Головна Філологія Вісник Донецького інституту соціальної освіти НАУКОВЕ МИСЛЕННЯ XVIII–XIX СТ. ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВОЇ КАРТИНИ СВІТУ
joomla
НАУКОВЕ МИСЛЕННЯ XVIII–XIX СТ. ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СТАНОВЛЕННЯ НАУКОВОЇ КАРТИНИ СВІТУ
Філологія - Вісник Донецького інституту соціальної освіти

І. І. ВАКУЛИК,

Кандидат Філологічних наук,

Доцент Кафедри української, англійської та латинської мов

Імені М. О. Драй-Хмари

Національного університету біоресурсів і природокористування України

Г. М. ІЛЬЧЕНКО,

Аспірантка кафедри української, англійської та латинської мов

Імені М. О. Драй-Хмари

Національного університету біоресурсів і природокористування України

У статті розглядаються основні етапи розвитку наукової картини світу як продукту теоретичної і практичної діяльності людини, визначаються ключові компоненти, які вплинули на   її  формування.

Ключові слова: наукова картина світу, наукове пізнання, метафізика, гносеологія, наукова Революція.

Р

Озуміння світу  –  вагомий компонентлюдської культури. Кожній культурній люди­ні необхідно хоча б у загальних рисах уявляти, як влаштований світ, в якому вона живе, як «функціонують» в ньому закони природи. Розуміння людиною навко­лишньої дійсності ґрунтується на сприйнятті наукової картини світу, що дає змогу адекват­но аналізувати інформацію і бути виваженим у прийнятті відповідальних рішень щодо ото­чуючої реальності. Наукова картина світу також має підґрунтя: базується на синтезі існую­чих у певному історичному періоді наукових знань і частково передається кожній особис­тості [4; 6; 7; 14; 15; 17].

Загальні та окремі питання формування наукової картини світу розглядалися А. Ейн­штейном, М. Планком, І. Пригожиним, А. Фурманом та іншими науковцями у різних цари-нах наук. Проблеми формування наукового світосприйняття та його вплив на наукове мис­лення, науковий світогляд вивчали В. Ільченко, М. Мостепаненко, А. Степанюк, І. Гаврило-ва, Б. Алексєєв, Б. Суханов, І. Сафронов, А. Говорунов, Р. Зобов та ін.

Тому Актуальність Заявленої проблематики безперечна: концепції нового інформацій­ного суспільства нині репрезентуються знаками, символами, феноменами, стереотипами мислення. На нашу думку, розвиток інформації та культурно марковані знання становити­муть основу ціннісних орієнтацій, що стане основою культурних стереотипів. Нинішня взає­модія соціального й природного викликана комплексними бісоціальними дослідженнями, що не зможе не відобразитись в єдиній науковій картині світу з «єдиною формулою» (мі­кросвіт фізики елементарних частинок, де зіллються воєдино велике і мале, частина й ціле; світ астрофізики не лише продемонструє екзотичні об’єкти Всесвіту, але й спробує знайти вихід із глобального потепління; синтез органіки й неорганіки нагодує людство; а генетич­на інженерія «змолодить» вік планети).

©І. І. Вакулик, Г. М. Ільченко, 2012

181

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2012. № 1 (3)

Мета Проведеного дослідження полягає у виявленні найхарактерніших рис, що впли­нули на становлення наукової картини світу XVIII–XIX ст., та визначенні їх ролі у трансфор­мації поняття «наукові трактати».

Колись наукова картина світу ґрунтувалася на матеріалістичному світогляді (ХVI– XVIII ст.) і вирішувала завдання радикального подолання релігійного світогляду. Вона мала обмежений механістичний і метафізичний характер. Вважається, що саме І. Ньютон віді­грав фундаментальну роль у формуванні класичної механіки. Він довів існування тяжіння як універсальної сили  –  сили, яка одночасно примушувала камені падати на Землю і була при­чиною замкнутих орбіт, по яких планети оберталися навколо Сонця. Після цілого ряду ма­тематичних відкриттів, серед яких створення диференціального й інтегрального числень, Ньютон у 1666 р. встановив, що планети утримуються на стійких орбітах із відповідними швидкостями лише тому, що їх притягує до Сонця сила, обернено пропорційна квадрату відстані до Сонця [8]. Цьому ж закону підпорядковувалися і тіла, що падали на Землю. Так у загальних рисах був сформульований закон всесвітнього тяжіння. Також математичним шляхом англійський учений вивів на підставі цього закону еліптичну форму планетних ор­біті зміну їх швидкостей. Закони руху планет постали як наслідок закону всесвітнього тяжін­ня. У книзі «Математичні початки натуральної філософії» (1687 р.) автор продемонстрував засади нової земної і небесної механіки. Так з’явилася перша фундаментальна фізична тео­рія, яка до початку XX  ст. була основою фізичного пізнання, ядром класичної наукової кар­тини світу Нового часу.

Проте важлива роль у пізнанні світу належала гносеології («Роздуми про метод» Р. Де­карта та «Новий органон» Ф. Бекона). Мислителі ставили за мету висвітлити механізм фор­мування важливих наукових істин і розробити ефективний метод їх відкриття. Наука но­вого типу призвела до радикального переосмислення світу людиною. Вона являла собою спробу опису природи та її  історії, підґрунтям якого виступав людський розум, на відміну від релігійної середньовічньої науки. Наукова картина Нового часу полягала в тому, що Бо­гові визначалася «скромна роль» «першодвигуна Всесвіту» або уособлення «морального закону», а на перший план виступили такі поняття, як «природний закон», «рух», «розви­ток», «еволюція», «прогрес». Представник французького Просвітництва Ж. Кондорс влучно охарактеризував цю епоху: «Картина прогресса философии и распространения просвеще­ния <…> приводит нас к эпохе, когда влияние этого прогресса на общественное мнение и влияние последнего на народы, или на их повелителей, перестав вдруг быть медленным и нечувствительным, произвело во всей массе некоторых народов переворот, верный залог революции, которая должна охватить всю совокупность человеческого рода» [5, с. 186].

Тогочасна наука характеризує світ як певну цілісність та єдність. Дійсно, єдність –  це найважливіша ознака світу, але вчені по-різному трактують це поняття. Наприклад, А. Ейн­штейн виражав єдність матерії, енергії і часу формулою E = mvІ, де Е   –  енергія, m   –  маса, v   –  швидкість. Інакше охарактеризував цю картину І. Пригожин, визначаючи світ як єдність по­рядку (організації) та хаосу (дезорганізації) [10].

У цілому можна зазначити, що основні поняття наукової картини світу від «просто­ру», «часу», «маси», «сили» як причини руху поглибилися «енергією» [2, с 69]: утворен­ня парового двигуна; вивчення електрики і магнетизму, які заклали фундамент для роз­витку електротехніки й гальванопластики; поява першого телеграфу; відкриття фотографії привело до успіхів в оптиці; відкриття Х. Х. Ерстед і А. М. Ампер лягли в основу нового роз­ділу фізики   –  електродинаміки; революція М. Фарадея у відкритті явища електромагнітної індукції; Дж. Максвел оприлюднив електромагнітну теорію світла (1865); періодичний за­кон Д. І. Менделєєва; Ж. Б. Ламарк висуває припущення про роль середовища в процесі ево­люції; еволюційна теорія Ч. Дарвіна ґрунтується на трьох фундаментальних положеннях –  спадкової мінливості, природного добору і боротьби за існування тощо. Отже, XIX ст. підня­ло природничу галузь науки на якісно новий щабель: вона перетворилася на систематизу­ючу науку про предмети й процеси, їх походження та розвиток.

З приходом техногенної цивілізації відкривається новий етап у діалозі між людиною та природою. Бурхливо розвиваються також і гуманітарні науки   –  глобально змінюється при­рода, залишаючи відбитки на мисленні, а отже, і психології. «К лейтмотиву мира, перестав­шего вызывать благоговейное поклонение, примешивается отзвук другого лейтмотива – 

182

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2012. № 1 (3)

Господства над окружающим миром. Миром, перед которым не испытываешь благогове­ния, гораздо легче. Любая наука, исходящая из представления о мире, действующему по единому теоретическому плану и низводящем неисчерпаемое богатство и разнообразие явлений природы к унылому однообразию, приложения общих законов, тем самым стано­вится инструментом доминирования, а человек, чуждый окружающему миру, выступает как хозяин этого мира» [10, с. 74].

І хоча X. І. Пригожин зазначав, що картина світу класичної науки XVIII ст. виглядає на сучасному етапі майже як «карикатура на еволюцію» [10], з автором можна посперечати­ся: тогочасна наука має неабияке значення для розуміння тих процесів у розвитку науки, які мали місце в XIX ст. Сучасні вчені і досі «відчувають плече» діячів епохи «класичної нау­ки», а їх роздуми інколи звучать в унісон із думками попередників. Адже будь-яке відкрит­тя, нові експерименти є наслідком попередніх експериментів і теорій  –  у цьому один із про­явів неперервності розвитку науки. Переповідають, що Ньютон говорив: «Якщо я бачив зна­чно більше інших, то це тільки тому, що я стояв на плечах гігантів».

Не оминула заявлена проблематика і лінгвістику, вивівши   її  на якісно новий науково-пізнавальний рівень. Ще з часів античності філософів цікавили питання мовної природи на­йменування світу (Аристотель, Платон, Сенека, Прісціан, Демокрітта ін.). У середні віки до­віра до розуму щодо позначення і представлення ним дійсності викликала сумніви, що зу­мовило антагонізм реалістів та номіналістів (XI-XVст. і. Расцелін, П. Абеляр, школа У. Окка-ма) [11,25].

З XVІ ст. починаються розробки пазиграфій –  систем писемності, які були зорієнтова­ні на подолання бар’єрів природних мов (неогліфи О. Баті, пікто Х. Йенсена), однак через складність графіки вони не мали успіху. Одне з перших зафіксованих спостережень віднос­но соціальної диференціації мов належить викладачеві Саламанкського університету Г. де Кореасу (початок XVІІ ст.), хоча сам соціологічний напрям у мовознавстві виник на межі   ХІХ– ХІХ  ст. [12; 13].

Із формуванням штучних мов всесвітньо відомими стали спрощена латина Ф. Лаббе, всеслов’янська мова Ю. Крижанича, спрощена французька І. Шипфера. У другій половині ХІХ  ст. було організовано Інтернаціональне лінгвістичне товариство, метою якого стала роз­робка проблем універсальних штучних мов. За зразком природних мов наприкінці ХІХ  ст. здійснено спроби проектування штучних мов: універсал-глотта (1868, Ж. Піро), волапюка (1887, Л. Заменгоф), а у ХХ  ст. на зміну їм прийдуть латіна сіне флексіоне, ідо, есперанто, окциденталь, інтерглоса, новіальта ін.

Щодо лінгвістичних спостережень над інтернаціональною лексикою, то вони почали проводитися на початку ХІХ  ст. (А. Мейє, Е. Ріхтер, О. Есперсен, В. М. Жирмунський, Е. Вюс-тер). Штучно створена у 1882 р. варшавським лікарем Л. Л. Заменгофом, есперанто спочат­ку поширилась у Польщі та Росії, а у ХХ  ст. –  у Франції та Англії (нагадаємо, що ця штучна мова побудована на інтернаціональній лексиці –  романського походження із залученням германських і слов’янських елементів, яка фіксується латинською графікою. Завдяки слово­творчим афіксам словниковий склад есперанто мав необмежені можливості утворення, а 11 неваріативних флексій допомагали розрізняти частини мови та їх граматичні категорії).

У заявлений період як самостійний розділ науки про мову була сформована семасіо­логія: німецьким вченим   Х. Рейзігом науковий термін уведено до наукового обігу; завдяки французькому лінгвісту М. Бреалю з’явилася «семантика» [11, с 7].

«…Пояснити дещо   –  отже побачити у новому <…> елементи старого й знайомого, ор­ганізованого по-новому» [1, с 73]. Є. М. Панов називав мову універсальною семіотичною матрицею, на якій можна збудувати незліченну кількість найрізноманітніших знакових або інформаційних систем [9, с 88]. Отже, для відображення картини світу необхідними атри­бутами виступають свідомість, пам’ять, мова, знання певного етносу, які здатні акумулю­ватися задля збереження соціуму. Так здавна створювалися еталони, що «<…> служать ет­носу своєрідними орієнтирами в процесі сприйняття навколишньої дійсності, а при між-культурному вивченні надають цінний матеріал для спостережень над специфікою мовно-культурного шифрування нематеріальної сфери людських емоцій» [3].

Таким чином, наука XVIII–XIX ст. дала наступним поколінням не тільки знання про окремі предмети й зовнішні зв’язки між ними, але й намагалась відкрити закони природи

183

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ. Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2012. № 1 (3)

Та суспільства. Отже, специфіка науки заявленого періоду полягала в тому, що вона вияв­ляла на практиці   –  виконувала місію посередника між природою та людиною, допомагала співіснувати у суспільстві.

Таким чином, ми погоджуємося з думкою, що картина світу складається із множин­ності світів –  наукового, побутового, міфологічного, релігійного, наукового –  її  формуван­ня відбувається у свідомості та в внаслідок мовленнєвої діяльності [16, с 320], вона підпо­рядкована певним законам, має усталені форми мислення, що знаходять своє відображен­ня у мовних знаках. І кожен, хто оволодіває традиціями культури, знаходить універсальні константи комунікації. Тому у який би спосіб не формувався світогляд та релігійні уявлення представників різних наукових шкіл минулих століть, домінантою залишалося вираження власної думки. Бо мова   –  той кодовий ключ, який відкривав у кожному окремому суспіль­стві можливості соціального співжиття, формував і диференціював комунікативні стандар­ти, вносив корективи в перебіг комунікативної взаємодії, сприяв заохоченню до подальшо­го спілкування (інколи з не завжди очікуваним результатом).

Список використаної літератури

1. Бергсон A. Опыт о непосредственных данных сознания [Электронный ресурс] / А. Бергсон // Собрание сочинений. Т. 1, ч. 1. –  С. 50-156.   –  Режим доступа: //Http://filosof. Historic. ru/books/item/f00/s00/z0000739/st000.shtml

2. Герц Г. Три картины мира / Г. Герц   //  Новые идеи в философии. Теория познания и точные науки: сб.   –  СПб., 1914.   –  № 11.   –  154 с.

3. Голубовська І. О. Етноспецифічні константи мовної свідомості: автореф. дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.15 / І. О. Голубовська; Київський національний ун-т ім. Тараса Шевчен­ка.   –  К., 2004.   –  38 с

4. Колотило В. В. Сучасна картина світу і світогляд людтни / В. В. Колотило //  Філософ­ські проблеми гуманітарних наук.   –  К.: Київський університет, 2010. – № 19.   –  С 156-160.

5. Кондорсе Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума / Ж. А. Кондорсе; пер. с франц. И. Шапиро.   –  М.; Л.: Соцэкгиз, 1936.   –  233 с.

6.  Кузнецова Т. Ф. Картина мира [Электронный ресурс] / Т. Ф. Кузнецова // 
Информационный гуманитарный портал «Знание. Понимание. Умение». –  2008. – № 4. – 
Культурология. –  Режим доступа: Http://www. zpu-journal. ru/e-zpu/2008/4/Kuznetsova/#

7. Кузьменко В. В. Розвиток наукових картин світу як продукту історичного становлення науки і освіти [Електронний ресурс] / В. В. Кузьменко // Педагогічний альманах»: зб. наук. праць. –  К., 2010. –  Вип. 6. –  Режим доступу: //  Http://www. nbuv. gov. ua/Portal/soc_gum/ Pedalm/texts/2010_6/044.pdf

8. Ньютон И. Математические начала натуральной философии / И. Ньютон; пер. с лат. А. Н. Крилов.   –  М.: Наука, 1989.   –  688 с

9. Панов Е. Н. Знаки. Символы. Языки / Е. Н. Панов.   –  Изд. 2-е, доп.   –  М.: Знание, 1983.   –  248 с.   –  (Библиотека «Знание»).

10. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс; пер. с англ.; общ. ред. В. И. Аршинова, Ю. Л. Климонтовича, Ю. В. Сачкова.   –  М.: Прогресс, 1986.  –  432 с.

11. Селіванова О. О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики (аналітичний огляд): мо­нографія / О. О. Селіванова.   –  К.: Фітосоціоцентр, 1999.   –  148 с

12. Лінгвістична енциклопедія / О. О. Селіванова.   –  Полтава: Довкілля-К, 2010.   –  844 с

13. Семчинський С В. Загальне мовознавство: підручник/С. В. Семчинський.  –  К.: Пре­са України, 1996.   –  416 с

14. Философия и развитие естественнонаучной картины мира: межвузовский сбор­ник/отв. ред.   А. М. Мостепаненко.  –  Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1981.  –  224 с.

15. Чернова Л. П. Наукова картина світу як предмет філософського дискурсу /Л. П. Чер­нова //  «Гілея: науковий вісник»: зб. наук. праць. –  К., 2010. –  Вип. 40 (10) –  Режим досту­пу:   //  Http://www. nbuv. gov. ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2010_40/Gileya40/F10

16. Шатун О. К постановке вопроса о сопоставительном анализе научной и наивно-бытовой языковых картин мира в русском и английском языках (на материале общена-

184

ISSN 2222-551Х.  ВІСНИК ДНІПРОПЕТРОВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ.
____________________________ Серія «ФІЛОЛОГІЧНІ НАУКИ». 2012. № 1 (3)________________________________________

Учной лексики) / О. Шатун   //  Ћmogus kalbos erdvoje.   –  № 6. –  Mokslinių straipsnių rinkinys.   –  Kaunas: Vilniaus universiteto Kauno humanitarinis fakultetas, 2010.   –  С 320-324.

17.  Яременко  М. Ю.  Інформаційна  картина  світу як  соціокультурна  реальність / М. Ю. Яременко   //  Наука. Релігія. Суспільство.   –  2008.   –  № 1.   –  С 234-239.

В статье рассматриваются основные этапы развития научной картины мира как продукта тео­ретической и практической деятельности человека, определяются ключевые компоненты, которые повлияли на ее формирование.

Ключевые слова: научная картина мира, научное познание, метафизика, гносеология, науч­ная революция.

In this article reviews the main stages of development of the scientific world view as a result of theoretical and practical activity of man. Also identifies key components that influenced on its formation.

Key words: scientific world view, scientific cognition, metaphysics, gnoseology, Scientific Revolution.

Надійшло до редакції 8.06.2012.

185