Головна Історія Інтелігенція і влада УМАНСЬКО-ЛИПОВЕЦЬКЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРО ПРИВАТНОВЛАСНИЦЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ РЕГІОНУ ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
joomla
УМАНСЬКО-ЛИПОВЕЦЬКЕ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРО ПРИВАТНОВЛАСНИЦЬКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ РЕГІОНУ ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
Історія - Інтелігенція і влада

подпись: □Ю. І. Бодров

В період розбудови Української держави, створення її еконо­мічної бази інтенсивного проникнення в сільськогосподарське виробництво якісно нових ринкових відносин, формування індивідуального селянського фермерського господарства, до­сить важливим є вивчення усіх форм землекористування, що існували в минулому. Вивчення минулого досвіду сприятиме віднайденню раціональних аспектів багатьох проблем, умож­ливлюватиме варіативність пошуків оптимальних форм земле­користування, допомагатиме уникнути помилок в організації ефективного сільськогосподарського виробництва. Вивчення ефективності різних форм землекористування в нашому ре­гіоні мало місце на початку XX століття, коли аграрне пи­тання активно обговорювалось у Державній думі та висвіт­лювалося в програмах різних партій того часу. Цим активно займалось і створене у 1901 році Умансько-Липовецьке сіль­ськогосподарське товариство, мета діяльності якого полягала у сприянні розвиткові сільського господарства просвітниць­кими та економічними заходами. Процес його створення та функціонування частково знайшов відображення в сучасній історіографії [1], але означена нами проблема не була предме­том дослідження.

Метою даної публікації є аналіз матеріалів про діяльність Умансько-Липовецького сільськогосподарського товариства, яке досить скурпульозно вивчало питання про приватновласни­цьке землеволодіння, проводило аграрно-економічні обстеження і готувало обґрунтовані прогнози про його подальше май­бутнє. Ці економічні дослідження звичайно мали політичний підтекст, але досвід діяльності цього товариства є сторінкою історії нашого краю, яка має бути вивчена.

Умансько-Липовецьке сільськогосподарське товариство було створене на хвилі зрослої громадської активності 2 грудня 1901 року. Саме тоді на перших загальних зборах було прий­нято рішення про долучення до розгалуженої системи сільсько­господарських освітніх закладів. Почесним головою товариства був обраний київський губернський предводитель дворянства князь М. В. Репнін, головою став липовецький повітовий пред­водитель дворянства граф П. М. Ігнатов, товаришем голови став граф В. С. Тишкевич. А секретарем ради був обраний Г. В. Ви - сокінський, скарбником — В. Л. Гавліковсткий. Загалом до ради товариства входило 47 осіб [4, 11].

Дещо пізніше, 11 червня 1901 року, було затверджено статут Умансько-Липовецького сільськогосподарського товариства, в якому за мету діяльності визначалося сприяння розвитку і вдосконаленню сільського господарства і сільськогосподарської промисловості. Виходячи з цієї мети, члени товариства мали: вивчати стан сільського господарства у своєму регіоні шля­хом експедиційних оглядів та різного роду досліджень; роз­повсюджувати теоретичні знання шляхом публічних читань, публікацій відповідних матеріалів; турбуватися про вироблен­ня раціональних способів ведення господарства; сприяти зем­левласникам у правильному облаштуванні їхніх господарств і т. д. Товариство складалося з кількох відділів, а саме: ко­мерційного, лісового, садівничого. Вони діяли в Уманському, Липовецькому, Таращанському, Звенигородському повітах Київської губернії та Ольгопільському і Гайсинському повітах Подільської губернії [5, 38].

З метою висвітлення своєї діяльності та пропаганди сільсь­когосподарських знань Товариство створило власний друкова­ний орган. На загальних зборах була розглянута пропозиція уманського типографа Тарадаша, але вона не була підтрима­на, оскільки Тарадаш не гарантував, що буде друкувати на від­повідних умовах. Тому було ухвалено рішення, щоб звернутися до Подільського сільськогосподарського товариства з проханням друкувати разом зі своїми звітами і звіти Уманско-Липовецько - го товариства в “Листке Подольського общества”. Дещо пізніше питання видавництва власного щотижневика було вирішене. Це періодичне видання називалося “Сообщения Умансько-Ли - повецкого сельскохозяйственного общества” [3, 83, 210]. На йо­го сторінках висвітлювалась інформація про назрілі питання сільського господарства, публікувались статті на господарські теми, новини з різних ділянок життя. У 1914 році журнал дру­кувався накладом в 500 примірників, обсягом 1-3 друкованих аркуші, виходив 15-го числа кожного місяця і розсилався усім членам товариства, урядовим і земським установам та агентам, аналогічним сільськогосподарським товариствам, бібліотекам.

Окрім періодичного видання, Товариство здійснювало окремі видання, що присвячувались окремим питанням сільськогос­подарської сфери. Так, у 1909 році було опубліковано чимале дослідження (180 ст.) за результатами аграрно-економічного обстеження Південно-Західного краю [2]. У вступі визначено, що метою дослідження є приватне землеволодіння, перспективи його існування, оскільки і його захисники, і критики будують свої висновки на сумнівних даних. Досить гостро відчувається відсутність науковообробленого фактичного матеріалу, на основі якого можна дати об’єктивну оцінку доцільності збереження чи ліквідації приватного землеволодіння. А тому рада Умансь- ко-Липовецького сільськогосподарського товариства прийняла рішення вивчити статистичні показники по селянському і при­ватному землеволодінню і опублікувати ці матеріали.

Для обстеження приватного землеволодіння у своєму регіоні Умансько-Липовецьке сільськогосподарське товариство обрало не анкетний, а експедиційний, об’їздний спосіб. Об’їзд помість було доручено одній особі, яка з дозволу землевласників вив­чала господарські книги і брала звідти усю необхідну інформа­цію. Далі зібрані дані систематизувалися і були опубліковані як аналітичне дослідження з досить просторим додатком фак­тичного матеріалу.

Що до загальної господарської характеристики регіону до­слідження, то відзначалося, що в Південно-Західному краї не набув значного поширення спосіб ведення приватновласни­цького господарства шляхом здачі землі в короткотермінову оренду селянам за гроші чи “з половини”. В переважній біль­шості випадків приватновласницьке господарство ведеться як самостійне капіталістичне підприємство в одній із двох форм: 1) власник безпосередньо сам чи через найману адміністрацію веде господарство власним інвентарем та найманими працівни­кам; 2) господарство здається в довготермінову оренду особі чи заводському підприємству (напр. товариству завода). Остання форма більш поширена в Південно-Західному краї. Найчастіше колективними орендаторами були товариства цукрових заводів, які мали значний оборотний капітал, кваліфікованих агрономів

І вели господарство із впровадженням нових технологій. Окрім орендування заводами цілих помість, подекуди зустрічалося орендування заводами землі на один посів цукрових буряків.

Що стосується здачі землі в оренду селянам, то така прак­тика не була поширена. В ході дослідження виявилось, що з усієї площі приватного землеволодіння в Липовецькому повіті у селянській оренді було 0,36% землі, в Звенигородському — 0,68%, в Гайсинському — 1,16%, в Таращанському — 3,93%, в Уманському — 5,86%. Як правило, в селянську оренду попа­дали лише невеликі ділянки, що розміщені серед селянських полів і тому малодоступні для обробітку. До того ж, селянська оренда значно дешевша, оскільки платилося лише за посівну площу, а при оренді усієї приватновласницької землі оплата здійснювалась і за луки, і за пар, і за невикористовувані під посіви площі.

В ході обстеження землеволодіння в регіоні з’ясовувались форми оплати праці. Найпоширенішими виявились дві — по­денна і виробіткова. Поденна коливалася від 20 коп. в зимові місяці до 50-75 коп. в періоди збору врожаю. Значна кількість робіт виконувалась виробітковим способом. Це жаття збіжжя від копи (серпами), в’язання снопів за косарями чи жатка­ми, складання снопів в копи за снопов’язалкою, перевезення снопів з поля на тік, копання буряків, картоплі, транспорту­вання їх на завод чи до залізниці і т. д. В деяких господарствах здавався у виробіток весь цикл вирощування буряків та інших корнеплодів — “від морга” чи “від десятини”.

Виробіткова оплата праці в приватновласницьких госпо­дарствах вважалася вигідною як для роботодавця, так і для робітника. Адже вона підвищувала інтенсивність праці і да­вала можливість більше заробити, виконуючи більший об’єм роботи за одиницю часу. В деяких господарствах вдавалися до застосування виробіткової оплати праці навіть в ході міжряд­кової обробки буряків у вигляді урочних робіт “від рядка”.

Аналізу піддавалося і таке питання, як попит на робочі руки. Відзначено, що наявність заводів по переробці сільсько­господарської сировини дозволяє урізноманітнювати асорти­мент польових та технічних культур. В даному регіоні пошире­ним було вирощування цукрових буряків, картоплі, кукурудзи, пивного ячменю, зернових культур, багаторічних трав, олійних та городніх культур. Обробіток посівів та вирощування врожаїв зумовлювали попит на робочі руки майже безперервно — від ранньої весни до глибокої осені. Упродовж 8-9 місяців в сіль­ськогосподарському виробництві незмінно високим був попит на робочі руки, в той час як фабрично-заводська промисловість (цукрові, винокуренні заводи) забезпечувала роботою, а зна­чить і заробітком, від 2 до 6 місяців.

В досліджуваному регіоні не було виявлено надлишку чи недостачі робочих рук. Було відзначене оптимальне співвідно­шення обсягів сільськогосподарського виробництва і наявності вільнонайманої праці. В ході аналізу стану приватного земле­володіння в революційні роки (1905-1907 рр.) було з’ясовано, що практично в кожному помісті місцеві робітники, влаштову­ючи забастовки, починали їх вигнанням прийшлих найманців, навіть якщо ті були з найближчих сіл.

В ході дослідження приватних землеволодінь вивчалося пи­тання про заробітки селян. Перш за все було помічено знач­не коливання оплати праці з однієї десятини однієї землі не тільки в різні роки і в різних повітах, але і в одному і тому ж помісті в різні роки. Ілюстрацією цьому можуть слугувати такі дані:

Повіти

Найменша се­редня за 5 років

Найбільша серед­ня за 5 років

Середня по повіту

Гайсинський

23 р. 02 коп.

41 р. 43 коп.

30 р. 16 коп.

Липовецький

20 р. 30 коп.

43 р. 04 коп.

27 р. 57 коп.

Уманський

21 р. 19 коп.

45 р. 78 коп.

28 р. 65 коп.

Звенигородський

24 р. 02 коп.

29 р. 30 коп.

27 р. 20 коп.

Таращанський

18 р. 15 коп.

28 р. 35 коп.

24 р. 36 коп.

Якщо ж порівнювати абсолютні дані, то коливання у величи­нах оплати селянської праці у приватному сільськогосподарсько­му секторі ще зриміші. Так, в Гайсинському повіті заробітки коливаються від 21 р. 61 коп. до 35 р. 05 коп. в одному помісті, а в іншому, котре розташоване ближче до цукорного завода, — від 28 р. 45 коп. до 49 р. 15 коп. В Липовецькому повіті — для одного помістя від 19 р. 48 коп. до 35 р. 05 коп., а для іншо­го при цукровому заводі — від 39 р. 90 коп. до 49 р. 05 коп. В Уманському повіті — для одного помістя від 17 р. 13 коп. до 35 р. 87 коп., а для іншого, що орендується цукровим заво­дом, — від 32 р. 50 коп. до 51 р. 28 коп. В Звенигородському повіті — від 24 р. 44 коп. до 36 р. 10 коп. і в Таращансько - му — від 16 р. 15 коп. до 32 р. 20 копійок [2, XVII].

На основі таких даних були зроблені висновки про те, що селяни мають з десятини орної приватновласницької (поміщи­цької) землі чималі заробітки, які не є стабільними, і що поміс­тя, котрі знаходяться поблизу заводів і залізниць, приносять працюючим більшу платню.

Взагалі, обстеженню підлягало в п’яти повітах 100 011 дес. орної землі (в Гайсинському — 19 811 дес., Липовецько­му — 21 497 дес., Уманському — 24 682 дес., Таращансько - му — 13 554 дес., Звенигородському — 20 467 дес.). На цій площі середній щорічний заробіток селян з десятини орної зем­лі коливався по повітах від 24 р. 36 коп. (Таращанський повіт) до 30 р. 16 коп. (Гайсинський повіт). Поширюючи ці дані на всю площу приватновласницької землі, була отримана віро­гідна, в усякому разі близька до істини, цифра щорічних по повітах заробітків населення, а саме: для Гайсинського повіту це 2 716 059 руб. на рік, для Липовецького — 2 455 411 руб., для Уманського — 3 167 028 руб., Звенигородського —

2 050 988 руб. і Таращанського — 1 834 161 руб. на рік. А для всієї обстежуваної території п’яти повітів ця цифра складала

12 223 647 рублів [2, XVIII].

Матеріали про приватновласницькі господарства, зібрані Умансько-Липовецьким товариством в п’яти повітах, тобто в регіоні його дії, складають більш чи менш повну картину при­ватного землекористування. Окрім названих вище питань, вони містять відомості про існуючі сівозміни, урожайність різних культур в різних помістях, міру інтенсивності використання орної землі, кількість тяглової худоби на одиницю орної зем­лі, вартість інвентаря і будівель у співвідношенні до одиниці площі і т. д. Обстежені поміщицькі господарства дали чималий пласт статистичного матеріалу, який в подальшому підлягав аналізу та узагальненням. Зрозуміло, що Умансько-Липовець - ке сільськогосподарське товариство не вирішувало питання про збереження чи ліквідацію великого землеволодіння, але скрупульозне його обстеження, аналіз показників ефективності функціонування приватновласницьких господарств, публіка­ція та розповсюдження матеріалів про приватні сільськогоспо­дарські угіддя схиляють до думки, що така робота здійснюва­лась не лише для накопичення фактичного матеріалу. Подібні дослідження закладали основи економічної статистики, спри­яли поширенню сільськогосподарських знань, досвіду органі­зації сільськогосподарського виробництва та пропаганді його кращих зразків.

Джерела та література

1. Костюк М. В. Діяльність Умансько-Липовецького сільськогоспо­дарського товариства з популярізації сільськогосподарських знань позашкільним шляхом (початок (XX ст.) // Український селянин:

Зб. наук. праць / За ред. А. Г. Морозова. — Черкаси, 2006. — Вип. 10. — С. 140-143.

2. Материалы по аграрно-экономическому исследованию Юго-Запад­ного Края (Уманский, Липовецкий, Звенигородский и Таращан- ский уезды Киевской губернии и Гайсинский уезд Подольской губернии). Издание Уманско-Липовецкого сельскохозяйственного общества. — Гайсин, 1909.

3. Отчет о деятельности Уманско-Липовецкого сельскохозяйственно­го общества за период от 5 мая 1903 г. по 1 января 1904 г. и его коммерческого отдела за время с 1 января 1903 г. по 1 января 1904 г. /Составлен секретарем общества Г. Ф. Высокинским. — Типография Тарадаша и Перельштейна в Умани, 1904.

4. Центральний Державний історичний архів в м. Києві (далі — ЦДІАК України). — Ф. 442. — Оп. 661. — Спр. 196.

5. ЦДІАК України. — Ф. 442. — Оп. 637. — Спр. 325.


Бодров Ю. И. Уманско-Липовецкое сельскохозяйственное това­рищество о частном землевладении региона начала XX века.

Анализируются материалы аграрно-экономического изучения частновладельческих хозяйств в пяти уездах Правобережной Ук­раины, собранные и изданные Уманско-Липовецким сельскохозяй­ственным обществом с целью пропаганды эффективности крупных землевладений. Статистические данные дают представление о раз­мерах частновладельческих хозяйств начала XX века, а подбор по­казателей их функционирования указывает на стремление убедить в их перспективности.

Bodrov Y. I. Uman-Lypovetsk agricultural society about privately owned landownership in the region in the early 20th century.

The article deals with materials on agricultural and economic re­search of private farms in five districts of Right-Bank Ukraine, col­lected and printed by Uman-Lypovetsk agricultural society to propa­gate the efficiency of major land tenure. Statistics gives us the insight about the size of private estates in the early 20th century. The choice of indicators of their functioning shows the desire to prove their fu­ture prospect.

Похожие статьи