Головна Історія Інтелігенція і влада СОЦІАЛЬНА СФЕРА ПОДІЛЛЯ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (КВІТЕНЬ-ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
joomla
СОЦІАЛЬНА СФЕРА ПОДІЛЛЯ В ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (КВІТЕНЬ-ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ)
Історія - Інтелігенція і влада

А. П. Антонишин

Ключові слова: Гетьманат, Центральна Рада, соціальна сфе­ра, робітники, біженці, страйк.

Ключевые слова: Гетманат, Центральная Рада, социальная среда, рабочие, беженцы, стачка.

Key words: Hetmanat, the Central Rada, welfare, workers, refu­gees, strike.

Дослідження процесу стабілізації соціальної сфери Поділь­ської губернії у квітні-грудні 1918 р. зумовлене необхідністю всебічного аналізу та наукового узагальнення власного укра­їнського історичного досвіду в умовах суспільно-політичної та соціально-економічної нестабільності.

Стан наукової розробки свідчить, що деякі аспекти з даної проблеми не були частково чи повністю розкриті істориками- краєзнавцями. Увагу дослідників історії Поділля 1918 р. при­вернули до себе окремі аспекти соціального життя краю в пері­од Гетьманату. Згадані проблеми частково розкрито в роботах дослідників В. С. Лозового [1], П. С. Григорчука та О. І. Яре­менка [2, 3].

Першими кроками на шляху стабілізації життя в Украї­ні за Гетьманату стало вирішення низки соціальних питань, пов’язаних із подіями, що відбувалися на теренах України протягом Першої світової війни та діяльності Української Цен­тральної Ради.

П. Скоропадський прагнув, щоб у робітничому питанні ста­вилося завдання створити робітниче законодавство, яке б на перший план поставило інтереси держави, а не окремих класів.

Однак зробити це швидко і професійно не вдалося. Поряд з певною стабілізацією галузей народного господарства, уряд не зумів виконати свого зобов’язання щодо покращення соціаль­ного захисту робітників.

Відсутність належного соціального захисту робітників зу­мовила зростання страйкового руху, який носив економічний характер. В травні 1918 р. на станціях Гречани, Волочиськ і Кам’янець-Подільський відбувся страйк залізничників, причи­ною якого була невиплата заробітної платні за лютий, березень і квітень [4, арк. 7]. Через зупинку руху поїздів загострилась проблема постачання хліба, від чого почала голодувати біднота Кам’янця і Проскурова [5, арк. 9]. Міністерству шляхів вдалось зробити виплати по боргах за 1,5 місяця. Уряд зобов’язався пе­ред залізничниками погасити заборгованість протягом літа [6, арк. 244].

Апогеєм протестів робітників став Всеукраїнський страйк залізничників (17 липня — 2 серпня 1918 р.), головною при­чиною якого була велика заборгованість у виплаті зарплати. У страйку взяли участь близько 121 тис. українських заліз­ничників, в тому числі 14 600 з Поділля. Частково, шляхом ви­плати заборгованості, а в основному — репресивними методами за допомогою окупаційних військ уряду вдалось припинити страйк.

У зверненні Всеукраїнської центральної ради професійних спілок до Голови Ради Міністрів повідомлялося, що страйк за­лізничників є наслідком державної політики щодо робітниц­тва. Зі свого боку, у «Спогадах» П. Скоропадський згадує, що основною ідеєю страйку було припинити довіз продовольства у великі центри, аби підірвати стабільність держави. І оскільки уряд не піддався провокаціям з боку окремих його ватажків, підбурюваних більшовицькими агітаторами з Росії, то страйк за два тижні був припинений. Страйкуючим виплатили заро­бітну плату за попередні місяці і роботу залізниць було віднов­лено [7, с. 222-223].

Гетьман розумів, що «сам народ хоче просто покращення свого побуту», однак, як зазначав він сам, на нього весь час «тиснули Протофіс і Союз землевласників», тому 17 серпня

1918 р. Рада Міністрів прийняла закон, за яким міністру тор­гівлі і промисловості, за згодою міністра праці, надавалося пра - во відступати від норми 8-годинного робочого дня, встановленої законом Центральної Ради від 25 січня 1918 р. [8-1918. — 31 серпня]. Таке рішення було прийняте й тому, що відбува­лись постійні скарги промисловців до органів влади про те, що причиною зниження продуктивності праці на підприємствах стало скорочення робочого дня до 8 годин і непомірно висока заробітна плата робітникам.

У таких складних умовах місцева влада, в деяких випадках, все ж таки йшла на задоволення умов, що висували робітни­ки. Так 27 червня Вінницька міська дума прийняла постано­ву про запровадження в торгово-промислових закладах міста 8-годинного робочого дня. Тривати він мав з 9-ї години ран­ку до 7-ї вечора з обов’язковою перервою між 13-ю та 15-ю годинами дня [9, арк. 163]. Дана ініціатива була підтримана практично всіма містами губернії. Окрім цього слід зауважи­ти, що в Кам’янці-Подільському 8--годинний робочий день для торгово-промислових закладів міста існував ще з часів Цен­тральної Ради.

Однією з першочергових соціальних проблем країни було продовольче питання, сутність якого полягала у відсутності до­статньої кількості продуктів харчування для мешканців міс­та. На фоні розвитку та заохочення приватної ініціативи влада вживала усіх можливих заходів для боротьби зі спекуляцією продуктами харчування та предметами першої необхідності.

Розуміючи суспільну важливість вирішення продовольчої проблеми, в червні 1918 р. у Кам’янці-Подільському С. Кисе - льов провів нараду працівників казенних і громадських установ губернії, на якій обговорювалось питання організації боротьби зі спекуляцією. Вже 18 липня 1918 р. губернський староста По­ділля видав «Обов’язкову постанову по боротьбі із спекуляці­єю продуктами харчування і предметами першої необхідності» [10, с. 2]. Вона передбачала створення губернських і повітових комісій по боротьбі із спекуляцією під головуванням старост, з метою запобігання підвищенню цін. Постанова не дозволяла займатись торгівлею тим, хто не мав відповідного свідоцтва на цю діяльність. Торгівцям заборонялось закуповувати продукти харчування за межами ринків і спеціально влаштованих місць. За порушення цієї постанови встановлювався штраф у розмірі 3 тис. крб. або ув’язнення до 3 місяців, а всі товари підляга­ли конфіскації. Особи, які продовжували зловживати спекуля­цією, висилались на примусові роботи за кордон України. При цьому всі штрафи й конфісковані товари поступали у створе­ний фонд бідного населення і на боротьбу з спекуляцією [11, арк. 34].

Значну увагу вирішенню проблеми спекуляції приділяли і центральні органи влади. Так, 24 липня 1918 р. Рада Міністрів ухвалила тимчасовий закон про кримінальну відповідальність за перевищення граничних цін та спекуляцію. За перше із за­значених правопорушень громадяни карались або примусови­ми роботами, або ув’язненням на термін до 2 років і, крім того, грошовою виплатою від 25 до 100 тис. крб. Аналогічними були покарання і за спекуляцію, хоча максимальний штраф збіль­шувався до 100 тис. крб [12, арк. 1, 3].

У Могилеві-Подільському австро-угорські союзники задля боротьби із спекуляцією відкрили декілька магазинів. Ціни тут були вдвічі дешевші, ніж в інших підприємців. Це призвело до загального зниження цін на товари першої необхідності в повіті [13, с. 2]. У Вінниці, з ініціативи голови місцевої єврей­ської громади І. Хаімсона, було утворено спілку пекарів. Спіл­ка об’єднав 40 членів, що дало можливість значно збільшити кількість пунктів відпуску хліба за карточками для населення [14, с. 2]. Однак у ліквідації продовольчої проблеми влада до­сягла лише часткового успіху. Характерним явищем для міст Поділля восени 1918 р. були постійні черги громадян за продо­вольством. В кінцевому підсумку уряду Української держави не вдалося повністю подолати продовольчу кризу, забезпечити міста достатньою кількістю харчів.

Соціальна напруга як в містах, так і в сільській місцевос­ті зростала і в міру пересування по території України колон солдат російської армії, які повертались з австро-німецького полону. Разом з собою солдати несли хвороби, голод і психоло­гічну втому. В перші дні листопада із Новосельців через Хотин у Кам’янець-Подільський прибула партія із 12 тис. голодних полонених, слідом за цією прибуло ще декілька [15, арк. 1]. Одразу було організовано приймальні пункти в Івахнівцях, Го­родку, Жванці і Гусятині [16, с. 1].

Зважаючи на загрозу епідемій, Рада Міністрів 7 червня асигнувала міністерству народного здоров’я 2 млн крб. на ви­датки по утриманню та лікуванню солдат, що зазнали пора­нень на війні [17, с. 2]. Міністр внутрішніх справ 8 листопада розіслав губернським старостам і міським отаманам постанову про евакуацію прибуваючих з Австро-Угорщини військових по­лонених. Всі державні, громадські і приватні установи повинні були допомагати військовим. З коштів Державної Скарбниці виділялось два мільйони кредиту на забезпечення евакуйова­них харчуванням і лікарняним доглядом. В доповненні до цієї постанови С. Кисельов наказав всім повітовим старостам орга­нізувати громадські комітети допомоги військовополоненим і провести збір грошей на харчування [15, арк. 19].

Незважаючи на ці заходи, в повітах не завжди могли надати потрібну допомогу. Так, на станції Рибниця не було змоги за­безпечити лікарняним доглядом і харчуванням 15 тис. військо­вополонених. На станцію Вапнярка полонені прибували у жах­ливому вигляді. Лише 13 листопада померло 50 чоловік. В той час як населення організовувало для них пункти харчування, персонал польового поїзда Червоного Хреста відмовлявся на­дати медичну допомогу, а комендант державного продуктового складу відмовлявся надати продовольство [15, арк. 20, 25].

Балтський повітовий староста повідомляв у Кам’янець, що на станції Слобідка наплив полонених збільшується. В Жван - ці кількість полонених зростала з кожним днем, більшість з них була тяжко хвора. 3 жовтня в Кам’янці була організова­на «Спілка травмованих воїнів». Товариство допомагало владі організовувати для полонених пункти харчування та медичної допомоги, проводило розселення солдат по квартирах, надавало допомогу в поверненні додому [18, с. 2].

Вже в перші дні влада використала до 150 тис. крб аван­сових коштів. Губернський староста просив головного уповно­важеного по евакуації терміново надати ще 300 тис. крб [15, арк. 54], а тим часом різноманітні епідемії розповсюджувались по губернії.

Слід зауважити, що медичне забезпечення губернії було на задовільному рівні тільки в містах. Так, на основі розпоря­дження Подільської губернської народної управи від 6 липня № 1128 з 10 липня лікування в Кам’янецькій губернській лі­карні як стаціонарне, так і амбулаторне було безкоштовним для всіх верств населення. В лікарні почало працювати механічно- терапевтичне відділення, яке безкоштовно забезпечувало по - страждалих на війні [19, арк. 181-182].

В складних умовах опинилась центральна Вінницька Пи - роговська лікарня. В свій час губернська влада передала цей медичний заклад з відання місцевого земства в розпоряджен­ня 514-го польового угорського корпусу. Австрійські медичні фахівці виділили для місцевого населення 80 безкоштовних стаціонарних ліжок із 300. Амбулаторне лікування лікарі зго­лосились проводити безкоштовно [20, арк. 2]. Весь персонал лікарні ім. Пирогова перейшов у госпіталь № 1 Кауфманської общини сестер милосердя Червоного Хреста [21, с. 1]. У ве­ресні Рада Міністрів виділила Міністерству народного здоров’я 300 тис. крб на утримання вінницької психіатричної лікарні [22, с. 1]. Рахуючись з великою кількістю безробітних ліка­рів у губернії та зважаючи на потребу для населення медичної допомоги, подільська професійна спілка ветеринарних лікарів постановив влаштувати 24 ветеринарно-амбулаторних пункти. Для здійснення міністерство праці асигнувало спілці 34 тис. карбованців [23, с. 22].

Таким чином питання соціального захисту населення посі­ли вагоме місце у роботі гетьманської адміністрації Поділля. Серед них — вирішення конфліктів між підприємцями і робіт­никами, збільшення заробітної плати, дотримання необхідних умов праці, допомога постраждалим від війни. Особлива увага приділялася біженцям, що поверталися на батьківщину. Міс­цева влада робила все можливе, аби покращити їхнє станови­ще. Для цього були запроваджені безкоштовні харчові пункти, видавалися постійні позики для будівництва житла, купівлі реманенту, роздавалося насіння.

Серед негативних тенденцій слід зазначити, що подільський губернський староста змушений був застосовувати непопуляр­ні серед населення заходи, як-от обмеження прав профспілок, скасування деяких соціальних програм. Залишались проблеми у виплаті заробітної платні та у покращенні умов праці на фа­бриках та заводах губернії.

Джерела та література

1. Лозовий В. С. Поділля в період гетьманату (1918 р.): Навч.- метод. посібник — Кам’янець-Подільський : «Медобори» (ПП Мо - шак М. І.), 2003. — 36 с.; його ж. Продовольча політика Укра­їнської Держави П. Скоропадського і селянство // Наук. праці Кам’янець-Подільського держ. ун-ту: іст. науки. — Кам’янець - Подільський, 2004. — Т. 13. — С. 136-149.

2. Григорчук П. С., Яременко О. І. Вінниця в період Гетьманату (кві - тень-грудень 1918 року) // І Вінницька наук.-теор. конф. : тези доповіді. — Вінниця, 1993. — С. 72-75.

3. Яременко О. І. Австро-угорська окупація Вінниці в 1918 році / О. І. Яременко // Вінниця: минуле і сучасне: ІІІ іст.-краєзн. конф., присвяч. 50-річчю визволення України від фашистських загарбників. : 5 жовтня 1994 р. : тези доп. — Вінниця, 1994. —

С. 27-30.

4. Державний архів Вінницької області (далі — ДАВО). — Ф. П-138. — Оп. 8. — Спр. 59. — 15 арк.

5. Центральний державний архів вищих органів влади та управлін­ня України (далі — ЦДАВО України). — Ф. 1793. — Оп. 1. — Спр. 6. — 222 арк.

6. Центральний державний архів громадських об’єднань України. — Ф. 5. — Оп. 1. — Спр. 61. — 472 арк.

7. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918. — К. : Філадельфія, 1995. — 492 с.

8. Ухвалений Радою Міністрів закон про зміну і доповнення закону від 25 січня 1918 року про восьмигодинний робочий день. 17 серп­ня 1918 року // Державний вісник. — Київ, 1918. — 31 серп.

9. ДАВО. — Ф. Д-230. — Оп. 1. — Спр. 262. — 168 арк.

10. Обязательное постановление губернского старосты // Жизнь Подо - ліи. — 1918. — 11 авг. — С. 2.

11. ЦДАВО України. — Ф. 1793. — Оп. 1. — Спр. 3. — 39 арк.

12. ЦДАВО України. — Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 267. — 29 арк.

13. Хроника // Слово Подоліи. — 1918. — 18 июля. — С. 2.

14. Второй союз пекарей // Слово Подоліи. — 1918. — 22 авг. —

С. 2.

15. ЦДАВО України — Ф. 628. — Оп. 1. — Спр. 6а. — 153 арк.

16. Городской управой... // Подольская мысль. — 1918. — 16 нояб. —

С. 1.

17. Постанова про асигнування Міністерству Народного Здоров’я 2 000 000 карбованців на видатки по утриманню та лікуванню інвалідів // Державний вісник. — 1918. — 13 черв. — С. 2.

18. Самопомощь. // Подольская мысль. — 1918. — 13 окт. — С. 3.

19. ЦДАВО України. — Ф. 1385. — Оп. 1. — Спр. 21. — 352 арк.

20. ЦДАВО України. — Ф. 1216. — Оп. 3. — Спр. 26. — 46 арк.

21. Реквизиция больницы // Слово Подоліи. — 1918. — 29 июня. —

С. 1.

22. 300 тис. Винницкой психиатрической больнице // Слово Подо - ліи. — 1918. — 19 сент. — С. 1.

23. Амбулаторні пункти // Село. — 1918. — 1 верес. — С. 22.

Анотації

Антонишин А. П. Социальная среда Подолии в период Укра­инской державы (апрель-декабрь 1918 года).

В статье рассматривается процесс стабилизации социальной сферы в Подольской губернии в период Украинской державы (апрель-декабрь 1918 г.). Автор анализирует позитивные и нега­тивные стороны деятельности гетманской администрации по дан­ному вопросу. Раскрывает причины провала социальных программ гетманской власти.

Antonyshyn A. P. Social environment of Podolia during Ukrai­nian State (April-December, 1918).

The article deals with stabilization of social sphere in Podolia dur­ing the period of Ukrainian State (April-December, 1918). The author analyzes positive and negative aspects of the hetman’s administration on the matter and reveals the reasons of the failure of social programs of hetman power.