Головна Філологія Мовознавство ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ МОВЛЕННЯ НА ЧОЛОВІЧЕ І ЖІНОЧЕ
joomla
ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ МОВЛЕННЯ НА ЧОЛОВІЧЕ І ЖІНОЧЕ
Філологія - Мовознавство

О. В. Комов

Донецький педагогічний коледж

Присвячено аналізу чоловічого і жіночого мовлення. Подано історичні відомості почат­Ку диференціації мовлення на чоловіче і жіноче; розкрито основні відмінності у мовленні чо­ловіків і жінок; розкрито поняття гендер і стать.

Ключові слова: диференціація, стать, ґендер, жіноча мова, чоловіча мова

Посвящена анализу мужской и женской речи. Изложены исторические сведения о на­чале дифференциации речи на мужскую и женскую; раскрыты основные отличия в речи муж­чин и женщин; раскрыты понятия гендер и пол.

Ключевые слова: дифференциация, пол, гендер, женский язык, мужской язык

The article deals with the analysis of the masculine and feminine broadcasting. Historical information of beginning of differentiation of broadcasting is given for masculine and feminine. Basic differences open up in broadcasting of men and women. The concepts of gender and sex open up.

Keywords: differentiation, seХ, gender, feminine language, masculine language.

Диференціація мови за статтю стала відома з XVII століття, коли були від­криті нові племена, в яких спостерігалися досить значні відмінності в мові залеж­но від статі того, хто говорить. В основному, це стосувалося жінок, тому що їх мовна поведінка регламентувалася більш, ніж чоловіча, тому спочатку в науково­му описі обговорювалися так звані «жіночі мови». Найчастіше відмінності вияв­ляються в лексиці, але можуть поширюватися і на інші явища.

У кінці 60-х років XX століття спочатку в історії і соціології, а потім і в ін­ших науках вводиться термін «ґендер», широко використовуваний для опису сте­реотипів «фемінінності» і «маскулінності», які існують в різних культурах. Основ­ною метою введення поняття «ґендер» є розмежування понять біологічної статі і статі соціальної. Слід зазначити, що остання визначає стратегії поведінки індивіда відповідно до його біологічної статі. Зміна основ суспільного життя, в якому зро­стає роль жінки, традиційного національного менталітету, зумовлює бурхливий розвиток ґендерних досліджень в різних напрямах гуманітарних наук, у тому чис­лі і в мовознавстві, тому питання диференціації мовлення на чоловіче і жіноче сьогодні є дуже актуальним. Основним завданням нашого дослідження є з’ясування особливостей розрізнення понять Стать І Ґендер; Визначення основних причин диференціації мовлення на чоловіче і жіноче; розкриття основних відмін­ностей у мовленні чоловіків і жінок на всіх мовних рівнях.

Сучасна соціально-психологічна наука розрізняє поняття Стать І Ґендер (gender). Традиційно перше з них використовувалося для позначення тих анатомо­фізіологічних особливостей людей, на основі яких люди визначаються як чолові­ки або жінки. Стать (тобто біологічні особливості) людини вважалася фундамен­том і першопричиною психологічних і соціальних відмінностей між жінками і чоловіками. У міру розвитку наукових досліджень стало зрозуміло, що з біологіч­ної точки зору між чоловіками і жінками значно більше схожості, ніж відміннос­тей [1, с 43]. Багато дослідників вважають, що єдина чітка і значима біологічна відмінність між жінками і чоловіками полягає в їх ролі у відтворенні потомства. Сьогодні очевидно, що такі «типові» відмінності статі, як, наприклад, високий

© Комов О. В., 2011


Зріст, більша вага, мускульна маса і фізична сила чоловіків, непостійні і значно менше пов’язані зі статтю, ніж було прийнято думати. Наприклад, жінки з Північ­но-Західної Європи в цілому вищі на зріст, ніж чоловіки з Південно-Східної Азії. На зріст і вагу тіла, а також на фізичну силу істотно впливають харчування і спо­сіб життя, які, у свою чергу, знаходяться під впливом суспільних поглядів на те, кому, – чоловікам або жінкам – необхідно давати більше їжі, кому потрібніша ка­лорійна їжа, які спортивні заняття прийнятні для тих або інших.

Окрім біологічних відмінностей, між людьми існують розділення їх соціа­льних ролей, форм діяльності, відмінності в поведінці та емоційних характерис­тиках. Антропологи, етнографи та історики давно встановили відносність уявлень про «типово чоловіче» або «типово жіноче»: те, що в одному суспільстві вважа­ється чоловічим заняттям (поведінкою, рисою вдачі), в іншому може визначатися як жіноче. Різноманітність соціальних характеристик жінок і чоловіків у світі – принципова тотожність біологічних характеристик людей. Це дозволяє зробити висновок про те, що біологічна стать не може бути поясненням відмінностей їх соціальних ролей, які існують у різних суспільствах. Таким чином, виникло по­няття Ґендер, що означає сукупність соціальних і культурних норм, які люди у суспільстві виконують залежно від їх біологічної статі [12, с. 142]. Не біологічна стать, а соціокультурні норми визначають психологічні якості, моделі поведінки, види діяльності, професії жінок і чоловіків. Бути в суспільстві чоловіком або жін­кою означає не просто мати ті або інші анатомічні особливості – це означає вико­нувати ті або інші призначені нам ґендерні ролі. Ґендер створюється (конструю­ється) суспільством як соціальна модель жінок і чоловіків, що визначає їх поло­ження і роль у суспільстві і його інститутах (сім’ї, політичній структурі, економі­ці, культурі та освіті тощо). Ґендерні системи розрізняються в різних суспільст­вах, проте в кожному суспільстві ці системи асиметричні таким чином, що чоло­віки і все «чоловіче / маскулінне» (риси вдачі, моделі поведінки, професії тощо) вважаються первинними, значимими і домінуючими, а жінки і все «жіноче / фемі-нінне» визначається як вторинне, незначне з соціальної точки зору і підпорядко­ване. Сутністю конструювання ґендера є полярність і зіставлення. Ґендерна сис­тема відображає асиметричні культурні оцінки, які адресуються людям залежно від їхньої статі [17, с. 342]. З певного моменту майже в кожному суспільстві, де соціальні характеристики мають два ґендерні типи (ярлики), одна біологічна стать виконує соціальні ролі, які вважаються культурно-вторинними. Не має значення, які це соціальні ролі: вони можуть бути різними в різних суспільствах, але те, що приписується жінкам, оцінюється як вторинне (другосортне). Соціальні норми змінюються з часом, проте ґендерна асиметрія залишається. Можна сказати, що ґендерна система – це соціально сконструйована система нерівності за статтю [4, с. 75]. Отже, ґендер є одним із способів соціальної стратифікації суспільства, який у поєднанні з такими соціально-демографічними чинниками, як раса, національ­ність, клас, вік, організовує систему соціальної ієрархії [7, с. 244].

А. В. Кириліна підкреслює, що важливу роль у розвитку і підтримці ґендер-ної системи відіграє свідомість людей [13, с. 213]. Конструювання ґендерної сві­домості індивідів відбувається за допомогою поширення і підтримки соціальних і культурних стереотипів, норм і розпоряджень, за порушення яких суспільство карає людей (наприклад, ярлики «мужоподібна жінка» або «мужик, а поводиться як баба» досить важко сприймаються людьми і можуть викликати не лише стреси, але і різні види психічних розладів). Від народження людина стає об’єктом дії ґен-дерної системи – в традиційних суспільствах здійснюються символічні статеві обряди, які розрізняються залежно від того, якої статі народилася дитина; колір одягу, колясок, набір іграшок новонародженого в багатьох суспільствах також


Визначені її статтю. Проведені О. І. Горошко дослідження показують, що новона­роджених хлопчиків більше годують, але з дівчатками більше розмовляють [3, с 354]. У процесі виховання сім’я (в особі батьків і рідних), система освіти (в осо­бі вихователів дитячих установ і вчителів), культура в цілому (через книги і засо­би масової інформації) упроваджують у свідомість дітей ґендерні норми, форму­ють певні правила поведінки і створюють уявлення про того, хто є «справжнім чоловіком» і якою має бути «справжня жінка». Згодом ці ґендерні норми підтри­муються за допомогою різних соціальних (наприклад, право) і культурних механіз­мів, наприклад, стереотипи в ЗМІ. Втілюючи в своїх діях очікування, пов’язані з їх ґендерним статусом, індивіди на мікрорівні підтримують (конструюють) ґендерні відмінності і, одночасно, побудовані на їх основі системи панування і владарю­вання [там же].

Диференціація понять Стать І Ґендер Означала вихід на новий теоретичний рівень осмислення соціальних процесів. Наприкінці 80-х років дослідники феміні-стів поступово переходять від критики патріархату і вивчення специфічного жі­ночого досвіду до аналізу ґендерної системи. Жіночі дослідження [8, с. 63] посту­пово переростають в ґендерні дослідження, де на перший план висуваються під­ходи, згідно з якими всі аспекти людського суспільства, культури і взаємин є ґен-дерними. У сучасній науці ґендерний підхід щодо аналізу соціальних і культур­них процесів і явищ використовується дуже широко. У ході ґендерних досліджень розглядається, які ролі, норми, цінності, риси вдачі надає суспільство жінкам і чоловікам через системи соціалізації, розподіли праці, культурні цінності і симво­ли, щоб збудувати традиційну гендерну асиметрію й ієрархію влади.

Відмінності між чоловічою і жіночою мовою виявляються на різних рівнях мови: у лексиці, у фонетиці, в граматиці. Крім того, наголошуються розбіжності і в тактиках ведення розмов. Вважається, що найчастіше ґендерні відмінності вияв­ляються на рівні лексики. Так, О. А. Земська, М. В. Китайгородська і Н. М. Розанова відзначають, що жінкам властиве вживання зменшувальних форм, особливо в розмові з дітьми і тваринами, використання приблизних визначень, тенденція до гіперболізованої експресії (особливо характерна при вираженні оцінних значень), висока концентрація емоційно-оцінних слів. Чоловікам – згру­білість мови лексичними засобами, тенденція до точності номінації, вживання термінів, використання стилістично нейтральної оцінної лексики, експресивних, зазвичай стилістично понижених засобів, активне використання багажу професій­них знань поза сферою професійного спілкування.

Також О. А. Земська, М. В. Китайгородська і Н. М. Розанова зазначають, що жінки широко вживають прикметники і прислівники, які виражають загальну по­зитивну оцінку, використовуючи при цьому експресивні синоніми загальнооцін-ного прикметника Хороший, Добрий. До таких типово жіночих оцінних слів нале­жать позитивні оцінки – прикметники і відповідні прислівники: дивний, чарівний, прекрасний, чудовий [9].

За О. Есперсеном, жінки, в порівнянні з чоловіками, більш схильні до евфе-мізмів і менш – до лайок. Вони також консервативніші у вживанні мови [14, с. 53]. Результати дослідження Т. Би. Крюк, яке присвячене особливостям вико­ристання російської мови чоловіками і жінками, дозволяють передбачити, що словник чоловіків і жінок організований по-різному: у словнику жінок більше центральне ядро, яке широко використовується всіма жінками; у чоловіків цей центральний загальновживаний шар лексики менший, зате вони краще володіють різними периферійними розділами словника, тому в мові чоловіків більше вияв­ляється їх індивідуальність. Це пояснює той факт, що, коли потрібно написати необмежену кількість слів, жінки за один і той же час пишуть більше слів, але, в


Основному, це центральний загальновживаний шар лексики; коли ж число необ­хідних слів обмежене, «лінгвістична прудкість» жінок вже не відіграє жодної ро­лі, а їх «лінгвістична обмеженість» виявляється з повною виразністю [15, с. 189– 191].

Крім того, жінки вживають більше займенників, дієслів, часток, чим чоло­віки; у жінок спостерігається тенденція до частішого вживання часток Не, Ні; жін­ки частіше використовують невизначені, розтягнуті в часі, емоційно насичені іме­на якості і стану, тоді як чоловіки віддають перевагу конкретним іменам якості, обмежені в часі імена стану; чоловіки вживають якісні прикметники, в основно­му, у вищому ступені порівняння; жінки, в порівнянні з чоловіками, більш схиль­ні до вживання вигуків, найчастішим з яких є «ой»; типово жіночими є конструк­ції із займенниками Такий, так, який, позначені як позитивною, так і негатив­ною конотацією; жінки віддають перевагу використанню димінутивів для переда­чі багатогранного ставлення до світу, а чоловіки – при описі ситуацій з дітьми або близькими, а також при вказівці розмірів або об’ємів предмета; у мові чоловіків переважають раціоналістичні оцінки, тоді як оцінок з соціальної точки зору, емо­ційних та сенсорних менше; чоловіки виділяють частіше естетичну, ніж етичну сторону предмета або явища навколишньої дійсності [10; 11; 15].

Дослідження чоловічої і жіночої мови на рівні фонетики виявляють наяв­ність як абсолютних вимовних особливостей в мові чоловіків і жінок, зумовлених біологічно, так і вимовних відмінностей відносно конкретних фонетичних змін­них.

Деякі російські лінгвісти відзначають, що жінкам, у порівнянні з чоловіка­ми, властиві: вищий рівень частоти основного тону; всі частотні характеристики звуків зрушені в порівнянні з відповідними чоловічими вгору по осі частот в се­редньому на 17–20 %; ширший голосовий діапазон; здатність вільніше міняти го­лосовий регістр; широке використання ковзаючих низхідних і висхідних тонів, а також складних висхідних / низхідних або низхідних /висхідних тонів у межах одного наголошеного складу; менша гучність; придих; лабіалізація; назалізація. Жіночі і чоловічі голоси розрізняються різними характеристиками «мовного віб­рато» – частотно-амплітудної модуляції в спектрі голосних звуків.

Крім того, особливості жіночої вимови найяскравіше виявляються в області вокалізму, а чоловічого – в сферах консонантизму: для багатьох чоловіків харак­терний менший розчин рота при вимові звуків, ніж для жінок, що призводить до утворення «вужчих» голосних, менш багатих по тембру; а велика насиченість консонанти чоловічої мови зумовлена тим, що для чоловіків характерна сильніша деформація голосних у потоці мови, їх кількісна і якісна редукція, випадання го­лосних.

При акцентному виділенні слів у фразі виявляються відмінності у фонетич­ному оформленні акцентно виділених слів: у жіночій мові широко представлене розтягування наголошеного голосного, в чоловічій – приголосного. Також вважа­ється, що мова жінок консервативніша і краще зберігає регіональні риси. Жінки також частіше удаються до вираження своїх емоцій інтонацією, тоді як чоловіки вважають за краще використовувати лексичні засоби [8, с. 14].

Необхідність вивчення акустичних характеристик, наприклад, російської мови визначається як практичними, так і теоретичними потребами. По-перше, актуальною залишається проблема розробки систем акустичного розпізнавання і автоматичного синтезу звучної мови по тексту з тембральним звучанням жіночо­го голосу, хоча проблема автоматичного синтезу мови, яка звучить, по тексту з характеристиками чоловічого голосу може бути визнана на сьогоднішній день вирішеною. Необхідність створення автоматичного синтезу жіночого голосу по-


Яснюється, зокрема, більшою стійкістю жіночого голосу до перешкод в порівнян­ні з чоловічим у низькочастотних шумах каналів зв’язку. По-друге, на сьогодніш­ній день клас чоловічих голосів є найбільш вивченим, на відміну від специфіки жіночих голосів, що представляє власне теоретичний інтерес [19, с. 56].

Стосовно синтаксичного рівня мови, за спостереженням О. Есперсена, жін­ки віддають перевагу еліптичним конструкціям і паратаксису, тоді як чоловіки – періодам і гіпотаксису, цьому О. Есперсен дає вищу оцінку і на цій підставі ро­бить висновок про розумову перевагу чоловіків [14, с. 53].

Н. Л. Пушкарьова відзначає, що жінки частіше в порівнянні з чоловіками використовують інверсії, вживають окличні і питальні речення, для них характер­ні розгорнуті, детальні й експресивні речення і тексти. Окремі речення і тексти чоловіків лаконічні, предметні і менш динамічні [20, с. 32].

Дослідження писемного мовлення в цій же області, проведене О. І. Горошко, виявило, що чоловічій мові, при порівнянні її з жіночою, властиві такі особливості: чоловіки частіше використовують підрядний, а не сурядний зв’язок; рідше використовують неповні речення та еліптичні конструкції; зворот­ний порядок слів також менш властивий чоловічому писемному мовленню [18].

Також вважається, що жінки частіше за чоловіків використовують риторич­ні питання; частіше, ніж чоловіки, схильні удаватися до непрямих мовних страте­гій [16].

На морфологічному рівні виділяють такі відмінності: жінки використову­ють більшу кількість зменшувально-пестливих суфіксів у порівнянні з чоловіка­ми. Для чоловічого писемного мовлення характерні суфікси: -к-, - ок -, - к-, -очк-; пом’якшувальні прийоми в чоловічій мові уживаються, як правило, з метою ев-фемізації, при необхідності зменшення того, хто говорить, своїх якостей або, більш того, представлення себе незначною особою, а також у ситуаціях, коли пе­ребільшуються достоїнства адресата [10; 11; 6].

Також ґендерні відмінності стосуються і словникового складу, семантичних полів і асоціативних рядів. Внаслідок того, що жінка більше чоловіка зосереджена на своєму внутрішньому світі, в її словниковому запасі зустрічається і більше слів, які описують відчуття, емоції, вона частіше вживає дієслова, які передають емоційно-психологічний стан людини. За свідченням А. С. Кириліної, «встанов­лено, що жіноче асоціативне поле виглядає більш узагальненим і «гуманістич­ним» (природа, тварини, повсякденне життя), тоді як чоловіки асоціюють себе із спортом, полюванням, професійною і військовою сферами» [14, с. 56]. Також встановлено, що семантичні поля чоловіків і жінок при діалозі не збігаються, що пояснюється принциповою відмінністю в початкових глибинних і рідко усвідом­люваних прагненнях чоловіків і жінок, які вступають в контакт: «Для жінок мова служить засобом, який дозволяє завести друзів і підтримувати взаємини. Для чо­ловіка розмовляти – означає передавати факти» [5].

Стосовно чоловічих і жіночих тактик ведення розмови, жінка схильна час­тіше ставити питання, як правило, з метою будь-яким чином продовжити бесіду. Свою незгода з думкою співбесідника жінка частіше виражає мовчанням, а не відкритим словесним протестом. Засоби вербальної агресії їй неприйнятні, жінка вважає її направленою особисто проти себе і схильна переривати спілкування, чоловіки ж бачать у ній спосіб інтенсифікації бесіди. У жінок спостерігається вві­чливіший характер реплік, хоча і напористіша мовна поведінка. Жінка в розмові, як правило, більше вибачається. Чоловік прагне домінувати в бесіді, керувати її розвитком, свої наміри виражає прямо, відверто, не використовуючи при цьому коректні і занадто ввічливі форми слів. Кількість реплік чоловіка в діалозі, як правило, більша і за тривалістю вони довші [2].


Цікаво зазначити, що дослідження з ґендерних відмінностей у мові прово­дяться не лише на матеріалі текстів таких жанрів, як наукові і офіційно-ділові, але і на матеріалі художніх текстів, що дозволяє розглянути реалізацію ґендера з но­вої точки зору: не лише як параметр, що відображає ґендерну ідентичність автора, але і як параметр, що відображає основні тенденції ґендерної диференціації мов­них засобів, у тому випадку, якщо автор імітує мову протилежної статі. Очевидно, що для вирішення цього завдання авторові необхідно мати чіткий набір ознак чо­ловічої і жіночої мови, який можна перевірити. Адже щоб імітувати мовлення особи іншої статі, потрібно знати, які класифікаційні ознаки жіночої і чоловічої мови є помітними, такими, що часто зустрічаються і легко піддаються імітації, а яким ознакам наслідувати набагато складніше, що зумовлене глибинними проце­сами мовлення і не може бути заховане, замасковане. До поверхневих ознак чоло­вічої і жіночої мови відносять компетентний опис фрагментів дійсності, де тради­ційно головними є жінки: приготування їжі, орієнтація в проблемах моди, вихо­вання, домашнє господарство, – або чоловіки: ремонт техніки, домашня праця за допомогою слюсарних і подібних інструментів, знання спортивних команд тощо.

Отже, ми бачимо, що поняття ґендер позначає, по суті, і складний соціоку-льтурний процес формування (конструювання) суспільством відмінностей в чоло­вічих і жіночих ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках, і сам результат – соціальний конструкт ґендера. Важливими елементами створення ґен-дерних відмінностей є зіставлення «чоловічого» і «жіночого» і підпорядкування жіночого начала чоловічому началу.

Бібліографічні посилання

1. Антология Гендерних Исследований : сб. пер. / Е. И. Гапова, А. Р. Усманова. – Мн. : Пропилеи, 2000. – 384 с.

2. Горошко Е. И. Гендерная проблематика в языкознании / Е. Горошко. – Ре­жим доступа: Http://www. owl. ru/win/books/articles/goroshko. htm.

3. Горошко Е. И. Особенности мужских и женских вербальных ассоциаций (Опыт каче­ственной интерпретации) / Е. И. Горошко // Гендер: язык, культура, коммуникация : доклады Второй междунар. конф. «Гендер: язык, культура, коммуникация». – М., 2001. – 336 с.

4. Грейдина Н. Л. Гендерные роли в языке и речи / Н. Л. Грейдина // Форма, значение и функции единиц языка и речи. – Ч. 3. – Мн. : МГЛУ, 2004. – 149 с.

5. Гречина Е. В. Гендерный аспект функционального поля инициальности диалогиче­ской речи (на материале французского языка) / Е. В. Гречина. – Режим доступа: Http:// Mixport. ru.

6. Давыдкина Н. А. Немножко о женской речи в художественной прозе / Н. А. Давыдкина // Русская словесность. – 2004. – № 7. – С. 63–66.

7. Заботкина В. И. Гендерная составляющая прагматической интерпретанты знака / В. И. Заботкина // Гендер: язык, культура, коммуникация : доклады Третьей между-нар. конф. «Гендер: язык, культура, коммуникация». – М., 2003. – 354 с.

8. Земская Е. А. Особенности мужской и женской речи в современном русском языке / Е. А. Земская, М. А. Китайгородская, Н. Н. Розанова // Русский язык в его функцио­нировании : коммуникативно-прагматический аспект / [под ред. Е. А. Земской, Д. Н. Шмелева]. – М. : Наука, 1993. – 167 с.

9. Земская Е. А. Особенности мужской и женской речи // Русский язык и его функцио­нирование / Е. А. Земская, М. В. Китайгородская, Н. Н. Розанова / [под ред. Е. А. Земской, Д. Н. Шмелева]. – М. : Наука, 1993. – С. 90–136.

10. Кавинкина И. Н. Диминутивы как маркеры языкового сознания мужчин и женщин / И. Н. Кавинкина // Словообразование и номинативная деривация в славянских языках : мат. VI Межд. научн. конф.: в 2-х ч. – Ч. 1. – Гродно, 1998. – С. 25–31.


11. Кавинкина И. Н. Проявление гендерного фактора в русском языке / И. Н. Кавинкина. – Режим доступа : Http://envila. by. iatp. org. ua/nfo/ courses/conference99.

12. Кирилина А. В. Гендер : лингвистические аспекты / А. В. Кирилина. – М. : Изд-во «Институт социологии РАН»; 1999. – 180 с.

13. Кирилина А. В. Гендерные исследования в отечественной лингвистике : проблемы, связанные с бурным развитием / А. В. Кирилина // Гендер: язык, культура, коммуни­кация : доклады Второй междунар. конф. «Гендер: язык, культура, коммуникация». – М., 2001. – 336 с.

14. Кирилина А. В. Развитие гендерных исследований в лингвистике / А. В. Кирилина // Филологические науки. – 1998. – № 2. – С. 51–58.

15. Крючкова Т. Б. Некоторые исследования особенностей использования русского язы­ка мужчинами и женщинами / Т. Б. Крючкова // Проблемы психолингвистики. – М., 1975. – С. 186–199.

16. Лисенкова О. А. Синтаксическая транспозиция в мужской и женской аффективной речи (на материале англ. яз.) : автореф. дис. … канд. филол. наук / О. А. Лисенкова. – Нижний Новгород, 2007. – 20 с.

17. Серова И. Г. Гендер как аспект конструирования социальной реальности / И. Г. Серова // Междунар. конгресс по когнитивной лингвистике. – Тамбов, 2006. – 509 с.

18. Словарь гендерных терминов. – Режим доступа : Http://www. owl. ru /gender/283.htm.

19. Потапов В. В. Язык женщин и мужчин: фонетическая дифференциация / В. В. Пота­пов // Известия АН. Сер. лит. и яз. – 1997. – Т. 56. – № 3. – С. 52–62.

20. Пушкарева Н. Л. Гендерная лингвистика и исторические науки / Н. Л. Пушкарева // Этнографическое обозрение. – 2001. – № 2. – С. 31–40.

Надійшла До Редколегії 24.01.11


УДК 811.111’42