Головна Філологія Мовознавство КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ У МЕДИЧНОМУ ДИСКУРСІ
joomla
КОМУНІКАТИВНІ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ У МЕДИЧНОМУ ДИСКУРСІ
Філологія - Мовознавство

Н. П. Литвиненко

Національний медичний університет імені О. О. Богомольця (м. Київ)

Розглядаються особливості комунікативних стратегій і тактик у медичному дискурсі в контексті витлума­чення цих понять у науковій літературі. Проаналізовано функціонування стратегії оптимізації діалогу та передбачу­ваних нею тактик на етапі знайомства лікаря з пацієнтом.

Рассматриваются особенности коммуникативных стратегий и Тактик в Медицинском Дискурсе в контексте Истолкования этих Понятий в Научной литературе. Проанализировано функционирование стратегии оптимизации диалога и предполагаемых ею Тактик на Этапе знакомства врача с больным.

In the article the question is about the features of communicative strategies and tactician in medical discourse in the context of interpretation of these concepts in scientific literature. Functioning of strategy of optimization of dialog is analysed and supposed by her tactician on the stage of acquaintance of doctor with to the patients.

У працях науковців дослідження комунікативних стратегій і тактик має досить широку варіати­вність, оскільки цими термінами послуговуються і в лінгвістиці, і в лінгводидактиці, і в соціолінгвіс­тиці. Так, зокрема, американський вчений С. Roberts [11], розглядаючи проблему комунікативних стратегій як лінгводидактичну, основним її аспектом уважає наявність комунікативної компетенції, стверджуючи, що саме вона коригує розмову та впливає на її хід. Подібної думки дотримується аме­риканський дослідник R. Tarone [12], виокремлюючи такі ознаки комунікативної стратегії: прагнення мовця повідомити інформацію; пресуппозиція мовця про наявність або відсутність у слухача необ­хідних для сприяйняття цієї інформації лінгвістичних або соціолінгвістичних структур; вибір мовцем одного із двох можливих варіантів мовленнєвої поведінки: або відмовитися від спроби передати ін­формацію слухачеві, або спробувати передати цю інформацію в інший спосіб.

Своєрідний підхід до витлумачення стратегій і тактик як невід’ємних елементів дискурсивної діяльності спостерігаємо у працях Т. А. Ван Дейка [1]. Вчений розглядає ці поняття у контексті аналі­зу ситуативних моделей дискурсу, виокремлюючи такі параметри, як індивідуальний досвід, устано­вки та наміри, почуття та емоції комунікантів.

Аналізуючи комунікативну стратегію в контексті проблеми мовної особистості, М. Л. Макаров визначає це поняття як «ланцюжок рішень мовця, вибір ним комунікативних дій та мовних засобів» або «реалізацію набору цілей у структурі спілкування» [6, с. 138].

Деякі вчені співвідносять стратегії з прагматикою спілкування, тобто досягненням певних ко­мунікативних цілей, а тактики – з мовним наповненням комунікативних ходів [3, с. 207]. Подібної думки дотримується також Є. В. Клюєв, розглядаючи Комунікативну стратегією Як сукупність за­планованих мовцем заздалегідь та реалізованих у ході комунікативного акту тактичних ходів, спря­мованих на досягнення комунікативної мети, а кОмунікативну тактику – як сукупність практичних ходів у реальному процесі мовленнєвої взаємодії. Комунікативну тактику, на відміну від комунікати­вної стратегії, науковець співвідносить не з комунікативною метою, а з набором комунікативних на­мірів [5, с. 11].

Аналізувати поняття стратегій і тактик у когнітивному аспекті пропонує Г. І. Приходько у стат­ті «Текст і дискурс у світлі когнітивної науки», розглядаючи поняття «текст» як продукт мовлення, що є відображенням картини світу в іншій свідомості: «Застосування глобальних властивостей текс­ту, що співвідноситься з його статусом цілісного комунікативно-когнітивного інструменту, визначи­мо як стратегії тексту, а певні дії з елементами тексту, що з цього випливають, – тактиками» [8, с. 177]. Серед ознак стратегій тексту, які вирізняє Г. І. Приходько, є такі, що можна віднести й до ха­рактерних ознак стратегій дискурсу: динамізм, інформативність, активованість, перспектива.

У когнітивному аспекті розглядає поняття «стратегія» О. С. Іссерс, витлумачуючи його як ком­плекс мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення певної мети. Відзначається, що стратегія, як різ­новид людської діяльності, має глибинний зв'язок з її мотивами та явний, видимий зв'язок з потреба­ми та бажаннями [4, с. 57]. До найбільш суттєвих мотивів, що керують людською поведінкою, дослі-

© Литвиненко Н. П., 2009


Дниця відносить бажання бути ефективним (тобто вміти реалізувати інтенцію) та необхідність при­стосуватися до ситуації.

Дослідниця вибудовує типологію комунікативних стратегій, вирізняючи найбільш значимі та до­поміжні стратегії, що сприяють ефективному веденню діалогу. Основною стратегією виступає семантич­на (когнітивна), наприклад, дискредитація партнера третьої особи або підпорядкування партнера, допо­міжними – прагматична (створення іміджу, формування емоційного настрою), діалогова (контроль над темою, контроль над ініціативою), риторична (залучення уваги, драматизація) [4, с. 108].

Отже, з огляду на теоретичний аспект проблеми очевидним є те, що узгоджений діалогічний дискурс вибудовується з урахуванням реалізації комплексу комунікативних стратегій, які, по-перше, безпосередньо пов'язані з мовленнєвою поведінкою кожного з учасників діалогічної інтеракції і поза ним не розглядаються співрозмовниками, а, по-друге, маркуються певним чином за допомогою від­повідних лінгвістичних показників, які здатні відображати ієрархічну організацію діалогічного дис­курсу, представленого у вигляді мовленнєвих тактик (ходів, кроків, реплік, висловлювань). Стратегія – це вміння керувати, зумовлене правильними прогнозами щодо мети спілкування, а тактика (точніше, тактики) – це прийоми, що сприяють досягненню цієї мети. Стратегія спілкування орієнтує на розвиток комунікативних тактик, дотримання тональності спілкування. Тому є підстави вважати стратегію у фаховому спілкуванні як своєрідний комунікативний план, що передбачає відповідну професійну компетентність. При цьому слід враховувати як спосіб корекції мовної взаємодії при передачі інформації, так і структуру та механізми впливу на партнера з метою вирішення професійно-практичних задач.

У цьому сенсі досить цікавою виглядає проблема формування комунікативних стратегій і так­тик у площині інституційного дискурсу, зумовлених спрямуванням того соціального інституту, у сфері якого цей дискурс функціонує.

Яскравим прикладом такої зумовленості може бути функціонування комунікативних стратегій і тактик у структурі інституційного медичного дискурсу, призначенням якого є надання кваліфікованої допомоги хворій людині.

Медичний дискурс об’єктивно вирізняється в системі інституційного дискурсу з огляду на со­ціально-рольові ознаки, комунікативні та структурно-семантичні особливості. Ми вважаємо, що ви­значальним чинником застосування лікарем відповідних стратегій і тактик є етапи його комунікатив­ної взаємодії з пацієнтом.

Початковою ланкою такої взаємодії є етап знайомства, впродовж якого лікар з’ясовує дані ор­ганізаційного характеру, попередньо визначає особливості фізичного та психічного стану пацієнта, налаштовує його на відвертість та тривалі довірливі стосунки.

Особливість етапу знайомства полягає в тому, що лікар уважно вислуховує скарги пацієнта з метою відчути суб’єктивний світ його переживань, зумовлених порушенням здоров’я. Під час зна­йомства лікар формує уявлення про пацієнта та його захворювання, співвідносить об’єктивні спосте­реження із суб’єктивним їх описом. З першої зустрічі, прагнучи відстежити всі особливості внутрі­шньої картини хвороби, лікар оптимізує розповідь пацієнта, заохочує до відвертості. Тому основною на цьому етапі ми вважаємо Стратегію оптимізації діалогу, Спрямовану на досягнення високоефек­тивної комунікативної взаємодії. Названа стратегія реалізується у відповідних тактиках згідно з діалогічним, інтерактивним принципом комунікації. Це насамперед Організаційно-етикетна такти­ка, До якої вдається лікар, прагнучи оптимізувати діалог, регламентувати стосунки з пацієнтом, от­римати від нього інформацію довідкового характеру.

Застосовуючи цю тактику, лікар з’ясовує для себе необхідні відомості про пацієнта, його анкетні дані (прізвище, вік, стать, місце проживання) та статусно-рольові характеристики (професія, освіта, місце роботи), готуючи підґрунтя для подальшого процесу лікування. Така інформація хоч і не є визначальною для встановлення діагнозу, однак сприяє подальшому контакту лікаря з пацієнтом.

Досліджуваний матеріал засвідчує, що в дискурсі лікарів наявні певні комунікативні напрацю-вання, пов’язані з мовленнєвим вираженням поведінки комунікантів. Ними є насамперед стилістично нейтральні, невимушені форми вітання (Здрастуйте! Доброго дня! Доброго здоров’я! Вітаю Вас!). Такі форми отримують мовне вираження в етикетних формулах ввічливості, за якими закріплені відповідні синтаксичні конструкції, типове лексичне наповнення та інтонація, яка може супроводжу­ватися відповідними жестами, що виражають запрошення, уважним поглядом тощо. Володіння лікарем етикетними правилами та нормами поведінки згідно з його статусно-рольовими характери­стиками сприяє обранню ним оптимальних мовних засобів, що забезпечують встановлення, підтримання та зміцнення індивідуального контакту.

Мовні засоби, що зосереджують у собі етикетний зміст, зокрема вітання, можуть варіюватися. Таке варіювання здебільшого зумовлене особистісними рисами пацієнта, на які орієнтується лікар, добираючи доцільну форму вітання. Так, вітаючи людей старшого віку, жінок, лікар застосовує більш


Нейтральні мовні формули, на зразок: Доброго дня! Здрастуйте! Вітання дітей, підлітків може бути більш розкутим: Привіт! Меншою мірою варіювання формул вітання залежить від особистісних рис лікаря, хоч певна закономірність тут також є. Лікарі старшого віку більш консервативні у вітанні різних категорій пацієнтів, тому ряд мовних формул в них більш одноманітний: Доброго дня! Здрас­туйте! Доброго здоровЯ!

Отже, форми вітання на етапі знайомства лікаря з пацієнтом можуть коливатися від нейтраль­них до емоційно виражених залежно від комунікативної ситуації, в контексті якої реалізується орга­нізаційно-етикетна тактика.

Для реалізації стратегії оптимізації діалогу актуальною для комунікації лікаря та пацієнта є та­кож Пропозиційно-волюнтативна тактика, коли лікар ставить за мету організувати своє спілкування з пацієнтом, пропонуючи йому виконати певні дії або відповісти на ряд питань. Ці питання і дії є пев­ним ритуалом, оскільки поведінка лікаря на етапі знайомства має також організаційно-етикетне спрямування: він запрошує пацієнта до кабінету, пропонує назватися та викласти свої скарги, однак при цьому наявні стереотипні формули волевиявлення, в основі яких лежать речення відповідної син­таксичної будови: Увійдіть. Будь ласка, заходьте. Підійдіть ближче. Запрошуючи пацієнта до спіл­кування, лікар пропонує йому виконати певні дії і водночас спонукає його до такої діяльності.

Мовними засобами пропозиційно-волюнтативної тактики є спонукальні речення з дієслівним присудком у формі наказового способу другої особи множини чи, рідше, однини на кшталт: Дайте картку! Повторіть адресу, будь ласка! За змістом та лексичним наповненням такі речення досить однотипні і стандартизовані відповідно до процедури лікарського прийому, що має свою традицію і виробничу доцільність. За будовою такі речення є односкладними означено-особовими: Сідайте, будь ласка! Проходьте! Назвіться, будь ласка! За цих обставин можливе вживання слова-кваліфікатора Прошу, Етикетних сполук Будь ласка, будьте ласкаві Тощо, Наявність чи можливість уживання яких визначають основні контекстуальні показники цього типу спонукання: (Прошу) Сідайте. Назвіться.– (Будь ласка), розкажіть про Ваші проблеми. Як бачимо, головний член одно­складного означено-особового речення в обох випадках виражений дієсловом у формі другої особи множини наказового способу, що засвідчує нейтральний характер волевиявлення лікаря у процесі реалізації ним Пропозиційно-волюнтативної тактики На етапі знайомства.

Спонукальність у названих реченнях пов’язана з волею лікаря до здійснення пацієнтом певних дій у момент спілкування. Такі речення можуть бути односкладними неповними з пропущеним го­ловним членом та наявними другорядними членами: Ваше прізвище! Рік народження! (Назвіть ваше прізвище! Назвіть ваш рік народження!) Оскільки пропущений член речення можна відтворити із ситуації спілкування, такі речення кваліфікують як ситуативні неповні. У контексті медичного дис­курсу під час знайомства лікаря з пацієнтом такі спонукальні речення містять переважно пропозиційний зміст.

Особливість пропозиційно-волюнтативної тактики полягає зокрема і в тому, що спонукання до знайомства може бути виражене лікарем у непрямий спосіб через питальні речення: Яке Ваше прізвище? У якому році Ви народились? Така форма в порівнянні з будь-яким різновидом спонукаль­них речень є менш категоричною і сприяє налагодженню контакту між лікарем та пацієнтом.

В аналізованих реченнях, як бачимо, дієслівні присудки можуть бути у формі однини й множи­ни: Заходьте (Заходь), будь ласка! Назвіть (Назви) своє прізвище! Присядьте (присядь) На кушетку. Однак форма однини можлива лише в тих випадках, коли лікар спілкується з пацієнтом, значно мо­лодшим за віком, переважно з дитиною чи підлітком: Хлопче, Підійди Ближче! Форма множини вживається значно частіше, бо основним для лікаря є звертання до пацієнта на Ви, так зване «Ви Ввічливості»: Присядьте На кушетку. Саме ця форма здебільшого зумовлює тональність спілкування лікаря з пацієнтом, диктує вживання відповідних синтаксичних конструкцій.

Стратегія оптимізації діалогу знаходить своє вираження також у Тактиці налагодження кон­такту, Яка акумулює в собі аналогічну функцію мовленнєвого етикету, можливу лише за умови кон­тактного спілкування. У ситуації діалогу «лікар – пацієнт» комунікативна настанова лікаря налашто­вана на відбір мовних засобів для встановлення, підтримання та зміцнення індивідуального контакту.

Тактика налагодження контакту передбачає використання певних висловлень, що сприяють по­чатку розмови, її підтримуванню, фокусуванню уваги на конкретному елементі ситуації:

Пацієнт: Можна увійти?

Лікар: Так, так, прошу.

У перші хвилини зустрічі з пацієнтом зміст таких висловлень, які добирає лікар, найчастіше визначається ситуативними чинниками, на які він звертає увагу, вербалізуючи свої емоції: здивуван­ня, схвалення, несхвалення, співчуття тощо. Це можуть бути розповідні та питальні емоційно забарвлені речення на зразок: 1. Боже мій, дідусю, чого ж Ви лікаря додому не викликали?! (до


Пацієнта значно старшого віку з важкою ходою). 2. Заходьте, але з таким кашлем прикривайтеся хустинкою (до пацієнта із сильним нежитем).

Лаконічне за формою чи розгорнуте, знайомство лікаря з пацієнтом має бути діловим і водно­час сприятливим для встановлення контакту. У нашому матеріалі є зразки як лаконічних мовленнєвих формул, емоційно стриманих, так і поширених висловлень, що органічно включають стандартні етикетні фрази:

Пацієнт: Можна увійти?

Лікар: А чому ж ні. Прошу, заходьте!

Пацієнт: Здрастуйте! Мене до Вас направили на консультацію.

Лікар: Слухаю Вас! Уважайте, що консультація почалася.

Лікар немовби відштовхується від репліки пацієнта і використовує її у своїй відповіді, ініціюючи у такий спосіб початок розмови. При цьому актуальними залишаються традиційні етикетні формули (Прошу, заходьте! Слухаю Вас! Тощо).

Подібні висловлення виконують роль своєрідних інформаційних сигналів, покликаних привер­нути увагу співрозмовника, збудити його мовленнєву активність, залучити до комунікації. Такі сиг­нали можуть бути кваліфіковані як елементи фатичного спілкування, які є сприятливими у тому ви­падку, коли реалізація тактики налагодження контакту ускладнюється у зв’язку з наявністю психологічного бар’єру між комунікантами або особистісними рисами пацієнта, наприклад, його некомунікабельністю чи тяжким психоемоційним станом.

Фатична комунікація, як відомо, є насамперед виявом потреби адресанта в соціальному контакті як необхідної умови ефективного обміну інформацією. Саме з цією метою адресант, зва­жаючи на обставини, може вдатися до різних мовленнєвих дій, що виходять за межі запланованих теми й змісту розмови. У такий спосіб відбувається регуляція мовленнєвої поведінки партнера в рам­ках нормативно-культурної взаємодії відповідно до мети основної розмови. Особливо це важливо в комунікації лікаря з пацієнтом, зважаючи на специфічність їхньої мовленнєвої взаємодії. З першої хвилини спілкування лікар має створити для пацієнта комфортну атмосферу для розмови, адже знач­ну частину інформації про його стан лікар отримує саме на етапі знайомства.

Увага до пацієнта з першої миті спілкування є важливим сигналам з боку лікаря. Посилаючи цей сигнал, лікар повідомляє пацієнтові, що той перебуває в полі уваги та сприймання лікаря, формує в пацієнта усвідомлення того, що лікар готовий йому допомогти. Ефект від такого сигналу аналогічний тому, який отримує співрозмовник у результаті сприймання етикетних формул. Як спра­ведливо зазначає Н. І. Формановська, фатичне спілкування – це досить широке поняття, до складу якого входять також стереотипні висловлення ввічливості. «Вітаю вас! – це означає: я зараз, у місці нашої зустрічі, вам посилаю сигнал доброзичливості в початковий момент контакту; «Дякую вам! – це означає: я тут і зараз, посилаю вам знак доброзичливості за послугу; і т. д.» [9, с. 77]. Доброзичли­ве, інколи по-приятельськи іронічне, ставлення лікаря допомагає пацієнтові почуватися більш розку­то, подолати невпевненість, страх, пройнятися атмосферою довіри. Така модель фатичного спілкування може бути виражена в різний спосіб. В аналізованому матеріалі це дуже часто речення, які частково повторюють репліку пацієнта:

Пацієнт: Добрий день!

Лікар: Добрий, хоч і дуже жаркий.

Трапляються речення, в яких фіксування уваги здійснюється шляхом асоціативного способу спілкування. Лікар продовжує розпочату пацієнтом тему, яка за змістом не пов’язана з метою комунікації. Зазвичай це обмін репліками винятково з метою підтримання самого процесу спілкування:

Пацієнт: Можна ввійти?

Лікар: Можна, якщо не жартуєте, правда, жарти корисні для здоров’я.

З метою полегшення початку розмови лікар може вжити комплімент:

Пацієнт: Доброго дня.

Лікар: О, молодий чоловіче ! (до пацієнта-підлітка).

Комплімент у спілкуванні лікаря з пацієнтом – це досить поширений мовний засіб, оскільки він сприяє підвищенню настрою, знімає психоемоційне напруження. Дослідники відзначають, що інколи лікарі вдаються до використання так званого «дедуктивного» компліменту [10, с. 188]. У цьому ви­падку лікар виражає своє ставлення до пацієнта через позитивну оцінку соціальної групи, до якої на­лежить пацієнт:

Лікар: А хто ви за фахом?

Пацієнт: Учитель історії.

Лікар: Я помітив, що Вчителі Завжди пунктуальні пацієнти.


Комплімент, який робить лікар, може містити лексеми з позитивною оцінкою зовнішнього ви­гляду або фізичної форми:

О, Нарешті мужчина! (попередні пацієнти до лікаря-стоматолога були жінки);

Боже, така спортивна статура і так зігнуло! (до стрункого хлопця з ознаками радикуліту).

Модель оптимістичного прогнозу містить висловлення із загальною семантикою навіювання оптимізму, досить часто подібні висловлення нагадують відомі афоризми й будуються за їх моделя­ми:

Пацієнт: Ну, як у мене справи? Результати аналізів Вам уже передали?

Лікар: Та передали, передали. Справи досить непогані, Жити будете довго й щасливо.

Семантику оптимістичного прогнозу можуть передавати складносурядні речення з протистав­ними сполучниками Але, однак. Нерідко після такого речення вживається висловлення, що передає позитивний оцінний зміст:

Пацієнт: Мені здається, що справи мої не дуже добрі…

Лікар: Фактори ризику у Вас є, і артеріальна гіпертензія є, і спадкова схильність є, Але Холе­стерин в нормі. Це обнадійливо.

Тому наголошування на семантичній спустошеності фатичної комунікації, про що пише у своїй праці Т. Д. Чхетіані, дещо применшує її роль у діалогічному спілкуванні: «Метакомунікативні сигна­ли є інформаційно послабленими (десемантизованими, позбавленими денотативного та поняттєвого значень), найвищою мірою конвенційними засобами мови, що легко веде до заміни їх паралінгвісти-чними засобами мови» [10, с. 12]. Досліджений нами матеріал показує, що поряд із десемантизовани-ми висловленнями, до яких належить фіксування уваги, заохочення до спілкування, комплімент, схвалення тощо, в діалогах наявні фатичні висловлення із значним семантичним потенціалом.

Фатичне спілкування в дискурсі лікаря може бути представлене моделями заохочення до спілкування, які мають на меті викликати у співрозмовника бажання висловитися. З цією метою лікарі вдаються до відбору тем, досить далеких від предмету розмови, але знайомих та актуальних для пацієнта. Використовувати такий підхід, особливо у спілкуванні з уразливими категоріями пацієнтів, рекомендують і посібники з деонтології та медичної етики. До таких категорій належать, наприклад, підлітки: «Треба пам’ятати, що підлітки схильні до відвертості тоді, коли опитування стосується їх са­мих, а не їхніх проблем. Опитування підлітків краще всього починати з неформальної, невимушеної тематики про їхніх друзів, про школу, про сім’ю тощо» [7, с. 180]. У дослідженому матеріалі аналізова­ний різновид фатичного спілкування представлений питальними реченнями, які в науковій літературі традиційно кваліфікуються як загальнопитальні за ознакою типу питання та передбачуваної відповіді. Такі питальні речення «орієнтовані або на ствердну відповідь (Так), або на заперечну відповідь (Ні), або на інші модифіфкації цих відповідей» [2, с. 146]. Здебільшого вони мають яскраво виражене іронічне забарвлення:

Пацієнт: Можна?

Лікар: Заходь, заходь. Що, знову група підтримки за дверима чекає?

Подібні висловлення зазвичай передають семантику припущення, тому в них активно викори­стовуються елементи відповідного суб’єктивно-модального змісту, зокрема вставні слова, частки:

Пацієнт: Можна?

Лікар: Можна. Мабуть, з футболу? А що, Хіба й досі канікули?

Особливу роль на етапі знайомства відіграє діалог з таким нестандартним мовним вкраплен­ням, який ми номінуємо як компонент позатематичного змісту, або Позатематичний компонент, і кваліфікуємо його як різновид фатичної комунікації. Позатематичний компонент – це включена в за­гальний хід розмови тема, на перший погляд, дуже далека від головної мети комунікації. Здатність лікаря знайти таку тему на початку розмови – показник його високої мовленнєвої майстерності. Фрагменти комунікації із включенням позатематичного компонента у досліджуваному матеріалі тра­пляються нечасто. Однак вони є, отже, потребують опису та визначення їх місця в системі медичного дискурсу. Позатематичний компонент є доцільним у тих випадках, коли обговорення проблеми, пов’язаної із здоров’ям пацієнта, потребує його попередньої психологічної підготовки. Розглянемо такий приклад:

Пацієнт: Здрастуйте!

Лікар: Здрастуйте! Представтесь, будь ласка.

Пацієнт: Надія Бортко.

Лікар: Дуже приємно. Так, ось мені вже передали з терапії Вашу картку. Надія Бортко, 20 ро­Ків, студентка. А де Ви вчитеся?

Пацієнт: У медичному училищі, на медсестринській справі.


Лікар: Боже! Як нам не вистачає кваліфікованих медсестер. Ви знаєте, це зараз ціла пробле­ма. Так що скоріш закінчуйте і приходьте. Я навіть можу поговорити з головним лікарем. Який у Вас курс?

Пацієнт: Останній, ще півроку залишилося. Але я хочу далі вчитися, мрію вступити до медуні-верситету.

Лікар: І це добре також. Я, до речі, спочатку також закінчила Медучилище, А потім попрацю­Вала два роки - і гайда до медінституту. Так що, можливо, зустрінемося з Вами як колеги. А поки що поговоримо про Ваше здоров’я. Значить так, Надійко, ось дивіться…

Діалог відбиває ситуацію, коли лікареві, який попередньо ознайомився з історією хвороби паці­єнтки, належить розібратися із досить складним випадком розладу в ендокринній та нервовій систе­мах. У ході подальшого опитування ймовірно слід буде торкатися досить делікатних питань. Саме тому для лікаря вкрай важливо встановити максимально довірливі стосунки із пацієнткою, налашту­вати її на відверту розмову. Зважаючи на складність питання та юний вік пацієнтки, лікар з перших фраз намагається стерти межу офіційності, демонструючи, що в них багато спільного. Важливим є й те, що початок розмови побудований із урахуванням індивідуальних особливостей пацієнтки, зокре­ма її освітнього рівня. У такий спосіб лікар знаходить підґрунтя для введення такого різновиду фа-тичного спілкування, як позатематичний компонент (у даному випадку – розмова про навчання на стоматологічному факультеті), що, не будучи інформативним для подальшого діагностування, виконує функцію налагодження контакту із пацієнтом.

Наявність фатичного мовлення, його обсяг у дискурсі лікаря залежить від того, якою в часі є його зустріч із пацієнтом – першою чи повторною. Під час повторних відвідувань з-поміж мовних засобів, у яких реалізується тактика фатичного спілкування на етапі знайомства, найчастіше зустрічаємо питальні речення на зразок: Ну як наші справи? І що ми тепер скажемо? Ну як ми тепер Себе почуваємо? Тощо. Вони також сприяють створенню атмосфери невимушеності й довіри між лікарем і пацієнтом, що є важливим чинником на всіх етапах їхньої взаємодії.

Отже, у медичному дискурсі мета спілкування визначає Стратегію Лікаря-мовця, а його конк­ретні мовленнєві дії, що впливають на хід комунікації, – це визначальні чинники Тактики Ведення діалогу. Тому ми вважаємо застосування лікарем комунікативних стратегій і тактик, які є доцільними для реалізації конкретних професійних завдань, – надзвичайно важливим і відповідальним процесом. У налагодженні цього процесу значну роль відігорають етапи спілкування, які є орієнтиром для ліка­ря щодо характеру веденя діалогу. Кожен етап має свої завдання, які зумовлюють дії лікаря. На при­кладі етапу знайомства ми продемонстрували ті закономірності, які формують установку лікаря на досягнення кінцевої мети – одужання хворої людини, що звернулась до нього за допомогою. Для до­сягнення цієї мети лікар застосовує при першій зустрічі з пацієнтиом стратегію, спрямовану на дося­гнення високоефективної комунікативної взаємодії. Це Стратегія оптимізації діалогу, Реалізації якої сприяють такі комунікативні тактики: Організаційно-етикетна, пропозиційно-волюнтативна, Так­тика налагодження контакту. Всі вони знаходять своє вираження в різних конструкціях мовленнє­вого етикету та фатичного спілкування.

Бібліографічні посилання

1. Ван Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Т. А. ван Дейк / [пер. с англ.]. – М. : Прогресс, 1989. – 312 с.

2. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / І. Р. Вихованець. – К. : Либідь, 1993. – 368 с.

3. Гойхман О. Я. Речевая коммуникация : учебник / О. Я. Гойхман, Т. М. Надеина. – М. : ИНФРА, 2001. – 272 с.

4. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи / О. С. Иссерс. – Омск : Изд-во Омск. гос. ун-та, 1999. – 285 с.

5. Клюев Е. В. Речевая коммуникация : учеб. пособие для ун-тов и ин-тов / Е. В. Клюев. – М. : РИПОЛ КЛАССИК, 2002. – 320 с.

6. Макаров М. Л. Интерпретативный анализ дискурса в малой группе / М. Л. Макаров. – Тверь : Изд-во Тверск. ун-та, 1998. – 200 с.

7. Назар П. С. Основи медичної етики / П. С. Назар, Ю. Г. Віленський, О. А. Грандо. – К. : Здоров’я, 2002. – 344 с.

8. Приходько Г. І. Текст і дискурс у світлі когнітивної науки / Г. І. Приходько. – Черкаси : ЧДТУ, 2002. – 245 с.

9. Формановская Н. И. Вы сказали: «Здравствуйте!» : Речевой этикет в нашем общении / Н. И. Формановская. – [2-е изд.]. – М. : Рус. яз., 1987. – 158 с.

10. Чхетиани Т. Д. Лингвистические аспекты фатической метакоммуникации : автореф. дис. … канд. филол. наук / Т. Д. Чхетиани. – К., 1987. – 22 с.


11. Roberts C. A. The Art of Circumlocution Teaching strategic competence / C. A. Roberts // Forum. – 1990. – Vol. 28, №4. – Р. 338–359.

12. Tarone R. Communication Strategis in East–West Interactions / R. Tarone, G. Yule // Discourse Across Cultures: Strategies in World Englishes. – N. Y. London, 1987. – P. 187–205.

Надійшла до редколегії 15.04.09


УДК 811.112.2’38

Похожие статьи