Головна Філологія Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕОРГІЯ КОНИСЬКОГО НА ТЕРЕНАХ БІЛОРУСІ
joomla
КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕОРГІЯ КОНИСЬКОГО НА ТЕРЕНАХ БІЛОРУСІ
Філологія - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Розглянуто діяльність Георгія Кониського як носія українських традицій у соціокультурній сфері Білорусі.

The article reveals the activity of Heorhiy Konysky, a man of the Ukrainian traditions in the socio-cultural aspect of Belarus.



Серед плеяди визначних діячів української культу­ри, котрі досягли загальносвітового визнання, вирізня­ється постать Георгія Кониського. Залишивши одина­дцятирічним хлопчиком рідне місто Ніжин, він навіки пов'язав свою долю з двома іншими - Києвом та Мо­гильовом. І в кожному з них завдяки природному та­ланту, наполегливості та подвижницькій діяльності йому вдалося досягти значних висот. Київський період життя професор Кониський закінчив на посаді ректора одного з найзначніших східноєвропейських навчаль­них закладів - Києво-Могилянської академії. Неспокій­ні роки піклування про православних білорусів завер­шилися для нього в сані архієпископа Мстиславського, Оршанського і Білоруського.

Закінчивши повний курс навчання (1728-1743 рр) у Києво-Могилянській академії (КМА), Григорій (світське ім'я Кониського) постригається в ченці й незабаром по­вертається до рідного навчального закладу в новій яко­сті - викладача. Почавши свою кар'єру на посаді про­фесора поетики (1745-1747 рр), Кониський робить про­позиції щодо нововведень у галузі українського віршу­вання [3, с. 38-40] й створює п'єсу "Воскресеніє мерт­вих" [6], котра була визнана сучасниками як непереве - ршений зразок драми-мораліте, котрий не втратив літе­ратурного значення й на сьогодні [3, с. 40-42]. Протя­гом 1747-1751 років він викладає власний курс філо­софії [7], котрий, на думку дослідників [3, с. 46], можна розглядати як певний етап розвитку української профе­сійної філософської думки. З 1751 по 1755 рік Конись­кий займає посаду ректора КМА й, за традицією, стає викладачем богослов'я. У 1755 році, після смерті Ієро - німа Волчанського - архієпископа єдиної православної єпархії Білорусі, котра на той час знаходилась у складі католицької Речі Посполитої, життя професора карди­нально змінюється. Кониський був призначений главою Білоруської єпархії і від'їздить до Могильова, де оста­точно підтверджує своє реноме великого подвижника освіти й талановитого проповідника.

Розпочавши знайомство зі справами в Могильовсь­кій єпархії, Кониський із сумом відзначив велику неста­чу православних священиків взагалі та достатньо осві­чених зокрема. Шляхом до вирішення цієї кадрової проблеми, на його думку, мало стати відкриття семіна­рії. Про усвідомлення важливості цього питання свід­чить те, що вже в першому своєму посланні з Білорусі до Петербурга (від 3 лютого 1756 р.) він наголошує: "семинарии для священнических детей весьма нужно быть" [1, с. 107], також у листі до духівника імператриці (від 19 травня 1757 р.) з особливою наполегливістю заявляє, що семінарія йому важливіша, ніж церква і що в ній він бачить надзвичайно вагомий засіб для поряту­нку православ'я в Білорусі [9, с. 44]. І не чекаючи відк­риття навчального закладу, наказує двом з п'яти украї­нських священиків, які приїхали з ним, - Василю Са- довському та Дмитру Чугаєвичу тлумачити для людей у церкві в недільні дні Євангеліє та катехізис [1, с. 107]. Намагаючись прискорити процес підготовки достойних кандидатів на роль священнослужителів, він організовує в 1757 році при Могильовському Брат­ському Спаському монастирі шкільні класи, викладача­ми в котрих стали ті ж Садовський та Чугаєвич [1, с. 109]. На першому етапі свого існування цей навчаль­ний заклад, котрий навіть не мав власного приміщення і розташовувався при чернечій їдальні [9, с. 43], можна було назвати семінарією хіба що умовно, але це був надзвичайно важливий перший крок до виховання осві­чених священиків. Семінарією училище стало лише в 1759 році, хоча й без повного набору необхідних дис­циплін. Незважаючи на всілякі перепони, Кониський поступово намагався наблизити її рівень до бажаного зразка - Києво-Могилянської академії [8, с. 275]. Але шлях до цього був тернистим - найвищого розквіту се­мінарія досягла, починаючи з 1780-го року. Нелегке становище Білоруської православної єпархії в перші десятиліття єпископства Кониського негативно позна­чилось і на умовах існування навчального закладу. Бракувало не тільки коштів та вчителів, а й підручників.

Ще в серпні 1756 року Кониський звернувся до архі­мандрита Києво-Печерської лаври з проханням надру­кувати відредагований і скорочений самим Георгієм катехізис. Він містив основні положення християнської віри в найбільш простому викладі, "дабы удобно было всякому напамять изучити" [1, с. 108]. Але Синод на той час надавав дозвіл на видання у лаврській друкарні лише тих книг, зміст котрих було приведено в сувору відповідність до аналогічних московських видань [2, с. 93]. Тому відповідь на це прохання була негативною, й натомість наказано надіслати до Білорусі сто катехі­зисів, виданих у московській синодальній книгодрукарні. Кониський із вдячністю прийняв цей подарунок, але остаточно зрозумів, що без заснування власної друкар­ні боротьба за культурний розвиток православного на­селення Білорусі буде безуспішною. І в 1757 році дру­карню при архієрейському домі було відкрито. Досте­менно невідомо, яку саме книгу там було видано пер­шою. Скоріш за все, це могло бути або "Окружное пас­тырское послание", або ж той самий скорочений катехі­зис Феофана Прокоповича, котрий не вдалося надруку­вати в Києві [8, с. 42]. Цей катехізис користувався таким попитом, що в 1761 році його, з незначними змінами, було перевидано. Того ж 1761 року Кониський видає "Собрание поучительных мов своих" [9, с. 44], примір­ники котрого, на жаль, на даний час не відомі дослідни­кам. Також розпочинається видавництво різноманітних необхідних для духовенства книг і їх подальше розпо­всюдження за незначну ціну [1, с. 109]. У 1786 році ви­йшов із друку латиномовний курс поетики Феофана Прокоповича "Про поетичне мистецтво" [8, с. 275], кот­рий почав використовуватись як підручник у Могильов­ській семінарії. Отже, як помітно з вищесказаного, за­снована Кониським друкарня стала для православного білоруського населення могутнім засобом боротьби в протистоянні ворогуючих релігійних конфесій та потуж­ним джерелом несення українських культурно-освітніх традицій на ниву дружнього народу.

Також не залишались осторонь освітнього процесу й книги, привезені Кониським з батьківщини. У період, коли семінарія не мала свого приміщення, не було

© Я. Фощан, 2009

Й семінарської бібліотеки як такої. Усі книги зберігались у єпископа і при потребі видавались для користування вчителям. Пізніше, після побудови окремого будинку, деякі придатні для навчання семінаристів книги були передані до бібліотеки навчального закладу [11, с. 4б0]. Достеменно невідомо, але серед цих книг могли бути й українські видання.

Кониський розумів, що за тодішніх обставин чека­ти того часу, коли з'являться нові вихованці семіна­рії, змоги не було. І він приймає єдино правильне рішення - клопотати про дозвіл направляти до Біло­русі священиків з України. Клопотання було задово­лене 25 січня 1758 року [1, с. 110]. Таким чином част­ково кадрову проблему Могильовської єпархії було вирішено, і єпископ знову звернув свою увагу на роз­виток культури та освіти.

Заснувавши семінарію, Кониський не залишає її на­призволяще, а продовжує піклуватись про добробут та розвиток навчального закладу. У 1772 році, після пере­ходу Білорусі під владу Росії, з'явилась можливість пе­ревести семінарію в більш придатне для навчання при­міщення, і єпископ негайно скористався нею [1, с. 404]. У листі до Синоду від 4 травня 177б року він описує своє бачення майбутнього духовної семінарії як освіт­нього центру не тільки для духовенства, а й для шля­хетства та міщан. "Шляхетства, православного. Да и мещан единоверных. дети кажуться достойны приз­рения того, чтобы учением еще больше были в вере укреплены и к интересу отечества теснейше связались" [1, с. 407]. Тобто єпископ висував передову ідею ство­рення народних шкіл. На жаль, вона на той час так і не була втілена в життя. Натомість він стає ініціатором відкриття в 1781 році в ряді міст єпархії шкіл для дітей різних верств населення [1, с. 422]. Кониський підкрес­лював необхідність введення у Могильові, крім звичних для семінарії курсів латинської мови, філософії та бого­слов'я, ще й вивчення грецької та єврейської мови (важливість котрої Кониський усвідомив ще з часів на­вчання в КМА, коли сам відвідував відповідний курс Симона Тодорського [12, с. 44] ), церковної та світської історії, географії, юриспруденції, німецької та францу­зької мови [1, с. 407]. Частково його бажання здійсни­лись - викладання грецької, польської та староєврейсь­кої мови було розпочато в семінарії у 1780 році. Тоді ж Кониським було запрошено до Могильова кількох випу­скників КМА для викладацької діяльності. Це були

С. Цвітковський, виходець із козацької сім'ї міста Хоро - ла, котрий викладав у 1781-1784 роках поезію та рито­рику. М. Богуславський, викладач риторики та богосло­в'я. І. Григорович, родом з Ніжина, земляк єпископа. А також М. Піючевський, І. Скальський та І. Горба - чевський. У 1785 році семінарія отримала новий двопо­верховий навчальний корпус і приміщення для прожи­вання викладачів та незаможних учнів, що дало можли­вість остаточно впорядкувати освітні та побутові справи семінарії [1, с. 408-409].

Турботи Кониського про культуру народу та вихо­вання гідних викладацьких кадрів дали незабаром пер­ші результати. Випускники семінарії, виховані в дусі Києво-Могилянської академії, ставали освіченими свя­щениками, котрих так потребувала білоруська земля. Ті з випускників, що не досягли на той час необхідного для набуття сану віку, від'їздили для подальшого на­вчання до Росії або ж ставали домашніми вчителями, продовжуючи несення вогню української освіти. Багато з них займали важливі громадські та державні посади. Але найталановитіших з семінаристів (П. Околовича, І. Захаржевського, В. Вежека та інших [1, с. 413-415])

Кониський залишав при улюбленому навчальному за­кладі, й ті продовжили благотворний вплив українських освітніх традицій на білоруську духовну школу. Про щи­ру любов і турботу архієпископа до свого дітища - Мо­гильовської семінарії, ще раз свідчить те, що навіть не­задовго до своєї смерті він видає наказ залишати кра­щих студентів при семінарії, щоб та ніколи не відчувала нестачі в достойних вчителях [1, с. 500].

Характерними особливостями української проповід­ницької культури були її відкритість, високий рівень освіти, актуальність, переважання усної форми пропо­відей, що, за свідченням Івана Огієнка [10, с. 51], вигід­но відрізняло українську манеру проповідування від російської, де практикувалось хіба що читання пропові­дей з книжок. З середини XVII ст. в Україні постає київ­ська проповідницька школа, котра згуртувалась навко­ло Києво-Могилянського колегіуму. У 1659 році її пред­ставник, видатний проповідник Йоаникій Галятовський, видає свою славнозвісну працю "Наука албо способ зложеня казаня" - перший в Україні та в Східній Європі трактат, присвячений гомілетиці - вченню про мистецт­во церковної проповіді. Його використовували як підру­чник декілька поколінь східнослов'янських ораторів та проповідників. Одним із видатних представників україн­ського та білоруського проповідництва другої половини XVIII ст. вважається і Георгій Кониський, найбільш пов­ним збірником проповідей котрого залишається на сьо­годні видання 1892 року [5].

Його мистецтво красномовства привернуло до себе увагу оточуючих ще в бутність Кониського студентом, що й сприяло затвердженню випускника КМА на посаді професора поетики. Подальша академічна діяльність виявила благодатний вплив на його проповідницький хист. Він засвоїв і переосмислив ранні традиції україн­ського "казнодійства"; характерні риси ораторів КМА - струнку композицію, єдність думки, намагання зацікави­ти слухача; новітні віяння, спрямовані на поступове по­слаблення пишності проповідей, від бароко до класици­зму. Тобто, вже на початок білоруського періоду життє­діяльності Кониський сформувався як оригінальний і талановитий проповідник, носій кращих національно - релігійних традицій у галузі промов та повчань.

Сильними рисами білоруських проповідей єпископа були, на думку дослідників [1, с. 441], органічне напов­нення їх уривками зі священних текстів, логічність по­будови, нескладність і зрозумілість мови, сила доказів, звернених передусім не до почуттів, а до розуму. Прос­тота проповідей Кониського була зумовлена передусім не стільки особистими якостями та симпатіями автора, як оточенням, для котрого вони створювалися. За його словами, місцева публіка була за рівнем освіти такою, що не можна було відрізнити "дворянина від селянина" [1, с. 437]. Тому у своїх зверненнях до пастви єпископ намагався якнайширше представити священний текст з відповідними поясненнями і занадто не ускладнював їх мови, щоб залишатись зрозумілим. Натомість у тих ви­падках, коли його пишномовність могла бути відповідно оціненою, Кониський повною мірою виявляв своє ора­торське мистецтво. Прикладом цього є його промови складені спеціально для виголошення на різноманітних урочистих зібраннях, у котрих Георгій вражав почуття слухачів яскравістю викладу та образністю виразів.

Про популярність проповідей Кониського серед су­часників свідчить те, що вони, у формі рукописних збі­рок, були довгий час широко розповсюджені серед бі­лоруського духовенства [1, с. 483]. Й це безперечно сприяло ствердженню вітчизняних традицій і мистецтва проповіді на білоруських теренах як важливої форми


Виховання та живого спілкування. У своїх тогочасних казаннях проповідник часто торкається питань, котрі турбували його ще в київський період. Це критика вчен­ня кальвіністів про божественне приречення [1, с. 458;

4, ч.1, с. 129-140], співчуття тяжкому становищу прос­тих людей [1, с. 465], неприйняття надмірних розкошів [4, ч.1, с. 259-260], тощо. Його проповіді завжди харак­теризувались надзвичайною актуальністю [1, с. 478], що ще раз свідчить про його вірність традиціям київсь­кої школи. Кониський постійно докладав зусиль, щоб розібратись у нагальних потребах, проблемах та духо­вних інтересах прихожан і відобразити відповідні моме­нти у своїх проповідях. Він не намагався відгородитись від викликів навколишнього світу, натомість вчив лю­дей, як слід себе поводити для того, щоб досягти щастя у земному житті та вічного спасіння.

Подвижницька діяльність Георгія Кониського на те­ренах Могильовської єпархії сприяла піднесенню її ку­льтурного, освітнього й науково-богословського потен­ціалу, допомагала створенню в Білорусі нової духовної і кульурно-освітньої атмосфери. Та разом з тим, всі бла­городні справи цього інтелектуала-трударя підносили престиж його рідної України і зміцнювали позиції украї­нської культури в Європі.

1. Буглаков М. Преосвященный Георгий Конисский, Архиепископ Мо­гилевский. - Минск, 2000. 2. Кагамлик С. Українські православні куль­турно-освітні осередки як спосіб інтелектуального згуртування (середи­на XVI-XVIII ст.) // Українознавство - 2007. Календар-щорічник. - 2006.

2. Кашуба М. В. Георгій Кониський. - К., 1999. 4. Конисский Г. Собрание сочинений, ч. 1-2. - СПб., 1861. 5. Конисский Г. Слова и речи. - Моги­лев, 1892. 6. Кониський Г. Воскресеніє мертвих // Українська література XVIII ст. - К., 1983. 7. Кониський Г. Філософські твори: У 2 т. - К., 1990. 8. Кониський Григорій Осипович / М. В. Кашуба, М. М. Сулима, З. І. Хижняк // Києво-Могилянська академія в іменах XVII - XVIII ст. Енциклопедичне видання. - К., 2001. 9. Матвії'шин К. М. Нові матеріали до біографії Георгія Кониського (1717-1795) // Рукописна та книжкова спадщина України. - 1993. - № 1. 10. Огієнко І. Українська культура: Коротка істо­рія культурного життя українського народу. - К., 1992. 11. Романо­ва Н. И. Книжное собрание святителя Георгия Конисского как часть историко-культурного наследия Украины и Беларуси // Могилянські читання. - 2006. 12. Филарет Гумилевский. История русской Церкви. Период пятый. - М., 1859.

Надійшла до редколегії 09.09.08 Л. Ковтун, пошукувач



Похожие статьи