Головна Релігія Актуальні проблеми духовності Homo virtualis ЯК ФЕНОМЕН ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
joomla
Homo virtualis ЯК ФЕНОМЕН ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
Релігія - Актуальні проблеми духовності

С.В. Марійко

Трансформація соціальної, технологічної, інформаційної сфер су­часного суспільства вимагає переосмислення і аналізу змін, що відбу­ваються, створення нових парадигм, які відображатимуть реалії сього­дення. Деякі дослідники схильні характеризувати сучасне суспільство як інформаційне чи суспільство мережі, з огляду на фундаментальні зміни, привнесені технологічними новаціями та інформаційною рево­люцією. Е. Тоффлер [9], Дж. Несбіт [3], Й. Масуда [2], М. Кастельс [6] Приділили увагу феномену інформаційного суспільства, визначили йо­го риси, можливі варіанти його розвитку та основні характеристики змін, що відбуваються з суспільством нового тисячоліття.

В сучасних умовах, коли саме інформація стає найважливішим ре­сурсом нового суспільства, вміння здобувати її, перетворювати та ко­ристуватися нею стають найбільш необхідними практичними навичка­ми людини нового покоління. Слід відмітити величезну роль комп'ю­теризованих інформаційних ліній зв'язку, котрі пронизують суспільне життя, утворюючи розгалужену мережу комунікацій. Людина інфор­маційного суспільства набуває нових функцій, створюючи і трансфор-муючи інформацію і конструюючи таким чином нову реальність.

Формування інформаційного суспільства, трансформація соціаль­ної, інформаційної сфер соціуму обумовлюють зміну світоглядно-орі-єнтаційних установок людини, перетворення її способу життя. Екс­поненціальне збільшення інформаційних технологій та неможливість повноцінного існування без оволодіння ними, призводить до виникнен­ня нового типу людини, яку можна позначити вже не як homo sapiens, а як Homo Virtualis.

Актуальні проблеми духовності:

Зб. наук, праць / Ред.: Я.В. Шрамко .

Вип. 10. — Кривий Ріг, 2009, 324-329 ^24


СВ. Марійко

325


На думку культуролога Ю. Аленькової [І], віртуальний простір — це новий тип культурного простору, створений сучасною цивілізаці­єю, а віртуальна реальність — часткове, недовтілене існування. У су­часній філософській літературі феномену віртуальності приділено ба­гато уваги. Зокрема, поняття віртуальності є центральним у теорети­чних дослідженнях А Крокера і М. Вейстена [10], К. Хейлз [7] та інших. Тлумачення віртуального різнопланові. Найчастіше під віртуальним розуміють створений людською діяльністю штучний феномен, наді­лений специфічними якостями (див.: [4]). Крім того, виходячи із те­хнологічного аспекту, під віртуальною реальністю розуміють створе­ний високотехнологічними механізмами штучний кіберпростір, в яко­му формується система образів, що чуттєво сприймаються людиною і переживаються як реальні (див.: [7]). Виходячи із етимології сло­ва virtualis — можливий, такий, що може виникати за певних умов, очевидним є аспект створюваності, механізм породження віртуальної реальності людиною.

Як зазначає К. Хейлз «віртуальність — це культурне сприйняття того, що матеріальні об'єкти наскрізь пронизані інформаційними стру­ктурами» [7, с 36]. А технології віртуальної реальності захоплюють людину саме тому, що відбувається усвідомлення того, що світ інфор­мації перетинає реальний у багатьох точках. У роботах С. Хорунжого віртуальність тлумачиться як недорід буття, недовтіленість, недови-раженість. Виникають духовні симулякри, відбувається віртуалізація свідомості, розмивання меж власного «Я». «Виртуальная реальность — недо-выступившеє, недо-рожденное бытие, и одновременно — бытие, не имеющее рода, не достигшее „постановки в род"» [8, с. 349]. Віртуаль­ний світ не створює своїх форм, а обмежується маніпулюванням з го­товими формами, їх комбінуванням і видозмінами.

На нашу думку, суспільство нині все більше набуває ознак вірту­альної реальності, тобто може бути описане за допомогою таких хара­ктеристик:

• нематеріальності впливу (створюється ефект, характерний для існуючих речей);

• ефемерність (свобода входу і виходу, що дають можливість від­новлення і переривання існування) — ця характеристика особли­во унаочнена віртуальними іграми;

• умовність параметрів (всі об'єкти при необхідності легко зміню­ються) .


326

HOMO VIRTUALIS


Тобто віртуалізація — це будь-яке заміщення реальності її симуля­цією, образом. Можна навіть стверджувати, що віртуальна реальність є по суті цариною симулякрів (у сенсі Ж. Бодрійяра).

Гіпертрофія візуалістського світосприйняття призводить, на дум­ку С. Хорунжого, до появи Homo Virtualis, Котра намагається замкну­тись в горизонті віртуальної реальності, виробляє специфічні вірту-алістські стереотипи поведінки. «В сфере компьютерных технологий и масскультуры, культуры рока и клипа, моментально-дискретных, вспыхивающих и сменяющихся эстетических блоков, перцептивный апарат человека весь перестраивается на виртуальность, входит в осо­бый виртуальный режим» [8, с. 349].

Віртуальна реальність передбачає свободу людини у творенні ілю­зорності, гнучкість, динамічність, вона зорієнтована на створення не­обхідного в даний момент життєвого світу переживань. Вона допо­магає людині реалізувати те, чого не можна здійснити в реальності, повернутись у минуле, змінити його (адже віртуальна реальність ін­версійна, має розірвану темпоральність). Досвід такого проживання неминуче впливає на життя людини поза межами віртуального сві­ту. Homo virtualis, поринаючи у віртуальну реальність, оволодіває її специфічними якостями — де відображальні процеси підкоряються лю­дині, і можливі прискорення чи уповільнення подій, повернення, стоп-кадр. Віртуальна реальність дарує людині потенції, всі можливості бу­ття (людина може наділяти себе нереальними у об'єктивному світі зді­бностями, багаторазово проживати життя, мати безмертя).

Однак такі не притаманні дійсності властивості часто переносяться на повсякденність, реальність. Homo Virtualis Надзвичайно важко пе­реходити від рівня віртуальної реальності до реальності повсякденно­го. Адже перебуваючи у віртуальному світі — царині симулякрів, вона владна створювати і руйнувати, проживати і переживати інші життя, відчуваючи себе ледве не у ролі творця. У результаті людина віртуаль­на стає прив'язаною до машини, перетворюється на її продовження, змінюється її чуттєвий світ (зір, слух, відчуття). Невипадково надзви­чайно актуальною на даний час є проблема ігроманії та Інтернет-зале-жності, оскільки віртуальна реальність є настільки захоплюючою, що з часом тотально охоплює життя, розчиняє його у віртуальному світі.

Людина емоційна перетворюється на людину операціональну — ви­конувача певного набору маніпуляцій з машиною-комп'ютером. її спіл­кування, перебування у віртуальній реальності також буде супрово­джуватись виплеском емоцій, але емоцій вже іншого порядку, пов'я­заних з усвідомленням власної всемогутності, поліваріантності своєї


СВ. Марійко

327


Поведінки, можливості моделювати світ — створювати і руйнувати без страху бути покараним, з відчуттям вседозволеності. Не слід недооці­нювати значення віртуальності. Людина охоплюється тотальним впли­вом віртуального, бажанням вийти за межі реальності, відчуваючи яскравий контраст між обмеженими можливостями тіла і потужністю кіберпростору. Під час гри, чи віртуальної подорожі, коли до тіла лю­дини приєднуються спеціальні датчики, виникає багатосенсорна ілюзія перебування в іншому світі, всередині комп'ютера. Таким чином, Homo Virtualis, Заглиблена у віртуальну реальність, живе в ній, усвідомлюю­чи її умовність, керованість та можливість виходу з неї.

Сьогодні перспектива віртуалізації суспільства, тобто перспектива того, що відносини між людьми перетворяться на відносини між обра­зами стає все більш реальною. Комунікація за допомогою комп'ютер­ної мережі власне і передбачає спілкування з людиною-образом, лю-диною-фото і людиною з тією історією життя, яку вона сама собі ство­рила. Комунікація людини віртуальної поступово втрачає тілесність, радість тактильного, візуального, вербального контакту. Спілкуючись електронною поштою, чи воюючи у мережевій комп'ютерній грі, про­блематичною стає навіть думка про тіло як про фізичну сутність. У випадку гри — воно стає сутнісним на екрані, втілюючи в собі всі хара­ктеристики, якими хоче наділити його Homo Virtualis (відтак, це хара­ктеристики не справжньої людини, а здібності і вміння, необхідні саме для цієї гри). У випадку онлайн спілкування чи електронної перепи­ски, маємо заміщення свого тіла образом, легендою, маскою. Маючи змогу створити свою історію і новий образ, людина віртуальна і себе сприймає, виходячи із характеристик вигаданої нею людини.

На думку деяких психологів (див.: [5]), віртуальна реальність дає можливість людині зняти напругу, викликану серйозністю культур­них і соціальних ролей, які доводиться відігравати в житті. Однак чи не будемо ми спостерігати незабаром розчинення людини реальної у трансформованому нею образі самої себе, заміщення людини реальної образом Homo Virtualis?

Все меншого значення у комунікації людини віртуального набуває мова, вона змінюється — стає менш завуальованою, багатозначною, за­міщуючись короткими повідомленнями типу sms, e-mail чи ICQ. Ко­мунікація втрачає духовність, спілкування між; людьми замінюється коротким листом чи спілкуванням по телефону. Тепер замість бага­того мімічного матеріалу, візуального, тактильного спілкування при особистій розмові, маємо тільки голос. А за умов постійного спілку­вання у чаті не маємо навіть голосу та інтонації, а тільки короткі


328

HOMO VIRTUALIS


Думки — концентрат розмови (найчастіше Homo Virtualis Більш ніж до­статньо отримати смайлик чи двослівне повідомлення для того, щоб до наступного сеансу зв'язку не спілкуватись із цим користувачем).

В онлайн режимі спілкування користувач здійснює комунікативний акт з певним віртуальним образом, його фото, надаючи йому певних характеристик, і, не маючи можливості побачити справжню, реальну людину, він створює, моделює її. Комунікативний акт Homo Virtualis Стає більш текстуальним. Людина віртуальна спілкується за допомо­гою тексту — відчуття і почуття замінюються їх словесним описанням і тепер людина живе в очікуванні відповіді на повідомлення, а отри­мавши його, відчуває задоволення від тексту. Homo virtualis стає ма­ніпулятором кодів, творцем тексту, за допомогою якого проживає своє життя, передає почуття іншій людині, і отримує від неї необхідну ін­формацію.

Таким чином, приходимо до висновку, що комунікація у соціаль­ній віртуальній реальності набуває нових характеристик, якостей, стає плюроперсональною, образною. Поява аудіовізуальних засобів — теле­бачення, Інтернету істотно перебудувала інформаційний простір. Там впевнено запанували електронні інформаційні засоби, які охопили лю­дство і трансформували інформаційну сферу у принципово новий тип інформаційного простору — медіапростір, який викликав нові реалії суспільного життя і суспільних комунікацій, змінив характер люд­ських взаємин, зумовив появу нового типу людей — Homo Virtualis, Чиє життя розгортається скоріше у віртуальному (уявному, створено­му електронними медіями) світі, ніж у світі реальному.

Аудіовізуальні засоби інформації, специфічно репрезентуючи дій­сність, продукують віртуальні образи, створюють умовну, уявну і по­тенційно можливу реальність. Така віртуальна реальність становить альтернативу об'єктивній реальності, найчастіше безпрограшну аль­тернативу, оскільки віртуальний світ більш захоплюючий і поліварі-антний, ніж; справжній. Homo Virtualis — людина, орієнтована на вірту-альність, потенційність, гнучкість реальності, змінює об'єктивний світ, набуває нових характеристик, трансформує звичні стереотипи життя та спілкування.

1 Бібліоґрафія

[1] Аленькова Ю. В. Человек в новом культурном про­странстве (наброски современного душевного пейза-


СВ. Марійко

329


Жа, или философсике этюды) [Электронный ресурс]: Http://netgorod. narod. ru/articls/Alenkova_chel. htm

[2] Macyda И. Комп'ютопія / Перекл. з англ. В. Ляха // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — № 6. — С. 36-50.

[3] Несбит Док., Эбурдин П. Перспективы 1990-х. Мегатенденции общественного развития на порге XXI века / Пер. с англ. — М.: Наука, 1990.

[4] Нгкгтгн Л. Віртуальна реальність як соціальне явище // Філо­софська думка. - 1999. - № 6. - С 43-57.

[5] Носов Н. А. Виртуальная психология. — М.: АГРАФ, 2000.

[6] Кастельс М. Становление общества сетевых структур // Но­вая постиндустриальная волна на Западе. Антология (под ред. В. Л. Иноземцева). - М., 1999. - С. 494-505.

[7] Хейлз К. Як ми стали постлюдством: Віртуальні тіла в кіберне­тиці, літературі та інформатиці. — К.: Ніка-Центр, 2002.

[8] Хоружий С. С. О старом и новом.— СПб.: Алетейя, 2000.

[9] Тоффлер Э. Третья волна.—М.: ООО «Фирма "Издатетьство ACT», 1999.

[10] Kroker A., Weinstein M. Data Trash: The Theory of Virtual Class. — Palgrave Macmillan: New York, 1994.