Головна Аграрні науки Агрохімія и грунознавство МЕТОДОЛОГІЯ ОБСТЕЖЕННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ГРУНТІВ МЕТОДОЛОГІЯ ВЕЛИКОМАСШТАБНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ ТА СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ЙОГО НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
joomla
МЕТОДОЛОГІЯ ВЕЛИКОМАСШТАБНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ ТА СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ЙОГО НОРМАТИВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Агрохімія и грунознавство - МЕТОДОЛОГІЯ ОБСТЕЖЕННЯ ТА ВЛАСТИВОСТІ ГРУНТІВ

М. І. Полупан, В. Б. Соловей, В. А. Величко

Показано сучасний стан нормативного забезпечення проведення повторного великомасштабного дослідження ґрунтового покриву, визначені методологічні особливості його здійснення.

Ключові слова: Ґрунтовий покрив, великомасштабне дослідження, методи, нормативне забезпечення, номенклатурний список, регламент.

Вступ. Ґрунтовий покрив в умовах сільськогосподарського використання перебуває у динамічній рівновазі з мінливими природними й антропогенними умовами. Вони визначають зміну ґрунтових процесів і режимів, що знаходить адекватне відображення в еволюції властивостей. Систематичний антропогенний тиск призводить до стабілізації позитивних чи негативних змін на певному рівні. У зв’язку з цим у розвинутих країнах світу прийнято періодично – раз на 20-30 років, проводити суцільне дослідження ґрунтового покриву. Саме за такий проміжок часу, з одного боку, стають помітними зміни ґрунтових властивостей, з іншого – відбувається трансформація уявлень про генезис ґрунтів, їхню діагностику, агрономічну характеристику, окультурення та використання. Циклічне оновлення інформації про стан ґрунтового покриву дає змогу безпосередньо втілити у практику новітні досягнення агрономічних наук і забезпечити прогрес у сільськогосподарському виробництві.

На сьогодні обґрунтовано два важливих положення ґрунтознавства: перше – ґрунт є функцією екологічних умов місця його формування, друге – в ґрунті, як системі, всі властивості взаємопов’язані, а їхні параметри визначаються типом ґрунтоутворення. У зв’язку з цим встановлено функціональні закономірні зв’язки між параметрами екологічних умов та властивостями ґрунтів, серед них визначено типологічно значимі щодо природи процесу ґрунтоутворення і розроблено градації для його ідентифікації. Це дозволило розробити генетичну еколого-субстантивну класифікацію ґрунтів України на параметричній основі [1]. Адекватність генезису та властивостей ґрунтів умовам їх формування знайшла відображення в ґрунтово-екологічному районуванні земельних ресурсів. Обґрунтовано нове тлумачення схилового ґрунтоутворення через пріоритетний вплив екологічного фактора та природний механізм захисту схилових ґрунтів від водної ерозії як основу ерозійно безпечного землеустрою. Запропоновано новаторську систему оцінки родючості ґрунтів через нормативні показники агропотенціалів сільськогосподарських культур. Обґрунтовано обумовленість природного вмісту рухомого фосфору в ґрунтах їхньою генетичною природою, запропоновано диференціювати технології обробітку грунту залежно від ґрунтово-екологічних умов та інше. Все це свідчить про актуальність проведення нових великомасштабних досліджень ґрунтового покриву України для забезпечення прогресу в сільськогосподарському виробництві.

Мета Великомасштабного дослідження ґрунтового покриву – здобути об’єктивну інформацію про його сучасний стан, на підставі якої розробити заходи поліпшення, охорони та раціонального використання.

Методологія великомасштабного дослідження ґрунтового покриву. Методологічною особливістю сучасних великомасштабних досліджень ґрунтового

Покриву є обов’язкове використання матеріалів попередніх обстежень, великомасштабних топографічних карт, даних дистанційного зондування різними засобами, які дають можливість до початку польових робіт визначити ґрунтово-екологічні особливості регіону досліджень, встановити закономірності зв’язку між факторами ґрунтоутворення і географією ґрунтового покриву і ідентифікувати параметричні показники еколого-генетичного статусу ґрунтів різного таксономічного рівня, що дозволить забезпечити точність та інформативність результатів досліджень.

У зв’язку з цим пріоритет у підготовчий період надається створенню робочої карти-версії ґрунтового покриву досліджуваної території на підставі вище зазначених матеріалів. Вона повинна відображати віртуальні ґрунтові виділи на основі розробленого номенклатурного списку та намітити місця закладання ґрунтових розрізів.

Під час проведення рекогносцирування уточнюють номенклатурний список ґрунтів, достовірність намічених ґрунтових ареалів, адекватність діагностичних морфолого-генетичних ознак і властивостей.

На підставі здобутих результатів проводять безпосередньо великомасштабне дослідження шляхом закладання ґрунтових розрізів. Їх прив’язку здійснюють за допомогою приладів супутникового геопозиціонування, бажано, з точністю до 1-5 м. Це забезпечить можливість як перевірки здобутих даних, так і використання їх як реперу під час моніторингу стану ґрунтів.

Морфолого-генетичний опис профілю ґрунту і відбирання зразків здійснюють за стандартизованими методами [2, 3, 4].

На відміну від традиційної вимоги діагностування ґрунту безпосередньо за морфологією профілю, вводиться правило остаточної ідентифікації генетичного статусу ґрунту після лабораторних аналізів відібраних проб ґрунту за кількісними критеріями. У разі невідповідності результатів лабораторної діагностики польовій ідентифікації ґрунту потрібно встановити причину і внести відповідні корективи. Після створення макету авторського оригіналу карти ґрунтів його необхідно перевести в електронний вигляд за допомогою відповідних програм. Для дотримання вимог ГІС-технологій карта повинна бути прив’язана у системі географічних координат.

Нормативна база великомасштабного дослідження. Отримати відповідну інформацію про стан ґрунтового покриву за матеріалами великомасштабного дослідження щодо генетичного статусу ґрунтів, їхньої агрономічної якості та родючості можливо за умови добре розробленої нормативної бази, яка враховує новітні досягнення у галузі ґрунтознавства, агрохімії та агрономії.

Класифікація ґрунтів. Серед нормативних документів великомасштабних досліджень ґрунтового покриву пріоритет належить класифікації ґрунтів. В Україні уперше в генетичному ґрунтознавстві розроблено генетичну еколого-субстантивну класифікацію ґрунтів на параметричній основі [1]. Вона є генетичною, параметричною системою функціонально-екологічного розподілу ґрунтових тіл різного походження, детермінованого адекватністю між параметрами їхніх властивостей та критеріями умов формування. В ній кожний тип ґрунтоутворення охарактеризовано, поряд з системою генетичних горизонтів у профілі, визначеними кількісними показниками властивостей у системі 6 ієрархічних таксономічних одиниць, зумовлених екологічними умовами формування. При цьому диференціацію ґрунтів за таксономічними одиницями проведено за однаковими показниками властивостей, незалежно від типу ґрунтоутворення, проте вони відрізняються параметрично щодо генезису ґрунтів. У запропонованій класифікації широке відтворення знайшли екологічні критерії, функціонально пов’язані з субстантивними показниками. Тип ґрунту забезпечує інформацію про зональні гідротермічні ресурси, підтип – підзональні їхні параметри, вид – оцінку зволоження холодного періоду і напруження схилового перерозподілу гідротерміки.

Класифікаційна типологія ґрунтів на основі адекватності параметрів їхніх властивостей умовам формування, поряд із віддзеркаленням їхньої генетичної природи,

Досить повно характеризує агровиробничі якості на підставі природних ресурсів родючості розмежованих ґрунтових тіл. Класифікація ґрунтів за кількісними показниками дає змогу об’єктивно встановити еколого-генетичний статус з точністю 90-95 %.

Ґрунтово-екологічне районування Земельних ресурсів є одним із дієвих методів отримання коректної інформації щодо якісної еколого-генетичної характеристики їхнього компонентного складу та організації раціонального використання. Воно відображає структуру ієрархічно-підпорядкованої 6-ти рівневої організації педосфери на принципах адекватності генезису і властивостей ґрунтів умовам їх формування [5]. Тому еколого-субстантивна класифікація і ґрунтово-екологічне районування логічно поєднані в одну систему, так як останнє базується на першій. В ґрунтово-екологічному районуванні кожний рівень: зона, підзона, фація, провінція, педопарцела, педооротоп – характеризується специфічними показниками ґрунтових властивостей та параметрами природних факторів їх формування. Він параметрично характеризує екологічну сприятливість для ґрунтоутворення і одночасно відображає ресурси для функціонування агроценозів. У зв’язку з цим ґрунтово-екологічне районування є невід’ємною частиною нормативних документів для проведення великомасштабних досліджень.

Номенклатурний список грунтів. Світовий досвід і результати великомасштабних ґрунтових обстежень в Україні 1957-1961 рр. свідчать про значний вплив на отримання достовірної інформації про стан ґрунтового покриву добре розробленого номенклатурного списку ґрунтів поряд з іншими чинниками. Сьогодні номенклатура ґрунтів повинна бути ресурсним показником, вона має віддзеркалювати, з одного боку, їхню природу, агрономічні властивості, а з другого – екологічну сприятливість території для функціонування агроценозів. У зв’язку з цим вона повинна бути детально наповненою послідовною інформацією про субстантивні властивості ґрунтів, які функціонально пов’язані з екологічними критеріями їх формування відповідно системи таксономічних одиниць генетичної еколого-субстантивної класифікації ґрунтів України на параметричній основі.

Розроблений номенклатурний еколого-генетичний список ґрунтів України є головним інструментом під час ґрунтової зйомки, без якого неможливий кількісний і якісний облік різноманіття ґрунтових ресурсів. Він це забезпечує на підставі детальної діагностики ґрунтів як їхнього морфолого-генетичного статусу, так і параметрів властивостей, функціонально пов’язаних з екологічними умовами формування в системі таксономічних одиниць. У зв’язку з цим виділені в номенклатурному списку ієрархічно підпорядковані таксономічні одиниці мають екологічний статус.

Даний нормативний документ розроблено за зональним принципом, тому що ґрунт, як природно-історичне тіло і предмет людської діяльності і як основний засіб сільськогосподарського виробництва, не може розглядатися окремо від географічних умов його формування. Згідно з ґрунтово-екологічним районуванням, в Україні виділено 10 ґрунтово-екологічних зон, кожна з яких має свої параметри гідротермічного показника.

В ґрунтово-екологічному номенклатурному списку діагностичну характеристику надано в системі 6 ієрархічних одиниць: тип, підтип, рід, вид, варіант, літологічна серія.

Система кодування. Під час першого туру ґрунтових досліджень було використано суцільну нумерацію виділених ґрунтових об’єктів. Проте її неможливо використати в новому списку в зв’язку зі значним збільшенням (в декілька разів) обсягу диференціації ґрунтів за властивостями. Крім того, сьогодні широко використовується комп’ютер для накопичення інформації, формування банку даних, їх узагальнення та обробки. Тому запропоновано нову систему кодування, в її основу покладену роздільне цифрове позначення і набір літер для всіх таксономічних одиниць класифікації.

Тип ґрунту позначається суцільною нумерацією двозначними цифрами з відповідним їх набором в зональному аспекті: в зоні Сухого Степу – 01-29, Південного Степу – 30-49, Північного Степу – 50-69, Лісостепу – 70-89, Полісся – 90-109 і т. д. В кожній зоні типи грунтів мають свої індивідуальні номери в межах вище відмічених

Діапазонів цифр. Кожний тип ґрунту охарактеризований екологічними умовами формування, будовою профілю і детальною характеристикою морфо-генетичних ознак і властивостей генетичних горизонтів та кількісним діагностичним показником – коефіцієнтом профільного накопичення гумусу (КПНГ).

Підтип ґрунту, як підзональна таксономічна одиниця типу, діагностується параметрами коефіцієнта відносної акумуляції гумусу (КВАГ). Градації параметрів КВАГ розроблено для кожного типу ґрунтоутворення. При цьому в межах кожної підзони градації КВАГ для різних типів ґрунтоутворення не збігаються. Всього запропоновано 56 градацій параметрів КВАГ. Вони об’єднуються в 14 термінологічних груп за відносною близькістю параметрів, кожна з них має код від 01 до 14. У межах термінологічної групи підтипові параметри ґрунтів мають від 1 до 7 градацій хоча і близьких, але кількісно різних. В межах типу кількість підтипів коливається від 1 до 4 зі своїми діагностичними параметрами КВАГ.

Рід ґрунту, як гранулометрична матриця підзонального ґрунтоутворення, має 16 градацій через тренд в 5 % вмісту фізичної глини. Кожна з них кодується маленькими літерами алфавіту.

У запропонованому еколого-генетичному списку таксономічна одиниця “вид ґрунту” розглядається як міра прояву енергетики ґрунтоутворення через вплив абіотичних факторів: наявність і засвоєння опадів холодного періоду, дії рельєфних чинників, а також галогенними проявами та вмістом скелету. На рівні виду ґрунти диференціюють за потужністю профілю, ступенем оглеєння, зволоження, глибиною залягання солей, ступенем і хімізмом засолення, за глибиною залягання ілювіально-солонцевого горизонту, ступенем солонцюватості й осолодіння і підстиланням ґрунтоутворювальної породи іншими породами. В межах кожного виду виділено групи, які мають свою термінологію, діагностичні кількісні критерії і, відповідно, коди (табл. 1).

У новому списку ґрунтоутворення на схилах розглядається не як результат ерозійних процесів, а через пріоритетний вплив екологічного фактору. Гідротермічні умови на схилах погіршені внаслідок перерозподілу вологи за рахунок поверхневого стоку та більшої інсоляції “теплих” експозицій. Відносна посушливість ґрунтоутворення знайшла відображення у різниці потужності профілю ґрунтів плато і схилів у межах 10 -40 см відповідно до різниці екологічних умов. Короткопрофільні ґрунти на схилах виділяються як ксероморфні з диференціацією за ступенем вологозабезпечення на слабо-, середньо - і сильноксероморфні. Їхні діагностичні критерії – потужність профілю, вміст гумусу і КВАГ. Еродовані ксероморфні ґрунти в агроценозах приурочені до днищ папіляр стоку як маршрутів скидання поверхневого стоку.

Ґрунти в умовах антропогенного використання набувають особливих ознак порівняно з природними. При збереженні типових-видових класифікаційних діагностичних ознак ґрунти виділяють в таксономічній одиниці “варіант” – цілинні та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, зрошувані, вторинно-осолонцьовані, дреновані, вторинно гідроморфні, намиті, плантажовані, техногенно забрудненні тощо. Ґрунти, які зазнали кардинальних змін під час антропогенного використання з утратою початкових типовизначальних діагностичних властивостей та набуттям нових, їм не властивих, виділяють у списку на рівні самостійних типів. Статус їх визначається новими сформованими діагностичними ознаками. Щодо виділення ґрунтів на варіантному рівні, то існуюча діагностика їх ідентифікації практично зберегла “статус кво”, але ґрунти за цим показником належать до однієї таксономічної одиниці, що визначає системну впорядкованість ієрархії таксономічних одиниць.

У новому списку ґрунтоутворювальні породи виділяють в таксономічній одиниці “літологічна серія”. Наведено характеристику 17 порід.


1. Коди і кількісні діагностичні показники таксономічних одиниць чорнозему південного (фрагмент)

ТИп

ПіДТип

Фація

Провінція

Зволо­ження

Діагностич­ний показник

Рід (Код)

Інші показники

Код 30

КПНГ

Код

КВАГ

Е

Ж

И к

Л

М

Вміст фіЗИчної глИНи (< 0,01 Мм), % 31-35 36-40 41-45 46-50

26-30

51-55

0,045-0,055

11

Слабо-гуму-соаку-муля-тив-ний

0,55-0,66

VI

Засво­єння опадів ХІ-ІІІ місяці8 0%

5.1.а

ГТКV-VII 0,74-0,80, ГТКVIII-IX 0,40-0,47, опади

ХІ-ІІІ місяці 120-140 мм

Xr2 xr3 xr4

Потужність профілю, см

80-90

70-80

-

-

70-80 56-67 41-56

65-75 53-63

Варіант1): ц, ar1, ar2, ar3:xr3, xr4, xr5; ar4, ar5/Sn1, Sn2,

Ar6/Sn1S S(1-4),

Sn2S5 (1-4), ar7:ar71,

Ar72, ar8, ar9, ar14

Літологічна серія2):

ЛС01, ЛС02,ЛС09, ЛС12, ЛС13

Xr2 xr3 xr4

Гумус, %

1,5-1,8

1,8-2,2

-

-

2,5-3,0 2,1-2,4 1,8-2,1

2,8-3,3 2,3-2,7

Xr2 xr3 xr4

Природний

Потенціал,

Т/га

130-170

170-200

-

-

200-235 150-170 95-120

210-245 150-185

V

Засво­єння опадів ХІ-ІІІ місяці 72%

5.2.а

ГТКV-VII 0,74-0,80, ГТКVIII-IX 0,50-0,57, опади

ХІ-ІІІ місяці 120-140 мм

Хr2 хr3 xr4 xr5

Потужність профілю, см

-

-

-

69-80

67-75 53-64 37-53

65-70 51-53 38-51 30-38

1) ц – ar5 – гідром ЛС09

Цілинний, ar – освоєний: ar1 – модальний, ar2 – окультурений, ar3 – ксероморфний: ar3:xr3 – слабо-, ar3:xr34 – середньо-, ar3:xr5 – сильно, ar4 – зрошуваний, вторинно осолонцьований: Sn1 – слабо-, Sn2 – середньо-, ar6 – вторинно осолонцьований солончаковий: Sn1, Sn2/S (1-4 – ступінь засолення), ar7 – вторинно орфний, ar8 – вторинно поверхнево оглеєний, ar9 – дренований зрошуваний, ar14 – плантажований. 2) грунтова порода: ЛС01 – лес, ЛС02 – лесоподібна порода,

– глиниста, ЛС12 – мергельна, ЛС13 – вапнякова.


Аналізом матеріалів великомасштабних досліджень 1957-1961 рр., а також великої кількості літературних джерел виявлено невідповідність між наведеним генетичним статусом ґрунту і його властивостями. Такий стан речей може бути за двох обставин: неправильно встановлена генетична належність ґрунту або некоректність інформації щодо його властивостей. У зв’язку з цим для забезпечення достовірності інформації в новому номенклатурному списку для кожного типу в провінціальному аспекті в межах кожного роду для повнопрофільних (xr2) і ксероморфних видів (xr3 –слабо-, xr4 – середньо-, xr5 – сильноксероморфні) наведено діагностичні показники щодо потужності профілю, вмісту гумусу і природного потенціалу (табл. 1). У таблиці наведено фрагмент кодів таксономічних показників для чорнозему південного.

Таким чином, у номенклатурному списку ґрунтів кожний таксономічний термін у назві грунту містить кількісну інформацію щодо певних його властивостей і екологічних умов їх формування. Тому представлена номенклатура ґрунтів, поряд із віддзеркаленням їхньої генетичної природи, досить повно характеризує агровиробничі якості на підставі природних ресурсів родючості розмежованих ґрунтових тіл.

Головним завдання великомасштабного дослідження ґрунтового покриву є оцінка агровиробничих якостей його компонентного складу для раціонального використання. Останнє можливо забезпечити на підставі інформації про ресурсний потенціал ґрунтів у розрізі провідних сільськогосподарських культур за природною і ефективною родючістю. В зв’язку з цим невід’ємною частиною забезпечення великомасштабних досліджень мають бути дані про нормативну продуктивну здатність ґрунтів за агропотенціалами сільськогосподарських культур та бонітетними критеріями. Вони на сьогодні розроблені в розрізі номенклатурного еколого-субстантивного списку ґрунтів відповідно таксономічних одиниць [5, 6, 7, 8].

Ґрунтовий покрив в результаті антропогенних навантажень потерпає від різних деградаційних явищ, серед яких пріоритет належить ерозійним процесам. У зв’язку з цим захист ґрунтів від ерозії є актуальним завданням на сучасному етапі розвитку суспільства. Сьогодні запропоновано певні агротехнічні, лісомеліоративні і гідротехнічні засоби боротьби з ерозією ґрунтів та підвищення родючості еродованих земель в системі організаційно-господарських заходів. Їх впровадження як окремо, так і в комплексі до 4 -7 видів, а також у взаємопов’язаних ґрунтово-захисних системах землеробства з контурно-меліоративною організацією територій, яка передбачає диференційоване використання земель залежно від рельєфу, ґрунтово-екологічних умов та поетапне створення смугової і мозаїчної структури робочих польових ділянок на практиці виявилися малоефективними. Значні додаткові капіталовкладення не дали бажаних результатів, ерозійні процеси в більшості випадків посилились, а площа еродованих земель не зменшилась, а навпаки, збільшилась. Стан ґрунтового покриву, як дзеркало, відбиває численні протиріччя й колізії, що виникають через використання існуючих протиерозійних заходів. Це обумовлено тим, що формування агроландшафтів, як просторової бази життя і діяльності людини та засобу виробництва, ґрунтувалось на некоректному уявленні про схилове ґрунтоутворення, формування і розвиток ерозійних процесів. Короткопрофільність ґрунтів схилів розглядали через призму еродованості в різній мірі. В зв’язку з цим організаційно-господарські заходи було спрямовано на охорону грунтів від цього негативного явища шляхом затримання поверхневого стоку і часткового безпечного його відведення. Проте результати цих заходів у більшості випадків негативні.

Стратегія схилового ґрунтоутворення. У зв’язку з цим обґрунтовано принципово нову стратегію схилового ґрунтоутворення як функції постійної строкатості зволоження через різну будову і форму схилів, їхню крутість та експозицію в поєднанні з наявністю системи мікрорельєфних знижень – папіляр стоку (ПС). Відповідно неоднаковості зволоження сформувались споконвічно різні за потужністю профілю ґрунти: модальні,


Підвищено зволожені і ксероморфні (слабо, середньо і сильно). Останні ґрунти зазнали еродованості в днищах ПС – маршрутах скидання вод поверхневого стоку.

Вище зазначене потребує інших підходів до ерозійно безпечного облаштування території. Воно повинно базуватись на наявності природного механізму захисту схилових ґрунтів від водної ерозії [9], який представляє собою систему ПС. Кожний ПС на схилі дискретний, зі своєю автономною водозбірною площею природного походження. Тому стік на схилах формується окремо в кожному ПС у будь-яку пору року і скидається через них в гідрографічну балкову мережу. Іншого маршруту не може бути, тому що поверхня схилу в поперечному розрізі має гофрований вигляд. У зв’язку з цим рух поверхневих вод не хаотичний, а закономірно направлений до днищ ПС, а по них – у балку. ПС – не тільки апарат формування і скидання стоку, а й запорука стійкості схилових ландшафтів щодо руйнування ерозійними процесами внаслідок розосередження стоку на поверхні грунту.

На сьогодні обґрунтовано ерозійно безпечне землевпорядкування на основі гармонізації всієї інфраструктури в агроценозі з системою ПС, природного апарату захисту схилових земель від водної ерозії. На цій підставі забезпечується на 80 % ерозійне благополуччя і тільки 20 % залежить від проведення агротехнічних заходів.

У зв’язку з вище відміченим великомасштабне дослідження ґрунтового покриву повинно бути обов’язково забезпечено нормативним документом щодо системи організації території “Природний механізм захисту схилових земель від водної ерозії – основа ерозійно безпечного землеустрою”. Він на сьогодні розроблений [9].

Нормування трофічного режиму грунтів. Поживний режим є пріоритетним фактором родючості. Проте існуюча інформація щодо диференціації вмісту рухомих форм фосфору і калію в ґрунтах не відповідає реальному змісту. Розроблені градації групування ґрунтів за вмістом рухомих форм поживних речовин абстрактні, ґрунт як об’єкт диференціації відсутній, незважаючи на декларування залежності цих показників від його генетичної природи. На сьогодні проведено від 6 до 8 турів агрохімічного обстеження ґрунтів України, проте їхні матеріали дають лише орієнтовне уявлення про забезпечення ґрунтів поживними речовинами. Вони тільки констатують певний ступінь забезпечення даними елементами згідно з агрохімічними градаціями, без урахування генетичної природи ґрунтів, гранулометричного складу тощо. Оцінити за ними масштаби антропогенної еволюції трофічного режиму ґрунтів, тим більше прогнозувати його подальший розвиток, неможливо, оскільки відсутні репери порівняння.

На сьогодні встановлено еталонні початкові рівні вмісту Р2О5 за Чиріковим відповідно до генетичної природи ґрунтів та їхньої гранулометрії [10]. Запропоновано 7 градацій вмісту еталонного початкового рівня Р2О5 за Чиріковим стосовно ґрунтів різної генетичної природи та гранулометрії (табл. 2).


Незважаючи на значний діапазон коливань вмісту Р2О5 за Чиріковим між 1 і 7 групами (в 4 рази), ґрунти характеризуються близьким природним рівнем забезпечення даним елементом. Це підтверджується результатами польових дослідів з фосфорними добривами [11].

Відсутня інформація щодо рухомих форм К2О за природного рівня залежно від еколого-генетичного статусу ґрунту і його гранулометрії. Немає чіткої діагностики окультуреності ґрунтів різної генетичної природи і гранулометрії стосовно Р2О5 і К2О. У зв’язку з цим потребує перегляду методологія агрохімічної градації ґрунтів за абсолютними показниками рухомих форм Р2О5 і К2О з урахуванням генетичної природи ґрунту, розробка градацій вмісту природного рівня К2О та ступеня окультурення за вмістом Р2О5 і К2О. Це дуже важливі нормативні показники для оцінювання еволюції агрохімічних властивостей ґрунтів за різного їх використання.

Агрономічний регламент поліпшення і ефективного використання ґрунтового покриву. Рекомендації щодо раціонального використання ґрунтового покриву за матеріалами 1957-1961 рр. складались за шаблоном і були поверхові за змістом. Загальними фразами рекомендувалось для кожної ґрунтової відміни вносити добрива і покращувати агротехніку, проводити меліорацію тощо. Стандартний набір рекомендацій мало залежав від генетичних особливостей ґрунтів, тому для практичного використання був недостатньо придатним. Сьогодні інформація про ефективне використання ґрунтового покриву відповідно його стану має містити у стислій формі рекомендації максимально агрономічного спрямування для використання у практичних цілях. Вона повинна бути довідкою для землевласника. В зв’язку з цим “квінтесенцією” серед нормативних матеріалів має бути документ “Агрономічний регламент поліпшення і ефективного використання ґрунтового покриву”. В ньому повинні знайти відображення такі питання:

- спеціалізація сільськогосподарського виробництва як важливий фактор раціонального використання великого різноманіття ґрунтових ресурсів;

- якісна характеристика ґрунтів за властивостями і вмістом токсичних забруднювачів та інтерпретація їх за ступенем сприятливості для сільськогосподарських культур і обґрунтування досягнення оптимального рівня;

- рекомендації з раціонального використання природного потенціалу ґрунтів і підвищення їхньої ефективної родючості шляхом оптимізації асортименту культур, типів сівозмін, систем удобрення та меліоративних заходів;

- оцінка ефективності запропонованих технологічних заходів як в економічному, так і екологічному аспектах;

- сценарії маневру структурою посівних площ за умов мінливої ринкової кон’юктури для отримання конкурентноспроможної продукції.

Без даного нормативного документу неможливо досягти головної мети великомасштабного дослідження ґрунтового покриву щодо його раціонального використання. Сьогодні необхідно негайно організувати роботу наукових установ на створення такої настанови.

Технологія картографування та створення баз даних. Важливим аспектом у нормативному забезпеченні великомасштабних досліджень ґрунтового покриву є створення таких двох документів: технологія комп’ютерного виготовлення карти ґрунтів з авторського макету для землекористувача і технологія автоматизованого збирання, обробки, зберігання та видачі ґрунтової інформації як елементу геоінформаційних систем.

На закінчення необхідно відзначити, що пройшло більше 10 років з часу доведення необхідності повторного великомасштабного дослідження ґрунтового покриву України. Проте зроблено дуже мало для нормативного його забезпечення. Деякі “світлі” голови з великими науковими регаліями виступають проти таких документів до вирішення проблеми фінансування, а з його появою можливо обійтися дещо поліпшеними старими нормативами. Це дуже недоречна пропозиція. В Україні є сумний 18-ти річний досвід корегування матеріалів 1957-1961 рр. на старій основі, затрати величезні, а результат нульовий. На думку авторів необхідно за 2-3 роки зосередити увагу на підготовці і виданні вище перерахованих нормативних документів щодо проведення великомасштабних досліджень ґрунтового покриву, оцінки агрономічних його якостей та раціонального використання. Розроблені нормативні документи з урахуванням новітніх досягнень у ґрунтознавстві, агрохімії і агрономії будуть великою підмогою щодо ефективного використання земельних ресурсів на десятиріччя.

Декілька слів про потребу інформації відносно якості ґрунтового покриву на підставі ґрунтових мап великого масштабу. Сьогодні прийнято закон про земельний кадастр, в якому поряд з обліком і просторовим розміщенням земельних ділянок необхідно давати характеристику щодо ґрунтового покриву. На даний час плата за землю здійснюється на підставі статистичних даних за попередній рік. Проте вони не відповідають реаліям, значно занижені, так як виробники не зацікавлені в їхній точності. Тому необхідно розробити ціну на землю відповідно нормативних даних про продуктивну здатність ґрунтів. Така інформація існує для всієї України з урахуванням всієї гами ґрунтів за генетичним, екологічним, гранулометричним та іншими статусами. В результаті нового оподаткування відпаде потреба в різних маніпуляціях і контролях. А це, в свою чергу, в першому і в другому випадках потребує наявність ґрунтових мап великого масштабу, в яких будуть зацікавлені виробники будь-якої форми власності.

Література

1. Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Класифікація ґрунтів України / За ред. М. І. Полупана. – К.: Аграрна наука, 2005. – 299 с.

2. ДСТУ 4287:2004. Якість ґрунту. Відбирання проб.

3. ДСТУ ISO 11259:2004. Якість ґрунту. Спрощений опис ґрунту (ISO 11259:1998, IDT).

4. ДСТУ1) Якість ґрунту. Морфолого-генетичний профіль. Правила і порядок описування.

5. Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Визначник еколого-генетичного статусу та родючості ґрунтів України. – К.: Колобіг, 2005. –303 с.

6. Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А. Родючість ґрунтів та ґрунтового покриву Степу Південного і Сухого за агропотенціалами сільськогосподарських культур та бонітетними критеріями // Вісник аграрної науки. – 2008. – № 2. – С. 18-25.

7. Полупан М. І., Соловей В. Б., Величко В. А., Тютюнник Н. В. Ресурсний потенціал продуктивності ґрунтового покриву Степу Північного // Вісник аграрної науки. – 2009. – № 12. – С. 12-18.

8. Полупан М. І., Величко В. А., Соловей В. Б., Білівець І. І. Продуктивна здатність ґрунтів Лісостепу за природною та ефективною родючістю// Вісник аграрної науки. – 2011. – № 7. – С. 15-23.

9. Полупан М. І., Балюк С. А., Соловей В. Б., Величко В. А. Волков П. О. Природний механізм захисту схилових ґрунтів від ерозії / За ред. М. І. Полупана. – К.: Фенікс, 2011. – 142 с.

10. Полупан М. І., Соловей В. Б., Коростін О. В. Природний рівень фосфору у ґрунтах України залежно від їх генетичної природи // Вісник аграрної науки. – 2008. – № 5. – С. 14-23.

11. Лісовий М. В. Підвищення ефективності мінеральних добрив. – К.: Урожай. – 115 с.