Головна Філологія Київського національного лінгвістичного університету ЕКСТРАЛІНГВАЛЬНІ ТА ІНТРАЛІНГВАЛЬНІ ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ
joomla
ЕКСТРАЛІНГВАЛЬНІ ТА ІНТРАЛІНГВАЛЬНІ ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНОЇ ФРАЗЕОЛОГІЇ
Філологія - Київського національного лінгвістичного університету

Галинська О. М.

Київський національний лінгвістичний університет

У статті розглянуто ключові положення теорії інтертексту; визначено основні джерела мотивації лінгвокультурної інформації в інтертекстуальній фразеології; проаналізовано позамовні та внутрішньомовні фактори, що впливають на характер і специфіку інтертекстуальної фразеології.

Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекст, інтертекстуальний фразеологізм.

В статье рассматриваются ключевые понятия теории интертекста; определены основные источники мотивации лингвокультурной информации в интертекстуальной фразеологии; проанализированы внеязыковые и собственно языковые факторы, влияющие на характер и специфику интертекстуальной фразеологии.

Ключевые слова: интертекстуальность, интертекст, интертекстуальный фразеологизм.

The article deals with the basic theses of intertext theory, the main motivation sources of linguistic and cultural information in intertextual phraseology. Extralingual and intralingual factors which influence the peculiarities of intertextual phraseology have been analyzed.

Key words: intertextuality, intertext, intertextual phraseological unit.

Інтертекстуальність як міждисциплінарне явище все частіше стає об’єктом пильної уваги мовознавців (І. Арнольд, Г. Денисова, Н. Кузьміна, Ю. Степанов [26]), літературознавців (В. Григор’єв, В. Руднєв) та інших учених гуманітарної сфери знання.

Теорію інтертекстуальності було започатковано у працях М. Бахтіна, який свого часу відзначав важливу роль “чужого слова” і підкреслював діалогізм текстів і культур [3, с. 407-408]. Ю. Лотман наголошував на зв’язках будь-якого тексту з іншими, вважаючи, що “текст не існує сам по собі, а обов’язково вміщений в історичний, реальний або умовний контексти; таким чином, сприйняття тексту поза цим “фоном” не є можливим” [19, с. 213].

Перспективні ідеї М. Бахтіна розвинула французька дослідниця Ю. Крістєва і запропонувала термін “інтертекстуальність”, розуміючи під цим поняттям “взаємодію різних кодів, дискурсів, що переплітаються у тексті” [16, с. 99]. При цьому Ю. Крістєва зазначала, що “будь-який текст побудований як мозаїка цитацій і є продуктом поглинання та трансформації іншого тексту” [16].

З огляду на зацікавленість сучасних дослідників питаннями інтертекстуальності та інтертексту у прозових творах художньої літератури (Т. Белімова [4], Л. Грек [7], А. Ілуніна [13],

О. Кобзар [14]), поетичних творах (Т. Пашняк [20], І. Шаповалова [29]), друкованих ЗМІ (О. Рябініна [25]), то постало питання вивчення особливостей функціонування у цих жанрах різних фразеологічних одиниць (М. Братусь [5], Н. Романюк [23]), які мають інтертекстуальний характер.

Мета статті - виявити поза - та внутрішньомовні фактори, що зумовлюють виникнення інтертекстуальної фразеології.

Завдання статті:

- уточнити поняття інтертекстуальності та інтертексту;

- проаналізувати основні положення теорії інтертексту;

- з’ясувати джерела виникнення інтертекстів загалом і фразеологічних інтертекстів зокрема;

- визначити фактори, що впливають на характер інтертекстуальної фразеології.

Термін “інтертекстуальність” з літературознавчих позицій переважно тлумачиться у широкому й вузькому значенні (А. Ілуніна, О. Кобзар). У широкому значенні інтертекстуальність розуміється як безкінечний і необмежений у часі діалог текстів, як характерна особливість літератури (і культури), як невід’ємна ознака художньої свідомості, в якій виявляється широкий спектр міжтекстових відношень. Вузький смисл інтертекстуальності передбачає розгляд її як смислотворчої та формотворчої складової художнього твору, як один із засобів вираження авторської свідомості (бо автор вступає в діалог із “чужими текстами”) і читацького сприйняття [14, с. 5-6].

Деякі дослідники - представники західної філологічної думки (Ж. Женетт [10], М. Ріффатер [22]) - робили спроби ще більше звузити поняття інтертекстуальності, пов’язуючи її лише з авторським задумом, свідомим намаганням письменника встановити зв’ язки між створеним текстом та творами попередників. Причиною цього, очевидно, є те, що широке розуміння інтертекстуальності викликатиме труднощі у практичному застосуванні цього поняття при аналізі текстів, виявленні випадків взаємодії конкретних текстів. На думку А. Ілуніної, “вузьке” трактування інтертекстуальності виступає пріоритетним для більшості російських літературознавців і лінгвістів. Дослідниця погоджується з поглядом О. Баженової, що “розгляд будь-якого тексту як інтертексту “розчиняє” поняття інтертексту та інтертекстуальності, ставить під сумнів їхню самоцінність і цілісність, не дозволяє виявити різні типологічні форми” [13, с. 24].

Одностайні в розумінні інтертекстуальності як свідомої установки автора на створення зв’язків між своїм твором та іншими текстами (тобто визнають пріоритетним вузьке розуміння інтертекстуальності) Н. Кузьміна, В. Руднєв, Н. Фатєєва та ін. Обстоюючи таку думку, ці дослідники роблять спроби виявити конкретні принципи функціонування інтертекстуальних зв’язків та систематизувати їх.

Під інтертекстуальністю розуміють ще й певні прийоми “включення в текст інших текстів із іншим суб’єктом мовлення або їхніх фрагментів у вигляді цитат, ремінісценцій і алюзій” [1, с. 71-72]. Проте такий підхід, на нашу думку, видається занадто звуженим, оскільки перераховані літературні явища вже тривалий час використовуються як самодостатні.

Окрему проблему інтертекстуальності становить питання про засоби її вираження. Найчастіше засобом вираження інтертекстуальності виступає інтертекст (О. Рябініна), який по - різному визначається в лінгвістичних працях. Більшість науковців інтертекстом називають текст у тексті (Г. Денисова [9], Т. Литвиненко [18], Н. Фатєєва [28]). Сьогодні прийнято вже говорити про теорію інтертексту, джерела якої сягають теорії анаграм Ф. де Сосюра, історичної поетики

А. Веселовського, вчення про пародію Ю. Тинянова і поліфонічне літературознавство М. Бахтіна [12, с. 198]. При цьому, як зауважує О. Кобзар, слід розрізняти поняття “інтертекст” та “інтертекстуальність” як “результат” і як “процес”, адже на її думку, інтертекст - це присутність одного тексту в іншому, а інтертекстуальність - це процес, який охоплює різні естетичні явища, відношення, які виникають на основі інтертексту [14]. Таким чином, інтертекст - це засіб інтертекстуальності, що формально виявляє зв’язки з текстом-донором і містить його смисловий потенціал [25, с. 42].

Теоретико-методологічний апарат теорії інтертексту ґрунтується на працях Р. Барта, Ю. Крістєвої, Ж. Женетта та ін. Вагомий внесок у розробку теорії інтертексту зробили

Н. Кузьміна, Г. Денисова, Б. Гаспаров, Н. Фатєєва. Наприклад, Н. Кузьміна, описуючи основні властивості інтертексту, наводить узагальнене його визначення, яке об’єднує позиції однодумців. Так, інтертекстом називають:

- будь-який текст, що становить “нову тканину, зіткану зі старих цитат” (Р. Барт, В. Лейч, Ш. Грівель та ін.);

- декілька творів (або фрагментів), що утворюють єдиний текстовий простір і виявляють невипадкову спільність елементів (О. Жолковський, І. Смирнов, Н. Фатєєва);

- текст, що містить цитати (у широкому смислі) (Б. Гаспаров [6], В. Руднєв [24]);

- текст-джерело (“старший”, але не в діахронічному, а в еволюційному плані) по відношенню до “молодшого” тексту;

- підтекст як компонент семантичної структури твору (С. Золян). Центр ваги у такий спосіб переноситься на інтерпретацію, розуміння [17, с.20].

Н. Кузьміна зазначає, що “термін “інтертекстуальність”, зазвичай, поглинає термін “інтертекст”; час від часу обидва поняття вживаються кореферентно, вільно замінюючи один одного”, і пропонує власний варіант визначення взаємопов’ язаних понять: “Інтертекст - це об’єктивно існуюча інформаційна реальність, яка є продуктом діяльності Людини і яка здатна безкінечно самогенерувати на вимогу часу. Згідно з цим твердженням вислови на зразок “Інтертекст навколо нас” або “У нас один інтертекст” видаються некоректними, оскільки ми в інтертексті (виділено Н. Кузьміною), ми не поза ним, а одна з його субстанцій” [17, с. 20]. Проте таке визначення, на її думку, жодним чином не суперечить загальнофілософському розумінню тексту, коли ввесь сприйнятий нами еволюційний світ розглядається як множинність текстів.

Розглядаючи інтертексти як ключові центри культури, Г. Денисова успішно довела, що будь-яка мовна особистість, яка формується в рамках певного лінгвокультурного простору, неминуче опиняється під впливом інтертекстів. Інтертексти, за спостереженнями дослідниці, можна вивчати в кількох аспектах [9, с. 119]:

1) у творчості окремого письменника (що становить традиційний об’єкт літературознавчих досліджень;

2) у мисленнєво-мовленнєвій діяльності носіїв якої-небудь мови/культури в певний історичний момент (синхронічний зріз за термінологією Р. Якобсона);

3) у діахронії як динаміку переміщення інтертекстів із центру культурної пам’яті на периферію, і навпаки, на тривалому часовому зрізі.

Під поняттям інтертекст Г. Денисова пропонує розглядати будь-який знак цитованої культури і будь-яке відтворення фраз із наявних у мові дискурсів, або, іншими словами, інтертекст - це апеляція до окремих подій або культурних фактів, а також цитати будь-яких повідомлень природною мовою [9, с. 77].

Схожі трактування інтертекстів як реалізованих цитат різних типів знаходимо у працях Б. Гаспарова, Н. Фатєєвої. Деякі дослідники (М. Ріффатер, А. Проскуріна) розглядають інтертекст як сукупність текстів. М. Ріффатер називав інтертекстом корпус текстів, який адресат пов’язував із актуально сприйнятим ним текстом, співвідносячись із ним як із варіантом певної заданої структурно-смислової моделі. Фактично, дослідник розглядав інтертекст як сукупність ситуативно зумовлених претекстів [22]. За висновками А. Проскуріної, інтертекстуальність виявляється у наявності особливого контексту, що має назву інтертекст, тобто виду контекстуальної інформації, що містить зовнішні тексти, з якими пов’язаний текст-реципієнт. Інтертекст створюється за допомогою посилань до концептів раніше створених текстів, і ці посилання існують у вигляді цитат, алюзій, ремінісценцій тощо [21]. Схожої думки дотримувався свого часу Б. Гаспаров, який зазначав: “Наша мовна діяльність здійснюється як безперервний потік цитації, що черпається з конгломерату нашої мовної пам’яті” [б, с. 14]. Цей цитатний фонд заповнений одиницями різного ступеня завершеності - комунікативними фрагментами, які зберігаються в пам’яті суб’єкта як стаціонарні частинки його мовної пам’яті і якими він оперує при створенні та інтерпретації висловлювань.

Узагальнюючи проаналізовані ключові положення з проблеми інтертексту, варто сказати, що найбільш коректне визначення інтертексту запропонував Р. Барт: “Кожен текст є інтертекстом, а інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш чи менш пізнаваних формах: текст попередньої культури і теперішньої культури. Кожен текст уявляється новою тканиною, зітканою з колишніх цитат, фрагментами культурних кодів, формул, соціальних ідіом тощо, - й усе це поглинається текстом і змішується, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова” [2, с. 418]. Отже, такий підхід свідчить про специфіку інтертексту як результату взаємодії різних лінгвокультурних кодів.

Коди здійснюють свої функції у культурі. Остання розуміється як простір культурних або ціннісних смислів, що створюються людиною у процесі світосприйняття, і кодів - вторинних знакових систем, у яких використовується різні матеріальні й формальні засоби для позначення культурних смислів [15, с. 241]. Різними способами кодований ціннісний смисл утворює систему кодів культури і в цілому картину світу, яка розкриває світогляд того чи іншого соціуму.

Одним із універсальних базових кодів виступає мова, і тому в природній мові культура “знаходить” знаки (знакові тіла) для втілення своїх ціннісних смислів. Мова, на думку М. Ковшової, - це “найоптимальніший засіб вираження культурних смислів, що сприяє їхньому збереженню і трансляції; “запозичуючи” в мові знакові тіла для презентації своїх смислів, культура перетворює багато знаків вербального коду на знаки вербального коду культури” [15, с. 100].

З-поміж вербальних знаків культури особливе місце займають фразеологічні одиниці (далі - ФО), які у своєму образному значенні містять культурну інформацію, джерелом якої є соціум, історія, література, міфологія, релігія і яка пов’язана з позамовними факторами [11, с. 6]. Це означає, що фразеологізми є одним із різновидів інтертекстів з властивою їм лінгвокультурною інформацією.

У більшості досліджень проблеми інтертексту переважає художній матеріал. Проте на категоріальній матриці концептів (ідеологем, образів тощо) у теорії фразеології, як розмірковує

В. Григор’єв, “поки дещо невпевнено почуває себе саме той фрагмент мовних одиниць, в якому мали б “актуалізуватися смисли” великої й відокремленої групи номінацій, що включає підгрупи з афоризмів, крилатих слів, загальномовних і белетристичних образних формул, поетичної (або “транс”-) фразеології, а також нової групи “кандидатів в інтертексти” [8]. До останніх дослідник відносить поширені цитати з художніх текстів; основну ж частину складає дійсно “розмита маса” і “мовленнєвий потенційний резерв”. В. Григор’ єв також зазначає, що час для поняття “позамовна фразеологія” можливо ще не настав, проте на часі обговорення ідеї позамовних інтертекстів.

Відомо, що фразеологізми виникають там, де з’ являється потреба в образному, емоційному та експресивному зображенні реалій, а формуються вони на основі відшарувань численних прототипів різних життєвих сфер [27, с. 227]. Матеріальне й духовне життя народу становлять невичерпне джерело фразеотворення і водночас є екстралінгвістичним тлом, на якому об’ ємніше проступають і мовні цінності [27, с. 339]. До основних сфер, представлених у фразеології, які відображають різні аспекти буття народу, В. Ужченко та Д. Ужченко відносять [27, с. 339-341]:

тіло людини, його частини (соматизми); сферу первісного функціонування; історичні події, факти життя; рослинний світ; соціальні відношення;

жести і міміку людини на позначення емоцій, її стану; небесні світила, явища природи; одиниці часу, виміру;

9) духовну культуру;

10) звичаї, обряди, вірування, замовляння, ворожіння;

11) традиційні вітання чи побажання.

Отже, до основних екстралінгвальних факторів виникнення інтертекстуальної фразеології ми зараховуємо такі сфери: а) побут, рід занять і звичаї; б) історичні події, факти життя; в) Біблію; г) міфологію та античну літературу; д) літературні жанри (народні казки, оповідання тощо).

Проаналізуємо, як названі сфери стали джерелом появи багатьох інтертекстуальних фразеологізмів. Численний шар фразеологізмів відображає побут, звичаї, знаряддя праці, ремесла. Своєрідними “віхами” висловів цієї сфери слугують побутові слова-компоненти ФО, які відображали (і відображають дотепер) повсякденні реалії наших предків [27, с. 341]: “От же любить збиткуватися та на дурничку паном бути! Отаке пшепрошам - на соломі спить, зубами ськається, а паном величається” [32, с. 23]; “Та, власне, що страшного чи надзвичайного могло чекати в майбутньому цих тлустих вареників, які ніколи не випадають із державної макітри?!” [31, с. 194]. Лексеми пан, вареник, макітра - типові слова, які відображають повсякденні реалії.

Деякі історичні події і факти суспільного життя зумовили виникнення інших інтертекстуальних фразеологізмів: “Авжеж, сала шмат і сулія перваку, яким баба підторговували, як непман” [32, с. 54]; “Як я розумію, він <...> щось таке прийняв на душу населення” [30, с. 73]; “Можливо, ту записку він підкинув мені навмисне. Як сигнал, що він завжди готовий” [19, с. 118].

Широко представлені в інтертекстуальній фразеології біблійні мотиви, міфологічні персонажі та герої античної літератури: “А тепер жене поперед себе [Марсалію] до машини, як заблудлу вівцю до обори” [31, с. 191]; “Ожив, як біблійний Лазар, зцілений Ісусом!” [31, с. 130]; “А ця грішниця, ця блудниця вавилонська - втекла, навіть не поцікавившись, чи жива її дитина!” [31, с. 160]; “... як сам себе величає цей дволикийЯнус” [31, с. 171].

Зустрічаються інтертекстуальні фразеологізми й у текстах, що походять з казок інших народів: “... обіцяючи золоті гори і молочні ріки в кисільних берегах” [31, с. 201]; “Її бережуть, як курку, що несе золоті яйця” [31, с. 165]; “Мені здавалося, що це моя золота рибка. - Але золота рибка виявилася піраньєю?” [30, с. 160].

Внутрішньомовним фактором виникнення інтертекстуальної фразеології виступає динамічність фразеологічної системи. Хронологічний зріз семантики й структури фразеологізмів наочно засвідчує живу динаміку безперервно оновлюваних вторинних мовних знаків, із яких лише деякі зафіксовані у лексико- чи фразеографічних працях [27, с. 227]. Відповідно, внаслідок динамічності фразеологічної системи з’являється тенденція до фразеологічних трансформацій.

Трансформація ФО, тобто зміна лексичного і лексико-синтаксичного складу одиниць зі зміною їх характеристик і конотацій, зумовлює зміни компонентного складу традиційно вживаних фразеологізмів, а подекуди й до утворення нових одиниць.

Серед фразеологічних трансформацій найбільш поширеними є такі:

- розширення фразеологізму за рахунок введення одного або кількох додаткових компонентів. Наприклад, обдерти як липку трансформується у вискакуєш з хати, доки ті збитошники тебе не обдерли, як кози липку” [32, c. 17] або “Обдерли б, як цап липку!” [32, c. 24]; ФО танцювати під дудку (чию, кого) трансформована у художньому тексті як: “Нікому в голову не прийде, що Велика Марсалія, таємнича і всеможна, танцює <.. .> під їхню кримінальну дудочку” [31, c. 148];

- скорочення компонентів фразеологізму (частіше одного компонента). Наприклад, ФО в самому соку скорочено на один компонент: “Він, певно, вже постарівся. Хоч, люди переказували, ще в соку'” [31, c. 159]; у ФО вискочити як Пилип з конопель також опущений один компонент: “Відчепись... - буркнула. Завжди він... як Пилип з конопель!” [31, c. 155];

- контекстне обігравання фразеологізму або його компонентів. Наприклад, прислів’я “Краще синиця в руках, ніж журавель у небі” обіграється у тексті так: “Тож упевнившись, що Учитель - журавель у небі, ще міцніше стиснула у жмені синичку на прізвисько Родіон, поклявшись собі, що одного сонячного дня вилетить із рідної глухомані, вхопившись за її, чи то пак його, тоненькі ніжки” [31, c. 158].

Аналіз поглядів різних науковців щодо питання інтертекстуальності та інтертексту свідчить про їхні різні позиції до згаданих понять. Дослідження інтертекстуальності на сучасному етапі проводиться в рамках міждисциплінарного підходу з урахуванням досягнень лінгвокультурології, етнолінгвістики, психолінгвістики тощо. Вивчення фразеології також неможливе без використання, в першу чергу, знань про мотивацію походження фразеологізмів, без урахування контекстуальних особливостей їх функціонування. Фразеологічні одиниці як вербальні знаки культури - об’єкт лінгвокультурології. Фразеологічні інтертексти, якими насичені сучасні твори художньої літератури, є носіями лінгвокультурної інформації, джерелом якої виступають соціум, історія, література, релігія та ін. Внутрішньомовними факторами виникнення інтертекстуальних фразеологізмів є динамічні процеси фразеологічної системи, зокрема різні типи трансформації усталених фразеологічних одиниць.

Таким чином, дослідження питання взаємодії фразеологічної системи мови та категорії інтертексту, на нашу думку, сприятиме поглибленню основних положень теорії фразеології та розкриттю нових аспектів теорії інтертексту.

ЛІТЕРАТУРА

1. Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык / Ирина Владимировна Арнольд. - М. : Флинта: Наука, 2005. - 384 с.

2. Барт Р. Избранные работы : Семиотика. Поэтика / Роланд Барт [пер. с фр.] / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова. - М. : Прогресс, 1994. - 616 с.

3. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин. - М. : Искусство, 1986. - 445 с.

4. Белімова Т. В. Інтертекстуальна основа художньої прози В. Домонтовича (на матеріалі романів “Дівчинка з ведмедиком”, “Доктор Серафікус”, “Без грунту”) : автореф. дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.01 “Українська література” / Т. В. Белімова. - К., 2005. - 197 с.

5. Братусь М. Ф. Ознаки сьогодення в семантиці й стилістиці фразеологізмів (на матеріалі сучасної художньої прози) / М. Ф. Братусь // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. - 2009. - Том 22 (61). - № 4. - С. 119-123.

6. Гаспаров Б. М. Язык. Память. Образ / Борис Михайлович Гаспаров. - М. : Новое литературное обозрение, 1996. - 352 с.

7. Грек Л. В. Інтертекстуальність як проблема перекладу (на матеріалі англомовних перекладів української постмодерністської прози : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.02.16 “Перекладознавство” / Лариса Володимирівна Грек. - К., 2006. - 208 с.

8. Григорьев В. П. Принцип как заязыковой интертекст (Воспроизведено по : Григорьев В. П. Будетлянин. - М. : Языки русской культуры, 2000. - С. 578-581) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www. ka2.rU/nauka/vpg_5.html#n1

9. Денисова Г. В. В мире интертекста : язык, память, перевод / Г. В. Денисова. - М. : Азбуковник,

2003. - 298 с.

10. Женетт Ж. Фигуры : Работы по поэтике : в 2-х т. / Жерар Женетт. - М. : Изд-во имени Сабашниковых, 1998. - Т. 2. - 469 с.

11. Заваринська І. Ф. Лінгвокультурна інформація фразеологізмів з онімним компонентом в англійській, польській та українській мовах : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.17 “Порівняльно - історичне і типологічне мовознавство” / Заваринська Ірина Федорівна. - Рівне, 2009. - 215 с.

12. Застёла К. С. Интертекстуальность как составляющая художественного текста [Електронний ресурс]. - Режим доступу : ftp://lib. herzen. spb. ru/text/zastyola_110_197_201.pdf

13. Илунина А. А. Интертекстуальность и её идейно-художественные функции в романах Роберта Ная “Фальстаф”, “Странствие судьбы”, “Госпожа Шекспир - полное собрание сочинений” и “Покойный господин Шекспир” : дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.01.03 “Литература народов стран зарубежья” / Илунина Анна Александровна. - Воронеж, 2007. - 200 с.

14. Кобзар О. І. Інтертекстуальність у драматургії Михайла Булгакова : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.02 “Російська література” / О. І. Кобзар. - Сімферополь, 2005. - 20 с.

15. Ковшова М. Л. Семантика и прагматика фразеологизмов (лингвокультурологический аспект) : дисс. ... доктора филол. наук : спец. 10.02.19 “Теория языка” / Ковшова Мария Львовна. - М., 2009. - 654 с.

16. Кристева Ю. Слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Вестник Московского ун-та. - Серия : Филология, 1995. - №1. - С. 97-124.

17. Кузьмина Н. А. Интертекст и его роль в процессе эволюции поэтического языка / Наталья Арнольдовна Кузьмина. - [5-е изд.]. - М. : “ЛИБРОКОМ”, 2009. - 272 с.

18. Литвиненко Т. Е. Интертекст и его лингвистические основы (на материале латиноамериканских художественных текстов) : дисс. ... доктора филол. наук : спец. 10.02.05 “Романские языки”; 10.02.19 “Теория языка” / Литвиненко Татьяна Евгеньевна. - Иркутск,

2008. - 380 с.

19. Лотман Ю. Семиосфера : Культура и взрыв / Юрий Лотман. - СПб. : Искусство, 2000. - 704 с.

20. Пашняк Т. Г. Форми інтертекстуальності у східних поемах Дж. Г. Байрона : дис. ... канд. філол. наук : спец. 10.01.0б “Теорія літератури” / Пашняк Тетяна Григорівна. - К., 2007. - 201 с.

21. Проскурина А. А. Прецедентные тексты в англоязычном юмористическом дискурсе : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.04 “Германские языки” / А. А. Проскурина. - Самара, 2004. - 18 с.

22. Риффатер М. Критерии стилистического анализа / М. Риффатер // Новое в зарубежной лингвистике. - Вып. 9. - Лингвостилистика. - М. : Прогресс, 1980. - С. 35-97.

23. Романюк Н. В. Функціонування фразеологічних одиниць у художніх творах Р. Федоріва // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. - 2009. - Т. 22 (б1). - № 4. - С. 193-19б.

24. Руднев В. Интертекст // Словарь культуры ХХ века. - М. : Аграф, 1997. - C. 113-119. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://lib. ru/CULTURE/RUDNEW/Slovar. txt.

25. Рябініна О. К. Інтертекстуальність у дискурсі сучасної української преси: лінгвістичний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 “Українська мова” / О. К. Рябініна. - Х., 2007. - 19 с.

26. Степанов Ю. С. “Интертекст”, “интернет”, “интерсубъект” (к основаниям сравнительной концептологии) / Ю. С.Степанов // Известия РАН. Серия лит-ры и яз. - 2001. - Т. б1. - № 1. -

С. 3-11.

27. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. - К. : Знання, 2007. - 494 с.

28. Фатеева Н. А. Контрапункт интертекстуальности, или Интертекст в мире текстов. - М. : Агар, 2000. - 280 с.

29. Шаповалова І. В. Інтертекстуальність ліричного циклу М. Волошина : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.02 “Російська мова” / І. В. Шаповалова. - Х., 2007. - 20 с.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

30. Андрухович Ю. І. Таємниця. Замість роману. - Х. : Фоліо, 2007. - 478 с.

31. Тарасюк Г. Т. Блудниця вавилонська. Роман ab absurdo // Янгол з України. Маленькі романи, новели. - К. : Либідь, 2006. - 432 с.

32. Тарасюк Г. Т. Грішні, чесніші за херувимів. Роман-сповідь // Янгол з України. Маленькі романи, новели. - К. : Либідь, 2006. - 432 с.

Дата надходження до редакції

25. 11.2010


Похожие статьи