joomla
ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ УКРАЇНИ У ҐЕНДЕРНОМУ ВИМІРІ
Філологія - Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка

У статті аналізуються особливості формування ґендерно збалансованого суспільства в сучасній Україні. Робиться висновок, що розвиток паритетної демократії є необхідною передумовою побудови Української держави як частини євро­пейської спільноти.

The specialties of formation of gender balanced society in modern Ukraine are analyzed In this article. The author comes to the issues, that the developing of partite democracy is the necessary basic for the father building of Ukrainian State as part of European community.



Ідея європейськості у сучасній Україні стала пев­ним мірилом геополітичного та геокультурного вибо­ру, уособленням її прозахідного цивілізаційного век­тору, усвідомленням власних коренів, поверненням самоідентичності і орієнтиром на "культурний рівень життя". У плані державотворчих процесів - орієнта­цією на сучасну цивілізовану європейську правову демократичну державу.

Крім міфу Європи, ідеального теоретичного констру­кту, парадигми і гасла "Геть від Азії", сам феномен єв­ропейськості веде за собою і вповні конкретні практичні завдання. Серед них - необхідність побудови на украї­нських теренах ґендерно збалансованого демократич­ного суспільства. Ґендерна демократія, яка на рівні всіх законодавчих актів є обов'язковою умовою існування сучасного різновиду демократії у світі в цілому, задек­ларована у цілому ряді документів міжнародного рівня, прийнятих Україною. Але справа не лише у зобов'язан­нях України як держави перед світом. Поза врахуван­ням специфіки втілення і принципів паритетної демок­ратії на українських теренах сьогодні видається не ли­ше досить проблематичною реалізація вимоги побудо­ви Європи в Україні (саме це гасло сприймається як певний далекий ідеал, новітня українська утопія, проте і більш-менш чітко артикульована мета українського націє - та державотворення сьогодні), але і можливість системного бачення європейської України.

Над проблемами ґендерних аспектів української демократії та їх адекватності європейським правовим, політичним та філософсько-світоглядним засадам сьогод­ні активно працюють ряд українських дослідників, зок­рема: Власова Т., Грабовська І., Грицяк Н., Гундорова Т., Жерьобкіна І., Забужко О., Кісь О., Кобелянська Л., Малес Л., Мельник Т., Оксамитна О., Павличко С., Пло - тян С., Протасова Н., Свида Т., Скорик М., Смоляр Н., Стребкова Ю., Стрельчук Н., Суслова О., Талько Т., Чухим Н. та інші [3].

В основі теоретичних підходів до аналізу ґендерної рівності як принципу побудови справедливого демокра­тичного суспільства лежать, зокрема, ідеї євроцентриз - му. "Загалом є принаймні дві концепції євроцениризму.

Одна з них є складником просвітницького модернізацій - ного проекту, й головними історичними подіями такого модернізаційного проекту, як, скажімо, стверджує Юр­ген Габермас, є Реформація, Просвітництво та Францу­зька революція. ...Така перспектива є внутрішньо євро­пейською і розглядається в рамках глобального модер - нізаційного проекту, себто розвитку ідей суб'єктивности й емансипації. Друга концепція охоплює всесвітню істо­рію та пов'язується з відкриттям Америки" [2, с. 32],

- зазначає Т. Гундорова. Недовершеність модерніза­ційного євроцентристського проекту у частині еманси­пації жіноцтва, яка ще в часи Французької революції розглядалась як збільшення об'єму свободи людини взагалі, примушувала європейську культуру постійно повертатись до цього питання із не менш регулярними контр емансипаційними заходами. Адже Французька революція так і не надала всі рівні права жінкам та чо­ловікам. Жінки були тими людськими істотами, яких, подібно до дітей та божевільних, вилучили з наділеної відповідальністю частини людства [7, с. 9]. Як не пара­доксально, але саме революція, що йшла під гаслами свободи, рівності і братерства між людьми, поклала край сподіванням жінок на громадянське рівноправ'я. "Щоб стати повноправними громадянками, францужен­ки змушені будуть чекати ще півтора століття, - зазна­чає Е. Бадентер. - За часів ІІІ-ї Республіки Сенат чо­тири рази відмовлявся надати їм право голосу. Ці чо­ловіки залишались щоразу нечутливими до парадоксу, що його яскраво засвідчила незрівнянна Олімпія де Гуж: жінки мають право сходити на гільйотину, проте

- не на трибуну..." [1, с. 211].

Ідеї жіночої емансипації та рівноправності не так драматично утверджувались на теренах України. Про­те, і тут історія їх формування та практичного втілення в життя була і залишається досить складною. Ще і сьогодні український варіант ґендерної рівності має значні відмінності від цивілізованих країн Заходу.

І пов'язано це не в останню чергу із "європейськістю" по-українськи.

Ситуацію аналізує О. Пахльовська: "Очікувалося, що після падіння Берлінської стіни Україні відкриється


Фесійного рівня українського образотворчого мистецт­ва, вирішення проблеми співвідношення традиції та новаторства, підвищена увага до національної темати­ки творів з метою активізації національної самоіденти­фікації українства, духовне єднання митців, розділених кордонами України, їхнє прагнення творити самобутнє національне обличчя українського мистецтва.

Таким чином, в українському образотворчому мис­тецтві ХІХ - початку ХХ ст. відобразився зміст і дух ку­льтурно-мистецьких потреб українського суспільства, хоча і доводилося долати політичний тиск (за відсутно­сті держави, без політичної, матеріальної та правової підтримки культура нації починає занепадати або про­довжує існувати завдяки великим зусиллям). Земля, етнос, час акумулювалися в художніх творах, які несли в собі національні ознаки, були важливою передумовою художнього і суспільного розвитку, а цим самим закла­дали духовно-мистецькі підвалини для формування самобутньої національно свідомої особистості, її світо­гляду, духовного світу. Отже, твори українського обра­зотворчого мистецтва відігравали суттєву роль у націє - творчих процесах, у поступовому русі українства до модерної української нації, бо формували одну з най­важливіших властивостей нації - її духовність, яка най­перше проявляється через національні цінності, націо­нальний образ світу, національний характер, націона­льну свідомість і самосвідомість.

Отже, проведений аналіз показує, що українське об­разотворче мистецтво ХУІ - початку ХХ ст. є специфіч­ним чинником етнозбереження та націєтворення, що виражалось через: збереження етнокультури та етніч­ної ідентичності українців; спадкоємність українських мистецьких традицій та використання кращих надбань попередніх поколень, які мають універсальне значення для становлення національної культури; запроваджен­ня української національної тематики в мистецьких тво­рах; героїзацію козацької минувшини; збереження істо­ричної пам'яті українців; виокремлення патріотичного змісту та поєднання його з відповідними художніми об­разами; художньо-мистецьке "закорінення" української людності в просторі своєї національної культури; актив­ний синтез, взаємодію та взаємовпливи художньо - естетичних та національних цінностей; трансляцію на­ціональних цінностей в образно-символічний та емо­ційно-чуттєвій формі; культурно-мистецьку репрезента­цію національної ідеї як національно консолідуючого та державотворчого чинника; цілісне бачення феномена української національної культури, історичного буття України та українського народу.

1. Авер'янова Н. Громадська діяльність українських художників як складова суспільного буття (ХУІ - поч. ХХ ст.) // Українознавство

- 2008. Календар-щорічник / Упорядн. В. Піскун, А. Ціпко, О. Щербатюк.

- К.: Укр. центр духовної культури, 2007. - С. 96-102. 2. Воропаєва Т. Українські націєтворчі процеси крізь призму сучасних націєтворчих концепцій: комплексний підхід // Українознавство - 2005. Календар - щорічник / Упорядн. В. Піскун, А. Ціпко, О. Щербатюк. - К.: Ук-ка Видав­нича спілка, 2004. - 238 с. - С. 94-103. 3. Кримський С. Деякі універса­лі!' української культури // Українська культура. - 2003. - № 3. - С. 6-7.

4. Неменский Б. Свет лучей познания (основы художественной дидак­тики) // Школа духовности. - 1998. - № 1. - С. 14-20. 5. Савицька Л. Художня критика в Україні. Друга половина ХІХ - початок ХХ ст. - К.: ТОВ "Кадри", 2001. - 320 с. 6. Сергійчук В. Армія Богдана Хмельницького.

- К.: Аграрна наука, 1996. - 254 с. 7. Уманцев Ф. Мистецтво давньої Укра­їни. Історичний нарис. - К.: Либідь, 2002. - 328 с. 8. Яковенко Н. Парале­льний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні ХУІ-ХУІІ ст.

- К.: Генеза, 2002. - 482 с.

Надійшла до редколегії 01.07.08 В. Бочковська, асп.



Похожие статьи