Головна Історія Інтелігенція і влада УТВОРЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЙСЬКОГО ВЧИТЕЛЬСТВА В УКРАЇНІ ЗА ДОБИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
joomla
УТВОРЕННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЙСЬКОГО ВЧИТЕЛЬСТВА В УКРАЇНІ ЗА ДОБИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
Історія - Інтелігенція і влада

Д. В. Литовський

Ключові слова: учительство, Єврейський демократичний учи­тельський союз, «Гаморе», учительський з’їзд.

Ключевые слова: учительство, Еврейский демократический учительский союз, ««Гаморэ», учительский съезд.

Key words: teaching, Jewish democratic teacher’s Union, ««Gamom», teachers’ convention.

Постановка проблеми. Період правління Центральної Ради характеризується зміною напрямів освітньої політики в Укра­їні. Однією зі складових курсу демократичних перетворень стала лібералізація у ставленні до прав національних меншин. Так, наприклад, для єврейської національності з’явилися мож­ливості відкривати власні навчальні заклади, брати участь у розробці законопроектів, будувати систему національної осві­ти. Значну роль у цьому відіграли професійні вчительські то­вариства, які спрямовували свою діяльність на будівництво де­мократичної школи та захист професійних інтересів педагогів. Підвищення рівня освіченості сприяло зростанню активності єврейського населення як у політичному житті, так і в інших сферах, що справило велике значення на подальший розвиток єврейської освіти та історії взагалі.

Аналіз актуальних досліджень. Питання діяльності єврей­ських професійних учительських організацій в Україні за часів Центральної Ради не знайшло висвітлення в науковій літерату­рі, що зумовлює необхідність цього та подальших досліджень поставленої теми.

Мета статті полягає у з’ясуванні особливостей та аналізу процесу зародження єврейських учительських організацій та становища єврейської освіти в Україні за часів правління Цен­тральної Ради.

Виклад основного матеріалу. Однією з національних мен­шин, яка відіграла значну роль в історії нашої країни, були євреї. Вони завжди вирізнялися намаганнями зберегти свою культуру, традиції, звичаї та самобутність, що можливо лише завдяки добре організованій та розвиненій системі національ­ної освіти.

На 1917 рік становище єврейської освіти в Україні можна охарактеризувати як кризове. Про це свідчать такі факти, як відсутність єврейських шкіл на державному утриманні, спів­відношення кількості освічених дітей до неписьменних, відсо­ток євреїв, що здобули вищу та повну загальну освіту від за­гальної кількості єврейського населення, кількість єврейських шкіл в Україні.

Політика царського уряду була спрямована на зниження освітнього рівня єврейського населення Російської імперії. Од­ним із найефективніших інструментів стало введення відсотко­вої норми при прийомі до школи дітей різних національностей. Унаслідок цього здобути освіту в загальних державних школах могли лише одиниці з єврейських дітей [1, арк. 1]. Таке стано­вище не могло не турбувати батьків, тому вони об’єднувались у громадські організації, засновували школи.

Якщо діти заможної частини єврейства могли здобути освіту в комерційних школах, то в усіх останніх був вибір між ниж­чою школою, філантропічною та закладами «Талмуд-тора». Як наслідок, більшість єврейських дітей здобували освіту в старо - традиційному хедері (початкова школа для хлопчиків), який вирізнявся на наших землях тим, що не надавав світського ви­ховання, а релігійне — недостатньої якості [1, арк. 1].

Особливої уваги заслуговує питання становища єврейського вчительства в Україні, головним завданням якого, власне, і було поширення та підвищення рівня освіти серед єврейства. Уна­слідок І світової війни багато представників єврейського народу опинились у скрутному становищі. Постійні матеріальні пробле­ми, відсутність засобів до існування змушували їх шукати ви­хід. Це втілилося в заснування Організації взаємодопомоги єв­реїв, що взяла на себе функцію підтримки потерпілих від війни. При ній була утворена спеціальна Комісія допомоги вчителям. Її діяльність виявилася у зборі коштів, благодійних внесків і т. ін. та розподілі їх між найбільш постраждалими та їх сім’ями [2, с. 26]. Основна маса грошей надходила від самих учителів, що відраховували відсоток від своєї заробітної платні до Організації взаємодопомоги євреїв. Однак на початок 1917 року накопичив­ся ряд проблем, які Комісії вирішити вже було не під силу.

Лютнева революція 1917 року та створення Центральної Ради відкрили новий етап розвитку єврейської освіти в Укра­їні. Прийшовши до влади, Центральна Рада визначила одним з принципів своєї політики принцип національно-персональної автономії, що вилилося в діяльність підрозділу Генерального секретаріату — Секретарства з міжнаціональних справ, сфор­мованого за участі представників трьох національностей: ро­сійської, єврейської та польської, а наприкінці 1917 року в утворення окремого Секретарства з єврейських справ та при ньому відділу народної освіти. Його головними завданнями було визначено: 1) створення мережі єврейських навчальних закладів усіх ступенів та 2) організація системи центрального та місцевого шкільного управління [1, арк. 1—2]. Тобто справа національної освіти єврейства в Україні отримала підтримку правлячих кіл та українського вчительства, яке толерантно ставилося до прагнення єврейського народу мати свою школу.

Особливістю єврейського вчительства в Україні, та й у Ро­сійській імперії взагалі, був поділ на дві течії, що було зумов­лено історичним спадком цього народу. Головним критерієм розколу була мова викладання в школі. Одна частина висту­пала за викладання предметів мовою ідиш — розмовна мова, що склалася на основі германських діалектів у середньовіччі, а інша пропагувала іврит — мову книг та культури єврейського народу. Боротьба між цими двома течіями не припинялася, що пригальмовувало процес демократичних перетворень в єврей­ських школах.

На хвилі революційного піднесення та організаційних про­цесів серед українського та російського вчительства єврейські педагоги також почали створювати свої професійні організа­ції. Так, вже в квітні 1917 року активно провадив свою ді­яльність Київський єврейський демократичний учительський союз. Своєю платформою він визначив: 1) доступність на­вчання та існування шкіл всіх ступенів для єврейського на­роду; 2) панування принципів демократизації (школа має бути обов’язковою, безкоштовною, єдиною, світською, автономною); 3) мовою викладання має бути рідна мова учнів; 4) школа має знаходитися на державному утриманні і 5) загальне керівни­цтво єврейською народною освітою повинне належати єврей­ським автономним закладам як місцевим, так і центральним [3, арк. 271]. Для реалізації поставлених завдань Союз міг ви­користовувати такі засоби: пропагувати свій ідеал школи серед широких мас єврейського населення, співпрацювати з демокра­тичним учительством Російської імперії, за допомогою єврей­ських та загальноросійських демократичних сил видавати свої шкільні законопроекти та плани [3, арк. 271]. Тобто головною метою Київського єврейського демократичного вчительського союзу було проведення демократичних реформ єврейської шко­ли та підвищення рівня освіченості євреїв в Україні.

Діяльність Київського єврейського демократичного вчитель­ського союзу продовжилась на районній конференції в Києві 5-7 травня 1917 року, де були поставлені питання: 1) еволюція школи в адміністративно-фінансовому аспекті; 2) підготовка фахівців для нової школи; 3) організація єврейського демокра­тичного вчительства; 4) ставлення до існуючих шкіл та їх ке­рівних органів; 5) видавництво педагогічної та дитячої літера­тури і т. ін. [4, с. 2].

Таким чином, діяльність єврейського вчительства логіч­но збігалась з прагненням демократичних перетворень школи українських педагогів та була спрямована на захист своїх на­ціональних інтересів, вирізняючись розподілом єврейського вчительства на два табори, що розійшлися в поглядах стосовно мови викладання в школі.

Розвиненим центром єврейського культурного життя в Україні була Одеса. Великий відсоток єврейського населення в місті зумовив своєрідну культуру та ставлення місцевих жи­телів до єврейства. Після Лютневої революції 1917 року в Ро­сійській імперії у місті розпочались активні об’єднавчі проце­си серед учительства. За ініціативою педагогічного товариства взаємодопомоги, педагогічного відділу при університеті, това­риства вчителів-євреїв та педагогічної комісії при Новоросій­ському товаристві природознавців на 12 березня були скликані збори педагогів міста Одеси з метою вирішення питання про організацію Одеського вчительського союзу [5, с. 4]. У той же час 18 березня серед педагогів міських народних шкіл Одеси проходило обговорення щодо утворення нових учительських організацій. Його результатом стало рішення про необхідність створення вчительських союзів для окремих категорій вчителів як-от: педагоги народних шкіл, вищих початкових та середніх шкіл, єврейських навчальних закладів, що мають входити до одеської філії Всеросійського учительського союзу [6, с. 3].

Таким чином, учительство Одеси було одним з найактивні­ших по Україні і вирізнялося толерантністю та єдністю цілей педагогів усіх національностей.

Завершенням об’єднавчих процесів у середовищі єврейсько­го демократичного вчительства став Всеросійський делегат­ський учительський з’їзд у Петрограді, що відкрився 24 червня

1917 року [7, с. 1]. Після тривалих обговорень та дебатів між представниками різних течій та груп було прийняте рішення про утворення Єврейського демократичного вчительського со­юзу, метою якого визначався захист суто професійних інтересів учительства без огляду на питання мови викладання в єврей­ських школах [8, арк. 12 зв.]. Після закінчення з’їзду його філії почали розповсюджуватись по території Росії та України.

Влітку 1917 року об’єднавчі процеси в середовищі вчитель­ства різних національностей досягли свого логічного завершен­ня. Так, 10-15 серпня на професійно-педагогічному з’їзді оста­точно оформилася Всеукраїнська учительська спілка [9, с. 30], а наприкінці серпня в Одесі відбувся перший Всеросійський з’їзд учителів-гебраїстів (дослідники івриту) за участі 136 деле­гатів від 76 населених пунктів України та Росії, що представ­ляли 1229 учителів [10, с. 4].

На з’їзді були порушені питання демократичних реформ у школі, значення релігійного виховання та ін. і в результа­ті бурхливих обговорень ухвалені відповідні резолюції. Серед них можна виділити: 1) мовою викладання в усіх навчальних закладах єврейського народу має бути іврит; 2) навчання має бути загальним, безкоштовним, обов’язковим; 3) світські шко­ли повинні надавати учням знання Тори та ознайомлювати їх з народними звичаями та обрядами [10, с. 4]. Тобто, йдучи поряд з прогресивним учительством України та Росії, виступаючи за демократичні перетворення, єврейські освітяни не відходили від своїх традицій та культурних особливостей.

Визначною подією вчительського з’їзду в Одесі стало утво­рення ще одного єврейського професійного вчительського со­юзу — «Гаморе», який на відміну від Єврейського демократич­ного професійного вчительського союзу об’єднав педагогів, що виступали за викладання в школах на івриті. Його метою було визначено утворення нової єврейської школи та покращення економічного та суспільного становища своїх членів, підняття їх культурного рівня [10, с. 4]. Тобто головний акцент ставився на розвиток єврейської культури і, зокрема, івриту.

Особливістю даного з’їзду також було порушення питання про підтримку державою єврейських шкіл та пропозиція забо­ронити дітям до 14 років навчатися в ремісничих та торгових училищах.

Був обраний Центральний комітет чисельністю 23 члени, виконавчий орган якого розташовувався в Харкові [10, с. 4].

По завершенні з’їзду єврейське вчительство опинилося фак­тично розділеним на два табори, що мали свої професійні ор­ганізації: Єврейський демократичний учительський союз та професійний учительський союз «Гаморе». Проте юридично другий вважався автономною частиною першого, оскільки за домовленістю своєю метою мав захист професійних інтересів єврейського вчительства, не надаючи переваги якійсь певній мові викладання.

Від осені 1917 року і до гетьманського перевороту діяльність учительських організацій була спрямована на розширення ме­режі єврейських навчальних закладів [11, с. 4]. Переважали процеси внутрішнього становлення та самовизначення. Серед значущих подій цього періоду можна відзначити участь єврей­ського вчительства, поряд з українським, у діяльності комісії Генерального секретаріату України з вирішення питання демо­білізації народних учителів [12, с. 2].

Таким чином, на період правління Центральної Ради від­булося багато подій, які стали початком нового етапу розвитку єврейської освіти в Україні. Утворивши свої професійні вчи­тельські організації «Гаморе» та Єврейський демократичний учительський союз, єврейські педагоги отримали можливість реально впливати на стан своєї національної освіти в Україні та захищати свої професійні інтереси. І хоча назустріч демокра­тичним перетворенням у шкільній системі було зроблено знач­ний крок, одне з найважливіших питань, що турбувало єврей­ське вчительство та постійно обговорювалося на вчительських з’їздах, не було вирішене — добитися переведення єврейських навчальних закладів на державне утримання не вдалося, хоча певні спроби робилися Міністерством з єврейських справ.

Перспективою подальшого дослідження проблеми може бути більш поглиблене вивчення становища єврейської освіти та вчительства в Україні за правління Центральної Ради че­рез використання статистичних даних, аналіз програмних до­кументів, висвітлення діяльності місцевих відділів професій­них учительських організацій єврейства в Україні, залучення джерел єврейською мовою, а також вивчення становища єврей­ського вчительства та національної освіти в Україні за інших періодів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Джерела та література

1. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. — Ф.1748. — Оп.1. — Спр.97.

2. Еврейские вести. — 1917. — 9 февр. — № 6 (15).

3. Центральний державний історичний архів. — Ф.707. — Оп.299. — Спр.269а.

4. Киевская мысль. — 1917. — 27 апр. — № 107.

5. Одесские новости. — 1917. — 11 (24) марта. — № 10360.

6. Там само. — 1917. — 19 марта (1 апр.). — № 10368.

7. Южная копейка. — 1917. — 24 июня. — № 2339.

8. Державний архів Київської області. — Ф. р-5005. — Оп.1. — Спр.2.

9. Кілька слів про вчительські з’їзди // Вільна українська шко­ла. — 1917. — № 1. — С. 30-31.

10. Одесские новости. — 1917. — 1 (14) сент. — № 10507.

11. Там само. — 26 окт. (8 нояб.). — № 10552.

12. Киевлянин. — 1917. — 24 нояб. — № 258.

Анотації

Литовский Д. В. Образование профессиональных организаций и положение еврейского учительства в Украине в эпоху Централь­ной Рады.

В статье исследуются основные этапы и особенности становле­ния профессионального учительского движения еврейской нации в Украине в период правления Центральной Рады. Анализируется ситуация раскола в среде еврейского учительства и её влияние на проведение демократических преобразований в системе еврейского национального образования.

Lytovskyy D. V. Formation of professional organizations and position of the jewish teaching in Ukraine during the Central Rada.

The article examines the main peculiarities and features of a pro­fessional teacher of the Jewish nation in Ukraine during the reign of the Central Rada. The split situation in the environment of the Jew­ish teaching and its influence on carrying out democratic changes in system of the Jewish national education is analyzed.