Головна Історія Інтелігенція і влада ПРЕСА ТА ВИДАННЯ ПРИВАТНОГО, ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВНУТРІШНЬОПАРТІЙНОЇ КРИЗИ (1997-2002 рр.)
joomla
ПРЕСА ТА ВИДАННЯ ПРИВАТНОГО, ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПОХОДЖЕННЯ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НАРОДНОГО РУХУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВНУТРІШНЬОПАРТІЙНОЇ КРИЗИ (1997-2002 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

С. Л. Овсієнко

Сучасне суспільство, в якому відбуваються складні процеси, потребує ґрунтовного вивчення. Кінець XX ст. для українсько­го політикуму став періодом протиріч та “розколів”. Напередо­дні президентських виборів 1999 р. значна частина політичних партій опинилася у ситуації “розколу”. “Розкол” як наслідок кризи всередині найвпливовішої націонал-демократичної пар­тії Народному русі України став великим резонансом у суспі­льстві. Діяльність партії у політичному житті країни у період 1997 — 2002 рр. відбувалася в умовах складних внутрішньопа­ртійних процесів. Ця проблема стала предметом наукового до­слідження, для вирішення якої автор широко використовував джерельну базу. Паралельно з іншими джерелами досліджен­ня даних процесів велику цінність мають преса (рухівська та загальнонаціональна) та видання приватного, індивідуального походження, в яких зосереджена значна кількість об’єктивної і суб’єктивної інформації (документи партії, інтерв’ю з лідерами НРУ та рядовими рухівцями, критичні статті, спогади учас­ників подій тощо). Тому метою наукової праці є аналіз та до­слідження зазначених видів джерел, які допомагають всебічно відобразити визначені аспекти проблеми: внутрішньопартійна криза в НРУ, результатом якої став “розкол” партії у 1999 р., та участь рухівців з її ліквідації; практична діяльність Руху під час партійної кризи у 1997-2002 рр., складниками якої було проведення громадсько-політичних акцій та заходів, роз­робка законопроектів у парламенті України третього скликан­ня та реалізація програмних цілей, рухівська парламентська (1998 р., 2002 р.) і президентська (1999 р.) виборчі кампанії, стосунки з іншими націонал-демократичними партіями.

За прийнятою в сучасному джерелознавстві класифікацією, преса входить до класу масових джерел. До них відносять і такі різновиди джерел, як листівки, прокламації, звернення, заяви. Рухівська преса (“Час”, “Народна газета”, “Український пів­день”, ‘ФУХ”) у колонці “Pyx-прес” друкувала нормативні до­кументи HPУ (наприклад, Ухвала Центрального Проводу HPУ від 22 квітня 2000 р. про поновлення членства P. Зварича в HPУ [1]), інтерв’ю з керівниками Pyxy та народними депутата­ми від HPУ з актуальних внутрішньопартійних та державотво­рчих питань (Г. Удовенко: “Коли в Pycі з’явиться новий лідер, я із задоволенням передам йому всі повноваження” [2]), а та­кож листи рядових рухівців. Крім того, надавались аналітичні дані з голосування за проекти законів. Ці дані відображали напрямки та методи діяльності Pyxy як у Верховній Pаді, так і поза неї (“громадські організації визнали HPУ виразником ін­тересів багатодітних” [3]), внутрішньопартійні процеси (офіцій­ні повідомлення про кризову ситуацію в HPУ [4]), участь партії у виборах 199S р., 1999 р., 2002 р. (“Той єдиний чи не єдиний кандидат Pyxy?” [б]), програмні цілі Pyxy та його об’єднавчі тенденції (Політична заява Об’єднавчого з’їзду Pyxy [б]). ^- обхідно відмітити, що зазначені вище газети розкривають не лише діяльність Pyxy у всеукраїнському вимірі, але й показу­ють регіональну активність рухівських організацій під час пар­тійної кризи (“Український південь” (Миколаїв)). У висвітлен­ні та інтерпретації проблеми “розколу” HPУ 1999 р. рухівська преса займала протилежні позиції: “Час” та “Український пів­день” виражали інтереси “чорноволівців”, а Народна газета” та “PУX” — “костенківців”. Крім позитивного впливу на дослі­дження (наприклад, щодо причин “розколу”), преса надає ін­формацію, яка потребує її зіставлення, оскільки в публікаціях існують деякі розбіжності (наприклад, щодо з’ясування кіль­кості крайових організацій HPУ, які під час відкритого етапу “розколу” підтримували ту чи іншу сторону конфлікту — про­ведення X (позачергового) з’їзду HPУ та другого етапу IX з’їзду HPУ). Таким чином, рухівські видання є цінним джерелом для аналізу практично всіх порушених у дослідженні питань (дещо обмежена законотворча діяльність HPУ).

Суттєвими у розкритті зазначеної проблеми стали матеріа­ли, які друкувалися в загальноукраїнських періодичних видан­нях. Hаcампepeд, це газети “Голос України”, “Дзеркало тиж­ня”, “День”, “Факти і коментарі”, “Україна молода”, яких при вивчені історії Pyxy періоду 1997-2002 р. об’єднує одна риса — детальне висвітлення проблеми “розколу”. Проте кожна газета має свою позицію у розкритті цього питання. Тобто залежно від політичної заанґажованості того чи іншого видання подавалося власне бачення проблеми. Так, “Факти і коментарі” й “Україна молода” відносилися до лояльних, “День” — до опозиційних, а “Дзеркало тижня” — до незалежних видань. Проте, крім від­мінностей був і єдиний спільний момент: друковані ЗМІ даний “розкол” пояснювали провиною конкуруючих кандидатів на посаду Президента України. Окремо місце посідає газета “Го­лос України”, яка практично не аналізує причини “розколу”, а надає лише детальну інформацію про хід “розколу”. На відміну від рухівської преси, загальноукраїнські видання значно мен­ше містять матеріалів у вигляді рухівських документів (лише телеграми, листи, заяви, рішення, при тому, що у відсотках більша їх частина друкується в “Голосі України”), а рухівську діяльність висвітлюють здебільшого як журналістське розслі­дування (емоційність, публіцистичний стиль викладу подій, ко­ментарі). Але у виданнях “Голос України”, “Дзеркало тижня”, “Україна молода” також паралельно ведеться рубрика, в якій простежено важливі рухівські ініціативи (наприклад, “Голос України” друкує статистичні дані щодо голосування (в тому числі фракції НРУ) у Верховній Раді, “Дзеркало тижня” — ру - хівську активність у розробці нового Закону про вибори народ­них депутатів).

Також використано матеріали, які опубліковані в загально­українській газеті “Літературна Україна” та ряді регіональних видань — “Вечерние Вести”, “Вечерняя Одесса”, “Думська пло­ща”, “Салон Дона и Баса”, “Слово”, “Чорноморські новини”. Насамперед, необхідно відмітити, що “розколу” НРУ достатню увагу приділяла “аполітична” за своєю назвою газета “Літера­турна Україна”. Це видання переймалося питанням “розколу” найбільшої патріотичної політичної сили як захисниці украї­нської державності. Серед регіональної преси найбільшу цін­ність мають матеріали, які опубліковані в газеті “Чорномор­ські новини”, а саме документи центральних органів Руху та його крайових організацій, що розкривають діяльність Руху та внутрішньопартійні процеси (наприклад: Звернення НРУ до громадян Української держави (квітень 1998 р.) [7], заява Про­воду Одеської крайової організації НРУ з приводу проведення Всеукраїнського об’єднавчого з’їзду НРУ [8]). Суб’єктивний журналістський погляд на проблему “розколу” в НРУ побіжно розкривався в іншій регіональній пресі. Питанню об’єднання Рухів напередодні виборів до Верховної Ради четвертого скли­кання присвячуються матеріали публіцистичного характеру, надруковані на сторінках донецького видання “Салон Дона и Баса”.

Цінну об’єктивну інформацію про “розкол” НРУ (хід подій, думки супротивників) та його діяльність відображено у рубриці “новини” на сторінках видання української діаспори в Австра­лії — “Вільна думка”.

Предметом аналізу та узагальнення стали публікації і в на­ступних періодичних виданнях: “Комментарии”, “Політична думка”, “Політика і культура” (“ПіК”), “Сучасність”, “Тиж­невий інформаційно-аналітичний огляд: проблеми політики, економіки, безпеки, міжнародних відносин”. У цих виданнях науковці, політики та журналісти з суб’єктивної точки зору досліджували питання участі Руху в суспільно-політичних про­цесах та впливу на них, “розколу” в НРУ та його наслідків. У журналах “Сучасність” та “ПіК” публікувалися матеріали — джерела за походженням (співбесіди з рухівськими діячами).

Таким чином, попри свою недосконалість, преса та періоди­чні видання, поєднуючи в собі об’єктивне висвітлення діяльно­сті Руху (інтерв’ю, документи, хроніку подій) та її аналіз (кри­тичні статті), є важливим джерелом в осмисленні поставлених у науковій праці завдань.

До наступної групи джерел інформації відносяться джере­ла приватного, індивідуального походження: автобіографії, ін­терв’ю, спогади теоретиків і натхненників Руху.

Значну частину інформації про державотворчу діяльність НРУ, про “розкол” Руху у 1999 р. та його причини містять пра­ці головного теоретика та ідеолога Руху, його Голови В. Чорно - вола. Це брошура “В’ячеслав Чорновіл” (2000), до якої увійшли коротка біографія, ряд статей, цитат, що залишаються акту­альними і сьогодні, та книга “Пульс української незалежнос­ті” (2000). Ці роботи розкривають В. Чорновола як політика загальноукраїнського масштабу, який переймався проблемами держави та партії [9; 10]. Крім того, “Пульс української не­залежності” є цінним джерелом при дослідженні порушених в дисертації проблем, оскільки у цьому першому посмертному ви­данні творів В. Чорновола зібрані статті та тексти виступів про політичну систему в Україні та місце Руху, питання “розколу” НРУ 1999 р., що друкувалися у “колонці редактора” започатко­ваних ним газет “Час-Тіме” (1995 — 1998) і “Час” (1998-1999). Книга є своєрідним щоденником політичного життя незалежної України і В. Чорновола в ньому.

Історико-мемуарні праці з суб’єктивної точки зору висвіт­люють процеси в партії та суспільстві, що призвели до “розко­лу” Руху, та сам “розкол” безпосередньо. Це дослідження “Хто і як розколював Рух” (1999) В. Шевченка, який репрезентував “костенківців”, та В. Чорновола “Спроба розколу Руху. Причи­ни. Виконавці. Замовники” (2000), видане після його загибелі. Автори наводять значну кількість інформації про хід та причи­ни “розколу”, звинувачуючи в існуючій внутрішньопартійній ситуації протилежну сторону конфлікту [11; 12].

Публіцистична праця Л. Капелюшного “Без Чорновола” (2000) є поєднанням аналітичного дослідження з джерелом (роздуми автора та останнє інтерв’ю В. Чорновола). В роботі ав­тор дотримується точки зору, яка базується на його життєвих спостереженнях за діяльністю В. Чорновола в різних історич­них періодах. Л. Капелюшний був останнім журналістом, який взяв велике інтерв’ю у В. Чорновола напередодні його загибелі. Розглядаючи проблему “розколу” в НРУ, дослідник підтримує В. Чорновола, хоча в деяких питаннях його звинувачує, та при­чинами “розколу” не вважає авторитаризм лідера НРУ та неде­мократичні методи його управління. На думку журналіста, від початку заснування Рух “шматували на кавалки” внутрішні “чвари” і даний “розкол” та загибель В. Чорновола були добре спланованою акцією зі знищення опозиції з боку влади. За сло­вами автора, “Україна без Чорновола — Україна без опозиції” [13]. Оцінка Л. Капелюшним питань провини В. Чорновола у “розколі” партії відрізняється від інших точок зору.

Політиком С. Хмарою видана книга “За справедливу Укра­їну” (1999), в якій звернено увагу на найголовніші причини того, що відбувалося в Україні перед президентськими виборами 1999 р., та висловлює в стислому вигляді думки стосовно захо­дів, які повинна провести Україна, аби, нарешті, стати справж­ньою незалежною і впливовою у світі державою. У роботі тео­ретичні моменти межують з практичними, поряд з вузловими питаннями політичної стратегії розглядаються поточні суспіль­ні події. С. Хмара досліджує причини “розколу” НРУ в 1999 р., взаємодії Руху та влади, а також наслідки “розколу” для Руху та націонал-демократичних сил. Автор коротко висвітлює свою суб’єктивну позицію щодо визначених питань, яка має право на аналіз з боку науковців. Надається цікава інформація про Л. Танюка, М. Косіва та Я. Кендзьора, котрі за радянських ча­сів були доповідачами КДБ, про псевдодемократичний статус “удовенківського” Руху, про знищення “правлячим режимом” за допомогою керівництва Руху “правого” крила [14].

В основу твору В. Яворівського “Що ж ми за народ такий?.. Публіцистика” (2001) покладено діалог письменника і політи­ка з народом, у результаті якого на адресу автора надійшло десятки листів (схвальних і навпаки), які він використав у роздумах на тему: “Що ж ми за народ такий?..” У підтемі “Рух. Велич і драма на тлі часу” автор підкреслює, що намага­вся уникати питань внутрішньопартійної, довколапартійної та міжпартійної боротьби в політичному житті. Але В. Яворівсь - кий коротко висвітлює проблеми заснування Руху, висловлює своє ставлення до В. Чорновола, якого вважає великомасшта­бною постаттю у новітній історії України, хоча і не канонізує його. Визначається місце лідера НРУ у подоланні “розколу”:

В. Чорновіл мав можливість шляхом компромісу зберегти Рух та запобігти “розколу” (про що знали усі сторони конфлікту). Перераховує версії загибелі Голови Руху, жодна з яких, на його думку, не має достатньо фактів, щоб вважати її правди­вою. Загибель В. Чорновола, який готовий був залишити по­саду Голови НРУ, автор вважав “причиною не використаних можливостей”. Це твердження може бути спростоване існую­чими фактами: В. Чорновіл пропонував не проводити Х з’їзд НРУ, а провести єдиний з’їзд, рішення якого щодо зміни Голо­ви буде для нього законним, але В. Чорновіл створив фракцію “НРУ — 1” і не залишав посаду після проведення з’їздів обох рухівських сторін. “Костенківці” вважали нездійсненною ідею добровільного полишання В. Чорноволом головної рухівської посади, а “чорноволівці” після його загибелі наголошували, що він міг зберегти єдиний Рух, але не таким чином. В. Яво - рівський бачить позитив у рухівському, демократичному та українському майбутньому [15].

Таким чином, комплексне використання джерельної бази дослідження дає можливість відтворити участь Руху в пар­ламентських (1998 р., 2002 р.) та президентських (1999 р.) виборах, законотворчу діяльність фракції НРУ як структурної одиниці партії, “розкол” НРУ як кризовий процес та ситуа­цію, що склалася в партії та націонал-демократичному табо­рі після “розколу”, зробити висновки про діяльність Руху в умовах партійної кризи, яка була спрямована на проблему підняття іміджу НРУ через активну участь у суспільно-полі­тичному житті країни. Значна кількість джерел є суб’єктив­ними за характером, що, з одного боку, ускладнює об’єктивне дослідження, а, з іншого, створює умови для ґрунтовнішого вивчення проблеми. В цілому, ці групи джерел ще потребують розширення, а також поглибленого вивчення цього питання з боку науковців.

Джерела та література

1. Ухвала Центрального Проводу НРУ від 22 квітня 2000 р. // Час. — 2000. — 28 квітня.

2. Геннадій Удовенко: “Коли в Русі з’явиться новий лідер, я із задо­воленням передам йому всі повноваження” / інтерв’ю з Г. Удовен­ком // Український південь. — 2000. — 29 червня.

3. Рух-прес. Громадські організації визнали НРУ виразником інтере­сів багатодітних // Час. — 2000. — 2 червня.

4. Рух-прес. Що відбувається в Народному русі? (офіційні повідом­лення про кризову ситуацію в НРУ) // Народна газета. — 1999. — лютий. — № 8.

5. Той єдиний чи не єдиний кандидат Руху? (політінформація) // На­родна газета. — 1999. — січень. — № 3.

6. Політична заява об’єднавчого з’їзду Руху // Рух. — 2002. — лю­тий. — № 7.

7.Звернення Народного руху України до громадян Української дер­жави // Чорноморські новини. — 1998. — 14 квітня.

8.Заява проводу Одеської обласної (крайової) організації Народного руху України // Чорноморські новини. — 1999. — 11 грудня.

9.В’ячеслав Чорновіл / Підготовлено Агітаційно-видавничим відді­лом Апарату Центрального Проводу НРУ за сприяння Міжнарод­ного благодійного фонду імені В’ячеслава Чорновола. — К.: Видано Народним рухом України, 2000. — 33 с.

10. Хмара С. І. За справедливу Україну / Хмара С. І. — К.: Ін-т наці­онального державознавства, 1999. — 110 с.

11. Шевченко В. Хто і як розколював Рух / Віталій Шевченко. — К.: ФастівРухІнформ, 1999. — 10 с.

12. Чорновіл В. М. Пульс української незалежності: колонка редакто­ра / [упоряд. В. Скачко; вступ, ст. та післямова Л. Танюка]. — К.: Либідь, 2000. — 624 с. — (Всеукр. історико-культурне правозахи - сне товариство).

13. Капелюшний Л. Без Чорновола / Леонід Капелюшний // Сучас­ність. — 2000. — № 4. — С. 85-113.

14. Чорновіл В. Спроба розколу Руху. Причини. Виконавці. Замовни­ки: пам’яти В’ячеслава Чорновола / [Перед. слово М. Косіва]. — Львів: Малті-М, 2000. — 31 с.

15. Яворівський В. О. Що ж ми за народ такий?..: Публіцистика / Яворівський В. О. — К.: Український письменник, 2001. — 295 с.

Анотації

Овсиенко С. Л. Пресса и издания частного, индивидуального происхождения как источник при изучении деятельности Народ­ного руха Украины в условиях внутрипартийного кризиса (1997— 2002 гг.).

В статье анализируются и исследуются две группы источников (руховская и общенациональная пресса; документы партии, интер­вью с лидерами НРУ и рядовыми руховцами, критические статьи, мемуары участников событий, собранные в источниках частного и индивидуального происхождения), которые помогают всесторонне отобразить поставленные в работе аспекты вышеуказанной про­блемы.

Ovsienko S. L. The press and private editions as a source of NRU activity investigating in conditions of crisis in the party (1997— 2002).

In this article the author analyzed two kinds of sources ( the NRU and national press; party documents, interview with NRU leaders and ordinary NRU members, critical articles and memoirs collected in the private sources), that help us to reflect fully problems above said.

Похожие статьи