Головна Філологія Актуальні питання філології ПОНЯТТЯ МОВНОЇ ІМПЛІЦИТНОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЛІНГВІСТИКИ
joomla
ПОНЯТТЯ МОВНОЇ ІМПЛІЦИТНОСТІ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЛІНГВІСТИКИ
Філологія - Актуальні питання філології

В. К. Долбіна (М. Київ)

У статті розглядаються питання, присвячені сутності явища мовної імпліцитності, особливостям лінгвістичних проявів семантичної категорії імплікації у формальній структурі вислову, зокрема в скороченнях. Також аналізуються різні точки зору науковців стосовно цього питання, простежується й узагальнюється стан імплікації на сучасному етапі розвитку лінгвістики.

Ключові слова: Мовна імпліцитність, семантична категорія імплікації, експлікація, декодування, прихованість, зміст.

Центральному об’єкту дослідження – мовній імплікації – присвячені численні лінгвістичні наукові праці багатьох дослідників, серед яких В. X. Багдасарян, Ф. С. Бацевич, В. Н. Мороз, К. А. Долинін, В. А. Кухаренко, С. Д. Кацнельсон, М. В. Нікітін, Е. Й. Шендельс, В. І. Кононенко, Т. І. Спильман та інші, що свідчить про важливість цього явища й зацікавленість, яку воно викликає через складність семантичного складу та нео днорідність спо собів реал із ац ії в мові й мовленні. Актуальн ість статт і визначається зростанням уваги до цієї проблеми та зумовлена розбіжностями поглядів і суперечностями щодо статусу й трактування такої мовної категорії, як імплікація. Аналіз даного явища дозволить розглядати сутність імплікації ширше, оскільки на сучасному етапі розвитку лінгвістики питання про засоби, що вказують на вияви імплікації, не досліджувались повною мірою. Об’єктом наукової статті є семантична категорія імплікації на сучасному етапі розвитку лінгвістики. Головна мета даної статті полягає в комплексному описі лінгвістичних особливостей прояву імплікації в мові й мовленні. Головна мета наукової статті зумовила необхідність виконання конкретних завдань: простежити, як дослідники з’ясовують сутність явища імплікації, визначити особливості конкретних лінгвістичних проявів імплікації, встановити, як проявляє себе імплікація у формальній структурі вислову.

Широке й різноманітне коло питань, що стосується імпліцитного або прихованого в мові й мовленні. Незважаючи на те, що багато мовознавців займалися дослідженням питань, що стосуються імпліцитного, усе ж "нез’ясованими залишаються питання психологічних, логічни х, когнітивних та інших основ імпліцитності, а також механізмів її виявлення, типів невираженості їхнього співвідношення, способів і закономірностей "кодування" імпліцитного мовцем і "декодування" слухачем і багато інших" [4, с. 106]. Такий стан дослідження, зрозуміло, впливає й на те, що саме поняття прихованості не має усталеного визначення в лінгвістичних словниках та енциклопедіях [9, с. 174].

Мовна імпліцитність – це багатовимірне явище, яке охоплює різні мовознавчі аспекти. Насамперед, імплікація – це семантична категорія [8, с. 106]. Простежимо, що являє собою ця категорія. Текст – це складне багатогранне ціле та комунікативна одиниця мови. Якості тексту залежать від комунікативних параметрів і від мети, яку переслідує автор. Своє власне ставлення автор може й не виражати експліцитно, надаючи можливість адресату самостійно декодувати приховане значення. Усвідомлення значення повідомлення вимагає від адресата вміння декодувати різні елементи інформації, використовуючи лінгвістичні й екстралінгвістичні чинники. Зв’язок між формою й змістом може бути складним і суперечливим. Часто спостерігається розбіжність між формальною структурою вислову та семантичною, у результаті чого виникає імплікація.

Через те, що не існує загального розуміння імпліцитності в лінгвістиці, слід розглянути різні точки зору щодо цього питання. Дослідники пропонують різні визначення цього явища, розглядаючи імплікацію з різних боків. У найзагальнішому вигляді термін імплікація розуміють як те, що мається на увазі. Більшість науковців


Поділяють цю точку зору, але, базуючись на різних аспектах лінгвістики, доповнюють і розгортають це поняття.

М. Нікітін трактує імплікацію як "типконцептуальних зв’язків, які базуються на відображенні реальних залежностей у свідомості, тобто розумовий аналог зв’язків дійсності" [8, с. 87]. На думку В. Кухаренко, основою імплікації є "усвідомлення додаткового змістового або емоційного значення" [ 6, с. 43].

К. Долинін вважає, що імплікація базується "на ситуативних зв’язках або на взаємозв’язку частини та цілого", а також звертає увагу на семантичні елементи, які "не виражені просто мовними засобами, а випливають з експліцитно виражених елементів у їх взаємодії" [3, с. 76]. Ф. Бацевич вважає, що імплікація характеризується такими рисами, як "варіативність, рематичність, тобто здатність передавати нову й додаткову інформацію, та обмеженість м ікроконтекстом" [2, с. 18]. На варіативн ість і рематичність імплікації вказ ують також закордонні дослідники. "By saying A, the speaker probably implies B, C and D. Or we can specify our own model of the context and say that for us A implies E, F or G" [12, с. 227]. Е. Шендельс стверджує, що існує "загальна об’єктивна мовна система, яка відкривається у вигляді імплікації" [11, с. 31].

С. Кацнельсон трактує імплікацію як "формальну невираженість елементів глибинного висловлювання, яка не може проявлятись у вигляді слів, морфем або словосполучень" [4, с. 185]. Т. Спильман вважає, що імплікація – це прояв "асиметричного дуалізму мовних знаків, про чому знак та значення не охоплюють один одного повною мірою" [10, с. 16].

Деякі дослідники трактують мовну імпліцитність з погляду співвідношення форм мислення з відповідними мовними одиницями, при цьому йдеться про їхній зв’язок, що виявляється в пізнавально-комунікативних процесах. Значною мірою лінгвістичний розгляд імпліцитної семантики лінгвальних величин перетинається з розв’язанням логічних питань, що характерно, зокрема, для дослідження В. Багдасаряна "Проблема імпліцитного (логіко-методологічний аналіз)" [1]. У дослідженні розкривається загальне розуміння імпліцитного як особливої форми вираження думки в зіставленні з експліцитним, роль прихованого у функціонуванні мови. Розглянемо повніше ті моменти, які безпосередньо пов’язані з лінгвістичним аспектом прихованості.

Насамперед зауважимо, що В. Багдасарян розкриває поняття імпліцитного в його зіставленні з експліцитним: "Експліцитним, або явним, є те, що має своє власне, повне, безпосереднє словесне вираження, імпліцитним же, чи неявним, є те, що не має такого словесного вираження, але домислюється з опорою на експліцитне, виражається й сприймається адресатом за допомогою експліцитного, а також контексту та інших чинників" [1, с. 5]. Уточнюють наведене визначення ще такі твердження: імпліцитне "існує не на поверхні, а в глибині мови, як нижній, прихований шар змісту, воно є "щось несамостійне, залежне, похідне" [Там само, с. 6].

Дослідники наголошують також на функціональному або мовленнєвому моменті, зауважуючи, що "проблема імпліцитного стає очевидною, коли ми ставимо такі питання, як: що говорить ця людина і що вона хоче сказати цим, що вона має на увазі, який прихований смисл, підтекст її слів" [Там само, с.8]. За В. Багдасаряном: "імпліцитними можуть бути як цілі судження і навіть міркування, так і менші одиниці мисленнєвого змісту, виділені за будь-яким принципом. Автор монографії підводить до висновку, що "думки, експліцитні чи імпліцитні, виражаються не самі по собі, а у своєму відношенні до засобів мовного вираження" [Там само, с. 6].

У лінгвістиці поняття імпліцитного стосується не лише мовного змісту або семантики, про що, наприклад, свідчать навіть назви праць на зразок "Імпліцитний зміст висловлювання" [3]. До цієї категорії звертаються в граматиці [4, с. 78–94] у процесі розгляду тексту [6, с. 92–113] тощо, а характеристику "імпліцитний" застосовують і щодо лінгвоодиниць. На терміносполучення "імпліцитні конструкції" натрапляємо в статті В. І. Кононенка "Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису" [5].


Розглядаючи поняття імпліцитності, не можна оминути факту існування міжмовної імпліцитності [13, с. 31], що яскраво можна побачити на прикладі праці Гарі Глісона [13]. Найяскравіше це можна зобразити на таких прикладах приказок, де основою є герундільні конструкції:

Doing is better than saying.

Судять не по словах, а по дiлAx.

Deciding is acting.

BupІшUmu ЦE Означає розпочати діяти.

Для того, щоб перекласти наведені приклади, необхідно вдатися до певних перетворень, які просто неможливі без чіткого розуміння самого сенсу вислову, того, що мається на увазі, оскільки в іншому разі вислів звучатиме безглуздо та вкрай неприродно. Отже, безсумнівно явище міжмовної імпліцитності дещо ускладнює роботу лінгвістів і перекладачів на практиці.

Дехто з лінгв іст ів, навіть ти х, хто серед різн их аспект ів ро згляду імпліцитності прагне обмежитись тільки лінгвістичним, також насправді зводить його до аналізу способу вираження смислової структури висловлювання: "Кожне імпліцитне висловлювання є міркування. За називанням факту тут завжди приховується логічна мета, умовиводів" [4, с. 58]. А з цього випливає досить категоричний висновок: "Імпліцитність як мовне явище поширюється тільки на висловлювання, тобто на конструкції, що мають форму речення. Не може бути імпліцитності у сфері морфем, слів і словосполучень" [4, с. 58]. Із цим твердженням важко повністю погодитися. Не викликає сумніву те, що саме у висловлюванні або реченні, як мовленнєвій одиниці, безпосередньо й найпомітніше виявляє себе можлива імпліцитність компонентів його змістової структури. Розглянемо приклад:

We Are Sure To Meet.

Ми зустрінемось, безсумнівно.

Я не сумніваюсь, що зустрінуся з тобою.

Однак, здатність комунікативних висловлювань зосереджувати й виявляти приховану додаткову інформацію не може не бути закладеною в певних властивостях мови як знакової системи, механізмах співвідношення змісту й вираження на різних рівнях її складної будови. Тому ми схиляємося до думки тих дослідників імпліцитності, що вкладають у це поняття достатньо широкий зміст, який дає змогу охоплювати ним не тільки вияви прихованої семантики мовних одиниць різної структури, а й прихованість дериваційних структурно-семантичних перетворень [3, с. 78]. Наприклад:

The Phone Went On Shrilling.

Телефон не переставав дзеленчати.

Телефон продовжував дзеленчати.

I hated the idea of turning out.

Про виселення я не допускав навіть думки.

She could not bear being read to any longer.

Вона вже не витримувала, що її вивчають.

Вона вже не могла терпіти, що її вивчають.

У наведених прикладах необхідно з’ясувати на чому мовець наголошує, що він хоче сказати, яке його ставлення до даного вислову, а лише після цього зробити певне рішення й вдатися до певних перетворень.

До речі, В. Багдасарян, який наголошує на імпліцитності "думки, а не мовної одиниці", стверджує, що "імпліцитне проявляється як закономірна, внутрішньо властива мові форма функціон ування" і "виступає специфічними засобами на всіх рівнях мови (слово, словосполучення, речення, мовлення)" [1, с. 135].

Слушно вказуючи на важливість, необхідність вивчення імпліцитного, науковці, на наш погляд, дещо применшують потребу з’ясування сутності експліцитного. На приклад, для В. Багдасаряна питання "про експліцитне в принципі збігається з питанням про


Вираження думки в мові взагалі, у процесі якого імпліцитне є лише специфічним допоміжним, додатковим аспектом". А "тому експліцитне не є науковою проблемою, на відміну від імпліцитного" [1, с. 6].

У зв'язку з цим одразу виникає питання: "Чому експліцитне як вираження думки в мові взагалі не є науковою проблемою?" Адже мовлення – це не просто говоріння, а "спосіб формування і форм улювання дум ки за допомогою мови" [3, с. 72], кодування інформації мовними знаками, які, власне, забезпечують вираження думки в мові, інакше кажучи, те, що вважають експліцитним. З огляду на те, що експліцитний спосіб вираження наслідків мислення – це комплекс складних проблем, для розв’язання якого лише складаються певні теоретичні й експериментально-практичні передумови [Там само, с. 12], ми не сприймаємо експліцитність як самоочевидний факт, що не потребує жодних пояснень.

Зауважимо, що поняття експліцитності мовних значень на противагу їхній імпліцитності якраз і розкривається як безпосередність матеріального вираження цих значень. Саме так окреслює перше зі згаданих понять М. Нікітін, який не тільки не оминає питання експліцитності, а й подає перелік тих значень, що він у мовленні визнає експліцитними. До них належать знакові (кодифіковані) значення мовних одиниць, значення невербальних, паралінгвальних засобів тощо. При чому всі вони експліцитні, бо в "них є матеріальне вираження" [8, с. 144].

Отже, важливість всебічного дослідження проблеми імпліцитності не тільки не знімає питання про експліцитність, а навпаки, виявляє такі моменти експлікації, без з’ясування яких важко очікувати несуперечливого висвітлення певних аспектів прихованості семантики, тих додаткових імпліцитних компонентів смислу, що забезпечують поглиблення, розширення інформативності знакових лінгвоодиниць у комунікативній діяльності. Поєднання двох протилежних категорій в інформативній структурі тексту робить його стислішим, компактнішим і насиченішим. Імпліцитне й експліцитне існують як єдине ціле та сприяють усвідомленню змісту висловлення.

Аналізуючи працю В. Мороза [7], не можна не виділити висновки вченого в тому, що він "ставить питання про імпліцитне в цілому, у загальному плані, про необхідність дослідження його як особливого явища" [Там само, с. 19]. Зокрема, учений переконує, що "з’ясування співвідношення думки й речення тісно пов'язане з аналізом того явища, яке прийнято називати домислюванням" [Там само, с. 5]. Він акцентує увагу на тому, що "вчення про думку дає підстави лише умовно розрізняти судження й речення. Зовнішнє мовленнєве оформлення судження називається реченням, а речення з його прихованими компонентами становить собою судження" [Там само, с. 13–14].

Одну з головних причин недостатнього аналізу домислювання В. Мороз вбачає в певному підході до нього: "Домислювання ж, що не охоплювалося свідомістю, не визнавалося, бо не було і відкритого приводу підозрювати наявність прихованих сторін мислення" [Там само, с. 7]. Дослідник зазначає: "Деякі дослідники не мають рації, коли вважають домислювання, наявне у висловлюваннях, безпосередньо вловлюваним св ідом істю, але безумо вно мають рацію, го ворячи про його компоненти, яких бракує" [Там само, с. 21]. Він твердить: "Говорячи або думаючи, ми хоч і наводимо частини судження в скороченому вигляді, та в нас є знання, що випущено, навіть якщо воно безпосередньо й не усвідомлюється" [Там само, с. 20].

Поряд із з’ясуванням сутності імпліцитного дослідники аналізують випадки, у яких простежується приховане, окреслюючи межі поширення імпліцитного. При цьому перелік таких випадків охоплює різні лінгвальні явища, факти. Слід назвати класичні вияви імпліцитного. Це можуть бути скорочення, абревіатури, переносне вживання слів, вживання загальних іменників в одиничному смислі, займенники, логічний наголос, питання, неповні речення, ентимема, тобто умовивід, у якому одне з його суджень виражено імпліцитно, наведення прикладу, який наводиться не сам для себе, а для підтвердження іншої думки, яку він представляє, а також дипломатична мова, або деякі


Особливі випадки того, що є зрозумілим само собою. Наприклад, якщо людина стверджує чи заперечує щось про об’єкт, то незалежно від істинності чи хибності думки, само собою є зрозумілим те, що людина вважає об’єкт таким, що реально існує [1, с. 29–64].

Одним із найцікавіших виявів імпліцитного можна вважати скорочення, оскільки вони відбивають тенденцію до раціоналізації мови, до економії мовних зусиль. Незважаючи на те, що скорочення становлять незначний процент від усієї кількості виявів імпліцитного, їх вживають дуже часто. Із чотирьох видів скорочення (абревіатури, акроніми, усічення, злиття) переважають усічення слів. Основним видом усічення є апокопи (усічення фінальної частини) [13, с. 42]. Розглянемо приклади:

Anchor Від Anchorman – це оглядач новин, який координує теле - чи радіопрограми. Це слово обмежене у використанні американським варіантом, оскільки в британському варіанті існує слово Presenter;

Detox Від Detoxification – це частина лікарні чи клініки, де лікують алкоголіків і наркоманів.

Приклади усічення середини слова або синкопи нечисленні [13, с. 49], але вони є гарним прикладом для ілюстрації імпліцитного значення. Наприклад:

Closed Caption Від Closed Circuit Caption – так називають титри телевізійних програм для глухих;

Ecotecture Від Ecological Architecture – це архітектурний дизайн, який відповідає потребам сучасних служб охорони навколишнього середовища.

Особливістю усічення є зниження стилістичного забарвлення і їхнього використання, обмеженого межами розмовної мови. Усічення найхарактерніші для різних типів сленгу, серед яких можна виділити шкільний, спортивний, газетний [13, с. 49].

Серед скорочень велике місце займають абревіатури й акроніми. Частіше всього абревіації піддаються технічні терміни, назви груп та організацій. Зазвичай абревіатури вимовляються буквами й використовують частіше, ніж самі терміни, наприклад:

VCR Від Video-Casette Recorder Це відеомагнітофон, пристрій для запису відеосигналу й звуку на магнітну стрічку для подальшого відтворення.

MTV Від Music Television Канал кабельного телебачення, який передає різноманітну музику.

На відміну від абревіатур, акроніми вимовляються як повні слова. Наприклад:

SALT Від Strategic Arms Limitation Talks Переговори із обмеження стратегічної зброї.

GASP В ід Group Against Smoke And Pollution – дуже популярний акронім, який використовується в мові декількох груп, які борються проти забруднення навколишнього середовища.

Сфери використання акронімів, зазвичай, чітко визначені й обмежені. Обмеження на використання акронімів приписані денотативним значенням слів, які входять у них [13, с. 53]. Так, одиниці типу:

ROM Від Read-Only Memory – обмежений у використанні в сфері комп’ютерної техніки.

SWAT Від Special weapons and tactics – використовуються в юриспруденції.

FOB Від Friend of Bill Мається на увазі прихильник Білла Клінтона.

Інколи акроніми утворюються через потяг до оригінальності, наприклад, організація, яка бореться із палінням, створила акронім:

ASH Від Action on Smoking and Healt.

Одним із виявлень імплікації, зумовленої економією мовних засобів, можна вважати утворення телескопних номінацій, слів-злитків. Серед них переважають часткові слова-злитки, тобто одиниці, у яких поєднується один усічений елемент і повна форма другого елементу [15, с. 52].

Найпродуктивнішим є тип фінального усічення першого компоненту:

Europlug Від European Plug – штепсель, який застосовується в усіх країнах Європи;


Sigaretiquette Від Sigarette, Etiquette – норми етикету стосовно паління.

Основна маса слів-злитків використовується в засобах масової інформації й у рекламі. Завдяки свіжості й несподіваності форм, вони привертають увагу і виявляють певний прагматичний ефект на читача, оскільки декодування сенсу не є складною справою для людей, на яких спрямована певна інформація [13, с. 56]. Наприклад:

Every single girl, every single day, has one hour of tennis, one hour in the pool, one hour of slimnastics. Slimnastics Від Slim, gymnastics.

Науковці аналізують певні аспекти прихованого, поєднуючи мовознавчий і певною мірою логічний підходи, вдаючись до логіко-лінгвістичної інтерпретації, оскільки увага зосереджується на смисловій імпліцитності висловлювань. Більшість дослідників сходяться в трактуванні імплікації, згідно з яким її вважають явищем, що супроводжує психічний процес творення думки й судження, при якому залучаються фонові знання, що впливають на оформлення й розуміння висловлювання.

Отже, категорія імпліцитного розкривається в площині співвідношення мислення й мови як особливий непрямий або посередній засіб вираження думки, який спирається на прямий, експліцитний, а також як прихований або глибинний шар домислюваного змісту, який осягається в комунікативних процесах за допомогою експліцитного контексту та інших чинників. Ми з’ясували, що саме домислювання висувається на перший план і вважається явищем, яке значно виявляє специфіку імпліцитного. Існує низка термінів для позначення імплікації, проте немає жодного загальноприйнятого визначення цього явища на даному етапі розвитку. Отже, можна розглядати імплікацію як особливий спосіб передачі інформації, яка не отримує прямої вербалізації, але індикується експліцитними вербальними й невербальними елементами. Імпліцитною інформацією вважається оцінна й асоціативна інформація. Імпліцитний спосіб викладу інформації передбачає залучення адресата до декодування інфо рмац ії через логічні співставлення, висновки, умо виводи, активізує ментальні процеси, а також збільшує ефективність впливу вислову на адресата, конкретизує експліцитну інформацію, посилює ефективність комунікації в цілому.

Наукова стаття не вичерпує широкого кола проблематики імпліцитності, однак це не применшує важливості тих концептуальных висновків, які можуть стати базою для теоретичного узагальнення мовознавчих підходів до розв’язання багатогранної проблеми імпліцитності. У перспективі дослідження імплікації можливо продовжити в аспекті її граматичної ефективності та з точки зору теорії аргументації. Видається також перспективним порівняльне дослідження україномовного й англомовного дискурсів із огляду на особливості імплікації в них та її обумовленості етнокультурною, історичною й соціальною специфікою двох народів.

Література

1. Багдасарян В. X. Проблема имплицитного (логико-методологический анализ) / Владимир Хачатурович Багдасарян. – Ереван: АН АрмССР, 1983. – 198 с.

2. Бацевич Ф. С., Космеда Т. А. Співвідношення типів смислової імпліцитності в мові (на матеріалі російської мови) / Ф. Бацевич, Т. Космеда // Мовознавство. – 1993. – № 1. – С. 17-22.

3. Долинин К. А. Имплицитное содержание высказывания. Интерпретация текста / Константин Аркадьевич Долинин. – М.: Академия, 2007. – 124 с.

4. Кацнельсон С. Д. Типология языка и речевое мышление /Соломон Давидович Кацнельсон.– М.: Просвещение, 1972. – 213 с.

5. Кононенко В. І. Прийменниково-субстантивний комплекс в аспекті синтаксису /В. Кононенко // Мовознавство. – 1978. – № 3. – С. 30-34.

6. Кухаренко В. А. Интерпретация текста / Валерия Андреевна Кухаренко. – М.: Просвещение, 1988. – 188 с.

7. Мороз В. Н. Мысль и предложение / Виктор Николаевич Мороз. – М.: Наука, 1970. –
185 с.


8. Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения / Михаил Валентинович
Никитин. – М.: Мысль, 1988. – 248 с.

9. Словарь лингвистических терминов / [авт.-укл. Ахманова О. С.]. – М.: Наука, 1966. –
870 с.

10. Спильман Т. И. Подтекст как лингвистическое явление / Т. Спильман // Филологические науки. – 1979. – № 1. – С. 15-24.

11. Шендельс Е. И. Имплицитность в грамматике / Евгения Иосифовна Шендельс // М.: Просвещение, 1982. – 205 с.

12. Coulter A. Treason. Liberal Treachery from the Cold War to the War on Terrorism. – New York: Crown Forum, 2003. – 355 p.

13. Gleason H., Melancon M. Among the New Words // American Speech. – Vol. 78. – #3. Fall 2003. – P. 331-342.

В статье рассматриваються вопросы, посвященные сущности явления языковой Имплицитности, особенностям лингвистических проявлений семантической категории импликации в формальной структуре высказывания, в частности в сокращениях. Также анализируются разные точки зрения учёных на данное явление, прослеживается и обобщается положение импликации на современном этапе развития лингвистики.

Ключевые слова: Языковая имплицитность, семантическая категория импликации, Экспликация, декодировка, завуалированность, смысл.

The article considers the issues aimed to uncover the essence of the phenomenon of the Linguistic implicity and the linguistic peculiarities of the semantic category of implication, particularly in shortenings. Various points of view on the issue are being analyzed, the modern status of the phenomenon is being summarized.

Key words: The linguistic implication, the semantic category of implication, explication, the decoding process, the veiled essence, the sense.


УДК 81' 374/ 81