Головна Філологія Вісник Донецького інституту соціальної освіти АНТРОПОМЕТАФОРА ЯК СТИЛЬОВА ДОМІНАНТА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
joomla
АНТРОПОМЕТАФОРА ЯК СТИЛЬОВА ДОМІНАНТА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
Філологія - Вісник Донецького інституту соціальної освіти

Т. А. Єщенко (Донецьк)

У статті висвітлюється своєрідність ідіостилю українських поетів кінця ХХ століття крізь при­зму антропометафори як одного із семантичних типів метафори-оживлення. Здійснюється класи­фікація ключових слів, що входять до антропометафоричних контекстів, за лексико-семантичним принципом. З'ясовується вплив мовотворчості поетів-дев'яностівців на формування стилістики су­часної української мови.

Ключові слова: Антропометафора, ідіостиль, ключове слово, художньо-образна парадигма.

Постановка проблеми. Оживлення приро - образотворення в широкому розумінні" [7, с 251-

Ди було історично первинним ("наївним") ступе - 252]. Окремі лінгвісти вважають персоніфікацію

Нем розвитку метафоричного мислення. За мірку - не різновидом метафори, а самостійним тропом

Ваннями Л. О. Чернейко, оживлення є "способом (пор. [4, с. 34-45]). Більшість мовознавців (Б. Бол-

Мислити невідоме гіпотезою, що згорнута у по - квадзе, Ю. Герасимова, Н. Лобур, О. Тихомиро-

Етичну форму" [9, с 43]. Статус семантико-мис - ва, А. Ткаченко, О. Шинкаренко та ін.) схиляєть-

Леннєвої категорії "оживлення" в мовно-стилі - ся до думки, що персоніфікація є різновидом се-

Стичній системі по-різному визначається мантичного процесу метафоризації. Перелік по-

Лінгвістами (прозопопея, метафора, персоні- Глядів доповнюють міркування В. П. Ковальова

Фікація, уособлення, втілення). "Іноді персоні - [3, с 45], який розуміє персоніфікацію як надання

Фікацію розглядають як різновид уособлення, або неживим предметам властивостей живих істот і

Ж уособлення визначають "вужчим" від персоні - виокремлює її два різновиди: "оживлення" пред-

Фікації, хоч етимологічно це - прямі відповідни - метів неживої природи та їх "олюднення". Ми роз-

Ки: персона = особа. Крім того, про персоніфіка - глядаємо в межах метафори-"оживлення" антро-

Цію (уособлення) йдеться і в тих випадках, коли по-, химеро-, зоо-, ботанометафори. Антропоме-

Говорять про втілення в одній особі (персонажі) тафоризація - спосіб концептуалізації та семан-

Певних збірних чи типових рис, абстрактних ка - тико-стилістичної індивідуалізації світу в поетич-

Тегорій тощо, - і в таких випадках маємо справу ному мовленні, який полягає у процесі "оживлен-

Вже не з метафорою як тропом, а з принципом ня" абстрактно-філософських категорій, явищ та


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти

Предметів, семема яких збагачується семою 'то - Джерельною базою Розвідки слугують поетичні
тожний людині'. тексти 90-х років ХХ століття (понад 1 900 метафо-
Метою Статті є з'ясування своєрідності ідіо - ричних контекстів). Ідіолект літературно-мовного
стилю літературно-мовного покоління 90-х років покол іння дев'яностівців подано 34 найяскравішими
ХХ століття крізь призму одного з різновидів ме - авторами щодо вживання ними в худ ожньому мов-
тафори-"оживлення" – антропоморфізацію. ленні оказіональних метафор (див. Таблицю 1).


П

№/п

1

2

3

6

10

11

12

13 14

15

16

17 18

19 20

21

22

23 24

25 26

27

28 29

30

31 32

33

34

Порівняльно-статистичні показники вживання антропометафор в українській поезії 90-років ХХ століття

Метафори-«оживлення»

Антропо Метафори

Зоо метафори

12

Бота но метафори

15

Химеро метафори

Автор

3

87

6, 5%

4 1

Виноградов Віктор

84

23

15

Скиба Роман

77

5

Павлюк Ігор

58 54

8

5 15

24

8,6%

Мельник Ліда Кіяновська Мар’яна

48 49

17 11

11

1 1

Неждана Неда Дністровий Анатолій

55

Балдинюк Віра

12,5% 3

29

23

10

Жадан Сер гій

59

11

7

2

Га Лета Оле На

34

3

21

8% 11

Махно Василь

55

-

Кубай Дан Ило

49 51

10 14

4

-

Дичка Надія Яковина Оксана

52

12

4 7

Федорак Назар

39

-

Михайлюк Поліна

33 35

2 10

15 5

Вольвач Павло Бо ндар Андрій

34 31

16

-

Бо ндар-Терещенко Ігор Сливинський Остап

30

Мельників Ростислав

25

7

13

4

Степаненко Олена

24 33

10 6

Розумний Мак сим Ципердюк Іван

25 29

2 7

1

Го Ркуша Оксана Чекмишев Олександр

35

2

Кор Ж Олександр

21 17

4

8

-

Гармаш Галина Крук Галина

12

Андрусяк Іван

20 22

3

2

-

Савка Мар ’яна Дзюба Сергій

16

Процюк Степан

4

-

1

Бедрик Юрій

279 14,9%

261 13,9%

40 2,1%

132 8

70,7%

Усь ого

Таблиця 1

Кількі сть метафо р-«оживлень» 117

126

6,7% 91

72 94

77 70

74

65

79

65

72

63 74

69

55

50 51

56 47

44

49

39 11

29 39

40

33 27

23

25 24

17

11 1878


Статистично-порівняльний аналіз метафоричної ває неоднорідної актуалізації. Контексти показують,
системи 90-х років ХХ ст. показав, що специфіч - що антропометафора (фіксуємо 1 328 метафорич­
ною особливістю семантичного структурування них контекстів, що складає 70,7% від загальної
української поезії вказаного періоду є "оживлення" кількості метафор-"оживлень") є образно-смисло-
світу, функціонально-стилістичний діапазон остан - вою домінантою, основою влаштування смислової
нього в поетичному мовленні дев’яностівців набу - тканини української поезії 90-х років минулого сто-


ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том V. 5/2009

Ліття. Опис авторських антропометафор поетичних фікації ключових слів за тематичними групами на текстів вказаного періоду здійснено шляхом класи - підставі їх частотності (Таблиця 2).

Таблиця 2 Частотність ключових слів антропометафор в українській поезії 90-х років ХХ століття

Ключове слово Кількість

Назви дій, що притаманні люд ині

Сміятися

12

Ходити

11

Дихати

10

Стояти

9

Блудити, бол іти, вмирати, дивитися, гойдати, грати, спати

8

Сидіти, чекати

7

Бігти, розкривати, шукати

6

Брести, тікати, ткати

5

Вірити, рвати, ре готати, ридати, сивіти, тягти, ховати, хреститися, цілувати, ше потіти

4

Благати, випивати, втомлюватися, входити, говорити, голоси ти, готувати, сконати, скрег отіти, спо­чивати, терпнути, убивати

3

Батожити, бачити, брати, витанцьовувати, віддати, вкладатися, ворожити, в(у)сміха тися, вчити, гортати, гратися, давати, дум ат и, души ти, різати, розкладати, роз ст рілювати, сідлати, страждати, стугоніти, співат и, схилятися, тремтіти, фарбуват и, ховати, хотіти, човгати

2

Слова-конкрет изатори індивідуальних власт ивостей людини

Сивий

27

Сонний

12

П'Яний

11

Сумний

10

Босий, оголений, старий

6

Кволий

5

Вагітна, виплаканий, застуджений, нечесаний, хвори й

4

Блідий, вродливий, втомлений, жи вий, закоханий, самотній, щасливий

3

Байдужий, беззахисний, білолиций, божевільний, вбогий, впертий, голодний, зацілований, зрадли­Вий, лукавий, непритомний, померлий, розіп'Ятий, розпатланий, ситий, скалічений, спраглий

2

Назви хвороб і ушкоджень людського тіла

Зморшка

8

Рана

4

Епілепсія, пігментація, шр ам

3

Кашель

2

Назви ма Со К-типажів

Бог (Господь, Ісус)

26

Ніхто

20

Бомж

16

Янгол

9

Панна

3

Бешкетник, Брюс Лі, Будда, герой, дитина, козак, листоноша, мавка, магіс тр, мати, паж, параноїк, хахол, художник, черниця

2

Соматизми

Око

28

Серце

19

Долоня

17

Рука

14

Губа, палець, плече

12

Тіло

8

Нога

7

Вухо, нер в, обличчя

6

Коса

5

Голова, кістка, мізин ець, чуб, щока,

3

Борода, брови, вени, вії, вус, груди, діафрагма, жили, зап'ястя, ключиця, коліно, кулак, легені, лікоть, мозок, ніздря, ніс, рот, суглоб, судина, фаланга, цитоплазма, шия, шкіра

2

Усього

1528

1. Антропометафори, до складу яких вхо- Кого індивіда (Бреде, блудить, біжить, тікає,

Дять слова на позначення динамічної сфери Ходить, грає Та ін.), а також слова, що називають

Життєдіяльності людини. Ключовими словами психофізіологічні процеси, стани особистості

З-поміж вказаної групи є назви активних дій людсь - (Сивіє, болить, дивиться, дихає, дрімає, вірить,


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти


Вмирає Тощо) і семантично корелюють з назвами реалій неживого світу, набуваючи статусу антро-поморфізмів: "Самотність човгала Старими шкарбанами, // Брела Алеями, забутими людь­ми. // І все Чекала. Боже мій! Чекала, // Що їй прийдуть від когось там листи" (Мельник // По­чатки. – с. 112); "Хрестяться До зір безрукі Квіти // І Печаль не вірить У слова" (Павлюк // Дзвін. – 1998. – №3. – с. 82). Епіцентром антропо-метафоричних контекстів у мовно-художньому світі 1990 років є етноміфологема "душа", в пара­дигматичну модель якої входять уявлення ук­раїнців про актуалізований концепт як утілювача психічного світу людини, її духовної свідомості, що визначає життя, здібності й існує дуалістично з тілесними аспектами буття. Особливої вартості вказана лексема набула у мовно-поетичній твор­чості І. Павлюка (фіксуємо 18 антропометафор), В. Виноградова, О. Чекмишева (12 метафор-ант-рпоморфізмів). Як наскрізний образ "душа" функ­ціонує у поезії С. Дзюби, Н. Дички, П. Михайлюк, М. Розумного, Р. Скиби. Наприклад: "Коли Душа Ридає І розривається // На шматочки болю, // Смійся йому в душу, // Смійся йому прямісінько в його // життя" (Рута // Київ. – 1995. – №7-8. – с. 51); "Блукає Буднями Безодня // І тоне у чиї­Хось очах, // Ковта Її Душа Голодна, // Та Доїда Лякливий Страх" (Лучків // Дзвін. – 1998. – №11-12. – с. 101). Вагому частину ідіостилю творчої молоді кінця ХХ ст. становить наскрізний образ "доля": "І блудить лісом моя дорога // Й Регоче Д оля: "Собі не вір"" (Дичка, с. 9). Вказаний кон­цепт є ключовим для мовно-образної манери пись­ма І. Павлюка (19 антропометафор), П. Вольвача (6 метафор-антропоморфізмів). Словом "доля" лю­дина омовила ідею своєї реальної залежності від зовнішніх обставин і надала цій ідеї надприродної сили: "... шанс один Дає Нам Доля Чула..." (Пав-люк // Дзвін. – 1991. – №3. – с. 11); "А чи Доля дає Щось нам двічі, // Чи Схиляє Фортуну до ніг?" (Весела // ПЖ-98. – с. 35). У наведених прикладах яскраво постає багатоманітність трактувань поета-ми-дев’яностівцями худ ожньо-образної парадигми "доля-жива істота", що "дає" ("дарує"), тобто є ви­щою силою. Останнє віддзеркалює особливість світосприймання носіїв української мови кінця ХХ ст., створення ними емоційно-конотативної "аури" ключового слова національної лінгвосвідомості. Між концептом Бог і Доля існує тісний зв'язок, оскільки "Доля – це псевдонім Бога", за яким "не Бог прихо­вується від людини, а людина ховає свою віру в Бога від себе" (за Б. В. Раушенбахом).

Наскрізна художньо-образна парадигма "час-людська істота" у поезії дев'яностівців реалізуєть­ся через приховані семи, що диференціюють ар-

Хісему "людина": "Зриває час Люстерком вро­ду..." (Іщенко // Боян-96. – с. 198). Оказіональ­ною семантикою у художньо-образному мовленні 90-х років ХХ ст. сповнюються слова, що нази­вають частини доби (Ранок, день, вечір, ніч). Лексема "ніч" має найбільший індекс частотності вживання її в антропометафоричних контекстах кінця ХХ ст. (понад 15 авторських метафор): Ніч Свою шарманку // Закрутить Тихо..." (Га­лета // Початки. – с.11); "На сумне веретено калини // Чорну пряжу Намотує ніч..." (Весе­ла // ПЖ-98. – с. 35). Меншою частотністю (спо­стерігаємо близько 7 контекстів) позначені лек­семи "день", "ранок", "світанок": "... День // В су­Мочці вечора Носить Ніч..." (Угрин // Дзвін. – 1997. – №9. – с. 91); Ранок Заспаний // Босоніж по росі Чалапає, // Тримає На руках // Усміхне­не сонце" (Шершень // Дзвін. – 1999. – №5-6. – с. 93). Поети добирають семи, що мають стилі­стичну маркованість розмовності ("чалапає"). Це у свою чергу створює відповідний темперамент і характер персоніфікованого образу.

Часову системно-парадигматичну організацію антропоморфних висловів доповнюють метафо­ричні переосмислення назв пір року, що постають у складі наскрізних художньо-образних парадигм, художньо-світоглядним центром з-поміж яких по­стає ідіоконцепт "осінь" (фіксуємо понад 9 антро-пометафор). Останній супроводжується сукупним виявом меланхолійних експресем – с ум, плач, роз­пач, безпорадність і под.: "Осінь хлипає У рукав Листопада" (Дзюба // Світовид. – №1. – с. 94); "На порозі Сконала Заплакана Осінь..." (Чепурко // Боян-96. – с. 32). Весна – улюблена пора року П. Вольвача, Г. Гармаш, О. Галети, Р. Мельни-ківа, М. Савки. Ключові слова "весна", "літо" ви­являють здатність поетично-настроєвого, чуттє­во-зорового зображення: "Весна втекла На со­нячних колесах // І бистроноге Літо Навздогін" (Галета // Початки. – с. 12). Зазначимо, що лек­сема "зима" є малопродуктивною одиницею ант-ропометафор віршованої мови кінця ХХ століття: "Зима Мені Прислала Снігом лист" (Сироїд // Дзвін. – 1994. – №№4. – с. 14).

Спостереження над функціонуванням лексем-назв місяців (Березень, травень, липень, сер­пень, вересень, жовтень, листопад, грудень) в антропометафоричних контекстах української поезії 90-х років засвідчують стилістичну індиві­дуальність авторів та унікальність їх мовного са­мовираження через потенційні семи 'залатує', 'цілує', 'корчиться', 'сердиться', 'пхає', 'змилосер­диться': "Жовтень сердився. // Змилосердився. // Впав Дощем" (Кудрик // Дзін. – 1994. – №10. – с. 11); "... Небо сірих дахів // Дивиться як Одчи-


ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том V. 5/2009


Няє Віконниці Вересень" (Мельників, с 51). Оз­накою ідіостилю Л. Мельник є персоніфікація назв місяців (фіксуємо 8 метафор): "Човгав Проспек­Том худими ногами // Серпень У жовтім плащі кришнаїта" (Мельник, с 80); "Накриває лис­топад Широким рясним парасолем / Сонцели-кий ліхтар" (Мельник, с72). Створені образи роз­ширюють гносеологічні межі поетичного сприй­мання світу, розкривають віртуальні глибини мов­но-естетичної природи мови загалом, актуалізу­ють її потенційні семи.

Систему наскрізних образів мовотворчості су­часників доповнює антропоморфна метафорика лексем "сонце", "зорі", "місяць", "небо", що нале­жить до тематичної групи "Космічний простір", становить ідейно-естетичне ядро ідіостилю І. Ан-друсяка, В. Балдинюк, О. Галети, М.-М. Ізбен-ко, Р. Мельниківа, Б. Микити і входить до худож­ньо-образної парадигми "місяць, небо, зірка -> Людина": "... Сонце одягає Маску місяця щоб зігріти ніч..." (240, с 105): "Намалювало сонце Писанку // І Нарекло Її: "Земля"" (Федорак // Дзвін. - 1993. - №2-3. - с 18); "Місяць Повільно // о край неба Врізався // долоню Бинтує Хма­ринами" (Андруск // Кальміус. - 1999. - 1(5). -с 17); "Беззубі Зорі плачуть І Сміються..." (Павлюк // Київ. - 1995. - №4-5. - с 88); "Чому це Небо просльозилося? // Журавлик в око за­летів?" (Федорак // Дзвін. - 1993. - №2-3. - с 18). Дев’яностівці створюють персоніфікова­ний малюнок тексту з використанням висловів, що віддзеркалюють реалії радянського життя, власне ідеологізованої соціалістичної картини світу: "А збуджене Небо // на скрипці Грає // вальси пробуджених мас" (Соловей // Кальмі­ус. - 1999. - 1(5). - с. 24).

З-поміж ключових слів, що репрезентують тематичну групу "Явища природи", в українській поезії досліджуваного періоду семантико-смис-лової модифікації набувають лексеми, що входять да складу художньо-образних парадигм "дощ-, сніг-, вітер-, хмара-, туман-, роса-, віхола-, грім-, блискавиця -> Людина": Дощ лютує. Дощ вес­Ну Батожить. // І світові Наказує: пливи!" (Ан-тонишин // Сучасність. - 1996. - №1. - с.7); "Сніг Кричить Дахами й шибами, // Затуливши вітром рот..." (Федорак, с 39). Специфічною властивістю поетичного мовлення 1990-х є де-конструктивна гра з узуально-"стертими" мета­форичними образами з метою подолання авто­матизму, тиражованості сприймання читачами по­етичного висловлювання. Найчастіше до вказа­ного стилістичного прийому вдаються Н. Нежда­на, М. Павленко, Р. Скиба: "Так довго Падав сніг... // Нарешті впав... Убився!" (Неждана, с 55);

Дощ іде. Один. Без парасолі. // Іде тобі на­зустріч, ніби я..." (Скиба, с 107); "Дощ упав Лицем на ясени..." (Скиба, с 15). Поновлення внутрішньої форми мовних метафор "падає сніг", "іде дощ", "падає дощ" призводить до утворення поетами-дев'яностівцями виразно-неповторного стилістичного почерку, незвичної манери письма. Автори створюють персоніфікований образ вітру через національно-тотожні елементи поведінки українців - крутити вуса, палити люльку, унаслі­док чого образ вітру набуває етнічні риси та звич­ки: "Вітер миється Волоссям, // Палить Люль­Ку, // Крутить Вус" (Павлюк // Київ. - 1995. -№4-5. - с. 91).

Антропоморфізація рослинного світу через ди-ференційні семи, що відбивають динамічну сфе­ру життєдіяльності людини, є однією з пріоритет­них у поезії дев'яностівців. Автори перебувають в полоні "мовно-естетичних знаків народної куль­тури". Емоційна пам'ять народнорозмовного слова накладається на пам'ять літературно-писемної традиції дев'яностівців, яка теж зазнає змін під впливом національно-мовної картини світу (за: 2, с 201, 215). Традиційно-художні парадигми "ка­лина-, тополя-, барвінок-, верба-, смерека, бере­за -> Людина" творчо адаптуються авторами кінця ХХ століття до умов нової лінгвоестетич-ної епохи, збагачуючись додатковими смислами: "Барвінок Подвір'ям Плете Собі сни кучеряві..." (Дичка, с 40); "Опадають - Моляться тополі" (Павлюк // Дзвін. - 1998. - №3. - с 84). Зрідка автори вказаного періоду здійснюють семантич­не наближення у напрямку "живе -> Живе", на­діляючи тваринний світ людськими характерис­тиками. Вказана ознака притаманна ідіолекту О. Волкової, О. Сливинського, Н. Федорака: "Ап­Лодують ворони Долонями чорними - // Кра­щий номер на "біс"! // А актора - Нема" (Воль-вач // Боян-97. - с 47).

Спостереження над функціонуванням лексем в індивідуально-авторських метафоричних кон­текстах засвідчує частотність вживання в ант­ропоморфному плані словодомінанти кінця ХХ ст. "місто". Сучасний поетичний дискурс є урбані­стично-орієнтованим, оскільки вказана лексема посідає одне з найважливіших місць в ієрархії образної системи 90-х. Автори літературного по­коління "постепохи" модифікують досліджувану лексему в семантико-стилістичному ракурсі "оживлення": "Місто ходить, бігає, їздить, // а Десь в підвалі під'їзду // Обхопила тиша колі­на..." (Зеленчук // Дзвін. - 1994. - №7. - с 15). Органічним складником урбаністичного пейзажу 90-х є мовно-естетичний образ трамваю. Сучас­ники "оживлюють" вказане поняття через невла-


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти


Стиві для його денотативного означення семи 'пла­че', 'кричить', 'бачить сни', 'тамує сміх': "... Трам­Ваї кричать // Кричать про розлуку" (Гніденко // Боян-97. – с. 235).

Тематичну групу "Неживі предмети" в ав­торській антропосистемі 90-х років минулого сто­ліття репрезентують лексеми "свічка", "годин­ник", "телефон", "панчоха", "стіна", "вікно", які по­стають стрижневими компонентами авторських метафор: "Дихає В потилицю Стіна. // Дивить­Ся На світ вимикачами" (Балдинюк, с. 42). Не­сподіваним та новаторським роблять власний сло­вовжиток дев'яностівці, поетизуючи реалію буд ен­ного світу "панчоха" через уособлення її живою істотою: "Чорна Панчоха стражда Одинокі­стю, // Зирка Сполохано з-попід дивану" (Бал-динюк, с. 51). Автори 90-х інтерпретують худож­ньо-образну парадигму "свічка-людина", що пла­че (помирає), у сучасному мовленні, відтворюю­чи усталені традиції української поетики: "А по­Ряд Гине Плаче свічка // Як серце скрапує дотла!" (Тимощук // Дніпро. – 1995. – №5-6. – с. 127); "Блискавка світ розкреше. // Трохи при­нишкне час. // Свічка помре, і вперше // Я не впізнаю вас" (Скиба, с.61).

Традиційний мотив вікон, що символізують відкритість або закритість внутрішнього світу людини, оновлюють у молодіжній поезії представ­ники традиційної течії О. Жук, П. Михайлюк, Р. Скиба: "Моє Вікно Тепер не світиться жур­бою, // Покірно Засинає В пізній час" (Михай-люк, с. 61); "Лише горить у темряві моє Вікно. // Воно Не спить. Воно тебе чекає" (Жук // Дзвін. – 1996. – №2. – с. 91).

2. Антропометафори, що утворилися за допомогою слів-конкретизаторів індивідуаль­них властивостей людської особистості (Си­вий, сонний, п’яний, сумний, оголений, ста­рий, босий, кволий, виплаканий, нечесаний, хворий, вагітний, застуджений Тощо), які сто­суються предметів, явищ природи, абстрактних категорій.

Великою частотністю у молодіжному субмов-ленні поетів-дев'яностівців позначені авторські антропометафори, в яких репрезентовані тради­ційно-потенційні семи слова "доля" – 'щаслива', 'сумна', 'квола', 'пропаща'. Митці 90-х по-новіт-ньому інтерпретують вказану норму української словесності: "Іде [доля] По встеленій зерном // Ріллі, де соляним стовпом мене залишила сто­ять. // Щаслива Чи лиха? – Моя" (Тучинська // Початки. – с. 292).

Ознакою ідіостилю вказаного періоду вважає­мо антропометафори, які містять сему 'сивий' (всього фіксуємо близько 26 метафор). Переваж-

Но автори кінця ХХ ст. образно означують за до­помогою вищезгаданої стилеми реалії "неживого світу", які постають у художніх парадигмах "вітер-, море-, даль-, дощ-, світло-, молоко-, зоря-, вікно-, осінь-, ніч -> Людська особистість": "Сиве Молоко" (Чекмишев, с.10); "Сивий Вітер" (Куд-рик // Дзвін. - 1994. - №10. - с.11); "Сиві Зорі" (Бондар, с 23); "Сивий Дощ" (Дичка, с.32). Імпліцитною ознакою семантичних змін у наве­дених прикладах є наближення та інтерференція сем за колористичною ознакою. У значенні "давнє" або ж того, "що щезає, закінчується", функціонує лексема "сивий" в ідіолектах А. Дні­стрового, І. Павлюка, Р. Скиби: "набрякають очі Сивим Лихом і довголіттям" (Дністровий, с 53). Вказані міфологеми народного світорозуміння транслюються у міжпоколінному відтворенні че­рез метафору, внаслідок чого вона постає експо­нентом національнототожних знаків, художньо-образного відтворення світу.

Автори 90-х років минулого століття вдають­ся до нормативно-образного означення серця за допомогою потенційно-диференційних сем 'сите', 'голодне', 'розіп'яте', 'сумне', 'нещасне', 'бідове', 'беззахисне': "серденько Нещасне І Бідове..." (Бондар, с 51); "Беззахисне Серце. Без - Все, що живе..." (Михайлюк, с 78); "Вчора було сер­це Сите // Сьогодні Голодне" (Коробчук // Дзвін. - 1997. - 2. - с 89). Очевидним є те, що народ­нопісенний і фольклорний компоненти орґанічно входять до семантичної структури авторських метафор поетів 90-х років минулого століття, ще раз стверджуючи думку про те, що національно-образні стереотипи подекуди зумовлюють мов­леннєво-творчу діяльність молоді.

Поети-дев'яностівці створюють інноваційно-образні художні парадигми "похід-, дощ-, небок­рай-, вічність-, вірш-, троянда-, відданість-, епі­центр-, проміння -> Людина" через потенційно-віртуальні семи 'знекровлений', 'хворий', 'прохво­рілий', 'застуджений', 'анемічний', 'зомлілий', 'в рубцях', 'в зморшках': "На імплікатор сосново­го лісу // Сонце кинуло Застуджене Про­міння..." (Дзюба // Київ. - 1996. - №5-6. - с 32); "Долання Хворих Епіцентрів, // І споглядання Мовчазне // Отруєних райцентрів" (326, с.22); "В ніч забинтуєш Знекровлений Вірш" (Олей-ко // Дзвін. - 1993. - №2-3. - с 2).

3. Антропометафори, ключовими слова­ми яких є маски-типажі, що образно характе­ризують людей, тварин, рослинний світ, явища природи і под. На означення вказаного різновиду метафори в науковій літературі набуває поширення лінгвостилістичний термін - "антономазія" (пор. 6, с. 173-176; 8, с. 197-233 ). Антропоморфна реп-


ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том V. 5/2009


Резентація етичних та мовно-естетичних понять в ідіолекті кінця ХХ ст. здійснюється шляхом ак­туалізації "худ ожньо-інтелектуального потенціа­лу імен-знаків світової культури" [5, с. 231]. Як особливі лексеми поетичного мовлення, вони свідчать про широке коло духовно-інтелектуаль­них орієнтирів сучасників, а також слугують за­собом когнітивної стимуляції читача. Л. Петрова підкреслює, що "будучи носіями інтелектуальної інформації, імена-знаки світової культури в поетич­ному тексті реалізують також свій художній по­тенціал: постають матеріалом для метафоричних та метонімічних перенесень, за рахунок морфо­логічних і фонетичних засобів, актуалізують ху­дожньо-стилістичні можливості своєї внутрішньої форми, отже, є знаками, що мають виразний ху­дожньо-інтелектуальний потенціал" [5, с. 232].

В художньо-образній системі дев'яностівців з-поміж імен світової, національної історії та куль­тури, типологізованих істот у поетичному дис­курсі виокремлюємо такі групи:

3.1. Метафоризація релігійних істот: "ходив Бог По горі // Сіяв мак у дворі // Божа мати Маки жала..." (Степаненко, с. 25);

3.2. М етафоризація імен-"вічних образів" світо­вої культури, героїв фольклорно-національного характеру, казкових персонажів: "Скажи, які у світі Дон Жуани // Моїх тендітних рук не цілу­вали?" (Башкирова // МВ. – с. 11); "Гайдама­ки-вітри калинові зашиють рани, // Та одна з них ніколи не заживе" (Павлюк, с. 18); "Три Баби-Яги Й Кощій Без ноги // Живуть в моєму Селі" (Павлюк, с.36);

3.3. Метафоричні контексти, ключовими сло­вами яких є імена відомих письменників та поетів: "Шевченковою Тополею стоїш ти посеред зли­Ви" (Павлюк, с. 57); "Там котляревщини іржа / / Шашкевича конфуціанство // Нам Котлярев-Щина Чужа, // Вельмималорозбірне панство! // Нечує-мирнівські Гріхи, буболіки, недогероїв!" (Процюк // Березіль. – 1998. – №1-2. – с. 6);

3.4. Метафоричне переосмислення імен істо­ричних постатей (правителів, філософів, науковців тощо): "…ти – Жанна Д'Арк, я – мудрий Лао-Цзи" (Бондар, с.31);

3.5. Метафоризація антропонімів, що відбива­ють професійну зайнятість людини: "Напишу тобі краплями дощу // Ніжного листа, // Лис­Тоноші Осені довірю" (Плаксій // ПЖ-98, с.94); "Сльозу останню теплий серпень втер, // у вирій відлетіли сподівання, // бо, як торік, ви­ходить на планер // Художниця Руденька – осінь рання" (Башкирова // МВ. – с. 14); Ку-тюр'є Зима // Диктує моду // Знов на білий колір" (Плаксій // ПЖ-98. – с. 92);

3.6. Метафоризація слів, що функціонують як конкретизатори соціального статусу людини: Тавро // Я стилo // Я бог знає яке потерча, // Бомж Небесних вокзалів, // Кав'ярень брунатий янгол" (Мельник, с. 7);

3.7. Антропометафоричні контексти, ключови­ми словами яких є слова, що характеризують вікові, статеві та родинні ознаки людини: "Місяць-Немовля, що гойдається в колисці..." (Лучків / / Дзвін. – 1998. – №11-12. – с. 101); "Сміється вишня заколисана – // Рожевощоке Немовля..." (Федорак // Дзвін. – 1993. – №2-3. – с.18);

3.8. Метафоризація слів-назв людей за їх пси­хічними або фізичними властивостями: "Вітер Качається по бруківці – розчавлений Шизоф­реник, // Жене сміття, обіймає хтиво нічних почвар..." (Поваляєва // МВ. – с.47); "Спокій – цей німий Параноїк – сміється до спин, що зни­кають у темряві..." (Дністровий, с. 40);

3.9. Метафоризація слів, що характеризують людину за етнічною належністю: "... Душ ри­бальських руйнуючи шлюзи, // Наповнюючи со­бою нічну акустику, // Русинки-русалки співа­ють блюзи..." (Жадан, с. 42).

4. Антропометафори, які у своєму складі містять слова-соматизми (назви частин тіла, внутрішніх органів людини). Частовживаними сло­вами актуалізованої групи української поезії 90-х років ХХ ст. є Очі, серце, долоня, кров, рука, губи, Плечі, пальці, тіло, нога, волосся, нерви, вухо, обличчя, коса, щока, мізинець, чуб, голова: "Життя // це перстень на Мізинці Долі" (Яро-севич // Дзвін. – 1998. – №5-6. – с. 87); "Чуби Розпатланого сонця // заплутались у гребнях гіллі" (Єрченко // Дзвін. – 1998. – №10. – с. 91); "Крізь Бороду Часу – гіркий і глибокий сміх" (Павлюк // Березіль. – 1996. – №5-6. – с. 7).

5. Антропометафори, які у своєму складі містять ключові слова – назви людських хво­роб та ушкоджень тіла (Рана, шрам, кашель, божевілля, інфекція, короста, епілепсія, шок, простуда, синець І под.): "Небезпечні Інфекції Щастя такі обіцяють розмови" (Процюк // Су­часність. – 1995. – №5. – с. 14); "Земне життя – лише Хвороба, // Чи сон, чи витіснення мрій..." (Го ркуша, с.16).

6. Антропометафори, які у своєму складі містять ключові усталені вислови, що ґрун­туються на власне людському самоозна-ченні, наближенні одних явищ, процесів, рис ду­ховного і фізичного життя індивіда й соціуму з іншими (Мертвий номер, мудрий зуб, спочат­ку було слово, хороший, якщо спить зубами до стіни, ятріти з сорому, копилити губи, віддавати честь, стояти навшпиньки, стояти


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти


На голові, копилити губи, сміятися на кутні Тощо), які зазнають власне авторського тлума­чення й індивідуально-мовного використання по­етами 90-х років минулого століття. Специфікою вказаних антропометафор є те, що вони стосу­ються не предметів і явищ довкілля, а здебіль­шого психологічних, біологічних, соціальних та індивідуальних аспектів людської особистості: "За Любов нас життя полюбить, // Сиво-жовто сміється із нас воно // І зелено Копилить губи" (Павлюк // Дзвін. – 1994. – №1. – с. 7); "Вітер Став навшпиньки // Вищає дзеркальна тиша, // Вслухаючись у дзвони серця..." (Столярова // Київ. – 1995. – №9-10. – с. 27); "Я дивлюсь, як Ятріє з сорому // Мокре сонце в вікні моїм" (Скиба, с. 206). Вдале перехрестя традиційних фразеологізмів та авторських смислових інтер­претацій надає можливість дев'яностівцям віднай­ти нові нюанси в семантиці поетичного мовлення кінця ХХ ст. Метафори цього плану демонстру­ють існуючу тенденцію в українській поезії 90-х років минулого століття до ускладненого (подвійно­го) образотворення. Останнє формує неповторно-індивідуальний худож ній почерк поетів-сучасників, призводить до неабиякого мистецького ефекту.

У межах виокремлених підсистем прослідко-вуються два типи індивідуально-авторських ант-ропометафор: а) авторські антропометафоричні контексти, що утворилися шляхом переосмислен­ня (доповнення, оновлення, заперечення і под.) традиційно-узуальних поетичних образів; б) влас­не авторські антропоморфізми, які характеризу­ються неповторністю, оригінальністю добору денотатів і відбивають оказіональну семантику.

Висновки. У ході наукових спостережень дійшли висновку: художньо-образне світобачен­ня сучасників має переважно антропоцентричний характер, оскільки саме людина зі своїми психо­фізіологічними особливостями постає онтологіч­ною основою для концептуалізації та семантико-стилістичної індивідуалізації світу у молодіжно­му поетичному мовленні досліджуваного періо­ду. Антропометафорична система української поезії 90-х років за своїм складом та характером є ґетероґенною, оскільки погляд на світ авторів кінця ХХ ст. та спосіб його індивідуалізації поча­сти оказіональний, почасти національно специфі­чний. Індивідуально-авторська антропометафо-рика 90-х є не тільки генератором нових семан­тичних смислів, змінюючи цим повсякденну мову і способи сприймання, пізнання світу, а функціо­нує як механізм передання і перетворення колек­тивних знань, як посередник між життєвим дос­відом конкретного індивіда і національно-мовни­ми канонами образного відтворення світу.

Антропометафорична система в українській поезії 90-х років ХХ ст. вміщує найбільшу кількість смислових інновацій (всього фіксуємо близько 871 контекстів), в яких неживі предмети, аксіоконцепти, явища природи збагачуються се­мою 'діє як людська істота', ключовими словами яких є лексеми "сміятися", "ходити", "дихати", "стояти", "дивитися", "грати", "рвати", "шукати", "гойдати", "спати", "сидіти", "чекати", "бігти", "тка­ти". З-поміж лексем-конкретизаторів індивідуаль­них властивостей людини (всього спостерігаємо близько 354 антропометафори) ключовими сло­вами ідіостилю поетів-дев'яностівців є лексеми "сивий", "сонний", "п яний", "сумний", "оголений", "старий", "босий", "кволий", "нечесаний", "вагітний", "застуджений", "хворий", "самотній", "щасливий", "блідий", "закоханий", "вродливий" та ін. Ключо­вими одиницями з-поміж слів-соматизмів (всьо­го фіксуємо понад 325 контекстів) є лексеми "очі", "серце", "долоня", "рука", "палець", "плече", "нога", "тіло", "волосся", "нерв", "вухо" і под. Показником мовного стилю поетів кінця ХХ ст. є маски-ти-пажі (нараховуємо понад 248 антропометафор). Образна актуалізація художньо-інтелектуально­го потенціалу імен-знаків світової культури свідчить про широке коло духовно-розумових орієнтірів сучасників, ключовими словами з-поміж яких є "Бог", "ніхто", "бомб", "панна", "ди­тина", "бешкетник", "параноїк", "магістр", "Будда", "Морозенко", "Гонта", "Баба-Яга", "чорниця", "ко­зак", "худ ожник", "листоноша" та ін. Меншою ча­стотністю характеризуються лексеми на позна­чення хвороб та ушкоджень людського тіла, сло-водомінантними з-поміж них є "рана", "шрам", "зморшка", "кашель", "рубець", "епілепсія", "боже­вілля", "інфекція", "шок", "простуда", "синець", "ко­роста" і под. Прикметою віршованої мови дослі­джуваного періоду є залучення поетами-дев'яно-стівцями до новітніх антропометафоричних кон­текстів висловів, що спеціалізуються на власне людському означенні. Це призводить до незвич­ної манери метафороутворень, винаходу автора­ми кінця ХХ ст. оригінальних форм і зображуваль­но-виражальних засобів. Порівняльний аналіз ста­тистичних показників вживання антропометафор у персональних стилях авторів (див. Таблицю 1) показав: найбільшу кількість антропометафор містять віршовані тексти В. Виноградова (фіксуємо 87 метафоричних контекстів), Р. Ски­би (84 метафори), І. Павлюка (77 метафор), В. Балдинюк, О. Галети, М. Кіяновської, Д. Ку-бая, Л. Мельник, Н. Федорака, О. Яковини (по­над 55 метафор). Тоді як антропометафора не є показником ідіостилю І. Андрусяка (12 метафор), Ю. Бедрика (6 метафор).


ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том V. 5/2009

Література


1. Болквадзе Б. И. Олицетворение как феномен речевого художественного мышления (на ма-тер-ле рус. и груз. лирики ХІХ в.) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. филол. наук : специальность 10.02.19 "Общее языкоз­нание" / Болквадзе Б. И.; Воронеж. гос. ун-т. – Воронеж, 1995. – 26 с.

2. Єрмоленко С. Нариси з української словес­ності (стилістика та культура мови) [Текст] : навч. посіб. / С. Я. Єрмоленко. – К.: Довіра, 1999. – 431 с. – ISBN 966-507-077-0.

3. Ковалёв В. П. Выразительные средства худож. речи [Текст]: уч-метод. пособие / В. П. Кова­лёв. – К.: Радянська школа, 1985. – С. 41-50.

4. Некрасова Е. Олицетворение как элемент ху-дож. стиля [Текст] / Е. Некрасова // Стилис­тика худ ож. литер-ры: Сб. науч. работ. – М.: Наука, 1982. – С. 34-45.

5. Петрова Л. Худ ожньо-інтелектуальний потен­ціал імен-знаків світової культури (на матер-лі поезій Ліни Костенко) [Текст] / Л. Петрова //

Молода нація : наук. альманах / гол. редак­тор О. Проценко. – Вип. 13. – К.: Смолоскип, 1999. – С. 231-243. – ISBN 966-7332-13-6.

6. Стилистика английского языка [Текст] / сост. А. Н. Мороховский, О. П. Воробьева, Н. И. Ли-хомерст и др.: учебник. – К.: Высшая школа, 1991. – 271 с.

7. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства) [Текст]: підручник для гуманітаріїв / А. Ткаченко. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 448 с. – ISBN 966-95249-0-3.

8. Хазагеров Т. Г., Ширина Л. С. Общая ритори­ка [Текст] : курс лекций для студентов вузов / Т. Г. Хазагеров, Л. С. Ширина. – Р. наД.: Фе­никс, 1999. – 320 с.

9. Чернейко Л. О. "Языковое знание" и концепту­альный анализ слова [Текст] / Л. О. Чернейко // Научные доклады филол. факультета МГУ. – Вып. 2. – М.: Филол. фак-т МГУ, 1998. – С. 19-51. – ISBN 5-7918-0014-2.


Використані джерела


1. Балдинюк В. Крамничка вживаних речей [Текст]: вірші / В. Балдинюк. – К.: Смолос­кип, 1999. – 68 с. – ISBN 966-7332-14-4.

2. Бондар А. Весіння єресь [Текст]: поезії / А. Боднар. – К.: Смолоскип, 1998. – 64 с. – ISBN 966-7332-04-02.

3. Боян. Поезія 95-96 [Текст]: антологія поезії / упоряд. В. Коломієць. – К.: Укр. письменник,

1996. – 286 с. – ISBN 0130-8483. – скор.
[Боян-96].

4. Боян. Поезія 97 [Текст]: антологія поезії / упо-
ряд. В. Коломієць. – К.: Ук р. письменник,

1997. – 271 с. – ISBN 0130-8483. – скор.
[Боян-97].

5. Горкуша О. Коло вікна [Текст]: вірші / О. Го ркуша. – К.: Смолоскип, 1995. – 101 с. – ISBN 0-914834-99-1.

6. Дичка Н. Дорога [Текст]: поезії / Н. Дичка. – К.: Смолоскип, 1996. – 94 с. – ISBN 1-889240-00-1.

7. Дністровий А. На смерть Кліо [Текст] : збірка віршів / А. Дністровий. – К.: Смолоскип, 1999. – 116 с. – ISBN 966-7332-16-0.

8. Жадан С. Цитатник [Текст]: поезії / С. Жа-дан. – К.: Смолоскип, 1995. – 62 с. – ISBN 0-914834-98-3.

9. Мельник Л. Еґо і центр [Текст]: поезії / Л. Мельник. – К.: Смолоскип, 1998. – 88 с. – ISBN 966-7332-02-0.

10. Мельників Р. Полювання на оленя [Текст] : поезії / Р. Мельників. – К.: Смолоскип, 1996. – 66 с. – ІSBN 0-914834-94-0.

11. Михайлюк П. Щось сталося [Текст]: поезії / П. Михайлюк. – К.: Смолоскип, 1995. – 125 с. – ISBN 0-914834-02-9.

12. Молоде вино [Текст]: антологія поезії / упо-ряд. Р. Семков. – К.: ТА 500, 2000. – 68 с. – ISBN 966-7332-41-1. – скор. [МВ].

13. Неждана Н. Котивишня [Текст] : поезії / Н. Неждана. – К.: Смолоскип, 1996. – 108 с. – ISBN 0-914834-96-7.

14. Павлюк І. Нетутешній вітер [Текст]: поезії / І. Павлюк. – Львів: Каменяр, 1993. – 110 с. – ISBN 5-7745-0546-4.

15. Початки [Текст] : антологія молодої поезії / упо-ряд. А. Бондар, Л. Коломієць, Н. Медведовська, Р. Харчук. – К.: Смолоскип, 1998. – 328 с. – ISBN 1-889240-28-1. – скор. [Початки].

16. Привітання життя-94 [Текст] : антологія поезії / упоряд. М. М. Ільницький. – Львів: Каме­няр, 1995. – 111 с. – ISBN 5-7745-0657-6. – скор. [ПЖ-94].

17. Привітання життя-98 [Текст]: антологія поезії / упоряд. М. М. Ільницький. – Львів: Каме­няр, 1998. – 111 с. – ISBN 5-7745-0657-6. – скор. [ПЖ-98].

18. Скиба Р. Хвороба росту [Текст]: поезії / Р. Скиба. – К.: Смолоскип, 1998. – 240 с.

19. Сливинський О. Жертвоприношення великої риби [Текст]: поезії / О. Сливинський. – Львів: Каменяр, 1998. – 51 с. – ISBN 966-7255-54-9.

20. Степаненко О. Передчуття Авалону: Пісеньки для Михася [Текст]: / О. Степаненко. – К.: Смо­лоскип, 2000. – 76 с. – ISBN 966-7332-34-9.


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти

21. Федорак Н. Брудершафт із собою [Текст] : 22. Чекмишев О. На порозі хрещатого неба: [Текст]:
збірка віршів / Н. Федорак. - К.: Смолоскип, збірка віршів / О. Чекмишев. - К.: Смолоскип,

1997. - 94 с - ISBN 1-889240-30-3. 1996. - 80 с. - ISBN 1-889240-23-1.

Ещенко Т. А.

АНТРОПОМЕТАФОРА КАК СТИЛЕВАЯ ДОМИНАНТА УКРАИНСКОЙ ПОЭЗИИ 90-Х ЛЕТ ХХ ВЕКА

В статье освещается своеобразие идиостиля украинских поэтов конца ХХ века сквозь призму антро-пометафоры как одного из семантических типов метафоры-оживления. Осуществляется классификация ключевых слов, которые входят в антропометафоричних контексты, по лексико-семантическому принци­пу. Выясняется влияние творчества поетов на формирование стилистики современного украинского язы­ка.

Ключевые слова: Антропометафора, идиостиль, ключевое слово, художественно образная пара­дигма.

Jeshchenko T. A.

ANTHROPOMETAPHOR AS A STYLISTIC DOMINANT OF THE UKRAINIAN POETRY OF THE 90S OF XX CENTURY

The specificity of individual style of Ukrainian poets at the end of the 20th century in the light of antropomerogical metaphor as one of semantic types of personificationis disclosed.

The classification of key words whicl are a part of antropometaphorical contexts is realized on the basis of lexical and semantic principle. The influence of poets, language creativity on the modern Ukrainian language stylistics is considered.

Key words: Antropomerological metaphor, individual style, key word, literary paradigm.

Надійшла до редакції 20 Листопада 2009 Року



71 ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том VІ. 6/2010

УДК 81' 373.7=133.1