Головна Філологія Мовознавство Д. І. ЯВОРНИЦЬКИЙ ПРО ПИТАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
joomla
Д. І. ЯВОРНИЦЬКИЙ ПРО ПИТАННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ Й РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
Філологія - Мовознавство

Н. Г. Майборода

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Аналізуються виявлені в листах та художніх творах Д. І. Яворницького практичні рекомендації щодо функці-Онування різнорівневих мовних одиниць та перспектив розвитку української мови.

Анализируются высказанные В письмах И художественных произведениях Д. И. Яворницкого Практические рекомендации, касающиеся функционирования языковых единиц и Перспектив Развития украинского языка.

In the article the practical recommendations outspoken in letters and artistic works of D. I. Yavornitsky are analyzed, Concerning functioning of linguistic units and prospects of development of Ukrainian.

У контексті мовних дискусій про шляхи розвитку української літературної мови, що точилися в кінці ХІХ – на початку ХХ ст., погляди Д. І. Яворницького заслуговують на увагу. Видатний науко-вець і письменник Дніпропетровщини торкався зазначених проблем як у своїх художніх творах, так і в листах.

Неодноразово привертала увагу дослідників мовознавча проблематика, висвітлена в листах пись-менників, видатних діячів науки й культури. Зокрема, у монографії В. Статєєвої «Українські письмен-ники про проблеми літературної мови та мовознавства кінця XIX – початку XX ст.» (1997 р.) для харак-теристики світогляду М. Коцюбинського, Лесі Українки, Б. Грінченка використовуються матеріали їх листування. Епістолярій дає змогу детальніше з’ясувати погляди культурних діячів на перспективи мо-вного розвитку в Україні, їх підходи до нормалізації нової української літературної мови.

Мовні питання, що піднімалися в листах Д. І. Яворницького та яких він торкався у своїх худож-ніх творах, не досліджувались. Тому висвітлення цих питань, а також з’ясування проблем розвитку й функціонування української мови початку ХХ ст., відображених в листах та художніх творах видатного письменника й науков-ця Дніпропетровщини, сприятиме повнішому й всебічному розкриттю специ-фічних рис його мовотворення.

Мета Нашої статті – розглянути і систематизувати виявлені в листах та художніх творах Д. І. Яворницького практичні рекомендації щодо функціонування одиниць різних рівнів мовної сис-теми, культури слововживання в українській літературній мові початку ХХ ст., встановити, як учений оцінював тогочасну мовну ситуацію в Україні, які перспективи та шляхи її розвитку вбачав.

Спеціальних праць, присвячених суто мовознавчим проблемам, у вченого немає (крім «Слов-ника української мови»). Проте у своїх листах письменник висловив низку думок, що стосувалися правописних норм української мови. Чимало цікавих думок щодо розвитку і функціонування україн-ської мови знаходимо в листуванні Д. І. Яворницького з відомими діячами науки й мистецтва. Епі-столярну спадщину цього видатного вченого можна вважати важливим джерелом для дослідження його поглядів на проблему нормалізації української літературної мови. Письменник вважав, що єдина загальнонародна українська мова повинна базуватися на народнорозмовній основі, бути «живою». Це означення Д. І. Яворницький вживав дуже часто. У передмові до свого «Словника української мови» вчений зазначав, що більшість слів переважно «записані із Живих Уст Живого Українського народу за часи моїх довголітніх мандрівок по Україні та розкопок могил в різних кутках «Новоросійського краю» [5, с. 1].

Епістолярна спадщина Д. І. Яворницького дає підстави говорити, що письменник постійно роз-ширював свій лексичний запас. Буваючи в різних місцях України, він уважно вслуховувався в мову простих людей, фіксував нові слова, щоб занести їх потім до свого словника та інших наукових праць: «Язика я набиравсь більш коло могил, як копав їх то в Катеринославщині, то в Херсонщині» [1, с. 80]; «Цілі листи розмов, які єсть у рукописі, записані більш усього коло могил, як от то я улітку Копаю їх та веду балачку з копачами; …єсть і слова такі, яких зроду віку до моїх мандрівок по Запо-рожжу я не чував» [1, с. 81].

© Майборода Н. Г., 2009


Д. І. Яворницький використовував українську мову для вираження найкращих сторін душі українця. Наприклад, його інтерпретація образу козацького героя Сірка знаходила своє відображення і в творах інших тогочасних письменників, зокрема у повісті Д. Л. Мордовця «Дві долі». Про цей твір Д. І. Яворницький писав так: «Міні здаєтця, що дід Мордовець добре поняв Сірка, – таки ж по моїм працям. …все проізвєдєніє посвятив міні, своєму, як він підписав, міхоноші, що водив його по скелям, по балкам та вибалкам, по Січам, та озерам, по шляхам та по бескеддям. Водив, звісне, не натура-льно, а по книжкам тіки» [1, с. 21]. Як бачимо, письменник був задоволений тим, що описаний ним у наукових працях образ козака-героя знайшов відповідне художнє відтворення.

Д. І. Яворницький був ученим, який не відривав науку від життя, а, навпаки, в їх єднанні бачив запоруку розквіту науки й поліпшення життя. Він, як уже було відзначено, прагнув говорити і писати «живою», народною мовою. Можливо, у цьому вчений убачав шлях, яким простий народ вийде на належний рівень освіченості. Недаремно ж головний герой роману «За чужий гріх» – Григорій Дурда – «од науки хотів правди, тільки однієї правди та світу, і той світ і ту правду він хотів донести до народа і нею зукрашати та звеселяти гірке життя бідного українського люда» [4, с. 198]. До речі, прагнення вживати тільки народну мову було притаманне не тільки Д. І. Яворницькому. Визначний мовознавець А. Ю. Кримський теж послуговувався постулатом, що «краще було б, щоб і в науці Пи-Сати зовсім так, як говорить народ!» [2, с. 131].

Прагнення точно передати «дух» українського народу продиктувало й методи роботи Яворни-цького-етнографа, фольклориста. Учений просив свою небогу, яка допомагала йому в збиранні лек-сико-етнографічного матеріалу, щоб та записувала пісні «не з слів, а з голосу, бо тоді в них будуть вірно чергуватись голосні букви та й Ритма Буде добра» [1, с. 78]. Сам Д. І. Яворницький, звісно, та-кож дотримувався таких принципів. Одного разу навіть, виголошуючи на засіданні етнографічної ко-місії Академії наук свою доповідь про збирання фольклорних матеріалів, він став співати народні пі-сні «з суто народною характерністю» [3, с. 6].

Д. І. Яворницький збирав лексичний матеріал, щоб створити словник, схожий на «Толковый словарь» В. Даля. Дмитро Іванович вважав словник Б. Грінченка неповним і збирався доповнити його новими словами. У листі до Г. І. Маркевича він писав: «Дуже прошу Вас надіслати мені, як що у Вас Єсть, який небудь лексичний матеріал для українського словника, який я лаштую для друку, як додаток До «Слов-ника» Б. Гринченка» [1, с. 125]. У листі до І. Ю. Рєпіна автор відзначає, що він заносить у свій словник «Только Те слова, Которых нет ни В Каких украинских словарях» [1, с. 207].

У листах Д. І. Яворницького відображені його принципи укладання словника. Він записував не лише слово, а цілу фразу, щоб якнайточніше передати зміст слова. Такі ж вимоги вчений ставив і пе-ред людьми, які допомагали йому у збиранні матеріалів: «Оце ж посилаю 1515 слів українських і Щи-Ро прошу Вас … вернути їх мені назад, як тільки Ви ними скористуєтесь. А як будете брати яке сло-Во, То пишіть ще і цілу фразу, яка звичайно написана у мене нижче кожного слова» [1, с. 56]; «Ваш лексичний матеріал я одержав і вибрав для свого словника декілька хороших слів. Тільки от що я Вам скажу: коли Ви почуєте яке українське слово, то записуйте його вкупі з фразою, якщо це можна» [1, с. 71].

Значну кількість матеріалу для словника надіслав Д. І. Яворницькому український етнограф, фольклорист, діалектолог В. Г. Кравченко. Про цей матеріал Дмитро Іванович писав: «Одержавши їх [брошури «З побуту й обрядів північно-західної України» та «Шопка-вертеп»], Я зразу обидві проко-втнув їх і найшов в пер-шій брошурі багато чого для словника української мови, який я складаю уже кілька років» [1, с. 86].

Д. І. Яворницький дбав про правильність слововживання, тому іноді висловлював критичні за-уваження щодо деяких лексикографічних видань: «Тому Словнику пана Тимченка уся ціна у базарний День півтора щербатих гроша, а піди ж ти, як пан Стешенко вихваля його! Дарма, що там квашу переводять опарою (нехай би той Тимченко Замість кваши та наївся опари…), Барича – паничем (панич = Барчук, А не Барич), Кафедру – казалницею і Др. Дуже мені теперенькі заніколило через Лек-Ції…, а то я б розібрав по ниточці увесь той словник пана Тимченка і показав би, чого він посправж-ньому коштує» [1, с. 187].

У листах Д. І. Яворницького містяться пропозиції нормувального характеру, зокрема щодо пра-вопису власних назв: «А чому ти пишеш Кісілівка, а не Кисілівка? Адже ж це слово виходе од слова кислий?» [1, с. 78]. Рекомендації щодо правильності вживання слів та деяких відмінкових форм зна-ходимо у листі до М. Ф. Сумцова [1, с. 245]:

1) в орудному відмінку однини іменники жіночого роду повинні мати закінчення - ою, а не -ой: «наукою, штукою, картиною», а не «Наукой, штукой, картиной», як у М. Ф. Сумцова;


2) Д. І. Яворницький радить замінити деякі русизми, вжиті М. Ф. Сумцовим, на українські відпо-відники: Ума – розуму, главнійшим – головнійшим, гниваетця – гнивитця, пляни – плани, Строитыму Будуватыму, завсегда – завжди, назавше, нисом – носом, Любовь – любов, робять – роблять, Вышла – вийшла, по городам – по городах. Як бачимо, письменник дбав про чистоту і самобутність української мови.

Д. І. Яворницький не вважав себе добрим знавцем української мови, і в його висловах часто відчувається невпевненість у своїх поглядах: «до цего часу я ніколи не писав нічого із того, що зветь-Ся белетристикою, і дуже боюсь, чи до ладу воно буде. Боюсь, Главна Річ, за мову, – фабулу я взяв усю, як єсть, з натури» [1, с. 80]. Він радився із своїми товаришами (К. О. Білиловським, Д. Л. Мордовцем): «В ній (главі) нема Художества, А зате єсть щира правда, і через те мені шкода її викинути. Кажіть же мені усе, і я послухаю Вас, яко затока української мови і Творчества» [1, с. 81].

Учений вважав, що мова не може існувати сама по собі, її повинна оживити людина, надавши їй свого духу. У листі до письменника, видавця, громадського діяча К. О. Білиловського Дмитро Іва-нович висловлює низку критичних думок про твір Д. Л. Мордовця («Язик у діда розкішний, єсть і картини чудові, а тіки якось виходе не зовсім живо») Та деякі твори, вміщені в альманасі «Складка», видавцем якого був адресат («Про твою «Складку» скажу, що вона вийшла слабенька»). Автор чітко мотивував свої коментарі й зауваження: «Я сам не поет, але ж маю поетичне чуття і можу одлі-чить без помилки сміття од Жемчугу» [1, с. 21].

Д. І. Яворницький відповідально ставився до своєї писемної практики українською мовою. По-рівнюючи свою мову з мовою інших письменників, він висловлюється критично на свою адресу: «…як я почув, як балакає по-українські Бондарчук (на Бузі-річці), Ганько у Полтавщині та хоч би і твоя милость, то й зовсім зникнув головою аж до самісенької землі. Міні до вас далеко, як тому ку-цому до зайця. Я бачу, що я балакаю по-слободському (себто по-харковському), і ви всі рубаєте по-полтавському, і все ж Харькову До Полтави усе рівно, що Кокану до Парижа» [1, с. 19]. Це порів-няння створене на основі власного життєвого досвіду. Імовірно, що йдеться про місто у Середній Азії – Кокан. Д. І. Яворницький деякий час (1892–1895) змушений був працювати далеко від Батьківщини – у Середній Азії (він навіть видав «Путеводитель по Средней Азии»). Вважаємо, що цей факт особи-стої біографії і надихнув на створення такого художнього образу.

Д. І. Яворницький схилявся до традицій, засвідчених мовно-літературною практикою таких письменників, як Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, Т. Г. Шевченко. Він писав: «Так як я пишу, писав Квіт-Ка, Писав і Шевченко, пише і Щоголев, так на що ж його вигадувать новину?» [1, с. 36]. Зокрема, ав-тор дотримувався фонетичного принципу передачі буквосполучення -Ться: «За своє правописаніє («робитця», «дієтця») я стояв, і воно мені любе, бо я ще в дітські годи читав Квітку з таким право-писанієм, та й тепер маю видання Квітки під редакцією проф. Потебні і там читаю «ця», а не «ся» [1, с. 38], «Справьтесь У Шевченка, Квитки И Других наших Писателей, и Вы Мне Вполне поверите» [1, с. 245].

Дмитро Іванович відстоював лексичну самобутність української мови, вважав живу народну мову основним джерелом збагачення мовної системи: «Ніколи я не вживаю слова «крім того», воно міні неприємне, бо ніколи в світі я не чув його у Народа; Чув «опріч», «опроче», «окроме» і вживаю «опріч» [1, с. 257]. Особливо захоплювався вчений полтавськими говорами: «Пробув я оце цілий мі-сяць у Черніговщині, – там багато є дечого із старовини, а тілько Речь Міні не зовсім-то до вподоби, а вже ваша полтавська так он яка смашна!» [1, с. 19].

Великим авторитетом для Д. І. Яворницького був видатний філолог, професор Харківського університету О. О. Потебня. Його зобразив Д. І. Яворницький у романі «За чужий гріх» в образі про-фесора Хмари, який вважав, що історія мови – це історія думок людини, «бо кожне слово чоловіче не що інше, як тільки лушпайка думки» [4, с. 203]. Захоплено описуючи лекції Хмари, Д. І. Яворницький таким чином висловлює свої погляди, сформовані під впливом О. О. Потебні: любов до українського народу, української мови, українського минулого, творчий підхід до мови. Те, що професор Хмара «ніколи не «наводив штиля» на ті лекції, які читав в університеті», а «на очах у слухачів і творив усю лекцію», Д. І. Яворницький вважав «найвищою» І «найживішою» Творчістю [4, с. 202]. Погляди О. О. Потебні мали значний вплив на формування мовної особистості Д. І. Яворницького.

Близькими Д. І. Яворницькому були також наукові принципи, яких дотримувався інший персо-наж згаданого роману – теж професор університету – Донець-Залозний, прототипом якого був видат-ний педагог, літературознавець, історик, фольклорист М. Ф. Сумцов. Погляди автора і персонажа йо-го твору єднає думка, що вивчення народної творчості є початком зародження національного самоус-відомлення: «Після ізучення творів народа слухач міг забажати побачити твори українських класи-


Ків; побачив одного, захоче побачити другого…; після того може початись суспільне наукове ізучен-ня минувшини і сучасности українського Народа» [4, с. 205–206]. У народній творчості найповніше виражається менталітет нації, або дух, за визначенням самого Д. І. Яворницького: «він [Донець-Залозний] … зводив до системи усе те, де виявив свій творчий дух український люд: чи то в думі, чи то в пісні, чи то в казці, а чи то в приказці, або ж в приговірці» [4, с. 205].

Власні ідеї та погляди на розвиток і вивчення мови Д. І. Яворницький висловив як устами пер-сонажів своїх художніх творів, так і від імені автора цих творів. Не обійшлося й без критичних за-уважень. Дмитро Іванович засуджував ненауковий підхід до пояснення мовних явищ, зокрема у тому ж творі «За чужий гріх» критиці піддані погляди проф. Брикіна, який слова «Сыр, сырость, сирень», «пена, пение», «шаровары, Караван, Карман, Коран» Вважав однокореневими, етимологію слова пояс-нював, спираючись суто на власні асоціації Детина» – це із Слов «Деять» і «Тын», А «Тын» – це те, що ним обгорожували кріпость; за начальника кріпості не виберуть малого, а певне «Детину») [4, с. 206]. Застосовуючи такі сумнівні методи, професор Брикін дійшов до висновків, які автор твору «За чужий гріх» називає «Бред сумасшедшего»: «малоросс бреет Бороду, Великоросс Не Бреет; Мало-Росс носит сапоги Без Гвоздей В Подошвах, великоросс с гвоздями; малоросс носит Шапку И брыль, великоросс Шляпу и Еломок; Малоросс сморкается В хустку, Великоросс В Ладонь…», тому «велико-Росс несомненно славянского происхождения, А Малоросс Туранскаго» [4, с. 206–207]. Такі погляди, звичайно ж, для Д. І. Яворницького були неприйнятні.

Не пройшла повз увагу письменника й мовна ситуація в Україні. Д. І. Яворницький був стри-вожений тим, що народ забуває свою мову, свої звичаї. «Є й такі, що вони цураються усього свого, силкуються закидати по-російськи, але так говорять по-російськи, що боронь Боже од такої речі кожного хрещеного чоловіка. Сіно й солома мішма – отака їх річ», – промовляє письменник устами іншого персонажа [4, с. 246]. Слова, сказані століття тому, зберігають актуальність і в наш час: «ви-вертаємо навиворіт свою мову», «Ми кажемо, що нас, українців, більш двадцяти двох міліонів наро-Да, А нам одказують: нас нема зовсім, через те нема й вашої мови; нема й не повинно бути» [4, с. 248]. Нехтування молоді рідною культурою, захоплення чужими звичаями й традиціями, зокрема манерою одягатися, позначилося і на лексичній системі мови – з’явились лексеми на позначення но-вих реалій побуту: «Скрізь повелись на хлопцях «пиньжаки», «жукетки», «куражки» та «обтяжні» чи «облипчасті» штани замість свиток, брилів та широких домо-тканих штанів; а на дівчатах спі-дниці та «батинки» та білі «Платочки» Замість плахот, та черевиків, та віночків, або гальонків» [4, с. 248].

Д. І. Яворницький позитивно сприймав зауваження щодо вправності своїх літературних творів: «Я не яка-небудь пиха і з великою охотою переробляю все те, що мені у моїх творах показують розумні люде які-небудь чи помилки, чи нестатечні місця» [1, с. 34].

Отже, на мовознавчі погляди Д. І. Яворницького вплинули твори визначних українських пись-менників Т. Г. Шевченка, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Я. І. Щого-лева, ідеї видатного філолога

0. О. Потебні. Захоплення народною говіркою, особливо Полтавського регіону, знайшло своє відо-
браження й на мовному рівні. Д. І. Яворницький твердо дотримувався своїх поглядів на правопис і на
принципи збирання фольклорних матеріалів та укладання словників, підтвердження цього знаходимо
у виданому томі «Словника української мови». І хоч не всі з наявних у листах рекомендацій знайшли
відбиття у кодифікованих нормах сучасної української літературної мови, все ж спостереження вида-
тного науковця над конкретними мовними явищами є актуальними для сучасного мовознавства.

Бібліографічні посилання

1. Епістолярна спадщина академіка Д. І. Яворницького. – Вип. 4. : Листи Д. І. Яворницького до діячів науки і культури. – Д. : АРТ-ПРЕС, 2005. – 500 с.

2. Кримський А. Ю. Твори : в 5-ти т. / А. Ю. Кримський – К. : Наук. думка, 1973. – Т. 3. – С. 7–304.

3. Рильський М. Запорозький характерник / М. Рильський // І. Шаповал «В пошуках скарбів». – К. : Дніпро, 1965. – 327 с.

4. Яворницький Д. І. За чужий гріх : роман, повість, малюнки з життя / Д. І. Яворницький. – Д. : Січ, 2006. – 600 с.

5. Яворницький Д. І. Словник української мови / Д. І. Яворницький. – Катеринослав, 1920. – Т. 1 (А–К). – 412 с.

Надійшла до редколегії 13.05.09


УДК 811.161.2’36