Головна Філологія Вісник Донецького інституту соціальної освіти НАРАТИВ У СТРУКТУРІ РОМАНУ "НАД САКРАЛЬНИМ ОЗЕРОМ" БОГДАНА БОЙЧУКА
joomla
НАРАТИВ У СТРУКТУРІ РОМАНУ "НАД САКРАЛЬНИМ ОЗЕРОМ" БОГДАНА БОЙЧУКА
Філологія - Вісник Донецького інституту соціальної освіти

Г. Г. Тищенко (Донецьк)

У статті розкрито теоретичне значення наративу та наративної ситуації у творах художньої літератури, подано короткий огляд праць, що містять аналіз питань, пов'язаних з нашим досліджен­ням, розглянута наративна ситуація роману "Над сакральним озером" Богдана Бойчука, простеже-но, як письменник розкриває характери оповідача і героїв в обставинах, що відображають конкретні побутові і соціальні відносини, які допомагають зрозуміти ті або інші вчинки персонажів.

Ключові слова: Наратив, наратор, оповідач, монолог, наративна ситуація.

Питання про наративні стратегії та авторські - обґрунтувати концепцію наратологічного дос-

Інтенції (завдання та наміри) в літературі вже належно лідження художнього тексту, розробити тео-

Вивчені й описані. Однак питання про наративну си - ретичну модель класифікації наратора як

Туацію роману Богдана Бойчука "Над сакральним смислоутворювального чинника;

Озером" є недостатньо дослідженим у сучасному - проаналізувати зазначений роман в аспекті

Українському літературознавстві, окремі його аспек - поставленої проблеми.

Ти потребують особливої уваги літературознавців, Одним із важливих, на наш погляд, рівнів існу-

Науковців, дослідників, критиків, що свідчить про вання естетично значущої інформації у структурі ху-

Актуальність обраної нами теми. дожнього твору є його наративний формат. Особли-

Актуальність Дослідження полягає в тому, що вості форматування викладової манери виразно

Вперше визначаються загальні закономірності на - співвідносяться з ключовими принципами творення

Ративної стратегії роману Б. Бойчука, по-новому в фікційної дійсності та способами запрошення читача

Практиці вітчизняного літературознавства з'ясовуєть - до комунікативного порозуміння. Викладова органі-

Ся типологія наративного дискурсу у прозі пись - зація літературного простору початку XXІ ст. визна-

Менника шляхом текстуального аналізу, який чається передусім зображенням людини не з позиції

Здійснюється згідно з сучасними досягненнями на - спостерігача чи учасника суспільно значущої про-

Ратології, а також досліджується типологія героя в блеми, а як центру художньої системи. Не навко-

Епіці митця на базі екзистенціальної парадигми інтер - лишній світ породжує певний особистісний тип і спря-

Претації літературного твору, що ґрунтується на мовує фокус зору митця, а, навпаки, окремий герой,

Структуральному аналізі тексту автора з викорис - посідаючи визначене місце у наративній структурі і

Танням основних засад психоаналітичних дослід - будучи активним учасником комунікативного проце-

Жень; вперше висвітлюється організації наративу су - визначає рецепцію та інтерпретацію світу - за

Б. Бойчука. суттю своєю фікційного, за суб'єктивним чинником

Метою Нашого дослідження є аналіз роману Бог - ілюзорно об'єктивного. Функціональне призначення

Дана Бойчука "Над сакральним озером" з погляду оповідного чи розповідного центру поступається пер-

Наративної ситуації. соніфікації "того, хто говорить" або "того, хто знає".

Досягнення поставленої мети передбачає вико - Наратор у просторі художнього твору "розщеплюєть-

Нання таких завдань: ся" на кілька рівнів: він концентрує події і форматує

- визначити сутність понять "наратор", "нарація", структуру розповіді, він володіє контекстним тлом "автор", "читач", "наративна ситуація"; для розгортання фікційного світу, він настільки аси-

- комплексно проаналізувати наратологічні кон - мільований у життєвий простір свого персонажа, що цепції літературознавства ХІХ - початку ХХІ читач сприймає його учасником зовнішньоописово-ст.; го малюнка і частиною характеротворчого процесу.


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти 64


Термін Наратив (від англ. і фр. narrative – роз­повідь, оповідання, від лат. narrare – розповідати) – поняття філософії постмодерну, котре фіксує про-цесуальність самоздійснення як спосіб буття тексту [11, с. 226].

Наратив у художній літературі – читаємо в " Літе­ратурознавчій енциклопедії" – логоцентричне роз­повідання із відповідною структурою та процесом самоздійснення як способу буття оповідного тексту, одночасно об'єкт і акт повідомлення про справжні чи фіктивні події, здійснюваний одним чи кількома нараторами [11, с. 342]. О. Капленко зауважує, що наратив можна означити і як індивідуальне уя влен-ня реальності, оскільки він є способом отримання знання. Людина плете світ своїх вражень і в такий спосіб конструює індивідуальну реальність, центр якої вона сама [10, с. 13].

Цікавий варіант пояснення феномену наративу в міждисциплінарному контексті запропонували філо­софи. Вони розглядають це явище не просто як чер­говий емпіричний об'єкт аналізу, а як новий теоре­тичний підхід, новий "жанр" у філософії науки. По суті, науковці ведуть мову про створення іншої па­радигми у філософській методології, яка полягає в інтерпретативних дослідженнях. Зокрема Й. Брок-мейєр і Р. Харре говорять про наративний поворот у гуманітарних науках як про "дещо більше, аніж створення нової лінгвістичної, семіотичної чи куль­турологічної моделі" [5, 29]. Природу цього явища вони розглядають як частину значущих тектонічних зрушень в культурологічній архітектурі знання, яке покликане вдосконалити постпозитивістський метод у філософії науки. Мабуть, саме тому за, здавалось би, абсолютної синонімії термінів Оповідь І Наратив, значна перевага віддається останньому як такому, що претендує на концептуальність та універ­сальність.

Худ ожній світ, створений уявою письменника і втілений у тексті твору як образна картина, пізнається через інтерпретаційні можливості читацької аудиторії.

Модерністська література ХХ століття характе­ризується тенденцією до самоусунення автора-опо-відача; натомість надається самостійність персона­жам, часто персонаж виконує функції розповідача. Такий тип оповіді характерний для роману "Над сак­ральним озером", написаного у Нью-Йорку Богда­ном Бойчуком у 2006 році. Цей твір полонить чита­ча непересічними, асоціативними образами, дина­мікою сюжету, конденсованим синтаксисом діа­логів, контрастністю кінцівки, легкістю авторсько­го стилю, ігровою матерією письма, яка породжує безмір нових сенсів та інакше бачення речей. Автор раз по раз підводить читача до роздуму над тим, що близькість не гарантує пізнання іншого, а зроджує відчуження, а ілюзія внутрішньої свободи стає ув'язненням у самотність.

У літературному процесі цього періоду відбули­ся к ардинальні зрушення в системі естетичних кри­теріїв суспільства, творилися нові парадигми худож­нього мислення, форми і структури творчості, адже до духовної культури народу повернулися літератур­но-мистецькі надбання минулих епох, заборонені тоталітарним режимом з ідеологічних міркувань. Водночас не можна не помітити й того факту, що в нашому культурному просторі з'явився за цей пе­ріод новий читач, який відзначається культурною відкритістю та неупередженістю.

Оповідач аналізованого твору, ім'я якого Зосим, вже на початку роману вводить читача у свій світ. Він розповідає про свої звички, бажання, детально описує свій побут, називаючи власну віллу Коли-Бою ( на нашу думку, оповідач, як і автор, за поход­женням є українцем, на це вказує не лише назва Колиба, а й згадка у розмові зі Світою про те, що У Них Н а стінах малювали півників).

Далі читач довідується про зустріч Зосима зі Світою, про його враження від цієї жінки, разом з ним милується струнким жіночим тілом, захоплюєть­ся довершеною красою жінки на тлі озера. Згодом оповідач повіствує про побутові дрібнички: поїздка до Нью-Йорку, відвідування опери, музею тощо. Саме через сприйняття Зосима передається зарод­ження його почуттів до Світи: від простого милу­вання до пристрасного кохання, але через спалахи недовіри і почасти ненависті. Світа водночас і дра­тує Зосима своєю зверхністю і навіть подекуди на­хабністю, але він не може нею не захоплюватись, тим паче враховуючи якісь незрозумілі відчуття, що породжують в ньому спомини, які виринають у підсвідомості: "Ці почуття перевтілювалися в ма­Рення, які довший час майже не покидали мене. Продовж днів я думав про ту жінку, а ночами марив про неї.

В мареннях

Вона стояла

Потойбіч дзеркала,

А я намагався Дістатися до неї.

Пропихав Через дзеркало руки, щоб досягнути її..." [1, с. 7] "З того дня, коли я вперше побачив на озері жінку, ночами з моєї підсвідомості почали вила­зити марення, від яких я відмахувався руками й ногами" [1, с. 8]. Оповідач описує, що в одному маренні він нібито опинився на перехресті минуло­го й майбутнього. Стояв високо між клубами хмар,


65 ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том VІ. 6/2010


Аж несподівано до нього кинулася жінка, яка н іби-то була його дружиною, хоча він ніколи і не був од­ружений. Вона кричала, просила врятувати її, але оповідач відвернувся від неї й пішов геть. Зосим відчував, що ці марення насамперед пов'язані з жінкою над озером: саме з її появою вони почали виходити на поверхню і тривожити його.

Яскравим персонажем роману є Світа, яка на початку твору постає перед читачем тільки через уяву Зосими. Звичайно, він нею милується, але у читача ця жінка іноді викликає обурення та непова­гу. Світа висока, красива, приваблива жінка "Мала Рівне каштанове волосся, темно-сині очі й кла­Сичні риси обличчя" [1, с. 13], однак душа у неї черства "Але від неї віяло холодом. Час від час вона Нервово сіпала правою бровою..." [1, с. 13]. До цього її призвело те, що вона в минулому житті вт ра-тила дитину, кохану людину, тому на цей світ у неї жорстокі погляди.

Пошуки в сфері художньої форми призвели в українській прозі до появи такого різновиду сюжет­ної конструкції, як оповідання долі, коли наратор оглядає весь період життя персонажа під кутом зору його теперішньої ситуації. Буття людини постає рет­роспективно, через спогади, в яких відбито клю­чові події, що дають змогу зрозуміти становище та його місце в світі. Це, насамперед, стосується го­ловної героїні роману Світани, а також тих епізодів роману, де після стислої експозиції йде розлогий аналепсис: наратор описує життя з погляду героя; в цьому в ипадку відбувається зміна фокалізації з ней­тральної на внутрішню.

У другій частині роману (а ми її виділяємо умов­но) героєм-оповідачем є Світанна. Вона вводить Зо-сима у минуле – свої спогади. Героїня "знайомить" його зі своїм коханням – Птахоловом, якого вона любила без тями, заради якого була готова на все Стояла за кущем і милувалася. Не знаю, чим я більше захоплювалася – хлопцем чи його співами" [1, с. 100], "Я потихеньку підійшла до хлопця й за­хоплено пила його спів. У ту хвилину я усвідомила, що не зможу жити без нього" [1, с. 101], "Я поко­Хала його ще тоді, коли вперше почула його спів три Роки тому. Він покохав мене також, я відчула це Своїм єством" [1, с. 103], "Ми були щасливі. Мали Свій ліс, мали свій камінь, мали свої світанки і свої Пісні" [ 1, с. 102]. Але ці щасливі хвили обриваються несподівано для Світани, Птахолов зникає з її життя "Кожного ранку я виходила на те саме місце, але Хлопець не з'являвся більше" [1, с. 100], Д О одру­Ження з Птахоловом, на жаль, ніколи не дійшло" [1, с. 102]. Вийшовши заміж за Зотца (колишня інкар-нація Зосима), якого вона вперше побачила на спортивних змаганнях ("Ти був одягнений у великі Чоботи, які сягали до стану, в я рм о навколо грудей та пишний головний убір. Відбивав м'яча то стег-

Нами, то ногою, то великим зігнутим гачком" [1, с. 107-108]), вона народжує доньку, але розуміє, що життя дівчинки може у будь-яку мить обірватися че­рез те, що чоловік-Зотц прагне слави, заради якої готовий п ожертвувати життям рідної дитини. Навіть священики, які прийшли на церемонію надання імені народженій дитині, сказали: "Боги задоволені народ­Женням цієї дитини і колись приймуть її у святи­Ню світла й ласки" [1, с. 121]. Так воно і стається. Зотц приносить у жертву свою доньку, а у Світанни назавжди зароджується ненависть, злоба та помста до чоловіка "Зосим таке ж ненависне ім'я, як і Зотц" [1, с. 13]

Використання внутрішнього монологу митцем-модерністом стало найадекватнішою формою для зображення складних психологічних явищ. У Б. Бойчука він широко застосовується. Вплив мо­нологу на композицію твору визначається мірою його участі в тексті. Письменник використовував оповідь від першої особи, що давало змогу розк­рити переживання персонажа, але втручання гете-родієгетичного розповідача також постійно наявне. Тому у романі наявні зовнішні події, описи тощо.

"Монологу зовсім не потрібно охоплювати весь текст твору, щоб бути сприйнятим як безпосередній дискурс: яка б не була його протяжність, достатньо, щоб він розвивався сам по собі без якого-небуд ь посередництва наративної інстанції, яка в такому ви­падку з амовкає, а її функції бере на себе монолог" – стверджує Р. Гром'як [8, с. 216]. Зокрема, у романі "Над сакральним озером" Зотц, зустрічаючись зі Світанною, прогулюючись з нею біля озера, містом, розмірковує про своє та її життя. Ці події є тлом, на якому розгортається мовлення чоловіка, що не ви­магає відповіді. Такий монолог розрахований на співрозмовника, він є зовнішнім і виражає пережи­вання людини. Роман побудований як розмова двох людей, але репліки співрозмовників іноді розлогі: в них уз агальнюються явища життя, промовець то веде діалог зі своїм колегою, то висловлює наболіле – так реалізується акторіальний гомодієгетичний оповідач. Однак у Бойчука через монологи відтворено думки людини, здійснюється самоаналіз душевного світу, висвітлюється потаємне, підсвідоме, а також відбу­вається самохарактеристика.

У Б. Бойчука монолог – це завжди закінчене формулювання, логічно оформлене. Переважання цього типу є панівним, незважаючи на те, чи моно­лог спрямований на комунікацію, чи є суто внутрішнім мовленням. У деяких епізодах су­купність монологів, розкиданих у тексті, становить єдиний комплекс. Це своєрідний діалог, дискусія. Така форма моральних пошуків персонажа відіграє сюжетотворчу роль. Кожен елемент роздумів стає частинкою сюжетного розвитку. Отже, монолог є функцією персонажа.


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти

66


Як бачимо, роману притаманний гетеродієгетич - Діалогічність зміщує жанр т вору в б ік д рама-
ний оповідач. Авторський дискурс переплітається з тичний. Поодинокий ремарковий коментар межує з
оповіддю, несучи в собі оціночні характеристики численними некоментованими наратором репліка-
дієгезису (історії). Мовлення персонажів відіграє ми персонажів. Причина ц ього, на нашу думку, істо-
значну роль у структурі прози митця. Воно впливає рико-культурна: велику прозу в добу модернізму до
на часову побудову, о ск ільки часто є аналептичним, певної міри замінила аналітична драма, а тому
висвітлюючи події з минулого життя персонажа. Б. Бойчук, як вправний драматург, в епічній формі
Наратор вдається до розмаїття конструкцій, зміню - теж вдався до прийому діалогічності.
ючи роль мовлення другорядних персонажів у Отже, для з'ясування глибинних сенсів, рівнів

Структурі нарації, виводячи на перший план слова однієї дійової особи, вставляючи полілог або діалог персонажів в оповідь.

Хоча в творі наявне поодиноке змішування дис­курсу наратора й персонажа, але воно не відіграє значної ролі, оскільки все-таки домінує аукторіаль-ний розповідач, який бере на себе оцінку зобра­жуваних подій. Характеристика негативного пер­сонажа подана виключно через оцінку Світи та роз­повідача.

Сприйняття, актуалізації підтексту, віднаходження так званих опорних авторських крапок, знаків "зустрічі" автора і читача у романі "Над сакральним озером" можна скористатися правилами інтерпретації за Р. Бартом та В. Ізером, у яких фабула і сюжет не стають визначальними у реконструкції сенсів. На­томість досліджується спосіб взаємодії послідовних речень як постачальників інформації, що з них ут­ворюється особливий світ, а також ураховується обшир читацьких сподівань. Кожна лексія (фраза,

Мозаїчна будова роману, яка твориться різни - група з кількох фраз) - це значення, але не пряме, а
ми типами дискурсів, вказує на специфічну кон - додаткове, викликане асоціаціями.
струкцію твору. Як вже згадувалось, відбулося роз - Проблеми, які за задумом автора вирішуються
ширення дії за рахунок ампліфікації. Ще одним за - в романі (причини нерівності, сутність щастя, амо-
собом уповільнення та розширення дії стають роз - ральності, влади, ідеологічна основа релігії), осмис-
думи героя, викликані спогляданням картини. Ви - люються головним героєм Зотцом рівнозначно, як
никає описова пауза, коли час розповіді розрос - їх усвідомлює читач. Прагнення п ереглянути й пе-
тається за рахунок скорочення часу дієгезису. Ро - реоцінити сучасні точки зору на ці проблеми, нор­
ман в цілому є так само прикладом розгортання ми моралі та філософські проблеми з погляду до-
роздумів, оцінок, полеміки та суд жень про мис - сягнення людьми щастя перетворило роман "Над
тецтво, місце творчої особистості в суспільстві, сакральним озером" Б. Бойчука на соціологічну
природу критики. дискусію.

Література


1. Астаф'єв Олександр. Худ ожні координати поезії Богдана Бойчука [Текст] / Олександр Астаф'єв // Слово і час. – 2002. – №12. – С. 20-24.

2. Бойчук Б. Спомини в біографії [Текст] / Б. Бой-чук. – К.: Факт, 2003. – 200 с.

3. Бойчук Б. Третя осінь [Текст] / Б. Бойчук. – К.: Дніпро, 1991. – 324 с.

4. Бондаренко Алла. Мовні знаки темпорального змісту в філософсько-поетичному дискурсі Бог­дана Бойчука [Текст] / Алла Бондаренко // Сло­во і час. – 2000. – №12. – С. 47-21.

5. Брокмейер Й., Хараре Р. Нарратив: проблемы и обещания одной альтернативной парадигмы [Текст] / Й. Брокмейер, Р. Хараре // Вопросы философии. – 2000. – №3. – С. 29-21.

6. Гатальська С. М. Наратив як особлива епісте-мологічна реальність [Текст] /С. М. Гатальська // Вісник Міжнародного Соломонового універ­ситету. – К., 2002. – №8.

7. Гр еймас А.-Ж. Размышления об актантных мо­делях [Текст] / А.-Ж. Гр еймас // Французская

8.

9.

10.

11.

Семиотика: От структурализма к постструкту­рализму. – М.: Пргресс, 2000. – С. 123-170. Гр ом'як Р. Про осмислення "викладових форм" і про наратологію. / Р. Гром'як // Наукові за­писки. – Випуск 64. Частина І. – Серія: Філо­логічні науки (літературознавство). – Кіровог­рад: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. – С. 208-219.

Ильницкий Н. Н. Творчество М. Яцкова в кон­тексте идейно-эстетической литературе начала ХХ века: автореф. дис. на получение степени канд. филол. наук: спец. 10.01.01. "Русская лите­ратура" [Текст] / Н. Н. Ильницкий. – К., 1973. – С. 20.

Капленко Оксана. Наратив як модель світу: структурна побудова і проекція на художній текст [Текст] / Оксана Капленко // Слово і ч ас. – 2003. – №11. – С. 10-16.

Літературознавча енциклопедія (у 2-х томах) [Текст] / [Укладач Ковалів Ю. І.]. – Т ІІ. – К.: Академія, 2007. – 623с.



1.

Використані джерела

Бойчук Богдан. Над сакральним озером 232 с. – (Сер. "Exceptis excipiendis").

[Текст]: Роман / Б. Бойчук. – К.: Факт, 2006. –


67 ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том VІ. 6/2010

Тищенко А. Г.

НАРРАТИВ В СТРУКТУРЕ РОМАНА "НАД САКРАЛЬНЫМ ОЗЕРОМ" БОГДАНА БОЙЧУКА

В статье расcкрыто теоретическое значение нарратива и нарративной ситуации в произведениях художе­ственной литературы, представлен краткий обзор работ, которые содержат анализ вопросов, связанных с нашим исследованием, рассмотрена нарративная ситуация романа "Над сакральным озером" Богдана Бойчука, про­слеживается раскрытие писателем характеров повествователя и героев в обстоятельствах, которые отображают конкретные бытовые и социальные отношения и помогают понять те или другие действия персонажев.

Ключевые слова: Нарратив, наратор, повествователь, монолог, нарративная ситуация, Богдан Бойчук, роман "Над сакральным озером".

Tishenko A. G.

NARRATION IN THE STRUCTURE OF BOGDAN BOJCHJUK'S NOVEL "OVER THE SACRAL LAKE"

In the article the theoretical value of narration and narrative situation in fiction is disclosed, also the short review of works which contain the analysis of the questions connected with our research is presented, narrative situation of Bogdan Bojchjuk's novel "Over sacral lake" is analyzed, disclosing of characters of the storyteller and heroes in circumstances which display concrete household and social relations and help to understand these or those actions heroes is traced by the writer.

Key words: Narration, narrator, storyteller, monologue, narrative situation.

Надійшла до редакції 15 Січня 2010 Року