміг в ряді питань подолати недоліки своїх попередників і ви­словити ряд нових ідей.

Незважаючи на те, що дуже важливим для вченого Яків Козель­ський вважає заглиблення в «натуру речей», все ж основне завдання він вбачає у пошуку «правил благополуччя». Це положення задекла-ровується вже з перших фраз твору — у зверненні до читача, котрим започатковуються «Філософічні пропозиції»: «Ежели рассудить о на­мерении, с которым мы обучаемся наукам, то философия между ни­ми заслуживает особливое уважение, не столько для содержания в ней оснований ко всем другим наукам, сколько для правил к исканию благополучия»7. Не менш важливим, вважає автор, є й пошук «к до-

5Козельский Я. П. Философические предложения. Предисловие // Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века. — Т. 1. — М.: Го-сполитиздат, 1952. — С. 418.

6 Там зюе.

7 Там С«се.-С.412.


М. Й. Заремський

147


Стижению его [благополуччя—М. З.] Пристойных средств»8. Іншими словами, предметом особливої уваги Я. П. Козельського є етичні та со­ціально — політичні проблеми як складові його практичної філософії.

Присвячені етиці сторінки «Філософічних пропозицій» Козельсько­го як за формою, так і за змістом вигідно відрізняються від традицій­них для того часу повчань, витриманих в дусі настанов на всі випадки життя.

Як відомо, широке розповсюдження в XVIII ст. як на Заході, так і в Росії отримала теорія «природного права». Застосовані до сфери ети­ки, її положення дозволили здійснити серйозний крок у справі еман­сипації моралі від релігії, проголосивши принципи природного похо­дження і розумного пояснення моралі.

Теорія «природного права» стала ареною гострих дискусій у се­редовищі представників Просвітництва XVIII століття, де предметом суперечок було те, чи здатність розуміти добро і зло (закладена, на думку деяких просвітників, в самій людській природі) навіяна Богом, чи людина сама обходиться без допомоги Творця. Свою філософську позицію у цьому питанні Козельський висловлює наступним чином: «Философы рассуждают о свойствах и делах Божиих, а мне думае­тся, что это они предпринимают излишнее и несходное с силами их разума дело. Священное писание проповедует нам в божестве непо­стижимую умом нашим премудрость, беспредельное всемогущество, вечность бытия, неприкосновенность, необъятность и правую волю, то есть склонность к благодеянию и правосудию и отвращение от всех неправостей, чего для нас и довольно, а более покушаться на непоня­тное умом нашим, кажется, некстати»9. Заявляючи про свою відмову розмірковувати про властивості і справи Божі, український філософ спонукає нас до висновку про його, принаймні, релігійний індиферен­тизм, про прагнення до кінця розмежувати філософію і психологію, про наявність у поглядах Я. Козельского деїстичних тенденцій.

Зовсім інша позиція з цього питання властива сучасникам Козель­ского— В. Золотницькому, Г. Теплову та іншим. Вважаючи, як і Ко­зельський, своїм головним завданням пошук шляхів до благополуччя людей, Володимир Золотницький, наприклад, писав: «Все граждан­ские от разумных и Богом данных нам монархов, также и церковные от мужей природных и откровенных разумом наполнил их предписан­ными законами, суть точно божественные»10. А звідси, у повній від-

8 Там же.

9 Там же. - С. 417.

10 Золотницкий В. Состояние человеческой жизни... —СПб., 1763. — С. 31.


148

Гуманізм Якова Ковельського


Довідності з духом зазначеного, — позиція, що іменується «непротив­ленням злу — насильством»: якщо тебе образили, — повчає Золотни-цький, — «то уступи ему и дай место его злобе» n. Тут ми також маємо нагоду в черговий раз переконатися, наскільки значним був авторитет не тільки «першої філософії» вольфіанця X. Баумейстера, кінцеве зав­дання якої полягало в обгрунтуванні буття Бога і безсмертя душі12, але й настанов його моральної філософії, згідно з якою слід думати про ворогів наших так, ніби вони нас нічим не скривдили; якщо ж кривдник робить замах на наше життя, то в крайньому випадку мо­жна чинити спротив, але так, щоб він був «самомалейший» і кривдник «никакого вреда... не потерпел»13.

Яків Козельський, працюючи з квітня 1766 року на посаді секрета­ря 3-го департаменту Сенату (в 60-х pp. XVIII ст. цей департамент ві­дав справами по Україні, Прибалтійському краю, а також по Академії наук і Московському університету), мав можливість глибоко ознайо­митися з юридично-правовим та матеріальним становищем селянства, висловити власний погляд на «селянське питання», яке саме з цього періоду набувало дедалі більшої гостроти й актуальності в політиці самодержавства і суспільно-політичній думці. Нами вже наводилися документальні свідчення про становище кріпаків і сваволю поміщиків у період царювання Катерини II14, що, без сумніву, наклало відбиток на ті морально-етичні позиції, які відстоював видатний український філософ Козельський у питаннях суспільного прогресу, свободи осо­бистості, гуманізму, на особливі риси, що вирізняли його погляди. Він не був моралістом у прямому значенні цього слова. Одначе за моралі­стичним матеріалом його творів проглядає досить чітка і творчо про­думана система етики — одна з перших в історії вітчизняного Просві­тництва XVIII ст. У своїх етичних поглядах він не тільки повною мірою стоїть на рівні передових систем епохи, але й розвиває і поглиблює їх положення з урахуванням обставин часу, принципів та порядків, що панували в Росії.

Глибокий знавець філософських ідей «енциклопедистів» — Гельве-ція, Гольбаха, Дідро, Монтеск'є, Руссо (заочну полеміку з останнім він розпочинає вже у передмові до «Філософічних пропозицій»), наш

11 Там оке. — СЛ(і7.

12 [Ф.]Х. Баумейстер. Метафизика. — М., 1764. —СЮ.

13[Ф.]Х. Баумейстер Нравоучительская философия. — СПб., 1764. — С. 142-147.

14Див.: Заремський М. И., Чирва В. Ф. Погляди Якова Козельского у контексті філософської думки в Україні XVIII ст. // Глухів і Глухівщина в історії україн­ського національного відродження. — К.: Ін Юре. — 1999. — С. 76-77.


М. Й. Заремський

149


Співвітчизник не мислив собі етику поза політикою і політику поза ети­кою. Для нього «політика» в системі «моральної філософії» означала «практику доброчинності»; іншими словами, якщо охарактеризована у вузькому значенні слова етика покликана вияснити, у чому повинні полягати справедливі помисли людей, то «політика», як її визначав Козельський, «єсть наука производить праведные намерения самыми способнейшими, и притом праведными средствами в действо» 15. Отже, це означало, що політика, як її розумів Козельський, зобов'язана про­демонструвати людям основні принципи ідеального (або, принаймні, близького до ідеального) суспільного устрою.

Логіка міркувань українського філософа засвідчує, що він, не від-кидаючи можливостей особистого морального вдосконалення, все ж вважає цей шлях недостатнім; для нього, як і для французьких ма­теріалістів, головним чинником, що впливає на поведінку людини, є суспільне середовище.

Гуманістична спрямованість поглядів Я. Козельського особливо яс­краво демонструється в розділі «Філософічних пропозицій», присвя­ченому трактуванню відповідних «прямій доброчесності» суспільних поглядів. «Что касается до добродетели, — писав він, — то я ее люблю, почитаю выше всех других качеств, раболепствую перед нею, и жер­твую ей все тем, что нахожу приятнейшего на свете, одним словом, я ее обожаю»16.

Проте мислитель застерігає від спрощеного розуміння «істинного людинолюбства»: філософи в усі часи немало міркували про доброчин­ність, але біда їх була в тому, що вони «не досліджували і не виводили назовні» всіх «прихованих підробок і підступностей людських». Тим часом саме в ім'я любові до людей і потрібно розкривати їм очі на ті шляхи, якими «входять в життя» вади, і перш за все, найзгубніша серед них — лицемірно приховане «пригноблення ближніх»17. І нема такої великої жертви, яку було б негоже покласти на вівтар загально­людського благополуччя.

Співставляючи розум і доброчинність, Козельський беззаперечно віддавав перевагу останній. Досвід історії, вважав він, засвідчує, що одного вдосконалення у розумі, якому люди до цих пір віддавали стіль­ки сил і уваги і яке принесло людству неоціненну користь, недостатньо:

15 Козельский Я. П. Философические предложения // Избранные произведения
русских мыслителей второй половины XVIII века. — Т. 1. — М.: Госполитиздат,
1952. —С. 141.

16 Там же. — Передмова.

17 Там же.- С. 201.


150

Гуманізм Якова Ковельського


Людина, позбавлена доброчинності, буде неминуче застосовувати си­лу свого розуму не на благо, а на шкоду людям. І якщо, — розвивав Я. П. Козельский свою думку, — «простий лиходій» шкідливий для бла­гополуччя суспільства, то лиходій «вчений» «уже не только будет не­сносен, но и совсем его погубить может»18.

Отже, прогрес в доброчинності є, згідно з Козельським, вирішаль­ною умовою благополуччя людей.

Що ж таке «істинна доброчинність» з точки зору Якова Ковель­ського? Зрозуміти це можна лише звернувшись до всієї концепції йо­го етики. Вихідні теоретичні положення етики українського філосо­фа грунтуються на засадах, згідно з якими поведінка людини в су­спільстві спонукається не вродженими моральними ідеями, а обумов­люється двома чинниками: її природними біологічними особливостя­ми і середовищем, під безпосереднім впливом якого людина перебу­ває впродовж; усього свого життя. Тут позиція українського філософа мало чим відрізняється від поглядів сучасних йому просвітників. Ви­значаючи сутність першого з названих факторів, Козельський поділяє точку зору К. А. Гельвеція (співставляючи її з позицією Р. Декарта і віддаючи перевагу у такому співвідношенні гельвеціанству) щодо при­таманної людині здатності відрізняти корисне від шкідливого, «добра от худа» як виразу природних її потреб. Козельський засвідчує цю позицію прямим посиланням на книгу Гельвеція «Про розум» (1758): для нього, як і для французького філософа — матеріаліста, такі при­страсті, як заздрість, гордість, скупість, честолюбство тощо мають в своїй основі первинний потяг до задоволення («Благополучие, — пи­ше Я. П. Козельський, — есть не что иное, как постоянное удовольствие и такой предмет, к которому все люди без изъятия самопроизвольно стремятся... »19). Одначе якісної визначеності вони набувають ззовні, в результаті «сожития человеческого».

У світлі цих поглядів на рушійні сили людської діяльності україн­ський мислитель підводить нас до думки, що саме прагнення до щастя шляхом переслідування у своїх вчинках особистого інтересу і особи­стої користі й конкретизує прагнення до благополуччя і відвернення від страждань. Отже, з точки зору інтересу, користі оцінює людина як свої вчинки, так і вчинки інших. Що для людини корисне, те для неї й моральне, вважає Козельський. Слідом за Гельвецієм він ствер­джує: «Приятность или польза есть у многих людей единственный су-

18 Там же. —С. 195.

LsКозельский Я. П. Философические предложения. Предисловие. — СПб., 1768. — С. 56.


М. Й. Заремський

151


Дья разума и добродетели»20. Звідси цілком логічною виглядає пози­ція Козельського відносно характеру моралі: його теорія інтересу (яка цілком на рівні поглядів Гельвеція, Гольбаха, Дідро) поєднує тезу про постійну природу схильності людини до благополуччя з минущими, змінними впливами середовища.

Однак визнання відносного характеру моралі не могло задовольни­ти гуманіста Козельського, який прагнув обгрунтувати загальнолюд­ську «науку искания благополучия» — «прямую добродетель», — котра не зазнає змін, не залежить від звичаїв, тобто має не відносний, а аб­солютний характер. Чи не вступає в суперечність із задекларованою раніше думкою про відносний характер моралі намагання філософа Козельского все ж знайти (зрозуміти і описати) «пряму доброчин­ність»? — Аж ніяк. Хоча, — зазначав він, — така доброчинність до цих пір ніде не «сыскивалась», покликання філософа — підтримувати віру людей в торжество справедливості, краще майбутнє людства.

Звернімо увагу на одне місце з «Філософських пропозицій» Козель­ського: «На сих рассуждениях основавшись, разделяю я по примеру господина Гельвеция [мова йде про твір останнього «Про розум» — М. З.] Добродетель и разум на прямые, или философские или всемир­ные, и на приближительные к прямым, как то на народные, то есть, целого какого народа, на общественные, то есть малого какого обще­ства, и особенные, то есть каждого человека особо»21. Виходить, при­рода «істинної доброчинності» подвійна: з одного боку, в ній міститься особистий інтерес, а з іншого — інтерес людства, до якого особистість належить і від якого залежить. Яків Козельський [твір українського мислителя написаний у трактатній формі — М. 3.\ Пункти від 288 до 364 своїх «Філософічних пропозицій» присвячує ідеї гармонізації особи­стих і загальних інтересів. Ці думки українського мислителя найбільш яскраво виражаються в розділі «Юриспруденція» його головного фі­лософського твору. Вже саме визначення права—«основание всякого доброго и беспристрастного, то есть ни худого, ни доброго в рассужде­нии всех чувствующих тварей дела [виділено нами — М. 3.\ Называю я правом или правостию, или справедливостью»22 —вказує на бажання Козельского знайти певну вихідну категорію в його міркуваннях про всезагальну мораль. Правильно зрозуміле «право» в своєму загально­му формулюванні не може бути, згідно з Козельським, несправедли­вим. Однак на практиці закон далеко не завжди вкладається у схеми

20 Там же.

21 Там же.-СЛ№.

22 Там же.-С.71.


152

Гуманізм Якова Ковельського


Цих загальних формулювань «права», і тому дуже часто не має нічого спільного із справедливістю.

Таким характером відзначається, в найбільш загальних рисах, кон­цепція «істинної доброчинності» Якова Павловича Козельського. Як бачимо, вона має багато спільного з етичними вченнями діячів фран­цузького Просвітництва Вольтера, А.-Р. Тюрго, Ж.-А. Кондорсе, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро та інших. В той же час ця етична система мала ряд особливих рис. В її основі лежать все ті ж два фактори: природна людина і середовище, де у їх координації вирішальну роль, за Козель-ським, відіграє саме середовище, призначення якого — переплавляти особисте, егоїстичне, обмежене прагнення кожної людини до благопо­луччя у справді альтруїстичне ставлення до своїх вчинків.

Отже, визнаючи важливу і навіть вирішальну роль середовища і виховання в процесі формування морального обличчя людини, укра­їнський філософ зауважує, що іноді одними й тими ж обставинами породжуються зовсім різні у моральному відношенні індивіди. Тут погляди Козельського співпадають з позицією Дідро у його полемі­ці з Гельвецієм (останній, як відомо, розвивав принцип, згідно з яким люди виходять з майстерні природи рівними один одному за своїми інтелектуальними задатками): середовище, як майстерний скульптор, формує мораль людини і веде її по шляху доброчинності чи пороків; але при цьому потрібно брати до уваги природні дані індивіда, які мо­жуть або сприяти, або протидіяти цьому середовищу. Висловившись, що «все народы на свете суть брение, а скудельники [гончарі— М. З.] Его правительства»23, Козельський велику увагу звертає на якість са­мого «брения». Відсутність в людини вроджених моральних почуттів ще не означає, що при всіх інших рівних умовах люди однаково чутливі до тих моральних уроків, які дає середовище. Тут філософ стверджує, що окрім виховання, на моральні якості людини впливають такі осо­бливості як темперамент, розум, властивості волі. До цих характерних для етичних засад Козельского моментів належить також; його погляд на індивідуальне виховання як засіб розвитку властивостей розуму і духу людини і створення тим самим додаткових умов морального вдосконалення (ще раз підкреслимо, що основні умови мислитель по­в'язував з перетворенням і вдосконаленням соціального середовища).

Побіжно зупинимося на педагогічних поглядах Якова Козельского, які доповнюють розуміння гуманістичної позиції мислителя, оскільки педагогіка в його системі — це практика певної філософії. Він надає

Там же. — С 198.


М. Й. Заремський

153


Найважливішого значення моральному вихованню і, послідовно розви­ваючи свою точку зору, рішуче виступає за застосування його в ролі основи і першого кроку виховного процесу в сім'ї і школі. «При во­спитании детей, — пише Козельский, — родителям должно прежде их усиливать в добродетели»24. Потрібно, зазначає він, «стараться о во­спитании в публичных училищах детей прежде в добронравии, а потом в разуме» .

Переконаність Козельського в позитивних наслідках запропонова­ного ним морального виховання зовсім не спиралась на таку ж тверду переконаність щодо можливостей практичного втілення відповідних заходів в рамках існуючого ладу.

Український мислитель, не шкодуючи фарб, демонструє читачеві всю глибину моральної деградації сучасного йому суспільства, в яко­му панує принцип «людина людині — вовк». «Что может быть несно­сней, — запитує він, — того распространенного мнения, которое оправ­дывает приобретение личного благополучия за счет страданий и не­счастий ближних? И что же удивительного, если в этом обществе даже сама добродетель оказывается чуть ли не преступлением, способным навлечь на человека ненависть и гонения окружающих, в то время как на порок смотрят или сквозь пальцы, или — и то хуже — даже почи­тают в нем некую доблесть?»26. Багато сторінок твору присвячує Ко-зельський викладу правил «практичної» моралі, що грунтується як на власних спостереженнях, так і на запозичених із творів Ларошфуко, Гельвеція та інших авторів.

Однак, може сам суспільний стан в його цивілізованих формах є в принципі порочним, і з цієї точки зору єдиною втіхою філософа має стати мрія про повернення до «золотого віку»? Це питання повинно було постати перед Козельським так само неминуче, як і перед іншими просвітниками.

Сам Козельський визнає, що ще в юності він захоплювався твора­ми Ж.-Ж. Руссо, знаходив у себе «несколько сходно с его мыслями», що науки, хоча й приносять користь тому, хто ними користується, ко­ли потрапляють в «погані руки», можуть спричиняти й шкоду. Однак це, як він писав, «оторопление духа» продовжувалось з ним недовго: «размысля, что ежели порочить науки злом, то доведется почитать все вещи на свете худыми»27, наш співвітчизник «преодолел согла-

24 Там же. - С 133.

25 Там же. - С 203.

26 Там же. - С. 166.

27Козельский Я. П. Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человече-


154

Гуманізм Якова Ковельського


Сное с Руссо проклятие наук и оглашение их орудиями всякого зла и вреда»28, усвідомивши, що все зло і вся шкода — від поганого їх засто­сування. Іншими словами, Козельський тут дуже близько підійшов до своєї ідеї про співвідношення розуму і доброчинності.

Я. П. Козельський не береться спростовувати думку Руссо про «на­туральний стан» як «найкорисніший» для роду людського. Однак він підкреслює, що як тільки люди, в силу невідомих причин, втратили свій «натуральний спокійний стан», натомість вони отримали різнома­нітні потреби, які задовольнялися наукою і мистецтвом. І тому нема ніякого сенсу шукати доброчинність в минулому. Так само безглуздо і навіть шкідливо думати, ніби наука і мистецтва самі по собі, за своєю сутністю, приховують зерна пороків. Вся справа полягає в їх засто­суванні, характер якого залежить від пануючих в суспільстві звичаїв, порядків, законів. Не в самій «суспільності», а саме у «зловживанні нового цього стану» й вбачає Козельський причини усіх людських бід. В ньому, у цьому «зловживанні», яке виступало в формі несправедли­вих порядків, законів, звичаїв, вбачав він основну перешкоду «прямій доброчинності». Знищення цих основ існуючих порядків й убачалось для українського мислителя Якова Павловича Козельського необхі­дною умовою для сходження людства на вершину доброчинності.

Ском познании. Предисловие. — СПб., 1788. — С. III-IV. 28 Там же.