Головна Історія Інтелігенція і влада ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ДО РИНКУ ПЕРІОД (1991-2004 рр.): ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
joomla
ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ДО РИНКУ ПЕРІОД (1991-2004 рр.): ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
Історія - Інтелігенція і влада

С. В. Алексєєв

В сучасних економічних умовах, які характеризуються ста­новленням ринкових відносин, значна увага, як відомо, при­діляється розвитку інвестиційної діяльності. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі ди­намічно і стабільно розвиватися без залучення та ефективного використання іноземних інвестицій. Не є виключенням з цього правила і Україна.

На сучасному етапі в умовах гострої нестачі власних фінан­сових ресурсів, необхідних для відновлення національного ви­робництва і стабільного економічного зростання, історичний аналіз проблеми залучення іноземних інвестицій в економіку України в перехідний до ринку період набуває важливого зна­чення.

У зв’язку з цим виглядає більш ніж нагальною проблема ви­вчення соціально-економічних, політичних та інших факторів, які в період 1991-2004 рр. впливали на прямі іноземні інвес­тиції в економіку України.

При цьому принагідно зазначимо, що ця проблема не ко­ристується поки що популярністю серед дослідників новітньої історії України і залишається малодослідженою.

Проте вже набутий практичний досвід з залучення іноземних інвестицій протягом 1991-2004 рр. все-таки знайшов певне ви­світлення в публікаціях державних службовців, фахівців з дер­жавного управління, науковців, економістів, соціологів тощо. Тут варто вказати, перш за все, на монографічні дослідження Свірідової Н. Д. [1] та авторського колективу Макогон Ю. В.,

Аптекар С. С., Абсаевої Л. О. [2], в яких розглядаються до­свід і проблеми інвестиційної політики та стратегії залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України. Розвиток вільних економічних зон та залучення іноземних інвестицій в промисловість України та, зокрема, Донбасу на перехідному до ринку етапі аналізують у своїх працях Макогон Ю. В., Ля - шенко В. І., Кравченко В. А., Чижиков Г. Д., Медведкіна Є. О. [3, 4].

Сформувалася також певна бібліографія, присвячена мето­дологічним засадам оцінки ефективності інвестиційного проце­су, аналізу динаміки і структури прямих іноземних інвестицій, державного управління інвестиційним процесом та його право­вого забезпечення [5, 6].

І все ж таки, остаточно нез’ясованим залишається вплив соціально-економічних та політичних процесів, що відбувалися в Україні з початку її незалежності, на прямі іноземні інвести­ції в економіку України.

У пропонованій статті ми поставили за мету проаналізувати соціально-економічні, політичні та інші фактори, що впливали на іноземні інвестиції в економіку України. Це дасть нам мож­ливість визначитись у питаннях про тенденції, особливості, соціально-економічні підсумки прямих іноземних інвестицій в економіку України в перехідний до ринку період.

Починаючи безпосереднє висвітлення цієї проблеми, за­значимо, що, як відомо, вагомою складовою ринкової транс­формації економіки будь-якої країни є інвестиційна політика. Економічна криза в Україні на початку 1990-х років найбільш відчутно зачепила саме інвестиційну сферу. Але ще на першо­му з періодів, у 1991-1994 роках було сформовано основні заса­ди законодавчо-нормативної бази щодо цієї проблеми. Зокрема, прийнято Закони України: «Про інвестиційну діяльність» [7], «Про захист іноземних інвестицій в Україні», «Про іноземні інвестиції» тощо.

Перш за все з’ясуємо позитивні та негативні умови, за яких стартувала незалежна українська економіка у 1991 р. До позитивних умов можна віднести: високорозвинені галузі військово-промислового комплексу, висококваліфіковану робо­чу силу, наявність майже третини світових запасів чорноземів, потужну науку й освіту, багатомільярдні вклади населення в касах Ощадбанку, величезні запаси сировини і корисних копа­лин тощо.

Для цього періоду була також характерна наявність конку­рентних факторів, на які можна було б орієнтувати потенційних іноземних інвесторів, а саме: наявність матеріально-сировинних ресурсів; порівняно низькі ціни на паливно-енергетичні мате­ріали всередині держави, досить кваліфікована робоча сила з низьким рівнем її оплати; масштабна місткість внутрішнього ринку споживачів товарів, обмежений спектр конкуруючих фірм і компаній; порівняно розвинута інфраструктура тран­спортних зв’язків і виробничих потужностей підприємств, які могли забезпечити виконання інвестиційних проектів.

Проте Україна не зуміла використати вагомі конкурентні переваги цього етапу, і саме тоді, як відомо, відбувся обваль - ний спад макроекономічних показників — як ВВП, так і інвес­тицій в основний капітал, що значною мірою зумовило подаль­ші стагнаційні процеси в економіці країни.

До негативних умов можна віднести: адміністративно- командну структуру управління, що характеризувалася низь­кою економічною ефективністю; високу інтегрованість економі­ки України в економіку СРСР, який припинив своє існування; дефіцит виробництва предметів споживання і гіпертрофоване виробництво військово-промислового комплексу тощо.

На жаль, до 1994 р. макроекономічні умови практично не сприяли здійсненню інвестиційної політики. Таке положення склалося внаслідок високого рівня інфляції (у 1992-1993 рр. відповідно 28,9 і 47,1 % в місяць), в’ялопротікаючих до 1994 р. приватизаційних процесів, знаходження фондового ринку в стадії формування тощо. Таким чином, ми можемо стверджувати про інвестиційну кризу в Україні на початку 1990-х років.

Зазначимо, що глибина цієї кризи визначалася негативним впливом на інвестиційний процес багатьох чинників: глобаль­них, історичних, фінансових, політичних, духовно-моральних тощо. Але одним із вирішальних все ж таки був духовно - моральний чинник. Формою прояву цього чинника було, по - перше, знецінення вкладів населення внаслідок інфляції, що знищило не тільки досить вагомий стартовий капітал для ін­вестування виробництва, але й завдало значно більшої шко - ди — підірвало довіру населення до молодої української держа­ви. Продовженням негативної дії духовно-морального чинника, який підірвав довіру населення вже до ринкових форм суспіль­ного виробництва, стало фіктивне банкрутство фінансових по­середників — трастів, які, зібравши кошти населення України, зникли разом з ними. Ці процеси зумовили характер первісно­го нагромадження капіталу в Україні, який практично нічим не відрізнявся від характеру первісного нагромадження капіта­лу у світі в період становлення капіталістичної системи госпо­дарювання — перерозподіл капіталу шляхом несправедливого привласнення чужих коштів [8, с. 115].

Таким чином, у 1990-х роках в умовах структурної пере­будови економіки України гострою проблемою стала проблема залучення прямих іноземних інвестицій. За розрахунками Мі­ністерства економіки, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в економіку України на початку 1990-х років пере­вищував 40 млрд дол. США, у тому числі для металургії — 7, машинобудування — 5,1, транспорту — 3,7, хімії та нафтохі­мії — 3,3 млрд дол. США. Україна мала потенційні можливості для ефективного освоєння інвестицій на суму 2-2,5 млрд дол. США [9].

Зазначимо, що з об’єктивних економічних і геополітичних чинників Україна мала бути привабливою для іноземних інвес­торів, проте нестабільність законодавства поряд із корупцією, «тінізацією» економіки і відтоком вітчизняного капіталу за кордон створювали несприятливий інвестиційний клімат. Цей клімат для іноземного інвестора в Україні переважно визна­чався впливом таких факторів, як політична, правова та еко­номічна нестабільність. Таким чином, з цих причин Україну розглядали за кордоном як зону підвищеного ризику.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру дослі­джень, підприємницький ризик інвестицій в Україну становив 80 %. Саме він зумовлював незначний потік прямих інвести­цій. За підрахунками, у світовому потоці прямих інвестицій на економіку України припадало близько 1 % , або в середньому приблизно 5 дол. США на душу населення.

Несприятливий інвестиційний клімат у 1992-1994 рр. зумо­вив зниження активності іноземних інвесторів. У 1992 р. об­сяг зареєстрованих іноземних інвестицій становив 3,8 % обсягу

ВВП, у 1993 р. — 4,0 %, у 1994 р. — 2,3 %. Але у 1995 р. об­сяг інвестицій збільшився порівняно з 1994 р. у 1,4 рази [10, с. 136].

Із означеними передумовами економіка України вступила в другий період (1995-1998 рр.), для якого були характерні нестійкість законодавчого поля щодо інвестиційного клімату через його невиправдане коригування та внесення змін. Це негативно вплинуло на зацікавленість інвесторів у вкладанні масштабних капіталів. За п’ять років незалежності в Україні шість разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів. Зазначимо також, що Україна мала у своєму роз­порядженні рекордну кількість бюрократичних структур і чи­новників, покликаних стимулювати іноземні інвестиції. Крім центральних органів державної влади загальної компетенції, в різний час існували п’ять спеціальних державних агенцій, се­ред функцій яких була координація іноземного інвестування.

Водночас позитивним для цього періоду було системне про­ведення грошової реформи та впровадження української валю­ти — гривні, формування базових елементів ринкової інфра­структури. Але відносна стабільність макроекономічної ситуації у 1995-1998 рр. не принесла очікуваного пожвавлення інозем­них інвестицій. І все ж таки, незважаючи на це, на другому етапі починається вже більш активна інвестиційна діяльність іноземних компаній та фірм.

Присутні на ринку України компанії-інвестори, що вже вклали свій капітал, можна умовно поділити на три групи. До першої групи належали компанії, що виробляли товари і надавали послуги внутрішнього споживання. До них нале­жали, наприклад, «Макдональдс», Phillip Morris, Kraft Foods International, Nestle і компанії — оператори на ринку зв’язку. Ці компанії прийшли на український ринок з метою заробити та у недалекій перспективі збільшити свої загальні прибутки.

До другої групи компаній-інвесторів належали компанії, які ставили собі за мету зайняти нішу на новому ринку, що може бути вигідно в перспективі, коли Україна досягне сталого еко­номічного розвитку.

До третьої групи належали компанії, що вкладали свої ка­пітали у зв’язку із специфікою економічного розвитку України або мали родинні корені (вихідці з діаспори, росіяни, інши іно­земці). Але незабаром до цих категорій інвесторів приєднався і промисловий інвестор, що було пов’язано із започаткуванням стабілізаційних економічних процесів в Україні та грошовою приватизацією.

Тут варто вказати, що, наприклад, у 1995 р. пріоритетними для іноземних інвесторів були такі галузі, як внутрішня торгів­ля — 22,4 % загального обсягу інвестицій, харчова промисло­вість — 14,5 %, машинобудування та металообробка — 12,8 %, чорна та кольорова металургія — 5,0 %, зовнішня торгівля — 4,4 %, транспорт і зв’язок — 4,1 %, легка промисловість — 4,0 %, хімічна промисловість — 3,9 %, промисловість буді­вельних матеріалів і будівництво — 3,7 % [10, с. 136].

Обсяг прямих інвестицій із зарубіжних країн в економіку України у 1995-1998 рр. наведено у табл. 1 [таблицю складено за даними — 11].

Таблиця 1

Обсяг прямих інвестицій із зарубіжних країн в економіку України

У 1995-1998 рр.

Країни

Обсяг інвестицій

Млн дол. США

%

Всього

4882,2

100

США

927,9

19

Німеччина

603,9

12,4

Нідерланди

391,0

8,0

Великобританія

339,4

6,9

Російська Федерація

327,9

6,7

Кіпр

292,4

6,0

Швейцарія

189,9

3,9

Інші

1809,8

37

Як ми бачимо, в Україні практично не діяв механізм сти­мулювання надходжень іноземних інвестицій саме в індустрі­альні галузі, які визначали перспективи розвитку країни. Як наслідок, галузева структура вкладень іноземних інвестицій була вкрай нераціональна. Можна стверджувати, що іноземні інвестиції в основному спрямовувалися в сировинні галузі та галузі з низькою ступінню обробки.

Визначала приток прямих іноземних інвестицій також і на­явність цивілізованого законодавства, що регулювало суспільно - економічні відносини. Але на практиці закони в Україні дуже часто змінювалися і мали зворотну силу. Нашим підприємцям і іноземцям не надавалося право власності на землю, було за­боронено продавати територію підприємств, іноземні інвестори не мали права приймати участь у приватизації.

В цілому у 1990-х роках інвестиційний клімат в Україні за­лишався досить несприятливим. За джерелами МВФ та Мініс­терства економіки України, всупереч державним статистичним даним, у 1994 р. реальний приток іноземних інвестицій стано­вив 91 млн дол. США, у 1995 р. — 289 млн дол., у 1996 р. — 250 млн дол. Загальний реальний приток прямих інвестицій становив на кінець 1995 р. не більш 1 млрд дол., при цьому понад 80 % інвестованого капіталу було вкладено у спільні під­приємства. Загалом з 1992 до 1998 р. в Україну реально надій­шло тільки 3,1 млрд дол. [12].

Основними перешкодами для іноземних інвестицій в Укра­їну були: нестабільне та надмірне державне регулювання, не­чітка правова система, мінливість економічного середовища, корупція, проблеми щодо встановлення чітких прав власнос­ті, низький рівень доходів громадян, мінливість політичного середовища тощо. Як і раніше, невирішеним залишалося пи­тання власності на землю, що знаходилася під об’єктами, що приватизувалися. Земля надавалася тільки в оренду терміном на 50 років з подальшим продовженням ще на 50 років. Все це обумовило той факт, що Україна займала 136-те місце в рейтингу інвестиційної привабливості країн, який публікував авторитетний в ділових колах Заходу журнал Еигошопеу.

Починаючи з 1999 року, розпочався третій період (1999­2004 рр.) щодо вкладення іноземних капіталів в економіку України. Для нього були характерні ознаки стабілізаційних явищ у національній економіці. Поступово підвищувалася еко­номічна потужність держави, свідченням чого стало припинен­ня спаду ВВП і стійка тенденція його нарощування у 2000 р.

За період з 1999 р. по 2002 р. іноземні інвестиції надійшли в Україну з 113 країн світу, але найбільші обсяги були залу­чені із США (16,6 % до загального обсягу), Кіпру (10,8 %), Сполученого Королівства (9,5 %), Нідерландів (8,4 %), Росій­ської Федерації (6,7 %), Німеччини (5,7 %), Віргінських ост­ровів (Брит.) — (5,6 %), Швейцарії (4,4 %), Республіки Корея (3,9 %).

На зазначені 9 країн припадало 71,6 % загального обсягу прямих інвестицій, вкладених в економіку України [11]. Можна прослідкувати динаміку розвитку цього процесу, яка відтворена в графіку (діаграма 1) [діаграму складено за даними — 11, 13].

Діаграма 1

Діаграма динаміки прямих іноземних інвестицій в Україну


Роки

Але якщо на початкових етапах реформування української економіки основна частина іноземних інвестицій надходила з країн Заходу, то у 1999-2004 рр. спостерігалося поступове збільшення інвестицій з країн близького зарубіжжя, що свід­чило про поглиблення співпраці між Україною та іншими дер­жавами колишнього СРСР. Серед них найбільшим інвестором звичайно виступала Росія.

Варто зазначити, що основними інвесторами за чисельніс­тю виступали невеликі зарубіжні компанії, але були й такі, що входили в число найбільших транснаціональних компаній світу. Серед них необхідно назвати Coca-Cola Amatil (Нідер­ланди), Iveco (Італія), Metals-Russia (Великобританія), B. A. T. Industries (Великобританія).

Серед українських підприємств найбільшими реципієнта­ми коштів були Донецький металургійний комбінат (41,5 млн дол.), Івеко-КРАЗ (12,8 млн дол.), Одеський нафтопереробний комбінат (9,5 млн дол.), Івеко Мотор Січ (8,1 млн дол.) [14, с. 340].

Справа в тому, що серйозну проблему для України складали не тільки малі обсяги іноземних інвестицій, але й їх галузева та регіональна структура. Глибокі диспропорції існували у роз­поділі інвестицій за галузями. Інвесторів цікавили такі під­приємства, які за короткий час могли забезпечити повернення вкладеного капіталу з отриманням найбільшого прибутку.

Найбільш інвестиційно привабливими в Україні залишалися такі види економічної діяльності як харчова промисловість та переробка сільськогосподарських продуктів (18,1 % до загаль­ного обсягу інвестицій), оптова торгівля і посередництво у тор­гівлі (14,7 %), фінансова діяльність (8,2 %), машинобудування (7,8 %), транспорт (7,0 %), хімічна та нафтохімічна промис­ловість (5,3 %), виробництво коксу, продуктів нафтоперероб­ки та ядерного палива (4,1 % ), металургія та обробка металу (3,9 %), видобувна промисловість (3,8 %). Іноземні інвестиції було вкладено у 8168 підприємств України. Слід зазначити, що підприємства промисловості отримали більше половини цих об­сягів інвестицій [6, с. 44-45].

Для регіональної структури прямих іноземних інвестицій була характерна суттєва диференціація. Серед регіонів провід­ні місця за обсягами інвестицій утримували м. Київ, Київська область, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Львівська, Харківська, Полтавська області та Автономна Рес­публіка Крим. На ці 10 найпривабливіших регіонів України припадало майже 83 % обсягу всіх прямих іноземних інвести­цій (із них 44 % — на Київ) [6, с. 45].

Зазначимо, що на третьому етапі в Україні спостерігалося також постійне зростання спільних підприємств. Статистичні дані свідчать, що за період з 2000 р. по 2003 р. кількість СП збільшилася у 14 разів. На долю СП у 2003 р. приходилося 10 % зовнішньоекономічного обороту України з країнами далекого зарубіжжя. Три чверті підприємств були розташовані у Києві, в Одеській, Львівській, Дніпропетровській, Харківській та За­карпатській областях. Іноземний капітал було вкладено у 3794 підприємства, до цього часу було зареєстровано 3100 спільних підприємств з капіталом 695 млн дол. США [4, с. 105]. Серед країн, з якими були створені спільні підприємства, лідирували США, Німеччина, Польща, Росія, Угорщина, Великобританія та Болгарія.

В інноваційні проекти та наукомістські галузі іноземні інвес­тори вкладати капітали не поспішали, не дивлячись на суттєві пільги. Західний капітал в основному зосереджувався у харчо­вій та тютюновій промисловості, торгівлі, фінансовому секторі, енергетиці. Тобто у галузях із швидкою обертаємістю капіталів і гарантованими ринками збуту. Ці інвестори розглядали свої інвестиції в Україну переважно як можливість забезпечити збут своєї продукції без таможених та протекціоністських об­межень. Але у російських підприємців були інші мотиви. їх цікавили перш за все стратегічні промислові підприємства з пе­реробки сировини, головним чином нафти. І якщо порівнювати структури капіталовкладень росіян та американців, то можна стверджувати, що російські інвестиції були більш вагомі для економіки України.

Підводячи підсумки, ми схильні стверджувати, що приток іноземного капіталу, що характеризувало ступінь довіри захід­них підприємців до України, в зазначений період був ще незна­чним. Економіка України у той час ще не могла задовольнити вимоги західних інвесторів. Український інвестиційний клімат залишався ще досить непривабливим. Серед причин цього мож­на назвати повільні темпи реформування і економіки, і законо­давчої бази, нераціональний розподіл внутрішніх інвестицій — приватних і державних, високі податки, надмірне регулювання та заполітизованість економіки, високий рівень інвестиційного ризику в Україні. Для залучення значних зовнішніх інвести­ційних ресурсів необхідна була суттєва трансформація еконо­мічних, політичних та соціальних факторів інвестиційного клі­мату країни у напрямі їх лібералізації.

Але, незважаючи на всі недоліки, потік іноземних інвес­тицій в економіку України поступово збільшувався. Це було обумовлено наступними факторами: прагненням закріпитися на перспективному ринку збуту України, отримати доступ до відносно дешевих джерел сировини та ресурсів, використовува­ти відносно дешеву та кваліфіковану робочу силу, отримувати прибутки на довгостроковій основі.

У 1991-2004 рр. економіка України мала порівняно низькі показники, пов’язані з прямим інвестуванням. Разом з тим на­віть значні прямі іноземні інвестиції не були гарантом зростан­ня реальних обсягів ВВП країни.

Але все ж таки вирішення завдань щодо заохочення інозем­них інвестицій, спрямованих на розвиток міжнародного інвес­тиційного співробітництва, поліпшення інвестиційного кліма­ту в Україні, збільшення притоку іноземних інвестицій та їх ефективності сприяло б створенню цивілізованого суспільства та передумов для економічного зростання.

Джерела та література

1. Свірідова Н. Д. Прямі іноземні інвестиції: світовий досвід та стра­тегія залучення в економіку України / Свірідова Н. Д. Моногра­фія. — Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2004. — 163 с.

2. Макогон Ю. В. Інвестиційна політика в Україні: досвід, проблеми, перспективи / Ю. В. Макогон, С. С. Аптекар, Л. О. Абсаева. — До­нецьк : Альфа-прес, 2003. — 292 с.

3. Макогон Ю. В. Региональные экономические связи и свободные экономические зоны / Ю. В. Макогон, В. И. Ляшенко, В. А. Крав­ченко. — Донецк : Альфа-прес, 2004. — 544 с.

4. Иностранные инвестиции в промышленности Донбасса: история, статистика, проблемы современного развития / [Ю. В. Макогон, Г. Д. Чижиков, В. А. Кравченко, Е. А. Медведкина ]. — Донецк : ДонНУ, 2007. — 188 с.

5. Мартиненко В. Управління інвестиційним процесом у ринковій системі господарювання: методологічний аспект / В. Мартиненко // Вісник НАДУ. — 2004. — № 2. — С. 96-107; Денисенко Н. Механизм инвестирования: теоретическая сущность и проблемы совершенствования / Н. Денисенко // Персонал. — 2003. — № 4-5. — С. 52-57.

6. Сергієнко О. М. Іноземні інвестиції як фактор інтеграції Укра­їни у світове господарство / О. М. Сергієнко // Финансовая кон­сультация. — 2002. — 17. — С. 40-47.

7. Закон України «Про інвестиційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 47. — Ст. 646; 1992. — № 10. — Ст. 138.

8. Мартиненко В. Інвестиційна криза в Україні / В. Мартиненко // Вісник УАДУ. — 2002. — № 2. — С. 108-116.

9. Шпек Р. Іноземні інвестиції в Україні / Р. Шпек // Урядовий кур’єр. — 1996. — № 62. — 2 квітня. — С. 5.

10. Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент / Федоренко В. Г. — К. : МАУП, 1999. — 184 с.

11. Статистичний щорічник України за 2002 рік / Державний комі­тет статистики України; за ред. О. Г. Осауленка; відп. за вип. В. А. Головко. — К. : Консультант, 2003. — С. 290.

12. Шинкаренко И. Хватит врать! / И. Шинкаренко // «Бизнес». — 1999. — № 46. — С. 9.

13. Статистичний щорічник України за 2004 рік / Державний комі­тет статистики України; за ред. О. Г. Осауленка; відп. за вип.

В. А. Головко. — К. : Консультант, 2005. — С. 283.

14. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність / Майорова Т. В. — К. : «Центр навчальної літератури», 2004. — 376 с.

Анотації

Алексеев С. В. Прямые иностранные инвестиции в экономику Украины в переходный к рынку период (1991—2004 гг.): историче­ский контекст.

В статье рассмотрены основные социально-экономические, по­литические, правовые и другие условия и факторы, которые обу­словили особенности прямого инвестирования иностранного капи­тала в экономику Украины в 1991-2004 гг., выделены этапы и характерные особенности каждого из них, а также проблемы, тен­денции, достигнутые результаты и последствия.

Alekseyev S. V. Foreign direct investments into Ukraine’s econo­my during the transition to market economy period (1991—2004): The historical context.

The article describes the main socio-economic, political, legal and other conditions and factors that provided the features of direct in­vestment of foreign capital in the economy of Ukraine during 1991­2004. The stages and characteristic peculiarities of each year, as well as problems, trends, results and consequences achieved are pointed out.

Похожие статьи