Головна Філологія Мовознавство ГРАМАТИЧНА МЕТАФОРИЗАЦІЯ ЯК МЕХАНІЗМ ТВОРЕННЯ ОЦІННИХ ЗНАЧЕНЬ
joomla
ГРАМАТИЧНА МЕТАФОРИЗАЦІЯ ЯК МЕХАНІЗМ ТВОРЕННЯ ОЦІННИХ ЗНАЧЕНЬ
Філологія - Мовознавство

О. В. Халіман

Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди

Описується процес метафоризазації граматичних значень, який розглядається як передумова виникнення оцінки.

Описывается процесс Метафоризазации Грамматических Значений, Рассматриваемый Как Предпосылка воз­никновения оценки.

The article represents the description of the process of metaphorisation of grammatical meanings as the precondition of the appearance of estimation.

Дослідження механізму функціонування мовних одиниць з урахуванням їх структурно-семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей – провідна тенденція розвитку сучасної лінгвістики. Відображення подій навколишньої дійсності у мовленні здійснюється мовцем крізь при­зму категорії оцінки. «Світ, що пізнається, завжди оцінюється, оцінка – свідчення ступеня пізнаності світу» [7, c. 92]. Систематизація засобів вираження оцінних значень (ОЗ) в українській мові дала змо­гу надати оцінці статус лінгвістичної категорії, що виражається одиницями всіх мовних рівнів, для кожного з яких завдяки безперервному розвитку мови характерна поява нових ОЗ. Вираження оцін­них значень одиницями мови досліджували вітчизняні й зарубіжні мовознавці, зокрема такі, як: Н. Арутюнова, І. Бєляєва, О. Бєссонова, А. Бурячок, Т. Вільчинська, О. Вольф, Г. Золотова, В. Іващенко, І. Кононенко, Т. Космеда, В. Лопатін, Т. Маркелова, В. Никитевич, І. Онищенко, О. Петрищева, С. Проскуркіна, М. Ретунська, О. Селіванова, О. Семенюк, Ж. Соколовська, О. Столярова, Б. Хричиков, В. Шинкарук, І. Шкіцька та ін. Утім, граматичні засоби вираження кате­горії оцінки вивчені в українському мовознавстві недостатньо і фрагментарно, особливості модифі­кацій грамем як передумови виникнення оцінних значень не описані.

Поняття метафори традиційно пов’язують з лексикою. Проте, як і лексичні, граматичні елемен­ти здатні метафоризуватися, оскільки поряд з лексичною існує граматична семантика, і саме наяв­ність і перенесення граматичних сем забезпечує можливість граматичної метафоризації.

Мета цієї наукової розвідки – подати теоретичний опис процесу метафоризації граматичних значень як передумови виникнення оцінки. Відповідно базою дослідження стали теоретичні праці В. Ващенка, Т. Космеди, О. Тараненка, М. Шелякіна, Є. Шендельс та ін.

Граматична метафора виникає внаслідок перенесення граматичної форми з одного виду відно­шень на інший. Її можливості значно бідніші, ніж метафори лексичної, тому що словоформи обмеже­ні у своїй рухливості і сполучуваності, граматична образність менш яскрава, ніж образність слів, оскільки граматичні значення (ГЗ) відрізняються своїм узагальненим, абстрактним характером [13]. Досліджуючи природу граматичної метафори, Є. Шендельс доводить, що її основою може стати будь-яка граматична категорія, від особливостей якої і залежить шлях метафоризації. Словозмінні категорії, що реалізуються в опозиціях форм одного і того ж слова, не базуються на його лексичному значенні (ЛЗ), хоча помилково було б стверджувати їх повну незалежність. Вони не витікають із лек­сичної природи слова, а мають свою самостійну граматичну семантику, що розкладається на семи, які і лежать в основі опозиції [13, с. 50]. Класифікаційні категорії реалізуються не всередині парадигм одного слова, а всередині цілого класу слів (частин мови). Вони значно тісніше пов’язані з лексичною семантикою, ніж словозмінні, частково базуються на ній, їх граматичні семи зумовлені лексичними семами даного слова. Наприклад, граматичний рід кожного іменника частково передбачається його лексичним змістом і словотворчою формою [13, с. 50–51].

Аналізуючи виокремлені приклади граматичної метафоризації, використовуємо дослідження Є. Шендельс, яка виділяє три шляхи появи метафори в граматиці з огляду на різні види граматичних відношень з їх різною здатністю до метафоризації:

1) транспозиція граматичної форми в нове синтаксичне оточення, у сферу вживання іншої фор­ми тієї ж системи опозицій;

© Халіман О. В., 2009


2) подолання несумісності ГЗ форми і ЛЗ слова;

3) подолання ситуативної несумісності форм (типова для класифікаційних опозицій, зокрема граматичного роду) [13, с. 52–54].

Прикладом транспозиції граматичної форми у нове синтаксичне оточення є використання чис­лової форми у контекстах, типових для опозиційної форми цієї ж граматичної категорії. Як зауважує М. Шелякін, «граматичні форми набувають метафоричних значень під час функціонування у «чу­жих» для них контекстах і ситуаціях, протиставлених їм за значенням, що призводить до граматичної двоплановості (образності) мовленнєвих висловлювань і семантичного ускладнення граматичної фо­рми» [12, с. 257]. Наприклад, зображення одиничних предметів чи явищ як множинності за рахунок використання форми множини замість однини, може слугувати основою для вираження різних відті­нків осуду певного явища, докору, догани: – Що це ти по Церквах До полудня товчешся? (про одну церкву) [3, с. 207].

Як справедливо вважає К. Серажим, метафоризуватися можуть і форми однини, що вживають­ся замість множини і слугують для вираження фігуральної збірності, маси тощо, що також є прикла­дом транспозиції у нетипове оточення. Така фігуральна однина передає в художньому мовленні від­тінок зневаги, сарказму» [9, с. 5]. О. Земська прийом використання форм однини стосовно множин­ності називає «одниною експресивною», яка створюється завдяки контрасту між формою і означува­ною дійсністю: А. Ты работаешь? А Что ты Там Делаешь? Л. Пробирку Мою // ; А (по телефону му­жу) Я Еду к Люде Помогать // Пробирку Мыть // ; А. А Чем Там Кормят? Б. Сосиску Дают / с зеле­ным Горошком // ; А. Ты что? Б. Иду Зуб Чистить. А. (шутливо) Какой? Б. Все //; (к молодой матери) Ну Что? Пеленку Выстирала? (известно, что пеленок много) [8, с. 136].

Відбувається навмисне заміщення форм для створення прагматичного ефекту: форми числа фо­рмують прагматичний центр висловлювань з оцінною семантикою. Отже, контекстуальне оточення, у якому вживається знак, активує його приховані, невиражені властивості, саме контекст «виявляє пра­гматичний потенціал мовних одиниць» [6, с. 224].

Як уже було зазначено, серед шляхів виникнення метафори в граматиці науковці виділяють та­кий, що виникає як наслідок подолання несумісності ГЗ форми і ЛЗ слова, що трансформується у цій формі [13, с. 52–54]. Хоча здатність до одночасної реалізації ЛЗ і ГЗ є необхідною передумовою функ­ціонування слова, часто виникають ситуації, коли лексична та граматична семантика «конфліктують» і граматика змушена «проривати» лексичні перешкоди, як наслідок, утворюються форми, недопусти­мі за чинними нормами мови. При функціонуванні лексеми у невластивій для неї словоформі поро­джується ефект граматичної образності. Суперечність між лексичними і граматичними семами яскра­во демонструється у морфології при утворенні словоформ, наприклад форм множини іменників, ЛЗ яких несумісне з поняттям множинності (сингулятиви, власні назви). Цього разу простежуємо «конт­раст не зовнішній між контекстом і формою, а, швидше, внутрішній – між формою та її наповнен­ням» [13, с. 53]: – Отих Гітлерів, антонесок, отих міністрів, яким не сидиться без воєн... Я закував би їх у ланцюги і водив би... (О. Гончар) (Цит. за: [1, с. 156–157]. Граматична метафора може злитися з лексичною [14, с. 81] чи поєднатися з іншими тропами на лексичному рівні, наприклад, при описаному вище функціонуванні власних назв спостерігаємо явище лексичної метонімізації: перенесення форми мовної одиниці або оформлення мовної категорії з одного об’єкта позначення на інший на основі пе­вної їх суміжності, дотичності (просторового, часового, атрибутивного, каузального та іншого харак­теру) при відображенні в свідомості мовця [11, с. 339], наприклад ознака та її носій ніколи не можуть бути виразно відокремлені одне від одного, що й призводить до метонімічного вживання. Імена у фо­рмі множини можуть називати сукупність осіб, які ідентифікують якоюсь мірою ознаку або набір ознак, що належать власникові імені (персонажеві чи історичному героєві). Зміна числової ознаки, як наголошують дослідники, наприклад, О. Безпояско, зумовлює перехід власних імен до класу загаль­них [1, с. 156–157]. Д. Дергач аналізує вживання слів, що є найбільш нестійкими й такими, що підда­ються метонімічному переосмисленню: а) імена політиків, громадських, релігійних, військових дія­чів: Сплять і мріють «товаріщі» Симоненки Повернути історію назад, а тому знову вигадують всі­лякі нісенітниці; б) назви міст та провідних державних установ: Як мені набридли усі ці Америк и І Лас-Вегаси; в) імена та прізвища митців – співаків, літераторів: Вберегти від зневаги подвижницьку працю Яновських І Рильських – наш святий обов’язок. Саме завдяки тому, що вони відомі, відкриваються можливості для їх переходу в імена-узагальнення [5, с. 115], зазвичай з негативною конотацією.

Подолання несумісності ГЗ і ЛЗ призводить, як правило, до перемоги граматики над лексикою, що і зумовлює виникнення граматичної чи граматико-лексичної метафори у морфології [14, с. 81]. З огляду на мовні норми, подібні оказіональні утворення є звичайними їх порушеннями, але водночас вони не є випадковими з позицій лінгвопрагматики і передусім тому, що слугують засобом забезпе­чення комунікативного ефекту. Оказіоналізми, що в умовах конкретних комунікативно-прагматичних ситуацій сприймаються як «невипадкові випадковості», певним чином активують силу впливу на спів-


Розмовника. «Результативність прагматичного ефекту оказіональних утворень незаперечна: адресат реагує на них завжди» [6, с. 229]. Здатність адресанта впливати на адресата, фокусуючи його увагу на актуальній прагматичній інформації визначають як силу впливу – перлокутивну силу [6, с. 232], що є однією із функцій мовленнєвого акту. Мовні засоби впливу утворюють у сукупності прагматичний аспект висловлювання [4, с. 31].

В останньому із названих типів основою творення метафори «слугує несумісність реальної життєвої ситуації з вибором родової форми» [13, с. 55]. Наприклад, деякі імена (іноді з переносним значенням), «маючи формальні ознаки чоловічого роду, застосовуються для називання осіб жіночого роду», і, навпаки, «імена з формальними ознаками жіночого роду набувають значення «особа чолові­чої статі» [7, с. 251–252], що породжує експресію, ОЗ. Перенесення родової форми при позначенні осіб протилежної статі відбуваються на основі констатації деякої їх схожості, що справді існує, чи уявної, лише бажаної для мовця, яку він спеціально приписує комусь із конкретною метою. Такі пе­ренесення здійснюються з метою створення як позитивної, так і негативної характеристики особи з різноманітними модифікаціями у кожній із оцінок [10]. Саме суперечності між ГЗ певного роду і про­тилежною статтю означуваної особи зумовлюють метафоризацію родової форми:

1-Й вартовий. Що діється на світі!

2-Й вартовий. Земля перевертається: ті, що були нанизу, тепер виносяться нагору. От що!

1-Й вартовий. А бог?

2-Й вартовий. А що ж бог? Він теж був нагорі...

1-Й вартовий. Ох, моторошно мені...

2-Й вартовий. Ну-ну, не будь Бабою! Вартуй, коли наказано! (Я. Мамонтов, с. 145); – Та коли ж, – заторохтіли дівчата, – недурно ви його Панною Звете, жахається дівчат, як лякана дівка па­рубків (А. Стороженко) (Цит. за: [10, с. 121–122]).

Навмисна заміна чоловічого чи жіночого родів середнім «може виражати оцінку особи, став­лення до неї – пошану, прихильність, симпатію тощо» [2, с. 66]: Під калиною дівчина Спала не вста­вала: Утомилось молодеє, Навіки Спочило (Т. Шевченко) (Цит. за: [2, с. 66]). Можливе також пере­несення родових ознак з іншим завданням: заміна чоловічого чи жіночого родів на середній «може служити засобом створення тону зневаги, ненависті та огиди або навіть сатири, сарказму» [2, с. 68]: Молодий панок, місцевий слідуватель, щось Миршавеньке, Золотушне, із вишаруваною, як скло, ли­синою, гидливо кривив губи, щурив руденькі брови (С. Васильченко) (Цит. за: [2, с. 68]).

Істотна різниця, на думку Є. Шендельс, між лексикою і граматикою при метафоризації полягає в тому, що перенесення значення в лексиці відбувається між різними парадигмами, а у граматиці пе­ренесення може бути обмежене рамками однієї парадигми [13, с. 53]. При лексичній метафорі існує проблема «образної дистанції» (Bildspanne) [15]: чим далі одне від одного поля, які метафорично зі­ставляються, тим метафора яскравіша. «Сміливих метафор в граматиці немає, оскільки перенесення можливе лише всередині парадигми» [16]. Проте, як уже зазначалося, метафоризація класифікацій­них категорій, зокрема категорії роду, відбувається не у межах парадигми одного слова, а всередині класу слів. Метафорична сила класифікаційних категорій, як наголошує Є. Шендельс, найбільша і найяскравіша завдяки їх тісному зв’язку з ЛЗ, тобто у створенні метафори бере участь і ЛЗ, і ГЗ [13]. Все ж, як показують проаналізовані приклади, при метафоризації словозмінних категорій граматичну метафору можуть доповнювати семантичні процеси на лексичному рівні (зокрема, метафора, метоні­мія), що сприяє підсиленню образності.

Отже, незважаючи на те, що граматичній структурі властива стійкість і сталість системи зв’язків, і вона менше піддається дії екстралінгвістичних чинників, елементам граматичних категорій властива метафоризація. У процесі модифікацій ЛЗ чи ГЗ як наслідку метафоризації виникають вто­ринні значення, зокрема оцінні. Граматична метафора порушує граматичну узуальність. Такі процеси характеризують мову не лише як статичну систему, а сприяють виявленню її потенційної креативної спроможності, вивчення якої зумовлює необхідність подальших досліджень.

Бібліографічні посилання

1. Безпояско О. К. Іменні граматичні категорії (функціональний аналіз) / О. К. Безпояско. – К. : Наук. думка, 1991. – 172 с.

2. Ващенко В. С. Стилістичні явища в українській мові / В. С. Ващенко. – Х. : Вид-во Харк. ун-ту, 1958. – 268 с.

3. Вишня Остап. Мисливські усмішки / Остап Вишня. – Х.: Фоліо, 2006. – 255 с.

4. Горовая В. Н. О возможности разграничения содержательно-смыслового и прагматического аспектов тек­ста / В. Н. Горовая // Прагматические условия функционирования языка : сб. науч. тр. – Кемерово : КемГУ, 1987. – С. 31–36.


5. Дергач Д. В. Особливості функціонування онімів у текстах стилю масової інформації / Д. В. Дергач // Актуа­льні проблеми української лінгвістики: теорія і практика : зб. наук. пр. – Вип. 15. – К. : Видавн.-поліграф. центр «Київський університет», 2007. – С. 109–119.

6. Колоїз Ж. В. Українська оказіональна деривація : монографія / Ж. В. Колоїз. – К. : Акцент, 2007. – 311 с.

7. Космеда Т. Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики : формування і розвиток категорії оцінки : монографія / Т. Космеда. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – 349 с.

8. Русская разговорная речь : Фонетика. Морфология. Лексика. Жест / под. ред. Е. А. Земской. – М. : Наука, 1983. – 238 с.

9. Серажим К. С. Морфологічні засоби стилістики : навч. посібник з курсу «Практична стилістика сучасної української мови» / К. С. Серажим. – К., 1996. – 60 с.

10. Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических аспектах / А. А. Тараненко. – К. : Наук. думка, 1989. – 256 с.

11. Українська мова: Енциклопедія / редкол. В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. – [2-ге вид., випр. і доп.]. – К. : Укр. енцикл., 2004. – 824 с.

12. Шелякин М. А. Язык и человек : К проблеме мотивированности языковой системы : учебн. пособие / М. А. Шелякин. – М. : Флінта : Наука, 2005. – 296 с.

13. Шендельс Е. И. Грамматическая метафора / Е. И. Шендельс // Научные доклады высшей школы. Филоло­гические науки. – 1972. – № 3. – С. 48–57.

14. Шендельс Е. И. Совместимость/несовместимость грамматических и лексических значений / Е. И. Шендельс // Вопросы языкознания. – 1982. – № 4. – С. 78–82.

15. Kerkhoff E. Kleine deutsche Stillistik / E. Kerkhoff. – Bern; Mьnchen : Francke, 1962.

16. Weinrich H. Semantik der kьhner Metapher / H. Weinrich. – Vierteljahrsschrift, 1963, H. 3.

Надійшла до редколегії 08.04.09


УДК 811.161.2.’371