Головна Філологія Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА: ХРОНОЛОГІЯ РОЗГОРТАННЯ ТА РЕАКЦІЯ УРЯДІВ КРАЇН
joomla
СВІТОВА ФІНАНСОВА КРИЗА: ХРОНОЛОГІЯ РОЗГОРТАННЯ ТА РЕАКЦІЯ УРЯДІВ КРАЇН
Філологія - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка

В статті розглядається хронологія розгортання світової фінансової кризи, зокрема показується роль іпотечної кризи в США в дестабілізації банківського та страхового сектору цієї країни, ефект банкрутства інвестиційних бан­ків США на "ланцюгову реакцію" розповсюдження кризових імпульсів. Аналізуються дії урядів провідних промислово розвинутих країн по подоланню кризи ліквідності в фінансовому секторі.

This article considers the unfolding of the global financial crisis with a focus on the role played by the US sub-prime mort­gage crisis in destabilizing the US banking and insurance sectors. The article also examines the ripple effects caused by US in­vestment bank bankruptcies. The article analyzes the measures taken by governments of the leading industrialized countries to overcome the liquidity crisis in the financial sector.



Глобалізація економіки породжує багато складних проблем і суперечностей. Конфлікт між національним та глобальним виступає однією із рушійних сил трансфор­мації сучасної світової економіки. "Фінансова революція" останнього десятиріччя значно посилила ступінь взаємо­зв'язків національних економік. Разом з тим, вона наба­гато збільшила фінансові потоки короткострокових, шви­дко мінливих, спекулятивних ресурсів, що перетворює сучасні фінанси в дуже нестабільний сегмент сучасної глобальної економіки. Гігантські розміри, надзвичайна мінливість та спекулятивна природа транскордонних фінансових рухів роблять уряди країн дуже вразливими в разі швидких змін таких потоків. Глобальна "ланцюгова реакція" розповсюдження фінансових та валютних криз являє один із яскравих прикладів, що свідчить про загро­зливі "виклики" цього процесу для стабільності розвитку національних держав. Яскравим прикладом останнього стала сучасна світова фінансова криза.

Детонатором світової фінансової кризи 2008 року стала іпотечна криза в США, яка вразила цю країну ще два роки тому. На думку деяких експертів криза низько­якісних іпотечних боргів в США (так звана криза subprime) була значно посилена діями Федеральної резервної системи США (ФРС), яка спочатку продовжу­вала підвищувати процентну ставку, а потім надмірно знизила її і тримала на неадекватно низькому рівні. Низьки процентні ставки спричинили зростання попиту та цін на нерухомість [10]. На тлі житлового бума банки почали знижувати вимоги до кандидатів на отримання іпотечного кредиту. Як наслідок, значно виріс сегмент кредитування позичальників із низьким кредитним рей­тингом (категорія subprime) [13]. Вже в 2006 році такі ризикові іпотечні кредити в США досягли обсягу 600 млрд. дол., що складало 20% національного іпотеч­ного ринку. Тільки-но перегрітий житловий ринок почав звужуватися і ціни на житло пішли вниз, іпотечні креди­тори опинилися в надзвичайно складній ситуації.

Зростання неповернень житлових кредитів неблагона - дійними позичальниками в США, яке почалося ще в

2006 році, набуло критичного обсягу на початку 2007 року [8].

В березні 2007 року декілька найбільших американ­ських іпотечних компаній, що спеціалізувалися на видачі кредитів позичальникам із низьким рівнем кредитоспро­можності, оголосили про свої серйозні проблеми. Напри­клад, New Century Financial Corporation, величезна іпоте­чна компанія США, опинилася навесні 2007 року на межі банкрутства, ціна її акцій впала на 89%. Протягом насту­пних декількох місяців зазнали величезних збитків та збанкрутували десятки іпотечних компаній.

Іпотечна криза в США спричинила справжній шок ін­ституцій цього сектору. Іпотечні агенства США перетво­рились із найкрупніших компаній країни в фактичних банкрутів, які були взяті під опіку уряду. Зокрема, на межі банкрутства опинилися найбільші національні установи цього типу в США Fannie Mae і Freddie Mac (тобто Федеральна національна іпотечна асоціація - FNMA і Федеральна корпорація житлово-іпотечного кредитування - FHLMC). Fannie Mae і Freddie Mac були протягом останнього десятирічча центральними грав­цями на іпотечному ринку США. Вони також були одни­ми із найбільших емітентів боргових цінних паперів, які купували фінансові установи, інституційні інвестори (наприклад, страхові компанії, пенсійні фонди тощо) із різних країн світу. За перше півріччя 2008 року іпотечне агенство Fannie Mae втратило більше 30 млрд. дол.. На початку вересня 2008 року акціїї Fannie Mae навіть були виключені із індекса S&P 500, оскільки в нього входять лише ті компаніїї, що оцінюються на біржі дорожче, ніж 5 млрд. дол. В середині листопада капіталізація Fannie Mae складала всього 797 млн. дол.. Якщо до кризи одна акція цього агенства продавалася майже по 52 дол., то тепер її ціна впала до 0,79 дол.

Антикризові заходи американського уряду не дали відчутних довгострокових позитивних результатів щодо стабілізації іпотечного ринку. У зв'язку із поглиблення кризи в цій сфері, Міністерство фінансів і Федеральне агентство з фінансування житла США оголосили 7 ве­ресня 2008 року про впровадження державного управ­ління на іпотечних гігантах Fannie Mae і Freddie Mac, які володіють або виступають гарантами майже половини усіх іпотечних кредитів у США на суму понад 5 три­льйонів доларів [5].

Наступною жертвою кризи стали американські інве­стиційні банки та фінансові компанії, що купували іпо­течні похідні цінні папери та облігації іпотечних інститу­цій та занадто захоплювалися кредитуванням цього сектору. Майже всі інвестиційні банки сШа в гонитві за високими прибутками мали в своїх портфелях значний сегмент таких активів [14]. Наприклад, Lehman Brothers активно займався кредитуванням іпотечних компаній, в тому числі Fanny Mae і Freddy Ma^ відкриваючи для них кредитні лінії і гарантуючи безпеку таких кредитів. Кредити ставали все більш ризикованими, в результаті на кожні 13-14 доларів кредитів припадав 1 долар стра­хових виплат. Страхувальникам сплачував все той же Lehman Brothers. Вже влітку 2007 року криза охопила інвестиційні фонди найбільших фінансових компаній, що вклали кошти в іпотечні облігації: Bear Stearns, BNP Paribas. Згодом серйозні проблеми почав відчувати й інвестиційний банк Lehman Brothers [1].

Подальшою важливою подією в розгортанні кризи стало падіння в березні 2008 року п'ятого інвестиційно­го банку США Bear Stearns, який мав найменш дивер - сифікований бізнес і був надзвичайно сильно включе­ний в операції на ринках боргового капіталу. Втрачаючи ліквідність, цей банк звернувся 14 березня 2008 року до Федерального банку Нью Йорка з проханням про поря­тунок. З метою запобігти краху, Bear Stearns використав спеціальні положення закона про банкрутство, що на­давало йому захист до придбання його активів іншою інституцією. Згодом J. P. Morgan погодився придбати Bear Stearns за умов подальшої фінансової допомоги Федерального банку Нью Йорка [12]. Крах Bear Stearns мав надзвичайно сильний негативний економічний і психологічний ефект на фінансовий ринок. Вперше за багато років банк, що мав в попередні роки стабільну репутацію, високу капіталізацію і повну ліквідність, від­чув колосальну втрату довіри і відмову в фінансуванні від партнерів. Це стосувалося навіть короткострокового фінансування під заставу активів, що перевищували суму потрібних кредитів.

Слід зазначити, що передвісником глобального ха­рактеру фінансової кризи стала перша хвиля падіння фондових індексів провідних банків і фінансових ком­паній, що прокотилася на світових фінансових ринках ще в 2007 році. Але тоді це не викликало загальної де­стабілізації всієї глобальної фінансової системи. Падін­ня прибутків в США та Західній Європі портфельні інве­стори намагалися компенсувати на інших ринках. Спе­кулятивний капітал, який шукає стабільні країни із висо­кими прибутками, почав рухатися із ринків розвинутих країн в країни з динамічно зростаючими економіками. Ці економіки в цей час демонстрували високі темпи зрос­тання і привабливе співвідношення ризику і прибутковос­ті. Фондові ринки цих країн були важливим генератором прибутків для міжнародних портфельних інвестицій, а Китай і Україна стали лідерами такого зростання.

Продовження падіння майже всіх фондових ринків світу на початку 2008 року стало першим сигналом на­ближення справді глобального фінансового цунамі. З метою знизити ризики втрат портфельні інвестори по­чали знову переорієнтовувати свої фінансові потоки із одних активів в інші, зокрема сировинні і енергетичні. Привабливість цих активів викликала бурхливе зрос­тання цін на сировинні ресурси. Наприклад, тільки за першу половину 2008 року ціна на нафту марки Brent зросла на 32%, на пшеницю (США, FOB) - на 79%, на метал - на 81%. Але вже влітку 2008 року ситуація до­корінно змінилася. У зв'язку з прогнозами рецесії і від­повідним падінням попиту на сировинні товари доход - ність сировинних та енергетичних активів різко змен­шилася і вони почали приносити збитки. З цих секторів почався масовий відплив портфельного капіталу, що ще більше дестабілізувало міжнародні фінансові ринки.

Таким чином, поступово криза вийшла за межі іпо­течного ринку і почала охоплювати банківський і фінан­совий сектор США, а згодом перекинулася із цієї країни на весь світовий фінансовий ринок. Подальше розпо­всюдження кризи відбувалося через світові фінансові потоки і вже в середині 2008 року події набули характе­ру світової фінансової кризи. Найбільший удар прийня­ли на себе США, частка яких в капіталізації світових фінансових ринків складає 40%. Фінансова криза також розповсюдилася на країни Європи та країни із новими зростаючими ринками.

Глобальні зрушення на світовому фінансовому рин­ку призвели до суттєвої реструктуризації сфери міжна­родного інвестиційного банківського бізнесу. Вересень 2008 року увійшов в історію цієї галузі як місяць, коли на Уолл Стрит зникли із біржевих бюлетенів два прові­дних світових фінансових інститута - инвестбанк Lehman Brothers та брокерський дім Merrill Lynch. Один із найвідоміших в світі інвестиційних банків 158-річний Lehman Brothers 16 вересня 2008 року офіційно прого­лосив про своє банкрутство і попросив захисту від кре­диторів згідно 11 статті про банкрутство. Цей банк був четвертим за величиною американським банком і мав в різних країнах світу 126 філіалів. Активи Lehman Brothers складали 680 млрд. дол, він мав більш ніж 100000 кредиторів у всьому світі.

Уряд США відмовився врятувати банк через при­дбання його проблемних активів, хоча і робив певні спроби спонукати до цього консорнціум найкрупніших банківських установ країни. Такі переговори зазнали не­вдачі і банкрутство найстарійшого американського інвес - тбанку Lehman Brothers стало найкрупнішим в історії банківського бізнесу. Воно мало надзвичайно складні негативні наслідки для функціонування всієї світової фі­нансової системи. Крах американського гіганту надзви­чайно збільшив невпевненість і ризики ("якщо збанкрутів Lehman, то може збанкрутіти будь-який") і зруйнував залишки довіри між учасниками фінансового ринку. Ще одному інвестиційному банку - Merrill Lynch в останній момент вдалося уникнути банкрутства завдяки придбан­ню його Bank of America [1]. Ці події поставили під питан­ня саму бізнес-модель розвитку незалежних інвестицій­них банків. Із 5 нью-йоркських інвестбанків, які тривалий час домінували в США і в усьому фінансовому світі, за­лишилися тільки два - лідер ринку Goldman Sachs і його конкурент Morgan Stanley.

Банкрутство Lehman Brothers та Merrill Lynch спри­чинило надзвичайне підвищення рівня систематичного ризику, тобто ризику всієї фінансової системи, що при­звело до швидкої ланцюгової реакції і втрати вартості всіх фінансових інституцій та довіри до них, значних мультиплікативних негативних ефектів на всі сфери глобальної економіки [1].

Криза вразила і деякі найбільші універсальні банки світу. 26 вересня 2008 року відбувся крах кредитно - ощадного банку Washington Mutual (WaMu), який втра­тив за 2008 рік 95% своєї вартості. Він був взятий під контроль Федеральною корпорацією страхування депо­зитів США (FDIC). Це банкрутство стало найкрупнішим в історії американського банківського сектору. Депозит­ні активи Washington Mutual на суму 136 млрд. дол. були продані всього за 1.9 млрд. дол. банку JP Morgan Chase. На межу виживання була поставлена одна із найкруп­ніших фінансових компаній Європи - Fortis, зокрема, її банківський підрозділ, у зв'язку із крупними списаннями по знеціненим кредитним деривативам і масовим від­пливом клієнтських грошей [17]. Найбільший німецький банк Hypo Real Estate, що фінансує масштабні проекти в сфері нерухомості, в жовтні 2008 року також постав перед перспективою банкрутства. Він був змушений звернутися по допомогу до створеного федерального Фонду стабілізації фінансового ринку, щоб отримати кредитні гарантії Бундесбанку у розмірі 15 млрд. евро. В надзвичайне скрутне становище потрапили ще деся­тки провідних європейських банків, наприклад, відомий англійський банк HBOS Plc, Banco Portuguйs de Negocios (BPN) в Португалії, Parex Banka у Латвії.

Подальше поглиблення світової фінансової кризи було пов'язане із її розповсюдженням на ринки країн, що розвиваються. Якщо спочатку епіцентром кризи бу­ли США та промислово розвинуті країни Європи та Азії, то згодом імпульси кризи почали передаватися в краї­ни, що розвиваються, викликаючи тут стрімке падіння котирувань акцій та дестабілізацію валютних курсів та банківських систем. Як вже згадувалося, після того, як влітку 2007 року відбулося значне загострення іпотеч­ної кризи в США, більшість провідних американських банків зробили ставку на операції на ринках країн, що розвиваються.

Але сподівання банків США компенсувати в 2008 році свої втрати на американському ринку за рахунок високодохідних операцій в країнах, що розвиваються, не справдилися. Падіння цих ринків ще більше усклад­нило становище банків і збільшило їх збитки. За вісім місяців 2008 року зведений індекс ринків країн, що роз­виваються, втратив майже 60%, тобто знизився до чоти - рьохрічного мінімуму. В результаті американські банки знову зазнали величезних збитків. В листопаді 2008 року гострі проблеми із ліквідністю відчули американські гіган­ти Citigroup і Goldman Sachs. Так, Goldman Sachs в

2006 році придбав акції Industrial and Commercial Bank of China (ICBC). Вартість пакету акцій на кінець серпня 2008 року складала 7,1 млрд. дол.. Однак лише за декілька на­ступних місяців котирування акцій ICBC впали на 40%.

Після банківського сектору, який найбільше постра­ждав від шоку іпотечної кризи, в другій половині 2008 року ризики почали розповсюджуватися і на стра­ховий сектор та бізнес хеджфондів. Оскільки протягом

2007 і першої половини 2008 року іпотечні цінні папери та муніціпальні облігації драматично погіршили свої рейтинги, страховим компаніям доводилося витрачати все більше зусіль на їх підтримку. Це, в свою чергу, викликало проблеми їх ліквідності і призвело вже до погіршення рейтингів самих страхувальників, значно обмеживши їх можливості залучати нові ресурси для операцій. Так, American International Group (AIG), найбі­льша в світі страхова компанія (із глобальними актива­ми більше 1 трлн. дол.), опинилася перед перспективою банкрутства і була вимушена 14 вересня 2008 року звернутися до уряду США із проханням екстреної над­звичайної допомоги. Це викликало справжній шок стра­хового ринку. Оскільки страхові компанії не підпадають під регулювання Федеральної резервної системи, вини­кли серйозні питання щодо юридичних аспектів надан­ня такої державної допомоги. Вже наступного дня, 15 вересня, найбільші рейтингові агенства Standard & Poors (S&P), Moody's та Fitch, значно знизили рейтинг AIG, що викликало паніку серед партнерів та кліентів AIG. Урядові експерти ФРС з'ясували, що AIG була одним із найбільших гравців на глобальному ринку кредитних дефолтних свопів. За відсутності державної підтримки вона неминуче була б вимушена сама ого­лосити дефолт, що посилило б систематичний ризик і загрозу неплатоспроможності фінансових інституцій в різних країнах світу [1].

В другій половині вересня 2008 року негативний ефект зазаначених вище подій (особливо краху транс­національних банківських гігантів Bear Stearns, Lehman Brothers та Merrill Lynch і втрати ліквідності AIG) набув такої сили, що, на думку аналітиків ринку, ризики кола­псу світової фінансової системи надзвичайно зросли. 18 вересня 2008 року уряд Великобританії повід - омив, що Lloyds TSB поглине інший відомий банк HBOS, щоб запобігти банкрутству останнього.

Навіть ті фінансові інституції, які традиційно працюва­ли із найменш ризикованими інструментами, зазнали ве­личезних несподіваних збитків і опинилися в надзвичайно скрутному становищі. Наприклад, найстаріший американ­ський фонд грошового ринку Reserve Primary Fund з акти­вами у 62 млрд. дол. проголосив 18 вересня 2008 року, що внаслідок великих втрат по комерційним цінним паперам, емітованим Lehman Brothers, повинен закритися і неспро­можний повністю розрахуватися із своїми кліентами. В цей же день, на додаток до закриття 3 фондів грошового ринку Lehman Brothers, Putnam оголосив про припинення діяль­ності свого рітейлерського фонду (активи у 12 млрд. дол.), а Bank of New York Mellon свого інституційного фонду. Ці події ще більше збільшили паніку і викликали відплив ве­личезних ресурсів із фондів грошового ринку. Тільки про­тягом 15-19 вересня 2008 року в США із них було вилуче­но більше 200 млрд. дол.

Дестабілізація фінансових ринків і гостра криза лік­відності банківського сектору призвели до зростання недовіри мільйонів клієнтів до банківських інститутів. У другому кварталі 2008 року, за даними дослідження швейцарського Банку міжнародних розрахунків, клієнти банків в різних країнах світу зняли із своїх рахунків бі­льше 1 трильйона доларів, Зокрема, американці зняли із депозитів 633 млрд. дол., британці 184 млрд. фунтів стерлінгів (приблизно 300 млрд. дол.). Вкладники були занепокоєні можливістю втрати своїх заощаджень в умовах глобальної фінансової кризи. Це, в свою чергу, ще більше посилило проблеми ліквідності банків і при­звело до різкого обмеження кредитування реального сектору економіки. Погіршення умов фінансування реа­льної економіки стало одним із факторів зменшення економічної динаміки і входження США та європейських країн до фази економічної рецесії.

Могутня хвиля світової фінансової кризи примусила уряди багатьох країн переглянути свою політику відно­сно фінансових ринків. Уряди США, країн Європейсько­го союзу, Росії, Австралії прийняли рішення про держа­вну підтримку окремих фінансових установ, що відчу­вали кризові проблеми. Тільки за січень-вересень 2008 року розмір державної фінансової допомоги для подолання наслідків кризи склав майже 4 трлн. дол., а із урахуванням дій центробанків сума стабілізаційних про­грам оцінюється в 7,8 трлн. дол.

Найбільш масштабні заходи були задіяні у США. Вперше після Великої депресії уряд США застосував в безпрецедентно великих розмірах заходи прямого дер­жавного втручання в фінансову систему. Перед загро­зою фінансового краху в національних масштабах уряд США і американський Конгрес схвалили план спасіння фінансового ринку країни (Troubled Asset Relief Program (TARP)) вартістю 700 млрд. дол. Саме таку суму перед­бачається спрямувати на викуп "поганих" іпотечних активів у інститутів американського фінансового ринку [3] Конгрес США також прийняв Emergency Economic Stabilization Act, відповідно до якого Міністерство фі­нансів має право скуповувати проблемні активи, нада­вати гарантії та надавати капітал для посилення балан­сів фінансових установ.

Програма порятунку TARP стала важливим кроком на шляху відокремлення сумнівних активів через уря­дові закупки. Відповідно до цієї програми, Міністерство фінансів США використовує кошти TARP для того, щоб допомогти рекапіталізації банківської системи шляхом купівлі акцій, які не дають права голосу у фінансових інститутах. Спочатку заплановано витратити 250 млрд. дол. для купівлі привілейованих акцій в банках. Також, Міністерство фінансів США буде використовувати деякі ресурси, отримані від державних цінних паперів, для купівлі сумнівних активів в банках та інших фінансових установах. Вилучення таких активів з балансів комер­ційних банків дозволить посилити їх ліквідність. Хоча на порятунок банківської системи в рамках TARP спрямо­вуються досить великі кошти, багато експертів вислов­люють сумнів щодо ефективності таких витрат. Важли­вою умовою досягнення поставлених цілей вважається викуп сумнівних активів за справедливими, тобто рин­ковими цінами [3; 9].

З метою подолання кризових явищ Федеральна ре­зервна система США значно знизила процентні ставки, а також надала великі суми ліквідності фінансовим уста­новам. ФРС відкрила тимчасові кредитні лінії для фінан­сування купівлі банками високоліквідних комерційних цінних паперів грошових фондів, забезпечених активами. Це зменшило потребу грошових фондів продавати ці цінні папери на розбалансованих ринках. З метою поря­тунку проблемних фінансових інститутів Федеральний резерв відкрив кредитні лінії для банку Bear Stearns та страхувальника American International Group [16].

Для подолання надзвичайно гострої кризи ліквіднос­ті вперше після свого створення Федеральна резервна система США була вимушена звернутися до конгресу США із проханням дозволити їй випустити боргові цінні папери. В умовах, коли облікова ставка була знижена до 1%, що практично вичерпало можливості даного антикризового механізму, ФРС запропонувала випуск власних облігацій, векселів та інших комерційних папе­рів як альтернативний механізм боротьби із кризою. За прогнозами аналітиків Bank of America, всього США потенційно можуть випустити нових боргових зобов'я­зань на суму до 1.5 трлн. дол.

Крім порятунку національних іпотечних агенств Fanny Mae і Freddy Ma^ які були фактично націоналізовані, оскільки самостійно врятуватися вони вже не мали змо­ги, уряд США був вимушений терміново викупити конт­рольний 80% пакет AIG, тобто фактично націоналізувати цього страхового гіганта. У вересні 2008, щоб запобігти колапсу компанії, держава інвестувала в неї 85 млрд. дол., а в листопаді обсяг допомоги був збільшений до 152 млрд. дол. Близько 60 млрд. дол. із цієї суми - кредит на 5 років, решта суми асигнована на фінансу­вання активів компанії [7]. На початку 2009 року Federal Reserve Bank of New York почав реалізацію нового плану по подальшому порятунку іпотечного ринку США. План передбачає купівлю їм протягом 2009 року цінних папе­рів, гарантованих Fannie Mae, Freddie Mac та Ginnie Mac загальною вартістю 500 млрд. дол [15]. Були введені жо­рсткі заходи державного контролю над інвестиційними банками Morgan Stanley и Goldman Sachs, але натомість влада надала їм право отримати додаткові державні кредити. В цілому уряд США був вимушений витратити в 2008 році на порятунок своїх фінансових ринків та стабі­лізацію економіки майже 3 трлн дол.

Країни Європейського союзу також почали активно рятувати свої фінансові інститути. Велика Британія, в свою чергу, запропонувала банкам допомогу в залу­ченні нового капіталу за рахунок додаткової емісії при - велейованих акцій, які викупить держава [11]. На ці цілі британський уряд виділив 50 млрд. фунтів стерлінгів (64,43 млрд. євро). Французькій уряд вирішив виділить шести провідним банкам країни 10,5 млрд евро, а уряд Німеччини затвердив план підтримки загальним обся­гом 480 млрд євро, з яких 400 млрд євро піде на гаран­тії міжбанківських кредитів, а ще 80 млрд. євро перед­бачено на рекапіталізацію банків.

12 жовтня на засіданні голів урядів держав єврозони було прийнято план дій, спрямований на надання дода­ткових капітальних ресурсів фінансовим інститутам та рекапіталізацію проблемних банків. Були узгоджені спі­льні принципи, яких мають дотримуватися уряди та центральні банки єврозони для того, щоб уникнути при­йняття заходів на національному рівні, які суперечать функціонуванню єдиного ринку. Ці принципи були ви­значені на засіданні Ради Європи 15-16 жовтня [11]. На самміті Євросоюза в грудні 2008 року було запропоно­вано асигнувати на антикризові заходи 200 млрд. євро, або 1,5 процентів ВВП країн співтовариства. Прямі державні інтервенції в фінансову систему в цілому були такими масивними, що, за оцінками, на кінець 2008 року уряди перетворились в найбільших акціонерів в фінан­совій галузі більшості промислово розвинутих країн із ринковою економікою [2]. За даними дослідників Всесві­тнього банку, в цю сферу на цей час державами було інвестовано більше 500 млрд. дол., що було еквівалент­но майже чверті ринкової вартості цієї галузі і йшло всупереч із фундаментальною ідеологією західної капі­талістичної системи [6].

Попри хвилю критики на адресу Міжнародного ва­лютного фонду, що ця організація виявилася неспро­можною передбачити настання світової фінансової кри­зи і запобігти її розгортанню, МВФ також залучився до порятунку деяких країн, що найбільше постраждали від дестабілізації глобальної фінансової системи. В жовтні

2008 року Міжнародний валютний фонд надав 2.1 млрд. доларів Ісландії, банківська система якої опи­нилася на межі банкрутства. В листопаді 2008 року фонд прийняв рішення про надання кредиту у 10 млрд. дол. Угорщині та у 16.5 млрд. дол. Україні.

Колективні та індивідуальні дії урядів дали певний позитивний ефект - дещо знизили вартість залучення кредитів, зупинили стрімке падіння світових фондових індексів, врятували від банкрутства деякі провідні бан­ківські установи. Разом із тим стало зрозумілим, що без ліквідації корінних диспропорцій і проблем сучасної міжнародної валютної системи, тривалої стабілізації світових фінансів досягнути буде вкрай важко [4].


1. Arner D. The Global Credit Crisis of 2008:Causes and Consequences.

- Asian Institute of International Financial Law Working Paper No. 3. - AIIFL, 2009. 2. Bank bail-outs: Quids pro-quo // The Economist. - November 22, 2008. - p.84-86. 3. Bebchuk L. A Plan for Addressing the Financial Crises // The Economists' Voice. - 2008. - Vol. 5, Issue 5. 4. Bruni F. Do We Understand It? Forbidden Questions on the Financial Crisis. - "Paolo Baffi" Centre Research Paper No. 2009 . - "Paolo Baffi" Centre, 2009. 5. Calverley J. Financial Sector in Crises // The Financial Times. - September 10, 2008. 6. Demirguk-Kunt A., Serven L. Are All the Sacred Cows Dead? Implications of the Financial Crisis for Macro and Financial Policies. - Policy Research Working Paper 4807. - Washington D. C.: World Bank, 2009. 7. Krishna G. US Policy Struggles to Get Ahead of Events // The Financial Times. - January 4, 2009. 8. Kregel J. Changes in the U. S. Financial System and the Subprime Crisis. - The Levy Economics Institute of Bard College Working Paper No. 530. - NY: Annandale-on-Hudson, 2008. 9. Krugman P. Cash for Trash // New York Times. - September 22, 2008. 10. Mah-Hui L. Old Wine in a New Bottle:Subprime Mortgage Crisis - Causes and Consequences. - The Levy Economics Institute of Bard College Working Paper No. 530. - NY: Annandale-on-Hudson, 2008.

11. Martin D., Saba O., Alongal F. European Responses to the Financial Crisis // M&A Lawyer. - 2009. - Vol. 13. - P. 15. 12. Pruzan J. Timeline: Bear Stearns' year of turmoil // Financial Times. - 14 Mar. 2008.

13. Schwarcz S. Disclosure's Failure in the Subprime Mortgage Crisis. - Research Paper No. 203. - Duke Law School Legal Studies, 2008.

14. Schwarcz S. Understanding the Subprime' Financial Crisis. - Research Paper No. 222. - Duke Law School Legal Studies, 2008. 15. Scholters S. New York Fed Starts $500bn Home Loans Aid // The Financial Times. - January 5, 2009. 16. Taylor J. The Financial Crisis and the Policy Responses: An Empirical Analysis of What Went Wrong. - Rock Center Working Paper No. 30. - Rock Center, 2009. Rock Center. 17. The Financial Times. - 12.12.2008.

Надійшла до редколегії 12.03.09



Р. Заблоцька, канд. екон. наук