Головна Релігія Актуальні проблеми духовності Аналітична соціальна філософія про колективні феномени
joomla
Аналітична соціальна філософія про колективні феномени
Релігія - Актуальні проблеми духовності

В. В. Навроцький

Останнім часом у світовій соціальній філософії загострився інте­рес до колективних дій членів груп, організацій і соціальних інститу­цій і, відповідно, до колективного виміру свідомості [4, 5, 7, 8, 9]. Це питання отримало певне висвітлення і в українській соціальній філо­софії [1]. Необхідність подолання сучасної кризи духовності в Україні спонукає до продовження поглибленого вивчення колективної діяль­ності та колективного виміру свідомості, вивчення опозиції колектив­не/індивідуальне в структурі особистості. У даній статті розглядаю­ться особливості деяких колективних ментальних феноменів і зроблена спроба продемонструвати ефективність застосування засобів аналіти­чної соціальної філософії для вивчення колективної діяльності.

Специфіку колективної діяльності розглянемо на прикладі етно­сів. В останній час етнічність усе активніше виявляє себе в публічній сфері, чинник етнічності усе частіше залучається для пояснення бага­тьох питань політичного й економічного життя суспільства, для роз­робки соціальних технологій. Етнічність значною мірою проявляється насамперед у колективних діях. Колективна етнічна поведінка поро­джує етносенси культури — «ми-сенси» [2, с 17-18]. Звісно, не всі «ми-сенси» є етносенсами, але усі етносенси є «ми-сенсами». Через коле­ктивну поведінку легше засвоюються етнічні норми і цінності, фор­мується відповідальність членів етносу. Через заохочення і покарання у представників етносу формуються уявлення про зразки взаємодії і, отже, колективність надає етнічній поведінці певної стійкості. Ко­лективні дії сприяють зміцненню відносин співробітництва і спільної підтримки, у колективній поведінці реалізується групова солідарність.

Актуальні проблеми духовності:

Зб. наук, праць / Ред.: Я. В. Шрамко

Вип. 10. — Кривий Ріг, 2009, 293-301 2^іі


294

Аналітична соціальна філософія


Колективні дії роблять прозорими відносини між групами поліетні-чного суспільства. Відомо також, що колективні дії формують те, що потім сприймається нащадками як досвід попередніх поколінь, через який значною мірою визначається відношення етносу до внутрішніх і зовнішніх подій.

У колективних діях, наприклад, в обрядах, найбільш повно вира­жаються такі етноутворюючі ознаки як загальне походження, психі­чний склад етносу — передаються, засвоюються і, отже, зберігаються почуття, уявлення, думки предків. Обряд зв'язує між собою всіх йо­го безпосередніх учасників, а також; приєднує до них віддалені у часі покоління. Найбільш повно етнічність виявляє себе у взаємодії етно­сів, тому аналіз дій, спрямованих на представників іншої групи (чи на всю групу в цілому), є одним з найбільш ефективних інструментів етнічної ідентифікації індивідів і груп. При поясненні такої ідентифі­кації зазвичай спираються на такі показники: індивіди певної етнічної групи розпізнають один одного як членів своєї групи, знають, хто не входить до їх групи, знають, в яку групу входять «інші», припускають, що ці «інші» також мають відповідне знання, тобто припускають наяв­ність спільного знання стосовно границь етнічних груп [5, с 4]. Однак таке пояснення формування феномену «ми» і його протиставлення фе­номену «не-ми» не є специфічним для етнічної ідентифікації, бо воно може бути застосоване і для характеристики інших груп, наприклад, політичних партій.

Так чи інакше, цінність аналізу колективної поведінки, навіть без­відносно до етнічності, полягає вже в тому, що він полегшує ідентифі­кацію групи і моніторинг її діяльності. З іншого боку, виникає питання, а що дає фіксація етнічного виміру дій для розуміння колективної по­ведінки, колективного характеру дій? Для прогнозування колективної дії важливо знати умови координації дій окремих індивідів, умови їх можливого роз'єднання, їхні упередження і преференції. Етнічна іден­тифікація виступає суттєвою передумовою колективної дії, формуючи спільні знання та колективні преференції членів групи, полегшуючи координацію їхніх дій, визначаючи тим самим ефективність колектив­ної дії [5, с 9, 11-12]. З приводу останнього можна зауважити, що існує безліч прикладів на користь того, що згуртованість членів групи буде міцнішою саме тоді, коли індивіди входять до одного й того ж етносу, але можна навести приклади не меншого ступеня солідарності і для етнічно змішаних груп. Високий рівень солідарності може бути забез­печений фінансовим фактором, як це має місце, наприклад, для фут­больного клубу, що складається переважно із легіонерів. І навіть такий


В. В. Навроцький

295


Фактор, як почуття відповідальності за власне життя і за життя своїх товаришів, не відрізняє етнічну групу, наприклад, від міжнародного космічного екіпажу. Проте, поза всім іншим, етнічна солідарність має більш стійкий «міжгенераційний» характер. Чим відрізняється етні­чна колективна дія від звичайної колективної (неетнічної) дії? Статус етнічної дії може приписуватися колективній дії на різних підставах. Але, знов-таки, найбільш важливим компонентом такої дії є її спрямо­ваність на іншу етнічну групу, вплив на неї, який прямо чи непрямо торкається її інтересів. Так чи інакше, ця дія є опосередкованою зна­нням одними індивідами характеру етнічності інших індивідів.

Окреме питання — вплив етнічності на політичну дію. Етнос є і суб'єктом, і об'єктом політичної дії. У політиці етнічність експлуа­тується, в основному, з метою стабілізації чи дестабілізації поточної соціальної ситуації, консолідації і мобілізації населення чи його демо­ралізації і роз'єднання. З цією метою деякі аспекти (ознаки) етнічності можуть бути навмисно гіпертрофовані, а то й сконструйовані [5, с 14]. Держава, партія чи якийсь політичний лідер можуть приписувати від­повідним індивідам потрібні характеристики, щоб вдало маніпулювати свідомістю цих індивідів. Індивіди можуть також; самостійно і навми­сно віднести себе до якогось етносу, заявивши тим самим про відносно стійку й етнічно забарвлену систему своїх уявлень і оцінок. Хоча, зві­сно, етнічність не може бути повністю сконструйованою.

Етнічність експлуатується у політиці саме через її «вплив на зда­тність груп утягнутися в колективну дію» [5, с 9]. Погрішності в етні­чній ідентифікації можуть привести до прийняття таких рішень, на­слідки яких можуть давати зворотний ефект, вести, наприклад, до мо­білізації не тих, хто підтримує заплановану акцію, а тих, хто потенцій­но проти неї. Типовим прикладом є використання етнічного фактору в організації голосування. Звісно, етнос виступає не тільки суб'єктом і об'єктом політики, а й суб'єктом і об'єктом моралі. Чинник етнічності має суттєве значення для розв'язання моральних проблем, що виника­ють насамперед в етнічно змішаних колективах і у взаємовідносинах різних етносів. Пояснюючи дії окремого індивіда, посилаються на ін­тереси його етносу. За рішення і дії людини, якщо вони спрямовані проти іншого етносу, морально відповідає весь її етнос. Можна спере­чатися щодо питання, чи мають такі колективи як навмисно створена організація або соціальна інституція «моральний статус автоматично, як його має людина» [4, с 29]. Але стосовно етносу можна говорити ствердно, що він його має.

Але, звісно, моральний статус етносу відрізняється від морального


296

Аналітична соціальна філософія


Статусу окремого його представника. Етнічні колективи можуть мати моральні характеристики, які і не збігаються із моральними характе­ристиками їх членів, і не є похідними від них. Те, що є моральним для людини як особистості, може не бути моральним для неї як представ­ника етносу, як і навпаки, те, що є моральним для неї як представника етносу, не обов'язково є моральним для неї як особистості. Етнос має власну моральність поряд з моральністю його представників, бо, якщо задіяти терміни цитованої авторки, як «корпоративне тіло» він може робити те, що буде відрізнятись від того, що роблять його члени, зокре­ма, вчиняти у такий спосіб, який не був запланований окремими його представниками [4, с 23, 26]. До того ж, моральний статус етносу від­різняється від морального статусу індивіда ще й тим, що на відміну від організацій і соціальних інституцій, які не мають простого пріорите­ту над індивідом, етнос має такий пріоритет. По-перше, при взаємодії представників різних етносів моральна оцінка вчинків індивідів ча­сто підмінюється моральною оцінкою їх етносів. По-друге, пріоритет етносу виражається ще й у тому, що інтереси окремої людини часто приносяться в жертву інтересам етносу.

Отже, можна навести багато підстав для констатації, що етнічна по­ведінка індивідів суттєво відрізняється від їхньої поведінки у спеціаль­но створених організаціях і соціальних інституціях. Що може запро­понувати аналітична соціальна філософія для пояснення специфіки етнічної поведінки? Надійним орієнтиром тут є та обставина, що спе­цифічність етнічного колективу виявляється у його ментальності. Як різновид трансперсональності, етнічність певною мірою конституює­ться через спільні переконання, колективні преференції та інші спорі­днені ментальні феномени, утворення яких є результатом сприйняття членами етносу обставин їхньої життєдіяльності. Самі ці колективні феномени значною мірою етнічно забарвлені. їх експлікація і, отже, встановлення певної частини підстав для здійснення колективних дій, неможливі без з'ясування етнічної ідентичності.

Аналітична соціальна філософія вивчає колективні дії на підставі розуміння того, що є спільним у свідомості взаємодіючих індивідів. Во­на виходить з того, що колективний вимір свідомості кожної окремої людини, який виникає у стосунках з іншими індивідами, втілюється у спільних знаннях і переконаннях, у колективних інтенціях і преферен­ціях. Вони є підставою для індивідуального чи колективного вибору, який веде до колективної відповідальності. Неможливо чітко і оста­точно відокремити індивідуальне і колективне у свідомості людини. Можна говорити лише про індивідуальний чи колективний вимір сві-


В. В. Навроцький

297


Домості. Тому, коли йдеться про колективну відповідальність чи про колективне рішення, треба усвідомлювати, що йдеться саме про коле­ктивний вимір відповідальності чи колективний вимір рішення кожної окремої людини.

Певний час в аналітичній соціальній філософії переважало пере­конання, що соціальна взаємодія грунтується переважно на взаємних інтерпретаціях індивідуальних когнітивних станів індивідів, що пере­бувають у відповідних стосунках. У наш час це переконання виглядає дуже спрощеним, бо посилання на такі інтерпретації не є достатнім для розуміння того, як формуються стійкі характеристики колектив­ної діяльності. Альтернативним засобом пояснення формування та­ких характеристик є застосування понять про Спільні переконання І Колективні гнтенції. Наприклад, за допомоги першого з них були ви­значені основні поняття аналітичної соціальної філософії — «норма», «практика», «правило», «конвенція», «роль», «група», «організація» тощо.

Індивідуалістське пояснення спільного переконання подає його як складене із потенційно нескінченної низки індивідуальних переконань: Х Переконаний у тому, що p; у Переконаний у тому, що p; х Перекона­ний у тому, що У Переконаний у тому, що p; у Переконаний у тому, що Х Переконаний у тому, що P І т. д. Головна проблема стосовно подібних формулювань полягає у неявному припущенні, що індивіди є всезнаю-чими. Однак фактично вони мають обмежені когнітивні ресурси, які можуть й не дозволити їм будувати пропозиції із ітерацією (повто­рюванням) оператора переконання. Як індивіди можуть породжувати спільне переконання за таких обмежень? Питання про повторюваність є принциповим і для спільного переконання. Навіть якщо спільне пе­реконання дійсно виникає з ітерації індивідуальних переконань, з того, що індивіди спільно переконані у тому, що p, Взагалі прямо не випли­ває, що вони спільно переконані у тому, що вони спільно переконані у тому, що p: Із ітерації індивідуальних переконань не випливає ітерація спільних переконань [6].

Для розв'язання зазначених проблем було зроблене припущення, що індивід має у своєму розпорядженні деякий репертуар обчислю­вально виконуваних дедуктивних процедур, і запропоновано поняття віртуального переконання. Можливість існування спільного перекона­ння виводиться саме з того, що композиція цих процедур також є ви­конуваною: «Якщо я знаю, що ще чиясь множина віртуальних пере­конань породжується виконуваним обчисленням, тоді я можу вклю­чити обчислення віртуальних переконань скінченної кількості інших


298

Аналітична соціальна філософія


Індивідів, що розмірковують, до обчислення моїх власних віртуаль­них переконань, не втрачаючи при цьому відомої виконуваності цього останнього обчислення» [6, с 37]. Поняття віртуального переконання не виглядає занадто довільним, якщо йдеться, принаймні, про спільні переконання членів таких специфічних груп, якими є етноси.

Індивідуалістське пояснення колективних інтенцій, які також є сут­тєвою підставою розуміння соціального Я Людини, виходить з того, що зміст колективної інтенції виконати певну колективну дію визначає­ться 1) через наявність у індивіда індивідуальної інтенції робити свою частину цієї дії, 2) через його переконання у тому, що достатня кіль­кість членів групи будуть робити свою частину цієї дії та 3) через його переконання, що члени групи у колективний спосіб переконані у цьому останньому [9, с 375]. Автори цього пояснення формулюють цілу про­граму для соціальних наук, прикінцевим пунктом якої є визначення за допомоги колективних інтенцій понять «соціальна група», «організа­ція», «інституція», «соціальна спільнота». Перевага такого визначення, на думку цих авторів, полягає в тому, що воно зроблене на «індиві­дуалістських» засадах, без будь-яких «супраіндивідуальних» понять [9, с 372]. Проблема в тім, що часто буває неможливим, знов-таки, че­рез обмеженість когнітивних ресурсів, приписати колективну інтенцію кожному члену відповідної групи. Цитовані автори пропонують при­писувати її типовим представникам групи. Але тоді виникає питання, хто є типовим представником групи, кого включити в коло репрезен­тативної підгрупи усієї групи індивідів.

Стосовно етноментальних феноменів це питання також; виглядає цілком коректним. Взагалі-то не кожний представник етносу є його типовим представником. Але у певних випадках, наприклад, за не­прийнятної минулої поведінки якогось члена якоїсь етнічної групи, будь-який інший представник цієї групи може автоматично стати (з точки зору іншого етносу) її типовим представником. Так для квалі­фікації певної дії як етнічної не є важливим, хто конкретно із членів етносу її здійснив. Це той випадок, коли індивідуальна і групова озна­ка не розрізняються. Колективність етнічної дії, на відміну від неетні-чної, полягає не в тому, що вона неможлива без участі інших індивідів. Якщо дія, яку виконує окремий представник етносу, спрямована на представника іншого етносу, вона вже у певному сенсі є колективною, за нею стоїть колектив, вона здійснена від імені колективу. Подіявши на іншу людину як на представника іншого етносу, індивід у той же час репрезентує свій етнос. Звісно, результат значною мірою залежить від усталених відносин між етносами.


В. В. Навроцький

299


Альтернативна до індивідуалістської точки зору на спільні переко­нання і колективні інтенції — голістська точка зору — полягає у тому, що властивості спільної діяльності не є похідними від індивідуальних властивостей діючих індивідів. Вона має певне історичне підґрунтя. Задовго до дискусії про відношення між індивідуальними та спіль­ними переконаннями, індивідуальними та колективними інтенціями, що відбувається в аналітичній соціальній філософії, про «колективні уявлення», «колективні вірування», «колективні почуття», «колектив­ну душу», «колективну свідомість», які не зводяться до індивідуаль­них психічних станів, писали, наприклад, французькі соціологи Еміль Дюркгейм і Марсель Мое. Суть позиції, яка принципово розходиться із визначенням колективних інтенцій у термінах індивідуальних пе­реконань та індивідуальних інтенцій, виражається у ствердженні, що колективна інтенціональність не може бути зведена до індивідуаль­ної інтенціональності, а навпаки, остання породжується із першої [8, с 24-25]. Передумовою виконання інтенціональної спільної дії висту­пає поділ індивідами інтенції діяти у певний спосіб. А для того, щоб інтенція діяти спільно поділялась індивідами, вони повинні діяти у ко­оперативний спосіб або бути потенційними виконавцями кооперативної діяльності. Цей підхід до розуміння колективних інтенцій демонструє засіб уникнути редукції колективної інтенціональністі до індивідуаль­ної.

Теза про первинність індивідуальної інтенціональності, виражена у формі тези про егологічну побудову соціальної реальності, висувалась раніше феноменологічною соціологією: «Тільки по відношенню до ме­не певний різновид зв'язків з іншими набуває того особливого смислу, який я позначаю словом „ми". Тільки по відношенню до „нас", де цен­тром є я, інші виступають як „ви". А по відношенню до „вас", які у свою чергу співвідносяться зі мною, виділяється третя сторона — „вони" [З, с 132]. До цього можна додати, що члени групи можуть поводити себе неоднаково навіть за наявності колективної інтенції виконати певну дію. Отже, теорія колективної інтенціональності знаходиться, певною мірою, в опозиції до феноменологічної соціології, яка хоч і ввела в обіг термін «ми-відношення», але розглядала його усе ж таки з позиції Я. У цьому і полягає, мабуть, одна з характерних відмінностей феноменоло­гічної соціології від одного з джерел сучасного соціального голізму — символічного інтеракціонізму Дж. Г. Міда, який у своєму аналізі соці­альної взаємодії вихідним вважав поняття поведінки соціальної групи, а не окремого її представника.

Наведені міркування щодо ролі колективних ментальних станів,


300

Аналітична соціальна філософія


Зокрема ролі спільного знання в етнічній ідентифікації та ролі етнічно­сті у формуванні колективних преференцій, з одного боку, і значний доробок аналітичної соціальної філософії стосовно вивчення колектив­них ментальних станів — з іншого, свідчать про ефективність застосу­вання методів останньої до аналізу етносів як інтерпсихічних утворень, які не зводяться до суми індивідуальних психічних дій. Потенціал ана­літичної соціальної філософії стосовно вивчення колективних феноме­нів був тут продемонстрований тільки на прикладі деяких колектив­них ментальних станів. Та цього, здається, достатньо для ствердження, що аналіз колективної діяльності засобами аналітичної соціальної фі­лософії може суттєво сприяти поглибленому розумінню етноменталь-них феноменів і, взагалі, колективного виміру свідомості.

Сфера застосування понять про колективні ментальні феномени постійно розширюється. Відомо, що одним із основних каналів, через який здійснюються впливи на свідомість людини, є її уява. Через дію на уяву здійснюється ставлення в обов'язок. Відповідальність виникає як соціально поставлений чинник поведінки. З'ясування шляхів фор­мування колективного виміру уяви, відносин уяви із переконаннями, бажаннями, інтенціями та преференціями є перспективним завданням для подальших досліджень.

1 Бібліоґрафія

[1] Крымский С. Б. Человеческий интеллект и духовность на рубеже тысячелетий // Пахомов Ю. Н., Крымский СБ., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации.—К.: Благотвори­тельный Фонд содействия развитию гуманитарных и экономиче­ских наук «Международный деловой центр», 1998. — С. 379-409.

[2] Попов Б. В. Етнонаціональні сенси духовного оновлення // Етно-соціальні трансформації в Україні: 36. наук. ст. — Київ: Укр. Центр духовн. культури, 2003. — С. 5-38.

[3] Шюц А. Структура повседневного мышления // Социологические исследования. — 1988. — № 2. — С. 129-137.

[4] Graham К. The moral significance of collective entities // Inquiry. — 2001.-44.-P. 21-42.

[5] Humphreys M., Posner D., Weinstein J. Ethnic Identity, Collecti­ve Action, and Conflict: An Experimental Approach // http:


В.В. Навроцький

301


Apsproceedings. cup. org/Site/papers/005/005006WeinsteinJ. pdf.— Р. 1-28.

[6] Koons R. C. A Representational account of mutual belief // Synthese.-1989.-81.-P. 21-45.

[7] Miller S. Social Action: A Teleological Account.— Cambridge: Cambridge University Press, 2001.

[8] Searle J. R. The Construction of Social Reality. — NY: The Free Press, 1995.

[9] Tuomela R., Miller K. We-intention // Philosophical Studies.— 1988.-53.-P. 367-389.