Головна Філологія Мовознавство ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ МЕХАНІЗМ І МОРФОНОЛОГІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІДДІЄСЛІВНИХ НОВОТВОРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
joomla
ОНОМАСІОЛОГІЧНИЙ МЕХАНІЗМ І МОРФОНОЛОГІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІДДІЄСЛІВНИХ НОВОТВОРІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Філологія - Мовознавство

І. М. Демешко

Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. В. Винниченка

Окреслено перспективу дослідження віддієслівних дериватів в українській мові в контексті теоретичних здо­бутків сучасної лінгвістики, виявлено ономасіологічний механізм оказіоналізмів, встановлено морфонологічні особ­ливості віддієслівних новотворів субстантивної і ад’єктивної зон у сучасній українській мові, визначено морфоноло­гічні трансформації, морфонологічні моделі і морфонологічні позиції віддієслівних новотворів.

Очерчена Перспектива Исследования отглагольных дериватов В Украинском языке В контексте Теоретических Достижений современной лингвистики, выявлен ономасиологический механизм окказионализмов, установлены Морфонологические Особенности отглагольных новообразований субстантивной и адъективной Зон в Современном украинском языке, определены Морфонологические Трансформации, Морфонологические Модели и Морфонологиче-ские Позиции отглагольных новообразований.

The article outlines the perspective of the research of verbal derivatives in Ukrainian in the context of theoretical achievements of modern linguistics; the onomasiological mechanism of occasionalisms is found out, the morphonological features of verbal neologisms of substantive and adjective zones in modern Ukrainian are set; morphonological transformations, morphonological models and morphonological positions which are typical to verbal neologisms are defined.

Українська дериваційна система має потужний потенціал для творення інновацій, зокрема суб­стантивної зони. Девербативи на позначення опредметненої дії, процесів, станів мають специфічну ономасіологічну структуру.

Функціональне навантаження морфонологічних явищ в актах номінативної деривації свідчить про те, що фонологічна структура дериватів представляє дію морфонологічних правил, а варіатив­ність структури слова пов’язана з мотиваційними відношеннями, що впливають на реалізацію мор­фонологічних моделей.

У мовознавстві 70–80-х років ХХ ст. проблеми морфонології порушувалися при вивченні зако­номірностей словозміни і словотворення в працях І. І. Ковалика, Л. Е. Калнинь, Ж. Ж. Варбот, Ю. Г. Панкраца, Т. В. Попової, Н. Ф. Клименко, В. О. Горпинича, К. Г. Городенської та ін.

У кінці 80–90-х років з’являються праці, присвячені питанням морфонології в системі іменни­ків (Л. О. Кондакова) і морфонології словозміни дієслів української мови (Л. І. Комарова, І. В. Козленко), словотвірної морфонології української мови (М. В. Кравченко), морфонології польсь­кої (Р. Лясковський, К. Ковалик, С. М. Толстая), російської (Л. П. Катлицька, О. О. Потєхіна, І. Б. Іткін), білоруської (Л. О. Гадуйка) мов, проблемам діахронічної і синхронічної морфонології ге­рманських мов (В. О. Мигачов, Т. В. Колосова), проблемам фонології і морфонології аглютинативних мов (В. І. Золхоєв).

На початку ХХІ ст. з’являються праці, присвячені дослідженню морфонологічної структури ві-діменникових словотвірних гнізд української мови (М. Ю. Федурко), морфонологічної структури у віддієслівних словотвірних гніздах із вершинами-дієсловами звукопозначення та віддієслівних зон відіменникового словотвірного гнізда в російській мові (Г. М. Потапова), морфонології словозміни і словотворення білоруської мови (В. П. Русак), морфонології башкирської (Г. Р. Абдуліна), монголь­ської мов (С. О. Крилов).

Морфонологічна мотивованість похідного виявляється в характері розподілу морфонологічних трансформацій у складі твірної бази (дієслівної основи) і словотворчого форманта, що свідчить про значущість дериваційної морфонології для організації словотвірних типів.

Новітні наукові спроби спрямовані на визначення сутності словотвірної морфонології і функці­ональної значущості, кваліфікації морфонологічних явищ, аналізу спеціалізації функцій різних рядів чергувань у різних сферах граматики, зокрема в парадигматиці іменника, прикметника, дієслова, у відіменниковому і віддієслівному словотворі та ін.

Дериваційна парадигма, виконуючи прогностичну функцію в словотворі, дає можливість про­аналізувати системи девербативів, десубстантивів, деад’єктивів, денумеративів, депрономінативів і виявити дериваційний потенціал кожної частини мови. Парадигматичний принцип сприяє виявленню

© Демешко І. М., 2009


Типових і конкретних словотвірних парадигм девербативів, дослідженню дериваційного потенціалу вершинних дієслів парадигми, виявленню морфонологічних моделей віддієслівних дериватів субста­нтивної, ад’єктивної і вербальної зон, встановленню національних специфічних рис парадигмотво-рення.

Словотвірно-інноваційним проблемам протягом останніх років були присвячені праці Є. А. Карпіловської, О. А. Стишова, В. П. Олексенка, А. М. Нелюби, Ж. В. Колоїз, О. А. Земської, Є. З. Рудник-Карват, Н. О. Янко-Триницької, Л. І. Плотнікової, Е. С. Денисової, С. В. Оленєва та ін­ших учених.

Метою Наукової розвідки є синхронний опис морфонологічних закономірностей словотворен­ня віддієслівних новотворів з аналізом морфонологічно релевантних ознак словотворчих морфем. Мета зумовлює розв’язання таких Завдань: 1) виявити ономасіологічний механізм оказіоналізмів; 2) дослідити морфонологічні особливості віддієслівних новотворів субстантивної і ад’єктивної зон у су­часній українській мові; 3) визначити морфонологічні трансформації і продуктивні морфонологічні мо­делі, характерні для віддієслівних новотворів.

Матеріалом дослідження слугують 544 віддієслівні інновації субстантивної та ад’єктивної зон, які отримані способом суцільної вибірки із словника «Лексико-словотвірні інновації (1983–2003)» / Укл. А. Нелюба (2004), словника «Лексико-словотвірні інновації (2004–2006)» / Укл. А. Нелюба, С. Нелюба (2007), додатка «Нові слова» // О. А. Стишов Українська лексика кінця ХХ століття: (На матеріалі мови засобів масової інформації) (2005); картотеки узуальної та оказіональної лексики української мови, складеної шляхом вибірки з друкованих засобів масової інформації, текстів худож­ньої літератури.

Виникнення нового слова дозволяє визначити його генетичні особливості в номінативній сис­темі мови / мовлення. Аналізуючи дериваційну структуру оказіоналізмів, дискусійними залишаються питання щодо процесу номінації: чим викликана поява нового слова, які інтенції автора, який меха­нізм виникнення нових слів.

Українська дериваційна система має потужний потенціал для творення інновацій, зокрема суб­стантивної зони. Зміна статусу української мови в кінці 80–90-х років ХХ ст. стала імпульсом для ак­тивізації дериваційних процесів. При творенні інновацій домінуючим виступає морфологічний спосіб словотворення. О. А. Стишов зазначає, що «високою продуктивністю в іменниковому інноваційному словотворі відзначається суфіксальний спосіб (засвідчено понад 40 % його дериватів)» [8, с. 123].

У похідних іменниках на позначення осіб словотворчі суфікси виконували функцію репрезен­тантів ономасіологічних ознак, конкретизуючи їхню ономасіологічну базу, а у віддієслівних іменни­ках із значенням опредметненої дії та опредметненого стану вони не мають ономасіологічного наван­таження [7, с. 208]. При творенні девербативів-інновацій субстантивної зони формант формує його ономасіологічну ознаку.

Традиційно вивчення похідного відбувається в напрямках координації плану вираження і плану змісту: зміст слова може характеризуватися як формальне вираження (ономасіологічний підхід), а форма виступає як джерело осмислення змісту (семасіологічний підхід), тому аналіз інновацій дореч­но здійснювати, використовуючи ономасіолого-семантичний підхід. Будь-які інновації для системи - це відповідні формально-семантичні зміни, що характеризуються особливостями творення, а в пода­льшому - закріплення і функціонування в узусі.

Концепція рівнів ономасіологічного словотворення представлена в працях О. С. Кубрякової. В акті номінації вибір формального засобу підпорядкований виконанню конкретного смислового за­вдання: «розчленоване уявлення в похідному слові його ономасіологічного базису і ономасіологічної ознаки, мотивованість цього номінативного знака, опір на знакові одиниці, - все це робить похідне слово у вищому ступені адекватним засобом номінації і, перш за все, - засобом вираження вторинних значень мови» у всій різноманітності і широкій гамі смислу і змісту, що передається ними [4, с. 84]. Співвіднесення в семантиці дериватів нового (ономасіологічний базис) і відомого (ономасіологічна ознака) обсягів інформації дозволяє зробити висновок, що створення нової одиниці - особливе функ­ціонування мовного знака в розвитку. Формально-семантична особливість інноваційної одиниці осмислюється мовцем заново, оскільки оказіональний знак не має відповідного набору ознак в лекси­чному складі даної мови.

Розвиток процесу функціонування інновацій залежить від мовленнєвої діяльності мовця, оскі­льки активне відтворення і використання нового слова сприяє фіксації і закріпленню в ментальній системі оказіоналізма як відтворюваної лексичної одиниці. Варто зазначити, що використання мов­цем продуктивних словотвірних типів свідчить про низьку ступінь вияву творчих здібностей індиві­да.

Способи словотвірної номінації - це завжди способи модельні, оскільки вони обов’язково пе­редбачають зміни у формальній структурі вихідної бази. Поділяємо думку А. М. Нелюби, що у кон-


Тексті словотвірної номінації поняття потенційного втрачає сенс, оскільки словотворчі засоби, моделі запрограмовані в мові, задані нею, і саме мова «нав’язує» творцеві свої правила [6, с. 128]. Процес номінації суфіксальної деривації можна визначити через співвідношення між семантичною і морфо-тактичною структурою слова. А. М. Нелюба зазначає, що «деривати, які трактують як порушення, не порушують наявних правил, норм, типів, навпаки, відповідають їм і є свідченням не порушення на­явного (бо зароджуються і функціонують паралельно, не заперечуючи наявного), а пізнання (відкрит­тя) нових валентних можливостей і, відповідно, появи нового» [Там само, с. 128].

Семантичне навантаження і когнітивний потенціал суфікса пояснює продуктивність організації асоціативних лексем у групи девербативів за аналогією: Учити - Учитилеса; Балотуватися - Балоте-са; Критик, Критикувати - Критикеса, Політик, Політикувати - Політикеса.

Інноваційні утворення поповнюються за рахунок дериваційних засобів, властивих українській словотвірній системі, і при цьому активізуються наявні в українській мові дериваційні типи і морфо­нологічні моделі.

Віддієслівні новотвори вживаються на позначення: 1) назв осіб: Відроджувальник, Впроваджу-вач, Лізингоотримувач, Валютотримач, Апелювач, Зцілювач, Пожертвувач, Пильнувач, Мітингу-вальник, Паркувальник, Перегінник; Балотеса, Учитилеса; 2) опредметнених дій (станів): Лобіюван-ня, Духозрушення, Космополітизація. Девербативи субстантивної зони мають більші словотвірні можливості порівняно з відсубстантивними, бо віддієслівні мають ширше, загальніше значення. З. О. Валюх зазначає, що «семантичний обсяг дієслова порівняно з іменником набагато більший, а коло його значень рухливіше» [1, с. 100].

У лінгвістичній літературі визначають два різновиди неологізмів: загальномовні і стилістичні (оказіоналізми). Ю. А. Зацний вважає, що, крім цих двох основних різновидів інновацій, для вира­ження нових понять досить типовими є випадки, коли та сама нова річ, те саме нове явище має не одну назву, а декілька [2, с. 13]. Пор. Дульцифікація Підсолоджування; Прерогатива Перевага; Ре­кетир Вимагач, Стригти Стрижений жарг. (субстантивоване); Сорбент Вбирач, Поглинач. У да­ному випадку синонімія виступає також джерелом творення інновацій.

Виявлення класу слів, які мають одну й ту ж словотвірну парадигму (далі – СП) дозволяє вста­новити релевантні ознаки для з’ясування дериваційної валентності твірних основ, розподілити слов­никовий склад мови за його словотвірним потенціалом. У СП представлена реалізація сполучуваності твірної основи з формантами. Словотвірні типи, що входять у парадигми, позначають узагальнені семантичні категорії, відображають відношення, що існують в реальній дійсності. Так, у віддієслів­них конкретних парадигмах – опредметнена дія (стан), діяч, назви знарядь і засобів дії.

В українській мові СП віддієслівних іменників-інновацій на позначення діяча формують питомі суфікси -ник (-льник), -ець, -ач, -тель, -ун Та форманти іншомовного походження -ант, -атор: Від-кріпник, Відроджувальник, Мітингувальник, Пікетувальник, Закликальник, Тусівник, Програвець, Утримувач, Довіритель, Туманопускатель, Дерун (особа, що дере щось (у цьому разі – рекламні чи агіткові листівки на стовпах)) [5, с. 33], Демократизатор, Приватизатор; на позначення опредмет-неної дії (стану) формують питомі форманти -н′н′-, -ен′н′-, -Ø, а також суфікси іншомовного похо­дження -аціj-: Візування, Зомбування, Пролонгування, Роздержавлення, Напряг, Індексація, Презента­ція, Дотація, Легітимізація. Активне творення і функціонування іменників-назв абстрактної дії є ха­рактерною ознакою інтелектуалізації української мови, впливу на лінгвальну практику сучасної пуб­ліцистики, наукового стилю [8, с. 133]. Переважна більшість дієіменників-композитів «виникла вна­слідок активізації деяких основ»: АвтоБудування, АвтоПаркування; ВідеоЗамовлення, ВідеоОгляд; За-коноТворення, КурсоТворення, УказоТворення, ДержавоБудування [3, с. 138].

Висвітлюючи особливості процесу інтелектуалізації сучасної української мови, Н. Ф. Клименко зазначає: «На тлі нечисленних порівняно з іменниками та прикметниками дієслів-неологізмів звертає на себе увагу значна кількість дієіменників (без мотивування дієсловами), утворених здебільшого за допомогою суфікса -изація Без мотивації відповідними дієсловами (Афганізація, Берегинізація, Біло-русизація, Валютизація, Громадянизація Та ін.), рідше суфіксів -ення (Опинзенення), -ання, -ування (Акціонування, Гіперзростання, Рейтингування)» [3, с. 137].

Серед дериватів на -ізаціj - / -изаціJ- Вживаються новотвори, для яких характерне черезступін-чате творення від іменників, без опори на системні дієслівні основи: Філологізація, Доларизація, Ва-лютизація, Комп’ютеризація.

Дієіменники-композити на позначення опредметнених дій (станів), абстрактних понять станов­лять продуктивні дериваційні типи із суфіксами -н′н′-, -ен′н′- І нульовим суфіксом: Україновиховання, Алмазорізання, Паркетошліфування, Етнодержавотворення, Каменепад, Нафторозлив.

Девербативи-інновації із суфіксом -н′н′- Утворені переважно від іншомовних дієслівних основ: Тестувати Тестування, Паркувати Паркування, Дистанціювати Дистанціювання, Лобіювати Лобіювання.


Прості і складні віддієслівні деривати в сучасній українській мові творяться за певними слово­твірними моделями, при цьому необхідно враховувати морфонологічні особливості при творенні де-вербативів (усічення, вокалічні і консонантні альтернації, інтерференцію, нарощення, модифікацію наголосу).

Усічення має свої закономірності: усічення зазнають морфемні і фонемні структури, які не впливають на семантичне навантаження похідного і формують передумови для сполучуваності мотива­тора із формантом. У віддієслівних інноваціях субстантивної зони на зразок Державознавець, Огієнкоз-навець, Товарознавець, Енелознавець, Мадоннознавець, Некрополезнавець, Стравознавець Формант -Вець Виник внаслідок нарощення лівої частини суфікса -Ець. У девербативів із компонентом -Знавець Аломорф -В/ець З’явився за аналогією до віддієслівних іменників, які утворені від дієслів недо-конаного виду, оскільки ця дієслівна форма знаходиться у сильній морфонологічній позиції по відно­шенню до форманта -Ець (Податкодавець).

Таким чином, в українській мові морфонологічні альтернації характеризуються систематични­ми закономірностями: кожний приголосний чергується з певними приголосними або з декількома приголосними (Губний + Л). Консонантні альтернації розширюють валентні властивості словотворчих морфем, роблять можливим утворення похідних будь-якої дериваційної структури.

Дослідження морфонологічних моделей віддієслівних дериватів субстантивної і ад’єктивної зон дають можливість визначити найбільш продуктивні морфонологічні моделі (далі – ММ): «Ут + Ас»: Дистанціювáти Дистанціювáння, Лобіювáти Лобіювáння; Пильнувáти Пильнувáч, Рекоме-Ндувáти Рекомендувáч, Зазіхáти Зазіхáч; Індексувáти Індексáція, Релаксувáти Релаксáція, Презентувáти Презентáція; «Ут + + Ао»: Довíрити Довірúтель, Шúрити Ширúтель («поширю­вач»); «Ут + Т//Т′ + Ас»: Плести бісером Бісероплетíння, Винокурíння, Відеоносíй; при творенні відіменникових похідних переважають ММ «Нс + Т//Т′»: «Бéркут» – Бéркутівець, Приватбáнк Приватбáнківець; «Ø//О + Ас»: Грúвня Гривенізáція; «Уо + Т//Т′ + Нс + Ас»: Ірлáндія Ірлан-дизáція; «Т//Т′ + Ас»: Цúфра – циферíя, В’юн В’юнята; «Т′//Т + Аф»: Вождь Вожденя; при творенні відприкметникових похідних переважають ММ «Т//Т′»: Різновéкторний Різновéкторність, Елітáрний Елітáрність; «Т//Т′ + Ас»: Іманéнтний Іманентнізувáти.

При творенні відіменникових новотворів субстантивної і ад’єктивної зон характерними є кон­сонантні альтернації (Р//Рl): {в~Вл}: Держава – «РоздержаВИти» – РоздержаВлЕння, РоздержаВлЕ-ний; Москва «примоскоВИти» ПримоскоВлЕний. Для похідних зазначеного типу характерне черезс-тупінчате словотворення.

Морфонологічна варіативність компонентів похідного сигналізує про семантичну диференціа­цію його формальних структур, що зумовлює функції морфонології як парадигматичного фактора мотивованості дериватів. Функціонування морфонологічної структури відображає саморозвиток сис­теми, оскільки семіотичні функції аломорфів у межах словотвірних типів визначають сфери номіна­ції, які мають свої морфонологічні моделі.

Характер впливу суфікса на похідну основу залежить від фонологічної структури суфікса (на­приклад, суфікси, що починаються з голосного переднього ряду, впливають на попередній приголос­ний твірної основи (в більшості похідних), внаслідок чого виникають консонантні альтернації. Проте ця залежність не абсолютна, суфіксальні морфеми з тим же фонемним складом можуть по-різному впливати на похідну основу (якщо тотожні граматичні і морфонологічні характеристики).

Для девербативів-інновацій характерні неелементарні ММ, утворені двома і більше комбінацій. Морфонологічні моделі мають різні набори морфонологічних перетворень і характеризуються регу­лярністю і продуктивністю. Оскільки український дієслівний корінь має відкриту структуру, тому при творенні похідних іменників у всіх випадках відбувається усічення дієслівної фіналі, також на межі морфем можуть відбуватися й інші морфонологічні трансформації: консонантні альтернації (во-калічні – у кореневій морфемі), модифікація наголосу, інтерфіксація (Учити УчитиЛЕса).

Форманти іншомовного походження -ант, -атор, -ер, -аціj- Поєднуються з усіченими дієслівни­ми основами (при цьому усічення зазнає тематичний форматив). Девербативи іншомовного походжен­ня на позначення діяча утворюються від основ дієслів недоконаного і доконаного виду. Для похідних зазначеного типу продуктивною є четверта акцентна позиція (наголос переходить з тематичного фор­матива на словотворчий формант): Підписáти Підписáнт, Реалізувáти Реалізáтор, Презентувáти Презент áція, Індексувáти Індексація, Релаксувáти Релаксáція Та ін.

Невичерпним джерелом появи мовних інновацій стають оказіоналізми, в яких також просте­жуються морфонологічні трансформації: усічення дієслівної фіналі, консонантні альтернації, модифі­кація наголосу: Пружити Пруг (зворотне чергування) {ж~г}: «<…> Де під орлами Риму виростали Священним Пругом Дотиків струнких Навік опанцеровані народи» (Є. Маланюк); Натрудити На-трудження {д~дж}: «<…> А вже несуть тобі прийдешність люди, – Нових Натруджень Родиться хорал » (П. Мах).


Структурно-семантичну організацію нових одиниць доцільно розглядати з позицій ономасіоло-го-семантичного підходу, враховуючи при цьому і морфонологічні трансформації. У процесі поро­дження неолексем використовуються дві і більше морфонологічні операції.

Для віддієслівних новотворів субстантивної та ад’єктивної зон переважають амбівалентні (ну­льові) морфонологічні позиції (формант не впливає на кінцевий приголосний основи): Дистанці-ювáти Дистанціювáння, Паркувáти Паркувáння; Зафундувáти Зафундóваний (ознака за дією, виконуваною фундацією – започаткування) [5, с. 42], Змаргіналізувáти Змаргіналізóваний.

Для відіменникових і відприкметникових дериватів-інновацій субстантивної зони характерні амбівалентні позиції (Середина Серединець, Прогресист Прогресистка), позиції палаталізації (у дериватах на -ість, -івець, -іj-, -ат-, -івськ-) (Недовизначений Недовизначеність, Штати Штаті-вець, Цифра – Циферія, В’юн В’юнята, Євросоюз Євросоюзівський, СНД СНДівський), депалата­лізації (у дериватах на -ен′-) (Ірландія Ірландизація, Вождь Вожденя, Король Короленя).

Унаочнення морфонологічного фактора у процесі словопородження дає можливість вивчити валентні особливості формантів сучасної української мови. Для сполучуваності основи-мотиватора та словотворчого форманта визначальними є дериваційна спроможність твірної основи, а також потен­ції, що відображені в кількісних і семантично відмінних зонах похідних.

Аналіз морфонологічних особливостей віддієслівних новотворів дає можливість зробити такі Висновки: 1) дослідження етапів номінації, потенціалу розвитку семантичної структури похідного, дозволяє виявити його дериваційну структуру і морфонологічні трансформації; 2) при творенні деве-рбативів-новотворів субстантивної та ад’єктивної зон використовуються такі операції: усічення діє­слівної фіналі, консонантні альтернації, модифікація наголосу; 3) віддієслівні новотвори субстантив­ної та ад’єктивної зон утворюються за типовими морфонологічними моделями і роблять можливим творення похідних будь-якої дериваційної структури, збагативши інноваційні ресурси сучасного лек­сикону.

Бібліографічні посилання

1. Валюх З. О. Словотвірна парадигматика іменника в українській мові / З. О. Валюх. – К.; Полтава : АСМІ, 2005. – 350 с.

2. Зацний Ю. А. Розвиток словникового складу англійської мови в 80–90-ті роки ХХ століття : автореф. дис. … д-ра філол. наук : 10.02.04 «Германські мови» / Ю. А. Зацний. – К., 1999. – 32 с.

3. Клименко Н. Ф. Диференційні та інтеграційні процеси в лексиці та словотворенні сучасної української мови / Н. Ф. Клименко // Мовознавство. – 2008. – № 2–3. – С. 136–147.

4. Кубрякова Е. С. Части речи в ономасиологическом освещении / Е. С. Кубрякова. – [2-е изд.]. – М. : Изд-во ЛКИ, 2008. – 120 с.

5. Нелюба А. Лексико-словотвірні інновації (1983–2003): словник / А. Нелюба. – Х. : ХНУ, 2004. – 136 с.

6. Нелюба А. М. Явища економії в словотвірній номінації української мови / А. М. Нелюба. – Х. : ТОВ «Су­часний Друк», 2007. – 300 с.

7. Олексенко В. П. Словотвірні категорії суфіксальних іменників / В. П. Олексенко. – [2-е вид., доп. і по-ліпш.]. – Херсон : Айлант, 2005. – 336 с.

8. Стишов О. А. Основні тенденції словотвору в мові українських засобів масової інформації / Стишов О. А. Українська лексика кінця ХХ століття: (на матеріалі мови засобів масової інформації) / О. А. Стишов. – [2-ге вид., переробл.].– К. : Пугач, 2005. – С. 122–209.

Надійшла до редколегії 09.04.09


УДК 811.161.1’271