Головна Філологія Мовознавство СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ ЯК СКЛАДНИК ПРЕДМЕТА СИНТАКСИСУ
joomla
СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ ЯК СКЛАДНИК ПРЕДМЕТА СИНТАКСИСУ
Філологія - Мовознавство

І. С. Попова Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Розглядаються мовні й мовленнєві утворення, які кваліфікуються як синтаксичні одиниці і є одним із склад-ників предмета синтаксису.

Рассматриваются языковые и речевые образования, которые квалифицируются Как Синтаксические едини-цы и являются одной из составляющих Предмета Синтаксиса.

Language and speech constructions are regarded which are qualified as syntactic units and one of the syntax subject components.

Визначаючи предмет синтаксису, вчені, як правило, акцентують свою увагу на двох основних складниках безпосереднього об’єкта відповідних наукових пошуків: на мовних і мовленнєвих утво-реннях, які кваліфікуються як синтаксичні одиниці, і на процесах, пов’язаних із формуванням і функ-ціонуванням цих одиниць, мовних механізмах утворення мовлення. Формулювання при цьому про-понуються різні залежно, мабуть, від того, який із указаних складників є, на думку того чи іншого вченого, домінуючим і які фактори в нього визначають систему й характер синтаксичних одиниць.

Отже, безпосередньо до компетенції синтаксису як розділу граматики слід перш за все віднести все, що кваліфікується як синтаксичні одиниці або може бути кваліфіковано так за певних умов, тоб-то все, що розглядається як об’єкт дослідження на цьому рівні структури мови. Кожна синтаксична одиниця, у свою чергу, являє собою певну матеріальну субстанцію із своєю структурною організацією і своїми функціями як у складі якихось інших, більших синтаксичних одиниць, так і як самостійна, окремо взята одиниця. Звідси ще, як мінімум, дві сфери прямої компетенції синтаксису: побудова синтаксичних одиниць, тобто способи їх організації і відношення між їх компонентами, і функції синтаксичних одиниць, тобто їх роль і місце в мовленнєвому ланцюзі як конструктивних елементів. При цьому й номенклатура синтаксичних одиниць, і їх структурна організація, включаючи функції і відношення, повинні розглядатися точно в межах відповідного мовного рівня з його гра-ничними як мінімально, так і максимально складниками, якими є, з одного боку, словоформа як ком-понент синтаксичної конструкції і тільки як її компонент, з іншого – власне синтаксична конструкція будь-якого характеру й будь-якої складності як деяка структурно-граматична єдність. Отже, говорячи про предмет синтаксису як розділу граматики, у якому вивчаються різні мовленнєві ланцюги й спо-соби їх побудови, необхідно, як ми вважаємо, вказувати й на основні аспекти вивчення й опису син-таксичних явищ і синтаксичних категорій, на те, що саме у відповідних мовленнєвих ланцюгах і їх фрагментах належить власне до синтаксису. І в цьому плані ми виділили б чотири основних аспекти синтаксичних досліджень: кваліфікаційний, процесуальний, структурний і функціонально-змістовний.

Перший із цих аспектів пов’язаний із формуванням системи синтаксичних одиниць у їх ієрархії і взаємодії. Процесуальні дослідження спрямовані на виявлення й опис тих семантико-граматичних відношень і власне синтаксичних зв’язків, які реалізуються між компонентами тих чи тих мовленнєвих ланцюгів. Структурний аспект вивчення й опису синтаксичних конструкцій передбачає як аналіз їх складу й матеріальної організації, так і дослідження лінгвістичних механізмів синтезу, способів побудови мовленнєвих ланцюгів заданого комунікативного призначення, передбачає звер-тання до моделей синтаксичних одиниць і явищ, моделей аналізу й синтезу. І, нарешті, функціонально-змістовний аспект вивчення й опису мовленнєвих ланцюгів як предмета синтаксису пов’язаний із дослідженням змісту і сфери функціонування різних синтаксичних побудов у тих чи інших умовах комунікації з урахуванням тієї чи іншої настанови. Однак змістовна сторона мовленнєвих ланцюгів, навіть якщо говорити тільки про синтаксичну семантику, вимагає нерідко ви-ходу за межі власне граматики, тому пропоновані в цьому дослідженні метамовні розробки будуть стосуватися переважно перших трьох з указаних аспектів розгляду того, що кваліфікується предме-том синтаксису, його складниками й сутністю як вершинного ярусу структури мови. І перш за все, природно, ми звернемося до системи синтаксичних одиниць української мови.

© Попова І. С., 2008


Кваліфікаційний аспект синтаксичних досліджень акцентується при виділенні в синтаксисі та­ких його підсистем, як 1) синтаксис слова; 2) синтаксис словосполучення; 3) синтаксис простого ре­чення; 4) синтаксис складного речення й елементарних безсполучникових фрагментів тексту; 5) син­таксис форми слова [14, с 8], або - у загальнішому вигляді, - як 1) синтаксис частин мови; 2) синтак­сис речення; 3) синтаксис тексту, або актуальний синтаксис [11, с 448-449; 19, с. 546]. І хоча в указа­них підсистемах, по суті, синтаксичні одиниці вже задані, та й самі ці підсистеми накладені, мабуть, на вже сформовану в свідомості їх авторів систему синтаксичних одиниць, жодне дослідження в галузі синтаксису, де йдеться про його предмет, у тому числі й у галузі українського синтаксису, не обхо­диться без спеціальних розділів, у яких формується, мотивується й трактується та чи інша си-стема синтаксичних одиниць, переважно основних синтаксичних одиниць. І в цьому плані ми маємо справу з найрізноманітнішими, а нерідко й дуже далекими одна від одної концепціями, концепціями з діапазоном від однієї такої одиниці до чотирьох і більше, причому з різним в останньому випадку наповненням відповідної системи.

Що стосується належності до основних синтаксичних одиниць тільки одного синтаксичного утворення, то тут мова може йти, мабуть, тільки про речення як самостійну синтаксичну одиницю. Кваліфікація цієї синтаксичної одиниці як основної була не тільки наслідком спроб ототожнення ре­чення й судження чи надання реченню якихось обов’язкових нормативних параметрів, що мало місце на початковому етапі становлення синтаксису як особливого розділу граматики, але й результатом осмислення відношень між реченням і словосполученням, у тому числі й авторами академічного ви­дання «Сучасна українська літературна мова» [17]. У цьому виданні відзначається наявність двох ос­новних знакових одиниць мови, однією з яких є слово, другою - речення, граматична природа якого має деякі загальні ознаки, спільні з граматичною природою слова, зокрема певну внутрішню грама­тичну структуру й певне зовнішнє граматичне оформлення. І далі: «Саме цими сферами граматичної природи речення і займається синтаксис. Таким чином, синтаксис може бути визначений як учення про внутрішню структуру речення» [17, с 8]. Щодо словосполучення зроблене таке застереження: «Оскільки одним з компонентів внутрішньої граматичної структури речення є структура словосполу­чення, синтаксичне вчення про словосполучення може розглядатися як спеціальний розділ граматич­ного вчення про речення» [17, с 8]. Особливу роль реченню відводить і А. П. Загнітко, називаючи його центральною одиницею синтаксису [8, с 13].

Система з двох основних синтаксичних одиниць: словосполучення й речення - більш популяр­на й досить широко представлена в багатьох як наукових, так і навчальних виданнях, орієнтованих на класичні школи в синтаксисі, на традиції у вітчизняному мовознавстві минулого століття [3; 7; 14; 19], але найпоширенішою концепцією синтаксичних одиниць, що визначають характер граматичного ладу мови, є система з трьох компонентів - слова, словосполучення й речення. Є, щоправда, деякі варіації щодо назви першого з цих компонентів. А. П. Загнітко [8, с 13] і К. Ф. Шульжук [18, с 9] називають його мінімальною синтаксичною, одиницею а, наприклад, Ю. І. Беляєв [5, с. 11] - слово­формою, але суть системи при цьому одна й та ж, оскільки в К. Ф. Шульжука мінімальна синтаксична одиниця є складником речення чи словосполучення [18, с 10], а за Ю. І. Бєляєвим, словоформа - це первинна й мінімальна синтаксична одиниця, компонент словосполучення й речення [5].

Трикомпонентну систему основних синтаксичних одиниць пропонує і Ю. А. Левицький, але наповнює він цю систему по-іншому, включаючи до її складу словосполучення, речення і складне речення [10, с 3].

До чотирикомпонентної системи основних синтаксичних одиниць лінгвісти переходять, можна сказати, поступово. Так, А. П. Загнітко, назвавши три вказані вище синтаксичні одиниці, додає: «До них прилягає складне синтаксичне ціле, що виступає конструктивним складником тексту» [8, с 13]. З’являються, отже, ще дві, мабуть, теж основні, синтаксичні одиниці. Ю. І. Беляєв же розширює свою трикомпонентну систему іншою синтаксичною одиницею, стверджуючи, що як особлива синтаксич­на одиниця традиційно виділяється складне речення [5, с 13].

Чітко й однозначно чотирикомпонентні системи основних синтаксичних одиниць в україністиці запропоновані І. І. Меньшиковим й І. С Поповою [13], у русистиці В. А. Бєлошапковою [4], але системи ці суттєво відрізняються. І якщо у В. А. Бєлошапкової ми маємо справу з простим доповненням трикомпонентної си-стеми четвертою синтаксичною одиницею: слово, словосполучен­ня, речення, складне речення, - то в україністиці це принципово інша побудова з системними відношеннями, і має вона такий вигляд:

Слово ------------------------------- ► Конструкція

СИНТАКСИЧНА ОДИНИЦЯ ЯК СКЛАДНИК ПРЕДМЕТА СИНТАКСИСУ


Текст

Слово тут – мінімальна, елементарна, вихідна одиниця всіх синтаксичних побудов, будь-яких конструкцій. Якщо слово чи конструкція виконують комунікативну функцію, вони стають реченням. А якщо, далі, конструкція й речення (а також деяка множина слів, конструкцій чи речень) являють собою закінчене утворення або функціонально завершений його фрагмент і зорієнтовані прагматич-но, вони, тобто й слово, і конструкція, і речення, стають текстом.

Функціонує, нарешті, і зокрема в «Русской грамматике» 1980 року видання, також п’ятикомпонентна система основних синтаксичних одиниць, яка включає в себе слово, словоформу, словосполучення, просте речення й складне речення [14, с. 6–8], функціонує й низка менш популяр-них систем із тими чи іншими відмінностями від розглянутих. А. П. Загнітко вказує на спроби вклю-чити до си-стеми синтаксичних одиниць разом із словосполученням, реченням і складним синтак-сичним цілим, такі мовленнєві побудови, як період, абзац і навіть пряму мову [8, с. 13]. О. Б. Сиротиніна об’єднує просте й складне речення в одну синтаксичну одиницю й називає її преди-кативною одиницею [15, с. 6], хоча в ієрархічній схемі синтаксичних одиниць у неї п’ять, щоправда, відмінних від тих, що в «Русской грамматике», компонентів, і суть відповідних відношень така: слово

– речення – складне речення – текст

Словосполучення

Деякі лінгвісти вважають досить проблематичним належність до синтаксичних одиниць тексту, зазнаючи, що після складних багаточленних речень і їх комбінацій синтаксична система мови закін-чується, а всі останні конструкції й побудови належать уже до системи мовлення й розглядаються як синтаксисом, так і наукою про текст [4, с. 13]. Проблематична, мабуть, і кваліфікація як основних синтаксичних одиниць таких синтаксичних категорій, як синтагма й синтаксема, оскільки обидві во-ни виходять за межі синтаксису. Синтагма, як її визначає, наприклад, М. П. Кочерган, – це сполучен-ня або злиття двох суміжних мовних одиниць Будь-якого рівня (підкреслено нами), розташованих у певній лінійній послідовності в мовному потоці [19, с. 544], у тому числі й сполучення морфем у ме-жах, скажімо, слова як морфологічної одиниці.

Синтаксема на метамовному рівні – більш складне явище. Термін цей, слід думати, ще недос-татньо детермінований лінгвістами, і не випадково, що він, зокрема, не фіксується ні в Лінгвістичному енциклопедичному словнику [11], ні в інших словниках лінгвістичних термінів (О. С. Ахманова [3], Д. І. Ганич й І. С. Олійник [7], Є. В. Кротевич і Н. С. Родзевич [9], Ш. Марузо [12] та ін.). Не отримала відповідна синтаксична категорія поширення і в практичних дослідженнях синтаксичного рівня мови, хоча і є наукові праці, у яких синтаксемний аналіз мовленнєвих ланцюгів принципово протиставлений традиційному синтаксичному їх аналізу за членами речення. Не набув поширення й термін Комунікат, використовуваний деякими україністами в питанні трактування й класифікації безсполучникових складних речень [16, с. 628–656].

Можна було б і далі продовжити розгляд різних підходів до формування си-стеми основних синтаксичних одиниць, можна було б і не виділяти їх особливо, а, скажімо, включити ці одиниці, як це робить В. Г. Адмоні, у загальну систему граматичних одиниць, які являють собою рівневий лан-цюг морфема – слово – словосполучення – речення [1, с. 7], однак мотивувати при цьому будь-які преференції, навіть якщо вони в будь-кого й з’являться, буде дуже важко без вирішення, як мінімум, двох проблем метамовного характеру. По-перше, як нам здається, необхідно чітко окреслити, що таке синтаксична одиниця взагалі, а по-друге, потрібно визначитися з тими критеріями, відповідно до яких та чи інша синтаксична одиниця кваліфікується як основна, не основна чи ще яка-небудь, скажімо, базова, похідна, периферійна й т. д. із роз’ясненням, природно, смислу й суті такого типу детермінації.

Отже, що ж таке синтаксична одиниця? Найбільш загальне тлумачення слова Одиниця Звучить так:

«Окрема частина чого-небудь, що становить відносно самостійне ціле» [6, с. 828].

У словниках лінгвістичних термінів більш широкі дефініції. О. С. Ахманова стосовно мови визначає одиницю як відрізок мовлення, регулярно відтворюваний як дана специфічна єдність вира-ження й змісту і який, отже, визначає характер окремої, функціонально відокремленої частини або постійного (стійкого) елемента мови [3, с. 146]. Д. І. Ганич й І. С. Олійник пишуть простіше. У них одиниця – це відрізок мовлення, що регулярно відтворюється як певна єдність вираження й звучання [7, с. 161]. У Лінгвістичному енциклопедичному словнику про одиницю мови говориться як про еле-менти системи мови, що мають різні функції й значення [11, с. 149].

І, нарешті, синтаксичні одиниці. Ось найбільш, на наш погляд, типові й нормативні їх дефініції з різною акцентуацією: «Синтаксично організована і комунікативно самостійна частина більшого за обсягом висловлення або окреме висловлення, що має певну синтаксичну будову і комунікативну


Самостійність» [7, с. 161]; «Одиниця синтаксичного рівня мови, яка виділяється на основі синтаксич-них зв’язків і синтаксичних відношень» [19, с. 550].

Оскільки нас цікавлять синтаксичні одиниці, а вони у свою чергу є одиницями лінгвістичними і якимись одиницями взагалі, спробуємо зробити необхідні, як нам здається, узагальнення стосовно саме синтаксичних одиниць і побудувати відповідну дефініцію вже як метамовну категорію синтак-сису.

По-перше, синтаксична одиниця, як, між іншим, і будь-яка інша, повинна являти собою окрему, самостійну частину деякого цілого і водночас бути чимось цілим, а отже, і чимось таким, що має свій план змісту і свій план вираження, входить у якусь номенклатуру й так чи інакше домінується.

По-друге, синтаксична одиниця, будучи одиницею лінгвістичною (одиницею мови чи одини-цею мовлення), – це одиниця перш за все свого, власне синтаксичного рівня із специфічним для нього чи то планом вираження, чи то планом змісту, характером відношень як усередині відповідного ярусу структури мови, так і в разі взаємодії тих чи інших синтаксичних побудов із конструктами інших мовних рівнів.

По-третє, нарешті, синтаксична одиниця – це переважно якесь висловлення або частина ви-словлення, тобто деякий мовленнєвий ланцюг чи будь-який його фрагмент, які, з одного боку, грама-тично впорядковані на основі відношень у середині ярусів, а з іншого – функціонально марковані як комунікативні утворення.

І якщо, спираючись на практику нашого повсякденного використання мови, детермінувати по-передньо, хай навіть і не дуже суворо, такі поняття, як мовленнєвий ланцюг, граматична упорядкованість і функціональне маркування, особливих проблем із побудовою загальної дефініції для синтаксичної одиниці вже, мабуть, не виникне. І справді. Прийнявши, що мовленнєвий ланцюг – це будь-який потік, будь-яка послідовність слів, у тому числі й одне слово, якщо воно якось виділене, ізольоване чи навантажене функціонально, що граматична упорядкованість мовленнєвого ланцюга обов’язково передбачає наявність між його компонентами певних граматичних чи семантико-граматичних відношень, їх граматичної зв’язаності, причому як усередині фрази, так і між фразами, тобто за межами одного речення, і що при цьому все, що кваліфікується як будь-яка лінгвістична оди-ниця, повинно бути функціонально значущим, тобто виконувати в процесі комунікації ту чи іншу функцію, будучи саме мовленнєвим ланцюгом чи його фрагментом, а відповідно, і мати план змісту незалежно від довжини відповідного мовленнєвого ланцюга і його наповнення, ми можемо вірогідно дати таке загальне визначення синтаксичної одиниці:

Синтаксична одиниця – це функціонально маркований і граматично упорядкований мовленнєвий ланцюг, який являє собою будь-яку змістовно значущу послідовність слів, у тому числі й окрему словоформу.

Запропоноване визначення, як це не важко побачити, дозволяє кваліфікувати як синтаксичні одиниці найрізноманітніші мовленнєві побудови, здійснювані за допомогою якихось граматичних засобів (план вираження) і які містять у собі якусь інформацію семантичного чи функціонального характеру (план змісту). Це може бути будь-яка велика синтаксична сполука з кількох речень, і зок-рема надфразна єдність, у якій обов’язково є певні лінгвістичні засоби формального зв’язку речень, що входять до складу складного синтаксичного цілого. Ось, наприклад, строфа із вірша «Данило Жук – кандидат наук» Степана Олійника:

Не знав ніяких творчих мук Цей кандидат Данило Жук. Одним лиш мучився щодня, Поскоріш добуть звання. Писав, засвоївши ази, Він «труд» на тему бойову: «Психологічний стан кози, коли скубе вона траву» [2, с. 289].

Тут три речення, друге з цих речень без першого комунікативно недостатнє через його струк-турну еліптованість і змістову невизначеність, тому воно об’єднано з першим в одну синтаксичну одиницю – складне синтаксичне ціле, до якого приєднується й третє речення, необхідне для завер-шення теми, конкретизації того, що називається зачином. При цьому чітко проявляють себе формальні лінгвістичні засоби зв’язку речень наведеної надфразної єдності, до яких у цьому випадку належить і паралелізм морфологічних форм присудка (Не знав, мучився, писав) і, безумовно, ланцю-говий займенниковий зв’язок між підметами першого й третього речень (Данило Жук І Він). Це може бути й елементарний лексичний компонент мовленнєвого ланцюга, причому не тільки, скажімо, член речення, але й скріпа, така, наприклад, як мінімальний у своєму матеріальному оформленні сурядний сполучник І, який теж функціонально маркований і змістовно значущий, оскільки, з одного боку, є


Одним із засобів синтаксичного зв’язку компонентів мовленнєвого ланцюга, з іншого – вказує на гра-матично рівноправні між цими компонентами, на поєднувальні (перелічувальні) відношення між ни-ми:

Ліфт підіймає нас догори

В ранки, і в півдні, і в вечори [2, с. 157].

Це можуть бути й різного типу проміжні синтаксичні утворення, але можуть бути й тексти яки-хось закінчених творів, у тому числі й творів художніх, які складаються з одного речення, короткого в невеликій епіграмі чи достатньо розгорнутого й дуже складного, а також з однієї надфразної єдності, як такі, наприклад, вірші Платона Воронька «Розвідник»:


Старий гуцуле, ось мій кріс, Мені вже зайвий він... Бери Мій кріс, сідай на віз І Їдь Мерщій в загін.

Знайдеш Найстаршого у нас, Що сива борода, Скажи, що виконав наказ Розвідник Лобода.

Скажи: канони на горі, Гостинець під вогнем. Всю ніч мигають ліхтарі, А стежка на Черем...

Поки що вільна. Хай ідуть – Там скрізь густий полин. Скажи, нехай мене не ждуть Додому на Волинь [2, с. 239].


Скрізь ми маємо граматично упорядковані послідовності слів чи окремі слова з вираженими їх функціями й певним змістом. Однак і характер граматичної упорядкованості різних мовленнєвих ланцюгів, і їх функції, і ступінь їх інформативності, а відповідно, і лінгвістичної значущості теж різні як у плані їх змісту, так і в плані вираження. Звідси настійна необхідність більш детального опису синтаксичних одиниць і їх класифікації, необхідність градуювати ці одиниці перш за все за значущістю їх рівневих параметрів і параметрів функціональних, що й дасть нам можливість сформу-вати систему основних синтаксичних одиниць і співвідносні з нею підсистеми, виходячи з їх об’єктивних характеристик і реальної сфери функціонування, а також із тих вимог, яким повинна відповідати метамова граматики, метамова синтаксису.

Що стосується градації синтаксичних одиниць, то вважаємо доцільним виділити у їх множині чотири підмножини: базові синтаксичні одиниці, основні, похідні й периферійні, що й може бути предметом окремого дослідження.

Бібліографічні посилання

1. Адмони В. Г. Основы теории грамматики / В. Г. Адмони. – Л. : Наука. – 105 с.

2. Антологія української поезії : в 4 т. – К. : Держ. вид-во худ. літ-ри. – 1958. – Т. 4. – 512 с.

3. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М. : Сов. энцикл., 1966. – 608 с.

4. Белошапкова В. А. Сложное предложение в современном русском языке / В. А. Белошапкова. – М. : Про-свещение, 1967. – 160 с.

5. Беляев Ю. И. Синтаксис современного русского литературного языка / Ю. И. Беляев. – Херсон : Изд-во ХГУ, 2003. – 496 с.

6. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і доп.) / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. : Ірпінь В. Т.Ф. «Перун», 2005, – 1728 с.

7. Ганич Н. І. Словник лінгвістичних термінів / Н. І. Ганич, І. С. Олійник. – К. : Вища шк., 1985. – 360 с.

8. Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2001. – 662 с.

9. Кротевич Є. В. Словник лінгвістичних термінів / Є. В. Кротевич, Н. С. Родзевич. – К. : Вид-во АН УРСР, 1957. – 236 с.

10. Левицкий Ю. А. Синтаксическая система языка : учеб. пособ. по спец. курсу / Ю. А. Левицкий. – Пермь : Изд-во Перм. ун-та, 1983. – 88 с.

11. Лингвистический энциклопедический словарь / [под ред. В. Н. Я р ц е в о й ] . – М. : Сов. энцикл., 1990. – 688 с.

12. Марузо Ш. Словарь лингвистических терминов / Ш. Марузо. – М. : Изд-во иностр. лит., 1960. – 436 с.

13. Меньшиков І. І. Речення як предикативна, комунікативна та функціональна одиниця мовлення / І. І. Меньшиков, І. С. Попова. – Д. : ДНУ, 2002. – 48 с.

14. Русская грамматика – Т. 2: Синтаксис. – М. : Наука, 1980. – 710 с.

15. Сиротинина О. Б. Лекции по синтаксису русского языка : учеб. пособ. / О. Б. Сиротинина. – М. : Высш. шк., 1980, – 142 с.

16. Слинько І. І. Синтаксис сучасної української мови. Проблемні питання / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. – К. : Вища шк., 1994. – 670 с.

17. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / [за ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.

18. Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови : підручник / К. Ф. Шульжук. – К. : Академія, 2004. – 408 с.


19. Українська Мова. Енциклопедія / [за ред. В. М. Русанівського, О. О. Тараненка]. – К. : Укр. енцикл., 2000. – 752 с.

Надійшла до редколегії 23.06.08


УДК 811.161.1’367.623

Похожие статьи