Головна Філологія Київського національного лінгвістичного університету ІНТЕРАКЦІОНАЛЬНА ГРАМАТИЧНА НОРМА ЯК ВИЯВ СУТНОСТІ НОРМИ МОВИ І НОРМИ МОВЛЕННЯ
joomla
ІНТЕРАКЦІОНАЛЬНА ГРАМАТИЧНА НОРМА ЯК ВИЯВ СУТНОСТІ НОРМИ МОВИ І НОРМИ МОВЛЕННЯ
Філологія - Київського національного лінгвістичного університету

Гетьман З. О.

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

The article deals with theoretical issues related to the correlation of Spanish poly-national language norm with the speech norm from the perspective of oral and literary conversational speech characteristics. The textual space where the said conversational speech varieties function is formed by dialogical text characterized by interactive grammar elaborating its norms within the framework of a dialogical construct’s architectonic subsystem. Interactive grammar norm manifests its dual essence enabling identification of its relation both to the language and to the speech norm, as well as its differentiation from the stylistic norm.

Навряд чи можливо однозначно визначити феномен літературного розмовного мовлення як гомогенний предмет вивчення, крім того, неправомірно ототожнювати його з діалогом [Слюсарева, Теплицкая, 1978: 99]. Насамперед слід приділити увагу розрізненню таких понять, як «усне мовлення» та «літературне розмовне мовлення». Перше нерідко ототожнюють з другим. При цьому в їх розмежування покладено різні принципи. Перше виділяється за каналом комунікації, в основі виділення літературного розмовного мовлення лежить інший принцип - сфера функціонування, що дає підставу ряду вчених кваліфікувати розмовне мовлення як особливий стиль [Сиротиніна, Інфантова]1. На нашу думку, літературне розмовне мовлення не можна розглядати як особливий стиль, тому що його використання в суспільній практиці не є однаковим. У застосуванні до діалогічного тексту літературне розмовне мовлення може мати стилістичну диференціацію: діалогічний текст усного мовлення, науковий діалог як різновид діалогічного тексту, діалогічний текст художньої літератури. Те ж саме спостерігається і при вживанні літературного розмовного мовлення у монологічній формі. У функціональному аспекті літературне розмовне мовлення різноманітне, оскільки різноманітні сфери людської діяльності, які воно обслуговує. Розмовне мовлення закріплюється за такими сферами: розмовно-побутова, офіційно-ділова, науково-професійна, естетична. У ньому знаходять відображення особливості цих сфер функціонування - частіше на рівні лексики, рідше на рівні граматики. Розмовне мовлення покладено в основу таких композиційних форм мовлення, як діалогічна або монологічна - і має свою специфіку щодо композиційної форми, але вже на рівні граматики, частіше синтаксису.

У рамках соссюрівської дихотомії «мова» - «мовлення» підлягають перегляду одиниці граматичного рівня. При цьому слід виходити з таких принципів:

1. Мовлення - це система мовленнєвих дій. Мова - це система знаків.

2. Мова і мовлення характеризуються власними одиницями, які є конгруентними.

3. Одиниці мови і одиниці мовлення не є тотожними.

4. Одиниці мови і мовлення мають різну характеристику щодо комунікативної призначеності: комунікативний намір мовної одиниці носить віртуальний характер; одиниця мовлення реалізує певний комунікативний намір у конкретному соціально - мовленнєвому контексті, тобто характеризується актуальністю.

5. Поведінку одиниць мовлення регулює стала мовленнєва схема тексту, що відповідає жанрово-композиційному стандарту спілкування.

Відповідно до каналу комунікації усне мовлення протиставляється писемному, фіксованому. Літературне розмовне мовлення може реалізовуватися в обох формах: усній та письмовій; не всяке усне мовлення є розмовним, наприклад, наукова доповідь, але літературне розмовне мовлення може бути як усним, наприклад, науковий діалог, так і писемним, наприклад, надруковане в газеті інтерв’ю. Точкою зіткнення усного і літературного розмовного мовлення є можливість використання останнього в усній формі; літературне розмовне мовлення в усній та письмовій реалізації відрізняються за двома факторами: каналом зв’язку та безпосередньою ситуативною «прикріпленістю»:: опосередкованою ситуативною «прикріпленістю» (опосередкованість вербально виражається в прозовому творі описом, а в драматичному - ремарками).

Подібно до того, як Ф. де Соссюр розрізняє мову і мовлення, розмовне мовлення, очевидно, слід розглядати як форму реалізації мови, тобто як індивідуальний акт комуніканта (монологічне розмовне мовлення) або двох і більше комунікантів (діалогічне або полілогічне мовлення). Якщо визнати правомірною тезу про те, що розмовне мовленя є різновидом національної літературної мови, то диференціація національних варіантів здійснюється саме на рівні мовлення, зокрема розмовного мовлення. Логічним є висновок про те, що розмовне мовлення носить як літературний, так і нелітературний характер і виконує незалежно від національного варіювання мови дві функції: комунікативну функцію впливу і функцію повідомлення. Загальнонаціональна мова представлена двома формами: літературною (кодифікованою) та нелітературною: «Літературна мова - оброблена форма загальнонародної мови, яка має в більшій або меншій мірі писемно закріплені норми» [Будагов, 1967: 5]. Слід зазначити, що «розмовне мовлення» - специфічне поняття, в основі якого лежить дихотомія «специфічна підсистема літературної мови»:: «її функціонування»; розмовне мовлення в подібному тлумаченні співвідноситься з відомим терміном «книжково - письмове (літературне) мовлення», при цьому і те, і інше можуть бути принципово реалізовані як в усній, так і в письмовій формі» [Орлов, 1991: 13]. При цьому слід мати на увазі, що «поняття літературної мови набагато ширше поняття художньої літератури» (Р. А.Будагов, 1961: 7). Отже, функція впливу корелює з текстовою категорією діалогічності, яка є релевантною ознакою діалогічного тексту, і як така не має варіювання з тієї причини, що відбиває загальну специфіку людського мислення, свідомості, спілкування, когнітивного стану носіїв мови, що випливає з концепції діалогічності, розробленої М. М.Бахтіним [Бахтін, 1979: 309]. Функція повідомлення літературного розмовного мовлення реалізується в референтній ситуації спілкування. Якщо референція в її загальному значенні - це «віднесеність актуалізованих (включених у мовлення) імен, іменних виразів (іменних груп) або їхніх еквівалентів до об’єктивної дійсності (референтів, денотатів)» [ЛЭС, 1990: 411], то національному варіюванню більш підпорядкована референтна, ніж комунікативна ситуація. Ось чому варіативність значно частіше спостерігається на лексичному рівні, а не на граматичному: «У механізмах референції беруть участь значення іменних виразів, що детермінують референцію, означення імені і контекст.» [там само]. Таким чином, літературне розмовне мовлення варіативне в передачі референтної ситуації. Що ж до національної варіативності іспанського розмовного мовлення в рамках комунікативної (діалогової) ситуації, яка в сукупності з референтною ситуацією складає специфіку діалогічного тексту, то вона пов’ язана з національно-культурною специфікою соціальної інтеракції.

Літературне розмовне мовлення - це лише один з підтипів літературного мовлення2 - мовлення, яке регулюється літературною нормою. Правильність літературного розмовного мовлення регулюється мовленнєвою нормою. Літературне мовлення має загальну для всіх національних варіантів норму, норма літературного розмовного мовлення коливається в конкретних національних варіантах. Норма літературного розмовного мовлення базується на єдиній мовній нормі поліфункціональної мови, випливає з єдиної мовленнєвої норми літературного мовлення.

Розмовне мовлення та літературне розмовне мовлення не знаходяться в опозиції. Йдеться про дискурсивну полярність одного й того ж явища. Опозиція передбачає протистояння дискретних елементів явища. Але дискретні елементи при всій гнучкості усного розмовного мовлення співпадають з дискретними елементами фіксованого літературного діалогічного тексту (речення-висловлення, фразема, діалогічна єдність, діалогічна макрофраза, тематичний блок). Дискурсивна полярність базується на виділених Е. Вулом [Vollk 1980-1981: 57-84] рисах прагматичної моделі розмовного дискурсу - спонтанності, неауторитарності, ситуативній прикріпленості, діалогічній формі та практичному вживанні (spontaneous, non-autoritive, situated, non-aesthetic). Фіксоване розмовне мовлення теж характеризується цими ж рисами. Так, спонтанність та неауторитарність представлені в синтаксисі, ситуативна прикріпленість випливає із структури комунікативної ситуації, діалогічна форма - з останньої та архітектонічної підсистеми діалогічного тексту. Різницю можна вбачати у такій дискурсивній полярності, як non-aesthetic - aesthetic. Якщо прагматичною рисою усного розмовного мовлення є практична сторона спілкування, то фіксоване літературне розмовне мовлення, крім зазначеної прагматичної риси, з необхідністю виконує відповідну естетичну функцію в загальному тексті художнього твору (у прозі або драмі).

Інтерпретовані Х. Л. Хіроном Алькончелем [Giron Alconchel 1981] дискурсивні полярності, висунуті Е. Вулом, слід розглядати як протиставлення форм мовлення: діалогічна - монологічна, а всі інші прагматичні риси присутні в тому чи іншому вигляді у цих двох формах мовлення. Пара дискурсивної полярності авторитарність - неавторитарність (довільність - недовільність) розмовного дискурсу та літературного (діалогічний текст усного та діалогічний текст фіксованого літературного), включаючи і монологічну форму мовлення, визначається мірою - більшою або меншою - канонізації, в першу чергу, синтаксичними правилами побудови, дотримування яких є обов’язковим.

Полярність спонтанність-конструктивність теж не абсолютно релевантна: спонтанність не виключає конструктивності і навпаки, видається, що спонтанність базується на конструктивності. Спонтанність уснорозмовного мовлення, перш за все, зобов’язана сталій конструктивній базі, архітектонічній підсистемі як абстрактній структурі, або моделі, завдяки цій моделі і формується спонтанність. Різниця між ситуативною прикріпленістю та неприкріпленістю полягає в тому, що будь-який текст ситуативно прикріплений, але в різних видах тексту сама комунікативна ситуація або становить компонент тексту, як у діалогічному тексті (усному чи літературному, в першому - через реальну присутність, у другому - через опис), або пристосовує вид тексту до відповідної сфери людської діяльності. Може, саме на цьому базується стилістична диференціація мови (це один із багатьох критеріїв) або виділяються рівні мови (niveles de la lengua - в іспанській лінгвістиці), оскільки це - мовлення, то незалежно від виду вони контекстно і ситуативно зумовлені. І останнє - пара прагматичної полярності естетичної - неестетичної рис пов’язана з експресивно-естетичною функцією мови, а точніше - спрямована на функцію впливу, оскільки мовлення спеціально спрямоване на досягнення відповідної мети. Ці якості випливають із загальної характеристики мовлення як результату говоріння, матеріалізованого в мовних творах, фіксованих у пам’ яті або письмово, у протиставленні його мові.

Мова існує в мовленні, яке виступає у двох формах - усній або письмовій: писемне мовлення, подібно до усного, виступає як засіб спілкування. У лінгвістиці існує точка зору: мова спостерігається лише у формі текстів [Hartman 1971] і виконує комунікативну функцію, але опосередковано, через текст.

Сучасна лінгвістика тексту визнає за розмовним текстом право на існування, хоча це питання залишається теоретично складним: . ,>поняття розмовного тексту в його цілісності і окремості виводиться, виходячи із ситуації. Текстом вважається мовленнєвий відрізок, який належить одній, двом або декільком особам і відповідає певній екстралінгвістичній ситуації. Початок і кінець тексту визначається складанням і розв’язуванням ситуації, тобто екстралінвістично" [Матвеева 1990: 112]. За Л. М. Макаровим, саме вид контекстуалізації відрізняє усномовний текст від письмового: ситуативна зумовленість визначає тематичну різноманітність літературного розмовного мовлення. Автор додає такі характеристики розмовного тексту, як інтерактивність та компресія комунікації, емоційний компонент у семантичній структурі розмовного тексту, шаблонність, стереотипність. Ці характеристики збігаються як в усному, так і у фіксованому розмовному тексті [Макаров 1990].

Якщо кваліфікувати діалогічний текст як зразок книжно-писемного типу літературної мови, то слід визначити корелюючими такі поняття, як діалогічний текст та літературне розмовне мовлення: діалогічний текст - це система, яка співвідноситься з усним літературним розмовним мовленням у межах єдиної літературної мови. Формою виявлення розмовного мовлення в діалогічному тексті є діалогічність як основна функціональна спрямованість. Граматичну норму діалогічного тексту складають типізовані синтаксичні структури, що є обов’язковими до вживання у функціональних умовах діалогічності. Мовлення в діалогічному тексті базується на нормативному літературному розмовному мовленні. Інтеракціональна граматика як виявляє систему типізованих синтаксичних структур у заданому структурою діалогічного тексту мовному та позамовному оточенні.

У лінгвістиці неодноразово зазначалося, що писемне і розмовне мовлення відрізняються умовами реалізації [Rath 1979] або різною контекстуалізацією [Макаров 1990], але їх об’ єднує єдина компетенція. Прикріпленість усного літературного розмовного мовлення ситуативно-тематична, прикріпленість діалогічного тексту ситуативно- політематична. Шаблони, які виникають в усному літературному розмовному мовленні, формують діалогічні розмовні структури, які є сигналами розмовності в діалогічному тексті. Норма діалогічного мовлення не суперечить нормі загальномовленнєвій. У діалогічному тексті синтаксичні побудови відмінні від стандартних структур, що фіксуються традиційними граматиками. Усі граматичні явища, які не виходять за межі мови, слід кваліфікувати як нормативні. У діалогічному тексті варіативність синтаксичної норми значно розширюється. Інтеракціональна граматична норма пов’ язана з:

1) варіативністю мовних одиниць;

2) гнучкістю моделі під впливом архітектонічної підсистеми діалогічного тексту та ситуативної прикріпленості;

3) співіснуванням різноструктурних засобів для вираження відповідного значення;

4) тема-рематичним членуванням діалогічної макрофрази.

Якщо іти за визначенням граматичної норми як "такого утворення і вживання форм і категорій, яке, маючи характер регулярного відтворення в колективній мовній практиці носіїв літературної мови, вводить мовні одиниці в системні співвідношення з іншими одиницями будови мови" [Шведова 1967: 211-212], то інтеракціональна граматична норма як результат ситуативної прив’язаності характеризується паралельністю синтаксичних побудов. Ідеться про парадигматично співвідносні моделі діалогічної макрофрази із синтаксично залежним складом та синтаксично незалежним складом

- Ти куди? - Ти куди йдеш?

- У кіно. - Я в кіно зібрався.

- Я теж. - Я теж у кіно йду.

Стосовно першої моделі справедлива думка О. О. Лаптєвої, яка, хоч і не визнає кодифікації усного розмовного мовлення, все ж повинна погодитися з об’ єктивно існуючою реальністю впорядкованості усних висловлень: "Разом із тим, як це взагалі і буває при функціонуванні мови в різних сферах спілкування, деякі відношення і структури, що виникли одного разу, узуально закріплюються, стають частотними і повторюваними, а це породжує тенденцію до їхнього переходу в розряд регулярних моделей. У цих випадках виникають і парадигматичні відношення: моделі взаємно організуються, взаємодіють, співвідносяться" [Лаптева 1974: 5G]. Додамо, що коли йдеться про діалогічний текст художньої літератури, то його граматика перебуває у безпосередньому контакті із синтактико-мовленнєвою системою мови художньої літератури.

Уявлення про мовну та мовленнєву норми маніфестується в опозиційних рядах: правильно - неправильно, рекурентно - нерекурентно, регулярно - нерегулярно, стало - нестало. Інтеракціональна граматична норма як різновид мовленнєвої теж повинна бути виражена в цих опозиційних рядах. Якщо норма мови як еталон, що виробився в процесі історичного розвитку мови, призначена адекватно виражати мовними засобами екстралінгвістичну реальність, а мовленнєва норма призначена детермінувати певну мовленнєву ситуацію, то інтеракціональна граматична норма дозволяє адекватно виражати мовними засобами не тільки референтну, а й комунікативну ситуацію спілкування через вживання синтаксичних структур у діалогічній мовленнєвій діяльності. Сутність інтеракціональної граматики випливає з "двосторонньої сутності норми: її початкова належність мові як джерелу, що містить систему, з якої здійснюється вибір тих чи інших варіантів систем, і, з іншого боку, її результуюча належність мовленню в акті мовленнєвої комунікації" [Коваленко 1985: 7З]. Інтеракціональна граматична норма зв’язує систему мови із системою мовлення - з діалогічним текстом як лінгвістичним конструктом діалогічного спілкування. Крім того, інтеракціональна норма стає причиною стилістичних конотацій, при цьому так зване "правильне" стає "неправильним", наприклад, вживання повноструктурних речень у респонсивних репліках замість фразем. Тут слушно згадати Ш. Баллі: "Розмовний синтаксис не вивчають головним чином не тому, що не вважають його гідним уваги: від нього старанно відгороджуються під тим приводом, що в ньому все «неправильно» - ніби для мовознавства взагалі існує поняття «правильності» та «неправильності», ніби цим пересудом повинен керуватися у своїй роботі лінгвіст" [Балли 1961: З5З].

У зв’язку з поняттям інтеракціональної граматичної норми постає питання про співвідношення останньої зі стилістичною нормою в межах експресивного синтаксису. Якщо суттєву ознаку стилістичної структури літературної мови складає "варіація паралельних засобів мовлення, з яких здійснюється вибір тієї чи іншої форми, конструкції, слова" [Граудина 198G: 1GG], то суттєву ознаку стилістичної структури діалогічного тексту складає вибір невідтвореної предикативної структури як нормативної, протиставлення експліцитної теми ремі, зміна комунікативної структури діалогічної макрофрази, де з’являється емфатична тема в іншому формативі діалогічної макрофрази, при цьому йдеться про експресивне підкреслення реми.

Зазначена тенденція до фраземізації в діалогічному тексті не суперечить твердженню, що "в розмовному мовленні <...> еліптичні конструкції не мають стилістичног означення, ... є своєрідною нормою" [Мороховский, Воробйова и др. 1991: 1З9]. Саме інтеракціональна граматична норма реалізує стилістичну структуру діалогічного тексту згідно з універсальними засобами побудови діалогічного тексту, що перехрещуються з експресивними засобами мови в конкретних умовах реалізації - в умовах діалогічної взаємодії. Інтеракціональна граматична норма обмежує вибір синтаксичних побудов у рамках діалогічного тексту, що приводить до ототожнювання стилістичної структури діалогічного тексту із інтеракціональною граматикою [Хендрикс 198G]. Результатом цього обмеження є наявність діалогізмів в інтеракціональній граматиці, які можна розглядати як еталон літературного розмовного мовлення у діалогічному тексті, на відміну від повноструктурних речень, які є своєрідними стилістичними засобами в конкретних умовах діалогічного спілкування. У результаті того, що діалогічний текст - це сукупність мовленнєвих актів, комбінаторика синтаксичних побудов здійснюється відповідно до мети комунікації як з боку ремітента, так і з боку респондента. У завдання інтеракціональної граматичної норми входить регуляція мети ремітента і відповідної вербальної реакції - мети респондента. Отже, інтеракціональна граматична норма сприяє змиканню в діалогічному тексті (як результат зв’язаних мовленнєвих актів) ремітента і респондента, закономірностей побудови даного виду тексту з функціональною дистрибуцією мовленнєвих актів через мовні засоби, функціональний вибір яких формує стилістичну структуру діалогічного тексту. Інтеракціональна граматична норма фіксує відбір та відхилення суто діалогічних структур від нормативних синтаксичних побудов згідно з правилами їхньої комбінації в умовах діалогічного тексту. Вона є провідною у формуванні діалогічної макрофрази. Вона регулює певною мірою пропорційне вживання стилістично нейтральних та стилістично маркованих засобів вираження, притаманних діалогічному тексту. При цьому ті мовні засоби, які є стилістично нейтральними в інших видах тексту, у діалогічному тексті можуть маніфестувати емоційно-оцінні та експресивно-образні конотації. Граматичні побудови з функціонально стилістичною відміченістю, що широко вживаються в інтеракціональній граматиці, можуть бути систематизовані в рамках діалогічного тексту. Але наочна наявність клішованих граматичних засобів є ознакою стилістичної структури діалогічного тексту. Має рацію М. Кріадо де Валь, коли припускає таке: "Отже, попередній, хоча і недостатньо обґрунтований, розгляд питання дозволяє нам передбачати наявність великої кількості варіантів у зв’язку з широкою географією розповсюдження іспанської мови. Навіть може здатися неможливим систематизувати таку кількість розмовних побудов. Але також можна передбачити і те, що при очевидній різноманітності існує нескладна загальна структура. Можливо, майбутня граматика розмовного мовлення приведе нас до несподіванки: представить розмовне мовлення у зведених простих міжрегіональних схемах" [Criado de Val 1975: 229]. Навіть уже з цього припущення зрозуміло, що інтеракціональна граматична норма є універсальною і не підлягає національному варіюванню.

Що стосується національного варіювання іспанської мови в діалогічному тексті, то тут зберігається морфологічна та відносна синтаксична варіативність стосовно преференційного вживання тієї чи іншої форми (конструкції) загальної (за термінологією Г. Сальвадора - історичної) мови, що, перш за все, проявляється у функціонально-стилістичній диференціації: зрозуміло, що синтаксичні структури не підлягають значним модифікаціям, які були б результатом національного варіювання іспанської мови. Йдеться не про структурні модифікації синтаксичних побудов, а про варіювання лексичних одиниць та морфологічних категорій у цих побудовах. Останні саме й можуть визначатися тим або іншим національним варіантом іспанської мови в рамках існуючої структурної схеми, яка будується за мовною нормою. Саме цей факт дозволяє стверджувати про наявність норми на рівні мови: "<...>в загальній теорії мови і в гносеологічному аспекті норма може бути визначена як рівень мовної структури, який включає в себе субстанціональну сторону мови, який зв’язує систему мови узусом або мовленням (процесом), котрий регламентує процес реалізації системних цінностей у матеріальних репрезентантах як зведення синхронних правил і законів маніфестації системи в територіальних, соціальних і комунікативно - ситуативних координатах" [Каспранский 199G: 12].

Оскільки в основі діалогічного тексту лежить нейтральне літературне мовлення, функціонально-стилістична диференціація в діалогічному тексті щодо синтаксичних побудов пов’язана, перш за все, з найбільш загальною диференціацією: з одного боку, в діалогічному тексті присутні письмові літературні форми та конструкції, а з другого - усні розмовні.

Діалогічний текст слід розглядати як мовленнєву реалізацію мови. Мовлення, яке лежить в основі діалогічного тексту, відчуває на собі подвійне управління: з боку норми іспанської мови та її відповідної національної норми і з боку національної мовленнєвої норми. У той же час синтаксична норма інтеракціональної граматики більш сувора, ніж у галузі лексики. В інтеракціональній граматиці норма керується законами архітектонічної підсистеми діалогічного тексту, що становить один з аспектів інтеракціональної граматичної норми.

Синтаксична норма в діалогічному тексті обов’язкова для того, щоб зрозуміти мовленнєве значення граматичної конструкції. Це стосується ремісивних синтаксичних утворень щодо імпліцитного або експліцитного антецеденту або цілого тексту. Відомі синтаксичні явища "нереченнєвого" характеру, які не порушують синтаксичних та синтагматичних норм діалогічного тексту, вони притаманні йому, тобто синтаксична норма діалогічного тексту допускає не лише двоскладові речення (ті, що включають у свою структуру дієслівне або номінальне ядро), а також і граматичні конструкції, які виконують роль висловлення лише в діалогічному тексті.

У синтаксисі діалогічного тексту наявні варіанти, які ідентичні за своїм значенням, але відмінні за своїм відношенням до норми та стилістичної значущості. Щоб позбутися семантичної однорідності різних синтаксичних конструкцій, вдаються до вибору одного з варіантів. Про це свідчить наявність діалогізмів у діалогічному тексті, саме тут і спостерігається незначне національне варіювання на рівні інтеракціональної макрофрази. Наявність діалогізмів в діалогічному тексті - це комунікативна норма синтаксису розмовного мовлення. Мовна норма регулює вживання діалогізмів у відповідному типі тексту, тобто діалогічному тексті: норма мовлення задає їм відповідну комунікативну ситуацію та правила поведінки комунікантів.

ПРИМІТКИ

1 Існує й інша точка зору: протиставлення за стильовими ознаками: розмовний (неофіційний) підстиль:: літературна мова [ Т. И. Малина, 1982: 2-3 ]. Пор. у В. Бейнхауера: lengua culta (книжна мова) :: lengua oficial (офіційна мова).

2 Пор. «усна українська літературна мова далеко не збігається з розмовною українсько літературною мовою» [Дудик 1973:7].

ЛІТЕРАТУРА

Балли Ш. (1961). Французская стилистика. - М.: Изд-во иностр. лит.

Бахтин М. М. (1979). Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство.

Будагов Р. А. (1961). "Французская стилистика" Шарля Балли // Ш. Балли. Французская стилистика. - М.: Изд-во иностр. лит.

Будагов Р. А. (1967). Литературные язики и языковые стили. - М.: Высшая школа.

Граудина Л. К. (1980). Вопросы нормализации русского языка: Грамматика и варианты. - М.: Наука.

Дудик П. С. (1973). Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення (Просте речення, еквіваленти ресення) - К.: Наук. думка.

Каспранский Р. Р. (1990). Проблемы нормы и нормированности в языкознании // Проблемы нормы и вариативности в реализации высказывания. - С. 3 - 15.

Коваленко Б. Н. (1985). Некоторые аспекты оценки синтаксической нормативності (к постановке вопроса) // Проблемы коммуникативной лингвистики. - Горький.

Лаптева О. А. (1974). Нормативность некодифицированной литературной речи // Синтаксис и норма. - М.: Наука.

ЛЭС (199G). Лингвистический энциклопедический словарь (199G). - М.: Сов. энциклопедия.

Макаров М. Л. (199G). Динамика стиля в диалоге // Общая стилистика: теоретические и прикладные аспекты. - С. 25 - 31.

Малина Т. И. (1982). Функционирование эллиптических конструкций английского языка в паралингвистическом контексте: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. - М.

Матвеева Т. В. (199G). Функциональные стили в аспекте текстових категорий. - Свердловск: Изд-во Урал. ун-та.

Мороховский А. Н., Воробйова О. П. Лихошерст Н. И., Тимошенко З. В. (1991). Стилистика английского языка. - К.: Вища школа.

Орлов Г. А. (1991). Современная английская речь. - М.: Высш. школа.

Сиротина О. Б. (1969). Разговорная речь и разговорный стиль // Вопросы филологии. Уч. зап. МГПИ им. В. И. Ленина. - № 341. - С. 3G4 - 31G.

Слюсарева Н. А., Теплицкая Н. И. (1978). Гиперсинтаксический уровень языка и лингвистическое членение текста // Предложение и текст в семантическом аспекте. Межвуз. темат. об. - Калинин: Калининский ун-т. - С. 91 - 1G5. Хедрикс У. (198G). Стиль и лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 9. Лингвостилистика. - М.: Прогресс.

Шведова Н. Ю. (19б7). О понятии синтаксического ряда // Историко­диалогические исследования. - М.: Наука.

Beinhauer W. (1972). El espanol coloqual. - Madrid : Gredos.

Criado de Val M. (1958, 1975). Gramatica espanola y comentario de textos. - Madrid :Editorial S. A.E. T.A.

Giron Alconchel J. L. (198G-1981). La estructura del habla y el discurso indirecto libre en espanol // AFA, 36 - 37. - P. 173 - 2G3. Hartman P. (1971). Texte als linguistisches Objekt // Beitrage sur Textlinguistik. B. 1. - Munchen. Rath R. (1979). Kommunikationspraxe : Analysen zur Textfildung im gerprochenen Deutch. - Gottengen. Vollk E. (198G-1981). Colloquial language in narrative structure: towards a nomothetic typology of styles and of narrative discourse // Dispositio, V-VI.

У статті розглядаються теоретичні питання співвідношення норми полінаціональної іспанської мови з нормою мовлення з погляду характеристик усного розмовного мовлення і літературного розмовного мовлення. Текстовим простором функціонування зазначених різновидів розмовного мовлення виступає діалогічний текст з притаманною йому інтеракціональною граматикою, яка виробляє свої норми в межах архітектонічної підсистеми діалогічного конструкта. Інтеракціональна граматична норма виявляє двосторонню сутність, що дозволяє визначити її відношення до норми мови, до норми мовлення і відмежувати від стилістичної норми.

В статье рассматриваются теоретические вопросы соотношения нормы полинационального испанского языка с нормой речи с точки зрения характеристик устной разговорной речи и литературной разговорной речи. Текстовым пространством функционирования указанных разновидностей разговорной речи выступает диалогический текст с присущей ему интеракциональной грамматикой, которая вырабатывает свои нормы в рамках архитектонической подсистемы диалогического конструкта. Интеракциональная грамматическая норма выявляет двухстороннюю сущность, что позволяет определить ее отношение к норме языка, к норме речи и отмежевать от стилистической нормы.

Дата надходження до редакції

14.05.2009