Головна Філологія Вісник Донецького інституту соціальної освіти ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ СТИЛІСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ СТОСОВНО СТВОРЕННЯ ВДАЛОГО ІМІДЖУ ЖУРНАЛІСТА
joomla
ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ СТИЛІСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ СТОСОВНО СТВОРЕННЯ ВДАЛОГО ІМІДЖУ ЖУРНАЛІСТА
Філологія - Вісник Донецького інституту соціальної освіти

І. І. Дяговець (Донецьк)

У статті зроблено спробу виявити десять найважливіших умов, що сприяють встановленню вда­лого іміджу журналіста та полегшують професійне становлення його.

Ключові слова: Імідж, заповідь, амплуа, лід, телевізійна творчість, жанр.

Проблема вдалого журналістського іміджу підніма - авторитетності його. І хоча все це невербальна

Лась в літературі неодноразово, але вирішувалась зав - інформація, її необхідно враховувати.
жди на фрагментарному рівні, так що цілісною кон - ТБ повертає людству можливість, яку воно втра-

Цепцією вона ніколи не виступала. Отже не виступати - тило через витіснення ораторського мистецтва літе-

Ме вона в зазначеному форматі і в цій роботі, яка пере - ратурною творчістю. Звуковозоровий характер те-

Слідує мету представити декілька зауважень запові - лекомунікації вимагає встановлення особистих кон-

Дального характеру, які, на мою думку, сприяють ство - тактів аудиторії з комунікаторами, щоб скласти думку

Ренню вдалого іміджу журналіста ТБ. про нього та про цінність його повідомлень. Саме

Заповідь перша. Оскільки ТБ ввійшло в ко - цим можна пояснити значення та привабливість для

Жен дім, це дозволяє йому (ТБ) виконувати функції, аудиторії телеінформації, персоніфікованої її автором

Загальні для всієї журналістики. Виявляється, що і учасниками події.

Вплив повідомлення на аудиторію посилюється або, Ось чому найбільші телекомпанії намагаються

Навпаки, послаблюється рисами особистості авто - мати у себе таких постійних ведучих і репортерів,

Ра. Телеглядачі не завжди пам'ятають, що говорив особистість яких притягувала б симпатії та довіру

Виступаючий, але завжди розмірковують про те, глядачів. Рейтинг телекомпаній створюють особис-

Який він, як відноситься до них, глядачів, і до своїх тості, але серед тележурналістів ходить, як помітив

Екранних співбесідників взагалі, спостерігається Г. В. Кузнєцов, образливий вислів: "Ти повинен до-

Прагнення якомога більше знати про автора повідом - вести будь-якому співбесіднику, що ти особистість,

Лення і тим самим встановити рівень достовірності, а не підставка для мікрофону" [1, с 7].


97 ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том VІ. 6/2010


Заповідь друга. Вже зі студентських років по­трібно обдумувати етапи та деталі свого професій­ного росту. Треба роздивлятись себе чужими очи­ма і з боку, виявляючи, що зроблено так, а що ні та як його виправити. Ніхто не допоможе журналісту "знайти себе", своє амплуа, свій екранний імідж. Однак зовнішність ведучого, виступаючого, дикто­ра повинна бути привабливою.

Телевізійна творчість носить колективний харак­тер, і дуже важливо, щоб учасники теледіяльності поділяли основні принципи загальної справи. І тут головна роль належить редакторам. Ці тележурна­лісти, як правило, не працюють в кадрі, вони орга­нізують творчий процес підготовки передач.

Редагування на ТБ починається зі складання планів рубрики, або її концепції, з вибору автора-виконавця задуму редактора, а закінчується коре­гуванням сценарію прямої передачі або відзнятого та змонтованого відеоматеріалу у відповідності з творчими завданнями рубрики.

Редагування випуску новин радикально відрізняється від роботи редактора у передачі жур­нального типу, що виходить раз на місяць. Але у будь-якому випадку літературний працівник ТБ має справу не тільки зі словом, а також і з екраном, тому в першу чергу турбується про драматургію телевидовища, якою є кожна передача. Це не завж­ди враховується газетними журналістами, що при­ходять працювати на ТБ, тому їх передачі частіше за все незрозумілі, не викликають емоційної реакції у реципієнтів навіть тоді, коли газетник розбирається у висвітлюваній проблемі. Ось чому дуже важли­ва, з точки зору стилістики, співдружність автора та режисера або автора та редактора ТБ.

Заповідь третя. Д елікатні проблеми виникають перед редактором ТБ при підборі і запрошенні учас­ників передачі. Якщо для газетника вирішальне зна­чення при виборі співбесідника для інтерв'ю має лише компетентність самої людини, спеціаліста у т ій чи іншій сфері діяльності або очевидця історичних подій, то для телепередачі цього замало, бо в ній бере участь не тільки інформація, а й сама особа, що нею володіє. Інакше кажучи телередактору тре­ба мати на увазі і зовнішність даного співбесідника, в якій завжди відбивається його духовна суть. Тре­ба передбачити, чи не виникнуть перешкоди на шляху викладу думок через недоліки співбесідника (заї­кання, втрата голосу від хвилювання тощо).

Заповідь четверта. Кілька слів про телерепор­тера. Ця екранна професія багатостороння, масова, найбільш органічна для розкриття здібностей жур-наліста-початківця. Вона має багато різновидів. Ре­портер може спеціалізуватися в певній сфері людсь­кої діяльності: новини науки, техніки, медицини, кар­на хроніка, політика, екологія тощо.

Репортерська робота – це проникнення ТБ в реальне життя. Без неї тележурналістика звелась би до показу "говорячих голів" у студії. Репортер – посередник між глядачем і реальністю. Суть про­фесійної майстерності репортера зводиться до трьох компонентів:

– опинитись разом зі знімальною технікою там і тоді, де і коли відбувається щось загально важливе, суспільно значиме; – разом з оператором вибрати, зафіксувати, ви-строїти ряд кадрів, який би дав яскраве уяв­лення про те, що відбувається; – супроводжувати кадри лаконічною розпові­ддю, яка розкривала б сутність показаних подій. Окрім загальноредакційного планування новин, кожний репортер має свої власні джерела "уперед­жуючої" інформації. Слід враховувати, що майже половина усіх новинних сюжетів будь-якої теле­станції світу не відноситься до зверхоперативних новин.

Для репортера дуже важливе значення має по­розуміння з оператором, що володіє засобами екранної виразності, інколи це порозуміння має ви­рішальне значення.

Технологія роботи в телехроніці має два прин­ципово різні шляхи:

1) спочатку пишеться текст сюжету (інколи навіть до зйомок, до події, якщо її зміст нескладний і відомий заздалегідь, наприклад, про підписання договору, зустріч на високому рівні та інше), і цей текст слугує керівництвом для зйомок відповідних кадрів;

2) спочатку робиться монтаж зображення, ви­ходячи з логіки самої "картини" під приблизний план репортера, а потім уже пишеться текст.

Якщо перший засіб дозволяє працювати швид­ше, тому він частіше використовується в телехроніці, то другий ближче до кінематографу з його традицій­ною перевагою зору над слухом. Так працюють при створенні великих передач, документальних фільмів. Писати тексти або відбирати кадри залежить від літе­ратурних здібностей репортера, але кожного разу треба прагнути до того, щоб левова частка інфор­мації телесюжету зосереджувалась у зображенні. Класичне правило вивів ще Горацій: "Передавати в оповіданні лише те, що не може бути показане".

У журналістському бутті існує ще одне профе­сійне правило: "Хороший початок викликає зацікав­леність, завдяки хорошому закінченню матеріал за­лишається в пам'яті". Ось чому треба старанно ви­шукувати ліди. Таким чином, не дублювати тексом "картину", але і не відходити далеко від її змісту – це нелегко.

Стилістика репортерських жанрів – це відповідь на запитання "де?", "хто?", "яким чином?", "коли?" у


В І С Н И К Донецького інституту соціальної освіти 98


Найоптимальнішій формі, виразно. Це так нелегко, але до цього повинен прагнути журналіст. В окре­мих випадках необхідно давати відповідь на запи-тання"чому?".

Заповідь п'ята. Вважається, що коментар по­винен полегшити реципієнту формування власної думки. Його переконує логіка, темперамент, деяка дистанція по відношенню до матеріалу. Коментар по­винен апелювати до розуму та розсуд ливості, а не розпалювати емоції. Особистість коментатора, його вигляд протягом усього випуску повинні служити важливим елементом аудіовізуального повідомлен­ня і можуть посилити враження від проголошених слів, або, навпаки, перекреслити увесь ефект. Той коментатор, який перед виступом хвилюється, спра­вить краще враження на реципієнтську аудиторію, ніж той, який виступає з відчуттям, що його тільки і чекала аудиторія.

Заповідь шоста. Я к тільки журналіст почне себе переоцінювати, то зробить перший крок до профе­сійної деградації. Ум іння уявляти замість телекаме­ри живу людину в її реальному бутті, а також звер­татися до неї, а не в пустку – це одна з найголовні­ших рис професійного росту на ТБ.

Заповідь сьома. Оглядач на ТБ створює сце­нарій передачі складного журнального типу і веде спілкування в студії. Він намагається бути вище пол­ітичних пристрастей на відміну від політично заан-гажованого коментатора. Оглядач – скоріше енцик­лопедист, ніж пропагандист і агітатор.

Заповідь восьма. Ведучий на телеекрані – це взагалі феномен. Доречно згадати, що К. С. Станіс-лавський писав відносно актора, що той повинен випромінювати в зал світло доброти. Напевно, це ж саме стосується і ведучого на ТБ: хай буде в ін і не­красивим, але неодмінно навіює симпатію, тримаєть­ся вільно, але не зухвало, буде демократичним, але не вульгарним. Він сама впевненість, але не само­впевненість.

Заповідь дев'ята. В ідомі російські теоретики та практики журналістики Я. Н. Засурський і Є. І. Про-нін писали, що "подобно другим наукам, теория журналистики жанры рассматривает как историчес­ки сложившиеся, целостные, относительно устой­чивые виды единого типа текста, различающиеся по способу освоения жизненного материала. Жанр, бесспорно, весьма важен для адекватного выраже­ния смысловой основы журналистского произве­дения. Это общепринятый способ подбора, своего рода алгоритм необходимый и достаточный для до­стижения определенной цели выразительных средств журналистики и структурированности их в целост­ную публикацию, оптимально соответствующую реальной коммуникативной ситуации, возникшей в процессе актуальной социальной практики" [5, с. 49].

Журналістські жанри слід оцінювати, виходячи з двох параметрів:

1) предметний підхід до відображення реально­го процесу соціальної практики;

2) цільова установка на рівні осмислення.

Перший параметр важливий ось чому: журналі­стика, звертаючись до тих або інших подій дійсності, намагається дати реципієнтові цінністне практичне розуміння суті справи і надійне керівництво до дії. Журналіст, підіймаючи проблеми реального сус­пільного життя, "концентрує увагу на тому аспекті зображуваного явища, який має найбільш суттєве, вагоме значення для підвищення ефективності прак­тичної діяльності" [7, с. 50].

Відповідно до другого параметру, в залежності від завдання, від розуміння характеру об'єктивної ситуації, журналіст не може обмежитись неуперед-женим викладом події ("сповіщення"). Але він може дати хоча б лаконічний опис явища, і тоді центром та основою повідомлення буде емоційна оцінка фак­т у, яка орієнтує реципієнта на соціальну значимість ("орієнтування"). А може також і зосередити всю свою увагу на всебічному обґрунтуванні власної думки про суть справи ("корекція"). Нарешті, жур­наліст може поставити за мету свого виступу ство­рення уз агальненої програми практичного відношен­ня до усього даного типу явищ ("символізація").

Таким чином, "жанр як стійкий спосіб структу-рування виражальних засобів журналістики у цілісний твір, який оптимально відповідає реальній комунікативній ситуації, соціальній практиці" може бути описаний як "перетин двох цих класифікацій­них параметрів" [7, с 50].

Заповідь десята. У всіх жанрах журналістики так або інакше повинна бути виражена авторська позиція. Що воно таке ота сама позиція автора? Спро­бу сформувати її у журналістиці зробила А. С. Лав-реневська. На її думку, авторсь ка позиція – це "об­разний орієнтир", "авторський прийом", "думка", що має певну спрямованість, тональність, персоніфіко-ваність і охоплення, а також роль оповідача ("ху­дожник, прагматик, дослідник і пропагандист") [7, с. 12]. Роль художника і його текст – це малюнок, у якому реальність зливається з грою та творчою уявою. Коли ж автор бере на себе роль пропаганди­ста, то його текст стає свого роду прокламацією з відповідним стилістичним антуражем, мета тексту-прокламації – поширення якихось настанов.

Донедавна журналіст був прагматиком і будував свій текст таким чином, щоб той допомагав вирішити конк­ретні проблеми в житті суспільства. З середини 80-х років журналістська діяльність набуває функціонально­го синкретизму, коли журналіст одночасно виконує роль і інформатора, і художника, і пропагандиста, і дослідни­ка, і п рагматика. Цей функціональний "поліфонізм" зу­мовлений ускладненням суспільного життя.


99 ФІЛОЛОГІЯ. ЖУРНАЛІСТИКА Том VІ. 6/2010

Література

1. Кузнецов Г. В., Цвик Л. В. и др. Телевизионная 4. Прилюк Д. М. Теорія і практика журналістської журналистика // Кузнецов Г. В. и др. - М: МГУ, творчості: проблеми майстерності // Прилюк 1994. - 411 с. Д. М. - Київ, 1983. - 289 с

2. Лазерник Ю. Р. Проблеми літературної майстер - 5. Пронин Е. И. Выразительные средства журнали-ності в журналістиці // Лазерник Ю. - Київ, 1963. - стики // Пронин Е. И. - М, 1980. - 374 с.

297 с 6. Социальная политика и журналистский текст. -

3. Накорякова КМ. Литературное редактирование // М., 1990. - 467 с.

Накорякова К. М. - М., 2002. - 393 с. 7. Костомаров В. Г Русский язык на газетной по-

Лосе / Костомаров В. Г. - М., 1971. - 412 с.

Дяговец И. И.

ДЕСЯТЬ ЗАПОВЕДЕЙ СТИЛИСТИЧЕСКОЙ НАПРАВЛЕННОСТИ ПО СОЗДАНИЮ УДАЧНОГО ИМИД­ЖА ЖУРНАЛИСТА

В статье предпринята попытка выявить десять важнейших условий, которые способствуют установлению удачного имиджа журналиста и облегчают его профессиональное становление.

Ключевые слова: Имидж, заповедь, амплуа, лид, телевизионное творчество, жанр.

Dyagovets I. I.

THE TEN COMMANDMENTS OF STYLISTIC ORIENTATION CONCERNING IMAGE MAKING OF A JOURNALIST

In the article the attempt to select ten most important conditions which promote image making of a successful journalist, make his professional formation easier is made.

Key words: Image, commandments, role, lead, television work, genre.

Надійшла до редакції 15 Січня 2010 Року

УДК 070