Головна Філологія Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка КОЗАК МДМДЙ ЯК УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ГЕРОЙ ТД ПЕРШОПРЕДОК МІФІЧНОГО ЧДСУ
joomla
КОЗАК МДМДЙ ЯК УКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРНИЙ ГЕРОЙ ТД ПЕРШОПРЕДОК МІФІЧНОГО ЧДСУ
Філологія - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Здійснено історико-генетичний та історико-типологічний аналіз міфічних основ центрального образу української народної картини "Козак-Мамай" у контексті української міфології та світової сакральної іконографії, що дозволяє відтворити чимало особливих зв'язків між фольклорними образами запорозьких козаків та міфічними уявленнями про культурних героїв та першопредків міфічного "первісного часу". Висунуто гіпотезу щодо генези та функцій популя­рних творів української традиційної культури - картин "Козак-Мамай".

А historical-genetic and a historical-typological analysis of the mythical background of the central figure of Ukrainian folk painting "Cossack-Mamai" in the context of Ukrainian mythology and world sacred iconography, and that helps us to reconstruct some specific correlations between the folk images of Zaporozhe Cossacks and the mythical idea of a Culture hero of the Dream time, which has been ignored till now by the official science. The research advances a hypothesis of the genesis and functions of this popular piece of Ukrainian traditional culture - the folk paintings "Cossack Mamai".



подпись: © чорна м., 2gg7

У філософії релігії існує поняття первісної Традиції, яка виявляє загальний, космічний зміст світобудови і містить мудрість, більшу за будь-яке земне, людське знання. В історичному розвитку Традиція виявляє себе в тих чи інших конкретних етнокультурних формах. "Традиційною цивілізацією ми називаємо цивілізацію, яка ґрунтується на принципах у прямому сенсі цього слова, тобто таку, в якій духовний порядок панує над усім іншим, де все прямо чи опосередковано від нього залежить, де як наука, так і суспільні інститути є лише минущим, другорядним, несамодостатнім додатком до суто духовних ідей" [12, с. 150].

Українською етнокультурною формою вияву Тради­ції була Запорозька Січ, - чи не остання традиційна цивілізація на теренах Європи. Українці називали Запо­рожжя Палестиною, тобто землею обітованою, запоро­жців асоціювали із лицарями міфічних часів, а в їх по­верненні вбачали повернення до "золотого віку" і відно­влення справедливості.

На сучасному етапі дослідження традиції (фольк­лористика, історія, етнологія, релігієзнавство тощо) виникає нагальна потреба у зміщенні акцентів з опи­совості та збиральництва на аналіз та інтерпретацію шарів змісту. Актуальність запропонованої розвідки полягає в перегляді чільних наукових уявлень про традиційну культуру запорозьких козаків як випадково сформованої спільноти та ствердженні глибокого мі­фологічного підґрунтя образу запорозького козака в його народному потрактуванні.

Метою розвідки є виявлення архаїчних елементів у структурі образу запорозького козака загалом і центра­льного образу народної картини "Козак-Мамай" зокре­ма, та аналіз спадкоємності традицій формування об­разу героя в народному світогляді.

Ступінь розробленості цієї теми є дуже низьким. Окремі роботи були присвячені описові української на­родної картини "Козак-Мамай" [3; 6; 9], проте ґрунтовний мистецтвознавчий аналіз було проведено лише П. Біле-
цьким [2], водночас фольклорно-міфологічні елементи образу й досі лишаються поза увагою науковців.

Для початку варто розглянути поняття "культурний герой", "першопредок" та "міфічний час".

Культурний герой (англ. Culture hero, нім. Heilbringer)

- це міфічний персонаж, який бере участь у творенні світобудови у міфічний час, у "добу сновидінь". Він мо­же здобувати необхідні для життєдіяльності людей речі, брати участь у впорядкуванні світу в ролі деміурга і першопредка, інколи бореться з різними стихійними хаотичними силами, які намагаються порушити встано­влений порядок [13]. Ці сили можуть мати вигляд чудо­виськ, демонів, чужинців. "Культурний герой отримує "богатирську" місію охорони від чудовиськ місця пере­бування людей... Образ культурного героя досить арха­їчний і тому виявляє своєрідний ідеологічний синкре­тизм, є прикладом неподільності мистецтва і релігії. Цей образ не обов'язково сакралізований і співвідноситься з різними категоріями духів і видатними історичними по­статями минулого. Таким чином, культурні герої відріз­няються від справжніх богів, але водночас підкреслюєть­ся їхня вага і магічна сила" [2, с. 26]. Образу козака в українському фольклорі властива більшість вищезгада­них функцій і певні риси трикстера, який був частиною образу культурного героя на ранньому етапі.

Першопредки у міфології - персонажі доби творен­ня світобудови ("міфічний час", "час сновидінь"), пов'я­зані з походженням людей; вони є центральними обра­зами космогонічних та антропогонічних міфів. Серед них виділяють тотемних першопредків - прабатьків людської родової групи (роду, фратрії, племені тощо). Першопредком -- культурним героєм у деяких міфоло­гіях виступає перший цар, від якого, за міфологічними уявленнями, походить певний народ. Першопредками часто виступають племена антропоморфних істот міфі­чного часу, які представляють попереднє покоління людей, перший народ. Вони вирізняються довгим жит­тям (надприродньо тривалим), войовничістю та іншими особливими якостями, як то тератологічні риси, двоста­тевість тощо. Першопредки згодом іноді трансформу­ються в епічних героїв, як, зокрема, у випадку з народ­ними уявленнями про українських запорозьких козаків. Такі герої, якщо й змушені за певних обставин залиши­ти рідні їм землю та народ, за фольклорним баченням, обов'язково повернуться перед кінцем світу (що ілюст­рує переважна більшість есхатологічних міфів), щоб урятувати свій народ та повернути його до первісної "золотої доби" (мотив "ностальгії за раєм").

Міфічний час ("золота доба", "доба сновидінь", "по­чатковий час", "прачас" (нім. Ur-Zeit)) - це час, який іс­нував до емпіричного (історичного) "профанного" часу. Зміни, які відбулися в історичний профанний час (здо­бутки військової, магічної справ, формування соціаль­них інститутів тощо), проекцією відносяться до міфічно­го часу, зводяться до його одноразових актів творення. Але міфічний час є універсальним джерелом не лише причин, архетипічних першообразів, але й магічних ду­ховних сил, які, активізовані ритуалами, що інсценізу­ють події міфічної доби, продовжують підтримувати встановлений порядок у природі і суспільстві. Ця якість міфічного часу особливо важлива у нашому випадку, оскільки зображений на українській народній картині "Козак - Мамай" образ пов'язаний із виконанням ритуа­лів, що відтворюють події міфічної доби, на що вказу­ють світове дерево, світова гора (курган), спис як axis mundi та кінь як медіатор.

Козак Мамай пов'язаний із міфічними образами культурного героя та першопредка у два способи: пер­ший зв'язок простежується за допомогою аналізу влас­не козацького фольклорного матеріалу та легенд і пе­реказів про запорозьких козаків, де він виявляється найчіткіше; другий зв'язок із культурним героєм та пер - шопредком вимальовується у фольклорній етимології імені "Мамай".

Аналіз власне козацького фольклорного матеріалу та легенд і переказів про запорозьких козаків виявив також два генетичні зв'язки, що представляють, умовно кажучи, язичницьку і християнську версії походження козацтва. Язичницька версія відтворена в етіологічних легендах про запорозьких козаків, в яких запорожці змальовані то козарами ("Старі Кодаки"), то нащадками веленів ("Велені"), то чорногорами ("Чорногори - запорожці"), то маленькими дітьми ("Запорожці - із ма­леньких дітей") тощо. Та найчастіше фольклорні дже­рела описують їх як велетнів, богатирів, характерників, як окремий перший народ, що жив у "давні-давні часи" в умовах "раю". Так, наприклад, описує легенда козацькі землі: "... Привілля так уже привілля! Тепер такого не­ма. Бджоли тієї, так батечки мої!.. Такі дерева, трави! Звіра - і не пройдеш! Мед і по пасіках, і по землянках так і стояв у липовниках... Скільки хочеш, стільки й бе­ри. ... Трава така, як ліс стоїть" ("Велике привілля") [8, с. 51]. Це надзвичайно нагадує "первісний рай" та каз­кові чарівні країни, де "молочні ріки". Що ж до спорідне­них функцій козаків та першопредків і культурних геро­їв, то, на нашу думку, варто зазначити таке: за багатьма фольклорними джерелами, українці - "народ козаків" - беруть свій початок від запорожців як народу велетнів давніх часів (функція родового предка); також запорож­ці були основними охоронцями народу від чужинців та чудовиськ ("Про Змія-Змієвища і гадів хортицьких") (функція тератоборця, "богатирська місія"). Що ж до особливих рис, які вирізняють першопредка й культур­ного героя, то вони також у великій кількості виявля­ються у фольклорних описах запорозьких козаків. Так, наприклад, 1) надзвичайна фізична й магічна сила: "Ко­лись давно, дуже давно, понаходили в ці краї, звідки - ніхто не знає, здоровенні люди, в косовий сажень. Ли­царі, чи що..." ("Перші запорожці біля Капулівки") [8, с. 50]; "Запорожці - то народ був старинний, великий зростом, дужий, не нам рівня..." ("Життя і звичаї коза­ків") [8, с. 52]; "Запорожці - то народ вихватний, на всякі діла здатний. Інші такі були, що й грамоти не вчилися, а читати так добре читали, що й учений так не прочитає... Були такі, що як дихне, то піп із причастям і впаде. Си­ла страшенна була! А воювали вони так. Стануть було, а проти них двадцять ворожих полків вийдуть. То полки самі себе поріжуть,... а запорожцям байдуже!... А це все від того, що знаючий народ був" ("Запорозька вдача") [8, с. 59]; "Запорожці богатирі були - земля не держала! У нього, у того запорожця, сім пудів голова! А вуса в нього такі, що як візьме було він їх у руки та як розпра­вить одного туди, а другого сюди, то і в двері не влізе, хоч би ті двері були такі, що через них і тройка коней з возом проскочила б" ("Богатирі") [8, с. 59]. 2) Довголіття: "Ні, тепер не живуть так довго люди на світі, як колись жили!.. Жило три запорожці: дід, син дідів і внук - усі троє білі, як сніг. Дідові, кажуть, було сто тридцять, си­нові сто десять, а внукові під дев'яносто літ. ... Старий дід, дарма що дожив до ста тридцяти років, був з виду червоний, як буряк, при своєму розумові..." ("Довголіття запорожців") [8, с. 60]; "Писар Попович і тоді (через 200 років - М. Ч.) був ще живий, бо був же характерник. Було щодесять літ хтозна-куди пропадав, а там через місяць і прийде - такий гладкий і помолодшає. Стануть козаки його розпитувать, куди ходив, де був, то він їм і каже: "Ходив напитись живущої води" ("Перші запорожці біля Капулівки") [8, с. 50]. Тератологічність запорожців виявляється в поширених легендах і переказах про за­порозьке характерництво, де описується козацьке пере - верництво ("Прикинувся вовком", "Як Сірко переміг та­тар" тощо), а двостатевість-андрогінність запорожців можна вбачати в обітниці безшлюбності основного війсь­ка та духовних практиках, що мали на меті повернути людину до первісного стану досконалості і повноти, яка і полягає у відновленні андрогінності ("внутрішня метафі­зика", "внутрішнє роблення" [1]).

Християнська версія зв'язку запорозьких козаків із культурними героями та першопредками полягає в їх міфічному походженні від святих воїнів і приналежності до війська Христового. Подібно до всіх лицарських чер­нецьких орденів Західної церкви, запорожцям патрону­вали св. Михаїл і св. Георгій (Юрій) як родоначальники лицарства, "земного образу ангельського воїнства" (Й. Хейзінга). За християнськими і мусульманськими переказами, святий Георгій - воїн-мученик, якого фоль­клорна традиція пов'язує із язичницькою весняною ско­тарською обрядовістю, почасти із землеробськими об­рядами та з мотивом драконоборства. Св. Георгій на­лежить до переліку християнських мучеників військово­го стану, таких як Д. Солунський, Ф. Стратілат, Маври­кій та ін., які після набуття християнством статусу дер­жавної релігії отримали функції небесних патронів "Христового війська" й інтерпретувались як ідеальні воїни. Риси справжнього аристократа перетворили Георгія (Юрія) на зразок кастової честі: у Візантії - вій­ськової знаті, у слов'ян - князів, у Західній Європі - ли­царів. У слов'янському фольклорі святий Георгій постає таємничим володарем вовків, яких інколи називають його "псами" і "хортами" [7, 1, с. 274]. Цікаво те, що, можливо, існує певний зв'язок між назвою острова, на якому базувалась Січ за часів свого розквіту, і її святим патроном ("Як Юр'їв хорт островом став").

Д. Яворницький наводить свідчення А. Русова, який бачив стару церкву в с. Афанасьєвка із "дуже тонким і мистецьким письмом" іконостасу, у центрі якого зобра­жено було Господа Вседержителя, а за престолом його праворуч архангела Гавриїла та ліворуч архангела Ми - хаїла, і обидва ці начальники небесних сил змальовані у вигляді запорожців, що, на думку історика, "виявляє високе усвідомлення себе запорожцями як всесвітніх лицарів на морі і на суходолі, гідних охороняти престол Господа Вседержителя..." [11, с. 101].

Що ж до зв'язку слова "Мамай" як імені чи фолькло­рного етноніму, варто, на нашу думку, зазначити насту­пне. Козак, зображений на картині, має спільне ім'я із кам'яними скульптурами євразійських степів, адже ос­новне значення слова мамай - "кам'яна статуя в степу". Декілька типів кам'яних скульптур середньовічних кочо­виків Центральної Азії є надзвичайно подібними до об­разу Мамая української народної картини, бо зобража­ють людину, ймовірно, чоловічої статі, яка сидить зі схрещеними ногами і тримає у руках чашу або ріг. Укра­їнська народна традиція називає всі типи степових ка­м'яних скульптур "мамаями". Їх походження фольклор­на традиція пояснює по-різному, але кількісно домінує мотив першого народу, першопредків міфічних часів, які прогнівили Бога (мотив гріхопадіння), були покарані, але мають можливість у майбутньому ожити (мотив повернення померлих предків): "Кам'яні баби, кажуть, були колись такими ж людьми, як і ми, але покам'яніли. ...Бог створив людей раніше сонця, і жили вони в тем­ряві... Але ось явилось сонце. Люди сполошилися і, щоб спекатися сонця, почали виходжати на високі мо­гили і плювати на нього. Бог прокляв за це людей - і вони, де стояли, там і скам'яніли. Та в цих скам'янілих людей, кажуть, є надія знову перетворитися, зробитися живими... ("Божа покара") [8, с. 23]; "Кам'яні баби - то люди колись були. Їх одні звали великдонами, а інші веленями. Це, кажуть, був превеликий народ, і жив він до створення сонця. Як послав Господь сонце, стали великдони виходити на могили, стали плювати на ньо­го. Господь розгнівався і прокляв їх. З того часу вони зменшились і покам'яніли... " ("Кам'яні баби") [8, с. 23]; "А мамаїв на могилах понаставляли татари. Вони всі стояли обличчям на схід сонця. Це були їх боги або сторожі. Стояли мамаї тільки на великих могилах..." ("Сторожі на могилах") [8, с. 22]. Тобто, очевидним є зв'язок мамаїв - кам'яних бабів із першопредками як прямо через міфічні уявлення про їх походження, так і опосередковано - через розташування на могилах як богів, сторожів і померлих предків.

За етнологічними, археологічними та історичними даними, так звані "мамаї" - це давні кам'яні ідоли - скульптури, що їх ставили на межі, на могилах, під дере­вом, і які уособлювали духа-покровителя певної терито­рії чи першопредка роду. В українському фольклорі збе­реглися згадки про зв'язок цих скульптур із межею (гео­графічною чи міфопоетичною) і першопредками. Біля таких скульптур приносились жертви зображеним духам, і з часом кам'яні ідоли перетворились на вівтарі, пере­бравши на себе відповідні функції світового дерева [14].

Існує багато прикладів поєднання в одному міфоло­гічному образі функцій першопредка та охоронця скар­бів, до того ж, що особливо цікаво у контексті нашого дослідження у зв'язку із ймовірністю культурного впли­ву, чимало з них мають надзвичайну іконографічну по­дібність до українського козака Мамая.

Деякі з них належать до міфології монгольських (пе­редусім бурят) та окремих тюркомовних народів (ал­тайців та тувинців) і мають прикладку "бабай", себто "дід", "батюшка". Наприклад, Буха-Нойон Бабай ("бик пан батюшка") - тотемний першопредок бурят, чи Ху - хедей-мерген ("небесний стрілець") - громовержець, першопредок, мисливське та військове божество, охо­ронець громових стріл. "В епосі та шаманських текстах бурят Хухедей-мергена називають бабаєм ("батюш­кою")" [2, 609]. Також цікаво й те, що ці першопредки та охоронці скарбів у міфології монголів і тюркомовних народів виступають почасти і мисливськими та військо­вими божествами, а ці функції є і у відповідних божеств германо-скандинавської та кельтської міфології, які мають надзвичайну іконографічну подібність до україн­ського Мамая, як то Одін та Цернунн.

Бога кельтів Галії Кернунна ("Рогатого") зображали у буддійській позі, зі схрещеними ногами, як і Мамая, з розведеними навсібіч руками, в оточенні тварин (бика, оленя, змії). На деяких зображеннях у руках він тримав мішок, - згадаймо гаманець у руках Мамая, - з якого сипались різні дрібні предмети; вважають, що рогаті тварини і роги самого бога символізують місяць у ніч­ному небі і похмуре підземне царство, що містить чис­ленні коштовності і навіть ховає джерело життя. Відтак Кернунн стає не лише богом потойбіччя, але й охорон­цем джерела життя, що особливо цікаво в контексті нашого дослідження. Цезар називає Кернунна Dis Pater і говорить, що, на думку друїдів, галли народились від нього [5, с. 222], тобто, він чітко виявляє якості бога - деміурга та першопредка. Цікаво і те, що інколи його ототожнюють з Єзусом [2, с. 617] - богом війни кельтів Галлії, який потребував жертв, принесених йому шля­хом повішання на дереві, найчастіше на дубі як свя­


Щенному дереві друїдів. Єзуса зображали біля дерева із сокирою в руці, ймовірно, у процесі виконання друї - дичного ритуалу [1, с. 430]. Варто згадати зображення на скелі у м. Буша - рельєф, який, на думку істориків та археологів, відтворює певний магічний ритуал давніх українців. Збіги у кельтській та давньоукраїнській іконо - графіях полягають в наявності у композиціях світового (священного) дерева, перед яким виконується ритуал, у присутності оленя, коли йдеться про подібності рельє­фів із зображенням Кернунна та рельєфу у м. Буша, та в однаковому положенні тіла, подібних атрибутах і при­сутності тварин, коли йдеться про спільності зображен­ня Кернунна і козака Мамая. До того ж, простежується певна подібність і у функціях цих образів - обидва мо­жуть виступати в ролі першопредка, воїна (мисливця) та охоронця скарбів (джерела життя).

Більшість дослідників стверджують, що козак Мамай

- це "узагальнено-збірний образ українського козацтва", "надіндивідуальний первообраз-архетип" [3, c. 1G3], "народний ідеал захисника свободи" [б, с. 2б1]. Можна стверджувати, що козак перебуває в сакральному ча - сопросторі, на що вказує поєднання основних еквівале­нтів вісі світу (дерева, списа, гори) з медіатором (ко­нем). Відтак сам образ козака може мати спільні зі сві­товим деревом функції (як спис і гора) в якості "світової людини", першопредка, культурного героя, адже дослі­дниками припускається можливість відображення в культурних героях історичного елементу - спогадів про видатних лідерів і шаманів.

Наступним етапом дослідження є палеографічний аналіз написів на картині "Козак-Мамай" та з'ясування ґенези й часу виникнення складових формантів тексту.

Насамкінець варто нагадати й той факт, що із запо­рожцями український народ до кінця ХХ ст. (можливо, подекуди й досі) пов'язував своє походження, свої тра­диції, а в їх поверненні вбачали порятунок та віднов­лення первісного світового порядку: "Запорожців не зігнали з Січі, а вони самі пішли кудись на райські ост­рови. Там і живуть. А перед кінцем світу знову прийдуть і знову своє відшукають" [8, с. 59].

1. Багдасаров Р. В. Земний образ ангельського воїнства. Запорізька Січ як православний лицарський орден // Людина і світ. - 1997. - №3;

2. Белецкий П. А. Украинские народные картины XVII-XVIII столетий ("Казак-Мамай"). - Автореф. дис. ... канд. искусствовед. - К., 1961;

3. Бушак С. Козак Мамай - особа і образ // Українознавство - 2004. - К., 2003. - С. 102-110; 4. Генон Р. Символика креста. - М., 2004; 5. Карса­вин Л. П. Римская империя, христианство и варвары. - СПб.: Алетейя, 2003; 6. Логвин Г. Н. Украинское искусство X-XVII вв. - М., 1963; 7. Ми­фы народов мира. Энциклопедия. - М., 2000; 8. Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрянщини. - К., 1990; 9. Шероцкий К. Живо­писное убранство украинского дома в его прошлом и настоящем // Искусство в Южной России. - К., 1913. - №6; 10. Шукуров Ш. Искусст­во средневекового Ирана. Формирование принципов изобразительнос­ти. - М., 1989; 11. Яворницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа. - К., 1995; 12. Guйnon R. Orient et Occident. 2ed. - P., 1947; 13. Thompson S. Motif - index of folk - literature. - v.1-6, Bloomington, 1955; 14. Trumbull H. Clay. The Threshold Covenant. - Kirkwood, 2000 (originally published Edinburgh, T&T. Clark, 1896).

Надійшла до редколегії 25.09.06


О. Бондарева, д-р філол. наук