Головна Філологія Мовознавство З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ ЯК СИНТАКСИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ СТРУКТУРНО-КОМУНІКАТИВНОГО РІВНЯ
joomla
З ІСТОРІЇ ВИВЧЕННЯ ВСТАВЛЕНИХ КОНСТРУКЦІЙ ЯК СИНТАКСИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ СТРУКТУРНО-КОМУНІКАТИВНОГО РІВНЯ
Філологія - Мовознавство

О. М. Турчак

Дніпропетровський університет економіки та Права Імені Альфреда Нобеля

Охарактеризовано вставлені конструкції як синтаксичну категорію структурно-комунікативного рівня: розглянуто актуальні проблеми, пов’язані зі становленням вставле­них одиниць як засобу мовної комунікації, проаналізовано наукові праці, присвячені вставле­ним елементам.

Ключові слова: вставлена конструкція, вставлена одиниця, вставлене речення, катего­рія вставлення, вставна конструкція, комунікативне значення, комунікативно-синтаксичний рівень.

Охарактеризованы вставные конструкции как синтаксическая категория структурно-Коммуникативного уровня: рассмотрены актуальные проблемы, связанные со становлением вставных единиц как средства языковой коммуникации, проанализированы научные работы, посвященные вставным элементам.

Ключевые слова: вставная конструкция, вставная единица, вставное предложение, ка­тегория вставности, вводная конструкция, коммуникативное значение, коммуникативно-синтаксический уровень.

The article gives characteristics of inserted constructions as a syntactical category of struc­tural communication level. Particularly actual problems are regarded, which connected with the formation of inserted units as a means of language communication and also scientific works dedi­cated to these inserted elements are analyzed.

Keywords: inserted construction, inserted unit, inserted sentence, the category of insertion, introductory construction, communicative significance, communicative and syntactic level

Сучасна лінгвістика інтенсивно займається всебічним вивченням синтакси­су української мови на межі ХХ-ХХІ століть. Проблеми синтаксису постійно зна­ходяться в центрі уваги мовознавців, тому що структура речення в сучасній українській мові є досить гнучким явищем, яке чутливо реагує на цільові уста­новки акту комунікації. Це призводить до того, що на кожному етапі наукового пізнання постають нові питання. До таких актуальних проблем належить і питан­ня про вставлені конструкції - особливі синтаксичні одиниці, за допомогою яких розкривається не тільки комунікативна суть мови, а й вивчається процес форму­вання і передачі інформації в системі мови.

Інтерес щодо їх вивчення пояснюється тим, що вони були остаточно виділені зі складу вставних елементів у самостійну синтаксичну категорію тільки в кінці 50-60 років ХХ століття. Вставлені конструкції неодноразово розглядали­ся в мовознавчій літературі, але різні аспекти цього мовного явища на сьогодні ще потребують детального вивчення.

Питання про вставлені конструкції з неоднаковою повнотою і чіткістю висвітлили в спеціальних дослідженнях А. Анікін, Є. Артеменко, С. Гостєєва, І. Кірюхіна, Є. Сєдун, Л. Хатіашвілі, І. Щеболєва та інші, у вузівських посібниках -Н. Валгіна, О. Галкіна-Федорук, О. Гвоздєв, К. Горшкова, Д. Розенталь, А. Руднєв, М. Фоміна, В. Цапукевич, М. Шанський, Л. Кадомцева, М. Каранська та інші.

© Турчак О. М., 2011


Увага дослідників була зосереджена на розмежуванні вставних і вставлених одиниць, на сутності вставлення, функціонуванні вставлених конструкцій у реченні, аналізі їх семантики, синтаксичній будові, співвідношенні і зв’язку з ос­новним складом речення, пунктуаційному виділенні тощо, але єдиної думки в розумінні цього синтаксичного явища поки що не досягнуто.

Отже, Мета Статті – дати загальну характеристику вивчення вставлених конструкцій у мовознавчій літературі. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: 1) з’ясувати особливості розмежування вставних і вставлених конструкцій; 2) визначити комунікативно-функціональну сутність по­няття «вставлення»; 3) розглянути функції вставлених конструкцій у мові.

На ранніх етапах розвитку науки про мову питання про вставлені конструкції окремо не розглядалося, оскільки вони тривалий час не відмежовувалися від вставних, хоча явище парентези давно перебувало в центрі уваги дослідників. За визначенням І. Распопова, «парентеза – вставлення якихось елементів, які співвідносяться зі змістом основного складу речення або його кон­структивних частин, але виходять за межі звичайних синтаксичних зв’язків, що встановлюються між компонентами цього складу» [17, с. 501].

Окремі фрагментарні зауваження щодо вставлених конструкцій знаходимо у працях М. Ломоносова, Н. Греча, О. Востокова, І. Давидова, П. Перевлесського, О. Пєшковського. Але ні М. Ломоносов, ні Н. Греч, ні О. Востоков не виділяють вставлені конструкції зі складу вставних. Тільки з другої половини ХІХ століття в синтаксичній науці склалася інша концепція вставності, згідно з якою термін Вставні слова Закріпився за граматично відокремленими виразами суб’єктивного відношення до висловлюваного, а Вставлені речення – за реченнями, вставленими в інше, але не зв’язаними з ним граматично.

Вперше чітко намітив два типи вставних речень, які відрізняються за своєю функцією, І. Давидов і, таким чином, зробив перший крок до розмежування вставних і вставлених одиниць. П. Перевлесський продовжує думку І. Давидова, близько підходячи до сучасного розуміння категорії вставлення і використовуючи при цьому термін Вставлені речення, який вперше був введений Євграфом Філомафітським. О. Пєшковський теж не ототожнює вставні і вставлені елементи [4].

У працях лінгвістів ХІХ і початку ХХ століття вставлені конструкції не виділяються з категорії вставних. Вперше на необхідність їх розмежування вказав

A. Шапіро. Учений вважав, що вставленими є «слово, група слів, речення або
навіть група речень, які мають особливу функцію – додаткового, що раніше не
передбачалося до включення в основну тканину речення, зауваження» [18, с. 63].

На проблемі розмежування вставних і вставлених конструкцій акцентує свою увагу Є. Сєдун. Проаналізувавши смислове наповнення і призначення вставних і вставлених одиниць, їх інтонацію, мовознавець доходить висновку, що «вставні» і «вставлені» речення не можуть бути принципово розмежовані ні за конструктивно-синтаксичним, ні за інтонаційним оформленням» [13, с. 187]. На думку Є. Сєдуна, розмежування між ними можливе лише до певної міри і не виключає об’єднання цих понять у синтаксичній категорії більш широкого обсягу.

Питання про диференціацію вставних і вставлених конструкцій порушує й

B. Тихомиров. Він насамперед зупиняється на характеристиці місця вставлень у
структурі речення. Детально розглядаючи цю проблему, В. Тихомиров, як і інші
науковці, робить такий висновок: «…Вставлені конструкції можуть знаходитися в
середині або в кінці основного речення, розташовуватися постпозитивно або ста­
новити абзац; але вони не можуть знаходитися на початку речення» [15, с. 102].
Це зумовлюється тим, що потреба у вставлених конструкціях може з’явитися


Тільки після того, як уже викладено основний зміст висловлювання або яку-небудь його частину.

На думку М. Карпенка, вставлені конструкції близькі до відокремлених членів речення. «Специфіка вставлених сполучень слів, – за словами науковця, – порівняно з … останніми полягає перш за все в додатковому, уточнюючому значенні вставлень (для відокремлених членів речення не обов’язковому, а для деяких їх типів взагалі неможливому) і в більшій синтаксичній самостійності, яка притаманна їм» [10, с. 73]. А. Прияткіна стверджує, що функціонально-семантичний зв'язок існує і між вставленням та ускладненням. Він «заснований на додатковій характеристиці будь-якого ускладнення. Чи то додаткова предикативність, чи розширення структури шляхом утворення рядів з різними ти­пами внутрішньорядних відношень» [12, с. 162].

В академічному виданні «Сучасна українська літературна мова: Синтаксис» за редакцією І. Білодіда про вставлені конструкції є лише окремі зауваження [14]. Зовсім нічого не говориться про них у шкільних посібниках. Саме тому проблема вставлених одиниць передбачає необхідність нових пошуків у вирішенні окремих питань та шляхів їх розв’язання.

Дослідження вставлених конструкцій поновилося і було продовжене в 70– 80-х рр. ХХ століття. Інтерес до категорії вставлення пояснюється тим, що змінився склад вставлених конструкцій, прийоми їх уведення в речення, форми ускладнення тексту, текстова мотивація в цілому. А. Загнітко вважає, що зацікавленість категорією вставлення зумовлена й особливістю змін у реченнєвій структурі, цілісність якої порушують компоненти-ускладнювачі, до яких традиційно належать вставлені слова, словосполучення і речення. На думку мо­вознавця, розвиток в українській мовній практиці вставлених конструкцій і збільшення їх питомої ваги є характерною особливістю сучасного простого ускладненого речення. Пояснення цього явища слід шукати в необхідності поєднання кількох інформаційних планів в одному висловленні, що сприяє лаконічності … і розкриває кілька планів повідомлення, тобто можна сказати, що інформативна двоплановість повідомлення шукає економні засоби вираження [7]. Саме цим можна пояснити активний розвиток вставлених конструкцій, за допо­могою яких проявляється тенденція до розвитку аналітизму. А. Мамалига стверджує: «Повідомлення додаткового змісту, що виражається вставленою конструкцією, відбувається шляхом уторгнення в основний зміст … мовленнєвих побудов, підпорядковуваних міркуванням, завданням ефективної комунікації, зокрема, необхідності своєчасного роз’яснення, доповнення, що полегшує сприй­няття, розуміння сказаного» [11, с. 241]. Відомості, що містяться у вставлених конструкціях, виносяться нібито на інший план повідомлення. Часто цим досягається «більша смислова ємкість і виражальна сила висловлювання, що дозволяє рельєфно передати комунікативне навантаження речення в цілому: зміст основного речення і вставленої конструкції в їх єдності» [1, с. 247]. Розвиток вставлених елементів служить засобом компенсації зменшення вживаності син­тагматично зв’язаних видів ускладнення простого речення.

Вставлені конструкції представлені найрізноманітнішими синтаксичними одиницями: словами, словосполученнями, простими і складними реченнями май­же всіх типів, конструкціями з прямою мовою, а також більш складними побудо­вами, що складаються з декількох названих одиниць, ряду суміжних речень або абзацу.

У синтаксичній теорії існує проблема визначення вставлення, оскільки це синтаксичне явище виходить за межі ускладненого речення, бо пов’язане і з структурою складного речення, і з структурою тексту. Немає чіткості і в питанні


Про те, до якого аспекту синтаксису воно належить – конструктивного чи комунікативного. А. Прияткіна вважає, що термін «вставлення» використовується у двох випадках: коли йдеться про факти писемного мовлення, у яких визначаль­ну роль відіграє пунктуація, та про факти, в яких визначальну роль відіграє харак­тер синтаксичної структури. Відповідно до першого значення терміна, вставлення – це будь-яка частина тексту, взята в дужки, відповідно до другого – це частина висловлювання, особливим способом співвіднесена з іншими його частинами: синтаксично ізольована частина або предикативна конструкція, що вводиться в речення за допомогою сполучника, але особливим, відмінним від сурядності і підрядності способом [12]. Вставлені одиниці традиційно кваліфікуються як слова і групи слів, граматично не зв’язані з реченням, як синтаксично ізольовані части­ни речення.

Останнім часом у сучасному українському мовознавстві з’явився інший, відмінний від традиційного, погляд на вставлені конструкції, специфіка якого випливає з дворівневої природи речення. Вважається, що вставлені конструкції – це особливі синтаксичні одиниці мовлення, що належать до явищ комунікативно-синтаксичного рівня мови і разом із звертанням, вставними словами, словосполу­ченнями та реченнями, а також словами автора утворюють так звану інфраструктуру речення, одиницям якої властива не граматична, а ситуативно-смислова та суб’єктивно-модальна зорієнтованість на речення. Вставлені конструкції виступають тут як актуалізатори смислового прирощення [3]. Д. Баранник стверджує, що вставлені одиниці «є важливою частиною речення, вони не ізольовані від нього, а тісно пов’язані з ним. Цей зв’язок не належить до жодного з традиційно відомих граматичних зв’язків. Це особливий тип синтаксичної організації…» [3, с. 18].

Переважна більшість мовознавців дотримується погляду, згідно з яким вставлення формується в тому випадку, коли мовець, почавши фразу, розгортаю­чи її, завершуючи чи, навіть, завершивши думку, усвідомив потребу в її продовженні, доповненні або уточненні. Саме тоді розпочате речення переривається в якійсь його частині, в нього мовець вставляє певне доповнення, після чого завершує реченнєву структуру, привносячи у висловлювану думку до­даткову семантику.

Цілком природним є те, що думка, «виражена вставленою конструкцією, не збігається з загальною лінією розповіді, а чітко відмежовується від неї. Навіть слу­хове спостереження за живою мовою дає підстави говорити про особливий комунікативний характер речень із вставленими конструкціями, що знаходить своє відображення насамперед в інтонації речення. У живій мові інтонація відіграє го­ловну роль у відокремленні головних одиниць мови від елементів другорядного плану, серед яких вставлені конструкції займають значне місце» [6, с. 85].

На думку С. Глушакової, проблему вставлених конструкцій у сучасній лінгвістиці можна подати у двох аспектах: семантико-граматичному (визначення функціонально-семантичної природи вставлених конструкцій, встановлення ха­рактеру їх зв’язку з основним складом висловлювання) та стилістичному (харак­теристика семантико-стилістичних функцій вставлених конструкцій у певному функціональному стилі мови) [5].

Залежно від того, в яких співвідношеннях знаходяться вставлені конструкції з семантикою або стилем основної частини речення та між собою, А. Анікін виділяє два різновиди речень із декількома вставленими елементами: речення з парним співвідношенням вставлених конструкцій і речення з послідовним співвідношенням вставлених конструкцій. Мовознавець констатує


Той факт, що речення з послідовним співвідношенням вставлених конструкцій зустрічаються досить рідко, оскільки вони важкі для сприйняття на слух [2].

Питання про співвідношення вставлень із текстом продовжує вивчати В. Шаймієв. Мовознавець помітив, що властивість вставлених конструкцій пере­водити зміст висловлення на інший, порівняно з основним контекстом, ярус, дозволяє суміщати в тексті не тільки різні типи мовлення, але й різні типи розповіді. Це дає можливість використовувати ці одиниці в тексті для створення «ситуацій контрасту» [16, с. 87].

Речення в сучасній українській мові не мають семантичних і синтаксичних особливостей, які обмежували б не лише їх можливість ускладнюватися вставле­ними конструкціями, а і зміст та структуру вставлень. Саме тому синтаксична бу­дова вставлень характеризується великим різноманіттям і залежить перш за все від характеру їх граматичного зв’язку з основним реченням. Відповідно до цього, як стверджує І. Щеболєва, вставлені конструкції прийнято поділяти на два структурні типи, кожний з яких має свої особливості. До першого типу належать синтаксично самостійні вставлення, не пов’язані сурядним чи підрядним зв’язком з основним реченням, до другого – вставлені конструкції, оформлені як члени ре­чення або частини складного речення [19].

Згідно з концепцією Л. Кадомцевої, вставність, як і будь-яке функціональне явище, не підлягає вичерпній структурі класифікації, «проте напрями взаємодії вставних компонентів речення в семантичному відношенні з основним реченням і текстом у цілому простежуються» [8, с. 105]. Думки про те, що вставлена частина не піддається класифікації за змістом, дотримується й М. Каранська [9].

Цікавим є питання про функції вставлених одиниць. На думку А. Прияткіної, до визначення функції вставлення можна йти двома шляхами: від структури речення і від структури висловлювання. «З погляду структури речення, вставлення – це такий компонент, який не включений у позиційну і синтагматич­ну структуру речення, тобто він не відповідає ознаці члена речення, граматично так чи інакше зв’язаного з іншими членами, його не можна визначити ні як су­рядний, ні як підрядний. З погляду висловлювання, вставлення – це його факуль­тативна частина. Вона має цінність, але як додаткова інформація, відсутність якої не може вплинути ні на зміст, ні на структуру висловлювання» [12, с. 159].

Отже, дослідження, що стосуються вставлених конструкцій, не вирішують повністю проблему їх вивчення в сучасній лінгвістиці. Оскільки поняття «встав­лених одиниць» виходить за межі традиційного синтаксису, бо являє собою реалізацію плану висловлення, пов’язаного зі специфікою не лише певного сти­лю, а й певного автора, то вивчення вставлень у мовознавстві залишатиметься ак­туальним питання і в майбутньому. Зокрема, варто буде приділити увагу причи­нам активізації вставлених елементів у синтаксичній системі сучасної української мови.

Бібліографічні посилання

1. Аникин А. И. Вставные конструкции как компонент предложения / А. И. Аникин // Русский язык. Ученые записки МОПИ им. Н. К. Крупской. – М., 1967. – Т. 197. – Вып. 13. – С. 247–258.

2. Аникин А. И. Предложения с несколькими вставными конструкциями / А. И. Аникин // Вопросы синтаксиса и лексики современного русского языка. – М. : МГПИ, 1973. – С. 22–41.

3. Баранник Д. Х. Два рівні граматичної структури речення / Д. Х. Баранник // Мово­знавство. – 1993. – № 6. – С. 13–19.


4. Висоцький А. В. З історії вивчення вставних і вставлених частин речення / А. В. Висоцький // Система і структура східнослов’янських мов. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 1998. – С. 218–223.

5. Глушакова С. О. К вопросу о функционировании вводных и вставных конструкций в русских научных текстах XVIII – XX вв. / С. О. Глушакова // Проблемы функциониро­вания языка и специфики речевых разновидностей. – Пермь : ПГУ, 1985. – С. 154–162.

6. Жученко Д. І. Інтонаційні особливості вставлених конструкцій в залежності від їх синтаксичної структури / Д. І. Жученко // Мовознавчі студії. – К. : Наук. думка, 1976. – С. 85–90.

7. Загнітко А. П. Український синтаксис (Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс) : навч. посібник / А. П. Загнітко. – К. : ІЗМН, 1996. – Ч. 2. – 240 с.

8. Кадомцева Л. О. Українська мова: Синтаксис простого речення / Л. О. Кадомцева. – К. : Вища шк., 1985. – 127 с.

9. Каранська М. У. Синтаксис сучасної української літературної мови / М. У. Карансь-ка. – К. : НМКВО, 1992. – 399 с.

10. Карпенко М. А. К вопросу о вводных и вставных словах и конструкциях в современ­ном русском языке / М. А. Карпенко // Вісник Київ. ун-ту. Серія філології та журналістики. – К., 1962. – № 5. – Вип. 1. – С. 68–74.

11. Мамалига А. Рівні текстового виокремлення вставних і вставлених конструкцій (на матеріалі газет) / А. Мамалига // Вісник Київ. ун-ту ім. Т. Шевченка. – Серія : Журналістика. – К., 1997. – Вип. 4. – С. 239–248.

12. Прияткина А. Ф. Русский язык: Синтаксис осложненного предложения / А. Ф. Прияткина. – М. : Высш. шк., 1990. – 176 с.

13. Седун Е. П. О так называемых «вводных» и «вставных» конструкциях / Е. П. Седун // Славянское языкознание. – М. : Изд-во АН СССР, 1959. – С. 186–194.

14. Сучасна українська літературна мова : Синтаксис : [за ред. І. К. Білодіда]. – К. : Наук. думка, 1972. – 516 с.

15. Тихомиров В. Разграничение вводных и вставных конструкций в современном рус­ском языке / В. Тихомиров // Русский язык в школе. – 1963. – № 6. – С. 100–102.

16. Шаймиев В. А. Роль вставных предикативных единиц в семантической организации текста / В. А. Шаймиев // Функционирование синтаксических категорий в тексте. – Л. : ЛГПИ, 1981. – С. 81–88.

17. Современный русский литературный язык / [Н. М. Шанский, А. Н. Тихонов, И. П. Распопов, А. В. Филиппов]. – Л. : Просвещение, 1981. – 584 с.

18. Шапиро А. Б. Рецензия на работу С. И. Абакумова «Методика пунктуации» / А. Б. Шапиро // Русский язык в школе. – 1948. – № 3. – С. 62–65.

19. Щеболева И. И. Структурные типы вставочных конструкций в современном русском языке / И. И. Щеболева // Вопросы синтаксиса русского языка. – Ростов-на-Дону, 1971. – С. 101–113.

Надійшла До Редколегії 27.05.11


УДК 811.161.1’373.2