Головна Філологія Вісник Донецького інституту соціальної освіти ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА ТЕМАТИзАЦІЇ ТРАНСКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ В РОМАНІ Ф. ЧІНА «ХАйВЕй ГАНГА ДІНА» (1994): ТРАНСЦИВІЛІзАЦІйНА ПЕРСПЕКТИВА
joomla
ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ ЯК ОСНОВА ТЕМАТИзАЦІЇ ТРАНСКУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ В РОМАНІ Ф. ЧІНА «ХАйВЕй ГАНГА ДІНА» (1994): ТРАНСЦИВІЛІзАЦІйНА ПЕРСПЕКТИВА
Філологія - Вісник Донецького інституту соціальної освіти

В. В. СЕЛІГЕй,

Старший Викладач кафедри порівняльної філології

Східних та англомовних країн

Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара

У статті вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено компаративний аналіз образної системи роману Френка Чіна «Хайвей Ганга Діна» в аспекті співвідношення з китайським літератур­ним каноном. У центрі дослідження - проблема своєрідності тематизації сіно-американської іден­тичності, висвітлення універсальних стратегій та прийомів тематизації гібридної ідентичності. Ана­ліз маловивченої проблеми інтертекстного зв’язку сучасного англомовного твору з китайським ка­ноном дозволяє побачити нові виміри змісту в романі Ф. Чіна, обумовлені транскультурною поети­кою цього твору.

Ключові слова: китайсько-американська гібридна ідентичність, образна система, інтер-Текстуальність, Транскультурна Поетика.

Р

Оман «Хайвей Ганга Діна» («Gunga Din Highway», 1994) по праву можна назвати енциклопедією сіно-американської гібридної ідентичності. У цьому творі пред­ставлено унікальну форму осягнення сіно-американської ідентичності як ради­кально полівалентної, спрямованої на додавання, синтез та дифузію елементів відмінних культурних та літературних традицій в унікальне ціле. Розбір своєрідності художньої реа­лізації такого світогляду має показати в новому світлі проблематику літературної творчос­ті мультикультурної (або транскультурної) доби. Зазначимо, що своєрідність американської культури й літератури наприкінці ХХ ст. у зв’язку з її багатокомпонентністю, неодноразо­во привертала увагу дослідників. На сучасному етапі нам відомі дослідження В. Соллор-за, Д. Голлінджера, М. Ю. Епштейна, Н. О. Висоцької, в яких представлені відмінні схеми осягнення світоглядної моделі, що є основою творчого методу Ф. Чіна та інших письмен­ників, що звертаються до питання гібридної ідентичності. Зокрема пропонуються концеп­ції космополітизму [1, c. 5], транскультури [2, c. 328], мультикультурного плюріверсуму [3, c. 6]. Роман «Хайвей Ганга Діна» не потрапляв у коло уваги ані американських, ані зару­біжних дослідників, що, ймовірно, пояснюється виразною експлікацією гібридності творчо­го методу, що вимагає від читача та критика компетентності в двох далеких філософсько-естетичних традиціях - китайській та західній.

Ядро образної системи роману - три сіно-американці, які втілюють відмінні спосо­би самоідентифікації й самореалізації в транскультурному просторі: Бенні Хань (Лю Бей), Уллісс Гуань (Гуань Юй), Дієго Чан (Чжан Фей). Провідна риса цих персонажів - множин­на атрибуція, коли персонаж може бути співвіднесений як із західною, так і східною лі­сіВ. В. Селігей, 2011

194

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Тературною традицією. Інакше кажучи, ці персонажі існують у транскультурному просто­рі, що примушує нас запропонувати поняття транскультурної ідентифікації. Спираючись на концепції транскультурної чуттєвості, сформульованої в працях М. Епштейна, постколоні-альної ідентичності, що розробляється Х. Бхабхою та Г. Ч. Співак, а також перформативної ідентичності, запропонованої Дж. Батлер, що вказує на динамічний характер ідентичності, зміст якої проявляється або в діях, або в перформативах-висловлюваннях, що мають харак­тер дії, та може бути усвідомлена тільки виходячи з дієвості [4, c. 305]. Безупинне «прочи­тання» відмінних культур, яке практикують герої протягом дії роману (подорожуючи Євро­пою та Америкою, кварталами чорних, елітними вечірками, музичними фестивалями, га-вайськими маєтками), та запозичення, освоєння різних культур є відображенням творчого методу письменника, який, на нашу думку, найкраще визначається терміном «транскуль­турна ідентифікація», тобто динамічний безупинний процес уточнення та еволюції іден­тичності шляхом запозичення та трансформації елементів відмінних культур, які, знаходя­чись у стані взаємодифузії та інтерференції, складаються у транскультурну цілісність. Голо­вним засобом здійснення такої ідентифікації в романі «Хайвей Ганга Діна» слід вважати ін-тертекстуальність.

Термін «інтертекстуальність», як загальновідомо, поширився в літературознавстві з виходом праці французької дослідниці Ю. Крістєвої «Бахтін, слово, діалог і роман» (1967).

Ю. Крістєва використовує цей термін для позначення спектра міжтекстуальних відно­син, стверджує, що будь-який текст завжди є складовою частиною широкого культурного тексту і пропонує розглядати будь-який текст як відкриту структуру. Ю. Крістєва зазначає, що «будь-який текст будується як мозаїка цитації, це результат вбирання і трансформації ін­ших текстів» [5, c. 97]. Тобто текст постає як відповідь на попередні тексти, і насичена пос­тійними посиланнями на них. Новостворений текст, у свою чергу, становить основу майбут­ніх текстів. Будь-який текст постійно співвідноситься з іншими текстами, веде з ними діалог, орієнтується на контекст. У подальшому концепція інтертекстуальності набуває розвитку в працях М. Ямпольського, який виділяє три підвиди інтертекстуальності, на особливу увагу серед яких заслуговує найбільш близьке до концепції М. М. Бахтіна розуміння інтертексту-альності як діалогу культур [6].

У другій половині XX ст. термін отримує широке поширення завдяки теоретичній са-морефлексії постструктуралізму і художній практиці постмодернізму, для якого характер­на цитатність. Інтертекстуальність тлумачиться постструктуралістами Т. Бартом, М. Ріффа-тером, М. Грессе, Ш. Грівелем та іншими як ототожнення свідомості людини з письмовим текстом: історія і культура, філософія та література, суспільство і люди – все читається як єдиний глобальний текст, тобто інтертекст [7, c. 225]. Філософи наголошують, що існуван­ня інтертексту передбачає знищення кордонів між письмом і всім, що лежить за його меж­ами (світ, життя, мова, історія, свідомість) [7, с. 226]. Світ стає космічною бібліотекою, не­скінченним, безкрайнім текстом. Отже, уявлення про простір існування тексту як семіос-феру, а інтертекстуальність як вид взаємодії тексту та інтертексту дозволяє нам розгляда­ти діалог з кіномистецтвом та залучення візуальних образів до художнього тексту як прояв інтертекстуальності. У цьому світлі інтертекстуальність слід розуміти як необхідну складо­ву транскультурної свідомості та взаємодії культур при формуванні гібридної ідентичності.

Інтерференція знаковості та образності відмінних культур, наявна як у транскультур-ній ідентичності, так і в транскультурному образі світу, в якому вони живуть, розвивається у центральній темі взаємодії китайської, американської та сіно-американської ідентичнос­ті, а також ускладнюється та поглиблюється додатковими мотивами – завдяки яким тема-тизація сіно-американської ідентичності набуває динамічної життєвості, що уникає остаточ­ного визначення.

Вивчення інтертекстуальності роману «Хайвей Ганга Діна» потребує саме компарати­вістського, трансцивілізаційного підходу, оскільки тільки у такий спосіб можливо описати транскультурну ідентичність, що покладена в основу твору.

Щоб одразу виявити «китайське коріння» у структурі ідентичності, що становить осно­ву роману, слід розглянути такий ключовий елемент образної системи, як іменування героїв.

Виразною рисою китайської літературної традиції є прискіплива увага до іменування персонажів. Є. М. Мелетинський, характеризуючи літературу Давнього Сходу, зазначає, що

195

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Характерна для первісного мислення дифузність, або синкретичність, може проявлятись у нечіткому розрізненні суб’єкта та об’єкта, матеріального та ідеального [8, c.165]. Один із способів такого втілення - це поєднання в єдине ціле предмета та знака, речі та сло­ва, істоти та її імені. Найпереконливішім та найбільш доречним прикладом може служити «Сон в червоному теремі» («£і^Щ£» ~ЩЩ~^-, 1784). Імена головних персонажів енцикло­педії китайського традиційного сімейного побуту - Цзя Бао-юй (MifezE), Лінь Дай-юй (ШШ 3l), Сюе Бао-чай (ШзІ^Х) - завдяки повторенню ієрогліфів «бао» й «юй» розповідають іс­торію складних взаємин, сповнених метафоричного змісту. Перше ім’я, що може бути роз­шифроване як «Фальшивий дорогоцінний нефрит», нагадує про незвичайне походження головного персонажа, який подається як втілення дорогоцінного каменя, яким колись Нюй-ва лагодила небозвід. Це значення пояснює особливості характеру героя, який не здатен сповідувати загальноприйняті цінності та тяжіє до романтики, та визначає положення цьо­го героя у каноні літературних образів, пояснює його місце в системі традиційних уявлень про світобудову. Образ Уліса Гуаня також має подібну співвіднесеність, яка, однак, локалі­зується й в імені, й в прізвиськах героя. Прізвище Гуань - це пряма вказівка на Гуань Юя ( ЗкШ), Одного з трьох героїв «Трицарства» («НШйШ^С », %?~ШФ, XIV ст. ), якого вшано­вують як божество підприємців, письменників, воїнів та шахраїв. У цілому постать Гуань Гуна (^к^, Kwan Kung) може бути зіставлена з давньогрецьким Гермесом, що, як загаль­но відомо, з розвитком торгівлі стає богом-заступником торгівлі, а також спритності, обма­ну і навіть злодійства. Крім того, Гермес - покровитель юнацтва, атлетів, бог гімнастики, що певним чином співвідноситься з військовою спрямованістю Гуань Юя. Визначення особис­тих рис персонажа та натяк на його долю - це істотна складова імен героїв у китайській лі­тературній традиції. Доля Цзя Бао-юя, зокрема, стає зрозумілою при зіставленні його іме­ні з іменами центральних жіночих персонажів «Сну в червоному теремі». В імені Лінь Дай-юй, ієро гліф «нефрит» є третім, як і в імені Цзя Бао-юя, що підкреслює близькість, спорід­неність характерів цих героїв, натякає на глибину та справжність, взаємність їхнього любов­ного почуття. З Сюе Бао-чай його пов’язує другий ієрогліф, початковий в імені (перший іє­рогліф - це прізвище), значення якого сприймається як пов’язане з родинним статусом. До­датковий, графічний натяк на те, що Цзя Бао-юй створить родину з Сюе Бао-чай - це ради­кал «дах»: ідеограма «бао» (з?) тлумачиться як «нефрит під дахом». Отже, імя Цзя Бао-юя передрікає йому любов з Лінь Дай-юй та одруження з Сюе Бао-чай. Схожу функціональ­ність можна знайти й в іменуванні героя «Хайвея Ганга Діна» Уллісса Гуаня. Уллісс Гуань вті­лює ключову особливість свого давньогрецького тезки - хитромудрість, яка проявляється у вмінні сіно-американського Уллісса розв’язувати конфліктні стани словами. У долі Уллісса є виразні мотиви одіссеї, втілені у назвах частин роману «World», «Underworld», «Home»: перш ніж дістатися дому, він довго подорожує «цим» та «тим» світами. Цей «європейський зміст» доповнюється «китайським змістом», що співвідноситься з прізвищем Гуань, яке пе­редрікає цьому героєві безліч конфліктних ситуацій та суперечок, що починаються просто з дитинства. У часи японсько-американського конфлікту, коли Улліссу було 6-7 років, він мав пояснювати кожному незнайомцю, що він не японець, а китаєць. Слід згадати дослідження Н. О. Висоцької, в якому обстоюється ідея емблематизації асиміляційної тенденції в мотиві імені як прояв архаїко-міфологічної віри в магічні якості імені [3, с 309].

Історія Уллісса Гуаня дається пізніше в ретроспективі, а спершу читачу пропонуєть­ся знайомство з його батьком, Лонгменом Гуанем, актором, чиє амплуа «Четвертого Сина Чарлі Чена» та «Китайця, що вмирає», також має украй важливе значення з точки зору те-матизації сіно-американської ідентичності. Цей герой веде оповідь про творіння світу ки­тайської ідентичності у вступній частині роману, що має назву «Творіння» [9, с 2]. Його ім’я повідомляє про важливу роль цього персонажа не тільки буквально, але й шляхом алюзії на героя роману Ф. Чіна «Дональд Дак» - Бригадира Гуаня (Foreman Kwan). Цей персонаж, як і його тезка, є спадкоємцем китайської ментальності та творцем на її основі медійного варіанта сіно-американської ідентичності. Ці образи відображають важливий етап у «пере­суванні» китайської ментальності на захід - коли китайські іммігранти, яким ще близька їх рідна культура, ще відчувають зв’язок з Китаєм і черпають з нього сили. Саме таке самовід­чуття було характерним для китайських іммігрантів, на думку сучасної американської до­слідниці історії китайської імміграції Л. Лов [10, с 64]. На гібридну свідомість такого роду вказує поєднання західного імені зі східним прізвищем.

196

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Перш ніж звернутись до детального аналізу образної системи роману, необхідно роз­глянути епіграфи. Відповідно до роздумів французького постструктураліста Ж. Женетта, па-ратекстуальна функція епіграфа надзвичайно важлива для розуміння тексту, а те, що Ф. Чін оздоблює текст роману чотирма епіграфами, вказує на те, що їх пояснювальна функція має велике значення для розуміння твору. Розглядаючи ці епіграфи в цілому, ми бачимо, що їх завдання – ввести читача у простір тексту, визначити доволі складні напрями, канали розу­міння, які проведуть читача до осягнення змісту. Як зазначає Ж. Женетт, епіграф, що є об­рамленням тексту, розширює його межі, забезпечує присутність тексту в реальному світі, гарантує його рецепцію [11, с. 1]. На нашу думку, епіграф покликаний надати певний ключ до знакової системи твору, співвіднести текст з дискурсними практиками та кодами (у ви­значенні П. де Мана). Завдання паратексту в тому, щоб визначити межу між реальним сві­том і світом вигаданим, і в тому, щоб стати свого роду початком, який дозволить читачеві або увійти у світ книги, або відкинути його. Це особлива зона між текстовою і позатексто-вою реальністю, зона, немов спеціально призначена для безпосереднього впливу на чита­ча [11, с. 2].

Найпомітнішою особливістю епіграфів до роману Ф. Чіна є те, що два з них взяті з кіно­стрічок, знятих за мотивами відомих літературних творів. Це другий епіграф – слова, які ви­голошує герой кінофільму «Атака легкої бригади» (1936), та третій – фрагмент поеми Р. Кі-плінга «Ганга Дін», за якою було знято однойменну кінострічку в 1939. Спільна особливість цих творів кіномистецтва – історична неточність заради захопливого сюжету. Ймовірно, що для Ф. Чіна ці стрічки стали взірцем художньої містифікації, свого роду західною варіаці­єю на тему мистецтва містифікації, викладеного в «36 Стратагемах», анонімного твору, по­ширеного в Китаї з ІІІ ст. до н. е., в якому метафорично викладено секрети здобуття воєн­ної перемоги.

Епіграфи до роману «Хайвей Ганга Діна» також слугують для визначення місця ро­ману відносно інших шедеврів сіно-американської літератури, зокрема романів Дж. С. Вонг «П’ята китайська дочка» (The Fifth Chinese daughter, 1950) та Е. Тан «Клуб веселощів та вда­чі» («The Joy Luck Club», 1989).

Чотири епіграфи послідовно розкривають структуру уявлень Ф. Чіна про будову сіно-американської ідентичності та надають орієнтири для тлумачення інтертекстуальних зв’язків роману «Хайвей Ганга Діна».

Перший з епіграфів – це цитата з твору Б. Л. Сунг «Гора Золота» (Mountain of Gold, Macmillan, 1967), дослідження історії китайської імміграції в Америку, яку прийнято вважа­ти працею, що започаткувала наукове вивчення азійсько-американської проблематики. Го­ловна ідея цієї книги – твердження та переконливі докази того, що китайські емігранти зро­били дуже великий внесок в розбудову промисловості, сільського господарства та тран­спортної системи, були конкурентоспроможною та міцною спільнотою, яка швидко при­стосовувалася до будь-яких умов та будь-якого зовнішнього ставлення та завжди досягала своєї мети [12, с. 4]. Фрагмент цієї книги як епіграф має вказувати на те, що твір Ф. Чіна пре­тендує на більшу частку правдивості, ніж ті твори, в основі яких лежить «орієнталістська» ідентичність.

Тема орієнталізму, започаткована Е. Саїдом, має надзвичайну важливість для Ф. Чіна. Концепція Е. Саїда полягає в тому, що образ Сходу, сформований у західній свідомості, не відповідає справжньому сходу, а співвідноситься з уявленнями західної людини про «ін­шого». Однак цей вигаданий образ «Орієнту», як зазначає Е. Саїд, є корисним для взаємо­дії Сходу й Заходу: як основа, на якій будуються подальше розуміння та взаємодія [13, c. 7].

На нашу думку, фрагмент дослідження Б. Л. Сунг має вказати читачеві на об’єкт зобра­ження, радить йому придивитись до фактів історії китайської імміграції, залишаючи осто­ронь коментарі щодо творчого задуму письменника. Засудження сіно-американської іден­тичності, в основі якої лежить орієнталізм – це одна з провідних рис художньої та публіцис­тичної творчості Ф. Чіна. Однак він пропонує не відмову від міфотворчості, а іншій варіант міфу про сіно-американців, який не затінює, а навпаки, пояснює сіно-американську іден­тичність. У межах епіграфів до роману «Хайвей Ганга Діна» вже наявний натяк на зміст цієї міфології.

Другий епіграф – це репліка одного з героїв кінострічки «The Charge of the Light Brigade» («Атака легкої бригади», 1936), знятої за мотивами історичної поеми А. Теннісона

197

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

(1854). Слова американського військового про повагу до уряду, що складається виключно з чоловіків, уряду, що після прийняття рішення обов’язково його дотримується, натякають на те, що Ф. Чін вважає чоловічу твердість ключовою особливістю сіно-американців, на від­міну від літературної традиції, започаткованої Е. М. Ітон, що постулює як провідні риси ки­тайської ідентичності жіночність, пасивність та м’якість. Цей епіграф, як далі підтверджуєть­ся у композиції роману, є першим натяком на виключно китайську складову творчого мис­лення, яке сформувало роман «Хайвей Ганга Діна». Це так зване «стратагемне мислення», свідоме використання тактичних та стратегічних принципів і прийомів, сформульованих у «36 стратагемах» – трактаті про таємні прийоми досягнення мети невідомого автора, поши­реного в Китаї з ІІ ст. до н. е. [14]. Китайські стратагеми пов’язують можливість досягнення мети з підтриманням та використанням гармонічного поєднання першоелементів. Завдяки цьому стратагеми набувають глибокого змісту та універсального значення. Для Ф. Чіна це спосіб узагальнення особистого досвіду та водночас художній прийом, який дозволяє спів­віднести думки та вчинки персонажів з китайським традиційним світоглядом. Стратагемне мислення розуміється Ф. Чіном як ідеал чоловічого світобачення, отже, згадка Ф. Чіна про чоловічу стратегію у політиці або у військовій справі завжди є для нього вказівкою на 36 стратагем. Твердження про неухильне прямування до поставленої мети може бути прийня­те як основа творчої діяльності: стратагеми постають як організуючий принцип, що пов’язує між собою окремі частини фабули та сюжету, формує підтекст твору.

Третій епіграф – це уривок поеми Р. Кіплінга «Ганга Дін»(1892), поеми, в якій ведеть­ся оповідь від особи англійського солдата, якого рятує індієць, але сам вмирає. Англієць усвідомлює, що Ганга Дін мав вищі моральні та духовні якості й більшою мірою заслуго­вує на життя, ніж він. Такий епіграф має подвійне значення. Ганга Дін, з одного боку уосо­блює ідеал асиміляції, він – індієць, стає на бік англійців в англо-індійській війні, при цьо­му він усвідомлює, що його життя менш цінне, ніж життя англійця. Другий бік цього обра­зу – сила його характеру та високі духовні якості, які, притаманні йому від народження а не набуті шляхом вестернізації, адже англієць – «гірший за нього». У світлі цього проясню­ється ідея, яка лежить в основі тематизації сіно-американської ідентичності в романі: сіно-американську ідентичність не слід розглядати як результат асиміляції або вестернізації, як відмову від власного на користь кращого, наслідування варварів цивілізації, це – адекват­не існування у транскультурному просторі. Зазначимо й те, що іронія та трагізм вірша Р. Кі-плінга, обраного епіграфом до роману створюють простір для широкої інтерпретації змісту роману, підсилюється ефект відкритості тексту, зокрема постає питання про рівновагу між глобалізацією та локалізацією, як процесами, які проходять у внутрішньому світі героїв ро­ману.

Четвертий епіграф, а точніше авторська замітка (author’s note) – переказ одного з най-відоміших космогонічних міфів китайської традиції, що оповідає про те, як світ та космос народилися з тіла прадавнього велетня Пань-гу. Антропоцентрична космогонія – це натяк на природу сіно-американської ідентичності, в основі якої лежить образ Чарлі Чена, жіноч­ного детектива-китайця, головного героя книжок Е. Д. Біггерса, який потім з’являється в не­численній кількості вистав та кінострічок, та сприймається як «перший сіно-американець» – прообраз, на основі якого сформувалося стереотипне уявлення про китайських іммігрантів та їх нащадків. Переказ міфу про Пань-гу покликаний визначити роман «Хайвей Ганга Діна» як спробу китайської рефлексії з приводу сіно-американського орієнталізму. В розділі «Тво­ріння» будуть іронічно зіставлятися образи Чарлі Чена, Анлауфа Лорана («білого» актора, який довго виконував роль Чарлі Чена), Ісуса Хріста та Пань-гу, завдяки чому буде сформо­вано портрет сіно-американської ідентичності за законами китайського літературного ка­нону – портрет, персонажі та події якого мають місце в традиційній світобудові та співвід­носяться з героями минулого.

Однак цим зміст епіграфа про Пань-гу не вичерпується. Доволі простий інтертек-стуальний зв’язок між романом Ф. Чіна та китайським літературним каноном усклад­нюється тим, що Ф. Чін не перший сіно-американський письменник, що використовує міф як епіграф. Читач сіно-американської літератури одразу згадає твір Е. Тан «Клуб ве­селощів та вдачі», тексту якого передує епіграф, в якому викладено міф, створений ав­торкою роману, де розповідається про китайську іммігрантку, яка мріяла про кращий

198

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

Талан для своєї майбутньої дочки: вона розмовлятиме довершеною англійською, чес­ноти її майбутнього чоловіка не визначатимуться відповідно до того, наскільки голосно він відригує повітря.

Паратекстуальна роль епіграфів до роману «Хайвей Ганга Діна» покликані визна­чати контекст, в якому слід розуміти зміст роману. Провідні його складові – історія сіно-американської імміграції, пост-колоніальний досвід, китайський літературний канон, сіно-американська література. Такий контекст є необхідним для здійснення головного завдання твору – тематизувати особисте уявлення про зміст та природу сіно-американської ідентич­ності як системи уявлень, що неодмінно міфологізує дійсність, не відриваючись від гене­тичної китайської ідентичності, а розширюючи та збагачуючи її новим розумінням.

Назва вступної частини роману «Хайвей Ганга Дін» «Творіння», подібно до міфу про Пань-гу, що виконує функцію епіграфа, створює множинні, різноспрямовані алюзії: на ки­тайські та християнські космогонічні міфи та на роман Дж. С. Вонг «П’ята китайська дочка» («The Fifth Chinese daughter»,1950). Перша глава цього роману має назву «Світ був мо­лодий» [9, р. 1]. Така назва є загальнозрозумілою алюзією на християнську космогонію, ніби запрошенням читача увійти в «китайській» світ. Ф. Чін переслідує ту саму мету, що й Дж. С. Вонг – ввести читача у сіно-американський світ. Однак їхні уявлення про цей світ дуже відмінні. Для Дж. С. Вонг – це декілька кварталів чайнатауна, овіяні уявною романтикою та підкорені католицизмом а для, Ф. Чіна – це цілий світ, міфологічна модель якого іронічно переосмислює ідею християнізації китайців.

Поза сумнівом, образ чайнатауна, представлений у романі Дж. С. Вонг, є чи не каноніч­ним для сіно-американської літератури, отже, він вимагає прискіпливої уваги. Чайнатаун у баченні Дж. С. Вонг постає як частина Китаю, дивом перенесена в Сан-Франциско:

Невелика, компактна (декілька кварталів у кожному напрямку) місцина, обличчям До метушливої затоки у свого підніжжя. Над вузькими тісними вулицями кожну чверть години лунає дзвін прекрасного собору Милості Господньої; туристи та шукачі рідко­Стей з престижних магазинів за якихось декілька хвилин можуть дістатися пішки до Серця Старого Китаю [15, p. 1].

Цей уривок є характерним прикладом сіно-американського орієнталізму, коли справ­жній Схід замінюється на «Орієнт» – образ, створений західною уявою, що «підлещується» до західного реципієнта. Домінування Заходу, «білий расизм» [16, р. 133], втілюється в по­вторюваному наголошенні на незначних розмірах чайнатауна та згадуванні того, що над чайнатауном розносяться звуки дзвону з католицького собору.

Ф. Чін починає тематизацію сіно-американської ідентичності у кардинально іншій спосіб. Головне в ньому – образи людей, акторів, які створюють медійну кіноверсію сіно-американської ідентичності. Для Дж. С. Вонг китайська імміграція – це християнізований чайнатаун, ззовні екзотичний район американського міста, який прагне до подальшої вес-тернізації. Для Ф. Чіна в центрі буття китайських іммігрантів та їх нащадків знаходиться про­цес створення стереотипів, які заміщують справжні знання про схід та про сіно-америку, а саме опис акторів, які претендують на роль Чарлі Чена.

Я не виглядаю надто старим, серед синів Чена я виглядаю наймолодшим, й хочу Бути першим китайцем, який зіграє Чарлі Чена в кіно. Кей виглядає й грає як старик, й з віком він все більше нагадує іноземця. Не китайського іноземця. Щось на зразок європей­Ця з псевдо-британською вимовою. Бенсон просто занадто скрипить. А Віктор виглядає Жахливо та загубив свій талант [9, p. 3].

Цей опис, на перший погляд, не має нічого спільного ані з східною, ані з орієнтальною екзотикою. Однак ці роздуми китайського кіноактора, що збирається провідати білого кі­ноактора, який виконував ролі китайців, дозволяють побачити основу сіно-американської ідентичності – грати за чужими правилами, щоб добитись власної мети, створювати пере­конливу ілюзію, що захоплює увагу та надає простір для існування. Тобто це різновид стра-тагемного мислення, яке розуміється як основа сіно-американського світогляду, й та сама генетична спадщина, що пов’язує сіно-американців з Китаєм.

Проблема зв’язку між чайнатауном та Китаєм також вирішується на перших сторінках одного й іншого творів.

199

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

У другому абзаці свого твору Дж. С. Вонг наголошує на близькості чайнатауна до Ки­таю:

Той самий Тихий океан омиває береги двох світів, відчутний зв’язок між старим та Новим, минулим та майбутнім, Орієнтом та Оксідентом [15, р. 2].

Ф. Чін відповідає на це наголошенням на тому, що між Китаєм та Америкою пролягає величезна відстань.

Летіти з Голівуду до Китаю на китайському літаку компанії «Пан Американ» дуже й дуже довго. Я ніколи не літав, ніколи не повертався до Китаю…[15, р. 3].

У двох романах однаково наголошується, що між героями та Китаєм пролягла ве­личезна відстань, як у прямому, так і в переносному значенні. У «П’ятій китайській доч­ці» здійснено спробу подолати цю відстань шляхом наголошення на тісному, відчутному зв’язку між чайнатауном та Китаєм. Для ідентичності, зображеної в романі «Хайвей Ганга Діна», ця відстань позбавляється «поділяючого» значення, все китайське, яке могло зберег­тися у свідомості сіно-американських персонажів, має здатність без відчутного зв’язку з Ки­таєм. У романі «Хайвей Ганга Діна» наголошується на умовності простору, в якому розгор­тається дія, – це світ, створений сучасною транскультурною свідомістю, де все поруч, все взаємопроникає, і зв’язок з певною місцевістю не є ключовим для визначення культурної приналежності.

Таким чином, у романі «П’ята китайська дочка» своєрідність сіно-американської іден­тичності визначається через її зв’язок з культурою Китаю, а в романі «Хайвей Ганга Діна» – через наголошення на унікальності сіно-американської свідомості як результату інтерфе­ренції багатьох культур. У вступній главі роману пояснюється, що персонажі активно запо­зичують та пристосовують для себе складові всіх культур, які їм зустрічаються. При цьому ключове значення надається не складовим, а способу їх по’єднання. Метафорою такої іден­тичності виступає мексиканська страва «чилі кон карне», спосіб приготування якої пояснює білий кіноактор, який виконував ролі китайців.

Перший персонаж, з яким знайомиться читач – Лонгмен Гуань, кіноактор-китаєць, який грає короткі ролі вмираючих азіатів, та зазвичай має одну з двох реплік – «Gee, pop» або «Gosh, pop». Він є оповідачем у вступній частині, отже, читач бачить сіно-американську ідентичність його очима: крізь призму недіючих стереотипів.

Зміст транскультурної ідентичності актуалізується через образи персонажів, які спів­відносяться з стереотипами, які належать до різних культур. Сіно-американський культур­ний універсум, актуалізований у романі, підлягає деконструктивістському осмисленню, по­стулюється «різоматичний» характер його стереотипізації. Перший, можливо, найбільш яскравий крок цього процесу – у портреті Анлауфа Лорана (Anlauf Lorane) – «білого» акто­ра, який виконував роль Чарлі Чена, на пенсії. Цей вигаданий образ певним чином співвід­носиться з постаттю В. Оланда (Warner Oland, 1879–1938), актора шведського походження, який грав роль Чарлі Чена «по-китайськи» та приніс велику та тривалу популярність цьому образу. Анлауф образно зіставляється з Пань-гу, що перетворився на космос, в якому меш­кає китайський народ. Однак постать актора, що виконував роль Чарлі Чена, не має одно­значної оцінки, він змушений ховатися від сучасників, які звинувачують його в створенні не­гативного стереотипу китайського етносу.

Устами Лонгмена Гуаня Ф. Чін називає Чарлі Чена «Сином Білої Людини, який був по­Дарований китайському народу, щоб вказувати йому шлях до солодкої асиміляції» [9, р. 19]. Таким чином, Ф. Чін звертається до алюзій на християнську тематику, водночас іро­нізуючи з приводу асиміляції китайців шляхом християнізації, теми, як ми бачили з проци­тованого уривка роману «П’ята китайська дочка», характерної для сіно-американської літе­ратури, й водночас, надаючи роману риси, які дозволяють долучити до американської лі­тератури мейнстриму. Доказом такої стратегії є інші легко помітні алюзії на біблійні тексти. Наприклад:

Воду й повітря, землю та море було неможливо розрізнити до того, як я опинився В сухому затишному лімузині, що за мною прислали брати [9, с. 4].

Паралельно з інтертекстуальною грою з біблійними текстами в тексті розгортається «інтертекстуальна бесіда» з китайською міфологією. Це імпліцитні алюзії на міф про Пань-гу, даоську нумерологію та вчення про першоелементи. Пань-гу, згаданий в епіграфі, не

200

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ.
____________________________ Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)________________________________________

Згадується на сторінках роману, однак окремі виразні риси Анлауфа однозначно співвідно­сяться з Пань-гу.

Найочевидніше в цьому плані - це становище Анлауфа біля витоків стереотипізації сіно-американців. Створений ним образ послужив основою для подальшої медійної твор­чості, завдяки чому образи сіно-американців неодмінно містять окремі риси Чарлі Чена. Другий канал зв’язку з божественним Пань-гу - це гіперболізована надмірна вага Анлауфа.

Хоча китайський міф не містить прямих вказівок на вагу Пань-гу, однак народна уява, як правило, зображає його товстим. Непрямою вказівкою на це є перший ієрогліф його іме­ні - Пань (М. [pбn] - страва, тарілка, круглий) за значенням та вимовою співвідноситься з іє­рогліфом № [pаng] (товстий, гладкий).

Китайська міфологія актуалізується й у сценічній мовленнєвій діяльності наймолодшо­го сина Чарлі Чена. Дві згадані репліки, кожна з яких може передавати як позитивні, так й негативні емоції, винесені у назву двох глав, які становлять першу частину, алюзивно спів­відносяться з двоїстою єдністю елементів інь та янь, які лежать в основі Всесвіту. Діалог з китайською космогонічною міфологією ведеться й у мовленні Анлауфа. Заключний абзац першої частини репрезентує розміркування щодо секретів приготування «чиліконкарне» - мексиканської страви, що готує Анлауф.

В мене є гарний чилі. В мене є гарне м’ясо для карне - Філей. Але секрет гарного чилі кон карне не в чилі й не в карне, … а кон, сину. Гарний кон [9, с 21].

Троїста структура страви повторює уявлення про будову всесвіту, викладену в «Дао-децзіні» – «Дао породжує одне, одне породжує два, два породжує три, три породжує тьму речей». JJi^fe—,—^fe—,—^H, H^7j^ [17, 42 чжан, с. 90].

Згідно з традиційним тлумаченням, два - це першоелементи інь та янь, а три - по’єднання цих першоелементів у троїсту єдність з дао, яка стає основою для виникнення Всесвіту. Детальний опис інгредієнтів чиліконкарне, де вказано, що головний елемент цієї страви не перець (ян), не м’ясо (інь), а «кон» - сполучник з іспанської мови, який є омофо­ном та омонімом до англійського con, номінативне поле якого включає такі значення, як «взаємозв’язок» та «містифікація» - це приклад переосмислення складових традиційного китайського світогляду у новому, американському або навіть всесвітньому, контексті.

Характерною особливістю вступної частини є її «сконструйованість», як на сюжет­ному рівні, так й на рівні образної системи. Під виглядом розповіді про подорож китай­ського актора на Гаваї - у гості до старішого напарника та до місцевої китайської діаспо­ри, в якій він користується неабиякою повагою, викладається міф про створення недіючо­го сіно-американського стереотипу та ведеться полеміка з попередньою традицією сіно-американської літератури.

Здійснений аналіз дозволяє говорити про інтермедійність та інтертекстуальність як основний інструментарій тематизації сіно-американської ідентичності. Принцип «додаван­ня» (add on), покладений Ф. Чіном в її основу, дозоляє будувати цілісне світоуявлення, в якому сполучаються елементи класичної китайської та сучасної американської культури та літератури. Наявність феномену літературної творчості Ф. Чіна є переконливим доказом ра­дикальної полівалентності та компаративності американської літератури кінця ХХ ст., осо­бливостей, які потребують створення нових методик дослідження та розгляду у світовому, трансцивілізаційному контексті.

Список використаної літератури

1.  Hollinger D. A. Postethnic America: Beyond Multiculturalism / D. A. Hollinger. - N. Y.: Basic
Books, 1995. - 208 p.

2.  Epstein М. Transculture: a broad way between globalism and multiculturalism /
М. Epstein // The American Journal of Economics and Sociology. - 2009. - Vol. 68. - № 1. -
Р. 327-351.

3. Висоцька Н. О. Єдність множинного. Американська література кінця ХХ поч. ХХІ сто­літь у контексті культурного плюралізму / Н. О. Висоцька. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2010. - 456 с.

4. Батлер Дж. Гендерное беспокойство / Дж. Батлер // Антология гендерных исследо­ваний: сб. пер. - Минск: Пропилеи, 2000. - С. 297-346.

201

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2011. № 2 (2)

5. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Вестник Московского университета. Серия 9, Филология. - 1995. - № 1. - С. 97-124.

6. Ямпольский М. Память Тиресея: Интертекстуальность и кинематограф / М. Ямполь-ский // Http://lit-red. ru

7. Ильин И. П. Деконструктивизм. Постстурктурализм. Постмодернизм / И. П. Ильин. - М.: Интрада, 1996. - 253 с.

8. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа / Е. М. Мелетинский. - М.: Наука, 1976. - 408 с.

9. Chin F. Gunga Din Highway / F. Chin. - Minneapolis: Coffee House Press, 1994. - 404 p.

10. Lowe L. Immigrant acts: on Asian American Cultural Politics / L. Lowe. - Durham: Duke University Press, 1996. - 252 p.

11. Genette G. Paratexts. Thresholds of Interpretation / G. Genette. - Cambridge: Cambridge UP, 1987. - 427 с

12. Sung B. L Mountain of Gold / B. L Sung. - New York: Macmillan, 1967. - 341 p.

13. Саид Э. В. Ориентализм. Западные концепции Востока / Э. В. Саид. - СПб.: Русский Мiръ, 2006. – 640 с.

14. тіЛ  ((Н~ЬАі!)) ШШ. - ФШтШ^&Щ-^Ш, 2004. - 124-140 Ж о

15. Wong J. S. The Fifth Chinese daughter / J. S. Wong. - Seattle and London: University of Washington Press, 1950. - 246 p.

16. Chin F. Come All Ye Asian American Writers of the Real and the Fake / F. Chin. // Ono K. A. A companion to Asian American studies. – Malden: Wiley-Blackwell, 2005. - Р. 133-150.

17. ^^F  ІЙШІео  – It~M: ^ЩШ^^Щ^ьііШМ^,  – 1998. - 171J/t

В данной статье впервые в отечественном литературоведении осуществлен компаративный анализ образной системы романа Френка Чина «Хайвей Ганга Дина» в аспекте соотношения с китай­ским литературным каноном. В центре исследования – проблема своеобразия тематизации сино-американской идентичности, выявление универсальных стратегий и приемов тематизации гибрид­ной идентичности. Анализ малоизученной проблемы интертекстной связи современного англоязыч­ного литературного текста с китайской классикой позволяет увидеть новые смысловые измерения в романе Ф. Чина, обусловленные транскультурной поэтикой этого произведения.

Ключевые слова: китайско-американская гибридная идентичность, образная система, ин­Тертекстуальность, транскультурная поэтика.

This article is the first attempt in Ukranian comparative literature to research the novel. The main goal of the article is to analyze the peculiarity of representing Chinese-American identification. The analysis of poorly studied problem of intertextual correspondence between «Gunga Din Highway» and Chinese classics elucidates some new dimension of the transcultural poetics which is fundamental for the novel.

Key words: Chinese-American hybridе identity, imaginary, intertextuality, transcultural poetics. Надійшло До Редакції 12.07.2011.

202

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2012. № 1 (3)

УДК 80.81.2.9