Головна Історія Інтелігенція і влада ТУРЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКА ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНА СПІВПРАЦЯ В 1991-2005 РР
joomla
ТУРЕЦЬКО-УКРАЇНСЬКА ТОРГОВО-ЕКОНОМІЧНА СПІВПРАЦЯ В 1991-2005 РР
Історія - Інтелігенція і влада

О. П. Манолова

У турецького та українського народів давня історія торгово-економічних взаємовідносин. Також протягом століть турецько-українські відносини характеризувались постійною конфронтацією, в тому числі й у вищезазначених двосторонніх відносинах.

Питанням двосторонньої турецько-української торгово - економічної співпраці приділено увагу в працях Т. Біленко [1], С. Василенко [2], Н. Волошиної [3], С. Глебова [5], Є. Долгова [8], Л. Золотоверха [11], О. Ілющенко [13], Н. Мхитарян [14], Б. Парахонського [15], В. Побережного [17] та ін. Вивчення проблем розвитку процесів регіональної інтеграції Чорномор­ських держав тільки зараз починає набирати обертів. В 90-х рр.

XX ст. в різних наукових виданнях (збірниках, журналах, ма­теріалах конференцій) почали з’являтися статті та розвідки з цієї тематики.

Туреччина посідає четверте місце серед всіх торговельних партнерів України, поступаючись за цим показником лише Росії, Німеччині та Туркменістану. Саме з Турецькою Респу­блікою наша держава зберігає найбільше серед всіх іноземних партнерів позитивне сальдо у двосторонній торгівлі. А у товар­ній структурі українського експорту переважають металопро- дукція та продукція чорної металургії, хімічні вироби, пласт­маса, каучук, мінеральні продукти, деревина [18].

Туреччина є досить важливим гравцем на міжнародній арені як світська мусульманська держава, яка зуміла поєднати в собі західну та східну цивілізацію, стати об’єднуючим мостом між Заходом та Сходом і забезпечити власний стабільний політич­ний та економічний розвиток.

Наша південна сусідка є беззаперечним і надійним прибіч­ником курсу України на європейську та євроатлантичну інте­грацію, а стратегічні завдання зовнішньої політики України знаходять підтримку з боку Турецької держави. Дві держа­ви розвинули широкі контакти у всіх сферах та піднялися до рівня конструктивного партнерства у своїх взаєминах [8, с. 3-5]. Завдяки спільним рисам і прагненням, а також гео­графічній близькості та історії Туреччина і Україна повинні об’єднати зусилля у створенні та формуванні безпеки та еко­номічної динаміки у великому регіоні від Європи до Середньої Азії [4, с. 32-34].

В той же час існують й певні проблемні питання турецько - українських двосторонніх торгово-економічних відносин, серед яких сучасні дослідники виділяють дисбаланс у двосторонній торгівлі, запровадження турецьким урядом квотування для де­яких видів металургійної продукції, які походять із держав — нечленів ЄС та Європейської угоди про вільну торгівлю, а та­кож підвищення ставок на імпорт гарячого і холодного прокату [17, с. 31].

Туреччина була однією з перших країн, які визнали Укра­їну як державу після проголошення її незалежності у 1991 р. [16, с. 90]. Офіційні візити, як на рівні президентів, так і на рівні прем’єр-міністрів та керівників профільних міністерств обох країн, сприяли створенню відповідної законодавчої бази з метою розвитку співробітництва у провідних сферах сучасного суспільно-політичного життя [11, с. 16-20].

Рушійною силою розвитку турецько-українських відносин протягом 1991-2005 рр. виступає торговельно-економічне спів­робітництво, основою якого є промисловий, сільськогосподар­ський й науково-технічний потенціал. Дані відносини за інтен­сивністю та рівнем їх розвитку є провідними у відносинах між двома сусідніми країнами, оскільки саме вони встановлюють підґрунтя для ефективної взаємодії та співпраці й в інших сфе­рах розвитку сучасного суспільства. У зміцненні відповідних контактів з нашою південною сусідкою позитивну роль віді­грає Турецько-українська ділова рада, завданнями якої в пер­шу чергу є збирання інформації про стан економіки, торгівлі, інвестицій в обох країнах, проведення виставок, ярмарок у ве­ликих турецьких та українських містах, організація зустрічей представників ділових кіл обох країн та участь у розробці дво­сторонніх економічних угод [6].

Документальна та законодавча база розвитку торговельно - економічних відносин між Туреччиною та Україною була запо­чаткована підписанням 4 травня 1992 р. “Договору про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою“ [7, с. 25-29] та Угоди між урядами обох країн “Про торговельно - економічне співробітництво“ [10, с. 389-391], в яких сторони зобов’язувались зміцнювати та розширювати взаємовигідні торговельно-економічні відносини між своїми країнами на ста­більній та збалансованій основі.

Підписання вищезгаданих документів підтвердили бажан­ня правлячих кіл обох держав зміцнювати історичні відно­сини дружби та добросусідства, що базуються на принципах рівності і взаємної поваги та вигоди. Також договірні сторони зобов’язувалися вжити всіх необхідніх заходів для розвитку

І розширення торговельно-економічних стосунків на довго­строкових, стабільних і збалансованих засадах та зміцнювати економічне співробітництво в межах існуючих можливостей й у відповідності до чинного національного законодавства. Крім названих напрямків співробітництва, Туреччина та Україна та­кож домовилися про взаємодію у таких сферах, як сільське господарство і харчова промисловість, модернізація легкої про­мисловості, суднобудівництво, виробництво медичного устат­кування, засоби зв’язку та транспорт, а також будівництво і туризм [15, с. 53-63].

Співпраця з Туреччиною в останнє десятиліття XX ст. та в перші роки XXI ст. набула для України особливого та прин­ципового значення. Зближення нашої держави з Туреччиною зумовлено взаємною зацікавленістю у транзиті енергоносіїв, компліментарності економік та співпраці у форматі Чорномор­ського економічного співробітництва [2, с. 11-25]. Туреччина відіграє все більш помітну роль у зовнішньоекономічній діяль­ності молодої Української держави. На цей час на Туреччину припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними країнами [13, с. 584-589].

За даними Інституту статистики Турецької Республіки, в результаті розвитку двосторонніх відносин, які постійно роз­виваються, обсяг зовнішньої торгівлі Туреччини й України у 1991 р. становив 126 млн дол. США. А вже через 2 роки у 1993 р., обсяг зовнішньої торгівлі між Туреччиною й Україною становив 203,5, у 1994-му — 317, а в 1995-му — 504 млн дол. [1, с. 529-530]. Таким чином можна констатувати той факт, що торговельні відносини між Туреччиною і Україною в першій половині 1990-х рр. мали постійні та чіткі тенденції до зрос­тання [14, с. 42-46].

У 1999 р. обсяг експорту Туреччини в Україну становив 226 млн дол., у той час як експорт України в Туреччину склав 774 млн дол. Слід також зазначити, що в зовнішній торгівлі двох країн в останні роки XX ст. постійно розвивався дисба­ланс не на користь Туреччини, який знизився до 550 млн дол. Але, незважаючи на ці негативні показники, Туреччина у 1998 та 1999 рр. спромоглася зберегти третє місце серед найбільших країн — імпортерів з України після Російської Федерації та Китаю [5, с. 43-45].

За статистичними підсумками 1999 р. Туреччина посіла п’яте місце серед країн — торговельних партнерів України, а відпо­відний обіг між двома державами становив майже 876 млн дол. (за турецькими даними, він перевищив 1 млрд дол.). На пер­спективу та стратегічним завданням, як його визначила турець­ка сторона, є доведення двостороннього річного товарообігу до

2 млрд дол. США [20].

За даними Держкомстату України, у січні — листопаді 2001 р. наша держава експортувала у Туреччину товарів на 949,5 млн дол., що на 19,6 % більше, ніж за аналогічний пері­од 2000 р., та, в свою чергу, імпортувала з Туреччини товарів на суму 116,7 млн дол., що на 20 % менше, ніж за аналогічний період того ж таки 2000 р. Таким чином, поступово почали спостерігатися прояви значної негативної динаміки сальдо зо­внішньої торгівлі між двома країнами.

Кабінет Міністрів України і уряд Турецької Республіки по­стійно продовжували вдосконалювати законодавчу базу між­державного співробітництва та поставили перед собою такі за­вдання:

• спрощення порядку проведення експортно-імпортних про­цедур;

• збільшення обсягу двосторонньої торгівлі;

• заохочення розвитку взаємовигідного співробітництва у галузі високих технологій;

• зміцнення та диверсіфікування двосторонніх торгово-еко­номічних відносин у таких галузях, як промисловість, торгів­ля, сільське господарство, перевезення вантажів, енергетика, туризм, банківська галузь [11, с. 16-20].

Пріоритетні напрями торгово-економічного співробітництва між Туреччиною та Україною можна оцінювати за декількома ознаками. Це обсяги експорту та імпорту, обсяг інвестицій і на­явність значних прибуткових проектів. За підсумками 2001 р. Україна знаходилася на 16-му місці серед всіх торговельних партнерів Туреччини, а сама Туреччина займала 5-те місце се­ред основних торговельних партнерів нашої держави. Також саме з Турецькою Республікою наша держава зберігала на той час найбільше серед всіх іноземних партнерів позитивне сальдо у двосторонній торгівлі [8, с. 3-11]. Так, за даними української сторони, загальний товарообіг між обома державами у 2001 р. становив 1147,6 млн дол., в тому числі експорт — 1009,4 млн дол., а імпорт — 138,2 млн дол. Згідно з даними турець­кої сторони, загальний товарообіг становив 1045,2 млн дол., а імпорт — 287,7 млн дол., а позитивне сальдо для України становило 469,8 млн дол. [13, с. 584-589].

За даними Держкомстату України, товарообіг між Туреччи­ною та Україною за 10 місяців 2002 р. становив 1204 млрд дол., а за турецькими — 928,9 млн дол. [1, с. 528]. Розходження в цифрах пояснюється тим, що певна частина як українських, так і турецьких товарів реекспортується компаніями до третіх країн. Тому такі експортно-імпортні операції за турецькою ме­тодикою не включаються в офіційну статистичну інформацію до виходу вантажів з порту.

Активні партнерські стосунки між Туреччиною й Україною на політичному рівні дають змогу провадити взаємно вигідну економічну політику на рівні суб’єктів господарювання обох держав. Основу українського експорту до Турецької Республі­ки становлять чорні метали та вироби з них (59 %), кокс та кам’яне вугілля (11,7 %), мінеральні добрива (8,8 %), продук­ція органічної та неорганічної хімії (6,6 %), а також деревина та вироби з неї (3 %). Значну частину серед українського екс­порту становить також продукція сільського господарства та харчової промисловості (2,6 %), полімерні матеріали і пластма­си (2,3 %), кольорові метали та вироби з них (2,2 %).

Щодо імпорту товарів з Туреччини в перші роки XXI ст. найбільшу питому вагу становили товари легкої промисловості (26,3 %), продукція сільського господарства та харчової промис­ловості (11 %), полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них (10,3 %), котли, машини й апарати (8,8 %), автомобілі (6,1 %) та електричні машини (4,9 %). Обсяги експорту збільшилися, в основному, за рахунок поставок продукції сільськогосподарсько­го призначення, металопродукції та поставок продуктів хімічної промисловості. Імпорт товарів зріс за рахунок збільшення поста­вок автомобілів, мінералів та металопродукції [12].

Разом з тим у торговельно-економічних відносинах Туреч­чини з Україною у досліджуваний період залишалося багато недоліків та проблем. У структурі українського експорту про­довжували переважати товари з малою доданою вартістю, за­лишався дисбаланс у двосторонній торгівлі. Турецький уряд запровадив квотування для деяких видів металургійної про­дукції походженням із держав — нечленів ЄС і Європейської угоди про вільну торгівлю та підвищив митні ставки на імпорт гарячого і холодного прокату.

Серед прикладів успішної реалізації відповідних контрактів слід назвати постачання до Туреччини газокомпресорних стан­цій Сумським науково-виробничим об’єднанням ім. Фрунзе та компанією “Мотор Січ“, вітроелектростанцій дніпропетров­ським “Південмашем“, залізничних цистерн маріупольським “Азовмашем“ тощо. Значний потенціал української хімічної промисловості дозволяє збільшити виробництво та експорт азотних добрив, попит на які у Туреччині щорічно зростає. Великі можливості є також у збільшенні українського експор­ту поліетилену, пластмас, синтетичних ниток та хімічної про­дукції.

На особливу увагу заслуговує перспектива розвитку співп­раці двох держав у галузі енергетики. У досліджуваний період актуальними питаннями розвитку українсько-турецького спів­робітництва у сфері енергетики були такі чинники:

• підписання угоди між урядом України та урядом Турець­кої Республіки про співробітництво в галузі енергетики;

• реалізація спільних інфраструктурних проектів у газово­му та електроенергетичному секторах;

• розбудова транс’європейських мереж та об’єднання енер­гетичних ринків Європи;

• відновлення переговорного процесу щодо реалізації угоди між урядом України та урядом Турецької Республіки про наф­топровідну систему Джейхан — Самсун.

Відповідно до положень проекту угоди між Туреччиною та Україною про співробітництво в галузі енергетики планувалося плідно і активно співпрацювати у таких напрямках, як вироб­ництво, передача та розподіл електроенергії, реалізація інвес­тиційних проектів на території обох країн, а також у третіх країнах, експлуатація, технічне обслуговування, реконструк­ція електричних станцій і мереж. Також сторони домовились про спільні наукові дослідження, проектування та будівництво в галузі енергетики, створення виробничих і технологічних центрів, лабораторій, взаємний обмін фахівцями, організацію інформаційного обміну з питань мирного використання ядерної енергії та співробітництво у сфері використання транзитних га­зопроводів і підземних газосховищ.

Статистичні дані свідчать про те, що економіка Турецької Республіки у 90-х рр. XX ст. характеризувалася такими циф­рами [1, с. 528]:

ВВП на душу населення досягав 4 610 дол. (в Україні — 300 дол.);

Частка ВВП, що використовувалась в ролі інвестицій, до­сягла 24 % (в Україні — 13 %).

Важливими показниками сучасної двосторонньої торгів­лі між країнами було постійне позитивне торговельне сальдо України. На думку турецьких бізнесменів, турецько-українська торгівля має непогані перспективи. Існують можливості для на­рощування українських поставок металургійної продукції, про­довольчого та фуражного зерна, борошна, насіння соняшнику, олії та кукурудзи. Українські підприємства, за умови поліп­шення рекламної роботи, могли б значно збільшити продаж до Туреччини високотехнологічної продукції, наукових і техноло­гічних розробок, агрегатів для акумуляції альтернативних дже­рел енергії, біологічних технологій для очищення води тощо.

За даними Держкомстату України, торгівля товарами між Україною та Туреччиною протягом 1994-2005 рр. характери­зувалася поступовим зростанням кількісних показників обсягу (млн дол. США):

Показники

2002

2003

2004

2005

Товарообіг

1489

1277

2352

2642

Експорт

1277

946

1941

2034

Експорт

211

330

411

607

Сальдо

1065

616

1530

1427

Важливою складовою частиною в енергетичному співробіт­ництві двох країн у1991-2005 рр. була нафтогазова сфера, у якій спостерігалась тенденція до збільшення транзитних по­тужностей газотранспортної системи України у напрямку Бал - канських країн і Туреччини, забезпечення безперебійної і пов­ної передачі обсягів російського природного газу до Туреччини територією України [3, с. 555].

Україна має зосередитися на довгострокових показниках та повинна продемонструвати свою рішучість і готовність уклада­ти міжнародні контракти, які відповідають західним стандар­там, довести, що вона готова запропонувати західним партне­рам конкурентні тарифи на транспортування нафтопродуктів.

Співпраця з Україною могла б знайти реальне втілення у постачанні електроенергії та спорудженні енергетичного ком­плексу в Туреччині. Разом з турецькими компаніями Україна могла б взяти активну участь у розбудові та розширенні існую­чих трубопроводів [19].

Висновки

Аналіз турецько-українського торгово-економічного спів­робітництва свідчить, що сьогодні Україна має значні можли­вості використовувати позитивний досвід Туреччини, особли­во в розв’язанні економічних проблем. Економічний розвиток сучасної Туреччини не є безпроблемним, але успіхи останніх десятиліть очевидні. Відстала сільськогосподарська країна пе­ретворилась в індустріально-аграрну та наближається до рів­ня високорозвинених країн світу. Проте у розв’язанні власних економічних проблем Туреччина також має можливість послу­говуватись позитивним досвідом України.

Аналізуючи стан економічних відносин між Туреччиною й Україною, які по праву займають провідне місце у двосторон­ньому співробітництві, передусім слід відзначити, що за остан­ні роки Туреччина міцно укріпилася як один з найперспек - тивніших партнерів у зовнішньоекономічній діяльності нашої держави. Через турецьку територію йдуть найбільш зручні транспортні шляхи у середземноморські та близькосхідні регі­они. Об’єктивні чинники взаємовідносин України і Туреччини полягають у тому, що обидві країни є сторонами транспортно - комунікаційного коридору, що зв’язує Європу з Азією.

Крім того, саме з Турецькою Республікою наша держава зберігає найбільше серед всіх іноземних партнерів позитивне сальдо у двосторонній торгівлі. Враховуючи значні здобутки та досвід, Туреччина й Україна налаштовані й надалі нарощувати темпи розвитку двосторонньої торгівлі, реалізовувати великий потенціал та невичерпані ресурси взаємовигідного партнер­ства.

Подальшому нарощуванню обсягів турецько-української торгівлі об’єктивно заважають штучно створені перепони, а саме: проведення взаєморозрахунків через банки третіх країн, незначна частка представництв українських компаній на тери­торії Туреччини, забюрократизованість проведення експортно - імпортних операцій, довготривалий процес митного оформ­лення вантажів, неефективна українська юридично-правова система, що не відповідає міжнародним стандартам.

Джерела та література

1. Біленко Т. Стан та перспективи українсько-турецьких зовнішньо­економічних відносин на засадах сталого розвитку / Т. Біленко // Україна — Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє : збірник наукових праць. — К.: Денеб, 2004. — 632 с.

2. Василенко С. “Чорноморська доктрина” України та її сучасні ви­міри / С. Василенко // Людина і політика. — 2002. — № 4. — С. 11-25.

3. Волошина Н. Становлення відносин між Туреччиною та Україною на сучасному етапі / Н. Волошина // Україна — Туреччина: мину­ле, сучасне та майбутнє : збірник наукових праць. — К. : Денеб, 2004. — 632 с.

4. Вступне слово посла Туреччини в Україні Більге Джанкореля // Україна — Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє : збірник на­укових праць. — К. : Денеб, 2004. — 632 с.

5. Глебов С. Двосторонні економічні ініціативи у чорноморській сис­темі міжнародних відносин як фактор зниження конфліктності в регіоні / С. Глебов // Нова політика. — 2000. — № 3 (29). — С. 43-45.

6. Дамладжи Д. З надією та побажаннями [Електронний ресурс] / Д. Дамладжи : Українсько-польський інтернет-журнал — www. Ukraine-Poland. com.

7. Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою // Політика і час. — 1994. — № 7. — С. 25-29.

8. Долгов Є. Не лише Чорне море єднає нас. Посольству України в Туреччині 10 років: минуле, сьогодення, майбутнє / Є. Долгов // Політика і час. — 2003. — № 1. — С. 3-11.

9. Доповідь Андресюка Б., доктора політичних наук, першого заступ­ника голови комітету Ради України з питань національної безпеки і оборони на конференції “Україна: майбутнє” (Лондон, 2-3 люто­го 2003 рік) / Б. Андресюк : [Електронний ресурс] : Інститут Єв­роатлантичного співробітництва. Архів публікацій за 2003 рік. — Http://ieac. org. ua/content/print. php? id=4&ch_id=31&ar_id=53.

10. Зібрання чинних міжнародних договорів України. Офіційне ви­дання / За заг. ред. А. М. Зленка. — К. : Видавничий Дім “Ін Юре“ — 2002. — Т. 5. — Кн.1. — 456 с.

11. Золотоверх Л. Проблеми формування регіональної системи еко­номічного співробітництва в країнах Чорноморського регіону / Л. Золотоверх // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія: Міжнародні відносини. — 2001. — Вип. 19. — С. 16-20.

12. Іванов О. Що приніс Президентові візит до Туреччини [Елек­тронний ресурс] / О. Іванов // ІНТЕР ONLINE вещание - www. podrobnosti. ua/podrobnosti/2005/06/12/219292.html.

13. Ілющенко О. Інфокомунікаційні зв’язки України та Туреччини /

О. Ілющенко, Н. Князева, Г. Піскорська // Україна — Туреччина:

Минуле, сучасне та майбутнє : збірник наукових праць. — К. : Денеб, 2004. — 632 с.

14. Мхитарян Н. Україна і Туреччина в рамках ЧЕС / Н. Мхитарян // Політика і час. — 1997. — № 4. — С. 42-46.

15. Парахонський Б. Стратегія мирної взаємодії: Україна в системі Чорноморського економічного співробітництва / Б. Парахонський // Вісник НАН України. — 1998. — № 5-6. — С. 53-63.

16. Перелік держав, що визнали Україну як незалежну державу і вста­новили з нею дипломатичні відносини / Указ Президента України // Політика і час. — 1993. — № 1. — С. 88-90.

17. Побережний В. Туреччина у зовнішній політиці України / В. По­бережний // Нова політика. — 2002. — № 3 (35). — С. 29-33.

18. Пророченко Н. Туреччина: історія, культура, географія / Н. Про - роченко — К. : Світ знань. — 2005. — 232 с.

19. Парахонський Б. Стратегічні інтереси України в країнах Чорно­морського регіону та проблеми національної безпеки / Б. Парахон - ський та ін. : монографія. — К. : НІСД, 2001. — 134 с. — (Сер. “Зовнішньополітичні стратегії”. — Вип. 7).

20. Стратегия сближения [Електронний ресурс] : Електронні вісті — Http://elvisti. com/node/2958/

21. Туреччина — Україна [Електронний ресурс] : Міністерство еко­номіки України — Http://ukrexport. gov. ua/ukr/econ_spivirob/ tur/2171.html

Анотації

Манолова Е. П. Турецко-украинское торгово-экономическое со­трудничество в 1991—2005 гг.

В статье рассматриваются ведущие аспекты турецко-украинского торгово-экономического сотрудничества на протяжении 1991-2005 гг. Большое внимание уделено основным достижениям и пробле­мам вышеуказанных двусторонних отношений Турецкой Республи­ки и Украины.

Manolova E. P. The Turkish-Ukrainian trade and economic col­laboration in 1991—2005.

In the offered article the leading aspects of the Turkish-Ukrainian trade and economic collaboration are examined during 1991-2005. An accent is done on main achievements and problems of afore-mentioned relations of Turkish Republic and Ukraine.


Похожие статьи