Головна Історія Інтелігенція і влада ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ НА ВОЛИНІ (1921-1939 рр.)
joomla
ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ САМОВРЯДУВАННЯ НА ВОЛИНІ (1921-1939 рр.)
Історія - Інтелігенція і влада

Я. М. Мартинюк

Вивчення проблеми функціонування на Волині в міжвоєн­ний період інституту самоврядування викликане цілою низ­кою причин. А головне, тим, що в час, коли формується нова система територіального управління нашої держави, налагод­жуються і встановлюються шляхи та механізми вирішення найгостріших проблем соціально-економічного та суспільно - політичного характеру, науковий аналіз історичного досвіду окремих регіонів України стає особливо необхідним. Отже, окрім суто наукового інтересу, актуальність піднятої у стат­ті проблеми зумовлена також практичними потребами сього­дення. Здійснений самоуправами вагомий доробок й набутий цінний досвід у сфері соціальної опіки, початкової освіти, в організації медичного обслуговування населення не втратили свого значення і в наш час.

Слід відмітити, що найбільший внесок у вивчення окремих питань, пов’язаних з історією створення та діяльністю інститу­ту самоврядування як на Волині, так і загалом у Другій Речі - посполитій зробили польські вчені — історики та правознавці. У сучасній польській історіографії помітним є зростання інте-


Ресу до дослідження історичних процесів, котрі відбувались в Другій Речіпосполитій, враховуючи й Волинське воєводство, у період між двома світовими війнами. У наукових працях польських вчених, написаних у 80-90-х роках XX століття, подано цікавий матеріал загального характеру щодо перетво­рень у міжвоєнній Польщі. Особливий інтерес щодо висвітлен­ня заявленої проблеми викликають роботи В. Менджецького, Я. Кенсіка [9, 11]. Особливу цінність становлять монографічні дослідження. Наприклад, помітний внесок у вивчення окре­мих питань, пов’язаних з конституційним становленням інс­титуту самоуправління, зробила монографія А. Айненкеля [8]. Серед інших можна виділити роботу А. Лучака [10], в якій вчений зробив спробу відобразити особливості функціону­вання самоврядних установ у 1918-1939 рр. через призму їх взаємовідносин з тогочасними політичними партіями та гро­мадськими організаціями. За характером дослідження, поряд із вищеназваною роботою А. Лучака слід відзначити працю Р. Шведа [13].

Огляд наукової літератури дає підстави для висновку, що, незважаючи на наявність низки праць польських науковців, у яких висвітлюються проблеми діяльності самоврядних інститу­цій на Волині у міжвоєнний період, у вітчизняній історіографії на сьогоднішній день немає спеціальних комплексних дослід­жень, у яких би розглядалися ці питання.

З огляду на це авторка поставила за мету висвітлити у статті окремі напрямки і форми діяльності органів самоврядування у господарській сфері, особливості їх інвестиційної та фінансової політики, розкрити результати діяльності самоуправ у регіоні.

У другій половині 1930-х рр. Волинське воєводство пере­творилось на великий будівельний майданчик. Правові підста­ви для міського будівництва надавало розпорядження, видане міністерством громадських робіт Речіпосполитої 7 липня 1919 р. [3, 34]. Головною метою цього розпорядження було забез­печення гарантованого впливу самоуправ на хід і розвиток міського будівництва, з одного боку, та кваліфікованого його здійснення — з іншого. Єдиною умовою, при дотриманні якої державна адміністрація могла доручити керівництво будівель­ними справами органам самоврядування, було створення так званих технічних служб, очолюваних спеціалістами-архітекто - рами, затвердженими міністерством громадських робіт. Така специфічна галузь, як будівництво, потребувала, звичайно, кваліфікованих фахівців та відповідним чином організованих інституцій.

Основний обсяг питань у будівельній галузі покликані були вирішувати повітові архітектори як кваліфіковані та компетен­тні спеціалісти. До їх обов’язків належало: затвердження про­ектів та надання дозволу на проведення всіх будівельних робіт; здійснення технічного контролю за реалізацією проектів забу­дови не виділених з повіту міст; нагляд за існуючими приват­ними будівлями, а також за всіма архітектурно-будівельними роботами, котрі виконуються міськими та сільськими гмінами повіту; надання професійної допомоги міським та сільським гмінам у будівництві [3, 34]. У Луцьку, Рівному та Ковелі, тобто так званих містах, виділених з повіту, за дозволом мініс­терства громадських робіт обов’язки повітового архітектора міг виконувати міський архітектор.

Виділені міста, згідно із законодавством, обов’язково повин­ні були мати також “належним чином організовані” будівельні управління як органи наглядової влади першої інстанції [3, 35]. Всі функції їм передавались воєводською дирекцією громадсь­ких робіт — останньою інстанцією у вирішенні місцевих буді­вельних та архітектурних питань. Саме дирекція здійснювала нагляд за діяльністю повітових та міських архітекторів, буді­вельних управлінь виділених міст та надавала фахову допомогу в будівництві гмінним самоуправам.

До розробки та втілення будівельних планів міські гміни приступили лише в 1929 р., керуючись при цьому розпоряджен­ням міністра громадських робіт [4, 4]. Одним із перших кроків міських властей був обмір та врегулювання забудови вулиць та площ. На засіданні воєводської технічної ради, яке відбулось

17 листопада 1931 р. під керівництвом директора громадських робіт інженера Ф. Ксежопольського було прийнято рішення, що “рада визнає справу обміру міст справою першочерговою, необхідною з огляду на потреби міського господарства, важ­ливість якої є не меншою порівняно з іншими завданнями [1, 38]”. Одночасно наголошувалось, що на території Волинсь­кого воєводства обміру найбільше потребували такі міста, як Ковель (вартість обміру 130 тис. злотих), Володимир (63 тис.

Злотих), Кременець (41 тис. злотих), Дубно (68 тис. злотих) і Здолбунів (22 тис. злотих) [1, 37].

В перше повоєнне десятиліття у всіх містах Волині прово­дились роботи щодо брукування вулиць і викладення бетон­них тротуарів. Наприклад, у Луцьку було оновлено 40 тис. м2 бруківки і покладено 21 тис. м2 нової, прокладено 13 тис. м2 тро­туарних плит. В Здолбунові — 40 тис. м2 бруківки і 11 тис. м2 тротуарів, в Олиці відповідно 7,5 тис. м2 і 1,5 тис. м2, в Ост­розі близько 2,5 км бруку [6, 91]. Роботи щодо брукування ву­лиць велись безпосередньо аж до початку Другої світової війни. Поряд з цим проводились роботи для покращення загального вигляду міст. Насамперед закладались парки, сквери, вулиці засаджувались деревами, а на завершальному етапі будувались рекреаційні зони і спортивні майданчики. Зокрема, в 1930-ті роки був закладений парк площею 5 га у Ковелі, на території якого споруджено стадіон, парашутну вежу, байдарочну трасу, а також збудовано стадіон і пляж у Костополі [11, 58].

Одним із завдань, які поставила державна адміністрація перед самоврядуванням, була активна робота для покращення санітарного стану міст та сіл воєводства (закон від 19 липня 1919 р.). У зв’язку з цим гміни зобов’язані були піклуватись про чистоту повітря, ґрунту, води, гігієну помешкань і т. п. Передусім необхідно було звернути увагу на ті засоби, котрі б запобігали виникненню та поширенню інфекційних захворю­вань. Це передбачало насамперед забезпечення населення при­датною для вживання питною водою, тобто водогоном; а також будівництво каналізаційної мережі; створення низки гігієніч­них закладів для громадського користування (лазень, туалетів і т. п.); утримання в належному санітарному стані міських тор­гів, ринків, боєнь і т. п. Усі ці заходи були необхідними з ог­ляду на те, що санітарний стан населених пунктів воєводства залишався на досить низькому рівні.

Досить поширеними були випадки спалаху епідемій інфек­ційних захворювань, спричинених відсутністю придатної для вживання питної води. Запобігти цьому повинно було будів­ництво коштом самоуправ мережі громадських криниць. Вар­тість спорудження навіть однієї криниці була досить високою і становила, наприклад, у 1938 р. 10 тис. злотих. Саме тому кількість приватних криниць була значно більшою, ніж гро­мадських, побудованих органами повітового самоврядування. Наприклад, на території Горохівського повіту було 9400 при­ватних колодязів і лише 96 громадських [12, 94].

Однією із державних інстанцій, зобов’язаних стежити за належним санітарним станом міст, була поліція. Саме згідно із донесеннями її комісаріатів воєводське управління видава­ло розпорядження самоуправам про доцільність вжиття тих чи інших санітарних заходів. Наприклад, 6 жовтня 1927 р. ковельське староство доводило до відома Волинського воєвод­ського управління: “Передаємо донесення комісаріату держав­ної поліції в Ковелі і одночасно доповідаємо, що неодноразово нагадували магістрату про необхідність доведення до належ­ного санітарного стану площ і вулиць міста, очищення яких належить до компетенції магістрату [2, 10]”. У відповідь на це міське самоврядування, виконуючи розпорядження державної адміністрації, розпочинає у 1927 р. власним коштом будівниц­тво в Ковелі каналізаційної мережі, водогону та артезіанських свердловин, брукування його вулиць та площ.

В кінці 1920-х рр. органи міського самоврядування розпо­чали будівництво каналізаційної мережі й водогонів у Луцьку, Рівному, Кременці, Ковелі. На це будівництво виділялись ве­ликі кошти. Лише у Луцьку в 1928 р. планувалось виділити 100 тис. злотих. Проте велика економічна криза загальмува­ла втілення в життя планів розбудови міст воєводства. Роботи відновилися лише через декілька років. Тому на III з’їзді Во­линської воєводської ради, котрий відбувся 27 січня 1937 р., відмічалось, що “дуже важливою галуззю господарчого життя покликані займатися спеціально створені в 1935 р. служби об­міру і планування забудови міст, а також служби, відповідальні за розробку планів спорудження мережі водопроводу та каналі­зації. Вони сконцентрували у своїх руках всю роботу, що прово­дилась в цьому напрямку, завдяки чому протягом кількох років усі волинські міста вже мали плани власної розбудови”. Однак слід зазначити, що їх так і не було повністю втілено в життя і до 1939 р. заплановані роботи ніде не завершились [2, 5].

Однією з умов змін життя міст Волині була організація тор­гівлі за західними зразками. З цією метою міські власті роз­почали боротьбу із єврейськими лотками і торговими будками, наказували зносити будівлі, які перебували в поганому техніч - ному стані. В 1930-х рр. були розроблені плани будівництва великих критих ринків, до яких мали перейти вуличні торгов­ці. Одночасно міські власті заохочували підприємців і купців, які вкладали кошти у будівництво крамниць та закладів служ­би побуту європейського рівня. Здебільшого в 1930-х роках на центральних вулицях Луцька, Рівного, Ковеля, Дубна, Воло - димира-Волинського появилось багато красивих промислових і продовольчих магазинів, розрахованих на вимогливих і замож­них покупців.

Важливе місце в діяльності самоуправлінь займала спра­ва електрифікації Волині. Існуюча мережа невеликих елект­ростанцій не задовольняла зростаючих потреб регіону. За по­радою експертів було розпочато будівництво трьох великих електростанцій вартістю 10 млн злотих. Споживання електро­енергії зросло з 3 млн квт-год. у 1932 р. до 6 млн квт-год. у 1938 р. [7, 91-92]. Так, наприклад, лише в одному Горохові міська електростанція обслуговувала 475 споживачів, причо­му їх кількість швидко зростала: в 1936-1937 рр. — на 43, а в 1938-1939 рр. — вже на 176 споживачів електроенергії. Однак, враховуючи загальну чисельність мешканців міста (1070 будинків у 1939 р.), кількість тих, що мали можливість користуватись електроенергією, була порівняно невеликою [12, 114]. Основна причина полягала в тому, що електроенергія, яка вироблялась місцевими малопотужними електростанція­ми, була дорогою, тому такі дрібні підприємства, як олійні чи пекарні, не мали можливості користуватись нею.

Вартими уваги є зусилля самоуправління щодо забезпечення умов роботи інституцій, необхідних з точки зору потреб місь­кого організму. Це будинки для протипожежної і санітарної служб, а також приміщення громадського призначення. 26 квіт­ня 1930 р. виконавчий відділ повітового сеймику в Костополі доповідав, що “в листопаді минулого року цілком завершено приміщення магістрату, у зв’язку з чим 15 листопада магістрат перемістився до нового власного помешкання”. Окрім цього, міська рада Костополя, “з огляду на брак власних засобів, пос­тановила виділити іншу половину приміщення магістрату під поштово-телеграфну службу” [5, 10]. Одночасно зусиллями са - моуправ за цей же період часу було побудовано приміщення староства у Ковелі та магістрату в Горохові. В 1938-1939 рр.

Здано в експлуатацію телефонний комунікаційний центр і ав­тобусну станцію в Луцьку [7, 91].

Одним із важливих завдань самоуправ було забезпечення протипожежної безпеки населених пунктів воєводства. З цією метою повітові союзи самоврядування активно співпрацюва­ли з Союзом протипожежної охорони. Завданням гмін на цій ділянці роботи самоврядування була організація спеціальних служб, а також передбачення в бюджетах відповідних сум на придбання необхідних інструментів та інвентарю. Обов’язком повітових союзів самоврядування було фінансування та органі­зація курсів, а також утримання інструктора союзу та виділен­ня коштів для підтримки видавничої діяльності цієї організа­ції. Боротьба із пожежами була актуальною проблемою, тому значна кількість гмінних самоуправ добровільно здійснювали фінансову підтримку служб протипожежної охорони.

Отже, доробок міських самоуправ у господарській сфері жит­тя регіону є помітним. В першу чергу це стосувалось розбудови волинських міст, яка успішно здійснювалась органами само­врядування в міжвоєнний період. Саме завдяки їх інвестиціям та капіталовкладенням з кінця 1920-х рр. у містах і містечках воєводства пожвавились будівельні роботи. За відносно корот­кий період часу з ініціативи місцевого самоуправління у містах було розпочато брукування вулиць, спорудження каналізацій­ної мережі, водогонів, громадських криниць, збудовано ряд но­вих шкільних приміщень, медичних та санітарно-гігієнічних закладів. Зусиллями самоуправ було зроблено перші кроки в напрямі належної організації торгівлі в містах, забезпечення їх протипожежної безпеки, покращення загального санітарно­го стану населених пунктів. Органи як міського, так і тери­торіального самоврядування, незважаючи на відчутний брак коштів та кваліфікованих спеціалістів, докладали всіх зусиль для того, щоб забезпечити найнеобхідніші потреби місцевого населення.

Джерела та література

1. Державний архів Волинської області (ДАВО), ф. 46, оп. 1, спр. 702. Протокол 2-го з’їзду начальників самоуправлінь Волинського воє­водства, що відбувся в грудні 1921 р.

2. ДАВО, ф. 46. оп. 1, спр. 1848. Повідомлення Луцького повітового староства про впорядкування міст.

3. M^drzecki W. Wojewydztwo Wotynskie 1921-1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spotecznych i politycznych. — Wroctaw- Warszawa-Krakyw-Gdansk-£ydz, 1988. — 202 s.

4. ДАВО, ф. 46, on. 1, cnp. 1176. Циркуляр воєводського управління про бюджети комунальних союзів.

5. ДАВО, ф. 46, оп. 2 спр. 539. Статути комунальних ощадних кас і донесення повітових старост про організацію контролю обліку.

6. Powiat Horochowski. Jego mozliwosci i potrzeby. — Horochow: Naktadem wydziatu powiatowego w Horochowie, 1939.

7. ДАВО, ф. 46, оп. 9-а, спр. 591. Протокол третього з’їзду Волинсь­кої воєводської ради, котрий відбувся 27 січня 1937 року.

8. Менджецький В. Цивілізаційні і соціотопографічні переміни в міс­тах Волинського воєводства (1921-1939 рр.) //Минуле і сучасне Волині: Літописні міста і середньовічна культура. Матеріали VIII Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції 27-29 лис­топада 1995 року. — Луцьк: Надстир’я, 1998. — С. 89-91.

9. ДАВО, ф. 46. оп. 1, спр. 1817. Звіти магістратів і комісій по роз­будові міст в ході будівельних робіт.

10. Kqsik J. Zaufany Komendanta. Biografia polityczna Jana Henryka Jyzewskiego. 1892-1981. — Wroctaw, 1995.

11. Ajnenkiel A. Polskie Konstytucje. — Warszawa, 1982.

12. £uczak A. Samorz^d terytorialny w programach i dziatalnosci stronictw ludowych 1918-1939. — Warszawa, 1973.

13. Szwed R. Polska Partia Socjalistyczna w wyborach samorz^dow terytorialnych w latach 1919-1939. — Czestochowa, 1993.

14. Mqdrzecki W. Wojewydztwo Wotynskie 1921-1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spotecznych i politycznych. — Wroctaw - Warszawa-Krakyw-Gdansk-£ydz, 1988.

Анотації

Мартынюк Я. H. Хозяйственная деятельность органов само­управления на Волыни (1921—1939 гг.).

В статье освещены главные направления и формы деятельности органов самоуправления, особенности их инвестиционной и финан­совой политики. Также раскрываются результаты их деятельности в регионе, ошибки и просчеты в работе.

Martyniuk Y. Activity of the self-governing bodies’ in Volyn (1921-1939).

The article describes the main directions and forms of the self - governing bodies activity, the fundamentals of their financial policy are investigated. The results of their activity in the region are high­lighted, and the achievements and shortcomings of the job are defined as well.


Похожие статьи