Головна Історія Інтелігенція і влада РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ РОБІТНИКІВ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР
joomla
РЕПРЕСІЇ ПРОТИ ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИХ РОБІТНИКІВ ПІД ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РР
Історія - Інтелігенція і влада

Р. М. Крайній

В 1932-1933 рр. масовий терор проти працівників про­мислових підприємств і залізничного транспорту мав стійку тенденцію. Однак, окрім “стандартних” репресивних заходів, каральними органами в цей час застосовувався найбільш ци­нічний метод терору — голодомор, який знищив значну части­ну південноукраїнського населення.

Основною метою дослідження є загальний огляд сталінської політики геноциду на промислових підприємствах та залізни­цях південного регіону України.

Аналізом явища голодомору проти робітників та технічної інтелігенції у 1932-1933 рр. займається ряд вітчизняних до­слідників сталінських безчинств. Значний внесок у характе­ристику репресій щодо робітників зробили: С. Кульчицький [1,

2, 3], В. Даниленко [4], М. Шитюк [5], В. Марочко [6], Г. Ка­сьянов [7].

Кривавий поступ радянської “машини смерті” вимагав змін в офіційному законодавстві для, бодай формального, обґрун­тування посилення заходів терору або започаткування нових форм боротьби проти працівників промисловості та заліз­ниць.

Серед найбільш значущих, у контексті дослідження анти­народної політики влади, є постанова Ради Народних Коміса­рів (РНК) Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і коо­перативів та про зміцнення громадської власності” від 7 серпня

1932 р., дія якої розповсюджувалася і на робітників та техніч­ну інтелігенцію. За законодавчим актом передбачалося суворе покарання у вигляді розстрілу або, при пом’якшуючих обста­винах, десятирічне ув’язнення для голодуючих, що “крали” державну власність. Про криваві наслідки запровадження за­кону “Про п’ять колосків” свідчить сумна статистика: з 7 серп­ня 1932 р. до 1 травня 1933 р. тільки в Донбасі репресовано 2077 робітників [8, с. 50].

Інструкція Верховного суду та Об’єднане Державне Полі­тичне Управління (ОДПУ) СРСР щодо механізму застосування репресій за постановою Центрального Виконавчого Комітету (ЦВК) та РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. передбачала: застосо­вувати найвищу міру покарання, без пом’якшення, у справах про контрреволюційні організації, які діють по-шкідницькі, шляхом підпалів, вибухів та псування виробничого обладнан­ня. Наголошувалося: дія закону розповсюджується на контр­революційні злочини, які скоєні до його офіційного оприлюд­нення, тобто слідчі масово, поспіхом переглядали кримінальні справи та виносили по них більш жорсткі вироки засудже­ним громадянам. Доказом безкомпромісної боротьби з влас­ним народом стало те, що органи НКВС, суди зобов’язувалися закривати справи й виносити по них вироки не пізніше ніж у п’ятнадцятиденний термін з моменту “розкриття” злочину. Тільки як виключення, відносно справ, за якими звинува­чується велика кількість осіб, термін їх ведення і винесення звинувачувального вироку не повинні перевищувати тридцяти днів [9, с. 31-32].

Яскраво виражений антинародний характер мала постанова Центрального Комітету КП(б)У від 19 листопада 1932 р., яка зумовила масовий репресивний наступ на промислові підпри­ємства з метою повної ліквідації на них куркульства як класу [10, с. 15].

В листопаді 1932 р. законодавство посилилося рядом анти­народних поправок щодо збільшення темпів терору. Централь­ний Комітет Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) і РНК СРСР прийняли постанову, за якою неявка на робоче місце без поважної причини хоча б на один день оберталася для працівника звільненням, а відтак: позбавленням житла, промтоварних та продовольчих карток. Відмова інженерно - технічних працівників переходити за вказівкою партії на іншу роботу загрожувала примусовою працею або штрафом до 1000 карбованців. У подальшому порушення трудової дисципліни все частіше каралося позбавленням волі, а при обтяжливих об­ставинах вищою мірою покарання [11, с. 12-13].

В цьому ж році антиробітнича юриспруденція доповнюється черговими жорсткими заходами. За підрив транспорту, затрим­ку розвантаження вагонів чи відправлення потягів Криміналь­ний кодекс передбачав покарання від десяти років ув’язнення до розстрілу [11, с. 22].

Про посилення каральних заходів проти робітництва пере­конливо свідчить постанова Центрального Виконавчого Коміте­ту (ЦВК) СРСР від 14 березня 1933 р., у якій роз’яснювалося те, що на державних підприємствах репресії повинні проходи­ти з особливою суворістю для подальшого недопущення розгор­тання контрреволюційного руху в державі [12, с. 37].

В цей час суттєво зменшувалася продуктивність праці пра­цівників промислових підприємств, почастішали факти нещас­них випадків на виробництві. Матеріальне становище робіт­ників ще більше погіршувалося внаслідок накладення на них державою продрозверстки, а не тільки через недостатнє продо­вольче забезпечення. Ганебна процедура конфіскації залишків продовольства фактично нічим не відрізнялася від відкритого, цинічного грабунку селянства, що широко застосовувався ка­ральними органами як основний та неодмінний елемент терору голодомором.

На Дебальцевському вузлі Південної залізниці в березні — квітні 1932 р. міськрадою та місцевкомами створено 38 спе­ціальних бригад, які завзято, одна перед одною, вилучали в сімей залізничників продовольство. Під час таких “обшуків” у робітників забирали останнє борошно, цукор, капусту та всі інші продукти харчування. При цьому сурова кара передбача­лася тим, хто намагався не віддавати своє продовольство. Так, за приховування 5 кілограмів пшениці і 2 кілограмів цукру заарештовано 2 залізничників. Характерним явищем стало те, що основна частина конфіскованого продовольства розкрадала­ся самими ж учасниками грабунків [13, с. 5-10].

Глибоко вражає жорстокість учасників конфіскацій, які фактично не мали жодних моральних принципів.

Про величезні масштаби безжального антинародного теро­ру, який швидко набирав обертів, свідчить і те, що незважаю­чи на постанову ЦВК і РНК СРСР від 17 серпня 1932 р., яка звільняла працівників залізниць від сільськогосподарських податків, репресивно-каральні органи лише збільшували прак­тику насильницького вилучення продовольства в робітників, цим самим порушуючи навіть існуюче законодавство. Напри­клад, на станції Кортушино Південної магістралі в працівника Шугаєва конфіскували всю кукурудзу й навіть десять коробок сірників. Додатково “компетентні” органи вилучали продукти харчування навіть у тих залізничників, які не мали присадиб­них ділянок. Так, на Ворошиловградському залізничному вузлі робітники, які проживали в багатоквартирних будинках, все одно зобов’язувалися за рахунок хлібозаготівлі здати державі сорок кілограмів м’яса, в той час як податок із одного селянина становив дев’ятнадцять кілограмів [14, с. 18].

Всеукраїнська рада профспілок 30 березня 1933 р. повідо­мляла про те, що робітники промислових підприємств неза­лежно від того, в якій місцевості вони мешкають, звільняються від оподаткування м’ясовим податком. Правоохоронним орга­нам наказувалося скасовувати будь-які випадки таких оподат­кувань [15, с. 180].

Незважаючи на заборону, практика виконання плану з насильницького вилучення продовольства все одно розпо­всюджувалася на працівників промисловості та залізнични­ків. В одному з листів завкому заводу імені 61 Комунара до Мішково-Погорілівської сільради наголошувалося: станом на

7 листопада 1933 р. — 45 робітників не виконали плану хлібо­заготівель [16, с. 46].

Величезна кількість обурених примусовою конфіскацією продовольства людей зверталися до різних державних інстан­цій з проханням повернути цинічно забране державою майно, однак сотні благань голодних працівників промисловості та транспорту залишалися навіть без розгляду.

Наприклад, благання робітника Миколаївського торговель­ного порту Д. Шевченка, який звертався до прокурора Мико­лаївського округу про повернення останнього забраного про­довольства — 4 пудів жита, яке силоміць відібрали каральні органи, залишилося незадоволеним [17, с. 63].

Посилювалися каральні заходи тим, що у постанові Одесь­кого обкому КП(б)У від 27 грудня 1932 р. повідомлялося: прак­тика застосування штрафів щодо злісних нездатчиків хлібу не має бажаного ефекту й у зв’язку з цим необхідно прийняти більш рішучі міри для упорядкування практики призначення штрафів [18, с. 149].

Не змінилась картина масового терору в 1933 р. В січ­ні так звана комісія співпраці з хлібозаготівлями вилучила всі продукти харчування у робітника заводу імені А. Марті Г. Д. Гусаренка, залишивши його сімейство голодувати [19, с. 52].

Слід зазначити, випадки примусових конфіскацій продо­вольства зустрічалися масово.

Факти відкритих, жорстоких грабунків робітників свідчать лише про рішучий, як ніколи раніше, репресивний наступ то­талітарної системи проти власних громадян. Зауважимо, сут­тєве збільшення репресивних заходів проходило на фоні голо­домору, який лютував та нищив тисячі людей.

Взимку 1933 р. у залізничників й працівників промисловос­ті почали виявлятися ознаки безбілкового набряку, що свідчи­ло про голодування робітників.

На прикладі сумної статистики можна переконатись у ве­ликому масштабі терору голодом. У відомостях Первомайсько - го районного відділу охорони здоров’я про кількість хворих з безбілковими набряками, в період з 1 січня по 24 лютого

1933 р., зазначалося, що у робітничій поліклініці зареєстрова­но п’ятдесят осіб, із яких двоє померло. Серед них переважна більшість — робітники [20, с. 5].

В листі голови Первомайської районної Контрольної комі­сії (КК) КП(б)У Полякова до члена Одеського обкому КП(б)У Бейліна про стан громадського харчування і голодування на­селення району від 26 лютого 1933 р. повідомлялося, що часто трапляються випадки опухання серед робітників на ґрунті не­доїдання. Тільки на заводі імені 15-річчя Жовтня від голоду опухло 13 робітників [20, с. 4].

Однак вже в довідці відповідального інструктора Одеської КК про випадки смертей на ґрунті недоїдання в Первомайсько - му районі від 15 березня 1933 р. зазначено: на підприємстві зареєстровано 40 випадків опухання працівників від голоду. Крім того фіксувалися випадки смертей на залізничних стан­ціях Голтянської ділянки Одеської залізниці. Відповідно, за 13 днів березня на станції Голта померло 9 робітників, а за весь лютий 17 залізничників.

Зі слів агентів ДПУ, дані випадки смертей сталися виключ­но на ґрунті недоїдання [21, с. 30].

Таким чином, тільки за офіційними даними, станом на 15 березня 1933 р. на Південно-Західній залізниці голодувало 1386 чоловік, здебільшого робітників невеликих станцій, які потребували термінової госпіталізації. Насправді ж кількість голодуючих працівників набагато більша [22, с. 56].

За статистикою державних органів в Одесі голодувало ніби­то тільки 50 залізничників, що є дуже заниженими даними, для приховування справжніх масштабів масового терору [22, с. 56].

У доповідній записці “Про випадки голоду серед залізнич­ників” в ЦК КП(б)У від заступника парторга Катерининської залізниці Нікуліна заступнику голови ДПУ УСРР Карлсону за­значено, що на Катерининській залізничній магістралі встанов­лено 117 випадків тяжких захворювань працівників внаслідок голодного виснаження. Зокрема, на Дніпропетровському вуз­лі — 55, а на Мелітопольському — 21 [23, с. 142].

Ці цифри є неточними, тому що реєстрували тільки тяж­ко хворих та тих, хто звернувся за медичною допомогою. При цьому величезна кількість смертей південноукраїнських робіт­ників, які ставалися не на робочому місці, з голодом офіційні державні органи ніяк не пов’язували, натомість зазначалися інші діагнози захворювань для повного нівелювання масштабів великої загальноукраїнської трагедії [23, с. 7].

Таким чином, репресивна політика радянської влади проти робітників південноукраїнського регіону в 1932-1933 рр. вклю­чала не тільки численні “традиційні” засоби та заходи масового терору, а й широко використовувала найбільш ганебний та ан - тилюдяний метод масового нищення населення — голодомор.

Джерела та література

1. Кульчицький С. В. 1933: трагедія голоду / Кульчицький С. В. — К. : Знання, 1989. — 48 с.

2. Кульчицький С. В. Ціна великого перелому / Кульчицький С. В. — К. : Україна, 1991. — 432 с.

3. Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1938 рр.) / Кульчицький С. В. — К. : Альтернативи, 1999. — 336 с.

4. Даниленко В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки / В. Даниленко, Г. Касьянов, С. Кульчицький. — К. : Наукова думка, 1991. — 344 с.

5. Шитюк М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-ті — 50-ті роки XX століття / Шитюк М. — К. : Тетра, 2000. — 532 с.

6. Марочко В. І. Голодомор 1932-1933 рр. / В. І. Марочко. — К., 2007. — 64 с.

7. Касьянов Г. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-ті рр.) / Г. Касьянов, В. Даниленко. — К. : Наукова думка, 1991. — 96 с.

8. Державний архів Донецької області. — Ф. Р-920. — Оп. 1. — Спр. 9.

9. Галузевий державний архів Міністерства внутрішніх справ Украї­ни. — Ф. 45. — Оп. 5. — Спр. 4.

10. Ковтун Г. Масові незаконні репресії 20-х — початку 50-х рр. на Полтавщині / Г. Ковтун, В. Войналович, Ю. Данилюк // Реабілі­товані історією. — К.; Полтава : Рідний край, 1992. — 189 с.

11. Жертвы репрессий. Репрессии 20-х — начала 50-х годов на Укра­ине. — К. : Юринформ, — 1993. — 275 с.

12. Сборник законодательных и нормативных актов о репрессиях и реабилитации жертв политических репрессий / [сост. Е. А. Зай­цев]. — М. : Республика, 1993. — 233 с.

13. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО України). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 5246.

14. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6253.

15. Державний архів Миколаївської області (далі — ДАМО). — Ф. Р-1191. — Оп. 1. — Спр. 3.

16. ДАМО. — Ф. Р-2256. — Оп. 1. — Спр. 367.

17. ДАМО. — Ф. Р-256. — Оп. 1. — Спр. 333.

18. Державний архів Одеської області (далі — ДАОО). — Ф. П-11. — Оп. 1. — Спр. 141.

19. ДАМО. — Ф. Р-261. — Оп. 1. — Спр. 86.

20. ДАОО. — Ф. Р. — 710. — Оп. 2. — Спр. 2.

21. ДАОО. — Ф. Р. — 710. — Оп. 2. — Спр. 2.

22. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6253.

23. ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6275.

Анотації

Крайник Р. Н. Репрессии против южноукраинских рабочих во время голодомора 1932—1933 гг.

Анализируется антинародная политика советской власти отно­сительно работников промышленных предприятий и железнодо­рожного транспорта в период голодомора 1932-1933 гг.

Krajnik R. M. Reprisals against the South Ukrainian workers during time golodomor 1932—1933 y.

Analyses of the antinational policy of the Soviet power concern­ing workers of the industrial enterprises and a railway transportation during the period golodomor 1932-1933 y.

Похожие статьи