Головна Релігія Актуальні проблеми духовності ІЛЮЗІЯ ДУХОВНОСТІ В СВІТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЗАВЕРШЕНОСТІ
joomla
ІЛЮЗІЯ ДУХОВНОСТІ В СВІТІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ЗАВЕРШЕНОСТІ
Релігія - Актуальні проблеми духовності

А. В. Зуєв

Докорінні зміни світовлаштування та світогляду, що відбулися за останні два-три десятиліття, є незаперечними і такими, що вплинули на життя кожного мешканця планети Земля (чому цивілізація і пере­творилася на глобальну). Людина визнає, що змінилося все навколо — речі, серед яких ми знаходимося, способи виробництва і споживання цих речей, відносини між; людьми і соціальний інструментарій, інтеле­ктуальна та естетична, побутова та інформаційна сфера. Єдине, чого не хоче визнавати людина, це те, що в потоці світозміни їй самій, істо­ті, що назвала себе вершиною світобудови, доводиться втрачати власні фундаментальні особливості, що визначали її велич та відчуття гор­довитої самовпевненості.

Ми продовжуємо проголошувати свободу, справедливість, істину, красу, творчість духовним базисом нашого існування; продовжуємо використовувати ці слова, зіставляти з них самозаспокійливі теорети­чні та ідеологічні конструкції, не прагнучи вже осягнути їх значення і жити відповідно до нього. Світ інформації надав нам дуже зручний інструмент: говорити будь-що про будь-що, адже інформація, будучи лише знаково-системною будовою, ніколи не мала сутнісної єдності з категорією істини. Тепер людина, перебуваючи в світі комфортної са­мозаспокоєності, легко може створювати собі імідж; духовно сильного (насправді, маніпулятивно активного), творчого (мовою інформацій­ного світу — креативного) володаря власного життя.

Завданням даного дослідження є визначення явища інформаційної замкнутості, завершеності як одної з головних характеристик знаково-інформаційної цивілізації, а також; ілюстрація принципової неможли-

Актуальні проблеми духовності

(Відп. ред.: Я. В.Шрамко)

Кривий Ріг (2007), 29-38


Зо

Ілюзія духовності


Вості перенесення в світ інформації зі світу знання і творчості таких понять, як духовність, особистість, свобода тощо. Ілюзорна наявність подібних феноменів виключно у формі знакових утворень, звичайно, необхідна людині для самозаспокоєння та психічного комфорту, але ж, на нашу думку, теорія, особливо світоглядна, повинна ставити пе­ред собою не завдання саморелаксації, а намагатися якомога чіткіше і відвертіше змалювати дійсну картину людського існування.

Теоретичною основою і джерелом понятійної різноманітності да­ного дослідження є три філософські традиції, що склалися протягом двадцятого століття. Першою такою традицією стала, звичайно, екзи­стенціальна філософія, яка, в будь-якому своєму прояві, обов'язково задавалася питаннями про духовну складову людського буття. В тво­рах М. Хайдеггера, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра, X. Ортеги-і-Гасета та ін­ших постійно і настійливо звучить мотив можливості втрати людиною своєї духовної, особистішої сили, сили до життя, сили спротиву спо­живацькому стилю існування.

Екзистенціалізм чітко зазначав: людина є істотою духовною; віді­бравши у неї цю особливість, ми знищуємо її, перетворюючи на річ. Водночас, вже в середині XX століття в даній традиції виникають сум­ніви в тому, що в масовому суспільстві споживання можливе існування духовності як такої, а не її приємної імітації. Про таку масову «духов­ність» К. Ясперс пише: «Виникає сумнів в тому, що існує духовний рух, який діє так, щоб усі брали в ньому участь; можливо, ця доступність всім була б лише інерцією руху, який вже зупинився, який, зафіксував­шись в об'єктивності, здатен слугувати лише для розваги» [7, с 394]. З'являється теоретична традиція чіткого розмежування поняття ду­ховності як джерела людської творчості та духовності як ілюзорного інструменту розваги та самозаспокоєння.

Постмодерністська рефлексія (Ж. Дельоз, М. Фуко, Ж. Дерріда та ін.), зосередившись в 60-80-х роках минулого століття на знаково-текс­товій природі сучасного світобачення, деонтологізувавши картину сві­ту, перетворила будь-який вид людської активності на інтерпретацій-ні техніки. Зрештою, техніки знакових маніпуляцій стають основою інформаційної цивілізації, що народжується саме в цей період. Са­ме постмодернізм стає філософською основою формування знаково-інформаційного світу, в якому ми сьогодні живемо, і як, з нашої точки зору, найвідвертіший теоретичний базис сучасного світогляду, в якому не будуються величні ілюзії людської духовності, є плідним джерелом теоретичної побудови картини світу, що складається з безлічі інфор­маційних уривків.


А. В. Зуев

31


Зрештою, третя філософська традиція, взята нами за основу дослі­дження, є другим етапом постмодерністських пошуків, який можна на­звати постпостмодернізмом. Саме в концептах масовості сучасного ци-вілізаційного поля (Ж. Бодрійяр, Ф. Джеймісон, Ю. Осіпов) остаточно формується бачення безсуб'єктності, безособистісності, творчої амор­фності та буттєвої безглуздості людської наявності в інформаційному середовищі. Сфера людського перебування перетворюється на сферу інформаційної імпульсності, а будь-який рух людини полягає в отри­манні та передачі інформаційного імпульсу. Людина, будучи масою, вже не є ні суб'єктом, ні об'єктом будь-якої активності. «Маса парадо­ксальна— вона не є ні суб'єктом (суб'єктом-групою), ні об'єктом. Коли її намагаються перетворити на суб'єкт, виявляється, що вона не в змозі бути носієм автономної свідомості. Коли ж, навпаки, її прагнуть зро­бити об'єктом, тобто розглядають як матеріал, що підлягає обробці, і ставлять за мету проаналізувати об'єктивні закони, яким вона ніби­то підпорядковується, стає ясно, що ні обробці, ні розумінню в термі­нах елементів, відношень, структур та сукупностей вона не піддається. Будь-який вплив на масу, потрапляючи в поле її тяжіння, починає ру­хатися по колу: він проходить стадії поглинання, відхилення і нового поглинання. Чим такий вплив закінчиться, з абсолютною точністю пе­редбачити неможливо, але найвірогідніше, що безперервний коловорот забере в нього всі сили і він згасне, повністю перекресливши усі плани тих, хто його чинив» [2, с 37-38]. Отже, третя теоретична основа на­шого дослідження прямо проголошує відсутність і неможливість будь-якої творчої активності в світі інформаційної масовості.

Визначимо тепер три ключові понятійні позиції нашого досліджен­ня: духовність, інформаційна розірваність, яка є основною характери­стикою сучасної цивілізації, та інформаційна завершеність. Саме спів­відношення між; цими поняттями дасть нам змогу висвітлити пробле­матику сучасного ставлення людини до власної сутності та світогля­дних орієнтирів.

Духовністю ми традиційно будемо вважати ту внутрішню силу лю­дини, що дає їй змогу відчути себе і самоствердитись як особистості, тобто усвідомлювати, що саме на основі власних переконань про красу та справедливість, істину та абсолютність життя можна творити таку цілісність себе, яка буде важливою для іншої людини, що сама займає­ться самотворчістю. Прагнення до створення цілісної картини світу та до актуалізації власного буття заради «іншого» і є головним проявом духовної енергії. Опис такого відчуття цілісності світу та самоважли-вості знаходимо у А. Чехова: «И несчастный, надорвавшийся, убивший


32

Ілюзія духовності


Себя „неврастеник", как назвал его доктор, и старик мужик, который всю свою жизнь каждый день ходит от человека к человеку, — это слу­чайности, отрывки жизни для того, кто и свое существование считает случайным, и это части одного организма, чудесного и разумного, для того, кто и свою жизнь считает частью этого общего и понимает это» [6, с. 318]. Для того, щоб така цілісність не просто відчувалася, а бу­ла явленою, невід'ємною частиною людського буття, і є необхідним звільнення духовної енергії, напруга, що дозволить втаємниченість ці­лісності зробити особистісною очевидністю. «Буття не є. Буття має місце як вихід присутності із втаємниченості» [5, с 394]. Духовність, таким чином, завжди була необхідною умовою людської буттєвості, адже саме вона уособлювала ту енергію, на основі якої людина само-стверджувала власну наявність.

Основою ж інформаційного світу є не енергетична наповненість, що постійно являла нове через творчі пориви духовної істоти, а цир­куляція інформаційних середовищ та уривків, які є сутнісно не по­в'язаними між; собою. Інформаційна розірваність сучасної цивілізації полягає в тому, що ця цивілізація існує виключно на основі відсутності онтологічної схеми. Інформація не повинна відповідати певним вимо­гам людської буттєвості, вона не повинна задовольняти одвічні потяги людини до істини, краси і справедливості. Єдиним її завданням є цир­куляція та продукування безлічі комфортних уривків для задоволення окремих людських потреб. Хочеш зранку бути релігійним — подивись християнський канал по телебаченню, прочитай церковний календар в Інтернеті, помолися в одній з безлічі комерційних установ, що на­зиваються церквами; вдень тобі необхідно заробити грошей — в тебе є безліч спекулятивних можливостей забезпечити свій матеріальний комфорт; ввечері хочеться розслабитися — порнографічність масової культури надасть тобі безліч можливостей декілька годин насолоджу­ватися життям. Ми маємо безліч схем переміщення між інформацій­ними середовищами, які не пов'язані між собою ні світоглядно, ні змі­стовно, ні технічно — вони є принципово розірваними, переміщуючись між; якими ми легко забуваємо про попереднє місце знаходження.

Зрештою, інформаційна завершеність — це основний принцип існу­вання будь-якого інформаційного сегмента. Цей принцип полягає в тому, що з самого початку дії інформаційного середовища всі можливі рухи та маніпуляції, які в ньому відбуваються, задані наперед, запро­грамовані згідно з певним алгоритмом, кодом, який визначає правила поведінки в даному середовищі. Це можуть бути як коди соціального характеру (професійні, релігійні, розважальні тощо), так і коди ство-


А. В. Зуев 33

Ренні в рамках виключно автоматизованих систем. Причому за умов інформаційної цивілізації системи автоматизовані є домінантними, та­кими, що визначають природу соціальних взаємодій в межах певного знаково-інформаційного сегменту. Таким чином, потрапляючи в будь-яке інформаційне середовище, людина наперед знає, чим завершиться її в ньому перебування. Декілька прикладів:

• комп'ютерні ігри (на яких сьогодні виховуються діти) — почина­ючи грати в будь-яку комп'ютерну гру, я знаю чим моя дія за­кінчиться. Я виконаю всі задані наперед quest-и, переможу всіх монстрів, які вже потенційно переможені і отримаю винагороду, яка вже запрограмована;

• професійне середовище, в яке кожний з нас потрапляє, теж не містить нічого іншого, окрім алгоритму необхідної поведінки — дотримуйся заданих правил і досягнеш кар'єрного успіху;

• мистецьке середовище — алгоритм взагалі дуже простий: створю­єш необхідний імідж; за будь-яким з безлічі рецептів, що цирку­люють у відповідних сегментах, і насолоджуєшся результатом.

Таку завершеність ми знаходимо в будь-якій сфері інформаційної активності, а щоб бути сьогодні активним, в будь-якому разі необхідно потрапити у вихор інформаційної циркуляції. Отже, єдиною умовою успішної діяльності на сьогодні є присутність в тому чи іншому ін­формаційному сегментові у вигляді знаково-символічного утворення. Потрапивши в таке середовище, людина вже не потребує докладання власної енергії задля розвитку і самовдосконалення, адже в інформа­ційному сегменті вже все завершено, в ньому необхідно просто пере­бувати і насолоджуватися таким перебуванням. Насолода ця полягає саме в тому, що ми забезпечуємо собі максимальний комфорт, фізи­чний і психічний, не докладаючи жодних творчих зусиль.

Поглянемо спочатку на когнітивну складову нашого сучасного іс­нування. Чи прагнемо ми сьогодні до істини? Чи потребує її сучасна людина в світі, де на будь-яке своє запитання вона може знайти зручну для неї відповідь? Ми довго прагнули до плюралізму думок і свободи вибору, але набули зовсім інших можливостей. Плюралізм думки поля­гав, насамперед, в тому, що будь-яка проблема була спільною для тих, хто по-різному намагався її вирішити. Ми ж отримали інформаційну розірваність, де я як хочу, так і ставлю перед собою завдання, як хочу,


34

Ілюзія духовності


Так його і вирішую. Свобода ж вибору завжди передбачала онтологі­чне підґрунтя і енергетичність, творчу природу такого вибору. Тепер я обираю лише те, в яке інформаційне середовище мені зануритися. Перетворившись з особистостей і індивідуумів на дивідуумів, ми по­стійно ділимося, розриваємося на безліч знаків і символів, забуваючи, що колись єдине, що було для нас важливим, єдине, на що ми спря­мовували свою духовну енергію, було знання істини про самих себе. В світі інформаційної розірваності ми замінили цю істину безліччю не-пов'язаних між; собою тверджень, точок зору, психотехнік, приємних образів, між; якими ми обираємо. Одним з таких приємних знаків, до речі, є слово «духовність», яка нам тепер приносить не напруження і дискомфорт, а лише насолоду від відчуття власної величі.

Перетворення ціннісних сутностей, що мали духовно-комунікатив­ний характер, на знакові одиниці, символічні формули створило для людини зручний, комфортний ландшафт етичної розслабленості, адже тепер єдиною діяльністю з моральним навантаженням є маніпуляція зі знаками та їх інтерпретація. «Совість», «Добро», «Зло», «Краса», «Істина», «Співчуття» тощо — стали знаковими одиницями, розташо­вуючи які в тій чи іншій інформаційній системі в необхідній для мене комбінації, я утворюю зручне і приємне для мене «морально-символі­чне» середовище. Будь-який мій вчинок вимірюється тією системою знаків, яку я сам обрав, занурившись в завершене, зпродуковане ін-фосередовище перебування.

Сьогодні для нас є нормальним той символічно-моральний стан, який свого часу М. Бердяев змалював як патологію людської духовно­сті: «Все моральне життя, що кристалізується в нравах, засноване на символіці, а не на реальному духовному перевтіленні людей. Мораль, грунтована на законності, потребує від людей виконання умовних сим­волів, що не мають обов'язкового реального зв'язку з їх внутрішнім життям, з їх духовністю. Виконання обов'язку має символічний хара­ктер. В спілкуванні людей необхідно подавати один одному знаки, які можуть зовсім не відповідати реальностям. Так звані „добрі справи" можуть носити знаковий символічний характер. Милосердя може бути символічним, а не реальним. Так зване лицемірство є крайньою фор­мою символізму, з якого зникла будь-яка реальність. У світі об'єктива­ції немає відношення до живої, конкретної особистості, а є відношення до об'єктів. Але у відношеннях до об'єктів реальності є недосяжни­ми, вони вислизають. Відношення до об'єктів завжди символічне» [1, с 395].

Заклавши в «буттєві» (фактично деонтологізувавши своє існува-


А. В. Зуев

35


Ння) основи нашої цивілізації системи знаково-інформаційного мані­пулювання, ми створили ситуацію, де до будь-чого відбувається ви­ключно символічне ставлення. Від економічної сфери, де символічні тренди та маніпуляції з фіктивними фінансовими «субстанціями» ви­значають основні тенденції розвитку, до моральної мотивації поведін­ки, яку можна обрати з багатьох запропонованих схем, — увесь наш сьогоднішній світ є в основі своїй символічним, а отже безосновним, адже символи так легко змінювати, а маніпулювати ними так зручно!

Виникає питання: якщо світ людини перетворився на переміщення між; замкнутими, сформованими, необмежено продукованими знакови­ми реальнстями та їх інтерпретаціями, чи не призведе це до абсолютної хаотизації людського існування? Ствердну відповідь ми дали б на це питання, використовуючи онтологічно та етично наповнені категорії світу, де панувало прагнення до знання та істини. В світі ж символі­чної інформаційності хаосу запобігає не прагнення до осмисленості бу­ття, а просте кодування, шифрування окремих закритих реальностей. Так, щоб перебувати і функціонувати в тій чи іншій інформаційній сфері, необхідно просто потрапити в неї, для чого потрібно знати код, та виконувати необхідні функціональні обов'язки, для чого необхідно знати алгоритм даної системи.

Гасло сучасного комфортного існування: «Роби, що зафіксовано, і май все, що необхідно для комфорту!» Для прикладу: потрапити до певної професійно-знакової сфери можна застосувавши код — диплом про відповідну освіту, який зовсім не означає, що людина може ство­рювати знання, але точно значить, що вона може з різним рівнем успі­шності маніпулювати інформацією в даній сфері, тобто ознайомлена з основними шифрами і алгоритмами. Далі — просто виконуй дії, які вже прописані і зафіксовані в інформаційній матриці даного середо­вища і насолоджуйся тим, що воно тобі дає.

Складається абсолютно нова «суспільна» матриця, в якій жодно­го значення не має енергія творчості, духовна напруга і невдоволення наявною ситуацією, натомість домінуючим фактором людського існу­вання є володіння кодовою інформацією. Саме таке кодування є зна­ковим запобіжником, який не дозволяє людині усвідомити хаотичність власного існування, а створює ілюзію впорядкованості і зрозумілості. «Цифрова мова суспільств контролю заснована на шифрі, який допу­скає вас до інформації або відмовляє у доступі. Ми більше не маємо справи з парою „маса-індивідуум". Індивідууми стають „дивідуума-ми", а маси — семплами, ринками та банками даних» [3, с 229]. Тепер, щоб займатися певною діяльністю, необхідно лише потрапити в пев-


36

Ілюзія духовності


Не знакове середовище, не докладаючи жодних особистісних зусиль — головне знати шифр.

Ще одним виміром сучасних переміщень людини між; замкнути­ми інфосферами є гіпервіртуалізація світу. Гіпервіртуалізація означає фактичне знищення поняття віртуальності, витіснення його з нашо­го життя. Розуміння віртуальності як реальності, що породжується людською свідомістю і є закритою на основі того, що будь-яке в ньо­му перебування завершується поверненням до реальності константної, буттєвої, постійної, втілювало прагнення людини до створення чогось нового, іншого, до фантазії і мрії з постійним усвідомленням того, що основна реальність є відкритою, такою, де панує необхідність і свобода вибору.

В світі інформаційного функціонування ми називаємо віртуальни­ми реальності, які жодним чином не пов'язані з будь-якою константні­стю. Сьогодні ми переміщуємося між інформаційними сегментами, не маючи можливість повернутися до реальності буттєвої, де ми могли б проявити свій дар творчості. «Навкруги тепер гола віртуальність, не та віртуальність, яка поєднана з реальністю, а віртуальність сама по собі, від себе, з себе, та сама віртуальність, яка заміщує собою реальність, її поглинає і собою являє, але при цьому і робить. Тепер не віртуаль­ність від реальності, а реальність від віртуальності, що, погодимось, зовсім не одне й те саме. І хіба це не дійсно новий, не просто небува­лий раніше, а зовсім інший світ, який тут, на Землі, не де-небудь, але який вже не несе в собі нічого від джерел, від історії, від істини, якому все це байдуже, який від всього цього у відриві, як у відриві він від Природи і Бога, взагалі від сущого» [4, с 77]. Розірваність людського існування в світі інформаційних сегментів стає домінуючим мотивом нашого існування.

Зрештою, в світі, де людину визначала здатність до звільнення ду­ховної енергії, ключовим моментом людського існування був час. Са­ме в середовищі минулого, теперішнього і майбутнього формувалася людська особистість. Згадки, туга, відповідальність за минуле, сво­бода вибору теперішнього, сподівання, мрія і страх перед майбутнім визначали силу тієї духовної енергії, яка змушувала людину ставати тією єдністю і цільністю, яку ми називали особистістю. Тепер, пере­міщаючись між інфосферами, ми втрачаємо відчуття часу, адже різні знаково-інформаційні системи не мають між; собою нічого спільного, а особливо — єдиного онтологічного підґрунтя.

По-перше, різні інформаційні сфери мають різну темпоральність, що не дозволяє сприймати їх в одній системі «минулого-теперішнього -


А. В. Зуев

37


Майбутнього». По-друге, і це є найголовнішим, кожна з таких сфер, будучи визначеними наперед, замкнутими і завершеними, залучаючи людину до своєї внутрішньої функціональності, одразу і дуже нагля­дно демонструє, що буде відбуватися як на початку, так і наприкін­ці перебування в цій сфері, яким буде результат такого перебування. Функція людини як знаку може мінятися, сутність її як особистості для інфосистеми абсолютно не важлива. Тут не потрібно докладати зусиль для самовдосконалення і самореалізації, адже вони вже від­булися, завершилися, коли людина застосувавши володіння кодом по­трапила в дане середовище — на цьому духовний час зупиняється. Лю­дина перестала жити в світі історії (історія перетворилася на кумедні символи), тоді як раніше ми не могли себе уявити поза нею: «Те, що належить показати в образі теперішнього, ніколи не буває цим тепері­шнім повністю. Кожен живе у світі ще неусвідомлених можливостей. Існує нібито певний закон: те, що ми знаємо, вже не є шляхом субстан-ційної історії» [7, с 395]. Людина в світі знання і духовного прагнення до істини була відкритою історичній субстанційності. Втративши таку відкритість, сховавшись серед комфорту розірваного інформаційного світу, ми продовжуємо тішитися духовністю як знаком, приємним і необхідним для самозаспокоєння.

Отже, людина, потрапивши в абсолютно новий світ, перемістив­шись із середовища духовних прагнень та знання у середовище симво­лів і знаково-інформаційних систем, продовжує використовувати кате­горії і поняття, які були для неї сутнісно визначальними і аксіологічно фундаментальними, у вигляді знаків, символів, які тепер використову­ються виключно задля самозаспокоєння та розваги. Нам приємно на­зивати самих себе творчими істотами, не зважаючи на те, що сьогодні «творчість» полягає виключно в маніпуляції знаками і їх системами; нам приємно думати, що духовність є нашою внутрішньою сутністю, яка відрізняє нас від всього іншого, водночас, ми комфортно розташо­вуємося в завершених інфосферах, переймаючись лише власною фун­кціональністю.

Принципово завершені, закодовані, алгоритмізовані інформаційні системи, які є сьогодні основою нашої цивілізаційності, жодним чи­ном не передбачають творчої активності людини в межах внутрішньої функціональності. Таким чином, чи можемо ми сьогодні казати про духовні основи особистості і суспільства, якщо домінантним принци­пом сучасного світу є інформаційна циркуляція? Принциповим питан­ням для сучасної філософії є, на нашу думку, аналіз того, яким чином і з якими мотиваційними чинниками сучасна людина застосовує та-


38

Ілюзія духовності


Кі категорії, як духовність, творчість, особистість, свобода тощо. Чи можемо ми в рамках знаково-інформаційної цивілізації дійсно надава­ти значення цим поняттям, чи ми лише використовуємо їх як знаки, необхідні для зручного облаштування того чи іншого інформаційного сегменту. Принаймні, одна з ознак сучасної цивілізації — замкнутість, завершеність її формуючих, інформаційних сегментів,—досить чітко визначає, що символічний образ духовної енергії ми сьогодні викори­стовуємо як ілюзію власної величі і творчої наснаги, виключно заради власного самозаспокоєння і самолюбування.

1 Бібліоґрафія

[1] Бердяев Н. А. Дух и реальность. Основы богочеловеческой духов­ности // Бердяев Н. А. Философия свободного духа. — М.: Респу­блика, 1994.-С. 364-462.

[2] Бодрийар Ж. В тени молчаливого большинства. — Екатеринбург: Изд. Уральского университета, 2000.

[3] Делёз Ж. Переговоры.-СПб.: Наука, 2004.

[4] Осипов Ю. М. Неуловимая современность // Осипов Ю. М. Эпоха постмодерна. В трех частях. —М.: ТЕИС, 2004. — С. 62-78.

[5] Хайдеггер М. Время и бытие. — М.: Республика, 1993.

[6] Чехов А. П. По делам службы // Чехов А. П. Собрание сочинений в двенадцати томах. Том 9.—М.: Издательство Правда, 1985.— С. 306-320.

[7] Ясперс К. Духовная ситуация времени // Ясперс К. Смысл и на­значение истории. — М.: Республика, 1994. — С. 288-418.