Головна Історія Інтелігенція і влада ЗАКОНОДАВЧЕ СТАНОВЛЕННЯ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ВОЛИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
joomla
ЗАКОНОДАВЧЕ СТАНОВЛЕННЯ МІСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ НА ВОЛИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Історія - Інтелігенція і влада

УДК 947.084.3/6 (477.82)

Я. М. Мартинюк

Стаття присвячена дослідженню інституту місцевого самовряду­вання, котрий функціонував на Волині у міжвоєнний період. У ро­боті на основі аналізу опублікованих і архівних джерел, науко­вої літератури охарактеризовано законодавче становлення органів міського самоврядування. Висвітлено їх організаційну структуру, а також шляхи та методи здійснення урядового контролю їх ді­яльності.

Ключові слова: Волинське воєводство, міське самоврядування, гміна, міська рада, магістрат.

На сучасному етапі, що характеризується глибокими транс­формаційними змінами в економіці, політиці та духовному житті України, проблема створення дієвої вітчизняної системи місцевого самоврядування, яка б максимально відповідала стій­ким самоврядним традиціям української ментальності, набуває першочергового значення. Прагнення України інтегруватися в євроатлантичні структури також поставило на порядок денний питання реформування діючої системи самоврядування, при­ведення її законодавчої бази у відповідність до європейських норм.

Актуальність теми зумовлюється і ступенем її наукової роз­робки. Якщо деякі питання історичного розвитку Волині в за­значений період піднімались окремими науковцями, то пробле­ми, пов’язані з функціонуванням інституту самоуправління в 1920-1930-ті роки, за винятком кількох епізодичних момен­тів, не знайшли ще належного висвітлення. Особливості орга­нізаційного становлення та діяльності волинських самоуправ в українській історичній науці не були предметом спеціального дослідження і залишалися невивченою сторінкою. Все це ви­значило наш інтерес до теми дослідження.

Польська історіографія теми є значно багатшою [1-12]. У більшості випадків автори не зачіпають питання українсько - польських стосунків у площині самоврядування. Вкрай недо­статньо досліджені особливості урядової політики щодо само­врядних інституцій на теренах Волині. Не стала ще предметом спеціального вивчення і позиція провідних українських полі­тичних партій стосовно органів самоврядування. Залишаються нерозкритими й особливості проведення виборів до рад різних рівнів. Усе це дає підстави вважати, що досліджувана у статті тема є актуальною в науковому відношенні.

Волинське міське самоврядування у Другій Речі посполи­тій до 1933 року опиралось на відповідні інструкції державної адміністрації, що регулювали його діяльність. І в першу чергу таким документом стало розпорядження Генерального коміса­ра Східних земель, видане 14 серпня 1919 р. [13, с. 126]. Згід­но з ним міська гміна вважалась територіальною самоврядною одиницею і юридичною особою, а її членами — особи, котрі володіли нерухомістю та проживали не менше трьох місяців на території гміни. Особи без нерухомості отримували право членства в тому випадку, коли мешкали в гміні не менше 10 місяців. Цим розпорядженням членам гміни надавалось право користуватися її майном, брати участь у виборах до органів гмінного самоврядування та їх роботі, а також користуватися у разі потреби її опікою. Поряд з цим в документі вказано, що обов’язками членів гміни є неухильне виконання рішень та розпоряджень органів міського самоврядування, а також своє­часна сплата податків та інших поборів на користь гміни. Всі права, в тому числі і виборче, член міської гміни втрачав в разі скоєння ним злочину і з моменту початку слідства.

Функції законодавчого та наглядового органу у міських гмі - нах виконувала міська рада. Вона мала право самостійно ухва­лювати правила власної діяльності, своїх комісій та магістрату. Ця інституція контролювала роботу всіх міських самоврядних установ та перевіряла їх фінансову діяльність. Окрім цього, вона відповідала за: становлення форм та способів користуван­ня майном гміни та майном усіх установ та інституцій, які їй були підпорядковані; затвердження міського бюджету та ви­трат, передбачених бюджетом, а також здійснення будь-яких змін у ньому; встановлення та стягнення на користь гміни різ­номанітних податків та натуральних повинностей і заміну їх грошовими; затвердження оплат, здійснюваних за користуван­ня гмінними дорогами та громадським транспортом; подання уряду пропозицій щодо встановлення на користь міста податків та промислових монополій [13, с. 127].

Міська рада також ухвалювала штатний розпис і кошторис витрат органів міського самоврядування, зокрема, магістрату. Цій самоуправі надавалось право представництва під час судо­вих процесів, на яких позивачем виступало місто; підписан­ня угод, що вирішували суперечки щодо міської нерухомості, і т. п. Міська рада самостійно затверджувала плани забудови гміни та вносила корективи в ці плани, зверталась до урядових установ з пропозиціями зміни територіальних меж гміни, а та­кож надавала почесне громадянство жителям міста.

Окрім переліченого вище, до компетенції міських рад входи­ло: розпорядження майном, прибутками, витратами, а також натуральними повинностями населення гміни; будівництво й утримання міських доріг, мостів, вулиць, площ, скверів і т. п.; будівництво та ремонт міського водопроводу і каналізації; електрифікація міста; підтримка місцевої торгівлі, промислу та ремесел, організація торгів та ярмарок; підтримка в містах громадської безпеки та правопорядку [13, с. 128].

Міські ради повинні були також будувати та утримувати лі­карні, школи, бібліотеки, музеї, театри, займатись доброчин­ною діяльністю.

В містах, у яких налічувалося менше 5 тис. мешканців, міська рада мала у своєму складі 12 радників; від 5 до 25 тис. мешканців — 24 радники. В містах, у яких проживало від 25 до 45 тис. мешканців, до 24 радників додавався один член місь­кої ради на кожні 2 тис. мешканців понад 25 тис. [13, с. 129]. Отже, кількість радників залежала від кількості населення міста, але при цьому, однак, не повинна була перевищувати 70 осіб. Радники обирались на три роки і на цей час позбавлялись права займати посади в державних органах.

На засіданнях міської ради головував бургомістр чи його заступник. Однак під час розгляду скарг, складених членами гміни на магістрат та окремих його членів, головою засідання був спеціально обраний з цією метою радник. Засідання скли­калось щонайменше раз у місяць, за винятком періоду літніх канікул. Головуючий зобов’язаний був скликати засідання на вимогу четвертої частини членів ради. Як правило, ці засідан­ня проходили відкрито, але знову ж таки за пропозицією чет­вертої частини присутніх радників могли оголошуватись таєм­ними. Під час дебатів про бюджет і обговорення фінансів міста в будь-якому випадку засідання ради міської гміни були від­критими. Правомочним вважалось рішення, яке приймалось більшістю голосів.

Ухвали міської ради протягом трьох днів з моменту при­йняття доводились до відома громадськості, а протягом десяти днів подавались на розгляд адміністрації [14, арк. 12]. Отже, незважаючи на декларовану самостійність, влада не втрачала контролю за діяльністю ради.

Однією із найважливіших інституцій самоврядування був магістрат, до складу якого входили бургомістр, його заступни­ки і лавники. Міська рада визначала кількість лавників таким чином, щоб вона не перевищувала 10 відсотків кількості радни­ків. Рішення міської ради стосовно складу магістрату вимага­ло обов’язкового затвердження відповідних адміністративних установ [15, арк. 17].

Члени магістрату отримували постійну платню за рахунок міських коштів. Її розміри визначались міською радою. Термін перебування членів магістрату на посадах був три роки.

Від президії магістрату, тобто бургомістра та його заступ­ників, вимагалось обов’язкове знання польської мови. Зако­нодавством міські установи зобов’язувалися вести документа­цію, спілкуватися між собою, з урядом та приватними особами лише польською мовою, однак із спеціальним застереженням про те, що «мова місцевого населення має рівні права з держав­ною мовою» [13, с. 131].

До обсягу діяльності магістрату як керівного і виконавчого органу гміни належали: втілення в життя рішень міської ради; здійснення контролю над її прибутками та видатками; розподіл гмінних податків і повинностей відповідно до статутів, розпо­ряджень та рішень міської ради; створення проектів бюджету та подання їх в означений термін на розгляд міської ради [13, с. 130]. Окрім переліченого вище, магістрату надавалось право на власний розсуд розпоряджатись майном міста та проводи­ти його систематичну інвентаризацію, а також виступати від імені міста в суді [15, арк. 12]. Однак функціонування цієї самоврядної інституції з досить широкою компетенцією про­ходило під постійним контролем вищестоячих структур. Магі­страт зобов’язаний був систематично звітуватись міській раді про свою діяльність і діяльність підлеглих йому установ.

Бургомістр як керівник магістрату у надзвичайних випад­ках виконував усі функції, що належали цій самоуправі. Само­стійно прийняті ним рішення обов’язково затверджувались на найближчому засіданні магістрату. Якщо ж бургомістр тим­часово не міг виконувати свою роботу, всі його права перехо­дили до заступника. Розподіл функцій між членами магістрату окреслював спеціальний регулямін, однак бургомістр мав пра­во призначати працівників та накладати на них дисциплінарні покарання.

Рішення магістрату приймалися більшістю голосів і подава­лись до відома міської ради. У свою чергу, магістрат протягом двох тижнів міг призупинити чи припинити до нового розгляду ті ухвали міської ради, які перевищували її компетенцію, а також виконання яких могло принести шкоду місту. Аналогіч­ними правами володів і бургомістр стосовно рішень магістрату [14, арк. 130].

Нагляд за діяльністю органів міського самоврядування здій­снювався керівником державної адміністрації. Особливо строго контролювався міський бюджет та фінанси. Якщо міські са­моуправи не виконували свої обов’язки в межах бюджету чи виконували їх неналежним чином, наглядова влада видавала відповідні розпорядження щодо джерел фінансування потреб міста. Державна адміністрація мала право особисто чи через своїх представників здійснювати ревізії документації та фінан­сів міських самоуправ.

Становлення складного організму міського самоврядування було поступовим та довготривалим процесом. До часу остаточ­ного визначення його правових засад на території Волинсько­го воєводства спеціальною інструкцією від 21 травня 1921 р. створювались громадські господарчі комітети, котрі покликані були координувати роботу міських самоуправ. Вони склада­лись з членів магістрату, а також осіб, запрошених до комітету воєводою [16, с. 10].

Міські громадські господарчі комітети були одночасно ре­комендаційними та контролюючими органами. В інструкції містився чіткий перелік справ, які належали до їх компетен­ції, а саме: затвердження правил внутрішнього розпорядку та статутів спеціальних комісій; подання на розгляд державної адміністрації пропозицій стосовно змін кордонів міської гмі­ни; затвердження планів забудови гміни та змін у цих планах; ведення будівництва на території міста; встановлення нату­ральних податків і заміна їх грошовими; відміна податків та поборів, сплачуваних на користь гміни; визначення тарифів за користування дорогами і такс на різні форми обслуговуван­ня. Як правило, засідання громадських господарчих коміте­тів відбувались двічі на місяць. Скликав та головував на них один із членів комітету, який спеціально обирався комітетом та затверджувався воєводою. Порядок денний визначався го­ловою і повідомлявся членам комітету за два дні до засідання. За винятком виборів та рішень в особистих справах, голосу­вання проводилось відкрите. У засіданнях комітету мали пра­во брати участь працівники магістрату, але лише з дорадчим голосом.

Отже, протягом 1919-го — першої половини 1920-х рр. ці­лою низкою урядових законодавчих актів встановились орга­нізаційна структура міських самоуправ та правила членства, визначились фінансові джерела їх праці, окреслились межі та ступінь контролю за діяльністю самоврядних установ. Інсти­тут місцевого самоврядування, який сформувався на терито­рії краю в цей період, з чітким розмежуванням функцій за­конодавчих, виконавчих та керівних органів, з конкретним, закріпленим за кожною окремою самоуправою обсягом роботи, залишався без суттєвих змін аж до 1939 р., тобто до часу при­пинення їх діяльності.

Література та джерела

1. Ajnenkiel A. Polskie Konstytucje / A. Ajnenkiel. — Warszawa, 1982. — 234 s.

2. Antczak S. Samorz^d miejski Poznania w latach 1919-1933 / S. Ant - czak // Kron. M. Pozn. — 1996. — № l. — S. 288-300.

3. Chojecka E. Sl^skie tradycje samorz^dowe / E. Chojecka // Mysl Pro - testantska. — 1997. — № 1. — S. 25-31.

4. Dalecki M. Ust^j samorz^dowych wladz miejskich Przemysla w la­tach 1918-1939 / M. Dalecki // Rocznik Przemyslowy. — 1997. — T. 33. — S. 73-80.

5. Heliasz A. Usl^j samorz^du miejskiego w Galicji i w b. zaborze pru - skim u progu II Rzeczypospolitej / A. Heliasz // Dzieje Najnow - sze. — 1973. — S. 15-20.

6. Litwin A. Samorz^d w Polsce burzuazyjno-obszarniczej w latach 1918-1939 / A. Litwin. — Warszawa: PWN, 1954. — 263 s.

7. £uczak A. Samorz^d terytorialny w programach i dzialalnosci stron - nictw ludowych 1918-1939 / A. £uczak. — Warszawa: PWN, 1973. — 346 s.

8. £uczak B. Ksztaltowanie sie samorz^du terytorialnego / A. £uczak // Dyrector Szkolny. — 1995. — Nr 12. — S. 2-14.

9. Marczuk J. Rada Miejska i Magistrat Lublina 1918-1939 / J. Mar - czuk. — Lublin, 1984. — 125 s.

10. Nartonowicz-Kot M. Oblicze polityczne samorz^du miejskiego £odzi w latach 1919-1939 / M. Nartonowicz-Kot // Rocznik £odzki. — T. XXXI. — 1982. — S. 102-103.

11. Siwerski A. Zakresy zadañ realizowanych przez samorz^dy terytorial - ne w latach 1918-1990 / A. Siwerski // Zeszyt Naukowy Ekonomicz - ny. — 1994. — Z. 20. — S. 45-53.

12. Szwed R. Polska Partia Socjalistyczna w wyborach samorz^dow tery - torialnych w latach 1919-1939 / R. Szwed. — Czqstochowa, 1993. — 133 s.

13. Dziennik ürzqdowy Zarz^du Cywilnego Ziem Wschodnich. — 1919. — № 12. — Poz. 99.

14. Державний архів Волинської області (далі — ДАВО), ф. 46, оп. 1, спр. 1150.

15. ДАВО, ф. 46, оп. 1, спр. 920.

16. Dziennik ürzqdowy Wojewydztwa Woiyñskiego. — 1921. — № 2.

Анотації

Мартынюк Я. Н. Законодательное становление городского са­моуправления на Волыни в период между двумя мировыми вой­нами.

Статья посвящена исследованию местного самоуправления на Волыни в период между двумя мировыми войнами. В работе, на основании анализа изданных и архивных источников, а также научной литературы, дана характеристика законодательного ста­новления органов городского самоуправления. Освещены их ор­ганизационная структура, а также пути и методы осуществления правительственного контроля их деятельности.

Ключевые слова: Волынское воеводство, городское самоуправ­ление, гмина, городской совет, магистрат.

Martyniuk Y. M. The legislative foundation of the town self - governing bodies in Volyn in the period between wars.

The article is dedicated to the investigation of the institute of local self-governing, which functioned in Volyn during the period between wars. Based on the analysis of the published and archival documents and scientific literature the research describes the main stages of the self-governing body’s foundation. Their organization structure is presented in the article. In the research the ways and methods of the realization of the government’s control over self-governing bodies’ work are investigated.

Key words: Volyn principality, town self-governing, gmina, town council, magistrate.

Надійшла до редакції 25 лютого 2014 року

Похожие статьи