Головна Філологія Київського національного лінгвістичного університету РОЗВИТОК ВІДМІНКОВИХ ІНФІНІТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
joomla
РОЗВИТОК ВІДМІНКОВИХ ІНФІНІТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ У НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
Філологія - Київського національного лінгвістичного університету

ДОЛГОПОЛОВА Л. А.

Київський національний лінгвістичний університет

У статті пропонується аналіз інфінітивних відмінкових конструкцій в історії німецької мови. Інфінітивні відмінкові конструкції розглядаються як сполучення інфінітива з його суб’єктом у певному відмінку, до якого належать називний, знахідний і давальний. Дослідження зосереджено на аналізі процесу граматикалізації інфінітивної конструкції accusatives cum infinite - єдиної зафіксованої в історії німецької мови, виявленні її структурних і семантичних особливостей та їхнього розвитку.

В статье предлагается анализ инфинитивных падежных конструкций в истории немецкого языка. Инфинитивные падежные конструкции рассматриваются как сочетания инфинитива с его субъектом, который находится в определенном падеже (номинатив, аккузатив, датив). Исследование сосредоточено на анализе процесса грамматикализации конструкции accusatives cum infinite, которая фиксируется в немецком языке на протяжении его развития; на выявлении ее структурных и семантических особенностей и их модификации.

The article presents an integrated approach to the analysis of the infinitive case construction in German. The infinitive case construction is regarded as a combination of infinitive with the subject nominative/accusative/dative. The article focuses on the study of grammaticalization of construction accusatives cum infinite; its structural and semantic peculiarities and their evolution.

Аналіз виникнення й розвитку граматичних одиниць належить до фундаментальних напрямів історико-граматичних досліджень давніх і сучасних мов. Особливої актуальності при цьому набуває встановлення закономірностей процесу граматикалізації окремих граматичних конструкцій і форм, їхньої інтеграції у певну граматичну парадигму, а також пошук універсальних принципів і параметрів, які не тільки поясняють існування більшості мовних явищ, а й причини відсутності тих явищ, які не спостерігаються в сучасних мовах. Попри досить широке висвітлення цієї проблематики відомими лінгвістами (О. С. Кубрякова, В. О. Плунгян, J. A. Askedal, J. L. Bybee, G. Diewald, D. Disterheft, Chr. Lehmann), існує певна лакуна у дослідженні окремих мовних одиниць, які пов’язані зі становленням граматичних конструкцій і форм у мові.

Метою нашого дослідження є виявлення особливостей процесу становлення та граматикалізації відмінкових інфінітивних конструкцій у німецькій мові; визначення семантичних і формальних змін, які відбуваються у конструкціях протягом усього розвитку німецької мови.

Матеріалом слугують відмінкові інфінітивні конструкції, вибрані з текстів різних періодів німецької мови (IX-XX століть).

До відмінкових інфінітивних конструкцій ми відносимо сполучення інфінітива з його суб’єктом у певному відмінку, які характеризуються специфічними морфосинтаксичними ознаками й особливим характером зв’язку акузативного об’єкта / суб’єкта з фінітном дієсловом й інфінітивом.

У лінгвістиці відомі три відмінкові інфінітивні конструкції: nominativus cum infinitivo, accusativus cum infinitivo і давально-інфінітивна конструкція («dative subject»). Спільним для цих конструкцій є їхня морфосинтаксична структура, яка реалізується за моделлю «інфінітив + суб’єкт у прямому / непрямому відмінку».

У сучасній німецькій мові поширена конструкція accusativus cum infinitivo, яка була запозичена перекладачами з латині. Предикатом речення з цією конструкцією виступають дієслова відчуття (sehen, horen, fuhlen) або директивні дієсліва (lassen, heifien). Суперечливим залишаться віднесення до цього списку дієслів finden, bleiben у реченнях типу er fand sie im Stuhle sitzen. На думку І. Даля, ці конструкції є наслідком процесу контамінації між інфінітивом і дієприкметником

І, який припадає на середньоверхньонімецькій період [Адмони 1963: 80, Dahl 1966: 100]. Уживання обох форм у писемних пам’ятках - sie bleibt liegen (інфінітив) / sie bleibt liegend (дієприкметник І) - відбувається протягом тривалого часу і спостерігається в текстах ранньонововерхньонімецького періоду [Адмони 1963: 114].

У лінгвістиці панує думка, що джерелом виникнення відмінкових інфінітивних конструкцій слугують спонукальні речення з дієсловами, які можуть керувати знахідним і називним відмінком. Це підкріплюється такими фактами: а) найдавніший випадок конструкції accusativus cum infinitivo у давньогрецькій засвідчує наявність інфінітива саме при директивно-інформаційному дієслові; б) при директивних дієсловах, які не керують конструкцією, застосовується інфінітив, що виражає наказ, прохання [Красухин 2004: 317-318].

На думку І. М.Тронського, на момент виникнення цієї конструкції в індоєвропейській мові була відсутня категорія перехідності, а флексії називного і знахідного відмінка збігалися з флексією родового [Тронский 1967: 93]. Згідно з цим, в основі конструкції accusativus cum infinitivo можуть бути відношення належності, а це означає, що вихідною може слугувати інфінітивна конструкція з об’єктом / суб’єктом у генітиві. Ця думка гідна уваги, але не підтверджується наявністю будь-яких фактів про існування такої конструкції у давній прамові.

Граматикалізація конструкції відбувається шляхом поширення семантики суб’єкта дії інфінітива, в результаті чого він поєднує в собі функції об’ єкта присудка, вираженого фінітною
формою, і суб’єкта інфінітива. В основі граматикалізації accusativus cum infinitivo лежить тенденція до більш компактної, напруженої будови речення, що зумовлює злиття двох семантично пов’язаних, але синтаксично вільних речень у одне речення:

Ich horte ihn: Er singt ein Lied Schuberts. - Ich horte ihn ein Lied Schuberts singen (DUDEN 1998).

У латині граматикалізація цієї конструкції не обмежена участю перехідних дієслів у фінітній формі. Вона також функціонує з неперехідними і безособовими дієсловами, навіть без опорного дієслова: ton dikastan (акуз.) krinein 'судді вирішувати' [Красухин 2004: 318]. Останній тип речень є неможливим для німецької мови, оскільки в ній для речення обов’ язковою є наявність обох головних членів - підмета і присудка.

Суперечливий характер акузативного об’єкта / суб’єкта конструкції accusativus cum infinitivo чітко виявляється в її глибинній структурі, де очевидний двосторонній характер його взаємозв’язку з присудком та інфінітивом:

Р

ІГ ДГ



ІГ Д (ГІнф)



Ich horte ihn ein Lied Schuberts singen

або: [р[іг ich] [дг horte] [іг ihn PR-Оак] [іг ein Lied Schuberts] [ГІнф singen]]].

Одним із факторів ускладнення ідентифікування належності об’єкта / суб’єкта до інфінітивної групи або додатка присудка є його розташування на межі двох клауз - фінітної та інфінітної [Metzler-Lexikon Sprache 1993: 21].

Розбіжність у семантиці фінітних дієслів дає підставу розрізняти два семантичні типи конструкції accusativus cum infinitivo: акузатив дії (verlaufsdarstellender Akkusativ) із дієсловами відчуття і модальний акузатив із директивними дієсловами [DUDEN 1998: 776]. При трансформації речення з акузативом дії перетворюється на складнопідрядне речення зі сполучним словом wie:

Ich horte ihn ein Lied Schuberts singen «Я чую, як він співає пісню Шуберта»

- Ich horte, wie er ein Lied Schuberts singt.

Тоді як речення з модальним акузативом трансформується у складнопідрядне речення зі сполучником dass:

Der Schaffner hiefi ihn einsteigen

«Кондуктор запропонував йому сісти (у вагон)»

- Der Schaffner will, dass er einsteigt.

На нашу думку, перший тип конструкції accusativus cum infinitiv не слід розглядати як приклад згортання складного речення. Ця конструкція зустрічається вже у найдавніших відомих пам’ятках німецької мови, тоді як складне об’єктне речення у давньоверхньонімецький період оформляється тільки сполучниками thaz, oba, hwer, hwaz, huuelih, uuar [Moskalskaja 19б9:130]:

(i) Ik gihorta dat seggen (HL,1). Ich horte das sagen (B^)

«Я чув, як розповідали.»;

(ii) Thar gisaher stantan gotes boton sconan (OEB, 6і,4, 21)

«І побачив він посланця Божого, який стояв.».

У конструкціях з horan спостерігається порушення моделі «фінітум + прямий додаток + інфінітив» через відсутність об’єкта (і), яке зберігається і пізніше:

(iii) Wir horten ie dike singen von alten dingen (AL,1-2 - ХІ ст.). Wir horten sehr oft singen von alten Begebenheiten (B, 43)

«Ми часто чули, що співають про минулі події»;

(w) von kuener recken striten muget ir nu wunder hwren sagen (NL, 1, 4 - XII-XIII ст. ст.). von kuhner Ritter Taten konnt ihr jetzt Beispielloses horen (B, 129)

«ви почуєте, що розповідають про подвиги відомих рицарів»;

(v) was wir beschreiben horen (Goethe: Schaffhausen) (XVIII ст.)

«що ми чуємо, як (це ) описують».

Це свідчить про те, що основний акцент висловлення спрямований не на джерело, яке у конструкції accusativus cum infinitivo одночасно виконує семантичну роль стимулу і агенса, а на саму інформацію, яка виступає пацієнсом інфінітива. Суб’єкт інфінітива є латентним, але за правилами контролю PRO ми виходимо на нульовий підмет зі значенням «люди». У німецькій мові цю роль виконує неозначено-особовий займенник man:

Ich horte das sagen>Ich horte, dass man... sagt.

При трансформації також виявляється актуалізація валентності об’єктного аргументу інфінітива, який виступає пацієнсом, тоді як у реченнях з акузативним суб’єктом / об’єктом інфінітив виступає з внутрішнім аргументом - агенсом. У першому випадку (уі) ми маємо справу з пасивом, у другому^іі) - з активом, пор. :

(уі) Ich horte das sagen.

- Ich horte, dass das gesagt wurde.

(vn) Ich horte sie singen.

- Ich horte, wie sie singt.

У деяких випадках виникає проблема ідентифікації відмінка об’єкта, напр.:

(vrn) wilen hort man kroyieren so (Gartner, 1025). Fruher horte man den Herold rufen (B, 121). «раніше чули, що кликали (хтось кликав) Герольда (або: як Герольд кричить)».

Без опори на контекст неможливо однозначно встановити семантичну роль об’єкта Herold, оскільки трансформація речення допускає два варіанти: об’єкт - агенс (ix) і об’єкт - пацієнс (x):

(ix) Fruher horte man den Herold rufen > Fruher horte man, dass man den Herold ruft > Fruher horte man, dass den Herold gerufen wurde (пасив);

(x) Fruher horte man den Herold rufen > Fruher horte man, wie der Herold rief (актив). Очевидно, що у реченнях з об’єктом-пацієнсом ми маємо справу не з акузативом дії, а

об’єктним акузативом. При трансформації об’єкт в акузативі стає суб’єктом інфінітива у пасивному реченні. Формально такі конструкції також належать до accusativus cum infinitivo.

Схожу картину ми спостерігаємо також у конструкціях з lassen та heifien:

(xi) Sie lassen den Baum fallen > Der Baum fallt;

(xii) Sie lassen die Katze futtern > Die Katze wird gefuttert.

За даними М. Фритца, у сучасній німецькій мові інфінітивні конструкції з lassen функціонують у двох значеннях: 1) дія, яка реалізується, якщо суб’єкт їй не перешкоджає (хі) і 2) дія, яка не може реалізуватися без втручання суб’єкта (хіі) [Fritz 2005: 134-137].

Дієслово lassen і його синонім heifien у німецькій мові відомі з періоду перших писемних пам’яток:

(xrn) Lietz her heidine man Obar sёo lidan, (LL, 12). Er lieB Heiden uber See kommen (B, 13) «Він звелів язичникам перейти на інший берег моря»;

(xiv) Hiez her Hluduigan Tharot sar ritan (LL, 22). Und so gebot er [Gott] Ludwig, ohne Zogern dorthin zu reiten (B, 13)

«І звелів Він Людвігу скакати туди не гаючись».

Стосовно лексеми lassen у лінгвістиці немає єдиної думки. Припускається, що це слово має індоєвропейське походження, але більшість учених уважає його інновацією спільногерманського періоду [Kluge 1999].

У ранніх текстах у lassen виявляється актуалізація значення дозволу дії, яку виконує інший суб’єкт, тобто, за М. Фритцем, значення 1):

(xv) enti si den lihhamun likkan lazzit (М, 2-3). und (die Seele) den Korper liegen lasst (B, 18­19)

«і душа залишає тіло»;

(xvi) ich will dich lazen uri wesen (Noah, 20). Ich will dich frei sein lassen (B, 45)

«я хочу залишити тебе вільним»;

(xvii) liet ina undar baka liggian //an enam diapun dala droruuoragana,// libas losan, (asG, 28­30)

«залишив його лежати у глибокій долині й помирати».

У той же час зі значенням 2), за М. Фритцем (дія, яка не реалізується без втручання суб’єкта), функціонує дієслово heizzan:

(xvin) Man hiez do allenthalben wichen von den wegn der sc&nen Chrimhilde (NL,297, 1-2). Uberall bat man darum, fur die schonen Frauen den Weg freizumachen (B, 139)

«Повсюди мене просили звільнити шлях для гарних жінок».

Приклади активного використання конструкції lassen + інфінітив зі значенням 2) зафіксовані нами у текстах початку ранньонововерхньонімецького періоду (XVI ст.):

(xix) / die Olha hat die Potten lebendig begraben lassen (Herberstein,§ 28)

«Ольга звеліла закопати горшки непошкодженими»;

(xx) und mitpuechstaben darein setzen lassen dise maynung (Herberstein,§ 36)

«(князь) розпорядився написати (на кубках) цю думку»;

(xxi) / Das er sich allzeit so offt er jn fordert vnnd berueff jnn sein haufi sol_ finden lassen/ (Faust,4) «що він весь час. намагається знайти його дім»;

(xxii) endlich auch von andern vnd zumal so vnachtbarn Personen nicht vexiren lassen konnte (Scheferei)

«і нарешті, щоб не змогли помітити (його майно) інші, насамперед чужі люди».

У текстах попереднього часу також зустрічається конструкція з інфінітивом пасиву, що свідчить про поступове входження конструкції до дієслівної парадигми:

(xxiii) Si sprach: „herre Sivrit, lat iv bevolhen sin (NL, 372,1). Kriemhild schluchzte: „Herr Siegfried, meinen Bruder lasst... Euch befohlen sein“ (B, 151)

«Кримхільда сказала: «Пане Зігфріде, дозволь моєму братові ... служити Вам (бути у Вас на службі)»;

(ххгу) Bit, lafi mich dir befolhen sein, (Sachs,15,5). bitt, lass mich dir befohlen sein (B, 187). «Дозволь мені бути тобі корисним».

Припускаємо, що в основі становлення конструкції з пасивним значенням лежить сполучення дієслова lassen з інфінітивною групою, до якої входять суб’єкт і об’єкт дії інфінітива. Речення з такими конструкціями були поширені наприкінці XV століття:

(xxv) Den du die ding hast tragen lassen? (Sachs, 140, 4). den du das Zeug hast tragen lassen? (B,

195)

«Якому (чоловіку) ти дозволила віднести речі?»;

(xxvi) des lot mich geniezen: hiezt mir daz tor uf sliezen! (Gartner, 833-834)

«дозволь мені насолодитися, дозволь мені зачинити цю браму!».

Суб’єкт дії інфінітива при heizzan виступає у давальному відмінку, при lassen - у знахідному (xxvi). У тих реченнях, де наявність суб’ єкта не має комунікативної значущості, він може вилучатися. Це веде до виникнення тотожної за поверхневою структурою конструкції з lassen з активним значенням: lassen + об’єкт у знахідному відмінку + інфінітив. Відмінність обох конструкцій виявляється на глибинному рівні. У першому випадку об’ єкт в акузативі є суб’ єктом - агенсом дії інфінітива (xxvn), у другому він є пацієнсом дії інфінітива (xxvin), пор.:

(xxvn) Sie lassen das Gras wachsen

- Das Gras wachst (агенс)

«Вони дають можливість траві прорости»;

(xxvin) Sie lassen das Gras mahen

- Das Gras wirdgemaht (пацієнс)

«Вони косять траву».

Поступово конструкція lassen + суб’єкт-пацієнс + інфінітив поширюється й витісняє зі вжитку інфінітивну конструкцію з дієсловом heifien, полишаючи за нею сферу високого стилю [DUDEN 1989].

Еволюція конструкції accusativus cum infinitivo у німецькій мові торкнулася також розміщення в реченні її елементів і фінітного дієслова. У ранніх текстах спостерігається коливання місцеположення інфінітива - від фінітної позиції (і, ііі, iv) до майже контактної з фінітумом (іі). Об’єкт / суб’єкт також не має сталої позиції й може міститися між фінітним дієсловом й інфінітивом (ііі, iv) або після інфінітива (іі). Це саме стосується й інших аргументів інфінітива. Отже, у давньоверхньонімецькому періоді існує топологічна різноманітність конструкції:

Vf Snom S/Oakk Vinf (iv)

Vf Snom Vinf S/Oakk (ii)

Snom Vf Oakk Vinf Oprep (v)

Ініціальна позиція фінітного дієслова пояснюється запозиченням моделі з латині. Щодо інших відмінкових інфінітивних конструкцій, які зустрічаються в інших мовах, - суб’єкт у давальному відмінку + інфінітив (ведійський санскрит, російська) і суб’єкт у номінативі + інфінітив (nominativus cum infinito) (хетська, слов’янські), - то вони характеризуються такими ознаками:

Суб ’єкт у давальному відмінку + інфінітив

Опорний іменник виступає у давальному відмінку. При цьому суб’єкт інфінітива не є прямим об’єктом фінітного дієслова [Красухин 2004: 307]:

^іх) suto mitraya varunaya pitae.

«Сік Мітру і Варуну (необхідно) пити».

Суб’єкт є бенефіціантом, тобто означає людину, яка отримує результат дії. За даними К. Г.Красухіна, ця конструкція знаходить паралелі насамперед у сучасних балто-слов’ янських мовах [Красухин 2004: 310; див. також Бонч-Осмоловская 2003].

У російській і литовській мовах функціонують сполучення інфінітива з бенефіціантом. При цьому в литовській мові у давальному відмінку може стояти суб’єкт: karvems ёsti 'коровам їсти' чи об’єкт дії інфінітива: siernliui piati сіну косити', тоді як у російській - суб’єкт: мне пойти подождать в машине? або «ціле» у конструкції «ціле і частина»: ему надо лечить зубы.

Суб ’єкт у номінативі + інфінітив

Конструкція поширена у хетській мові й представлена також у сучасних литовській, латвійській, естонській, низці діалектів російської мови: шутка сказать. В. К.Журавльов розглядає її як результат синтагматичної нейтралізації опозиції «номінатив ~ акузатив» [Журавлев 2004: 141-145]. На думку К. Г.Красухіна, предикат цієї конструкції виражає внутрішній стан суб’єкта, інфінітив - необхідність або можливість; станова опозиція інфінітива є нейтральною [Красухин 2004: 316].

Подібна конструкція у давньогрецькій і латині мала інше походження: була результатом пасивізації речення. Активне дієслово в ній керує зворотом accusativus cum infinito:

(xxx) Audio puellam cantare

- Я чую, що дівчина співає.

При пасивізації прямий об’єкт набуває форми номінатива [Красухин 2004: 315- 316]:

(xxxi) Puella cantare auditor

- Чутно, як дівчина співає.

Обидві конструкції - суб ’єкт у давальному відмінку + інфінітив і суб ’єкт у номінативі + інфінітив - відсутні в німецькій мові. Це пов’язане насамперед з особливістю граматичної організації німецького речення, яке на поверхневому рівні обов’язково має два головних члена - підмет і присудок, тоді як граматична основа речень розглянутих нами мов допускає відсутність підмета або присудка.

Таким чином, упродовж усього розвитку в німецькій мові спостерігається наявність лише однієї з існуючих відмінкових інфінітивних конструкцій, а саме accusativus cum infinitivo, запозиченої з латині. Ця конструкція зазнає семантичних і формальних змін. У семантичному плані спостерігається наявність двох типів: акузатива дії й модального акузатива. У формальному плані відзначається коливання позиції інфінітива протягом давньоверхньонімецького періоду й остаточне закріплення його фінальної позиції, а також усталення розтушування об’єкта / суб’єкта, який займає положення між фінітним дієсловом та інфінітивом. Граматикалізація конструкції акузатива дії відбувається шляхом зміни семантики об’єкта / суб’єкта: від суб’єкта інфінітива до акузативного додатка присудка. Граматикалізація конструкцій модального акузатива є результатом синтаксичного згортання складного речення, а також дії механізму граматичної аналогії. Обидві конструкції зазнали повної граматикалізації, оскільки інтегрувалися в дієслівну парадигму (стан, час). Відмінкові інфінітивні конструкції із суб’єктом інфінітива у давальному і називному відмінках у німецькій мові відсутні через обов’язкову двоскладність німецького речення.

ЛІТЕРАТУРА

Адмони В. Г. (1963). Исторический синтаксис немецкого языка. - М.: Высш. школа. Бонч-Осмоловская А. А. (2003). Подлежащее в дативе, сказуемое в инфинитиве: опыт корпусного анализа одной русской конструкции // Вестник Московского университета. Сер.9, Филология. - № 6. - с. 92-103.

Журавлев В. К. (2004). Диахроническая морфология / Отв. ред. В. П.Мажюлис. Изд.2-е, стереотипное. - М.: Эдиториал УРСС.

Красухин К. Г. (2004). Аспекты индоевропейской реконструкции: Акцентология. Морфология. Синтаксис. - М.: Языки славянской культуры.

Тронский И. М. (1967). О дономинативном прошлом индоевропейских языков // Эргативная конструкция предложения в языках различных типов. - М.

DalI. (1966). Kurze deutsche Grammatik auf historischer Grundlage. 3, verbesserte Aufl. - Tubingen: Niemeyer.

DUDEN (1989): Deutsches Universalworterbuch/ hrsg. und bearb. vom Wiss. Rat u. d. Mitarb. d. Dudenredaktion unter Leitung von Gunter Drosdowski. - 2, vollig neu bearb. und stark erw. Auflage. - Mannheim, Leipzig, Wien, Zurich: Dudenverlag.

Fritz M. (2005). Grammatik und Semantik der Infinitivkonstruktionen von neuhochdeutschen lassen // Der Infinitiv im Deutschen. J. F. Marillier, C. Rozier (Hg.). - Tubingen: Stauffenburg, - S. 133-146.

Kluge Fr.(1999). Etymologisches Worterbuch der deutschen Sprache. Bearb. von Elmar Seebold. -

23, erw. Aufl. - Berlin; New York: de Gruyter.

Metzler-Lexikon Sprache (1993) / Hrsg. von Helmut Gluck. - Stuttgart; Weimar: Metzler.

Moskalskaja O. I. (1969). Deutsche Sprachgeschichte. - Л.: Просвещение.

ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ

AL - das Annolied, um 1080.

asG - die altsachsische Genesis, IX. Jh.

B - Богуславская И. В. История немецкого языка. Хрестоматия. - СПб.: КАРО, 2006.

Faust - Das Volksbuch von Dr. Faust, um 1580.

Gartner - Wernher der Gartenaere: Meier Helmbrecht, XIII. Jh.

Goethe: Schaffhausen - Schaffhausen und der Rheinfall, 1797.

Herberstein - Sigismund von Herberstein: Moscovia der Hauptstat in Reissen, Wien, 1557. HL - Das Hildebrandslied, IX. Jh.

LL - das Ludwigslied, 881/882.

M - Muspilli, IX. Jh.

NL - das Niebelungenlied, 1190/1200.

Noah - Noah Segen und Fluch, um 1080.

OEB - Otfrids Evangelienbuch, um 863-870.

Sachs Sch. - Der farendt Schuler im ParadeiB, um 1550.

Scheferei - Die verwustete vnd verodete Schaferey, 1642.

T - Der althochdeutsche Tatian, IX. Jh.

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ Р - речення ІГ - іменна група ДГ - дієслівна група Гінф - інфінітивна клауза S - субъект

Vf - фінітний елемент складного предиката

O (akk/g/ pr) - додаток в акузативі /генітиві/ з прийменником

V inf - інфінітний елемент складного предиката (інфінітив)