Головна Філологія Вісник Донецького національного університету ІДЕЯ О. ПОТЕБНІ ЩОДО ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СЛОВОФОРМ У ПОЗИЦІЙНОМУ СКЛАДІ РЕЧЕННЯ І МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНИХ ГРАМАТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
joomla
ІДЕЯ О. ПОТЕБНІ ЩОДО ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ СЛОВОФОРМ У ПОЗИЦІЙНОМУ СКЛАДІ РЕЧЕННЯ І МЕТОДОЛОГІЯ СУЧАСНИХ ГРАМАТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
Філологія - Вісник Донецького національного університету

В. В.Лущай

Так сталося, що у сучасній лінгвістиці, насамперед у функціональній граматиці, оперуючи поняттям «асиметричний дуалізм мовного знака» (С. Карцевский), не згаду-ють ідею О. Потебні щодо функціональної спеціалізації словоформ для позиційного складу речення [Потебня 1874, докторська дисертація «Из записок по русской грамма-тике»]. Коли ж розглядається проблема співвідношення частин мови і членів речення, то за звичай залишається поза увагою важливість того, що О. Потебня писав про коре-ляцію членів речення і певних форм певних частин мови (!), а Не Взагалі частин мови і членів речення.

Розробка названої ідеї О. Потебні надзвичайно плідна для сучасної граматики, пе-редусім, для розв’язання проблеми співвідношення у внутрішній структурі мови таких граматичних категорій, як частини мови і члени речення, також для з’ясування законо-мірностей заповнення позиційного складу сучасного речення і для подальшої розробки критеріїв визначення категоріального значення частин мови. Адже підтверджується попередження О. Потебні про помилкове розширення категоріального (частиномовно-го) значення прислівника (вчений наполягав, що до категоріального значення прислів-ника належить тільки ознака процесса або іншої ознаки, але Не Ознака предмета). Стає зрозумілою некоректність визнання самостійною частиною мови так званих «предика-тивів», в той час як насправді це словоформи різних частин мови, вживані тільки (або переважно) у субпозиції іменної частини складеного присудка, чим, на нашу думку, як-раз унаочнюється дія принципу функціональної еквівалентності у заповненні позицій-ного складу речення. Висвітлюється баланс взаємодії експліцитної граматики і імплі-цитної граматики у природній мові та взаємодія доцентрових і відцентрових сил у структурній і функціональній периферіі мовних структур. Виявляється перспективність трактування поняття «синтаксеми» як сучасного тлумачення (збагаченого здобутками семантичного синтаксису) традиційного поняття «член речення», оскільки одне й друге являють собою структурно-семантичний компонент у позиційному складі речення, якщо додержуватись концепції симетрії структурно-семантичної побудови речення (випадки ж асиметрії розглядати на тлі симетрії, використовуючи фонові структури). Усе це пов’язане саме із спеціалізацією словоформ у позиційному складі речення, на тлі якої методом інтроспективного аналізу (ІА) виявляються факти функціональної ек-вівалентності неспеціалізованих форм словоформам, спеціалізованим для позиційного складу сучасного речення. Саме ІА є орієнтованим на взаємодію словесно-логічного мислення з іншими видами мислення, а як відомо, увага до психологічних аспектів мо-влення становить одну із складових методології лінгвістичних досліджень О. Потебні. Названі аспекти розробки ідеї функціональної спеціалізації словоформ орієнтовані на таку фундаментальну категорію, як позиційний склад речення.

Позиційний склад сучасного речення відбиває парадигматичні координати ре-чення як структурно-смислової єдності. У синтагматиці відбуваються багатовекторні модифікації прототипічної структури речення (напр., редукція чи екстракція компонен-та внаслідок взаємодії імпліцитної граматики з експліцитною граматикою, або ж роз-ширення обсягу речення). Ця взаємодія може давати кількісні чи якісні прояви (або їх комбінацію) на рівні позиційного складу. При цьому така універсалія, як принцип еко-номії, балансує з протилежно спрямованим принципом надлишкової мовної репрезен-тації. Цей баланс закладений у Внутрішній структурі мови (ВСМ). Досить яскраво

© Лущай В. В., 2008


Унаочнюється він у співвідношенні двох різновидів функціональної еквівалентності (ФЕ-сті): парадигматичної (ПФЕ-сті) і синтагматичної ФЕ-сті (СФЕ-сті). У разі ПФЕ-сті пріоритету набуває імпліцитна граматика завдяки принципу економії (процедура іден-тифікації функціонального еквівалента з відповідним функціональним ідентифікатором здійснюється латентно): Нема кого спитати (Нема тих-то). СФЕ-сть посилює пріоритет експліцитної граматики завдяки принципу надлишкової репрезентації тієї чи іншої синтак-сичної позиції у реченні (СФЕ – функціональний еквівалент присутній поряд з функціона-льним ідентифікатором – СФІ): Нема тих, кого можна спитати. Отже висловлення Нема що й казати! (І. Нечуй-Левицький) містить факт ПФЕ-сті у синтаксичній позиції, для якої спеціалізованою є субстантивна словоформа – N2 (Нема того-то).

У разі СФЕ-сті (СФЕ + СФІ) вибудовується рекурсивна парадигма на рівні пози-ційного складу речення, у якій корелятивну пару складають синтагматичний функціо-нальний еквівалент (СФЕ) спеціалізованої словоформи та синтагматичний функціона-льний ідентифікатор (СФІ) синтаксичної позиції. Щодо інформативного змісту речення СФІ порівняно з СФЕ фактично виконує метамовну функцію експлікатора функціона-льно-семантичного потенціалу тієї синтаксичної позиції, що заповнена неспеціалізова-ною формою за принципом ФЕ-сті.

Концепція ФЕ-сті бере свої витоки з ідеї О. Потебні щодо спеціалізації певної форми певної частини мови для певної синтаксичної позиції, а саме: якщо на місці на-зивного чи непрямого відмінка уживаний інфінітив, то він не є справжнім підметом чи справжнім додатком [1]. Це і є протиставлення морфологізованих (МЧР) і неморфоло-гізованих членів речення (НМЧР).

Інфінітив являє собою периферійну форму дієслова на межі з іменником. Як і іменник, він здатен уживатися у функції будь-якого члена речення. Тому він є яскравим прикладом поліфункціональної словоформи, тобто має функціональну парадигму від-носно позиційного складу речення: Чи личить йому отак Бідкатися? (Inf ≈ N1); Йому поспівчували для годиться [Для (Inf ≈ N2)] ≈ Adv. У реченні Він Не буде бідкатися Inf уживаний як складова аналітичної форми дієслівного присудка, тож може бути квалі-фікований як МЧП. Якщо визнати тут не морфологічний, а синтаксичний аналітизм, то сполуку Буде бідкатися, як і Стане бідкатися, треба кваліфікувати як НМЧП.

Наявність у поліфункціональної словоформи функціональної парадигми на рівні по-зиційного складу речення є аргументом для співвіднесення традиційного поняття «член речення» й уведеного до наукового вжитку останнім часом поняття «синтаксема», тому що ця парадигма являє собою омосинтаксемный ряд з ієрархічною структурою: словоформа у спеціалізованій синтаксичній функції (МЧР) є центром функціональної парадигми, а її фу-нкціональна периферія виявляється багатоступеневою відносно відстані від центру, зумов-леної співвідношенням структурних і функціональних властивостей даної словоформи та тієї, функціональним еквівалентом котрої вона виступає (НМЧР). Отож виникає потреба уживання синонімічних термінів «функціональна парадигма поліфункціональної словофо-рми» та «омосинтаксемный ряд поліфункціональної словоформи», щоб не сплутувати омоформи (міжчастиномовні чи внутрішньочастиномовні) й омосинтаксеми (поліфункціо-нальна словоформа у різних синтаксичних функціях). А це призводить до розуміння, що за термінами «синтаксема» і «член речення» постає не що інше, як конструктивно-семантичний компонент позиційного складу речення, тобто синтаксема (як і морфема) Не Є маніфестантом тільки семантичної структури речення. Про це свідчить вступ до «Синтак-сического словаря» [2] і сама структура цього словника. Про «омонімічність синтаксем» йдеться також у «Коммуникативной грамматике русского языка» [3].

Зіставляючи омоформи з омосинтаксемним рядом поліфункціональної словофор-ми, бачимо, що саме він актуалізує потребу у розрізненні омоформ одного слова (Дом – N1 ↔ Дом – N4; Дім – N1 ↔ Дім – N4) й омосинтаксем у складі функціональної пара-дигми. Прийменник не є елементом омоформи, в той час як він входить до складу омо-синтаксеми: Вошли В Дом; Посмотрели На Дом; Зазирнув у дім; Подивився на дім. Цим


Урівнються поняття „член речення” й „синтаксема” як складові позиційного складу ре­чення. Напр., у відмінковій парадигмі російського іменника Мать Маємо 4 омоформи: N2 - N3 - N6 - N1 pl. Пор.: Рано лишился матери. - Написал матери. - Заботился о матери. - Матери сердцем видят. Підкреслюємо, що кожна з цих омоформ має свій омосинтаксемний ряд (функціональну парадигму):

Лишился матери. Вспоминал Слова Матери. Это фото - (было) его Мате­ри (материно). N2 [(N2 ≈Adj) ↔ (N2 ≈Vf)].

Написал матери. Это его Подарок матери (= маме). Этот Подарок (бУ -Дет) матери (= маме). N3 [(N3 ≈Adj) ↔ (N3 ≈Vf)].

Вспоминал о_матери. Воспоминания обматери взволновали его. Первые строки в письме (были) о матери. O N6 [(O N6) ≈ Adj ↔ (O N6) ≈ Vf].

Отже коли йдеться про спеціалізовані словоформи, необхідно пам’ятати про фун­кціональну парадигму (омосинтаксемный ряд) полі функціональної словоформи, цетром котрої є спеціалізована синтаксична функція, а периферію складають неспеціалізовані функції. Це важливо для визначення системи частин мови.

Заслуговує на увагу начебто нелогічне співвідношення у частотності вживання деяких поліфункціональних словоформ у спеціалізованій функції (адекватний знак) і в неспеціалізованих функціях (неадекватний знак). Саме ця «нелогічність» спонукає морфологів і лексикологів (за згодою синтаксистів) кваліфікувати як прислівники суб­стантивні словоформи Весной, Летом, Осенью, зимой, утром, днем, вечером, ночью, Не­зважаючи на наявність у них активної валентності на прикметник навіть у обставинній функції, що є спеціалізованою для прислівника. Ці субстантивні словоформи високоча­стотні в обставинній функції (N5 ≈ Adv), але рідко вживані у спеціалізованій функції актантів: Когда Зимою Ешь свежие огурцы, во рту пахнет Весной (А. Чехов). - Ешь свежие огурцы Суровою зимою (тогда-то), А во рту пахнет Ароматной весной (Тем-то). Причину «нелогічної» функціональної частотності названих словоформ вбачаємо в їх лексичному значенні, а також у взагалі високій частотності поширювачів обста­винно-часової семантики у висловленнях внаслідок їх широкої сполучуваності з преди­катами різних семантичних типів.

У позиційному складі речення саме члени речення є одиницями внутрішнього членування речення як структурно-семантичного цілого, а самі речення є дискретними одиницями членування мовленнєвого потоку. Виходячи з погляду О. Потебні на речен­ня як структуру, що постійно змінюється, особливу увагу приділяємо тим елементам позиційного складу, котрі відбивають процеси змін у структурі речення у зв’язку зі змінами у мисленнєвій категорізації дійсності. Тому у складі речення віднаходимо компоненти, які за їх функцією у будові речення є аналогами залишку будівельного риштування при вже завершеній будівлі [4]. Це стає зрозумілим саме з позицій Екс-плікаційної граматики (ЕГ), котра є орієнтованою на бачення взаємодії різних видів мислення у мовленнєвій діяльності й на експлікацію процедури ідентифікації неадеква­тного знака з адекватним знаком за допомогою функціональних ідентифікаторів, дис­трибутивних маркерів і фонових структур [5.] За звичай, лінгвісти охоче відносять до службових слів (отож і взагалі до службових частин мови), ці слова - аналоги будівель­ного риштування у складі речення, які насправді є елементами позиційного складу, що відбивають поступ у процесі формування сучасної структурно-семантичної будови ре­чення при сучасному стані мовної системи. В них відбиваються певні закономірності взаємодії різних рівнів і засобів мовної системи у внутрішній структурі мови. Оскільки у мовних структурах зміни відбуваються дуже повільно у порівнянні із спорудженням матеріальних об’єктів, то й „риштування” у реченні залишається довго: Що се <• Так шумить невпинно? (Л. Українка); Що се <• Ви мовчите? (М. Коцюбинський); Ты это <• Накрой нам в столовой на троих (ТБ 2005). Слова Се, Это Тут є займенниковими імен­никами у функції Формального члена речення (се - У позиції підмета, Это - У позиції присудка), інформативне наповнення котрого репрезентоване постпозитивною щодо


Нього частиною речення. Так відтворюється механізм формулювання висловлення у процесі його породження.

Сучасні лінгвісти відзначають, що О. Потебня ретельно розробляв теорію частин мо­ви у чіткій співвіднесеності з членами речення (бо категорію не можна вивчати окремо від функції) і до того ж у динаміці - в історичній перспективі перетворення частин мови у членах речення.... до тієї давньої пори, коли речення і слово ще є одне й те саме [6]. Тому ми вважаємо, що О. Потебня частини мови розглядав у проекції їхніх форм на позиційний склад речення. Немає сенсу бачити самостійну частину мови у так званих «предикативах», якщо зважити на ґрунтовні міркування О. Потебні щодо специфіки синтаксичної позиції предикату у реченні: під предикативним іменем (предикативним називним) треба розуміти не те, котре є предикат (такого не буває), а те, котре входить до складу граматичного пре­дикату [7]. «Предикативи» тільки входять до складу складеного іменного присудка, запов­нюючи субпозицію його іменної частини, а виразником модально-часового плану речення виступає дієслівна зв’язка (її імпліцитна присутність є маркованою).

У сучасному реченні, з одного боку, синтаксичних позицій більше, ніж частин мови, а з іншого боку, форм різних частин мови більше, ніж синтаксичних позицій. Ці невідповідності влаштовуються завдяки принципові ФЕ-сті у заповненні позиційного складу речення. Інтроспективний аналіз передбачає обов’язкову експлікацію процедури ідентифікації компонентів речення з його позиційним складом за допомогою функціо­нальних ідентифікаторів (ФІ), дистрибутивних маркерів (ДМ) та фонових структур (ФС). Напр.: І Не хочеться мені докучати Вам, страх, як не хочеться (М. Коцюбинский). Функціонально-синтаксичний потенціал субстантивної словоформи Страх (N1) тут експлікований прислівником - спеціалізованою словоформою, форма­льним МЧР - як. Отже маємо факт СФЕ-сті: займенниковий прислівник Як (у предика­тивній одиниці Як не хочеться) Є СФІ відносно іменника Страх, Ужитого за принципом ФЕ-сті: N1 ≈ Adv. Елімінація СФІ - як Приведе до ПФЕ-сті: І не хочеться мені докуча-ти Вам, страх не хочеться. Пор.: І Не хочеться мені докучати Вам, страшенно не хо-четься. Маємо МЧР (обставина із значенням міри і ступеня прояву ознаки), репрезен­тований спеціалізованою словоформою - прислівником.

При вивченні феномену ФЕ-сті на рівні позиційного складу речення було встано­влено, що треба розрізняти транспозиційну й нетранспозиційну ФЕ-сть. Це дуже важ­ливо, тому що нетранспозиційна ФЕ-сть, яка є наслідком поступового розходження по­між мовною й концептуальною (науковою) картинами світу, не тільки не може бути пояснена з позицій теорії транспозиції, але й значною мірою залишається поза межами останньої. Напр., це стосується функціонування таких відносних займенникових при­кметників, як Котрий І Который, У позиційному складі присубстантивної підрядної частини сучасних українських й російських складнопідрядних речень.

Віднайдено факти вживання словоформ відносного займенникового прикметника Котрий, который Внаслідок реалізації не тільки одноступеневої, а й двоступеневої ФЕ-сті: одноступенева ФЕ-сть: Сказав їй по-французьки кілька слів, котрих (Adj_≈ N2) Вона Ніколи Не забуде. (О. Кобилянська); Никогда я еще не видел печника, Который (≈ N1) Работал бы так медленно и вдумчиво. (В. Солоухин). <-> Двоступенева ФЕ-сть: Між тим лунав сильний дзвінкий голос дівчини, котрої Образ стояв ясно-виразно перед моєю душею. (О. Кобилянська). - (Adj_≈ N2)L≈ Adj. Пор.: Чий (морфологізоване означення) Образ; День, в Который предположено было отправить статью, ему очень памятен. (А. Чехов). - (Adj ≈N4)] ≈ Adv. Пор.: Когда (морфологізований поширювач із тем-поральним значенням) Было предположено".''..'А В наступному реченні маємо як одно-ступеневу, так і двоступеневу ФЕ-сть: Я стрів її в одній алеї, вшкотрійш [в (Adj ≈ N6)] ≈ Adv Не надіявся ніколи стрітити (Inf ≈ На N4) Її . (О. Кобилянська)" Маємо відповідні ПФІ до неморфологізованих членів речення: Стрітити там-то ; Не надіявся на те-то. (Двоступенева ФЕ-сть: використані квадратні дужки, що позначають другий ступінь ФЕ-сті, а круглі дужки позначають перший ступінь ФЕ-сті).


Проміжний ступінь формування присубстантивних підрядних речень відображено тут: Къ общей радости нашли тамъ множества дамъ, которых [(Adj ≈ N2) ≈ Adj] При - сутствіе, конечно, Есть первое Украшеніе всякага Праздника (А. Грибоедов). Пор.: При­Сутствие которых_=„чЬё присутствие ( у сучасній підрядній частинині) Которых присутствие (проміжний стан) Присутствие которых Дам (давніший стан).

Відзначаємо таку закономірність: двоступенева ФЕ-сть відбувається завжди че­рез ступінь ФЕ-сті субстантивній словоформі: Нема нічого безпале. (Б. Грінченко). [без (Conjunction ≈ N2)] ≈ Adj: Нема нічого такого - то.

Вказівні займенники використовуються для реалізації СФЕ-сті, а для реалізації ПФЕ-сті у натуральній мові утворені саме неозначено-вказівні займенники носіями мови (не лінгвістами!): ... Де писар вивів гусячим пером, що Року Божого Такого-то І місяця Такого-то. …(Л. Костенко); Правительства должны Сказать: «Мы видим цель перестройки в том, чтобы через 10-12 лет общество выглядело так-то и так-то. Пе-реход к желаемому состоянию может быть достигнут Такими-M7'средствами.” (З преси). У разі необхідності зображення у мовленні найвищого узагальнення змісту чу­жої мови вказівні займенники фактично виконують роль неозначено-вказівних, адже вони генетично споріднені: З Тим вернулись вірні слуги До Бертольда і сказали: «Так і так поет відмовив, Ми даремне намовляли...» (Л. Українка); Орю матері грядки, а мені кажуть: так і так. (Гр-р Тютюнник).

Актуальною вважаємо думку О. Потебні щодо взаємодії свідомого й позасвідомо­го у мовленні: «Язык, будучи орудием сознания, сам по себе есть создание бессозна­тельное». [8]. Тому й необхідна увага до взаємодії вербального мислення з іншими ви­дами мислення. При цьому зважаємо на те, що на різних мовних рівнях відмінності різ­них мов не є однаково значними. Так, на синтаксичному рівні багато мов мало різнять­ся. Напр., у складнопідрядних реченнях займенниково-співвідносного типу співвіднос­не слово є формальним морфологізованим членом їх головної частини, тобто СФІ. - експлікатором синтаксичної функції підрядної частини відносно позиційного складу

Головної частини: Поступай Всегда

Так , Будт О на ТебЯ. смотр. ят (За Грасіаном); Хто

Роботу відкладає, той її не кінчає. (Прислів’я); Тоді, це буде, шякшзійдутьсяшдвішшнеділі. (Прислів’я); To, CО Widził Z Okien Wagonu, Ne ByłO Chyba Warszawą (Jan Knotne); Ten, Jaki-Esmy Znali, Nie Był Najlepshym Ze śWiatУW (L. Kruczkowski); ЬBer Diese Antwort MuЯTe Das Fluspferd So LАChen, DaЯ.Es.Sich.VerschlucКTe (“Tiermдrchen aus aller Welt”); DaЯ Es Auch Immer GehЦRe Dem, Der Es GuT BesTElLT (B. Brecht). Цим обґрунтовуємо доцільність цілесп­рямованого дослідження мовних універсалій, до яких належить принцип ФЕ-сті у за­повненні позиційного складу речення різних мов, і підкреслюємо, що витоки концепції функціональної еквівалентності, як прояву «асиметричного дуалізму мовного знака», знаходимо у О. Потебні, в його ідеї щодо функціональної спеціалізації словоформ у по­зиційному складі речення.

РЕЗЮМЕ

В статье излагаются наблюдения, подтверждающие плодотворность идеи А. Потебни о специализации определенных форм определенных частей речи для пози­ционного состава предложения (на материале украинского и русского языков). Демон­стрируется интроспективный анализ фактов функциональной эквивалентности различ­ных языковых структур (словоформ и синтаксических конструкций) определенным специализированным словоформам в заполнении позиционного состава предложения.

SUMMARY

The article deals with the look-out analysis of A. Potebnya’s idea about the specializa­tion of some speech of word’s forms on the level of sentence positional structure (on the ma­terial of Ukrainian and Russian languages). The introspection analysis of facts and regularities of syntactical positions infill according to the functional equivalence has been put out.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Т. 1 – 2. М.: Учпедгиз. 1958. – С. 342.

2. Золотова Г. А. Синтаксический словарь. – М.: Наука, 1988.

3. Золотова Г. А., Онипенко Н. К., Сидорова М. Ю. Коммуникативная грамматика рус-ского языка. – М., 2004. – С.186.

4. Лущай В. В. Динаміка позиційного складу речення у процесі формування висловлюваня //Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. Вип.8. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – С. 34-37.

5. Лущай В. В. Функциональные идентификаторы, дистрибутивные маркеры и фоновые структуры как инструмент синтаксического анализа предложения //Вісник Донець-кого ун-ту. Сер. Б: Гуманітарні науки, вип. 1, 1999. – С. 181-185.

6. Колесов В. В. Содержательные формы слова в понимании А. А.Потебни // О. О. Потебня й актуальні питання мови і культури. – К., 2004. – С. 13-24.

7. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Т. 1-2. – М.: Учпедгиз. 1958. – С. 111.

8. Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. Т. 1-2. – М.: Учпедгиз. 1958. – С. 62.

Надійшла До Редакції 06.11.2008 Р.


УДК 811.133.1=161.1’373.423