Головна Філологія Київського національного лінгвістичного університету Левицкий А. Э., Борисенко Н. Д., Борисов А. А., Иванов А. А., Славова Л. Л. Сравнительная типология английского, немецкого, русского и украинского языков. - К.: Освита Украины, 2009. - 354 с
joomla
Левицкий А. Э., Борисенко Н. Д., Борисов А. А., Иванов А. А., Славова Л. Л. Сравнительная типология английского, немецкого, русского и украинского языков. - К.: Освита Украины, 2009. - 354 с
Філологія - Київського національного лінгвістичного університету

Побачив світ навчальний посібник Левицького О. Е., Борисенко Н. Д., Борисова О. О., Іванова О. О. та Славової Л. Л. „Сравнительная типология английского, немецкого, русского и украинского языков”, виданий у Києві 2009 року видавництвом „Освіта України”. Підручник адресований студентам-філологам та викладачам університетів. Формат посібника витримано методично доцільно: для кожного мовного явища подається визначення, яке наповнюється матеріалом порівнюваних мов, після чого пропонуються висновки щодо типологічного ізоморфізму або аломорфізму.

У вступі автори постулюють, що розгляд матеріалу в підручнику „створює можливість здійснення навчання з урахуванням останніх досягнень лінгвістичної науки” [с.4]. Новизна й актуальність видання пов’язана з тим, що це перший підручник, в якому зіставляються дані двох східнослов’янських і двох західногерманських мов.

У „Вступі до зіставного вивчення мов” ґрунтовно і критично в історичному та теоретичному планах розглядаються такі проблеми: типологія мов як окремий розділ мовознавства, аспекти типології мов, зв’язок типології з іншими науками, поняття типу мови, термінологічний апарат порівняльної типології. У розділі „Історія типологічних досліджень” матеріал подається за періодами становлення порівняльно-історичного мовознавства, простежується виділення лінгвістичної типології в самостійну дисципліну, звертається увага на зв’язок сучасного етапу розвитку порівняльно-історичного мовознавства із зіставною та лінгвістичною типологією, взаємозв’язок порівняльної й лінгвістичної типології на сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки та визначається місце порівняльної типології в контексті сучасного мовознавства. Так само глибоко й чітко викладені основи проведення зіставного дослідження, де автори зупиняються на підходах до зіставного дослідження та на особливостях застосування методів лінгвістичного аналізу при порівнянні мовних даних. З’ясування цих базових питань є важливим для формування у студентів розуміння теоретичних засад порівняльної типології.

Далі пропонується власне зіставлення обраних мов на всіх структурних рівнях.

У розділі „Типологія фонологічних систем” спочатку класифікуються і зіставляються голосні за всіма виявленими диференційними ознаками. Слід зауважити, що ніяк не можна погодитися з твердженням авторів про те, що „в русском и украинском языках гласные в безударном положении сильно редуцируются” [с. 51]. Адже загальновідомо, що однією з принципових відмінностей української фонетики від російської є саме відсутність редукції голосних. Тож і приклад з української мови щодо цього явища відсутній, слушно наведений лише з російської. Так само не цілком адекватно висвітлюється оглушення дзвінких приголосних у порівнюваних мовах. На с. 52 автор розділу пише: „Английские конечные звонкие согласные не теряют своей звонкости в отличие от русских, украинских и немецких” і наводить російський приклад зуб [зугі]. Також на с. 69: „И в немецком, и в русском, и в украинском языке звонкие согласные перед глухими произносятся глухо”, це ж явище знову описується на с. 70: „В русском и украинском языках звонкие согласные оглушаются в конце слова”, що не відповідає дійсності, адже в українській мові дзвінкі приголосні не оглушуються. Отже, не можна вважати коректним і запис транскрипції українського слова [гулупка] на с. 62. На с. 53-54 порівнюються приголосні уже тільки англійської та російської мов. На с. 55, де йдеться про протиставлення приголосних за активним мовним органом, читаємо: „В русском и украинском языках есть все эти противопоставления по активному органу, кроме группы фарингальных”. Вибачте, а чому лишився поза увагою український г? Далі на тій самій сторінці за тією ж логікою: „По степени палатализации противопоставления палатизированные / непалатизированные наблюдается в системе русского консонантизма. Английскому и немецкому языкам это не свойственно”. А чому українська мова вилучена з порівняння? Ніяк не можна також погодитися з тим, що „в восточнославянских языках засвидетельствована ассимиляция зубных перед передненебными: щелевые з, с перед шипящими уподобляются им, ср.: сшить, сжать, с щеткой, с чем” [с.71]. До української фонетики це твердження аж ніяк не стосується, як і подальше щодо пом’якшення твердих приголосних перед голосними переднього ряду із сумнівними прикладами стол - столик, сел - белеть. Про спрощення в групах приголосних стн, здн йдеться лише як про явище російської фонетики, а про українську мову, для якої воно є типовим, знову не згадується.

Наступний розділ присвячено детальному порівняльному аналізу способів словотвору чотирьох порівнюваних мов. Тут не можна погодитися з тезою про те, що „чередование звуков (внутренняя флексия) в русском и украинском языках сопровождается суффиксацией (бег - бежать, книга - книжка, пекучий - печеня ” [с.97]. А чергування рука - руці, нога - нозі, муха - мусі теж відбуваються за наявності внутрішньої флексії при суфіксації?

У частині, присвяченій розгляду типології лексичних систем, автори достатньою мірою розкривають особливості системної організації лексики порівнюваних мов, зіставної семасіології, зупиняючись навіть на проблемі фальшивих друзів перекладача, стилістично маркованої лексики, омонімії паронімії, синонімії тощо.

У розділі, де викладається типологія фразеологічних систем, подано класифікацію фразеологізмів за їх функцією в процесі комунікації, окремо порівнюються компаративні фразеологізми, аналізуються фразеологізми з етномаркованим компонентом, онімами, одиниці з безеквівалентою лексикою, екзотизмами. Перспективним видається також аналіз омонімії та антонімії в аспекті порівняльної фразеології чотирьох мов.

Найбільшою мірою типологічні особливості порівнюваних мов виявляються при зіставленні морфологічних систем. Достатньо уваги у підручнику приділяється історії визначення частин мови та специфіці їх функціонування у кожній з порівнюваних мов. Для подальшого аналізу методично виправданим є визначення оперативних понять „граматичне значення” , „граматична категорія”, „парадигма”, без яких неможливий виклад і розуміння матеріалу. Далі зіставляється матеріал чотирьох мов за частинами мови та їх граматичними категоріями. Щоправда, при розгляді семантики відмінків більше уваги надається німецькій та англійським мовам і залишається незрозумілим, яким чином „словоформа брата может быть формой как родительного, так и творительного падежа” [с.151]. На с. 164 автори цілком слушно зазначають, що в німецькій мові рід іменників може не збігатися з родом відповідних українських та російських слів, але не звертають увагу на те, що рід іменників не завжди збігається і в споріднених східнослов’янських мовах, до того ж уже зовсім помилково твердять, що український іменник мати належить до середнього роду. Добре, що, аналізуючи артиклі, автори вдаються до практичних рекомендацій щодо їх перекладу, але чому англійський займенник any визначається на с. 170 як неозначений артикль? При порівняльному аналізі дієслівних часів автори забули згадати про специфічні українські синтетичні форми майбутнього часу типу ходитиму і под. На с. 209 зустрічаємо неможливий в українській мові приклад безособового речення Стало дуже затемніло.

Подальші розділи, присвячені зіставному аналізові займенників, числівників та прислівників, викладені достатньо вичерпно і на належному рівні. Щоправда, подекуди зустрічаються дивні конструкції на кшталт „Рассмотрение специфики предлога есть то, что он определяет падеж существительных” [с.240].

Наступний розділ присвячено розглядові порівняльної типології синтаксичних систем. Детально і переконливо проведено й викладено порівняльний аналіз словосполучень, речень, членів речення та їхніх функцій у чотирьох мовах. Правда, не завжди виправданими видаються посилання на явища, притаманні мовам, що виходять за коло розглядуваних - гінді, суахілі, бенгалі, івриту, чукотської, аварської, лакської, баскської та інших, типологічно і генетично не споріднених із зіставлюваними германськими та слов’янськими.

Далі йдеться про пунктуацію в порівнюваних мовах. Викликає подив те, що серед знаків пунктуації не названа кома, зате апостроф вважається розділовим знаком і подається в підрозділі, де зіставляється вживання лапок у чотирьох мовах. Некоректно подано і визначення складнопідрядного речення, підрядні ж речення російською мовою називаються придаточными, а не подчинительными [с.279].

У частині, присвяченій компаративній стилістиці, вдало простежуються й оцінюються сучасні тенденції розвитку стилів аналізованих мов.

Цікавим і потрібним для підвищення загальнолінгвістичного рівня студентів є розділ, присвячений аналізові перспективних напрямів сучасних зіставних досліджень, зокрема таких як функціоналізм, метод когнітивно-дискурсивної парадигми і польовий. Так само можна оцінити й розділ „Зіставна лінгвістика та методика викладання іноземної мови”. Насамкінець автори подають питання для самоконтролю, правда, на наш погляд, їх замало - лише 31. Зате тем рефератів із проблематики порівняння чотирьох мов на всіх структурних рівнях пропонується 42.

Виходячи з викладеного, слід зазначити, що підручник варто видати українською мовою, виправивши наведені та не згадані тут непорозуміння, відредагувати частину, що стосується української мови, і додати український матеріал там, де це необхідно для повноцінного порівняння чотирьох мов. Такий підручник буде корисним для студентів філологічних факультетів українських університетів.

Пашкова Н. І. кандидат філологічних наук Київський національний лінгвістичний університет


Похожие статьи