Головна Релігія Актуальні проблеми духовності Проблема дистрибутивної справедливості в контексті сучасних теорій суспільного договору
joomla
Проблема дистрибутивної справедливості в контексті сучасних теорій суспільного договору
Релігія - Актуальні проблеми духовності

Н. С. Литвиненко

Метою класичних теорій суспільного договору, тобто теорій Гоббса, Локка, Руссо та Канта, є обгрунтування засад виникнення суспільства та держави, виходячи із суто раціональних міркувань. Фундаменталь­ним для будь-якої з версій суспільного договору є питання легітимації прав власності та затвердження основних принципів розподілу мате­ріальних благ, яке відбувається, згідно контрактаріанській традиції, внаслідок укладення гіпотетичної угоди незалежними раціональними індивідами. В контексті сучасних теорій суспільного договору це пи­тання набуває статусу проблеми дистрибутивної справедливості, су­тність якої полягає в можливості надання релевантних підстав для керованого державою перерозподілу матеріальних ресурсів від більш успішних до менш забезпечених членів суспільства. Очевидно, загаль­ний напрямок міркування стосовно цієї проблеми в межах контракта-ріанської традиції передбачає надання таких підстав, які могли б бути погоджені раціональними індивідами в процесі укладення суспільного договору. Але розгляд проблеми в контексті теорії соціальної справе­дливості, де вона постає у вигляді питання «Що є основою справедли­вого розподілу матеріальних ресурсів: структура самого розподілу чи певний процес, внаслідок якого цей розподіл виникає?», виявляє два протилежні підходи до її вирішення.

Структурна концепція дистрибутивної справедливості виправдовує справедливість матеріального розподілу, якщо він відбувається за за­здалегідь визначеною схемою, функціонування якої гарантується дер -

Актуальні проблеми духовності

(Відп. Ред.: Я. В. Шрамко)

Кривий Ріг (2006), 87-103 °'


88

Проблема Дистрибутивної справедливості


Жавою і, яка в будь-якому випадку має приблизно однаковий вигляд: «від кожного згідно його (здібностей, можливостей та ін.)...; кожному згідно його (потреб, зусиль та ін.)... ». Історична концепція визнає роз­поділ справедливим, якщо придбання матеріальних благ здійснюється не за конкретною схемою, а внаслідок певної легітимної процедури.

Серед представників першого підходу, що міркують в межах лібе­ральної традиції, найяскравішою фігурою є американський філософ Джон Ролз (1921-2002), відомий своєю книгою «Теорія справедливо­сті» (1971), в якій він окрім інших розглядає проблему справедли­вого матеріального розподілу, пропонуючи власну структурну схему у вигляді двох принципів справедливості. Не менш значною в цьому контексті є теорія Рональда Дворкіна (нар. 1931), який, сприйнявши загальну мотивацію Ролза відносного його принципів, вважає, що ін­ша, відмінна від Ролзової, дистрибутивна схема краще відповідатиме прийнятому лібералами ідеалу. Роберт Нозік (1938-2002), один з пред­ставників протилежної за поглядами лібертаріанської течії, на про­тивагу Ролзу, вважає необхідним дослідити процес, внаслідок якого виникає розподіл, і знайти елементи, що зумовлюють його справедли­вість, у такий спосіб ставлячи під сумнів моральне право втручання будь-якої влади в процедуру розподілу матеріальних благ між члена­ми суспільства.

На думку Альберта Уіла (Albert Weale), виникнення подібного дис­путу між Ролзом та Нозіком зумовлене двозначністю у контрактаріан-ському розумінні суспільства як колективного підприємства індивідів, запровадженого заради їх спільної вигоди. Якщо наголос робиться на Колективній Природі суспільства, виникає ідея соціального союзу [9, с 520-529], що передбачає необхідність запровадження певної структу­ри матеріального розподілу. З іншого боку, наголошення на Індивіду­альній Природі кожного учасника підприємства вимагає відповідного поважного ставлення до його особистих прав. Таким чином, вирішен­ня згаданого диспуту являє собою пошук виправданого балансу між принципом індивідуальності особистості з одного боку та принципом соціального союзу з іншого [10, с 78].

Пошук шляхів встановлення рівноваги між; двома принципами в межах існуючих підходів видається неможливим без урахування дум­ки опонентів стосовно питання відчуження природних здібностей ін­дивідів, реалізація яких може принести їм економічну користь. Чому вирішення цього питання є фундаментальним при розгляді проблеми дистрибутивної справедливості та шляхів її розв'язання, стане зро­зуміло в ході більш детального вивчення філософських теорій Ролза


Н. С. Литвиненко

89


Та Нозіка.

Центральна ідея ролзівської концепції справедливості полягає в твердженні, що всі соціальні первинні блага — свобода та можливості, прибуток та добробут, а також; основи самоповаги — повинні розподіля­тися рівно, за виключенням ситуації, в умовах якої нерівний розподіл будь-якого або всіх цих благ відбувається на користь найменш забез­печеного члена суспільства [9, с 303]. Таке формулювання основної ідеї, вочевидь, є надто загальним, тому Ролз впорядковує її основні елементи у вигляді двох принципів справедливості, зазначаючи, що реалізація першого принципу має пріоритет перед другим:

Перший принцип: Кожна особа повинна мати рівне право на щонай­ширшу сукупну систему рівних основних свобод, яка була б сумісною з подібною системою свободи для всіх (принцип свободи).

Другий принцип: Соціальні й економічні нерівності слід так упо­рядкувати, аби вони були:

А) на найбільшу користь для найменш привілейованих (принцип ди­
ференціації (різниці)),

Б) а також; прив'язані до посад та позицій, відкритих для всіх за
умов чесної рівності можливостей (принцип рівності можливо­
стей).

Перше правило пріоритету (пріоритет свободи): принципи спра­ведливості мають бути класифіковані в лексичному порядку, а тому основні свободи можуть бути обмежені лише задля свободи.

Друге правило пріоритету (пріоритет справедливості над дієвістю й добробутом): другий принцип справедливості лексично передує прин­ципові дієвості й засад максимізування суми вигод, а чесна можливість передує принципові різниці [3, с 414-415].

Справедливість запропонованої Ролзом дистрибутивної схеми ви­значається фактом її одностайного прийняття в процесі укладення гі­потетичного суспільного договору. Саме аргумент суспільного догово­ру, аргумент про те, яку політичну мораль було б раціонально обрати, якщо людям довелося б створювати суспільство, перебуваючи в умо­вах так званої «первісної позиції», Ролз вважає основним для своєї теорії. Зазвичай зображуваний як слабкий і непереконливий, в теорії Ролза механізм суспільного договору стає наріжним каменем аргумен­тації. Слабкість цього механізму виявляється в тому, що його основ­ні елементи грунтуються на досить неправдоподібних засадах: в його


90

Проблема Дистрибутивної справедливості


Класичному варіанті, умови суспільного договору вимагають від нас уявити такий стан дійсності (природний стан), в якому не існує жо­дної політичної влади; питання, яке потрібно вирішити індивідам, що знаходяться в такій ситуації, полягає в тому, який саме договір буде раціонально укласти для встановлення легітимної політичної системи, а також визначення її прав та обов'язків. Саме таке загальне форму­лювання має ідея суспільного договору, викладена в творах класиків XVII століття. Але як в своєму класичному варіанті, так і в сучасній інтерпретації вона наражається на одне й те саме критичне зауважен­ня: ніколи не існувало такого природного стану, чи такого договору.

Проте Ролз інтерпретує суспільний договір насамперед не як уго­ду, дійсну або гіпотетичну, а як засіб виявлення імплікацій етичних засновків, що обґрунтовують моральну рівність індивідів. Він засто­совує поняття природного стану не для того, щоб розробити історичні засади виникнення суспільства, або виправдати історичні зобов'язан­ня політичної влади та індивідів; за допомогою механізму суспільного договору Ролз моделює ідею про моральну рівність людей.

Оригінальна концепція Ролза являє собою формальну модель су­спільства раціональних взаємо незацікавлених (mutually disinterested) індивідів, яких він зображує в умовах так званої «торговельної гри» (bargaining game). Ролз робить спробу пристосувати цю торговельну гру до умов суспільного договору, тобто, представити групу індиві­дів, чия природа і мотиви були б такими, що зазвичай припускаю­ться в теоріях суспільного договору, в ситуації торговельної гри, щоб за допомогою лише єдиного обмеження довести, на кшталт доведен­ня теореми в теорії раціонального вибору, що єдиним рішенням для торговельної гри є моральний принцип, що характеризується констру­ктивністю, зв'язком з нашими стійкими моральними переконаннями та раціональністю, а також забезпечує незалежне місце для поняття права, одночасно визнаючи честь і гідність моральної особистості. За схемою ролзівської гри метою гравців є досягнути одностайної згоди щодо низки принципів, які з моменту погодження і назавжди слугу­ватимуть критерієм оцінки інститутів або практик, в межах яких вза­ємодіють гравці. Кожен з гравців має рівне право пропонувати будь-які принципи, виходячи зі свого власного інтересу, але пам'ятаючи, що всі одностайно погоджені принципи стосуються всіх однаково і по­ширюють свою дію на майбутнє. Ролз наголошує на тому, що гравці визнають ці принципи до того, як починають вирішувати конкретні проблеми своєї життєдіяльності. Вимога, що запропонований принцип має поширюватися на майбутнє, а також; умова, що обставини, в яких


Н. С. Литвиненко

91


Опиниться та чи інша особа в майбутньому не є відомими, на думку Ролза, гарантують, що визнані принципи будуть чесними. Саме тому Ролз називає свою концепцію «справедливість як чесність». Рішення, яке пропонує Ролз для цієї торговельної гри, —два вищезгадані прин­ципи справедливості. Таким чином, умови зображеної Ролзом ситуації побудовані подібно до умов будь-якого прикладу теорії ігор (напр., «Дилема ув'язненого») і уможливлюють її успішне розв'язання за до­помогою концепції раціональності притаманній теорії ігор.

Суть застосування механізму суспільного договору виявляється у прийнятті принципів справедливості в початковій ситуації рівності, каркасом якої слугує модель «торговельної гри». В теорії Ролза ця ситуація дістає назву Первісної позиції (the original position) і являє со­бою конструкцію, за допомогою якої він намагається визначити прин­ципи, що, на його думку, мають регулювати «будь-яке добре органі­зоване суспільство». Ролзівська первісна позиція «співпадає» з приро­дним станом у класичних теоріях суспільного договору [6, с 61]. Вона не уявляється мов якийсь дійсний стан справ чи первісне становище культури, а розуміється як чисто гіпотетична ситуація, яка характе­ризується так, щоб виробити певну концепцію справедливості [3, с 37]. На думку Ролза, первісна позиція є підхожим початковим статус-кво, який забезпечує справедливість-чесність досягнутих у ній домовлено­стей [3, с 44]. Мета її — надати спосіб ставлення до основних проблем соціального вибору, для яких не існує загально визнаного методу чі­ткого розв'язання. Це відбувається через спеціально сконструйовану ситуацію, що ставить проблему індивідуального вибору, яка може бути вирішена за допомогою інтуїції, а також процедури прийняття рішень, що характеризується раціональною розважливістю. Ролз застосовує ідею первісної позиції, щоб описати таку справедливу процедуру, щоб принципи, погоджені за її допомогою, також були справедливими. Як основу для своєї теорії Ролз використовує поняття процедурної спра­ведливості. Тому він вважає розумним поставити своїх раціональних осіб в однакові умови: позбавити їх в первісній позиції будь-яких при­вілеїв або недоліків, пов'язаних з природним таланом або соціальни­ми обставинами. Ролз також; припускає, що сторони не знають деяких конкретних фактів: свого соціального статусу, власного розуму й сили, а також своєї особистої концепції блага, деталей свого життєвого пла­ну, особливих рис своєї психіки, конкретних обставин свого власного суспільства, свого покоління. Ролз полишає їх в первісній позиції лише зі знанням деяких загальних фактів: що їхнє суспільство підлягає об­ставинам справедливості; їм відомі політичні та економічні принципи,


92

Проблема дистрибутивної справедливості


Основи соціальної організації та людської психології, а також вони по­діляють загальну концепцію блага, яка вимірюється в термінах дуже обмеженої низки Первинних благ (primary goods): особиста та політи­чна свобода, економічні та соціальні переваги та самоповага. На думку Ролза, обмеження, що накладаються на індивідів в первісній позиції мають бути такими, щоб завжди були обрані одні й ті самі принципи. У такий спосіб він доходить ситуації, яку називає завісою незнання, вважаючи її ключовою умовою для того, щоб інтерпретувати первісну позицію так, аби можна було в будь-який час прийняти її перспекти­ву [3, с 199]. За допомогою аналітичного інструменту завіси незнання Ролз має на меті виключити те, що він та інші моральні філософи вва­жають соціально несправедливим — випадкове обдаровування індиві­дів економічно корисними талантами. Ще одним важливим наслідком залучення до концепції інструменту завіси незнання є те, що він не­одмінно змушує гравців прийняти певну загальну концепцію блага, тобто концепцію первинних благ.

Ролз розрізняє «прозору» (thin) та «непрозору» (thick) концепції блага. «Прозора» концепція блага, яку використовують особи в пер­вісній позиції, судячи щодо запропонованих принципів, означає, що сторони мають цілі (хоча вони не знають які саме), і що певні ре­чі можуть бути використані для досягненні цих цілей. «Непрозора» ж концепція являє собою чиєсь конкретне бачення доброго життя в деталях, особисті ідеальні цілі. Отже в первісній позиції сторони не знають своїх цілей, але переконані в тому, що мають їх, а також; ро­зуміють, що первинні блага, відомі їм, на думку Ролза, певно стануть в пригоді задля досягнення їхніх цілей, якими б вони не були. Тому розглядаючи можливі принципи, особи ставлять собі за мету отримати якомога більшу частку цих основних вигод, яка може бути не більше ніж однаковою для всіх за умови рівності осіб в первісній позиції. Різні концепції блага, які можуть мати сторони, перешкоджають одностай­ності їхніх суджень та спричиняють конфлікт. Саме тому Ролз робить висновок про те, що, аби були погоджені якісь певні принципи, що по­требує єдиного морального судження з боку сторін, необхідно виклю­чити особисті концепції блага, тим самим забезпечивши одностайність в прийнятті будь-якого рішення. Власні концепції блага замінюються низкою основних благ, бажати які припускається раціональним, неза­лежно від того, що іще можна бажати взагалі. Використовуючи поня­ття первинних благ, Ролз намагається забезпечити те, що він називає Архімедовою позицією (Archimedean point), яка уможливлює чесний вибір поміж; усіма більш-менш повними концепціями блага, що від -


Н. С. Литвиненко

93


Різняють людей одне від одного. Передбачається деяка теорія блага, яка, на думку Томаса Нагеля, є удавано нейтральною щодо різномані­тних особистих концепцій і забезпечує менш загальний знаменник, на якому може базуватися чесний у відношенні до кожної сторони вибір. Модель первісної позиції Ролза містить в собі відчутний індивідуалі­стичний вплив, який надалі посилюється мотиваційним припущенням взаємної незацікавленості (mutual disinterest) та відсутності заздрості. Це припущення виключає розгляд тих концепцій блага, які залежать здебільшого від співвідношення між власним статусом і статусом ін­ших (хоча Ролз дозволяє розгляд таких концепцій там, де вони ма­ють вплив на самооцінку). Таким чином, первісна позиція передбачає не просто нейтральну теорію блага, але ліберальну індивідуалістичну концепцію, згідно якої найкраще, що можна бажати, це безперешко­дне переслідування власних інтересів за умови, що воно не зачіпає прав інших [7, с 9-10].

Саме така ситуація зображуваної Ролзом первісної позиції зумов­лює одностайне погодження запропонованого ним принципу «Міні-макс» (або «максимін» (the maximin principle)), який є частиною Дру­гого принципу справедливості і уособлює структурну схему розподі­лу матеріальних благ між учасниками колективного підприємства [9, с 62]. Ролз пропонує відмінний спосіб розподілу матеріальних благ, згі­дно якого добробут суспільства в цілому можливо максимізувати, тіль­ки максимізуючи добробут найменш забезпечених його членів. Тобто, згідно Ролзу, жодна економічна діяльність не буде в змозі збільшити соціальний добробут, окрім того випадку, коли вона сприятиме покра­щанню становища найменш матеріально забезпеченого члена суспіль­ства. Тому формуючи суспільство, яке дозволяє економічну та соціаль­ну нерівність поміж; його членами, раціонально буде надати станови­щу найменш забезпечених першорядне значення, адже, перебуваючи в первісній позиції, кожен з індивідів має рівні шанси опинитися саме в такому становищі, як тільки завісу незнання буде піднято.

Поряд з Ролзовою існують різні думки щодо того, що буде раціо­нальним зробити в такій ситуації: ролзівська раціональна розважли­вість часто протиставляється раціоналізованому ризику. Якщо ми ма­ли б хоч якесь уявлення про те, наскільки наші основні права будуть порушені в умовах, скажімо, утилітаристського суспільства, ми ма­ли б змогу краще усвідомити раціональність ризикованого вибору в первісній позиції. Схильність до ризику, так само як обачливість, — риса притаманна далеко не кожній особі, тому здійснення ризиковано­го кроку завжди є рішенням особистим і залежить від індивідуальних


94

Проблема Дистрибутивної справедливості


Властивостей характеру тої чи іншої людини. Але Ролзова завіса не­знання виключає як інформацію про конкретні обставини майбутнього суспільства, так і про особливі риси власної психіки. Саме тому в да­ному випадку єдиним раціональним рішенням видається прийняття стратегії «мінімакс» — максимізування матеріальних ресурсів за умов можливого заміщення мінімальної, тобто найгіршої, посади.

Багато філософів критикують ролзівське твердження про раціо­нальність «мінімаксу», вказуючи на те, що так само раціональним, якщо навіть не більш раціональним, є ризикування в умовах утиліта­ризму. Інші стверджують, що неможливо оцінити раціональність ризи­ку, якщо невідомими є конкретні деталі суспільства або власна схиль­ність до ризику, таким чином звинувачуючи Ролза в тому, що він спеці­ально винайшов інструмент завіси незнання, аби раціоналізувати свій принцип диференціації як єдино можливий в умовах первісної позиції [6, с 67].

Разом із застосуванням завіси незнання виключається не тільки ін­формація про особливості власного суспільства, власного соціального стану, не тільки запроваджується спільна концепція первинних благ, що зумовлює одностайність вибору, виключається також будь-яке зна­ння про власні природні таланти та здібності. Коли ми розмірковуємо про суспільство з тою мірою неупередженості, якої вимагає чесність, воно постає як колективне підприємство і вимагає прийняття принци­пу диференціації в якості угоди, про розгляд природних здібностей як спільного надбання і рівний розподіл результатів їх використання. З усуненням завіси незнання кожен виявиться в різній мірі обдарованим різними здібностями. Таким чином, більш талановиті матимуть змогу, доклавши певних зусиль, отримати більший прибуток, ніж; ті, хто, ска­жімо, виявиться скаліченим фізично або розумово, чи просто матиме нижчий рівень IQ. Логічно припустити, що з початку займаючи рівне матеріальне становище, деякі (більш талановиті та працелюбні) особи згодом набудуть певних економічних привілеїв завдяки виключно сво­їм природним здібностям. Ролзівський принцип «мінімакс» дозволить таку економічну нерівність тільки за умови, що найменш забезпечені також; покращать своє становище порівняно з ситуацією економічної рівності. Таким чином, розгляд природних здібностей як спільного на­дбання передбачає, що більш талановиті повинні будуть працювати не лише задля власної користі, а також;, і насамперед, задля користі тих, хто має найгірше матеріальне становище. Частина прибутку, отрима­ного більш талановитими буде перерозподілена поміж; менш успішни­ми членами суспільства. Саме так має працювати ролзівська схема


Н. С. Литвиненко

95


Дистрибутивної справедливості.

Основні засновки викладеного Ролзом аргументу видаються цілком вірогідними, але зроблені ним висновки залишають деякі сумніви. З припущення, що соціальні та природні переваги є довільними, випли­ває той факт, що тільки у випадку, коли економічна нерівність пов'я­зана з користуванням саме цими перевагами, вона має впливати на матеріальний розподіл у суспільстві на користь найменш забезпеченої особи. Але ролзівський принцип диференціації стверджує, що усіля­ка економічна нерівність, що так чи інак має місце в суспільстві, має бути упорядкована на найбільшу користь найменш привілейованого. Уявімо ситуацію, коли людина не народилася в сім'ї, що має соціаль­ні привілеї, і не є обдарованою жодними особливими здібностями, але завдяки власному вибору і докладеним зусиллям їй вдалося отрима­ти більший матеріальний прибуток порівняно з іншими. Ролзівський дистрибутивний принцип вимагатиме від такої людини витратити ча­стину свого прибутку на покращення становища інших, не пояснюючи при цьому, чому принцип диференціації діє в усіх випадках нерівно­го економічного становища, а не обмежується виключно випадками економічної нерівності, пов'язаної з морально довільними факторами [6, с 58]. Ролз, вочевидь, не надає значення факту, що становище лю­дини в суспільстві зумовлене не тільки соціальними та природними обставинами, в рівній мірі воно залежить і від особистого вибору ско­ристатися цими обставинами, докласти певних зусиль для збільшення власних матеріальних ресурсів. Тому наявність виключних здібностей не забезпечує автоматично виключного матеріального становища в су­спільстві, і дві більш-менш однаково соціально і природно обдаровані людини не обов'язково досягнуть однакового економічного рівня. Ко­ли нерівність прибутків є результатом вибору, а не обставин, принцип диференціації породжує, радше ніж усуває несправедливість. Як це художньо описав Дадлі Ноулз (Dudley Knowles): «кожен добре приго­щається на Ролзовому святі, але деякі не мають права там знаходити­ся. В особливості... ледачі, жебраки, а також ті, що ухиляються від роботи, не повинні сидіти за столом» [5, с 234].

Спробу врівноважити особистий вибір та особисті обставини, спи­раючись на фундаментальні ідеї лібералізму про свободу та рівність, робить інший американський філософ Рональд Дворкін. Його проект в цілому подібний до первісної позиції Ролза, де особи знаходяться за дещо модифікованою завісою незнання: їм не відома їхня частка в розподілі природних здібностей, тому всі вони уявляються однако­во вразливими до природних недоліків. В початковій ситуації рівності


96

Проблема Дистрибутивної справедливості


Кожній особі надається однакова кількість матеріальних ресурсів, пев­ну частину з яких вона може за бажанням витратити на страхування від можливого фізичного чи розумового каліцтва, або будь-яких інших природних негараздів, отриманих при народженні. Соціальні блага су­спільства в повному обсязі «продаються» на так званому аукціоні, де кожен може придбати такий їх набір, який він тільки може собі уяви­ти, і в такому розмірі, який дозволить йому отримати кількість ма­теріальних ресурсів, що залишилася після витрат на страхування від природних недоліків. У такий спосіб, Дворкін намагається віднайти рівновагу між особистим вибором, який проявляється в можливості придбати за власним бажанням будь-який набір соціальних благ і не вимагає прийняття спільної концепції ролзівських первинних благ, та довільним обдаруванням природними здібностями та недоліками. Осо­ба має змогу витратити будь-яку частину своїх початкових ресурсів на страхування, а залишок віддати за певний набір соціальних благ. Таке припущення, згідно Дворкіну, є раціональним, тому що кожен забажає в більшій чи меншій мірі вберегтися від природних недоліків, але не витратить на страхування всіх своїх ресурсів, усвідомлюючи необхі­дність придбання певної частки соціальних благ. Таким чином, маючи джерелом ресурси, які перед початком аукціону гіпотетично погоди­лися сплатити особи в фонд страхування, прибутковий податок являв би собою спосіб, у який у вигляді медичного обслуговування та ін­ших заходів в тій чи іншій мірі могли б бути компенсовані природні недоліки для менш обдарованих.

Дворкін визнає, що його концепція, хоча і представляє поліпшений варіант ролзівської дистрибутивної схеми, не усуває проблему повні­стю, тому викладений ним аргумент завжди залишатиметься теорією «другого гатунку» [6, с 83-84]. Та все ж Дворкін переконливо ствер­джує, що справедливий розподіл повинен визначити, які саме аспекти економічного становища людини є наслідком її власного вибору, а які випливають з переваг та недоліків пов'язаних з її природними обста­винами. В цьому і полягає важливість його концепції, яка визначає дистрибутивну схему, що поважає моральну рівність осіб, компенсую­чи нерівні обставини, і разом з тим визнає індивідів відповідальними за наслідки своїх дій. Однак гіпотетичні підрахунки, що їх вимагає те­орія, виявляються такими складними, а їх імплементація — такою важ­кою, що теоретичні переваги теорії неможливо застосувати на практи­ці. Теорія Дворкіна є спробою розв'язати проблему ролзівської конце­пції дистрибутивної справедливості, являючи собою намагання радше поліпшити, ніж; відхилити її основні припущення.


Н. С. Литвиненко

97


На противагу Дворкіну, Роберт Нозік критикує основні положення ролзівської теорії, виявляючи протиріччя між запропонованими Рол-зом двома принципами справедливості. Вказуючи на пріоритет пер­шого ролзівського принципу перед другим, Нозік стверджує, що сво­бода індивідів руйнує будь-яку керовану державою схему перерозпо­ділу матеріальних благ від більш забезпечених до менш забезпечених членів суспільства. В якості ілюстрації свого твердження Нозік наво­дить «приклад Уілта Чемберлена», суть якого полягає в наступному. Уявімо, що гравець Вищої баскетбольної ліги Уілт Чемберлен володіє виключними для його професії здібностями, тому усі баскетбольні клу­би мріють укласти з ним контракт на наступний сезон. Усвідомлюючи переваги власного становища, Уілт позначає одним з пунктів свого контракту, що 25 центів з кожного проданого квитка надходитимуть на його особистий рахунок додатково до його стабільної зарплатні. Баскетбольні вболівальники обожнюють дивитися, як грає Уілт, тому на вході до стадіону радо опускають додаткові 25 центів у спеціальну скриньку з написом «Уілт Чемберлен». Припустимо, що за сезон ігри за участю Уілта відвідало 100 000 000 осіб, що принесло йому додатко­вих 250 000$, що складає набагато більше ніж середній прибуток. Чи має він право користуватися цими грошима? [8, с 160-162] Нозік міркує так, що, якщо початковий розподіл матеріальних ресурсів (наприклад, це був рівний розподіл між; усіма членами суспільства) є прийнятним і визнається справедливим, а подальший перерозподіл на користь Уілта Чемберлена з'являється внаслідок вільно прийнятого рішення витра­тити 25 центів в обмін на змогу побачити гру за участю Уілта, то хіба цей другий розподіл матеріальних ресурсів не має також; визнаватися справедливим? Якщо особи мають право розпоряджатися своїми ма­теріальними ресурсами, набуте ними в умовах початкового розподілу, чи не означає це, що вони також; мають право віддати їх певну частку Уілту Чемберлену за власним бажанням? Після передачі цієї частки Уілту третя сторона (тобто ті, хто не купував квитка на гру) так само має право на свою частину матеріальних ресурсів, яка є незмінною, незалежно від того, грає Уілт чи ні. В зв'язку з цим Нозік порушує питання про те, яким чином може така передача від однієї особи до іншої стати приводом для висунення вимог стосовно частки від пере­даної суми з боку третьої сторони (тобто держави), яка до передачі не мала прав на власність жодної зі сторін [8, с 160-162]. На думку Нозіка, перерозподіл на користь Уілта Чемберлена виникає внаслідок Вільної Передачі частини матеріальних ресурсів від одної сторони до іншої, а втручання у вигляді збору податків в цей процес держави, яка


98

Проблема Дистрибутивної справедливості


Є третьою стороною, відбувається за рахунок значних обмежень інди­відуальної свободи, тому накладання податків Нозік, за його власним висловом, прирівнює до примусової праці [8, с 169].

Спираючись на принцип придбання власності, сформульований Ло-кком, Нозік будує власну дистрибутивну схему у вигляді трьох основ­них тверджень:

1. принцип передачі — будь-що, що придбано справедливо, може бу­ти справедливо передано;

2. принцип справедливого початкового придбання — аргумент про те, як люди від початку заволоділи тим, що може бути передано згідно з першим принципом;

3. принцип виправлення несправедливості — аргумент про те, як по­водитися з власністю, якщо вона була придбана або передана не­справедливо [8, с 160].

Спираючись на локківський принцип, що визначає власність як результат сполучення предмета з особистою працею [2, с 277], Нозік визнає природні здібності індивідуальним надбанням, виходячи з твер­дження про те, що людина в початковій ситуації рівності володіє вла­сною особистістю. Таким чином, згідно Нозіку, перерозподіл матері­альних ресурсів на користь Уілта Чемберлена є цілком легітимним, адже з'являється як наслідок реалізації Уілтом особистих природних здібностей, які становлять предмет його індивідуальної власності.

У такий спосіб Нозік доходить висновку про те, що єдино виправ­даною є так звана «мінімальна держава», функції якої обмежуються захистом громадян від іноземного втручання, пограбувань, шахрай­ства і т. ін. Будь-яка більш екстенсивна влада буде порушувати право осіб проти примусу робити певні речі і визнається невиправданою [8, сіх].

Отже, твердження про те, що визнання індивідів рівними вимагає обмежень щодо використання однієї особи задля добробуту інших, чи суспільства взагалі, безперечно, єднає ліберальну та лібертаріанську теорії, представлені Ролзом та Нозіком. Обидва визнають, що індивіди мають права, які повинно поважати справедливе суспільство. Однак, обидва різняться при відповіді на питання про те, які саме права є найважливішими в умовах справедливого суспільства. Підсумовуючи, можна сказати, що для Ролза одним з найважливіших прав є право на певну частину матеріальних ресурсів суспільства; для Нозіка ж таким


Н. С. Литвиненко

99


Є право на власну особистість (самовласність (self-ownership)). Згідно його думки, Ролзова вимога, що ресурси, вироблені більш талановити­ми, мають бути використані для покращання добробуту найменш за­безпечених, є несумісною з визнанням самовласності, яка передбачає володіння особистими здібностями і відповідно всім тим, що створене шляхом реалізації цих здібностей. Але проблема полягає не в тому, що Ролз і Дворкін вважають, що одні можуть володіти особистістю і здібностями інших, на кшталт рабовласності. Навпаки, зображувана ними гіпотетична позиція рівності застосовується для обгрунтування аргументу, що жодна особа не є власністю іншої. Ліберали визнають за кожною особою легітимне володіння її здібностями разом з пра­вом використовувати їх згідно вільного вибору. Однак, зазначаючи, що обдарування здібностями є випадковим, ліберали також; визнають, що право на володіння власними здібностями не передбачає нерівний розподіл матеріальних благ, що є наслідком реалізації цих здібностей. Згідно ліберальним теоріям, природно обділені люди мають законне право висувати відповідні вимоги до природно обдарованих, а обда­ровані мають моральний обов'язок по відношенню до тих, чиї при­родні обставини виявилися при народженні менш сприятливими. То­му дистрибутивна схема, запропонована Дворкіним передбачає наяв­ність страхового фонду в якості компенсації для природно обділених, а Ролзова теорія справедливості дозволяє обдарованим користуватися результатами реалізації своїх здібностей тільки за умов відповідно­го поліпшення матеріального становища найменш забезпечених. Про­те жодна з розглянутих нами теорій не здатна забезпечити відповід­ний баланс між; принципами індивідуальної особистості та соціального союзу, віддаючи перевагу колективному перед індивідуальним (Ролз, Дворкін), або навпаки (Нозік).

Спробу захистити принцип індивідуальності особистості, виходячи з ролзівських засад про справедливість керованого державою матері­ального розподілу, робить інший політичний філософ, якого, зважа­ючи на викладені ним міркування, неможливо віднести ні до прибі­чників Ролза, ні до його ідейних опонентів — представників ліберта-ріанської течії. Девід Готьє (David Gauthier) (нар. 1932) представляє радикальну версію суспільного договору, яку характеризують риси по­дібні до ситуації природного стану, зображуваної Гоббсом, а також до принципу придбання власності, сформульованого Локком, який Готьє інтерпретує в дусі ідей Нозіка [4, с 159].

Концепції лібералізму і лібертаріанізму, а також; теорії взаємної ко­ристі, прикладом якої виступає теорія Готьє, застосовують механізм


100

Проблема Дистрибутивної справедливості


Суспільного договору в якості невід'ємного компонента своєї аргумен­тації. Однак, якщо в Ролза його застосування пов'язане з «нашим при­родним чуттям справедливості», тобто імпліцитно обґрунтовує твер­дження про те, що люди становлять цінність з моральної точки зору, а не тому що можуть сприяти або зашкодити іншим [9, с 179-180], Готьє вважає, що не існує моральних зобов'язань, так само як і моральної рівності осіб, що передує їх природній фізичній нерівності, викори­стовуючи ідею суспільного договору в якості угоди, що укладається задля взаємної користі індивідів і надає штучної моральної цінності тим чи іншим діям, які не мають внутрішнього морального статусу. Так само протистоїть теорії Готьє концепція Нозіка: взаємна користь підпорядковує індивідуальну самовласність владі інших, в той час як Нозік визнає самовласність природним правом особистості. Згідно Но-зіку, примушувати інших несправедливо не тому, що це невигідно для того, хто примушує, а тому, що людина розглядається ним як ціль, а її силування принижує її внутрішній моральний статус, таким чином уособлюючи ставлення до неї як до засобу. Отже, Нозік грунтує свою концепцію на твердженні про внутрішній моральний статус людини, яке цілком заперечує теорія Готьє.

В книзі «Мораль за згодою» ('Morals by Agreement') (1986) Готьє намагається захистити концепцію, яка надає незалежний статус прин­ципу індивідуальної особистості, збалансовано поєднаному з принци­пом соціального союзу. Метою Готьє є надання необхідного обгрунту­вання праву використовувати особисті фізичні та розумові здібності задля власної користі за умови, що при цьому не буде завдано шко­ди становищу інших. На відміну від Ролза, Готьє не використовує ін­струмент завіси незнання в описаній ним початковій ситуації: сторони укладають між собою угоду, володіючи повною інформацією стосовно себе та обставин свого існування. Готьє порівнює свою «вихідну пози­цію» (the initial position) з самотнім існуванням Робінзона Крузо на безлюдному острові, описуючи її як вільну, оптимальну та позбавлену впливу зовнішніх факторів. Разом з характеристикою про відсутність в ній будь-яких засад внутрішнього морального статусу, зображувана Готьє початкова ситуація уявляється ним як «вільна від моралі зона» ('morally free zone'). Завданням своєї теорії Готьє бачить визначення ті­єї угоди, яку буде раціонально укласти в подібних обставинах, з метою її подальшого використання для отримання нормативних принципів соціального і політичного вибору. Ця загальна проблематика розро­бляється відносно права використовувати особисті таланти та здібно­сті, яке, на думку Уіла, становить центр моральних засад принципу


Н. С. Литвиненко

101


Індивідуальності особистості [10, с. 85].

Грунтуючи свій доказ на раціональності соціального союзу, Готьє пропонує власний принцип «відносного мінімаксу» (дещо пом'якше­ний ролзівський принцип «мінімакс»), який стверджує, що кожна осо­ба має право знати, володіти, використовувати та мати вигоду з вла­сних здібностей, якщо умови існуючої економічної ситуації виявляю­ться для цього сприятливими, при цьому не використовуючи здібності інших, що, можливо, не покращить їх становища, але і не сприятиме його погіршенню [4, с 274]. Важливою рисою аргументу є те, що при­родні здібності не розглядаються Готьє як ті, що мають якусь внутрі­шню цінність, навпаки, успішна їх реалізація залежить від економічної ситуації, що склалася, і передбачає взаємодію з іншими. Самі по собі будь-які виключні здібності нічого не варті і не вважаються гаранто­вано корисними в будь-якій ситуації. Якщо Уілт Чемберлен опинився би в суспільстві, де й не чули про баскетбол, навряд чи він відіграв би більш-менш значну роль в існуючому матеріальному розподілі.

На думку Готьє, розподіл матеріальних благ згідно схеми прин­ципу відносного мінімаксу становить єдиний раціоналізований базис матеріального розподілу, а твердження про раціональність соціальної співпраці, на противагу моральному припущенню про пріоритет со­ціального союзу перед особистістю, зумовлює одностайне прийняття гіпотетичного договору раціональними індивідами. У такий спосіб Го­тьє намагається захистити індивідуальну свободу членів суспільства в умовах матеріального розподілу, здійснюваного державою.

Розглянувши в такий спосіб сучасні теорії суспільного договору, в межах яких здійснюється пошук шляхів розв'язання проблеми дистри­бутивної справедливості, можна зауважити, що, незважаючи на вели­ку кількість відмінних, а інколи і цілком протилежних рис, все ж та­ки видається можливим встановити спільні елементи, що складають фундамент будь-якої з досліджених концепцій. Беззаперечну першість серед них має механізм суспільного договору, який в кожній конце­пції застосовується з різною метою, зберігаючи при цьому більш-менш незмінну систему компонентів, таких як початкова ситуація, сторони, які, знаходячись в її умовах, одностайно укладають певну гіпотетичну угоду, а також; принципи, регулюючі життєдіяльність сторін, що вини­кають як її наслідок. Другий фундаментальний елемент, який беруть на озброєння всі згадані автори, становить інструментальна конце­пція раціональності подібна до тої, що використовується в теорії ігор. Однак, поєднавши згадану концепцію з питанням про відчуження еко­номічно вигідних здібностей індивідів в тому ракурсі, який надає його


102 Проблема дистрибутивної справедливості

Вирішенню наголос на тому, що можливість реалізації цих здібностей залежить не від їх наявності, а від сприятливої економічної ситуації, що складається в існуючому суспільстві, Готьє формулює проблему, яку неможливо вирішити, виходячи з концепції раціональності теорії ігор. Хоча збереження суспільних практик вимагає загального, якщо не універсального, дотримання певних соціальних норм, у великій еко­номічній системі жоден індивід сам по собі, чи будь-яка незначна група індивідів не є потрібною для її функціонування. Таким чином, жо­ден індивід не має торговельної сили, тобто не має змоги пропонувати свою підлеглість системі в обмін на частку в розподілі її матеріальних ресурсів. Коли прибутки такої системи визнаються відносно високи­ми, індивіди, що не приймають участь в їх розподілі, виборюють пра­во опинитися в межах її дистрибутивної схеми, а не «торгуються» за більшу частку, щоб бути змушеними прийняти реалізований системою дистрибутивний принцип. В такому випадку подібні норми та суспіль­ні практики більше не становлять продукт суми скооперованих дій індивідів, натомість вони мають цілком об'єктивне існування, що ви­магає індивідуального підкорення. За таких умов єдиною концепцією раціональності здатною спонукати індивідів до підкорення видається не та, що базується на практичній користі для індивідів, отримуваній від цього підкорення, а саме та концепція, що, навпаки, закликає до раціональності бути спроможним бажати тільки те, що могло б бути раціонально бажаним усіма [10, с 93]. Питання про те, чи виходить ви­рішення окресленої проблеми за межі теорій суспільного договору, чи передбачає застосування іншої концепції раціональності, залишається відкритим, але напевно можна сказати, що межі контрактаріанізму залишають достатньо місця для більш ніж; однієї концепції раціональ­ності.

1 Бібліоґрафія

[1] Алексеева Т. А. Джон Роулз и его теория справедливости // Во­просы философии. — 1994. — № 10.

[2] Локк Дою. Два трактата о правлении. Соч. в 3 т. /Пер. с англ. и лат. Т. 3 /Ред. и сост., авт. примеч. Субботин А. А. — М.: Мысль, 1988.

[3] Ролз Док.. Теорія справедливості. Пер. з англ. О. Мокроволь-ський. — К.: Основи, 2001.


Н. С. Литвиненко

103


[4] Gauthier D. Morals by Agreement. — Oxford: Clarendon Press, 1986.

[5] Knowles D. Political Philosophy. — London: Routledge, 2001.

[6] Kymlicka W. Contemporary Political Philosophy. — Oxford: Clarendon Press, 1995.

[7] Nagel T. Rawls on Justice // Reading Rawls. Edited by Norman Dani­els. — Stanford University Press, 2003.

[8] Nozick R. Anarchy, State and Utopia. — Basic Books, 1974.

[9] Rawls J. A Theory of Justice. — Cambridge, MA: Harvard University Press, 1971.

[10] Weale A. Justice, Social Union and the Separateness of Persons. Rati­onality, Justice and the Social Contract. —Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1993.

[11] Wolff J. An Introduction to Political Philosophy. — Oxford University Press, 1996.

[12] Wolff R. P. Understanding Rawls. — Gloucester, Mass: Peter Smith, 1990.