Головна Історія Інтелігенція і влада ГОЛОДОМОР 1932-1933 pp. ЯК МЕХАНІЗМ УПОКОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА
joomla
ГОЛОДОМОР 1932-1933 pp. ЯК МЕХАНІЗМ УПОКОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА
Історія - Інтелігенція і влада

Л. Б. Лехан

Ключові слова: інстинкт самозбереження, страх, людська пам’ять, голодомор 1932-1933 рр.

Ключевые слова: инстинкт самосохранения, страх, человече­ская память, голодомор 1932-1933 гг.

Key words: instinct for survival, fear, human memory, the famine of 1932-1933.

Проблемі голодомору 1932-1933 років присвячено багато робіт як вітчизняних істориків, так і зарубіжних. Дослідники цього періоду розглядали питання причин, перебігу і наслідків голодомору 1932-1933 рр. [1]. Однак, на нашу думку, необхід­но знову повернутися до вивчення наслідків тієї страшної тра­гедії. Серед негативних наслідків голодомору було досліджено процес ліквідації постаті селянина-власника, трансформацію морально-психологічного стану українського селянства, демо­графічні втрати, зміни, що відбулися в побуті [2].

У процесі розгляду вищезазначених проблем фахівцями ви­користовувалась широка джерельна база — архівні матеріали, збірники документів тощо [3]. Однак, на нашу думку, при ви­вченні наслідків голодомору 1932-1933 років найважливішим є джерело, яке ми з часом можемо втратити — це людська пам’ять тих, хто пережив ту страшну трагедію. У вивченні свідчень очевидців голодомору в центрі уваги постає пересіч­ний український селянин, у якого відбулися складні психо­логічні зміни у сприйнятті дійсності та поведінці. Зрозуміло, що враховуючи особливості пам’яті, спогади очевидців мають суб’єктивне забарвлення. Але в данному випадку саме усна іс­торія дає можливість показати емоційно-психологічний стан людини крізь призму подій початку 30-х рр. XX ст., дає мож­ливість з’ясувати, як пережитий селянами голодомор вплинув на подальше формування їхнього менталітету.

Актуальність нашого дослідження полягає у необхідності ви­вчення того, як голодомор 1932-1933 рр. вплинув на подальше формування свідомості українського суспільства. Процеси, які відбуваються сьогодні в нашій державі, вимагають від укра­їнців активної участі у створенні громадянського суспільства, прояву власної позиції. Чи готові до цього громадяни України, частково дасть відповідь на це питання аналіз спогадів очевид­ців голодомору 1932-1933 рр.

Найбільше у пам’яті людей закарбувалося те, що їх позбави­ли найголовнішого — можливості споживати бодай яку-небудь їжу. Відомий психолог 3. Фрейд у своїх працях виділяв у лю­дини два основних інстинкти: инстинкт самозбереження та ін­стинкт продовження роду [4]. До першого інстинкту він відно­сив потребу у харчуванні, ріст, дихання, рухи, тобто усі життєво необхідні функції, що дають людині здатність жити. Відомо, що переважна більшість українських селян у роки голодомору була позбавлена можливості не те що повноцінно харчуватися, а споживати в їжу бодай що-небудь. Як же впливає голод на людський організм? Ми не знайшли в жодному із словників радянського періоду визначення цього терміну в тому аспекті, який нас цікавить. У енциклопедичному словнику визначено, що голод — соціальне лихо, що притаманне країнам капіталіс­тичного шляху розвитку. У фізіологічному відношенні мається визначення такого явища як голодування. Це стан організму, викликаний повною відсутністю чи недостатнім надходженням харчових речовин в організм чи порушенням їхнього засвоєння [5, с. 32]. У своєму розвитку повне голодування має три пері­оди. Перший — період початкового пристосування організму (2-4 дні). Другий — період пристосування організму до жит­тя в умовах голодування (найтриваліший). Спочатку в людини спостерігається підвищене роздратування, головні болі, пога­ний сон, а пізніше — зниження збудженості, в’ялість, апатія і сонливість. Розумова діяльність повністю зберігається, м’язова послаблюється поступово. Життєві функції під час голодуван­ня прогресивно знижуються. Останній — період передагональ - них порушень обміну речовин і життєвих функцій організму (5-7 діб). У цьому періоді виражено пригнічення центральної нервової системи, апетит відсутній, відзначається слабкість і апатія, що переходить у кому. Тривалість життя під час голо­дування залежить від маси тіла (чим вона більша, тим більший запас енергетичних ресурсів), віку (діти більш чутливі, літні більш стійкі), статі (жінки більш витривалі), витрат енергії (за менших затрат — лежанні — тривалість життя довша). Макси­мальним терміном голодування для людини вважається 65-70 діб. Селяни ж були без їжі майже рік! Свідок тих подій, Бу - данцева Г. К., яка на той час мешкала в с. Котівка Зачепилів - ського району Харківської області, про той жахливий фізичний стан, коли людина прирікається на повільну жахливу смерть, згадувала: «Голодна смерть підкрадається непомітно. Спочат­ку дуже хочеться їсти. Всі думки — тільки про їжу. Людина стає злою, швидко худне. Потім починають опухати ноги, далі все тіло, обличчя. З’являється байдужість. Нікого не шкода, нічого не хочеться, навіть їсти вже не так хочеться. Поки є сили, людина безцільно тиняється по двору, по вулиці. Потім жити не хочеться і сили вже немає. Лягаєш і ждеш смерті» [6, с. 485].

Відсутність їжі викликала у людей не тільки стан апатії і по­кори, але в багатьох випадках і стан агресії, і навіть психічних порушень. Ось що згадує про ті жахливі часи мешканка с. Ви - шнопіль Тальнівського району Черкаської області Мицик Я. П.: «Сум і жах був незабутній. Люди ставали самі на себе не схожі. Не то привиди, не то сновиди якісь. Збайдужілі, отупілі. Не чути було не те пісень, а й доброго слова. Жінки вишивати по­кинули. Хіба ж до цього. Коли нічим голодну душу загодити.

Не всі однаково голод переносили. Одні пухли, що аж шкіра лопалась і витікала вода. Відкривалися рани. Ятрилися, за- гнивались. Другі висихали на тріску. Сама шкіра і кістки. На лиці опухи, під очима набряки. Геть не впізнати, хто вона ця людина.

А треті... треті — навіть важко сказати — втрачали всяку подобу. Голод паморочив розум, і часто людина не відала, що творила. Люди почали їсти людей.» [6, с. 297].

Вплинув голод і на стан дитячої психіки. Згадує мешканець м. Ізяслав Хмельницької області Кравчук В. І.: «Що може пам’ятати людина з чотирьохлітнього віку? Якщо в неї було все гаразд, всього вистачало і життя було безхмарним, то в та­кому віці мало що закарбовується в пам’ять. Але якщо ранок життя людини був позначений гіркотою і печаллю, то він за­лишає скарби в серці на все життя.

...В селі лютував голод. З гіркотою і болем дивилася мама на наші вихудлі обличчя. Ми просили їсти, а вона нічого не могла нам дати.

.Таким у пам’яті залишився отой далекий 1933-й.» [6, с. 151].

Діти розуміли, що в подіях голодомору криється якась таємниця, про яку не можна були навіть думати, не те що говорити про неї. Федоренко С. У., мешканець с. Спичинці Погребищенського району Вінницької області свідчить: «Ми мовчали, наче й цього не було. Наче і не зникали з наших сіл найтрудолюбніші, найчесніші, найталановитіші, а ми добре знали, що вони саме такі. Наче й не йшли на заслання названі куркулями, не вивозилися «чорними воронами» у застінки з тавром «ворог народу». Діти не відали, що існують заборонені теми, і ставили трудні запитання, але ми мовчали, наче й не чули тих запитань, або переводили мову на інше. І діти поча­ли розуміти, що є заборонені питання. І тому ми ризикували виростити нове покоління покірних і мовчазних, яке також терпіло б, коли б з нього висмикували кращих» [6, с. 467]. Мешканець с. Мітлиці Гайсинського району на Вінниччині Гу- менюк П. Д. глибоко переконаний, що «голод не минув разом

З тридцять третім роком. Його тінь лягла важким мороком на довгі роки майбутнього. Він перевернув усе: уклад життя. Сто­сунки, звичаї, культуру. ... Атмосфера голоду ще довго тяжіла над людьми. ... А над усім цим — змова мовчання. На роки, на десятиліття. Ніби й не було голоду, ніби й не вмирали люди.» [6, с. 46-47].

Ключовою категорією психологічного стану людини у той і подальший періоди став страх. Як емоція він виникає у ви­падках реальної або уявної загрози існуванню організму, ін­дивіда, його цінностям, ідеалам і принципам. Страх паралізує волю, він є емоцією великої сили, яка робить помітний вплив на сприйняття, мислення і поведінку індивіда [7]. Саме він був невід’ємною частиною тоталітарного режиму. З його допомо­гою радянсько-партійне керівництво керувало і маніпулювало суспільною свідомістю. Страх змушував людей коритися існу­ючій владі і мовчати про події голодомору 1932-1933 рр. При­чини страху можуть бути різні, але страх не мати можливості споживати продукти харчування для забезпечення життєдіяль­ності, напевне, один із найсильніших. В українських селян він виник після того, коли вони в роки голодомору, працюючи на землі, не могли споживати найголовнішого українського про­дукту — хліба. Багато хто із селян розумів, що голод був не внаслідок стихійного лиха чи несприятливих погодних умов, а це була цілеспрямована політика радянсько-партійного ке­рівництва, керованого И. В. Сталіним. Мешканець с. Жда - нівка Магдалинівського району на Дніпропетровщині Проко­пенко Г. Н. переконаний, що голод «був потрібен «батькові» Сталіну та його присним, щоб залякати й поневолити людей, зробити їх покірними безмовними рабами, безвільною, ницою, аморфною біомасою» [6, с. 197].

Після закінчення голодомору українські селяни, отримавши можливість знову їсти хліб, все своє подальше життя боялися залишитися без хліба і взагалі без продуктів харчування. Хліб завжди шанувався в українській родині, але після тих жах­ливих подій люди дивилися на нього зі сльозами на очах. Ось свідчення вищезгаданої Мицик Я. П.: «Споконвіку селянська хата мала найприкметнішу ознаку. На столі завжди лежав хліб на рушнику. Поруч були сіль і ніж. Це — достаток у хаті. А найвищим бажанням для господаря було, коли приказували: «Щоб у вас завжди був хліб-сіль на столі».

Коли б я не заходила у хату, завжди чогось бракувало. І ніяк не могла збагнути, чого ж саме. Якось на третьому році голодовки — на зелену неділю 1934 року — батько зібрали нас у хаті. Нічого не кажучи, вони підійшли до столу і відгорнули рушника. Посеред столу лежав невеличкий буханець. Як ми раділи йому! Так, наче сонцю, що вийшло з-за хмари. Ось чого не вистачало в хаті — хліба на столі.

— З празником будьмо здорові!

— Дай Боже. Щоб ми віднині й до кінця віку були з хлі­бом! — промовила мама і тричі перехрестилася до нього.

То було найкраще свято за два з половиною роки голодовки. Ми їли справжній хліб.

.Тому таким дорогим є хліб для старших людей. Він — найсвятіша із усіх святинь. І цілують його, як найріднішого» [6, с. 301-302]. Згадує про свою бабусю Дудко Т., яка у 80-х рр. минулого століття була ученицею Костюжанської школи Мурованокуриловецького району на Вінниччині: «Коли бабуся витягала хліб з печі, то вся хата повнилась його запахом, а рум’янцем на хлібові, його красою я не могла нарадуватись. Я милувалася хлібом, а в бабусі на очі навіялись сльози» [6, с. 95].

Про морально-психологічні наслідки голодомору у своїх спо­гадах заслужений лікар України із м. Ялта Бойчук П. К. засвід­чив: «Село розквітло (у роки непу. — Л. Б.), воно прагло куль­турно господарювати, активно ліквідовувало неписьменність, перебудовувало свою психологію. І раптом на тлі добротворних змін, що піднесли хлібороба на гребінь оптимізму, — несподі­ване, катастрофічне падіння всього щойно народженого, вимрі­яного, виплеканого. Враз втративши все — і землю, і худобу, і будь-які джерела існування, а то й рідну хатину, — селян­ська душа зазнала жорстокого шоку. Від якого не врятувала й споконвічна практичність селянина. Викачка продовольства була фактично тотальним грабунком, супроводилась нечува - ним приниженням людської гідності, загрозами, знущаннями. Висланням селян з рідних країв на необжиту сувору Північ чи Сибір. Пограбовані, розтоптані, зламані голодом і жорстокістю влади люди уже і не намагалися шукати виходу з цієї безви­ході. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний, непідвладний розумові хворобливий стан, спрацьовував ефект крайньої безнадійності. Це не моральна категорія, ні, це була тяжка хвороба, стимульована тривалим — впродовж років — недоїданням, а далі й справжнім голодом. Нищились одвічні моральні критерії, рушились заборони» [6, с. 43].

Автор у своїй роботі навмисне докладно цитувала свідчення очевидців голодомору 1932-1933 рр. Адже жоден офіційний документ не зможе передати того, що відчували ті, проти кого була спрямована нищівна політика сталінського керівництва. Тільки усна історія допомагає побачити Людину, її емоційний стан, переживання, почуття.

Між подіями початку 30-х років минулого століття і сьогод­нішньою політичною свідомістю українського суспільства, на нашу думку, існує безпосередній взаємозв’язок. І цим зв’язком є колективна генетична пам’ять. Це питання свого часу роз­глядав відомий психолог К. Г. Юнг. Він вважав, що існують архетипи колективного несвідомого, тобто глобальні структури психіки, що визначають поведінку всього людського роду [8, с. 173]. Генетична пам’ять існує незалежно від людини, але тіс­но пов’язана з традиційною культурою. Юнг вважав, що досвід окремої особистості не втрачається, а успадковується із поко­ління в покоління, зберігаючись в глибинних закутках мозку, і образи та враження предків передаються до людини через під­свідомість [9].

Проблема впливу генетичної пам’яті на дослідницькому рівні вивчена ще недостатньо, але інтерес до неї сучасних вче­них великий, особливо зарубіжних [10]. Однак, нам видаєть­ся, навіть без наукових доказів можна зробити висновок, що події голодомору 1932-1933 рр. зумовили негативну транс­формацію менталітету українського суспільства. Жорстоки­ми методами було «перевиховано» волелюбний, працьовитий український народ. Почуття покори і страху і досі присутнє у свідомості тієї частини нашого суспільства, яка народилася і прожила більшу частину свого життя у радянській державі. Усвідомлюючи, що сьогоднішня суспільна свідомість україн­ського суспільства зумовлена і тією пам’яттю, яка пов’язана з подіями початку 30-х рр. XX ст., на думку автора, необхідно цінувати незалежність нашої держави. Треба жити і працюва­ти, здійснювати політику в країні так, щоб нашим дітям і май­бутнім поколінням залишити генетичну і історичну пам’ять таку, аби вона несла позитивну інформацію, давала позитив­ний життєвий досвід. Щоб сприяла перетворенню радянської «людини-гвинтика» на ключову фігуру суспільно-політичного процесу з високим рівнем людської гідності, активної грома­дянської позиції.

Джерела та література

1. Кульчицький С. В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919­1928). — К., 1996; Його ж. Ціна «великого перелому» / Куль­чицький С. В. — К., 1991; Його ж. Демографічні наслідки голоду на Україні. — К., 1989; Його ж. Ще раз до питання про демо­графічні наслідки голоду 1932-1933 років в Україні // УІЖ. — 1995. — № 5. — С. 137-141; Конквест Р. Жнива скорботи: Радян­ська колективізація і голодомор / Конквест Р. — K., 1993; Литвин

B. Україна: міжвоєнна доба (1921-1938) / Литвин В. — K., 2003.

2. Дровозюк С. Селянський самосуд 1917-1930-х років як соціально - психологічний феномен (історіографічні нотатки) / Дровозюк С. // Проблеми історії України: факти судження, пошуки : Міжвід. зб. наук. праць. — K., 2003. — Вип. 10. — С. 284-293; Його ж. Соціально-психологічний портрет сільського «активіста» 20­30-х рр. в українській історіографії // Там само. — Вип. 9. —

C. 360-372; Марочко В. Модернізація українського суспільства перехідного періоду 1920-30-х років: історико-теоретичний ас­пект / Марочко В. // Проблеми історії України: факти суджен­ня, пошуки : Міжвід. зб. наук. праць. — K., 2003. — Вип. 8; Осокина Е. А. Жертвы голода 1933 года: Сколько их? / Осоки - на Е. А. // История СССР. — 1991. — № 5. — С. 18-26; Пер - ковський А. Л., Пирожков С. І. Демографічні втрати Української РСР у 30-ті роки / Перковський А. Л. // УІЖ. — 1989. — № 8. —

С. 24-36; Цаплин В. В. Статистика жертв сталинизма в 30-е годы / Цаплин В. В. // Вопросы истории. — 1989. — № 4. — С. 175­181; Юрій М. Ф. Соціокультурний світ України: Монографія / Юрій М. Ф. — K., 2003.

3. Голод 1932-1933 років: очима істориків, мовою документів / Упо - ряд.: Р. Я. Пиріг, А. В. ^нтій, І. Л. Омаров та ін. — K., 1990; Kолективізація і голод на Україні. 1929-1933: Зб. документів і матеріалів / Упоряд.: Михайличенко, Шаталіна Є. П. — K., 1992; Упокорення голодом: Зб. документів / АН України; Ін-т архео­графії. — K., 1993; Kолективізація і голод на Полтавщині. 1928­1933: Зб. документів і матеріалів. — Полтава, 1997; Чорні жнива: Голод 1932-1933 років у Валківському та ^ломацькому районах Харківщини: (Документи, спогади, списки померлих). — K.; X.; Нью-Йорк; Філадельфія, 1997.

4. Фрейд З. Я и Оно // Сочинения / Фрейд З. — М.; Харьков, 1998.

5. Большая советская энциклопедия: В 30 т. 3-е изд. — Т. 7.

6. 33: Голод: Народна Kнига-Меморіал / Упоряд.: Л. Б. ^валенко,

В. А. Маняк. — K., 1991.

7. Страх як соціальне явище. — Режим доступу: http: // www. polpravozhit. inf. ua/strakh. htm

8. Хамітов Н. В., Гармаш Л. Н., Kрилова С. А. Історія філософії. Проблема людини та її меж: Навчальний посібник / Під ред. Н. В. Хамітова. — K., 2006.

9. Немного о родовой (генетической памяти). — Режим доступу: belorys. info/post187721973

10. Майкл Талбот. Голографическая вселенная. — Режим доступу: Www. koob/talbot


Лехан Л. Б. Голодомор 1932—1933 гг. как механизм усмирения украинского крестьянства.

В статье сделана попытка выяснить механизм влияния советско- партийного руководства на украинское крестьянство путем лише­ния его продуктов питания как главного условия жизнедеятель­ности человека. Показано как голодомор повлиял на дальнейшее изменение и развитие украинского менталитета.

Lekhan L. B. Famine of 1932—1933 as a mechanism of suppres­sion of the Ukrainian peasantry.

The article is an attempt to clarify the mechanism of the influence of Soviet party leadership on the Ukrainian peasantry by depriving them of food as the main condition of human life. It is shown how the famine affected the subsequent change and development of the Ukrainian mentality.

Похожие статьи