Головна Історія Інтелігенція і влада ЗМІНИ ЖИТТЄВОЇ СТРАТЕГІЇ ЖІНОЦТВА В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ
joomla
ЗМІНИ ЖИТТЄВОЇ СТРАТЕГІЇ ЖІНОЦТВА В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ
Історія - Інтелігенція і влада

О. О. Драч

Демократизація громадського та родинного життя, що стає визначальною у сучасному світі, створює умови для максима­льної реалізації кожного члена суспільства незалежно від май­нового стану, конфесійної, етнічної приналежності, статі. Гу­манізація соціуму дає можливість розкрити особистісні якості, приховані таланти та внутрішні резерви. Зі сподіванням та на­дією суспільство дивиться на найважливішу постать виховного процесу — матір-берегиню, на котру традиційно покладається відповідальність за сімейну злагоду та виховання молодого по­коління. Все це зумовлює пріоритетність соціальних функцій жінки-матері та її ролі в оновленому українському соціумі, важливість створення владою гідних умов для якнайкращого виконання нею воістину божественої місії в цьому світі. Тому вивчення історії формування уявлень, вимог та поглядів на жі­ночу особистість, її роль і призначення у сім’ї та суспільстві, аналіз внутрішньої комфортності щодо реалізації своїх прав та функцій у соціумі є вельми актуальними. Сучасна українська держава переживає процес соціальних і економічних трансфор­мацій; з огляду на це осмислення досвіду вирішення проблеми життєвих орієнтацій слабкої статі періоду ринкових трансфо­рмацій в Російській імперії, частиною якої була і Наддніпрян­ська Україна, буде вельми корисним.

Дослідження проблеми з історії жінок та жіночої освіти по­стійно перебувають в полі зору сучасних авторів на теренах по­страдянського простору. У більшості з них дії імперської вла­ди щодо жіноцтва традиційно подаються як дискримінаційні.

Це нагадує ситуації середини XIX ст., коли тема дамського питання заполонила шпальта друкованих видань, а критика публіцистами дій уряду зводилися до існуючої відсталості Ро­сії. Із загального контексту слід виокремити фундаментальну працю Б. Миронова “Соціальна історія Росії”, де автор вивчає еволюцію особистості, сім’ї та громадянського суспільства у Ро­сійській імперії, торкаючись і жіночої проблематики [1]. Росій­ська дослідниця В. Веременко обґрунтовує ідею першості Росії серед країн, які допустили слабку стать до вищої освіти [2]. Науковці починають аналізувати “ідеал жінки” як історичне явище [3]. Цікавими є і спроби неупередженого вивчення жит­тєвих перспектив жінок з інститутською освітою та домашніх наставниць [4]. Проте проблему формування та сприйняття жі­нки як повноправної особистості у суспільстві слід аналізувати комплексно, залучаючи правові, соціальні, морально-психоло­гічні та освітні критерії.

Метою даної розвідки автор визначає з’ясування основних напрямків еволюційних змін соціально-правового становища жінки російського суспільства у період модернізації другої по­ловини XIX ст., чинники, що визначали життєві орієнтири, потребу у її самореалізації.

Російське суспільство як окремий соціальний організм, від­мінний і від влади, і від народу, виникло протягом другої по­ловини XVIII ст., відчувши вплив європейського Просвітництва та філософії раціоналізму. На початку суспільство та вищий світ — це майже одне й те ж саме. Проте, поступово розвиваю­чись, воно включає в себе і нові соціальні прошарки. Помітною особливістю його була участь у ньому жінок, котрі на той час не відігравали активної ролі ні у владних структурах, ні у соці­альних низах. Саме це суспільство і формувало громадську дум­ку, суспільну мораль, соціальні стереотипи, звички та кодекси поведінки. Так, російська мова взагалі не допускалася у тодіш­ньому “порядному суспільстві”. Заговорити з дамою російською сприймалося як невміння поводити себе в світі; та й у чоловічо­му середовищі панувала французька з окремими винятками на користь англійської [5]. Фактично суспільство було своєрідним макрокосмом, котрий визначав долю мікрокосму — родини.

Відносини ж всередині сімей всіх типів будувалися на од­накових принципах: ієрархічності, всевладді голови родини, на залежності функцій, прав та обов’язків членів родини від статі та віку, на пануванні загальних сімейних інтересів над індиві­дуальними, на пріоритеті ролі, котру людина відігравала у сім’ї та суспільстві, на слабкій автономії сім’ї від суспільства і на надзвичайному значенні громадської думки для родини [6]. Діти підпорядковувалися батькам, дружини — чоловікам. Це вважа­лося необхідною та незмінною основою суспільного порядку.

Між матерями та доньками та між батьками та синами було мало кохання та емоційної прихильності, переважали відноси­ни ідентифікації та керівництва. В ідеалі — шлюб по коханню, у житті — за вказівками батьків, які, найперше, брали до ува­ги родинні інтереси та матеріальні вигоди, а вже наостанок — схильності дітей. Відсутність глибоких емоційних зв’язків між батьками та дітьми обумовлювалася специфікою виховання та навчання дворянських дітей, котрих відразу після народження віддавали під опікування няньок, а з 5-7 років запрошували домашніх учителів та гувернерів. Потім йшла освіта у певно­му навчальному закладі, із закінченням якого чоловіки йшли на службу, а жінки виходили заміж. Залежність дітей від ба­тьків та значення родинних зв’язків мали настільки велике значення, що навіть після одруження дорослі діти, котрі як було заведено у дворян, жили окремо, мали рахуватися з дум­кою батьків, важливі рішення приймати після поради з ними, демонструвати свою любов, відданість та покору. Це були зага­льні правила, а їхнє порушення мало наслідком втрату доброго імені у суспільстві та позбавлення спадку.

Панування голови родини у дворянських сім’ях мало вито­нчений, просвітницький характер, проте просвітницький аб­солютизм не переставав бути абсолютизмом. Відомий правник М. Філіппов вважав, що становище жінок та дітей у сім’ях при­вілейованих станів практично нічим не відрізнялося від стано­вища кріпаків: у всіх важливих питаннях вони мали отримати згоду-благословення глави сім’ї. Лише у сім’ях, де жінки мали значну власність і в матеріальному аспекті були цілком незалеж­ними від своїх чоловіків, вони мали самостійність, але таке мало місце лише в окремих багатих та аристократичних родинах [7].

Суспільна мораль та існуюча законодавча система залишали жінку у вузьких межах підпорядкованості, що ставало при­водом для справедливої критики. “Жінка ні те, ні се, якщо вона не вийшла заміж, приречена на передчасну смерть, без користі собі і людству” [8]. Панівною була і світська мораль, яка схвалювала шлюб-угоду і мірою його вдалості вважала шанс якнайкраще прилаштуватися за рахунок чоловіка; роль же самої жінки зводилася до окраси вітальні [9]. Недивно, що сенс суспільної реалізації представниць слабкої статі зводився до пошуку багатого нареченого; якщо ж дівчина не виходила заміж, вирок оточення був категоричним — не вміла сподо­батися. Саме на вмінні приваблювати базувалося все світське виховання, а становище російської дівчини оцінювалось як до­вічної нареченої [10]. В цьому контексті засуджувалася вче­ність жінки, суспільство, до якого вона належала, вимагало від неї не науки, а люб’язності, грації, смаку у вбранні. В оці­нках життєвої стратегії слабкої статі панував традиційний під­хід “вторинності” — тобто як створіння, призначеного тішити свого господаря, будь то батько або чоловік. У дореформених реаліях це означало, що жінка сприймалася не як самостійна особистість, зі своїми запитами, вимогами та індивідуальними людськими правами, а як доповнення до чоловіка. Часто цей підхід зближував лібералів та консерваторів.

Однак, вже у другій чверті XIX ст. російське освічене сус­пільство захопили ідеї просвітництва та романтизму, що по­силювали значення особистості, жінки, любові, дітей у житті людини. З’явилися журнали для дам, а питання емансипації вперше стало предметом уваги російської громадської думки. Під впливом нових ідей у дворянських сім’ях почалася гумані­зація внутрішньородинних стосунків. Особливо вони змінилися між матерями та доньками. Позбавлені можливостей знайти застосування своїм силам, освічені дворянки почали активно опікуватися вихованням та освітою своїх доньок, оскільки на­вчання хлопчиків за традицією було прерогативою чоловіків та найнятих ними домашніх вчителів та навчальних закладів. Вже у середині XIX ст. вплив матерів став суттєвим: вони за­охочували доньок до відходу від традиційної ролі жінки, за­мкнутої у середовищі сім’ї, пробуджували цікавість до полі­тичного життя, виховували почуття особистості, самостійності. Результати такого виховання виявилися через 10-20 років: ро­сійський революційний рух залучив у свої ряди десятки дівчат з привілейованих станів.

Закони, що регулювали сімейне життя, поступово ставали більш ліберальними і передбачали пом’якшення авторитаризму у родині, оскільки ставили права голови родини стосовно всіх домочадців і дітей у певні межі закону. На середину XIX ст. суттєві обмеження для жінок полягали у наступному: 1) жінка завжди була зобов’язана знаходитися при чоловіку, котрий мав право позову щодо примусового повернення дружини; 2) шлюб­не право регулювалося виключно церковними законами; 3) до­ньки мали менше спадкових прав ніж сини; 4) дружина без дозволу чоловіка не могла отримати паспорта на тимчасове за­лишення дому; 5) надто складно було отримати розлучення; 6) у випадку розлучення чоловіки як правило не зобов’язувалися до сплати аліментів ні дружині, ні дітям, а якщо сплачували, то у невеликому розмірі; 7) неможливо було влаштуватися на роботу чи навчатися без дозволу чоловіка [11].

Суспільне піднесення у Росії 1850-1860 рр. сприяло збіль­шенню інтересу освіченого суспільства до жіночого питання. У пресі розгорнулася справедлива критика сімейного права. Під впливом вимог громадськості реалізується спроба створен­ня нового Цивільного кодексу, що мав забезпечити рівність усіх членів родини, захищав їхні права, розширював автономію по­дружжя та дітей, не ліквідовуючи загальних зобов’язань перед сім’єю; створював так би мовити новий морально-правовий лад у родині. Проте проект цей не був затверджений та впровадже­ний у життя, вдосконалення ж законодавства відбувалося шля­хом внесення часткових доповнень до існуючий Зводу законів.

У період великих реформ громадська думка з повною свобо­дою критики аналізує сімейне і громадянське становище жін­ки. Майже всі автори пов’язували реалізацію селянської рефор­ми та гласності з інтелектуальним пробудженням слабкої статі. Характерною ознакою часу стає тяга молоді до демократизації побуту. Відбувалося своєрідне спрощення і в одежі, культурі спілкування і взагалі у повсякденному житті. Нігілізм, нове явище російського життя, поширюється у суспільстві і починає диктувати свої умови, передусім у середовищі молоді. Особлива манера поведінки, своєрідна мода серед юні стали викликом суспільству з його умовностями, зовнішньою привітністю, яка сприймалася як лицемірство. У товаристві так званих нігіліс­тів відійшли від традиції світської балаканини і висловлювали свою думку у прямій, навіть різкій формі з відтінком бруталь­ності. Категорично заперечувався шлюб без кохання, пропові­дується рівність статей, що означало інше ставлення до жінки. В середовищі нового суспільства розвивається рух за жіночу емансипацію [12].

Вимоги жіночої емансипації включали не тільки право лю­бити вільно (свободи почуттів), але і бути рівною чоловіку, тоб­то незалежною від нього. Досягнення цього вбачали у можли­вості самостійного заробітку, необхідною умовою чого ставала рівність у освіті. Так. М. Михайлов, відомий публіцист-шіст - десятник, пов’язуючи деморалізацію російського суспільства з підкореним становищем жінки, на шпальтах “Современника” вимагає однакового виховання для обох статей. Його програма включає і вищу освіту для дам, реалізацію чого він пов’язував з вільним доступом до всіх сфер діяльності, котрі становили привілеї чоловіків [13]. Саме у можливості конкретної роботи сучасниці вбачили не тільки моральну, але і громадянську сво­боду жінки як особистості, котра, навіть не створивши сім’ю, зможе бути корисна оточуючим [14]. Публіцистика, поширю­ючи ідею про тісний зв’язок сімейних та суспільних відносин, вказує на неприпустимість однобічних реформ. Сімейну мора­льність визнають як наболілу проблему російської дійсності. Проте, наполягаючи на необхідності активних змін у суспільс­тві, більшість опиралася емансипації жінок у побуті.

Організація наприкінці 50-х років XIX ст. всестанової дівочої середньої школи зруйнувала попередню сімейну замкненість, дала поштовх новій освіті та вихованню. Одночасно реалізуєть­ся ідея доступності наукових знань для жінок, найактивніші з яких почали відвідувати у 1860 р. заняття у Медико-хірургі - чній академії та у Санкт-Петербурзькому університеті. Проте прагнення до вищої освіти зустріло сильну протидію всіх рет­роградних елементів суспільства — батьків, чоловіків, знайо­мих [15]. Поряд з сімейними перешкодами виникли обмеження і з боку державної влади, котра не підтримала прогресивну по­зицію більшості університетських рад (окрім Московського та Дерптського) про згоду допуску вільнослухачок до навчання та іспитів на вчені ступені [16].

Самі інтелігентні жінки емансипацією вважали зміни у ви­хованні та суспільному становищі для набуття розумової са­мостійності, за якої вони б перестали бути слабкою, а отже, й підпорядкованою стороною [17]. Фактично це була вимога ви­знання громадянської рівноправності. Ініціатор вищої жіночої освіти О. Конраді формулює нове життєве кредо — постійно навчатися. Її підтримує ліберальна публіцистика, що вважає несправедливими заборони чи обмеження навчання для дівчат, а завдання суспільства бачить у формуванні довіри до діяль­ності освіченої жінки. Заперечується обмеження її життєвого призначення тільки родиною: конкурентне середовище все на­полегливіше закликає ставати фахівцем [18].

Нові відчуття свободи висловлення власних думок та свобо­ди зібрань підштовхували широкі верстви жіночого населення до реальних дій та чітко усвідомлених інтересів. Емансипацій­ний рух захопив представниць всіх соціальних груп, що обу­мовлювалося конфліктом традиційної ментальності з ідеями нового часу — ідеями громадянської та правової рівності, сво­боди людської особистості. Дівчата, що бажали самореалізації у вищій освіті, не очікуючи змін у російському законодавстві, апробують як можливість звільнення з-під влади батьків, фік­тивний шлюб за взаємною згодою для від’їзду на навчання у закордонні університети, відкриті для жінок.

Передумовами законних із погляду прогресивної інтелігенції прагнень жінок стало, по-перше, інтелектуальне піднесення, що охопило російське суспільство в окреслений період, вказуючи дівчатам новий шлях до набуття знань, розумового розвитку та громадської діяльності; по-друге, посилення запитів суспільст­ва щодо їхньої освіченості порівняно з традиційним базіканням французькою та грою на фортепіано [19]. Сприятливими чинни­ками до розвитку вищої жіночої освіти в Росії сучасники визна­чають неабияке зростання в цей період систематичної середньої, наближеної за змістом до чоловічої освіти, психологічну неза­доволеність частини слабкої статі затримкою власного розвитку на певному рівні, а також обмеженість практичної діяльності по закінченні професійних шкіл [20]. Отже, підвищення вимог до загального освітнього рівня громадян, зростання чисельності осіб з серйозною багатогранною підготовкою обумовлювали за­кономірність появи жінок з фундаментальними знаннями.

Окрім вказаних морально-психологічних чинників виокрем­лювався і суто економічний — потреба самостійного проживан­ня всіх членів родини з середовища незаможного дворянства та різночинців, що пов’язувалося з необхідністю забезпечення жінкам права на самостійне трудове існування. Вища освіта в аналізований період стає життєвою потребою для багатьох дівчат, що закінчили курс навчання в інститутах, через зміну майнового становища більшості дворянських родин у порефор - мений період. Молодь мала самостійно себе утримувати, часто допомагаючи і власним родинам. Вимога вищої освіти для жі­ноцтва, на думку більшості дописувачів того часу, була обумов­лена найперше економічними умовами: “Час бездіяльності сла­бкої статі закінчився, з реформуванням суспільних відносин відчутною ставала необхідність особистих заробітків на життя, проте задля серйозної підготовки до праці дівчата все більше відчували потребу у вищій освіті” [21].

Суттєво впливала на соціальну ситуацію і зміна демографіч­ної поведінки населення Російської імперії: у другій половині XIX ст. почалося поступове зниження шлюбності. Саме це, на думку професора В. Гер’є, і загострило жіноче питання: зме­ншення кількості шлюбів обумовлювало необхідність незале­жного існування значної частини слабкої статі [22]. У Петер­бурзі, де концентрувалися освічені люди і знаходилося багато іноземців, зміни у шлюбній моделі були особливо помітні. Пу­бліцистика констатує, що до столиці як чи не єдиного у Росії осередку суспільного життя та інтелектуальної діяльності, у пореформений період відбувається активна міграція. Причини її різні: це і пошуки кар’єри та слави, вищої і спеціальної осві­ти, спілкування з інтелігентним середовищем, бажання зміни становища. Дієвими її агентами стають сотні жінок з провінції. Мотиви, що спонукають слабку стать до від’їзду у столицю, включають: матеріальні злидні, нестерпне сімейне гноблення, потребу вищої і професійної освіти. Саме тому вже у 1864 р. у столиці доля холостих та дівиць досягала 35 %. Середній вік вступу у перший шлюб у чоловіків складав 30,5 років, у жі­нок — 25,5 років [23]. Лідерами змін шлюбності першочергово виступали освічені верстви населення. Це пояснюється тим, що звільнившись від батьківської опіки, дівчина не поспішала від­чути нову владу — свого чоловіка, а тому й бажала реалізувати самостійність власного вибору.

Епоха ліберальних реформ у Росії торкнулася становища жінки в практичному аспекті. В аналізований період професія гувернантки занепадає через появу відкритих загальнодоступ­них жіночих середніх навчальних закладів; обійняти ж посаду вчителя в них дівчина могла лише після ґрунтовної підготовки. В кінці 60-х рр. XIX ст. випускниці жіночих шкіл отримали право викладати в молодших класах гімназій. Нові права визна­чили і додаткові серйозні обов’язки; останні ж виявили істотні прогалини у підготовці жінок-учителів. Знову актуалізується питання дамської вищої освіти, оскільки майже вся тогочасна публіцистика пройнята тією ідеєю, що реалії життя все більше вимагають від слабкої статі не відставати в освіті та рівні роз­витку від чоловіка [24]. Власне усвідомлюючи в повній мірі, що їх працевлаштування передусім залежить від позитивного вирішення питання жіночої освіти, котра, за визнанням сучас­ників, перебувала на низькому рівні, самі жінки за найменшої можливості поспішали поповнити інститутську чи гімназійну освіту на публічних лекціях чи приватних уроках, користую­чись будь-якою можливістю отримати нові наукові знання.

Всі автори вказують на безпосередню залежність питання жі­ночої освіти від існуючих наукових знань про жінку та устале­ного менталітету населення. Саме тут і був парадокс: наука ре­тельно крокувала в напрямку вивчення та вирішення питання вищої дамської освіти, в той час як у тогочасному суспільстві ще панували вельми консервативні стереотипи. На нашу думку, пояснюється це тим, що власне міський, більш гуманний світо­гляд, характерний для незначної кількості міст. Тільки у вели­ких населених пунктах з населенням вище 25 тисяч осіб, яких у 1856 р. нараховувалося у Європейській Росії (Без Польщі та Фінляндії) всього 28 і де мешкало близько третини міського населення (менше 4 % всієї людності країни), спостерігалися серйозні відмінності у звичаях жителів порівняно с селами, у невеликих містечках ця різниця була мінімальною [25].

Отже, суспільна модернізація в Російській імперії, що роз­почалася в епоху великих реформ, поступово руйнує усталену мораль станового суспільства, активізує гуманізацію родинних стосунків, а зміна правового статусу більшості населення лі­беральною публіцистикою пов’язується з вимогою звільнення жінки. Епоха гласності не тільки вказала на проблемну зону російської дійсності — пригноблене становище слабкої статі, тобто майже половини населення, а і окреслила шляхи таких бажаних емансипаційних змін. Дівоча молодь, пробуджена но­вими ідеями до дій, кардинально переглядає власну життєву стратегію. Шлюб, як єдиний традиційний канал і кінцева мета суспільної реалізації у домодерновому соціумі, трансформуєть­ся на засіб для досягнення усвідомлених життєвих цілей — отримання вищої освіти за кордоном, за умов неможливості це реалізувати на Батьківщині. Внутрішня енергія російських ді­вчат все більше скеровується на інтелектуальне вдосконалення та отримання наукових знань задля професійної реалізації, що уможливлювала їхню подальшу залежність у сім’ї.

Джерела та література

1. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в): В 2 т. — С.-Пб.: Изд-во “Дмитрий Була­нин”, 2000. — Т. 1. — 548 с.

2. Веременко В. А. Женщины в русских университетах (вторая по­ловина XIX — начало XX вв.). — С.-Пб.: Изд-во Высш. адм. шк., 2004. — 149 с.

3. Айвазова С. Женское движение в России: традиции и современ­ность // Общественные науки и современность. — 1995. — № 2. — С. 121-130.

4. Белова А. В. Женское институтское образование в России // Пе­дагогика. — 2002. — № 9. — С. 76-83; Сарапулова Э. Г. Історич­ний досвід фахової підготовки гувернерів (домашніх наставників і наставниць) у Російській імперії // Педагогіка і психологія. —

2000. — № 3. — С. 140-147.

5. Гросул В. Я. Русское общество XVIII-XIX веков: Традиции и нова­ции. — М.: Наука, 2003. — С. 239.

6. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в): В 2 т. — С.-Пб.: Изд-во “Дмитрий Була­нин”, 2000. — Т. 1. — С. 257.

7. Филиппов М. Взгляд на русские гражданские законы // Современ­ник. — 1861. — Т. 86. — С. 217-266.

8. Там само — С. 240.

9. Мессарош Н. И. Мысли и заметки о современной подготовке жен­щины к жизни // Женский вестник. — 1866. — № 1. — С. 74.

10. Шашков С. С. Очерк истории русской женщины. — С.-Пб.: Изда­ние Н. А. Шигина, 1872. — С. 179.

11. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в): В 2 т. — С.-Пб.: Изд-во “Дмитрий Була­нин”, 2000. — Т. 1. — С 253.

12. Гросул В. Я. Русское общество XVIII-XIX веков: Традиции и нова­ции. — М.: Наука, 2003. — С. 291.

13. Михайлов М. Л. Женщины, их воспитание и значение в семье и об­ществе // Современник. — 1860. — Т. 82. — № 8. — С. 335-347.

14. А. Жалоба женщины // Современник. — 1857. — Т. 63. — № 5. — С. 64.

15. Шашков С. С. Очерк истории русской женщины. — С.-Пб.: Изда­ние Н. А. Шигина, 1872. — С. 231.

16.3амечания на проект общего Устава императорских российских университетов. — С.-Пб.: Тип. Императорской Академии Наук, 1862. — Ч. 2. — С. 521.

17. Седов Л. В. Из истории женского образования в России // Вестник воспитания. — 1901. — № 7. — С. 176.

18. Гольцев В. Новые попытки по решенному вопросу // Вестник Ев­ропы. — 1882. — № 10. — С. 790.

19. Абрамов Я. Женские врачебные курсы // Северный вестник. — 1886. — № 2. — С. 117.

20. Гер’е В. И. Теория и практика женского образования // Вестник Европы. — 1877. — № 4. — С. 14.

21. Абрамов Я. Женские врачебные курсы // Северный вестник. — 1886. — № 2. — С. 117-142.

22. Гер’е В. И. Теория и практика женского образования // Вестник Европы. — 1877. — № 4. — С. 653.

23. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в): В 2 т. — С.-Пб.: Изд-во “Дмитрий Була­нин”, 2000. — Т. 1. — С. 177.

24. Песковский М. Л. Недоразумения в учебно-воспитательном деле // Русская мысль. — 1887. — № 11. — С. 76.

25. Миронов Б. Н. Социальная история России периода империи (XVIII — начало XX в): В 2 т. — С.-Пб.: Изд-во “Дмитрий Була­нин”, 2000. — Т. 1. — С. 256.

АнотацИ

Драч О. А. Изменение жизненной стратегии женщин в кон­тексте общественной модернизации в Российской империи второй половины XIX в.

Анализируется эволюция социально-правового положения жен­щин в семье и обществе в условиях российской модернизации. Ос­новной акцент делается на факторы, изменяющие традиционную жизненную стратегию девушек, в которой брак становится не ос­новной целью, а средством для полноты личностной реализации, невозможной без образования.

Drach O. A. Changing of women life-strategy in the context of social modernization in the Russian empire in the late 19th century.

The author analyzes evolution of the social and legal status of women in the family and society under conditions of Russian mod­ernization. The article highlights factors that change young woman’s conventional life-strategy, in which marriage is a means of individ­ual realization thought impossible without education rather than the main goal of life.

Похожие статьи