Головна Філологія Вісник Донецького інституту соціальної освіти МЕТОДОЛОГІЧНІ зАcАДИ ДОСЛІДжЕННЯ АНГЛОМОВНОГО ФІЛОСОФСЬКОГО ДИСКУРСУ
joomla
МЕТОДОЛОГІЧНІ зАcАДИ ДОСЛІДжЕННЯ АНГЛОМОВНОГО ФІЛОСОФСЬКОГО ДИСКУРСУ
Філологія - Вісник Донецького інституту соціальної освіти

І. В. МАЛИНОВСЬКА,

Кандидат філологічних наук,

Професор кафедри англійської філології і перекладу

Київського інституту перекладачів

У статті постулюється необхідність вироблення специфічної методології дослідження англомов­ного філософського дискурсу. Розглядається низка підходів, актуальних з урахуванням різноманіт­ності останнього. Обґрунтовується релевантність застосування функціонально-семантичного, струк­турного, когнітивного, синергетичного, феноменологічного та інших підходів і методів, які може бути залучено в кожній окремій ситуації дослідження.

Ключові слова: сучасний англомовний філософський дискурс, методологія, методи лінгвіс­Тичного аналізу, методологічний комплекс.

Д

Искурс філософії містить у собі все розмаїття складностей, яке тільки може яв­ляти собою об’єкт лінгвістичного дослідження: невизначеність меж і термі­нології, відсутність одноманітної організації тексту, змішування строгих і роз­пливчастих композиційних форм, розмитість (а іноді й відсутність) термінологічних де­фініцій, імплікаційність підтексту, насичена ідіалектність, поліжанровість, що наближає цей дискурс до художнього, поетизм, логіцизм, алюзійність і метафоричність, гра мовою і смислами і, врешті-решт, – свідома та несвідома кодованість та ще багато іншого, що роз­глядалося нами у попередніх публікаціях, присвячених загальним характеристикам філо­софського дискурсу та складностям його ідентифікації [7].

Гіпотеза авторки про нелінійність і поліфонічність англомовного філософського дис­курсу, висунута у попередніх роботах, знайшла теоретичне підтвердження і термінологіч­ну завершеність у ґрунтовному міжнародному проекті з дослідження проблем подолан­ня термінологічних неперекладностей [5]. Аналізуючи філософську мову, автори «Європей­ського словника філософій» посилаються на головний чинник її гетерогенності: «Говорити про єдину «європейську філософію… так само парадоксально, як говорити про єдину «єв­ропейську мову». У першому наближенні, з метою забезпечення взаєморозуміння дово­диться, певна річ, звертатися й до того, й до іншого: при цьому роль першого виконує пев­ний набір «загальноєвропейських» філософських концептів, а роль іншого – колись латина, нині ж особлива «нейтралізована» версія англійської мови, яка змушено платить за інтер­націоналізацію власним оштучненням. Але подальше заглиблення відкриває за філософ­ською єдністю множину мовно-світоглядних унікальностей – які разом складають уже не Універсум, а Мультиверсум [5, с. 8]. Подібна думка висловлюється і у філософському розділі Стенфордської енциклопедії: «Тhe term «continental philosophy», like «analytic philosophy», marks a broad range of philosophical views and approaches not easily captured in a definition» [13]. Основою кожної з численних європейських філософій є набір не універсальних, а ціл­ком унікальних філософських концептів, які повною мірою розкривають своє смислове ба-

©І. В. Малиновська, 2011

220

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Гатство лише у рідному для них мовному оточенні (наприклад, англійському), але у ході свого історичного становлення частково вбирають у себе також і смисли інших споріднених концептів, що існували чи досі існують в інших європейських філософських мовах.

Сказане вище про мови європейських філософій цілком справедливе й щодо кон­кретних національних мов. Специфіка існування глобального філософського дискурсу як роз’єднаної єдності коріниться у специфіці формування кожної окремої національної філо­софської традиції, яка, у свою чергу, розвивається як множинність підходів, течій, напрямів, шкіл, концепцій, кожна з яких користується своїм унікальним (хоча й не обов’язково ізольо­ваним) концептуальним комплексом. Щоб отримати у першому наближенні уявлення про логіко-теоретичну і концептуальну мережу, в якій існує англомовний філософський дискурс (через невеликий обсяг публікації обмежимося британським і американським інтелекту­альними просторами), необхідно, як і у випадку будь-якого іншого професійного дискурсу, окреслити галузь, комунікацію якої він забезпечує.

Для забезпечення системності подальшого дослідження, спробуємо вдатися до пев­них узагальнень щодо логіко-концептуального поля професійного англомовного філософ­ського дискурсу, спираючись на усталені серед професійної філософської спільноти погля­ди щодо системи філософських вчень, яка склалася на сучасному етапі її розвитку, хоча й за певної умовності жорсткої класифікації філософії не тільки як науки, але й у цілому. XX ст. відзначилось новими напрямами в межах британської філософської традиції і, перш за все, аналітичною філософією. «Повстання» проти царювання ідеалізму розпочали ви­датні постаті Г. Е. Мур і Б. Рассел. Втім, і напрям аналітичної філософії не є одноманітнім: Г. Е. Мур разом із іншими представниками Блумзберзької групи, започаткував етичний нон-натуралізм, а його сучасні послідовники – Д. Патріф, К. Поппер, К. Макджінн, П. Ф. і Г. Строусони – займаються проблемами метафізики, філософією мислення, логікою та фі­лософією мови. Дещо осторонь загального напряму британської філософської думки роз­вивалась моральна і політична філософія (Р. А. Ейр та А. Макінтайр). Втім, останнім часом знані британські філософи здебільшого зосереджуються на філософії релігії (Ентоні Флью, С. С. Льюїс, Дж. Хік) [13].

Лише в межах напряму аналітичної філософії сьогодні співіснують: когерентизм, ком-патибілізм, контекстуалізм, дефлятіонізм, безпосередній реалізм, епіфеноменалізм, інком-патибілізм, жорсткий детермінізм, лібертаріанізм, екстерналізм, функціоналізм, інтерна-лізм, логічний атомізм, логічний позитивізм, натуралізм, неопрагматизм, філософія простої мови, неопрагматизм, нон-когнітивізм, емотивізм, експресивізм, партикуляризм, фізика-лізм, квентизм, реабілізм, науковий реалізм, субстантивний дуалізм, верифікаціонізм, ети­ка цінностей тощо.

Така ж різноманітність спостерігається і в американській філософії, яка, підтверджую­чи своє спільне із британською коріння, розвивається частково у близьких до британської напрямах: філософії розуму, філософії мови, філософії науки (Хіларі Путман, Д. Девідсон, Дуглас Гофстадтер, Дж. Серль, Патрісія та Поль Черчленди і навіть Н. Хомський, якого за­хідна традиція відносить і до філософів), втім особливо опукло вона проявляється у праг­матизмі (Дж. Дьюї, У. Куїн, К. Уест, С. Хаак ), а також філософії політики і права (Р. Дворкін, Р. Познер) [13].

Чи випливає з такої множинності англомовних філософій, термінологічних систем і стилів філософствування, виходячи з відомого постулату про те, що матеріал породжує ме­тод, необхідність виробляти спеціальну методику аналізу в кожному окремому випадку? І чи будуть прийнятними методи, які є плідними для логіко-філософського тексту з його ба­гатим математичним апаратом, для вивчення мови тексту, наприклад, з моральної або ре­лігійної філософії? Чи можна взагалі вважати філософський дискурс тотальною єдністю, чи це є умовна назва для зібрання не пов’язаних один із одним ідіолектів?

Для характеризації текстів англомовних філософів як таких, що об’єднані у систему, або таких, що створюють її, було здійснено розпізнавання смислів текстів, що аналізують­ся, із застосуванням тезаурусного методу, який дозволяє описати певний фрагмент реаль­ної дійсності у статиці шляхом репрезентації як самого предметного поля, так і відношень між ним та іншими полями. Розвиток базових філософських понять, що традиційно розроб­лялись британською класичною філософією, наприклад, буттєвості (Being), істини (Truth),

221

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Персональності (Personality, Individuality), пізнання (Cogniition), розуміння (Understanding) тощо, відбувається і в сучасній гуманітарній традиції англомовного світу, оскільки всі понят­тя класичної британської та американської філософії XX ст., продовжуються й у сучасній нау­ковій традиції XXI ст. Історія цих понять продовжується і розвивається, оскільки у сучасному слововживанні й у філософській рефлексії зберігаються «матриці» вищезазначених понять. Так, у політичній філософії і філософії права для поняття «особистості» це виявляється у вельми слабкій актуалізації правового значення «особи» (Person, Individual, Phisical person), з іншого, – у сполучуваності Personality/Individual Society, egoistic personality, private person, з іншого боку, – у переважній сполучуваності «особи» (Person) із «суспільством» (Society), «громадою» (Community) на противагу «егоїстичному » (Egoistic) і «приватному» (private) [17, c. 7, 11, 31, 65, 124, 160, 166, 170]. Така ж спадкоємність спостерігається і щодо понять «буття» та «екзистенція» [16, c. 6–20]; пізнання (Cogniition) і розуміння (Understanding) [16, c. 201–209], «істина» (Truth) і «знання» (Knowledge) [19].

У вищезгаданих попередніх публікаціях ми, здійснивши функціонально-семантичний, когнітивний та стилістичний аналіз текстів кількох британських і американських філософів, що належать до різних напрямів і шкіл, дослідивши комунікативно-прагматичні особливос­ті цих текстів [8], довели, що існують загальні дискурсивні параметри корпусу англомовних філософських писемних творів. Тобто філософський дискурс може розглядатися як єдина комунікативна, концептуальна і мовленнєва сутність, а його аналіз усталеними методами лінгвістичного аналізу матиме об’єктивний характер. Кожний дискурс окремої філософії, розвиваючись в умовно автономному режимі, з усіма трансформаціями й відмінностями концепцій, стилів, об’єкта дослідження, є складовою частиною інтелектуального просто­ру англомовної філософії, завдяки чому аналіз розвитку кожного з них дозволяє по-новому осмислити діалектику сучасної мови філософії.

Втім, англомовний філософський дискурс виступає як формально немаркована сис­тема. Отже, є підстави зробити висновок про певні межі застосування системного аналізу і доцільність звернення на додаток до новітніх підходів, вироблених для таких нелінійних відкритих дисипативних систем, якою є філософський дискурс. На одному з таких підходів, а саме лінгвосінергетичному, ми зупинимося детальніше, оскільки його плідність вже було доведено в україністиці при дослідженні поетичного тексту [10], тим більше, що значний корпус філософських текстів і за сутністю породження, і за формальними ознаками містять компоненту поетики [Азарова, с. 9–12; Witgenstain, с. 24].

Наведемо фрагмент із книги одного з видатних американських філософів сьогодення П. Вудрафа: «Reverence» «The Great trees have been alive on these hills for centuries. They rise On strong bases to great heights, they are homes to many creatures, they bear clouds of greenery Above and provide dense shade below. Like everything that calls for reverence, the trees are in An important sense beyond our understanding. We do not know what will happen when they Are cut, and we cannot expect to be able to control all of the consequences of cutting them. No Farmers can cultivate such trees; even if humans could live long enough, they could not duplicate The conditions under which this forest came to be/ but these trees will be felled and then peeled, Sliced, or chipped into the materials for homes that will probably be demolished in less than a Human lifetime to make way for new construction. And why not? Trees must be cut and will be Cut. Why not these?» [20, 23–24].

Цей уривок є типовим для стилю і способу філософствування, репрезентованого у тек­сті згаданої монографії П. Вудрафа, що присвячена проблематиці моральної філософії. Роз­діли монографії написані у формі філософського есе. Предмет роздумів автора не зображе­но імпліцитно: розповідаючи про дерева і наміри фірми-забудовника розчистити будівель­ний майданчик, філософ розмірковує про втрату сучасною людиною поваги до живого. Ди­наміка розгортання тексту уповільнена, відповідаючи темпу неквапливого роздуму, часом включаючи елементи запису потоку свідомості; чи не дві третини всього тексту монографії є описами (пейзажів, людей, сімейних ситуацій, міст тощо). Усі стильові ознаки художньо­го тексту: ритмічні повтори, метафоричність. Спрощеність синтаксису, неспішність розгор­тання тексту, ритмічні повтори, метафоричність та інші елементи художнього стилю, як і за­ключне риторичне питання надають тексту емоційного характеру особистої скорботи з при­воду неможливості зупинити мінливість часу, зберегти традицію і навіює читачеві відповід-

222

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Не відчуття неминучої втрати і безсилля. Цим філософ прагне шокувати читача, викликати у нього інтелектуальний і дійовий протест проти знищення живого, індоктринувати (або від­родити) у його свідомість поняття моральної поваги.

Подібність філософської мови до мови образів надихнула Г.-Г. Ґадамера на такі виснов ки:

Між філософією та поезією існує загадкова близькість… Тож питання у тому, чому і яким чином, мова, що є єдиним засобом передавання як думки, так і образу, примудряєть­ся зводити до загального знаменника те, що є для них спільним, і те, що їх відрізняє, – це дуже старе питання. Очевидно, що подібне зведення до загального знаменника має місце не у процесі буденного вживання мови, в якому спорідненість думки та образу посилюєть­ся та навіть не доходить до їх взаємного накладання. Будь-яка мова дійсно має здатність постійно звертатися як до образу, так і до думки. Звичайна людська мова, проте, здобуває притаманну їй розумну визначеність та однозначність з причини життєвого зв’язку, з яким вона, виявляється, зрощена завдяки ситуації чи адресату. Таким чином, слово, що його ви­мовлено у зв’язку з конкретною дією, не замкнене на собі; воно взагалі «не замкнене», а являє собою перехідний момент до змісту сказаного. Нічого не змінює і письмова фіксація подібної мови [3, с. 116–117].

Втім, у межах філософського дискурсу розповсюджений і інший стиль, строгий і ло­гічний, що повною мірою відповідає ознакам науковості. Дискурсивне розгортання бага­тьох філософських творів англомовного світу відповідає загальним принципам породжен­ня наукового твору. Просування автора по такому розгортанню реалізують певні науково-дослідні дії. Перформативна схема є у науковому викладі не тільки способом подання но­вого наукового знання, але й способом його доведення. Вона експлікує хід дослідження, перехід від умов і посилок до наслідків, шлях отримання нового знання, спосіб виведення його з наявного знання та ін. Тобто це прийом викладу разом із наведенням доказів. Такий прийом дозволяє адресату пройти «такий же» шлях дослідження, що й автору, перевіри­ти спосіб отримання знання і впевнитися в його обґрунтованості. Специфіка філософсько­го мовленнєво-мислєннєвого твору визначається лише більшим акцентом на рефлектив­ні та інтроспективні елементи пізнання, які не можна однозначно маркувати як «науково-дослідні дії» [9, с. 54–56].

Прагматична комунікативна спрямованість форм наукового філософського мовлення, на відміну від природного мовлення, є наданням інформації про виявлення та експлікацію прихованих сторін рефлективної діяльності мислення, що репродукує необхідні зв’язки, якісні та кількісні стани буття. Рефлективний план філософського мовлення задається тим, що у понадфразових єдностях, які виражають форми мислення певного рівня, створюють­ся два рівні плану змісту: вербалізоване відображення свідомістю фактів реальної дійсності та вербалізоване відображення діяльності самої свідомості. Темпоральні, локальні та кау­зальні координати у понадфразових єдностях філософського тексту модифікуються та відо­бражають достовірність співвіднесеності суб’єкта та предиката теми або реми понадфразо-вої єдності. Перший відповідає фактам реальної дійсності або фактам свідомості, а другий – оцінці суб’єктом мовлення цих фактів.

Наочними прикладами такого роду текстів є наведені нижче уривки:

«(1) The concept of personal action is an essential adjunct to the concept of a person, for, as we have seen, it is only on the personal level that explanations proceed in terms of the needs, desires, intentions and beliefs of an actor in the environment. Beyond this, the concept of action plays a critical role in our notions of responsibility and punishment. (2) It is well worth detailed elucidation, therefore, and all the more so because once again the traditional views of international action will be seen to founder on a failure to make clear the distinction between the personal and sub-personal levels of explanation. (3) The first step is to characterize the class of intentional actions, and since this task has been brilliantly executed by Miss Anscombe in Intention, I can do no better than to give a prйcis of her analysis, making a few alterations along the way» [16, с. 184].

Стиль наведеної вище понадфразової єдності без будь-яких застережень може бути охарактеризовано як нейтрально-науковий: у тексті міститься багато маркерів наукового дискурсу на лексичному, синтаксичному і композиційному рівнях, а наявність експресив-

223

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Них одиниць продиктована лише етикетом наукового дискурсу. Зв’язок речень не є довіль­ним, системообумовленим і підпорядкований загальній спрямованості мовленнєвого ви­словлювання, яка, у свою чергу, підпорядковується розвитку логіки мислення у рефлек­тивній формі. Зміст понадфразової єдності розчленовується на три компоненти. Перший – тема понадфразової єдності. Таке притаманне викладу саме у науковому тексті з його чіт­кою орієнтованістю на виконання певного комунікативного завдання. Перший компонент складається із двох речень, в яких тема виражає вихідне судження або тезу умовивід і є су­дженням автора про факти реальної дійсності (або ідеалізовані наукові об’єкти). Наступ­ний компонент містить додаткові аргументи на користь достовірності інформації про значу­щість теми і має причиново-підтвердний характер. Перший і другий компоненти пов’язані між собою ланцюговим зв’язком: дейктичною заміною «The concept of personal action» – «It» Та експліцитно представленою міжфразовою зв’язкою «Therefore» із семантикою кау­зальності як ще одного підтвердження достовірності інформації компонента (1). Згадуван­ня у компоненті (3) імені дослідниці та її твору ще більше розширює дискурсивний план і вводить реципієнта в контекст однієї з теорій сучасної прагматики, на підтримку якої фор­мулюється теза, що є темою цієї понадфразової єдності. Втім, цей компонент містить також і приховану полеміку, про маніфестує іменник «Alterations» У множині.

Ще більш строго науковим, навіть формалізованим, виглядає уривок із тексту, при­свяченого поняттям логіки: «Whenever An argument that takes a reasoner from P To Q Is valid, It must hold independently of what he happens to know or believe about the subject matter of P And Q. The only other source of the certainty of the connection between P And Q, however, is Presumably constituted by the meanings of the terms that the propositions P And Q Contain. These very same meanings will then also make the sentence «If P, then Q» true irrespective of all Contingent matters of fact. More generally, one can validly argue from P To Q If and only if the Implication «If P, then Q» is logically true–i. e., true in virtue of the meanings of words occurring In P And Q, independently of any matter of fact. Logic may thus be characterized as the study of Truths based completely on the meanings of the terms they contain» [13].

Наведена понадфразова єдність повною мірою вибудована відповідно до жорстких законів логіки наукового дослідження і є трикомпонентною семантико-синтаксичною структурою замкненого типу із типовими для наукового тексту видами зв’язку між компо­нентами – посилка / аргумент / висновок.

Ураховуючи цю традицію наукового письма, інший видатний філософ – Ж. Дерріда, відміну від Л. Вітгенштейна і Г-Ґ. Ґадамера, застерігав проти перебільшення значення пое­тики для філософської мови. Наведемо уривки з його листування із колегою: «Ви неоднора­зово висловлювали думку, що перш ніж переходити до думки, що породжує його, філософ­ський текст повинен прийматися як такий. Тим самим Вас було приведено до прочитання філософських текстів тим же самим оком, що і текстів, що зазвичай розглядаються як «літе­ратурні», і до включення цих останніх у філософську проблематику» [4].

Філософ ставить питання, чи є якесь специфічно-філософське писання, і чим воно від­різняється від інших форм писання? Відповідь така: «…я ніколи не уподібнював так званий філософський текст тексту так званому літературному. Мені здається, що відмінність між двома цими типами не усунути. При цьому треба врахувати, що межі між ними складніші (наприклад, я не думаю, що це, як Ви підказуєте, жанри, і, головне, менш природні, менш позаісторичні й задані, ніж про це прийнято говорити або думати. Обидва ці типи можуть переплітатися в одному і тому ж зведенні текстів, слідуючи законам і формам, вивчення яких не лише цікаве і нове, але і необхідне, якщо хочеш ще посилатися на щось подібне до справжнього «філософського дискурсу», знаючи, про що йдеться. То хіба не слід поцікави­тися умовностями, встановленнями, інтерпретаціями, які виробляють або підтримують цей момент апарат розмежування, – зі всіма нормами, що вводяться ними, і, отже, винятками з них. До цього комплексу питань неможливо підступитися, не запитавши себе рано чи піз­но: «Що таке філософія?» [4].

Для філолога завдання з вивчення цих необхідних «законів і форм» означає досліди­ти різноманітність:

– стильових і жанрових норм; приписів – «поцікавитися умовностями», за Дерріда;

224

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

– конвенціональну традицію усного и писемного породження філософського тексту, що склалася з часів античної філософії (наприклад, «діалоговість» філософського тексту) – поцікавитися «встановленнями»;

– специфічні мовні особливості в межах окремих шкіл і напрямів та індивідуальні (ідіо-лектні) особливості продукування філософських текстів – «інтерпретації», в термінах Дер-ріда.

Оскільки у випадку філософського дискурсу ми маємо справу із складною нелінійною системою множинних дискурсів філософій, має бути врахована метастабільність, перма­нентна «кристалізація», в термінах лінгвосинергетики, впорядкованих структур (виникнен­ня текстів нового типу, як, наприклад, у межах постмодернізму (у вигляді коментарів до текстів, що не написані), або виникнення нових термінологічних систем, або ревізія старих тощо. Кристалізація структур (формування більш-менш завершених вербалізованих форм нових концептуальних систем) веде до акцентування змістових і формальних локусів сис­теми (усталених дискурсів провідних шкіл і напрямів, а також ідіолектів видатних мислите­лів). Водночас інституціолізовані форми філософського дискурсу (наприклад, формат нау­кової публікації у вигляді тез для конференції, доповіді або дисертації) відповідають проце­сам стохастичного розпаду і мають як наслідок нівелювання індивідуально-стильової спе­цифіки авторського письма. Тобто нелінійна природа філософського дискурсу викликає не­обхідність звернення до методів лінгвосинергетики [10, с. 7–8].

Для філософського дискурсу динаміка еволюції системи виявляє постійну конкурен­цію двох факторів: з одного боку, самовплив, саморегулювання у вигляді розбудови кон­цептуального підґрунтя в рамках конкретних шкіл і напрямів, ведення концептуальної, ідейної і термінологічної полеміки на всіх рівнях філософського мультилогу (від інституціо-нального до автономно-індивідуального, коли філософ веде діалог сам із собою). Таке са­морегулювання, самовплив, чи то внаслідок дії позитивних, чи то негативних зворотних зв’язків, спрямоване на розбудову структури і має результатом конвергенцію або резонанс окремих дискурсів (наприклад, при користуванні англомовною політичною філософією і фі­лософією права практично однією термінологічною системою). Втім, діють і інші механіз­мі – загальні механізми хаосу, котрі спричиняють дисипативні процеси і призводять до ви­рівнювання, когерентності, формальної і змістової пов’язаності дискурсів і їх концептуаль­них апаратів (при всій ізольованості філософського дискурсу як такого, окремі його дискур­си концептуально вбудовані у спільне концептуальне поле буттєвості через пов’язані дефі­ніції своїх термінів: буття визначається через свідомість, свідомість – через колективне та індивідуальне, колективне та індивідуальне – через суспільство, суспільство – через люди­ну, людина – через буття).

Лінгвосинергетика вважається ефективним інструментом для дослідження такого складного феномену, як філософський дискурс. Вона враховує феноменологічні особли­вості філософського мислення, котрі сприяють саморозгортанню базисних структур мови. А після такої експлікації здійснює зворотний вплив на мову: безпосередній – на саме філо­софську, опосередкований – на загальну. Самовираження й самосвідомість мислення у фі­лософії зовні виявляються в процесі філософської рефлексії, яка займає особливе, ключове місце у структурі мовленнєво-мисленнєвого твору. Об’єктивний аналіз філософської мови вважається неповним без простеження такого зворотного процесу впливу мислення на сти­хію мови і мовлення, на стиль наукового тексту, того мислення, яке у формі філософської рефлексії досягло найвищого ступеня самосвідомості й творчого напруження.

Таким чином, всебічне дослідження філософського дискурсу, зважаючи на специфі­ку мовного матеріалу, його багатство і близькість як до наукового, так і художнього сти­лів, потребує залучення цілого арсеналу дослідницьких підходів, методів і прийомів як за-гальнонаукових, так і специфічно лінгвістичних. Через усе дослідження має пройти тріа­да: аналіз – синтез – узагальнення. Методи когнітивного і тезаурусного аналізу потребува­тимуться для окреслення концептуального поля англомовної філософії. Емпіричне обсте­ження мовного матеріалу потребує системно-описового та порівняльного методів. Компо­нентний аналіз буде плідним при уточненні структури плану змісту слова, його узуального і контекстно зумовленого значень. Для виявлення сукупності контекстуальних оточень тер­мінів і символічних лексем та їхніх асоціативних зв’язків вважається доцільним залучити

225

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Елементи методу дистрибуції, пов’язаного з контекстологічним аналізом. Лінгвосинерге-тика забезпечить інструмент для спостереження реалізованих у мові результатів філософ­ської рефлексії. Встановлюючи стильову тотожність текстів необхідно ґрунтуватися на до­стовірних кількісних даних, отриманих шляхом кількісного аналізу. Для встановлення логіч­ної структури та композиції текстів, плідний прийом формалізації. Відповідно для завдань кожного окремого дослідження англомовного філософського дискурсу цей методологіч­ний комплекс може видозмінюватися, реструктуровуватися і поповнюватися.

Список використаної літератури

1. Азарова Н. М. Язык философского языка и поэтики – движение навстречу (граммати­ка, лексика, текст) / Н. М. Азарова. – М.: Логос: Гнозис, 2010. – 496 с.

2. Варнавська О. О. Особенности языка философского научного текста: автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.019 / О. О. Варнавська. – Ростовск. гос. пед. ун-т. – Ставрополь, 2005. – 21 с.

3. Гадамер Г.-Г. Язык и поэзия / Г.-Г. Гадамер // Актуальность прекрасного. – М.: Искус­ство, 1991. – С. 116–126.

4. Деррида Ж. Есть ли у философии свой язык? // Ж. Деррида. – Электронный альма­нах о человеке Antropolog. ru, 2011 / Ж. Деррида // Режим доступу: Http://www. antropolog. ru/doc/library/derrida/derrida

5. Європейський словник філософій: Лексикон неперекладностей. Т. 1. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2009. – 576 с.

6. Козлова А. В. Семантика и прагматика возможных миров в контексте философского дискурса прагматизма: опыт лингвистического исследования: автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.04 / А. В. Козлова. – Иркутск, 2009. – 20 с.

7. Малиновська І. В. Лінгвістичний аналіз філософського дискурсу: питання ідентифіка­ції і характеризації (на матеріалі сучасного англомовного філософського дискурсу) / І. В. Ма-линовська // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи / НАН України. Центр наукових досліджень і викладання інозем. мов; гол. ред. А. Д. Бєлова. – К.: Логос, 2009. – С. 146–157.

8. Малиновська І. В. Феномен філософського дискурсу: сліди текстів, що не написані / І. В. Малиновська // Слово і текст у просторі культури: тези доповідей Міжнародної наукової конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження проф. О. М. Мороховського / КНЛУ, Київ, 26–27 листопада 2010 р.; відп. ред. О. П. Воробйова. – К.: Ленвіт, 2010. – С. 158–160.

9. Рябцева Н. К. Ментальный модус – от лексики к грамматике / Н. К. Рябцева // Логи­ческий анализ языка. Ментальные действия. – М.: Наука, 1993. – С. 54–56.

10. Семенець О. О. Лінгвістична синергетика ідіолекту Євгена Маланюка: автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01 / О. О. Семенець. – К., 2005. – 36 с.

11. Стародубец С. Н. Специфика организации языковых символических средств в дис­курсе И. А. Ильина: автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.01 / С. Н. Стародубец. – М., 2009. – 39 с.

12. Сергеева Е. В. Русский религиозно-философский дискурс «школы всеединства»: Лексический аспект: дис. ... доктора филол. наук: 10.02.01 / Е. В. Сергеева. – Санкт-Петербург, 2002. – 49 с.

13. The Stanford Encyclopedia of Philosophy / Principal Editor: Edward N. Zalta. – Stanford CA 94305-4115: Stanford University, The Metaphysics Research Lab Center for the Study of Language and Information. International Standard Serial Number: ISSN 1095-5054, 2011. – World Wide Web URL// Http://plato. stanford. edu/

14. Wittgenstein L. Culture and Value (in collaboration with Heikki Wright ed. G. H. Von Nyman), trans. Peter Winch / L. Wittgenstein. – Oxford: Basil Blackwell, 1980 // Режим доступу: Http://faculty. ed. uiuc. edu/burbules/syllabi/Materials/CHAP9.html

15. Bernstein R. J. Beyond objectivism and relativism: science, hermeneutics, and praxis / Richard J. Bernstein. – Pennsylvania: University of Pennsylvania Press., 1983. – 284 p.

16. Dennett D. Content and Consciousness / D. Dennett – New-York: Routledge, 2010. – 241 p.

226

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

17. Nagel T. Equality and partiality / T. Nagel. – New-York: Oxford University Press, Inc., 1991. – 186 p.

18. Nature and varieties of logic// Encyclopжdia Britanica (on-line) // Режим доступу: Http://www. britannica. com/EBchecked/topic/346240/philosophy-of-logic

19. Williamson T. Prйcis of Knowledge and its Limits / T. Williamson // Philosophy & Phenomenological Research. – 2005. – Vol. 70. – March. – Р. 431–435 // Режим доступу: Http:// Onlinelibrary. wiley. com/doi/10.1111/phpr.2005.70.issue-2/issuetoc

20. Woodruff P. Reverence: Renewing a forgotten virtue / P. Woodruff. – New-York: Oxford University Press, Inc., 2001 – 248 p.

В работе постулируется необходимость выработки специфической методологии исследо­вания англоязычного философского дискурса. Обосновывается релевантность использования функционально-семантического, когнитивного, синергетического, феноменологического, а также иных подходов и методов, которые могут быть привлечены в соответствии с конкретной ситуаци­ей исследования.

Ключевые слова: современный англоязычный философский дискурс, методология, методы Лингвистического исследования, методологический комплекс.

The article discusses a specific methodology to be elaborated for the English discourse of philosophy. Given a multifaceted subject of research, a number of approaches necessary for its comprehensive description were argued. As relevant considered have been functional, semantic and cognitive; synergetic, phenomenological as well as other methods and approaches, making an adequate addition to fit a particular research case.

Key words: contemporary English discourse of philosophy, methodology, linguistic methods, Methodological complex.

Надійшло До Редакції 12.07.2011.

227

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2012. № 1 (3)

УДК 81’37.811.111