Головна Філологія Вісник Донецького національного університету Я-АВТОР ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ТЕКСТАХ
joomla
Я-АВТОР ТА ЙОГО ФУНКЦІЇ У ЖУРНАЛІСТСЬКИХ ТЕКСТАХ
Філологія - Вісник Донецького національного університету

В.Ю.Дроботенко

Сучасна журналістика співвідносить авторське «я» з особливостями індивідуа-льного стилю журналіста, зі специфікою його суто особистісного світосприймання. Актуальність обраної теми дослідження полягає в тому, що проблема я-автора у публі-цистиці є останнім часом широко обговорюваною у наукових колах (праці М. Стюфляє-вої, О. Калачинського, М. Старуш та ін.). Мета цього дослідження – розглянути кате-горію я-автор та її основні функції в журналістських текстах. З огляду на поставлену мету, ми ставимо перед собою такі завдання: розмежувати поняття образ автора та я-автор у журналістському тексті; проаналізувати завдання, які стоять перед автором жу-рналістського твору; визначити іпостасі, в яких може поставати я-автор у ЗМІ; з’ясувати основні функції, які виконує категорія я-автор у журналістських текстах. Новизна обраного підходу полягає у виділенні у структурі категорії я-автор таких іпостасей як я-діяч та я-мислитель та детальному розгляді кожної з них. Значення цієї розвідки у тому, що вона продовжує серію досліджень, які презентують зацікавлення категорією я-автор в українській лінгвістиці.

У стилістиці категорія «образ автора» розробляється щодо мови художньої літе-ратури. На думку В. Виноградова, «образ автора» – це словесно-мовна структура, що пронизує весь лад художнього твору й визначає взаємозв'язок і взаємодію всіх його елементів». Учений також зазначав, що «ліричне я – це не тільки образ автора, це – разом з тим представник великого людського суспільства» [1, с. 232]. Більшою мірою ця якість авторського «я» виявляється в публіцистичному тексті, в якому автор ви-ступає не тільки як представник суспільства, але й від імені суспільства, висловлюючи думки, почуття сучасників.

Як відомо, в науковій літературі існує проблема розмежування таких понять, як образ автора й авторське «я», натомість у працях деяких учених ці поняття не розрізня-ються.

Ми поділяємо погляди В. Конькова, який розмежовує автора і мовні засоби його вираження: «По-перше, образ автора – категорія поетики, що дозволяє дати інтерпрета-цію змістовної й мовної цілісності тексту. По-друге, авторське «я» – категорія лі-нгвістична, мовне втілення автора як одного з персонажів тексту, мовна партія автора, протипоставлена мовним партіям інших персонажів тексту. По-третє, автор, реальна особистість, категорія екстралінгвістична, автор як реальна особистість завжди стоїть за газетним аналітичним текстом… Тому що автор тексту – категорія екстралінгвісти-чна, а образ автора й авторське «я» – категорії текстові, то ні про який збіг автора з його образом або з його текстовим «я» не може бути й мови» [2, с. 14].

Автор у публіцистиці, особливо якщо він займає в тексті не тільки соціально-ро-льову позицію, але й повідомляє про себе деталі конкретно-почуттєвого характеру, ото-тожнюється для читача з конкретною біографічною особистістю. Публіцистика «від першої особи» є одним із найбільш особистісних жанрів літератури, тому авторське «я»


© Дроботенко В. Ю., 2008

83


ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.1, 2008

Визначає «температуру», тональність, стиль твору. У художньому тексті зазвичай спо-стерігається нетотожність реального й внутрішнього суб'єкта оповіді. У публіцисти-чному тексті ми також розрізняємо реального автора й внутрішнього відправника повідо-млення. Однак у художньому тексті оповідач входить у світ тексту, але не входить у реальний світ, тоді як у публіцистичному тексті це цілком можливо.

На наш погляд, граничне виявлення особистості автора в публіцистиці спричиняє підвищену потребу у співрозмовникові, що наближає публіцистику до ораторського мистецтва, у якому образ автора зближається з образом ритора. Стратегія ритора може розвиватися у двох напрямках: він може виступити проти певної системи поглядів, покликаючись на висловлювання супротивника, але є й інший шлях, пов'язаний із ствердженням думки в полеміці-діалозі зі слухачем (читачем).

Серед завдань, що стоять перед автором журналістського твору, можна назвати такі: по-перше, журналіст як носій ідейного задуму твору повинен чітко позначити свою світоглядну позицію відносно описуваних подій й, по-друге, докласти зусиль для виявлення своєї творчої індивідуальності.

У світоглядній позиції автора виявляється сукупність принципів, поглядів і пере-конань, що визначають напрямок діяльності журналіста і його ставлення до дійсності. Світогляд особистості складається з елементів, що належать до всіх форм суспільної свідомості: велику роль у ньому відіграють наукові, моральні й естетичні погляди. Наукові знання, включаючись у систему світогляду, служать для безпосередньої практичної орієнтації людини в навколишній і природній реальності. Крім того, наука раціоналізує ставлення людини до дійсності, рятуючи її від забобонів й оман. Моральні принципи й норми служать регулятором взаємин і поведінки людей.

Автор журналістського твору, виражаючи свої світоглядні позиції, тим самим проявляє особливості своєї самосвідомості. Зважаючи на те, що свідомість – це своєрід-на єдність відбиття дійсності й ставлення до неї, у структурі тексту можна виявити рі-зного роду почуттєві й раціональні утворення, що виникли у свідомості автора й відби-ті ним у певній знаковій системі.

Я-автор у публіцистичних текстах може виявлятися за допомогою його репре-зентації в різних іпостасях. М. Стюфляєва, наприклад, виділяє такі з них: роль автора як «дзеркала» героя, роль автора як ліричного героя твору, роль автора як інстанції, що аналізує й оцінює [3, с. 64]. Феномен «дзеркального відображення» сприяє, на наш по-гляд, розкриттю внутрішнього світу автора. Реагуючи певним чином на думки і почуття людей, журналіст тим самим виявляє і свої емоційні реакції на події, які він описує. Саме емоції, як справедливо зауважує М. Скуленко, «виражають наше ставлення до об’-єктів пізнання, без них людина залишалася б байдужою до самого пізнання, і осмислен-ня дійсності було б неможливим» [4, с. 27].

Авторські судження, оцінки і думки багато в чому виявляють позицію журналіста у ставленні до пізнаваного об'єкта. «Головне призначення оцінних суджень у тому, – пише О. Калачинський, – щоб, повідомляючи факти, впливати на думки і поведінку людей. Та-кий вплив полягає в тому, що ставлення людини до дійсності змінюється не стільки під впливом повідомлення про події як такі, скільки через те, що факти одержують у тексті певне соціально-політичне забарвлення, завдяки оцінкам з тих чи інших позицій» [5, с. 9].

Журналіст, маючи власну думку з того або іншого питання, завжди прагне до її обґрунтування. Публіцистична відкритість автора в тому і полягає, що журналіст, на відміну від письменника, сміливо ділиться з читачами власними міркуваннями без складної опосередкованості, як це робиться, наприклад, у художніх творах, де автор свої ідеї зашифровує в образи героїв.

Автор журналістського твору, прагнучи втягнути читача в пізнання досліджу-ваного питання, висуває різні тези, аргументи і судження. При цьому усвідомлення жу-рналістом істинності власних висновків може виражатися такими формами: 84


ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.1, 2008

Впевненістю у висунутих положеннях; сумнівом в їхній істинності; здогадом про мож­ливість їхньої істинності тощо. Усі ці розумові авторські вияви виступають психологі­чними елементами, які покликані додати авторській позиції особливої впливовості.

Авторська свідомість виявляється в журналістському творі за допомогою демонстрації різних світоглядних позицій. Публіцист може поділитися з читачами власними думками, знаннями, моральними уявленнями й прагненнями, життєвими цін­ностями і т. ін. Наявність суб'єктивного начала не суперечить документальній основі журналістського твору. Різні прийоми авторського самовираження лише сприяють більш глибинному осмисленню об'єктивних сторін описуваної події. Серед цих прийо­мів ми особливо виділяємо категорію я-автор. Використовуючи цей своєрідний інструмент, журналіст може активно втручатися в хід описуваних подій, вільно висло­влювати свої думки, встановлювати контакт з героями, виражати власну позицію тощо.

Не можна не погодитися з думкою, що функція впливу публіцистичного тексту яскраво проявляється в синтаксисі [6, с 205]. З великого арсеналу синтаксичних структур, зазвичай, публіцист обирає ті, які допомагають йому глибше впливати на читача. Оскільки в центрі будь-якого публіцистичного тексту стоїть автор, який описує події й висловлює своє ставлення до повідомлюваного, він має право обирати ті або інші мовні засоби.

У газетній практиці використовуються різноманітні форми авторського втручан­ня. По-перше, автор може ввійти в безпосередній контакт зі своїми героями, по-друге, поділитися під час опису події власними спогадами, по-третє, висловити свою думку про поведінку героїв, по-четверте, аргументувати версії і припущення, по-п'яте, показати власні емоції, по-шосте, розкрити перед читачем свою творчу лабораторію тощо.

Одним словом, автор постає перед читачами в різних іпостасях: як герой-діяч і як герой-мислитель. У цих диспозиціях авторське «я» виконує різні функції. На думку М.-Старуш, я-діяч найбільше відповідає одному з методів публіцистики - репортажності. Воно використовується в різних модифікаціях, з яких найбільш розповсюдженими є автор-очевидець подій, що відбуваються, автор-учасник подій, автор-спостерігач та ін. Саме цим досягається ефект емоційної причетності читача до подій, які відбуваються, що значною мірою забезпечує ефективність впливу журналістського твору. Я-мисли-тель, стверджує далі М. Старуш, орієнтоване на спільну з читачем постановку проблем, спільний аналіз досліджуваного об'єкта, об'єктивацію міркувань автора, моделювання умовної ситуації, введення читача у творчу лабораторію тощо. Цей різновид авторсько­го «я», на її думку, забезпечує ефект спільного розмірковування читача з публіцистом, прилучення аудиторії до руху публіцистичної думки, сприяє створенню емоційного, а разом з тим і комплексного ідейно-психологічного впливу на читачів. На основі цих двох підходів дослідниця виводить два головних принципи конструювання образа автора в публіцистиці: репрезентативний і інтроспективний [7].

У сучасній журналістиці, на наш погляд, ці два підходи використовуються по-рі­зному. Репрезентативний підхід може бути поєднано з інтроспективним і навпаки. Так, ре­портаже «я» може бути присутнім не тільки в проблемних і навіть портретних журналі­стських творах. Я-автор, виражене словосполученнями на кшалт «я бачу», «я почуваю», «я відчуваю» І под., створює ефект фізичної присутності автора на місці події.

Як відомо, у публіцистичного стилі, крім форм авторського «я», використовую­ться так звані «формули скромності» («авторське ми»): 1 ос. мн. замість форми 1 ос. одн.: Ми пишемо; Ми стверджуємо; Як ми вже зазначили вище. Крім того, як замінни­ки авторського «я» використовуються безособові синтаксичні конструкції: Відомо, що…; входить…; викликає занепокоєння…; потрібно; необхідно; не обов'язково; слід зазначити; треба сказати І под. Публіцистичний текст перетворюється таким чином на суцільну прописну істину, позбавляючись суб’єктивності викладу. Використання авторського «ми» та безособових синтаксичних конструкцій є характерним для таких

85


ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.1, 2008

Українських газет як «Голос України», «Урядовий кур’єр» та ін., що зумовлено тим, що публікації у цих виданнях мають об’єктивний, офіційний характер.

Російський дослідник Симон, аналізуючи зміни у стилістиці газетно-публіцисти­чного стилю часів перебудови, відзначає: «У статтях журналістів «Вогника» почало активно використовуватися авторське «я» («я переконаний»; «на мій погляд»; «я б отут подивився ширше»). Іноді це «я» навмисно акцентується, підмінюючи «ми» у стійкій конструкції» [8, с 47]. Автор статті розглядає цю тенденцію у стилістиці - зміну авторського «ми» на авторське «я» - як явище безумовне позитивне, адже жу­рналісти за часів перебудови отримали можливість говорити від власного імені, а не ховатися за колективною думкою.

Необхідно також відзначити, що специфіка використання авторського «я» у публіци­стичному стилі залежить від жанрової природи кожного конкретного журналістського твору. Так, авторське «я» нарису, на відміну від репортажного «я», використовується не ті­льки для концентрації уваги читача на зовнішніх прикметах події, але насамперед - для по­глиблення і збагнення внутрішнього сенсу подій, які відбуваються на очах журналіста. Якщо в репортажі автор, намагаючись запам'ятати і відтворити події, які відбуваються тут і зараз, веде оповідь у теперішньому часі, то автор нарису не обмежений подібного роду ча­совими рамками. Тому в нарисі дуже часто авторське «я» використовується як вставна конструкція, пов'язана з особистісними спогадами журналіста.

Подібного роду конструкції вводяться автором з певною метою. По-перше, щоб співвіднести реальні події з попередніми; по-друге, щоб реконструювати контакти з ге­роями твору, які були в автора раніше; по-третє, для того, щоб розмірковуючи, підого-тувати читача до певних висновків. Значення цих вставних конструкцій полягає й у тому, що вони виконують у тексті певну композиційно-значеннєву роль.

Досить часто спостерігаємо вживання авторського «я» у нарисах та репортажах українських газет «День», «Дзеркало тижня», аналітичних виданнях, які прагнуть своєчасно інформувати своїх читачів про події в Україні та поза її межами, при цьому публікуючи журналістські тексти різних жанрів.

Образ автора-мислителя може бути розкритий не тільки через пізнання ним зовні­шнього світу, але і через самопізнання і самоаналіз. Уведення в журналістський твір авторського «я» завжди має мотивований характер. В одному випадку журналіст пояснює читачу, чим визначено вибір теми виступу або його поїздки в якусь місцевість за матеріалом, в іншому - відразу говорить про сутність проблеми, яка постала перед ним, у третьому - висуває вихідну тезу свого виступу і т. ін. Образ автора-мислителя найчастіше зустрічаємо у журналістських текстах, вміщених у газетах «Літературна Україна», «Україна молода», «Донеччина» та ін.

Використовуючи такий виразний засіб, як я-автор, журналіст прагне привернути читацьку увагу. Це досягається, з одного боку, за рахунок прояву особистісного ставле­ння до описуваних подій, а з іншого боку - за рахунок інтимізації авторського стилю оповіді. Сповідальна тональність письма може відразу налаштувати читачів на емоційне сприйняття твору.

Отже, вираження авторського «я» має велике значення в публіцистичних творах. У газетно-публіцистичному стилі оповідь найчастіше ведеться від першої особи, для публіцистики характерний збіг автора й оповідача, що безпосередньо звертається до читача зі своїми думками, почуттями, оцінками. У цьому сила впливу публіцистики. Разом з тим у кожному конкретному творі журналіст створює образ автора, через який виражає своє ставлення до дійсності. Образ автора, як композиційно-мовна категорія, може змінювати свою форму стосовно жанру. Так, в огляді журналіст виступає від імені колективу, організації, партії, конструюючи «колективний образ» оповідача; у нарисі образ автора знаходить індивідуальні риси; у фейлетоні, памфлеті - це умовний образ іронічного, непримиренного, критично налаштованого оповідача. Але незалежно 86


ВІСНИК ДОНЕЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ, СЕР. Б: ГУМАНІТАРНІ НАУКИ, ВИП.1, 2008

Від жанру авторська позиція збігається з поглядами й оцінками реального журналіста, що представляє читачам добутий ним матеріал.

РЕЗЮМЕ

В статье рассматривается категория я-автор и анализируются её функции в журна-листских текстах. На основе проанализированного материала, выделяются две основные ипостаси (я-деятель и я-мыслитель), в которых автор предстает перед читателем.

SUMMARY

In the article the category I-author is considered and its functions in journalistic texts are analyzed. On the basis of the analyzed material, two main kinds (I-figure and I-thinker) in which the author appears at the reader are allocated.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Виноградов В. В. О теории художественной речи. – М., 1971.

2. Коньков В. И. Речевая структура газетного текста. – М., 1997.

3. Стюфляева М. И. Человек в публицистике: (Методы и приемы изображения и иссле-дования). – Воронеж, 1989.

4. Скуленко М. И. Убеждающее воздействие публицистики. – Киев, 1986.

5. Калачинский А. В. Аргументация публицистического текста. – Владивосток, 1989.

6. Солганик Г. Я. Стилистика текста. – М.: Флинта, Наука, 1997.

7. Старуш М. И. Авторское «Я» в публицистическом произведении: Автореф. канд. дис. – М., 1985.

8. Симон А. А. Больше демократии – больше социализма: язык журнальной публици-стики периода перестройки // Политическая лингвистика. – Выпуск 21. – Екатерин-бург, 2007. – С. 46-49.

Надійшла До Редакції 12.06.2008 Р.

87


УДК 82-312.6

Похожие статьи