Головна Історія Інтелігенція і влада ПАРТІЇ ЕСЕРІВ І МЕНШОВИКІВ В УКРАЇНІ (1917-1920 рр.)
joomla
ПАРТІЇ ЕСЕРІВ І МЕНШОВИКІВ В УКРАЇНІ (1917-1920 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

Г. О. Лебедева

Ключові слова: Українська національно-демократична револю­ція, українське державотворення, російські есери, меншовики, ро­сійські соціалісти, українські есери, українські соціал-демократи, опозиція.

Ключевые слова: Украинская национально-демократическая революция, украинское государственное строительство, россий­ские эсеры, меньшевики, российские социалисты, украинские эсе­ры, украинские социал-демократы, оппозиция.

Key words: Ukrainian national-democratic revolution, Ukrainian state construction, russian esers, mensheviks, russian socialists, Ukrai­nian esers, ukrainian socialist-democrats, opposition.

Українська революція 1917-1920 pp. стала визначною поді­єю в історії нашої Батьківщини: вона піднесла національну са­мосвідомість українців, закріпила почуття національної гіднос­ті. Українська національно-демократична революція, на жаль, не досягла своєї остаточної мети, але основи державності, які вона встигла закласти, виявилися такими сталими, що пере­жили війни, вторгнення, окупації і сімдесят років радянсько­го режиму. Вона стала джерелом духовної обнови, що з нього черпали силу наступні покоління, продовжувачі національно - визвольної боротьби на новому історичному етапі.

Під час Української революції 1917-1920 рр. активно ді­яла велика кількість політичних партій різних напрямів — від крайніх правих, буржуазних до лівих, соціалістичних. Особли­вим було те, що в Україні діяли як суто українські національ­ні, так і загальноросійські партії.

На початковому етапі Української революції російські есе­ри і меншовики були найбільш чисельними та впливовими серед загальноросійських політичних партій в Україні. Вони брали активну участь у створенні Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів і керували діяльністю багатьох з них, активно працювали в міських думах, земствах, громадських організаціях і на протязі всієї революції користувалися необ­меженим впливом у профспілках. Тому загальноросійські пар­тії есерів та меншовиків були вагомою політичною силою, без урахування якої неможливо було досягти успіхів у революції. На цьому неодноразово наголошували лідери національно - визвольного руху М. Грушевський [1, с. 30], В. Винниченко [2, ч. 1, с. 295], Д. Дорошенко [3, т. 1, с. 60], І. Мазепа [4, т. 1, с. 132].

Історія діяльності політичних партій і рухів періоду національно-демократичної революції в Україні була однією з найменш досліджених і найбільш перекручених проблем у радянській історіографії. Всі небільшовицькі політичні партії розглядалися як «контрреволюційні», «антинародні», «дрібно­буржуазні», «націоналістичні» і тому, за висновками радян­ських вчених, були виправдано знищені [5; 6; 7].

Сучасні дослідники рішуче відмовилися від помилкових стереотипів мислення та однобічних оцінок [8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15]. Новітня українська історична наука, що розвива­ється в умовах демократизму, багатопартійності, плюралізму в суспільно-політичному та духовному житті, надає можливість дати по-справжньому об’єктивну оцінку історії діяльності за - гальноросійських партій есерів та меншовиків в Україні.

Мета дослідження полягає у вивченні стратегії й тактики загальноросійських партій есерів і меншовиків упродовж усієї Української національно-демократичної революції, визначен­ні їх впливу на вирішення головних соціально-економічних та політичних питань революції, з’ясуванні наслідків діяльності меншовиків та есерів в Україні 1917-1920 рр.

Вивчення діяльності загальноросійських політичних пар­тій есерів і меншовиків є актуальним через їх вагомий вплив на розв’язання основних завдань Української національно - демократичної революції: державотворчого, робітничого, аграр­ного та інших соціально-економічних та політичних питань. Доля революції певною мірою залежала від ставлення росій­ських есерів та меншовиків до трьох основних національних держав — Української Народної Республіки доби Центральної Ради, Української Держави Павла Скоропадського та Директо­рії УНР.

На початку Української національно-демократичної револю­ції найбільш впливовими та масовими соціалістичними парті­ями в Україні були загальноросійські політичні партії есерів і меншовиків. Вони стояли на чолі багатьох новостворених Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів. При Радах створювалися секції та комісії, які займалися вирішенням еко­номічних, політичних та інших питань у містах, проводили різну роботу в масах, захищали права трудящих — тобто ви­конували владні функції.

Меншовики і есери були засновниками організації робіт­ничого класу України і на протязі майже всієї революції ке­рували діяльністю профспілкового руху. Російські соціалісти також увійшли і до новостворених у містах України органів Тимчасового уряду, активно працювали в міських думах, зем­ствах та інших органах місцевого самоврядування, де часто обиралися головами. Після квітневої політичної кризи 1917 р. було утворено Тимчасовий «коаліційний уряд», до якого уві­йшли лідери російських есерів і меншовиків. Завдяки цьому російські соціалісти стали ще й урядовою партією, що дало їм більше можливостей для впровадження в життя своїх ідей.

На першому етапі Української національно-демократичної революції організації загальноросійських партій есерів і мен­шовиків були найчисельнішими соціалістичними партіями в Україні. Загальна кількість російських есерів, меншовиків та бундівців навесні 1917 р. в Україні складала більше, ніж 50 тис. осіб: приблизно 35 тис. есерів і 15-16 тис. меншовиків. Більшовиків в цей час в Україні налічувалося 14 тис. осіб. Що стосується українських соціалістичних партій, то УПСР скла­дала 10 тис. осіб, УСДРП — близько 5 тис. осіб, разом — 15 тис. Процес росту рядів есерівських і меншовицьких організа­цій пояснювався популістськими гаслами та обіцянками, які мали вплив на зрусифікований пролетаріат України.

Перевага загальноросійських соціалістичних партій в Укра­їні творила величезні труднощі для проведення в життя на­віть найменших українських вимог. Тому і Центральна Рада, і українські партії вимушені були постійно шукати порозуміння з російськими есерами та меншовиками. Це вимагало від ді­ячів УЦР такту й стриманості по відношенню до російських соціалістів.

Російські есери та меншовики негативно поставилися до Центральної Ради та її основних гасел політичної автономії України і прийняття І Універсалу зустріли вороже. В той же час есери та меншовики мусили визнати факт політичного лі - дерства в Україні Центральної Ради. Якщо до прийняття I Уні­версалу меншовики та есери вважали, що вони мають владу в Україні, то тепер відчували, що хвиля українського революцій­ного руху набирає прогресивних форм. Вони не могли прими­ритися з перемогою українства і намагалися якось затримати й загальмувати революційні процеси.

Співробітництво російських есерів та меншовиків із Цен­тральною Радою розпочалося після прийняття нею II Універ­салу. Зміст II Універсалу свідчить про те, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. З цього часу Центральна Рада переходила від опозиції у союзники Тимча­сового уряду та російської демократії. На наш погляд, участь в роботі УЦР російських соціалістів та представників буржу­азних партій значно знижувала авторитет Центральної Ради в очах українських робітників та селян.

Російські меншовики та есери, увійшовши до складу Цен­тральної Ради та Генерального секретаріату, залишалися на попередній політичній платформі: підтримці Тимчасового уря­ду та неприйнятті ідеї української національної державності. Так, виходячи з позицій пріоритету загальноросійських, а не українських цінностей, російські есери і меншовики відкрито виступили з підтримкою «Тимчасової інструкції Генеральному секретаріату» — саме крайовою владою Тимчасового уряду хо­тіли бачити російські соціалісти Центральну Раду.

Напередодні Жовтневого перевороту 1917 р. в Україні налі­чувалося 67-70 тис. есерів та близько 40 тис. меншовиків. Не дивлячись на кількісні показники, російські есери і меншови­ки в Україні були уражені глибокою кризою: Тимчасовий уряд виявився неспроможним вирішити життєво необхідні вимоги українського народу, що поступово призвело до втрати довіри трудящих мас і до Тимчасового уряду, і до російських есерів та меншовиків. Втрачаючи попередній вплив у народі, есери та меншовики все більше підтримували Центральну Раду, в якій вони мали своє представництво, а тому мали надію таким чи­ном впливати на перебіг подальших подій в Україні.

Меншовики і есери намагалися блокуватись з українськими соціал-демократами і есерами, щоб разом боротися проти біль­шовицьких Рад. Але, об’єднавши всі соціалістичні партії для боротьби проти більшовиків, російські соціалісти намагалися забезпечити собі лідерство в соціалістичному русі України. Українські національні соціалістичні партії на це не пішли і зберігали організаційну незалежність. Важливою перешкодою на шляху до об’єднання була і національна політика росій­ських соціалістів, які стояли на відкрито проросійських пози­ціях, були байдужі до українського державотворення, не спро­моглися визнати за українським народом права на самостійне життя навіть у формі національно-територіальної автономії у складі федеративно-демократичної Росії.

Під час Жовтневого перевороту праві есери та меншовики майже у всіх містах краю виступали проти встановлення ра­дянської влади і рішуче підтримували владу Центральної Ради. Під їх керівництвом Ради робітничих, солдатських та селян­ських депутатів висловлювалися проти встановлення радян­ської влади в Україні, мотивуючи це тим, що Україна ще не «дозріла» до соціалізму. Але у відкритих конфліктах з більшо­виками есери та меншовики завжди почували себе безпорадни­ми і, як правило, шукали засобів для мирного порозуміння між воюючими сторонами.

Після Жовтневого перевороту в лавах російських соціаліс­тів відбувається розкол: праві есери та меншовики висловлю­ються проти встановлення радянської влади та підтримують Центральну Раду, а ліві, які відокремилися в самостійні партії лівих есерів та меншовиків-інтернаціоналістів, навпаки, рішу­че підтримували радянську владу й виходячи зі своїх партій приєднувалися до більшовиків.

Проголошення III Універсалу Центральної Ради російські соціалісти зустріли з побоюванням, вважаючи передчасним проголошення УНР. В той же час есери та меншовики підкрес­лювали, що в українському русі, крім націоналістичного, є де­мократичний зміст, який заслуговує на підтримку. Російські соціалісти позитивно поставилися до соціально-економічних перетворень, проголошених в III Універсалі, але Центральна Рада не поспішала виконувати своєї обіцянки, що дуже піді­рвало її авторитет.

Наприкінці 1917 р. есери та меншовики в Україні почали здійснювати деякі кроки для досягнення загальноукраїнського об’єднання своїх рядів, створення свого крайового партійного центру. Це було зумовлено створенням Української Народної Республіки, на території якої їм доводилося діяти. Тепер бага­то губернських і навіть обласних центрів російських соціаліс­тів фактично опинилися без постійного керівництва з боку ЦК своїх партій, а фракційна боротьба вносила багато плутанини в розробку єдиної політичної лінії. Тому у грудні 1917 р. в Україні було утворено крайовий комітет партії есерів, а навесні

1918 р. — Головний комітет РСДРП(м). Але це тільки посили­ло розходження між політикою ЦК та курсом есерівських та меншовицьких організацій в Україні.

Есери та меншовики дуже негативно зустріли прийняття IV Універсалу Центральної Ради, в якому проголошувалась повна незалежність Української Народної Республіки, висловлюючи свої протести проти цієї знаменної події. Меншовики і есери були рішучими противниками переговорів Центральної Ради з Німеччиною і негативно поставилися до окупації німцями України. Хоч вони й заявили про те, що залишаються в складі Центральної Ради, але були найбільш опозиційними партіями.

Владу гетьмана П. Скоропадського російські есери і меншо­вики, як і українські соціалісти, визнали за режим відкритої реакції. Одночасно праві меншовики та есери, визнаючи «ре­акційний характер» нової влади, закликали до порозуміння з нею, пошуку контактів і компромісу шляхом роботи в земствах та інших органах самоврядування. Ліві соціалісти не тільки визнавали реакційність гетьманської влади, але й закликали до «найрішучих методів боротьби» з нею — збройної боротьби. Ліві російські есери разом із лівими українськими есерами очо­лили виступи селян проти Гетьманату.

У цілому, прихід до влади П. Скоропадського та його по­літика по збереженню буржуазно-поміщицького ладу в рево­люційну епоху стали своєрідним рубежем, з якого почалося швидке полівіння українських та російських соціалістичних партій. Ліві групи, які відокремлювалися в самостійні полі­тичні партії, почали співробітництво з більшовиками і навіть визнавали гасло встановлення радянської влади.

Протиборство українських і російських соціалістів в робіт­ничому русі за часи П. Скоропадького закінчилося перемогою російських соціалістів. Меншовики виступили ініціаторами створення загальноукраїнського центру професійних спілок —

Уцентропрофа, де вони мали абсолютну більшість. Утворення національного профспілкового центру мало прихований полі­тичний сенс і було спрямоване проти загрози більшовицького диктату над загальноросійським профспілковим рухом в умо­вах більшовицької влади в Росії. Послабленню більшовиків в українських спілках сприяло розчарування, викликане серед робітників першим українським радянським урядом, і полі­цейські переслідування, під які більшовики підпали за часи гетьмана.

Діяльність меншовиків та есерів у професійних спілках йшла у двох напрямках — політичному та економічному. Профспілки допомагали боронитися від реакційної політики уряду, тиску підприємців, запобігали загостренню окремих економічних конфліктів, та захист професійних інтересів ро­бітників намагалися здійснити, по можливості, шляхом пере­говорів з промисловцями й представниками органів влади. Але в листопаді 1918 р. профспілки перейшли до відкритих висту­пів проти гетьманського режиму, організовуючи масові полі­тичні страйки.

Вплив російських соціалістичних партій на робітничий клас, їх діяльність у профспілках надавали можливість ство­рення єдиного інтернаціонального антигетьманського фронту. І хоча загальноросійські партії есерів та меншовиків були не проти такого об’єднання, їх представники так і не були при­лучені до УНС. Головні ідейні розходження між українськими та російськими соціалістичними партіями полягали у різному ставленні до українського державотворення — діяльність ро­сійських соціалістів в Україні весь час була спрямована на від­новлення державної єдності Росії.

Після приходу до влади Директорії російські меншовики і есери сподівалися на співпрацю з новою українською соціаліс­тичною владою, але політичні розрахунки меншовиків і есерів на союз з українськими соціалістами не виправдались. В ново­му уряді Директорії російські соціалісти не одержали жодного портфеля, а всеукраїнського парламентського центра, в якому російська опозиція могла б проявити себе в загальнодержавно­му масштабі, після Центральної Ради не було.

Стосунки есерів і меншовиків з Директорією були непослі­довні і взагалі не склалися: спочатку російські соціалісти за­йняли до неї спостережено-очікувальну, а потім і ворожу по­зицію. Шовіністична політика прибічників С. Петлюри швидко дискредитувала Директорію в очах національних меншин, а її невизначена політична програма, дрібнобуржуазна, на погляд російських соціалістів, соціальна база цієї влади, обмежене ви­борче право — усе це не сприяло порозумінню сторін. Профе­сійний рух, керований меншовиками, був значною суспільною силою, яка вела кампанію проти єврейських погромів та пору­шення прав інших національних меншин.

У 1919-1920 рр. відбувається падіння політичного впливу російських соціалістичних партій в Україні через відсутність чіткого плану дій, хитання між різними воюючими таборами, бажання якнайкраще пристосуватись до політичної ситуації. Визнавши радянську владу, російські есери і меншовики лише «умовно» підтримували її, прагнучи «демократизувати». Це призвело до репресій з боку більшовицького уряду, який неза­баром остаточно ліквідував загальноросійські організації есерів і меншовиків в Україні, залучивши до себе лівих та репресу­вавши всіх правих.

Загалом, діяльність російських есерів і меншовиків з питань українського національного самовизначення виражала спроби цих партій зберегти загальний курс на відновлення державної єдності демократичної Росії у специфічних умовах розвитку ре­волюційного процесу в Україні.

Джерела та література

1. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К: Ли - бідь, 1991. — 240 с.

2. Винниченко В. К. Відродження нації. Історія української рево­люції: У 3 ч. Репринтне відтворення видання 1920 р. — К.: В-во політичної літератури України, 1990. — Ч. 1. — 348 с.; Ч. 2. — 328 с.; Ч. 3. — 542 с.

3. Дорошенко Д. І. Історія України. 1917-1923: У 2 т. — Т. 1: Доба Центральної Ради. — Ужгород, 1932. — 452 с.; Т. 2: Україн­ська гетьманська держава 1918 року. — Ужгород, 1930. — 510 с.

4. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921. — Прага, 1942. — Т.1: Центральна Рада — Гетьманщина — Директорія. — 212 с.

5. Борьба Коммунистической партии против непролетарских групп и течений (послеоктябрьский период): Историографические очерки / О. Ф. Сокольников, А. Л. Литвин, П. А. Подболотов и др. — Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. — 206 с.

6. Октябрь 1917 и судьбы политической оппозиции: В 3 ч. — Го­мель: Белорусское агентство науч.-технич. и деловой информации, 1993. — Ч. 1: Политические партии России. — 180 с.

7. Рубан Н. В. Октябрьская революция и крах меньшевизма. — М.: Политиздат, 1968. — 399 с.

8. Верстюк В. Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посіб. — К.: Заповіт, 1997. — 237 с.

9. Гусев К. В. Партия эсеров: от мелкобуржуазного революционизма к контрреволюции. — М.: Мысль, 1975. — 383 с.

10. Солдатенко В. Ф. Українська революція: історичний нарис. — К.: Либідь, 1999. — 976 с.

11. Політична історія України XX століття: У 6 т. / Ред. кол.:

І. Ф. Курас та ін. — К.: Генеза, 2003. — Т. 2: Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1920) / В. Ф. Верстюк,

В. Ф. Солдатенко. — 488 с.

12. Лебедева Г. О. Українська Центральна Рада і російські меншовики та есери // Грані. — № 2. — 2002. — С. 37-42.

13. Лебедева Г. О. Соціально-економічна та політична діяльність ро­сійських меншовиків та есерів в Україні в добу Гетьманату (кві - тень-грудень 1918 р.) // Грані. — № 1. — 2004. — С. 59-64.

14. Лебедева Г. О. Директорія та відношення до неї різних політичних партій // Сборник научных трудов. Вып. 1. Серия: Социологиче­ские науки. — Днепродзержинск: Издательство Днепродзержин­ского гос. технического ун-та, 1995. — С. 69-72.

15. Лебедева Г. О. Ставлення політичної інтелігенції російських мен­шовиків та есерів до української держави П. Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.) // Інтелігенція і влада: Громадсько - політичний науковий збірник. Вип. 3. Серія: Історія. — О.: Астро­принт, 2004. — С. 170-174.

Анотації

Лебедева А. А. Партии эсеров и меньшевиков в Украинской национально-демократической революции 1917—1920 годов.

Комплексно исследована деятельность общероссийских пар­тий эсеров и меньшевиков в Украине в период национально­демократической революции 1917-1920 гг.

Lebedeva A. A. Esers’ and mensheviks’ parties in Ukrainian na­tional-democratic revolution in 1917—1920.

The article is a complex investigation of activityof Russian esers and mensheviks in Ukraine at the period of national-democratic revo­lution in 1917-1920.


Похожие статьи