joomla
ЕМОЦІЙНІСТЬ VS ЕМОТИВНІСТЬ
Філологія - Київського національного лінгвістичного університету

ГНЕЗДІЛОВА Я. В.

Київський національний лінгвістичний університет

Стаття присвячена вивченню критеріїв диференціації категорій емоційності та емотивності. Особливу увагу приділено аналізу емоцій та емоційних станів, які слугують психолого-ментальним базисом як для емоційності, так і для емотивності. Поряд з цим, зазначені поняття розглянуто у площині мови, відображаючи дзеркально протилежні процеси. Підкреслено спонтанність / спланованість мовлення як їх основна відмінна риса.

Ключові слова: емоції, емоційність, емотивність.

Статья посвящена изучению критериев дифференциации категорий эмоциональности и эмотивности. Особое внимание уделяется эмоциям и эмоциональным состояниям, которые служат психолого-ментальным базисом как для эмоциональности, так и для эмотивности. Вместе с тем, указанные понятия рассматриваются в плоскости языка, отображая зеркально противоположные процессы. Подчеркивается спонтанность / плановость речи как их главная отличительная черта.

Ключевые слова: эмоции, эмоциональность, эмотивность.

The article focuses on the study of criteria to differentiate the categories of emotionality and emotivity. A special attention is drawn to emotions and emotional states which serve psycho-mental basis for both emotionality and emotivity. Besides, the mentioned notions are studied in the plane of language and reflect the opposing processes in inversed manner. The speech spontaneity / planning as their main differential feature is underlined.

Key words: emotions, emotionality, emotivity.

Поняття емоцій, визначення їхнього статусу, класифікація, опис термінологічного апарату та методів дослідження все ще вивчаються. Причинами цього є складність та міждисциплінарний характер емоцій як об’єкта дослідження [19, с. 6]. Той факт, що саме в рамках міждисциплінарного підходу були досягнуті вагомі результати в описі емоційної сторони мовлення людини, вказує на ефективність інтегрованого синергетичного підходу до вивчення проблеми емоцій.

У психологічному плані емоції розуміють як комплексний феномен на позначення групи психічних процесів: емоційних реакцій (поведінки), емоційних станів (переживань), емоційних ситуацій (емоційний вплив) [13, с. 30], які викликаються соціальними або психологічними подіями і виникають унаслідок інтеграції когнітивних і фізіологічних процесів, що впливають на поведінку людини [23, р. 48]. Термін “емоція” означає ставлення людини до дійсності, фактів особистого й соціального життя, який виражається у вигляді безпосереднього переживання. Це особлива форма відображення зовнішнього світу або внутрішнього стану людини, яка пов’язана із задоволенням/незадоволенням її органічних чи соціальних потреб, реалізацією або втратою своїх життєвих цілей; чуттєвий стан, який залучає психологічне збудження, когнітивне схвалення ситуації і викликає певний стан, суб’єктивний досвід, зовнішнє емоційне чи поведінкове вираження цього стану [26, р. 483; 27, р. 307].

У когнітивному плані емоції є однією з підсистем свідомості, частиною інтелекту людини. Тому говорять про єдність емоційного й когнітивного [2, с. 105; 24], емоційного й раціонального [13, с. 27; 16, с. 41; 17, с. 5; 19, с. 7-10, 20; 21, с. 39; 23, р. 49; 25, р. 130-177], інтелектуального й емоційного/афективного [15, с. 169], емоцій і знань [3, с. 214], емоцій, свідомості і мислення [4, с. 246-247; 5, с. 9-11; 7, с. 101; 14, с. 170].

Думки і почуття в нашій свідомості є способами сприйняття світу чи реакцій на нього. Теза про єдність emotio і ratio говорить про “емоційний інтелект” [16, с. 40; 18; 20; 27, p. 227], тобто здатність людини розпізнавати свої власні емоції, володіти ними, адекватно їх маніфестувати і розуміти емоції інших людей, у тому числі людей інших культур [18]. Емоційний інтелект базується на емоційних поняттях і визначає людську думку, яка фіксує ознаки, властивості ментальних, емоційно насичених явищ з огляду на те, як вони кваліфікуються і відрізняються від протилежних їм, раціонально оцінених людиною [9, с. 72-75]. Інакше кажучи, емоційне мислення є психічним процесом, змістом якого є потреба опрацювати емоції, пов’язані з інтелектуальною діяльністю людини [17, с. 11; 19, с. 7-8, 20]. Існування емоційного мислення підтверджується тим, що, по-перше, людина часто гостро переживає саме те, що вона сприйняла не безпосередньо, а в результаті роздумів [5, с. 10]. По-друге, емоційне мислення виникає за необхідності вирішення термінової проблеми, оскільки обдумування без емоцій може бути гіршим варіантом і забрати занадто багато часу [25, р. 176]. По-третє, емоційно забарвлена інформація запам’ятовується швидше і краще, порівняно з індиферентною (нейтрально, “байдужою”, тією, що не викликає емоцій) інформацією [16, с. 43].

Емоційне мислення відповідає за усвідомлення людиною своїх емоційних хвилювань та навмисну спрямованість своїх дій (у нашому випадку вербальних) при бажанні досягти необхідного ефекту чи результату. Емоційне збудження, яке виникає за такої ситуації, є штучно створеним, оскільки мовець досягає напруження/“емоційного резонансу” [9, с. 9, 20] саме через уплив на свідомість адресата, тобто емоційний стан останнього спричинюється зовнішніми, а не внутрішніми факторами. Коли емоційне збудження зумовлюється внутрішніми психічними факторами, тобто власними переживаннями комунікантів, то воно є спонтанним і неусвідомленим.

Психологічне та когнітивне розуміння емоцій покладене в основу лінгвістичного підходу до їх розгляду. На мовному рівні емоції розглядаються як специфічний аспект загальної мовленнєвої поведінки комунікантів, відображеної в емоційно насиченому дискурсі [24]. Інформація, що подається в емоційно-детермінованих ситуаціях, зумовлюється психічними особливостями її відправника і є емоційною. Вона повідомляється через різноманітні мовні засоби, звернені до емоційної сфери психіки адресата з метою отримання емоційного резонансу [9, с. 9, 20].

На сьогодні в мовознавстві існують два терміни на позначення передачі почуттів та емоцій людини: “емоційність” та “емотивність”. Однак, незважаючи на те, що їх дослідження займає одне з центральних місць у сучасній лінгвістичній науці, дотепер не встановлено співвідношення між ними, що й становить актуальність нашого дослідження.

У працях одних лінгвістів поняття емоційності та емотивності ототожнюються, вживаючись як взаємозамінні [11, с. 591]; в роботах інших - протиставляються чи розрізняються [6; 11; 16, с. 23-24; 17, с. 13; 23, р. 247-248]. Причиною цього є те, що в основі як емоційності, так й емотивності лежать емоції. Все ж ці поняття не є синонімічними, що підтверджується багаточисельними спробами їх диференціації.

Мета статті - з’ясувати зміст категорій емоційності й емотивності.

Завдання:

- проаналізувати змістовий характер категорій емоційності й емотивності;

- встановити критерії диференціації понять “емоційність” та “емотивність”.

Традиційним у вітчизняній емотіології є підхід В. Шаховського, який розглядає

емоційність як “долінгвістичну”, психологічну категорію, а емотивність - як лінгвістичну категорію [16, с. 23-26; 17, с. 13; 19, с. 3-4, 6, 9-11]. У його трактуванні, емоційність є чутливістю людини до емоціогенних ситуацій та її емоційною (чуттєвою) реакцією на них, тоді як емотивність є іманентно притаманною мові властивістю виражати засобами мови емоційність як психічний стан, відображати в семантиці мовних одиниць емоційні відношення мовців через план змісту і план вираження. При цьому підкреслюється, що емотивність як важливий елемент прагматики мови втілює в собі функцію впливу й виступає стимулом для емоційності мовця.

Як наслідок, емотивність стали розглядати як одну із властивостей художнього тексту [2, с. 104-105], що створюється завдяки емотивним мовним засобам та “емоціогенної” інформації, тобто такої, яка здатна викликати певну емоційну реакцію адресата. Емотивність художнього тексту знаходить свій прояв у спеціальних показниках намірів автора, які реалізуються в текстовій тканині та в тих елементах тексту, які націлені на моделювання емоційних реакцій імовірного адресата і спільно формують програму інтерпретації тексту [2].

Водночас в останніх своїх роботах В. Шаховський [20, с. 5] визнає емоційну й емотивну компетенції, де емоційна компетенція мовної особистості набувається через життєвий досвід і в реальній комунікації, а емотивна - через навчальну та художню комунікацію. Виділення емоційної й емотивної компетенцій не є випадковим, оскільки ще у 1929 році було проведено розмежування між емоційною й емотивною мовами, тобто між вираженням мовцем своїх емоцій та його зусиллями викликати певний емоційний стан у реципієнта (цит. за [24, р. 175]). Крім того, зарубіжні дослідники Х. Арндт та Р. Дженні [22, р. 26-27] виокремлюють емоційні та емотивні функції комунікації, на основі яких вони розрізняють два її види - емоційну й емотивну. Відмінність між цими видами комунікації автори вбачають у тому, що емоційна комунікація увібрала в себе більше психічних ознак та пояснюється з огляду на тотожні з тваринами біологічні механізми, які керують людиною на підсвідомому рівні в емоційно напружених ситуаціях. Емотивна комунікація пов’язується з тим, що, на відміну від тварин, люди продукують високо конвенціоналізовані, складні, неінстинктивні форми емотивного мовлення. Спілкуючись у різних соціальних ситуаціях, мовці використовують емотивні сигнали стратегічно для того, щоб уникнути конфліктів і бути тактовними. На нашу думку, можна провести паралель між емоційною компетенцією та емоційною комунікацією, оскільки остання відображає реальне емоційне мовлення; а також між емотивною компетенцією й емотивною комунікацією, позаяк вона є навмисно створеною мовцем.

Існування емоційної й емотивної компетенцій говорить про те, що емоційність та емотивність розглядаються як різні поняття мовної системи, розмежування яких тісно пов’язане з неконтрольованістю/контрольованістю вираження емоцій у процесі мовлення [10, с. 228]. Емоційність у такому випадку є спонтанною, непередбачуваною ознакою мовлення. Вона відбиває прояв емоційного стану мовців у момент спілкування. Емотивність, навпаки, передбачувана, усвідомлювана ознака мовлення, яка з’являється внаслідок уживання таких мовних засобів, які цілеспрямовано надають мовленню емоційності й експресивності, тобто призводять до навмисно створеного емоційного ефекту комунікації.

Побіжно з нашим дослідженням проводиться розмежування “спонтанного емоційного мовлення” та “емоційного мовлення, метою якого є вплив на адресата” [4, с. 247-248]. Різниця між ними полягає у спонтанності, незапланованості вираження емоцій та заданості експресії, коли мовець цілеспрямовано використовує певні мовні засоби. На наш погляд, таке визначення не є чітко диференційованим у змістовому та термінологічному аспектах. Так, з одного боку, невизначеним є термін на позначення “спонтанного емоційного мовлення”. З іншого, - “емоційне мовлення, метою якого є вплив на адресата”, називається автором як експресивне [там само]. Ми вважаємо це не зовсім виправданим, оскільки емоційність, емотивність та експресивність знаходяться у відношенні взаємодоповнення; можуть доповнювати одна одну у висловленні, можуть реалізовуватися самостійно, але вони не виступають взаємовиключними поняттями [1; 12, с. 189].

Експресія розглядається психологами як зовнішнє вираження емоцій [8, с. 456]. У лінгвістиці експресивність є семантико-стилістичною, психологічно й соціально вмотивованою властивістю мовних одиниць і сприймається як інтенсивне вираження, що на фоні загального, нейтрального виділяє окремі одиниці [11, с. 591; 12, с. 189-190]. Експресивність породжується не лише емоціями, а й мисленням, інтелектом, етикою, естетикою, конкретним світосприйманням мовців [25, с. 189-190].

Таким чином, експресивність є іманентною ознакою як спонтанного, так і підготовленого емоційно забарвленого мовлення. У першому випадку вона залежить від непередбачуваності ситуації спілкування і в кожному конкретному випадку варіюється від слабкої до сильної, у той час як ступінь експресивності у другому випадку завчасно передбачається, встановлюється з самого початку і певною мірою контролюється мовцем.

Критерії диференціації емоційності та емотивності. Як зазначалося вище, емоції та емоційні стани слугують психолого-ментальним базисом як для емоційності, так і емотивності. Відмінність зазначених понять зумовлюється багатогранністю мовного вираження почуттів, яке, у свою чергу, визначається домінуванням певних емоцій у мовленні індивіда у певній комунікативній ситуації. Так, аналіз емоцій за такими критеріями, як усвідомленість (несвідомі та свідомі емоції), контрольованість (неконтрольовані, слабо контрольовані і цілком контрольовані емоції), мотивованість (нижчі/біологічні/первинні та вищі/соціальні/вторинні емоції) і тональність вираження (негативні й позитивні емоції) вказує на полярність емоційності й емотивності з огляду на притаманні їм риси. Емоційність за цими критеріями базується на несвідомих, неконтрольованих/слабко контрольованих, біологічних та переважно негативних емоціях, тоді як емотивність - на свідомих, контрольованих, соціально-детермінованих та позитивних емоціях.

Поділ емоцій на несвідомі та свідомі тісно пов’язаний зі спонтанним чи навмисним способом їх вираження. Так, емоційне вираження може відбуватися спонтанно, тобто підсвідомо, або створюватися навмисне, свідомо для того, щоб вплинути на поведінку інших чи представити ситуацію в бажаному для мовця світлі [22, р. 26; 24, р. 175]. Якщо результатом спонтанного вираження емоцій є “прорив” до мовлення, то для їх усвідомленого вираження - спланована дія. За несвідомих емоцій, особливо в критичних та стресових ситуаціях, коли неприємні події “звалюються” на людину одна за одною, здатність керувати своїми емоціями значно знижується [7, с. 67], що й виражається в непередбачуваності мовленнєвої поведінки. У той же час процес мисленнєвого відображення дійсності може супроводжуватися усвідомленим вираженням суб’єктивного ставлення людини до дійсності, спланованим/регульованим вираженням емоцій, емоційної й естетичної оцінки, бажань, волі, коли можна змусити почуття працювати на особу або проти неї, тобто керувати ними та регулювати їх [27, р. 228].

Емоційне регулювання поведінки мовців пов’язане із поняттям контрольованості емоцій. За цим критерієм виділяються практично неконтрольовані, слабко контрольовані та цілком контрольовані емоції. Емоції, що належать до двох перших груп, виникають несвідомо й рефлекторно у відповідь на певний емоційний подразник, що відображається у спонтанній емоційно забарвленій діяльності мовця й супроводжується зниженням свідомого контролю за своєю поведінкою та якістю реалізації висловлень. Ці емоції є нижчими, або психічними емоціями, які ще називають емоціями-інстинктами [16, с. 42]. До них зараховують почуття, пов’язані із задоволенням фізіологічних потреб, тому стверджується, що прості емоції, їхні анатомо-фізіологічні механізми в принципі є тотожними у людей і тварин і мають інстинктивний характер [5, с. 8, 28, 41-48; 15, с. 168-169; 22, р. 26]. Психічні емоції є первинними за походженням та елементарними, несоціалізованими за природою і називаються базовими, дискретними чи фундаментальними, оскільки вони універсальні, впізнаються в усіх культурах й однаково відображуються на обличчі [2, с. 5; 7, с. 69; 26, р. 489; 27, р. 310-311].

На відміну від них виділяються соціологізовані інтелектуальні, чи вищі емоції, які виникають на основі задоволення духовних потреб [5, с. 28; 15, с. 168-169; 16, с. 42]. Як суспільне явище емоції підлягають соціальному нормуванню, що реалізується у процесі соціальної взаємодії, під впливом чого емоційна сфера і засоби її об’єктивізації носять соціально - типовий, уніфікований, усвідомлений характер. Так, усі знання про емоції індивідуум засвоює у процесі соціалізації, і саме це сприяє тому, що індивідуально-ситуативні переживання конструюються як соціально-типізовані [17, с. 13; 15, с. 170]. Соціалізація почуттів пояснюється тим, що кожна людина, як представник суспільства, проявляє властиві цьому суспільству свідомість і психічний устрій, які тісно пов’язані з національним менталітетом [17, с. 5].

Керувати соціалізованими емоціями - означає правильно їх виражати і не допускати виходу з-під контролю [27, р. 228]. Будь-яке регулювання емоцій є свідомим, оскільки співвідноситься більшою чи меншою мірою з мовленнєво-мисленнєвою діяльністю людини [14, с. 162; 19, с. 6; 26, р. 489]. Свідоме емоційне регулювання включає контроль власних переживань або хвилювань інших. У першому випадку те, що повідомляється мовцем, як правило, контролюється системою принципів, прийнятих у суспільстві, що встановлює, коли і як виражаються емоції, які суб’ єкт не відчуває, але мав відчувати в такій ситуації за рахунок їхнього приховування, видозмінення/маскування чи симуляції [14, с. 162; 8, с. 268-269]. У другому випадку емоційне регулювання спрямовується на зміну емоційного стану співрозмовника в бажаному для мовця напрямі через маніпулювання своїми і чужими почуттями та їх зовнішніми проявами, що застосовується в риториці з метою впливу на слухачів [16, с. 42].

Поділ емоцій на позитивні/приємні, негативні/неприємні та перехідні, що розташовані між позитивними та негативними, співвідноситься з базовими позитивно (радістю, ніжністю, схваленням, любов’ю) і негативно (смутком, гнівом, страхом, відчаєм, образою, соромом, презирством, докором, обуренням, підозрою, погрозою) забарвленими почуттями. До тих, які можуть бути і позитивними, і негативними, належать здивування й іронія [26, р. 493-494]. Незважаючи на прагнення людини до позитивності [17, с. 7; 26, р. 503], емоційному мовленню притаманна перевага негативних емоцій і почуттів [17, с. 7; 23, р. 244; 27, р. 311]. Поясненням цього може бути те, що позитивні емоційні стани передають задоволення, а негативні - потреби [21, с. 52], яких у людини завжди більше і далеко не всі вони задовольняються, результуючись як негативний емоційний досвід. Крім того, негативні емоції порівняно з позитивними легше засвоюються, зникають останніми і відтворюються першими, що вказує на історичний пріоритет негативних емоцій і засобів їх вираження, тоді як позитивна емоція є продуктом подальшої еволюції організму [5, с. 29]. Як результат, емоційних слів з негативною оцінною семантикою у словниках різних мов більше, ніж з позитивною [17, с. 7].

Отже, категорії емоційності й емотивності неодноразово ставали предметом розгляду в мовознавстві. Їхнє вивчення вирізняється широким спектром підходів, а їх визначення та взаємозв’язок неминуче приводить до розбіжностей у теоретичних настановах дослідників. У цій статті запропоновано новий розгляд цієї проблематики в руслі комунікативно - прагматичного підходу на основі диференціації емоційної й емотивної комунікації.

В емоційній комунікації на перший план виходить вираження емоційних станів співрозмовників, а в емотивній, - навпаки, саме за рахунок мовних засобів викликається емоційний стан у слухачів. Відповідно, поняття емоційності й емотивності розглядаються в площині мови і відображають дзеркально протилежні процеси і відрізняються за критеріями спланованості, контрольованості, усвідомленості, мотивованості й тональності мовлення, які відображають відмінності у природі зазначених понять.

Перспективи дослідження вбачаються в подальшому аналізі мовленнєвої поведінки комунікантів та її впливу на співрозмовника - індивідуального чи масового, а також мовного вираження емоцій людини у спонтанних і підготовлених мовленнєвих ситуаціях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Билялова А. А. Категории эмоциональности, эмотивности и интенсивности как составляющие экспрессивности языка / А. А. Билялова // В мире научных открытий. - Красноярск : Научно­инновационный центр, 2010. - № 1-2. - С. 139-141.

2. Гладьо С. В. Семантико-когнітивний аспект показників емотивності англомовного художнього тексту / С. В. Гладьо // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. : “Філологія”. - 1999. - Т. 2. - № 1. - С. 104-115.

3. Горошко Е. И. Языковое сознание : гендерная парадигма / Елена Игоревна Горошко. - М. ; Харьков : ИД ИНЖЕК, 2003. - 440 с.

4. Гранько Н. К. Емоції у психології та лінгвістиці / Н. К. Гранько // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - 2002. - № 567. - С. 243-250.

5. Додонов Б. И. В мире эмоций / Борис Игнатьевич Додонов. - К. : Политиздат Украины, 1987. - 139 с.

6. Зотова А. Б. К вопросу о соотношении категорий эмоциональность, эмотивность, экспрессивность / А. Б. Зотова // Известия Волгоградского государственного педагогического университета. - Волгоград : Изд-во Волгоградского госуд. пед. университета, 2010. - Т. 50. - № 6. - С. 14-17.

7. Изард К. Э. Психология эмоций / Кэррол Э. Изард. - СПб. : Питер, 2000. - 464 с.

8. Ильин Е. П. Эмоции и чувства / Евгений Павлович Ильин. - СПб. : Питер, 2002. - 752 с.

9. Киселева Л. А. Вопросы теории речевого воздействия / Люция Акимовна Киселева. - Ленинград : Ленинградский ун-т, 1978. - 160 с.

10. Ларина Т. В. Категория вежливости в аспекте межкультурной коммуникации (на материале английской и русской коммуникативных культур) : дисс. ... доктора филол. наук : 10.02.20 / Ларина Татьяна Викторовна. - К., 2003. - 450 с.

11. Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В. Н. Ярцева]. - М. : Советская энциклопедия, 1990. - 682 с.

12. Мацько Л. І. Стилістика української мови / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько. - К. : Вища школа, 2003. - 462 с.

13. Нушикян Э. А. Типология интонации эмоциональной речи / Эмма Александровна Нушикян. - К., Одесса : Выща школа, 1986. - 158 с.

14. Рейковский Я. Экспериментальная психология эмоций / Януш Рейковский. - М. : Прогресс, 1979. - 392 с.

15. Табурова С. К. Эмоции в речи депутатов бундестага : мужские и женские преференции /

С. К. Табурова // Гендер как интрига познания. - М. : Рудомино, 2000. - С. 168-191.

16. Шаховский В. И. Категоризация эмоций в лексико-семантической системе языка / Виктор Иванович Шаховский. - Воронеж : Воронежский ун-т, 1987. - 188 с.

17. Шаховский В. И. О лингвистике эмоций / В. И. Шаховский // Язык и эмоции. - Волгоград : Перемена, 1995. - С. 3-15.

18. Шаховский В. И. Полистатусная репрезентация категории эмотивности в языке / В. И. Шаховский // Композиционная семантика : Труды III Междунар. школы-семинара по когнитивной лингвистике. - Тамбов, 2002. - С. 8-10.

19. Шаховский В. И. Эмотивный компонент значения и методы его описания / Виктор Иванович Шаховский. - Волгоград : Волгоградский госуд. пед. институт иностранных языков имена А. С. Серафимовича, 1983. - 96 с.

20. Шаховский В. И. Эмоциональная/эмотивная компетенция в межкультурной коммуникации (есть ли неэмоциональные концепты) / В. И. Шаховский // Аксиологическая лингвистика : Проблемы изучения концептов. - Волгоград : Колледж, 2002. - С. 3-10.

21. Шаховский В. И. Дейксис в сфере эмоциональной речевой деятельности / В. И. Шаховский, В. В. Жура // Вопросы языкознания. - 2002. - № 5. - С. 38-56.

22. Arndt H. Intracultural Tact versus Intercultural Tact / H. Arndt, R. Janney // Politeness in Language : Studies in its History, Theory and Practice. - N. Y. : Mouton de Gruyter, 1992. - P. 21-41.

23. Bytsenko T. The History of Expressives in the English Emotional Discourse / T. Bytsenko, I. Shevchenko // The USSE Messenger. - K. : Konstanta. - 2003. - V. 2. - P. 46-55.

24. Danes F. Cognition and Emotion : A Preliminary Survey of the Field / F. Danes // Proceedings of the 14th International Congress of Linguists. - B. : Akademie-Verlag Berlin, 1987. - P. 168-179.

25. Oatley K. Best Laid Schemes. The Psychology of Emotions / Keith Oatley. - Cambridge : Cambridge University Press, 1992. - 525 p.

26. Westen D. Psychology : Mind, Brain, culture / Drew Westen. - N. Y. : John Wiley and Sons, 1999.­861 p.

27. Wood S. E. The Essential Word of Psychology / S. E. Wood, E. G. Wood. - L. : Allyn and Bacon, 2000. - 584 p.

Дата надходження до редакції


15.03.2012