Головна Історія Інтелігенція і влада КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ГУМАНІТАРНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЛУГАНЩИНИ В ПЕРІОД НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
joomla
КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ГУМАНІТАРНОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЛУГАНЩИНИ В ПЕРІОД НОВОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ
Історія - Інтелігенція і влада

Т. Ю. Анпілогова

На тлі сьогодення, коли українська інтелігенція перебуває у ста­ні розгубленості, зневіри, психологічної та моральної кризи, матеріа­льної злиденності і незахищеності, актуальним залишається пи­тання відповідності духовних прагнень гуманітарної інтелігенції її практичній діяльності, що в більшості своїй все ж таки обумов­люється конкретними об’єктивними умовами життя, навіть певною кон’юктурою. У зв’язку з цим викликає інтерес проблема аналогіч­ного характеру, що мала місце у 20-ті роки, у період першої десяти­річки панування радянської влади в Україні. Тут легко побачити хронологічну паралель: незалежна Україна теж нещодавно спра­вила ювілей свого 10-річчя як нова, суверенна держава, що мусила спочатку розпочинати своє державотворення.

Такий аспект, як культурно-освітня діяльність гуманітарної інте­лігенції Донбасу в зазначений період, раніше ретельно не досліджу­вався. Деякі історики в контексті своїх досліджень лише коротко торкалися цього аспекту у своїх роботах, серед яких — дослідження Бута О. М. і Доброва П. В, Гнітько С. В., Касьянова Г. В., Климо­ва А. О. і Намдарова Г. М., Липинського В. В., Нікольського В. М., Шипович М. А. та ін. [1]. Дана стаття побудована переважно на невикористаних досі матеріалах фондів Державного архіву в Луган­ській області (ДАЛО), що дозволило більш об’єктивно висвітлити по­ставлену проблему і вирішити головне завдання цього досліджен­ня — визначити форми і методи культурно-освітньої діяльності гу­манітарної інтелігенції Донбасу, а також рівень можливості викори­стання її творчої ініціативи в її практичній діяльності.

Агітація і пропаганда більшовиків була важливим фактором, за допомогою якого відбулося утвердження та посилення радянської влади, а також залучення широких верств населення до процесу побудови соціалістичного суспільства. Для організації агітаційно - пропагандистської системи та створення її ідеологічного підґрунтя потрібна була робота представників гуманітарної інтелігенції, які мали б досвід і можливість спілкування із широкими масами насе­лення (учителі, культпрацівники) та володіли б певним творчим потенціалом, який давав би їм можливість виконувати соціальне замовлення партії і влади та поширювати метод соцреалізму (літе­ратори, критики, науковці тощо). Тому вже з перших днів утверд­ження своєї влади більшовики розгорнули широку культурно-освіт­ню діяльність, контроль і керівництво якою було покладено на Го­ловний політико-просвітницький комітет при Наркоматі Освіти УСРР.

Важливе місце в новій мережі культурно-освітніх закладів по­сідали клуби. Клуб визначався як “одиниця, самодіяльний, пер­винний суспільно-культурний осередок, що об’єднує в собі усі види і форми політпросвітроботи” [2]. Клуби створювалися як у містах, так і в селах, хуторах, при школах, рудкомах, шахтах, школах та інших місцевих закладах і суспільно-виробничих організаціях. Своїми завданнями клуби мали: комуністичне виховування мас, виробничу агітацію і пропаганду, залучення широких мас до гос­подарського і політичного будівництва, сприяння задоволенню по­бутових потреб та “вироблення головного побуту нової матеріаль­ної і духовної культури робітника тощо” [3]. Форми масової робо­ти клубів були різноманітними: загальні збори, т. зв. “живе сло­во” (бесіди, лекції, диспути), масові видовища (вистави, агітсуди), художні свята, “друковане слово” (книга, газета, плакат), екскурсії, спорт та ігри [4]. Загалом на кінець 1925 р. у 26 населених пунк­тах Луганського округу діяв 61 клуб [5]. З метою посилення агі­таційно-пропагандистської частини і суворого партійного контро­лю роботи клубів, завклубом обов’язково повинен був бути чле­ном партії [6].

Для обміну досвідом між міським і сільським вчительством створювали т. зв. “Доми Просвіти”, які повинні були реалізовувати взаємодію між селом і містом на ґрунті “засвоєння ідей Ленінізму, кооперування села, підвищення культурного рівня серед жінок, агро - пропаганди, антирелігійної пропаганди, об’єднання батрацтва нав­коло спілки “Робземліс”, пропаганди організації терчастин, повіт­ряного флоту і доброхіму” [7].

Важливими культурно-освітніми осередками на селі ставали “сільські будинки”, т. зв. сільбуди. У статуті сільських товариств зазначалося: “Селянський будинок є товариською організацією, що має на меті об’єднання політпросвітницьких засобів і сил” [8]. Па­ралельно із сільськими будинками (або замість них) створювалися хати-читальні. При сільбудах та хатах-читальнях організовували­ся гуртки (або секції) за різноманітними напрямками: політичний, сільськогосподарський, кооперативний, військовий, санітарний, художній, українізації, професійний тощо [9]. Гуртки та секції повин­ні були також активно брати участь в агітації перед виборами сіль­рад [10].

У середині 20-х років контроль за діяльністю сільбудів ще біль­ше посилився. Центральним кабінетом була проведена перевірка діяльності гуртків, сільбудів, хат-читалень та анкетування їх пра­цівників [11]. У той же час до всіх окружних політосвіт та управ­лінь с/б надійшла вказівка поширити функції агітаційно-пропаган­дистської роботи місцевих культурно-освітніх закладів. Тепер до їхньої компетенції входила популяризація радянського законодавст­ва про кустарів і кустарну промисловість, забезпечення кустарів довідковою літературою тощо [12]. Таким чином культурно-освіт­ні заклади у місті та селі мали завданням практично поширювати в масах і популяризувати певні, конкретні напрямки нової еконо­мічної політики.

З метою вирішення проблеми неписьменності було створено то­вариства “Геть неписьменність!”, лікнепи, школи малописьменних, лікпункти, школи підлітків, що організовувалися при шахтах, клу­бах, рудоуправліннях, школах, профспілкових організаціях. На 1926 р. в Артемівському, Луганському, Сталінському та Старобіль - ському округах кількість лікнепів сягала 91 одиниці [13].

Робота з організації різноманітного культурного дозвілля насе­лення міст і селищ та водночас агітаційна діяльність лягала на плечі працівників мистецтва, яких переважно об’єднувала спілка Робмис. Радянська політика у сфері мистецтва проголошувала: “Призначення пролетарського мистецтва — це забезпечення сприй­няття пролетарськими масами ідеології, сприяння досягненню, зміц­ненню політичної диктатури пролетаріату над іншими суспільни­ми групами, пристосування відчуттів пролетаріату до виробничих процесів, що розгортаються перед ним та за його участю.”[14].

І члени спілки Робмис у своїй щоденній діяльності мали виконува­ти і виконували ці проголошені завдання.

Важливу роль у культурно-освітній роботі відігравали театри, як стаціонарні, так і пересувні. Від театральних колективів із часом дедалі наполегливіше починають вимагати “підвищення художньої та ідеологічної кваліфікації репертуару” [15], а за театрами УСРР встановлюється фінансово-матеріальний контроль Губполітосвіти [16].

З 30 листопада 1923 р. Главполітпросвітом було затверджено правила “Про контроль видовищ”, в яких зазначалося: “Усі видо­вищні вистави, як-то: театри, концерти, цирки, кабаре, кафешантани та інші підлягають контролю та догляду органів політконтролю, відповідно існуючого положення та інструкції для органів політконт - ролю ДПУ” [17]. Кожна програма будь-якої театральної постанови за цим правилом повинна була отримувати дозвіл від органів ДПУ і бути зареєстрованою в Політконтролі ДПУ. Середина 20-х років стала дуже складним періодом і для бібліотек Луганського окру­гу. Обстеження стану і каталогів бібліотек органами цензури пока­зало, що “склад книжок у різного роду бібліотеках є незадовільним із точки зору пролетарської ідеології, а іноді — навіть ворожим”

[18] . Було зазначено, що “перевірка бібліотек із метою вилучення нікчемної літератури є на сучасний період невідкладним завдан­ням” [19]. Після цього почалися масові вилучення з бібліотек кни­жок “антирадянського”, релігійного, “контрреволюційного” харак­теру, а потім і всіх книжок, що не в ходили в спеціальні списки дозволеної літератури.

З літературних організацій у Луганському окрузі працювала лише одна група “Забой” [20] — спілка пролетарських письменни­ків і поетів Донбасу, лінія діяльності якої повністю “співпадала з рішенням політбюро ЦК РКП про політику партії у художній лі­тературі” [21].

Велике суспільне і професійне навантаження виконували пра­цівники шкіл, вузів і Луганської секції наукових робітників. За­вданнями останньої були: допомога науковцям у вирішенні їхніх професійних та побутових проблем, втягнення членів СНР в роботу Товариства “Войовничих матеріалістів”, організація різних форм культурно-освітньої роботи тощо [22]. Крім того, членів СНР, які працювали у вузах, як і все вчительство, активно залучали до вироб­ничої та сільськогосподарської пропаганди серед робітників і се­лян [23].

Через цілу низку чинників культурно-освітня робота, незважаю­чи на активність її виконавців, не давала високого стабільного ре­зультату і мала багато хиб і недоліків. Серед них можна назвати наступні чинники. По-перше, була повністю відсутня організова­ність й плановість у діяльності всіх культурно-освітніх закладів. По-друге, головною метою цієї діяльності була не організація твор­чої роботи по створенню мистецьких і культурних цінностей, а агі­тація і пропаганда, виховування мас у дусі нової радянської ідеоло­гії. По-третє, серед членів спілки Робос та діячів лікнепів, клубів, сільбудів, велику частину становили непрофесійні, малокваліфіко - вані працівники. І, нарешті, ставлення радянської влади до гумані­тарної інтелігенції, — яке базувалось на проголошенні пролетаріа­ту гегемоном радянського суспільства, а інтелігенції — “соціально ворожою верствою”, що мусить його культурно обслуговувати, — переймалося й самим пролетаріатом і віддзеркалювалося у його відповідному ставленні до верстви інтелігенції.

Чималу роль у появі цих негативних явищ відіграв і економіч­ний фактор. Усі ці чинники вкупі призводили до повної зневіренос­ті, духовної депресії і — нерідко — моральної деградації працівни­ків культурно-освітньої сфери у Донбасі в період нової економічної політики. Але тоді ще ніхто не знав, що наступні 30-ті роки прине­суть українській інтелігенції ще більше розчарувань і випробувань.

Література:

1. Вут О. М., Добров П. В. “Економічна контрреволюція” в Україні в 20- 30-ті роки XX століття: від нових джерел до нового осмислення. — До­нецьк: Вид-во “УкрНТЕК”, 2002. — 316 с.; Гнітько С. В. Інженерно - технічна інтелігенція Донбасу в 1920-ті — на початку 1930-х років: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01/НАН України; Інститут історії України. — К., 1996. — 25 с.; Касьянов Г. В. Українська інтелігенція 1920-30-х років: соціальний портрет та історична доля. — К.: Глобус,

Вік; - Едмонтон: Канадський інститут Українських Студій Альбертсько - го Університету,1992. — 176 с. та інші праці; Климов А О., Намдаров Г. М. Ректор Ажажа. Три года в Луганске //Возвращение имени и чести: Оче­рки, воспоминания, информационные и справочные материалы. — Лу­ганск, 1995. — 288 с.; Липинсъкий В. В. Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті роки. — Моногр. — Донецьк: РВА ДонД - ТУ, 2000. — 247 с.; Ншолъсъкий В. М. Безробіття в Донбасі часів непу// Український історичний журнал. — 1992. — №3. — С. 50-57 та ін. праці; Шипович М. А. Літературно-мистецька інтелігенція України у 1920-і роки: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01/ Донецький держ. ун-т. — Донецьк, 2000. — 20 с. та інші праці тощо.

Державний архів в Луганській області (далі - ДАЛО). — Ф. Р-401. —

2.

Оп1. -

Спр. 523. -

Арк. 53.

3. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 523.

— Арк. 53.

4. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 523.

— Арк. 53.

5. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 55.

— Арк. 33.

6. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 525.

— Арк. 33.

7. ДАЛО.

— Ф. Р-165.

— Оп. 1.

— Спр. 3. —

Арк. 4.

8. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 525.

— Арк. 19.

9. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 130.

— Арк. 2.

10. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 559.

— Арк. 12.

11. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 559.

— Арк. 35-37.

12. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 559.

— Арк. 42.

13. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 559.

— Арк. 270-271.

14. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 523.

— Арк. 57.

15. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 523.

— Арк. 35.

16. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 523.

— Арк. 39.

17. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 523.

— Арк. 44.

18. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 656.

— Арк. 17.

19. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 656.

— Арк. 17.

20. ДАЛО.

— Ф. Р-401.

— Оп. 1.

— Спр. 615.

— Арк. 236.

21. Селивановский А. Что такое союз “Забой”?//Луганская прав

— №164 (1966). —

23 июля.

— С. 5.

22. ДАЛО. — Ф. Р-165. — Оп. 1. — Спр. 13. — Арк. 214.

23. Культурне будівництво в Українській РСР. Важливіші рішення Кому­ністичної Партії і радянського уряду. 1917-1959. Збірник документів. — Том І. (1917- червень 1941 рр.). — К.: Державне видавництво політич­ної літератури УРСР, 1959. — С. 270.