Головна Історія Інтелігенція і влада ІСТОРІОГРАФІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКИХ ПАРТІЙ ЕСЕРІВ І МЕНШОВИКІВ В УКРАЇНІ (1917-1920 РР.)
joomla
ІСТОРІОГРАФІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКИХ ПАРТІЙ ЕСЕРІВ І МЕНШОВИКІВ В УКРАЇНІ (1917-1920 РР.)
Історія - Інтелігенція і влада

Г. О. Лебедева

Під час Української революції 1917-1920 рр. в Україні активно діяла велика кількість політичних партій різних на­прямів — від крайніх правих, буржуазних, до лівих, соціалі­стичних. Особливим було те, що тут діяли як суто українські національні, так і загальноросійські партії. Важлива роль у політичному житті тогочасної України належала партіям соці­алістичної спрямованості.

На початковому етапі Української революції російські есе­ри і меншовики були найбільш чисельними та впливовими серед загальноросійських політичних партій в Україні. Вони брали активну участь у створенні Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів і керували діяльністю багатьох з них, активно працювали в міських думах, земствах, громадських організаціях та на протязі усієї революції користувалися необ­меженим впливом у профспілках.

Отже, вивчення діяльності загальноросійських політичних партій есерів та меншовиків є актуальним через їх вагомий вплив на розв’язання основних завдань Української революції: державотворчого, робітничого, аграрного та інших соціально - економічних та політичних питань. Доля революції певною мі­рою залежала від ставлення російських есерів та меншовиків до трьох основних національних держав — Української Народної Республіки доби Центральної Ради, Української Держави Павла Скоропадського та Директорії УНР, а також від взаємовідносин між загальноросійськими та українськими соціалістами.

Історіографію діяльності загальноросійських партій есерів і меншовиків в Україні можна умовно поділити на кілька етапів, які відображають розвиток історіографічного процесу в післяре­волюційні, радянські і пострадянські часи. Перший етап охоплює час від початку 1920-х до початку 1930-х рр. Його характерною ознакою є наявність двох напрямків. Перший утворили видатні діячі, лідери українського національно-визвольного руху М. Гру- шевський, В. Винниченко, Д. Дорошенко, І. Мазепа, П. Христюк, М. Шаповал [1]. В своїх працях вони розкривали хід та логіку революційного процесу 1917-1920 рр. в Україні, висвітлювали діяльність різних українських політичних партій, намагалися з’ясувати основні причини їх історичної поразки і зникнення з політичного життя, надавали інформацію щодо позицій загаль­норосійських партій есерів та меншовиків в Україні.

Другим був напрямок, розроблений та сформований радянсь­кими істориками. Й. Гермайзе, М. Равич-Черкаський, М. Явор - ський створили роботи, в котрих багато уваги приділялося істо­рії політичних партій в Україні [2]. В цілому їх зміст зводився до ідеологічного виправдання безкомпромісної боротьби, що вели комуністи проти своїх ідеологічних опонентів. У працях І. Вардіна, С. Діманштейна, Б. Колєснікова, М. Попова. Д. Ер - де зображувалася “контрреволюційна, антирадянська” діяль­ність партії меншовиків [3]. Роботи М. Рафеса і А. Хабенського присвячені діяльності Бунду [4]. У працях А. Луначарського, М. Покровського, С. Черномирдика розкривається “неминуча поразка і політичне банкрутство” партії есерів [5].

Другий етап дослідження діяльності есерів та меншовиків тривав з початку 1930 до середини 1950-х рр. У зв’язку з утвер­дженням в СРСР тоталітарного режиму, диктатури И. Сталіна, вивчення історії всіх партій, крім більшовицької, було фак­тично заборонено. Партії меншовиків і есерів були оголоше­ні “дрібнобуржуазними”, “антирадянськими”. У 1930-х-1940- х рр. виходили лише роботи, які віддзеркалювали офіційний сталінський погляд на історію опозиційних політичних партій, котрі вважалися відверто контрреволюційними, тому виправ­дано знищеними [6].

З другої половини 1950-х до кінця 1980-х рр. тривав третій етап розробки історії російських соціалістичних партій. Під впливом “хрущовської відлиги” почалося більш ґрунтовне ви­вчення історії різних політичних партій, які діяли на початку XX ст. В 1960-х-1970 - х рр. вперше з’явилися спеціальні дослі­дження діяльності есерів і меншовиків у Росії, а у 1980-х рр. були видані узагальнюючи монографії, де знайшла відображен­ня історія основних “непролетарських” партій [7].

Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х рр. почалося ви­вчення історії діяльності політичних партій в Україні [8]. По­чинаючи з 1980-х років створюються фундаментальні узагаль­нюючі праці про діяльність українських “дрібнобуржуазних партій” з моменту їх виникнення до політичної загибелі. Це були роботи відомого історика І. Кураса — саме його праці стали основоположними при вивченні історії українських полі­тичних партій [9].

У роботах Р. Вєтрова [10] висвітлювалась діяльність меншо­виків і есерів в Україні у період Жовтневої революції 1917 р. Монографія з історії меншовизму була єдиною працею з даної проблематики. Дослідник показав розколи, які відбувалися в партії протягом 1917 р., визначив чисельний склад, соціальну базу, на яку спиралися меншовики в Україні.

Вагомий внесок у дослідження політичної історії Росії і України зробили закордонні дослідники [11].

Зауважимо, що посилення адміністративного тиску на іс­ториків у радянські часи значно вплинуло на зниження рівня досліджень. Разом із тим, не слід однозначно оцінювати твор­чий доробок істориків 1960-1980-х рр., коли було накопичено значний документальний матеріал і розпочато вивчення історії політичних партій України.

Четвертий етап історіографії означеної проблеми розпочався наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр. Перебудова та політи­ка гласності призвели до радикальних змін умов розвитку істо­ричної науки, коли були роз’єднані поняття “наука” та “марк - сизм-ленінізм”. Завдяки цьому значно зріс інтерес вітчизняних фахівців до політичної історії початку XX ст., розширилася те­матика досліджень. Підсумки радянської історіографії російсь­ких соціалістичних партій підбили П. Подболотов та Л. Спірін

[12] , проте збереження старих методологічних підходів знеці­нює ретельно зібраний ними фактичний матеріал.

Починаючи з серпня 1991 р. пріоритети досліджень україн­ських істориків кардинально змінилися — після проголошення суверенної України державою зник ідеологічний диктат однієї політичної партії. Ламаючи старі догми та стереотипи, історики з позицій об’єктивності та історизму підходили до висвітлення комплексу проблем, пов’язаних із виникненням, розвитком та історичними наслідками діяльності українських політичних партій [13].

Закордонні дослідники також продовжили свою роботу по систематизації та вивченню діяльності політичних партій мен­шовиків і есерів [14]. Тематика Української революції та полі­тична історія нашої країни залишаються цікавими для захід­них дослідників сучасності [15].

На початку 1990-х рр. з’явилися роботи російських вчених, де історія політичних партій розкривається з позицій нової методо­логії [16]. Білоруські вчені також видали узагальнюючу працю з історії політичних партій Росії [17]. Але у всіх цих роботах не приділяється увага діяльності есерів і меншовиків в Україні, їх взаємовідносинам з українськими соціалістами та урядами.

У другій половині 1990-х — на початку 2000-х рр. в Україні з’явилися оригінальні монографії, в яких розкривається істо­рія як українських, так і російських політичних партій [18].

Відомий український історик В. Солдатенко у своїх фунда­ментальних працях всебічно і об’єктивно дослідив історію та історіографію Української революції [19]. Велику увагу автор приділив діяльності українських політичних партій та їх ліде­рів, а також розглянув деякі аспекти діяльності загальноросій - ських партій в Україні.

До узагальнюючих праць з історії Української революції на­лежать роботи В. Верстюка [20] та В. Литвина [21].

Окремо слід відзначити фундаментальне шеститомне дослі­дження політичної історії України, другий том якого повністю присвячений Українській революції 1917-1920 рр. [22]. Авто­ри В. Солдатенко і В. Верстюк дослідили особливості взаємо­відносин українських і загальноросійських політичних партій. У центрі дослідження була діяльність найактивніших україн­ських партій — УПСР та УСДРП, які саме і очолили боротьбу за національне визволення України.

Підводячи загальний підсумок аналізу літератури та визна­чаючи стан історіографічної розробки теми дослідження, слід визнати суттєвий внесок істориків у вивчення діяльності різних політичних партій під час Української революції. Водночас, не до кінця дослідженою залишається діяльність загальноросійсь­ких партій меншовиків, есерів та української партії лівих соці - алістів-революціонерів на різних етапах Української революції, історія їх ліквідації більшовиками наприкінці революції, оста­точно не з’ясовані взаємовідносини українських і загальноро - сійських політичних партій соціалістичної спрямованості.

Новітня українська історична наука, що розвивається в умо­вах демократизму, багатопартійності, плюралізму в суспільно - політичному та духовному житті, надає можливість дати по - справжньому об’єктивну оцінку діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків в Україні. Все це у сукупності й обумовило звернення у даній роботі до однієї з важливих сторі­нок політичної історії України.

Джерела та література

1. Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 до 1919. — K., 1992; Винниченко В. Відродження нації. !сторія української революції. Ч. I—III. — K. — Відень, 1920; Дороше­нко Д. !сторія України. 1917—1923. — T. 1: Доба Центральної Ради. — Ужгород, 1932. — T. 2: Українська гетьманська держава. 1918. — Ужгород, 1930; Мазепа I. Україна в огні й бурі революції.

1917-1921. — Т. 1: Центральна Рада — Гетьманщина — Дирек­торія. — Прага, 1942; Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917-1920 рр. — Т. 1-4. — Прага, 1921, 1922; Шаповал М. Велика революція і українська визвольна про­грама. — Прага, 1927 та ін.

2. Гермайзе И. Нариси з історії революційного руху на Україні: У

2 Т. — К, 1926. — Т. 1: Революційна українська партія (РУП); Равич-Черкасский М. История Коммунистической партии Укра­ины. — К, 1923; Яворський М. Історія України в стислому нари­сі. — Х., 1929.

3. Вардин И. Партия меньшевиков и русская революция. — М., 1922; Диманштейн С. Кто такие меньшевики. — Х., 1923; Колесников Б. Профессиональное движение и контрреволюция. Очерк из истории профессионального движения на Украине — Х., 1923; Попов Н. Н. Мелкобуржуазные антисоветские партии (шесть лекций). — М., 1924; Эрде Д. Меньшевики. Какие партии были в России. — Х., 1929.

4. Рафес М. Очерки по истории “Бунда”. — М, 1923; Хабенський А. Єврейські дрібнобуржуазні партії в Українській Центральній Раді // Літопис революції, 1932. — № 3-4.

Б. Луначарский А. Бывшие люди. Очерк истории партии эсеров. — М., 1922; Покровский М. Что установил процесс так называемых “социалистов-революционеров”. — М., 1922; Черномырдик С. Эсеры (партия социалистов-революционеров). — Х., 1925.

6. Волин М., Попов Н. Очерки истории Коммунистической партии (большевиков) Украины. — Х., 1931; Попов Н. Очерки истории ВКП(б). — М., 1936.

7. Гусев К. Крах партии левых эсеров. — М., 1963; Иого ж. Пар­тия эсеров: от мелкобуржуазного революционизма к контрре­волюции. — М., 1975; Рубан Н. Октябрьская революция и крах меньшевизма. — М.,1968; Комин В. Банкротство буржуазных и мелкобуржуазных партий России (начало ХХ — 1920). — М., 1965; Спирин Л. Классы и партии в Гражданской войне в России (1917-1920). — М., 1968; Иого ж. Крушение помещичьих и бур­жуазных партий в России. — М., 1977; Подболотов П. Крах эсеро­меньшевистской контрреволюции. — Л., 1975; Шестак Ю. Борьба большевистской партии против национализма и оппортунизма Бу­нда. — М., 1980; Непролетарские партии России. Урок истории. — М. 1984; Басманов М., Гусев К., Полушкина В. Сотрудничество и борьба. — М., 1988; Подболотов П., Спирин Л. Крах меньшевизма в Советской России. — Л., 1988 та ін.

8. Курас І., Полушкіна В. До питання про політичний та організа­ційний крах українських буржуазно-націоналістичних партій (1917-1920 рр.) // Наукові праці з історії КПРС. — Вип. 22. — К., 1968. — С. 7-19; Гамрецький Ю. Криза дрібнобуржуазних пар­тій на Україні в 1917 р. // Укр. іст. журн. — 1976. — № 12. — С. 74-81; Ветров Р., Корольов Б. Криза меншовицьких організацій

На Україні в період підготовки більшовиками Жовтневої революції // Укр. іст. журн. — 1979. — № 4. — С. 60-68 та ін.

9. Курас И. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. — К., 1978; Його ж. Ве­ликий Жовтень і крах націоналістичного реформизму на Украї­ні. — К.,1985; Його ж. Повчальний урок історіі (Ідейно-політичне банкрутство української соціал-демократичної робітничої пар­тії). — К., 1986 та ін.

10. Ветров Р. Победа Октябрьской революции и банкротство меньше­виков на Украине. — X., 1983; Його ж. Победа Октябрьской рево­люции и банкротство эсеров на Украине. — Д., 1983.

11. Бургина А. Социал-демократическая меньшевистская литерату­ра: Библиограф. указатель. — Stenford, 1968.; The Mensheviks: From the revolution of 1917 to the Second World War / Ed. by L. Haimson. — Chicago, 1974; Волин С. Меньшевики на Украине (1917-1921) / Ред. Ю. Фельштинский. — Benson, Vermont: Chalidze Pablications,1990; Boris Jyry. The Sovietization of the Ukraine, 1917-1923: The Communist doctrine and practice of national self determination. — Edmonton, 1980.

12. Подболотов П. А., Спирин Л. М. Крах меньшевизма в Советской России. — Л., 1988.

13. Солдатенко В. До питання про початок громадянської війни на Укра­їні // Укр. іст. журн. — 1991. — № 7. — С. 16-26; Шморгун П. По­літичні партії України на початку XX століття: соціальний склад, чисельність, типологія // Наукові праці з питання політичної істо­рії. Вип. 172. — К., 1992. — С. 14-25; Ветров Р. О политической гибели меньшевиков на Украине в начале 20-х годов // Полити­ческие партии и движения Украины X1X — XX вв. — Д., 1993; Кокін С., Мовчан О. Ліквідація більшовиками правоесерівської і меньшовицької опозиції в Україні. 1920-1924 рр. — Історичні зо­шити. — К., 1994; Реєнт О. Ставлення пролетаріату України до Центральної Ради // Укр. іст. журн. — 1994. — № 4. — С. 3-18; Гусєв В. Бунд, Комфарбанд, Євсекції КП(б)У: Місце в політичному житті України (1917-1921). — К., 1996.

14. Меньшевики после Октябрьской революции: Сборник статей и воспоминаний Б. Николаевского, С. Волина, Г. Аронсона / Ред. Ю. Фельштинский. — Benson, 1990; Xаймсон Л. Меньшевизм и большевизм (1903-1917). Формирование менталитетов и политиче­ской культуры. — М., 1994; Верт Н. История Советского государс­тва 1900-1991: Пер. с франц. 2-е изд. — М., 1998.

15. Процик А. Російський націоналізм і Україна в добу революції й громадянської війни // Укр. іст. журн. — 2002. — № 4. — С. 122­137. та ін.

16. Волобуев О., Ильящук Г. Послеоктябрьский меньшевизм // Исто­рия СССР. — 1991. — № 2; Миллер В. Меньшевики в 1917 г. — М., 1994; Меньшевики в 1917 году: В 3-х т. Т. 1-2. — М., 1994-1995; Т. 3. — М., 1997; Политическая история России в партиях и ли­цах. — М., 1993; Политические партии России в контексте её ис­тории. — Ростов-на-Дону, 1998; Политические партии России: ис­тория и современность / Под ред. проф. А. Зевелева. — М., 2000. та ін.

17. Октябрь 1917 и судьбы политической оппозиции: В 3 ч. — Гомель, 1993. — Ч. 1: Политические партии России.

18. Калмакан І., Бриндак О. Виникнення та еволюція національної партійної системи в Україні в XX ст. — О., 1997; Ветров Р., До- нченко С. Політичні партії України в першій чверті XX століття (1900-1925 рр.). — Д.: Дніпродзержинськ, 2001; Донченко С. Лі­беральні партії України (1900-1919). — Дніпродзержинськ, 2004; Голуб А. “Передусім бути українцями.” (Міжнародна діяльність Української соціал-демократичної робітничої партії у першій поло­вині XX століття). — Д., 2003.

19. Солдатенко В. Українська революція. Концепція та історіографія (1918-1920). — К., 1999; Його ж. Українська революція: історич­ний нарис. — К., 1999.

20. Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навчальний посібник. — К., 1997.

21. Литвин В. Україна: доба війн і революції (1914-1920). — К.,

2003.

22. Політична історія України XX століття: У 6 т. / Ред. кол.: І. Курас та ін. — К., 2003. — Т. 2: Революції в Україні: політико-державні моделі та реалії (1917-1920).

Анотації

Лебедева А. А. Историография деятельности общероссийских партий эсеров и меньшевиков в Украине (1917—1920 гг.)

В данной работе автор анализирует научную историческую ли­тературу по истории деятельности общероссийских партий эсеров и меньшевиков в Украине с целью выявления тех аспектов пробле­мы, которые нуждаются в детальных исследованиях.

Lebedeva A. A. Historiography of the activity of the Russian par­ties of Esers and Mensheviks in Ukraine (1917-1920).

In present paper the author anylyzes scientific historical literatu­re on the history of the activity of the Russian parties of Esers and Mensheviks in Ukraine revealing those aspects of the problem that are to be studied separately.