Головна Релігія Актуальні проблеми духовності Культурний поліцентризм українського етносу і проблема національної ідентифікації
joomla
Культурний поліцентризм українського етносу і проблема національної ідентифікації
Релігія - Актуальні проблеми духовності

О. А. Моргун

Для будь-якої поліетнічної країни встановлення об'єктивних пе­редумов формування національної свідомості є надзвичайно важли­вим компонентом національної ідентифікації. Актуальною для Украї­ни проблемою є дослідження процесів формування свідомості тих ви­хідних етносів, які пізніше утворили ядро української національної сві­домості, такої розмаїтої та багатовекторної. Дослідження цих етносів може здійснюватись як на матеріальному територіальному підґрун­ті, так і на духовних соціально-філософських засадах. Досить акту­альною є проблема визначення етнічних регіонів і соціально-терито­ріальних спільнот як конкретних носіїв національного прогресу, перш за все, у контексті виявлення соціально-філософських засад форму­вання української національної свідомості як феномена національної і європейської культури. Регіональні різновиди до середини 90-х ро­ків минулого століття зазвичай пов'язувалися з економічним аспектом формування територіально-виробничих комплексів. Тобто з виникне­нням економічної свідомості або, за дещо іншою термінологією, ін­дустріальної свідомості. В сучасних інформаційних суспільствах та­ка свідомість отримує назву постіндустріальної свідомості. Але вже наприкінці 90-х років з поглибленням процесів соціально-економічної трансформації в Україні тенденція до регіоналізації розглядається як соціально-політичний феномен і важливий фактор суспільного розви­тку, що також; зумовлює формування загальнонаціональної суспільної свідомості. Етнорегіональна спільнота поступово формує мету свого

Актуальні проблеми духовності:

Зб. наук, праць / Ред.: Я. В. Шрамко

Вип. 10. — Кривий Ріг, 2009, 335-339 ,І, ІЬ


336

Культурний поліцентризм


Духовного, соціально-економічного і політичного розвитку, яка яскра­во відображається в її інтересах та ідеалах. На початку XXI століття основним чинником формування національної свідомості є так звана «етнорегіональна свідомість». При цьому, формування етнорегіональ-ної свідомості обумовлюється не тільки економічними чинниками та соціально-політичною трансформацією суспільства, але і кризою ін­дустріалізації і необхідністю створення відповідних умов для постін-дустріального розвитку суспільства. Актуальним також є підняття су­спільної свідомості з регіонального рівня на виміри національні і на­віть транснаціональні. Практична ж реалізація цього можлива тіль­ки за умов дослідження історичних глибин формування української етнічної культури. Сучасні етнологічні дослідження все більше звер­таються до історичної етнології, вибудовуючи комплексний підхід до культури на основі об'єднання ціннісного, діяльнішого та адаптацій-но-діяльнісного підходів [5, с 88-91]. Це значно наближає класичну етнологію до осмислення етногенезу на основі історико-філософської методології. Автор монографії «Етнологія України» Г. Лозко слушно відмічає, що для адекватного висвітлення національного етногенезу треба «виробити свій власний погляд на нашу минувшину, щоб від­окремити з великого розмаїття культур саме те, що є нашим власним, саме — українським» [4, с 10-11]. Більш того, український культуролог І. Лисяк-Рудницький чітко визначив ключову роль української нації в духовному творенні східноєвропейської культури [3, с 524-541].

Для визначення першоджерел української національної свідомості необхідно окреслити відповідне філософсько-методологічне підґрун­тя. Для відтворення повноцінної картини формування давньої етнічної свідомості України та її подальшого етногенезу як основного чинни­ка формування національної свідомості застосовні різноманітні мето­ди, серед яких можна виокремити лінгвістичний аналіз, суто етногра­фічний підхід, аналіз історичних першоджерел, які дають матеріали для комп'ютерного моделювання. Але для комплексної реконструкції історії первісного суспільства потрібна не стільки репрезентативність історичних матеріалів, але й соціально-філософське осмислення істо­рії. Для соціально-філософського аналізу історичного процесу доста­тньо в першому наближенні виділити матеріально-виробничі особли­вості історичної культури, основні способи соціальної організації та духовного життя і на цій основі зафіксувати сутнісні ознаки етнічної культури. Таким чином, можемо виділити наступні основні культурні характеристики на території, яку деякі дослідники називають «прото-українським ареалом».


О. А. Моргун

337


За Матеріальним Способом Суспільного виробництва. Сере-дньодніпровська (придніпровська) і трипільська культури мають усі ознаки переходу від привласнюючого виробництва до виробництва відтворювального внаслідок «неолітичної революції». Сама природна продуктивність землеробської праці наших предків, які практикували спільнообщинний та сусідсько-сімейний труд, вже забезпечувала йо­го прибутковість і гарантоване існування. Це вже був єдиний процес спільної праці членів общини в поєднанні з присадибним господарю­ванням, що вело до осілості, сталості і заможності [7, с 252]. На цій основі формувався суспільнокорисний спосіб життєдіяльності з виро­бничо-трудовою свідомістю працелюбності.

За способом соціальної організації. Осілий спосіб життя, уко­рінений в общинно-родове і сімейне господарство, родоплемінна ор­ганізація з домінуванням патріархальних відносин та парних шлюбів. Подібна соціальна організація в поєднанні з безперервним поширенням землеробсько-скотарського господарювання розвинулась у сільську об­щину (а згодом у селища і характерні для України городища).

За способом духовного життя. Природний синкретизм світо­бачення предків українців з часом переростає у свідомість суспільно-практичного напрямку. Крім того, слід зазначити, що у етносів, які населяли територію сучасної України, семантика менталітету і семан­тика культури багато в чому збігалися [2, с 240-241].

Таким чином, виходячи з соціально-філософської методології осми­слення культурно-історичних процесів творення етнічної свідомості, можна встановити такі головні критерії аналізу.

Перший критерій Первісно-матеріальних археологічних свідчень, які грунтуються на археологічних пам'ятках, знайдених при розкопках прадавніх поселень, святилищ та поховань на територіях, домінуючих у культурно-історичному відношенні (як найстаріші центри культури).

Другий критерій Соціокультурної динаміки етносів. Він ураховує територіальне розселення, укорінення та набуття сталості в життє­діяльності, пов'язаних, за Л. Гумільовим, з формуванням генералізо-ваних і фіксованих етносів з історичним ім'ям-етнонімом, субетносів та суперетносів. Щодо філософсько-методологічної бази для подібного дослідження Гумільов висловлює таку думку: «Оскільки ми виходи­мо з того, що етнос у своєму становленні — феномен природний, то основою його вивчення може бути тільки філософія природознавства. Але це повинна бути така філософія природознавства, що виходить на спонтанний розвиток соціальних форм через суспільно-економічні формації» [1, с 16, 18].


338

Культурний поліцентризм


Третій критерій Зв'язку етнічних культур та народів одного етні­чного коріння. У цьому зв'язку культура постає як безперервний про­цес трансцендентування, в якому здійснюється вихід людини за межі особистісного «життєвого світу». Аналогічним чином проявляє себе і трансценденція культури, яка встановлюється і відтворюється через споріднені форми етнічної свідомості.

Четвертий критерій Духовно-формаційного розвитку етнічних культур у значенні культурно-формаційних систем. Це критерій виді­лення первісних соціокультурних формацій, що заглиблені в історію.

Критерій первісно-матеріальних археологічних свідчень вважаєть­ся основним стосовно надійності, достовірності і матеріальної предме­тності. Саме за ним фіксується факт історичного існування етнічної культури та рівень її розвитку. На основі аналізу цих археологічних пам'яток дослідники роблять певні висновки щодо матеріального, со­ціального та духовного життя наших пращурів, їх світогляду, осо­бливостей свідомості. Функціональне обмеження археологічних дослі­джень полягає в тому, що в історико-філософському осмисленні вони не йшли далі фіксування епох кам'яного віку, міді, бронзи, заліза, ма-кролітичних і мегалітичних свідоцтв прадавніх культур. Були нама­гання привнести в подібну класифікацію побутові фактори розвитку: кам'янний вік, передкерамічний (передгончарний) період, гончарний, регіонально-гончарний (локальний) і класично-гончарний період (за­гальнокультурний) .

На територіях проживання сучасного українського етносу проведе­но достатньо відповідних археологічних досліджень. Вони дають пра­во на наукових підставах засвідчити пріоритетність культури степово­го неоліту в регіоні від Карпат до Нижнього Уралу, а на Півдні — до Кавказу [6]. Центр знаходився у Середньому Придніпров'ї, де набагато раніше від інших регіонів сформувалась і розвивалась землеробсько-промислова культура відтворювального типу з високим ступенем жит­тєдіяльності.

Отже, ми стверджуємо головну особливість української свідомо­сті— її творчо-відтворювальний характер, що своїм матеріальним під­ґрунтям має відтворювально-господарський базис суспільної життє­діяльності. Культурно-історичні трансформації українського суспіль­ства та встановлений характер змін у світобаченні етносів на шляху їх розвитку дає нову можливість встановити об'єктивні передумови фор­мування історичної культури національної свідомості з подальшим по­легшенням її ідентифікації. Такий підхід формує єдине розуміння істо­ричного та культурного розвитку національної свідомості, що створює


О. А. Моргун

339


Основу для успішної ідентифікації національного світогляду україн­ства.

1 Бібліоґрафія

[1] Гумилев Л. Этногенез и биосфера Земли. — М.: ACT, 2002.

[2] Колмаков В. Ю. Семантика менталитета // Современная этнопси­хология. — Минск: Харвест, 2003.

[3] Лисяк-Рудницький І. Воля України в Новітній історії // Історія філософії України.— К.: Либідь, 1993.

[4] Лозко Г. Етнологія України. — К.: Арт. Ек, 2001.

[5] Макарчук С, Турій С. Український етнос.—Львів, 1990.

[6] Павленко Ю. В. Этнос как социальная система. Новые методы ар­хеологических исследований. — К., 1982.

[7] Румянцев A.M. Первобытный способ производства. — М.: Наука, 1987.