Головна Історія Інтелігенція і влада АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ
joomla
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ
Історія - Інтелігенція і влада

В. С. Лопаков

Система пенсійного забезпечення населення України має ве­ликі і складні проблеми. Це, в першу чергу, значне наванта­ження на працюючу частину населення і на бюджет країни, недостатні обсяги страхових внесків для пенсійного забезпечен­ня, низький рівень пенсії, невідповідність розміру пенсії трудо­вому внеску протягом працездатного періоду, при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення, окрємі категорії працівників мають значні переваги та пільги в пенсійному за­безпеченні. Економічне становище, яке склалося в країні, фіна­нсовий стан підприємств обумовили несвоєчасну сплату внесків на пенсійне забезпечення, за рахунок страхових внесків про­водиться фінансування окремих видів виплат не пов’язаних з трудовою діяльністю. В певній мірі ці проблеми обумовлюють­ся недоліками діючої системи пенсійного забезпечення, відсут­ністю механізму реформування існуючої системи.

В сучасній українській історіографії це питання ще не ді­стало належного висвітлення. В останній час серед науковців зростає інтерес до пенсійного забезпечення, з’являються дисе­ртаційні дослідження [1], статті, присвяченні функціонуван­ню пенсійного забезпечення, подоланню проблем у пенсійному забезпеченню [2], але практично немає опублікованих праць, в яких би висвітлювались проблеми побудови нової системи пенсійного забезпечення.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості не­розв’язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються реформування і побудови нової системи пенсійного забезпечен­ня, яка б найповніше відповідала конкретним потребам суспіль­ства України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету роботи: розробка рекомендацій щодо механізму побудови такої системи пенсійного забезпечення, яка б дозволи­ла вирішити проблему підвищення її стійкості і ефективності.

Протягом достатньо тривалого часу існуюча система пенсій­ного забезпечення є одним із серйозних чинників напруженості в суспільстві. В системі пенсійного забезпечення сконцентрова­ні головні суперечності між законодавчою і виконавчою владою в соціальній сфері. Особливо посилюється значення пенсійних проблем в період передвиборних кампаній. І підстав для цього більш, ніж достатньо, бо незадоволені і пенсіонери, і працівни­ки, і працедавці.

Працедавці вважають відрахування до Пенсійного фонду дуже високими, стверджують, що саме це є основною перешко­дою для підвищення заробітної платні і виходу економіки з тіні. Дуже багато говориться про необхідність залучення в україн­ську економіку інвестицій з-за кордону. Але ж ухвалюючи рі­шення про розміщення своїх засобів, будь-який підприємець за інших рівних умов порівнює вартість пенсійних внесків фонду оплати праці в нашій країні з іншими країнами.

Найняті робітники вважають, що їх несправедливо обира­ють, оскільки сьогодні — через високі пенсійні відрахуван­ня — їм платять маленьку зарплату, а завтра, не дивлячись на ці високі відрахування, платитимуть маленьку пенсію.

Літні люди, які все своє життя важко працювали і чесно платили податки, скривджені тим, що держава не може забез­печити їм хоч трохи прийнятний рівень життя. І дійсно, біль­шість пенсій — нижче за межу бідності.

Украй низькі пенсії вимушують всіх, у кого є сили, і хто може знайти робоче місце, працювати. На жаль, значна час­тина людей пенсійного віку вимушено трудиться не за фахом, дуже часто в тіньовому секторі. Протягом перших десяти років після “виходу на заслужений відпочинок” працює третина пен­сіонерів. “Слід зазначити, що й українські пенсіонери схильні до продовження трудової діяльності після оформлення пенсії за віком” [3].

Частка пенсії в сукупних доходах пенсіонерів скоротилася. Таким чином, навіть в сім’ях, що складаються тільки з людей похилого віку, вона перестала бути основним джерелом доходу. Нині не пенсії визначають рівень їх життя, а можливість отри­мання додаткових доходів, в першу чергу з клаптиків землі, що є у них.

Ще більшу незадоволеність пенсіонерів викликає те, що роз­мір пенсії абсолютно не залежить ні від трудового стажу, ні від суми пенсійних внесків, зароблених протягом усього життя.

Закономірно виникає питання про причини такої ситуації. Наскільки системні недоліки нинішнього пенсійного забезпе­чення? Як їх усунути?

Кажучи про діючу в нашій країні пенсійну систему, слід перш за все підкреслити її соціальну несправедливість і фінан­сову уразливість. “Державна соціальна політика у сфері пенсій­ного забезпечення й надалі залишається незбалансованою” [4].

У тих шарах українського суспільства, які прагнуть до збе­реження виключно солідарної пенсійної системи, існує думка про її нібито максимальну націленість на підтримку соціально незахищених.

Пропоную всім задуматися над тим, що саме бідні і соціально уразливі люди, як правило, вмирають значно раніше спромож­них і здорових. Відповідно, вони протягом коротшого періоду одержують пенсії. І взагалі, нині високий рівень смертності чо­ловіків працездатного віку призводить до того, що третина шіст­надцятилітніх хлопців не доживає до пенсії. Отже, внески, які робилися до Пенсійного фонду пропорційно заробітку протягом всього 'їх трудового життя, для них втрачені. Адже ці суми не є їх власністю і не можуть бути хоч би успадковані вдовою або дітьми у разі передчасної смерті. Пенсія, яка призначається у разі втрати годувальника, абсолютно не компенсує таких втрат.

При визначенні розміру пенсії враховується заробітна пла­тня за останні два роки. Це відкриває величезний простір для зловживань, коли хороші відносини з начальством дозволяють штучно збільшити майбутньому пенсіонеру заробіток — на па­пері, зрозуміло.

Нинішні обмеження максимального розміру виплат призво­дять до того, що дві третини пенсіонерів одержують практично однакові суми.

Як же боротися з виплатою зарплати в конвертах, якщо в цьому абсолютно не зацікавлені найняті робітники? Фактично, існуюча система пенсійного забезпечення провокує розширен­ня тіньових відносин у сфері оплати праці. І ще. Який сенс у персоніфікованому обліку внесків, якщо розмір пенсії від суми цих внесків на практиці не залежить?

Є ціла група пенсіонерів, одержуючи 90% своєї колишньої зарплати. Сюди відносяться депутати і їх помічники, держав­ні службовці, працівники прокуратури, учені, журналісти та інші. Відбувається це тому, що пенсійне забезпечення в Украї­ні регулюється більш, ніж 20 законодавчими актами.

Прагнення вивести з тіні великі заробітки було реалізовано таким чином, що зараз відрахування до соціальних фондів ро­бляться із заробітків до 1600 гривень. У принципі це відпові­дає міжнародній практиці. Але є одна суто вітчизняна новація: при визначенні розміру пенсії враховується вся сума зарплати. Таким чином, цілком спроможні люди одержують великі пен­сії, не сплативши адекватних внесків.

Оскільки для основної маси пенсіонерів існує вже згадане обмеження максимального розміру пенсії, це має значення тільки для привілейованих груп. Враховуючи, що, на відміну від заробітної платні, пенсії не оподатковуються, доходи “спец- пенсіонерів” після виходу на пенсію не тільки не зменшуються, але навіть зростають. А якщо ще пригадати практично одна­кові ставки відрахувань до Пенсійного фонду, то таку систему дуже важко визнати справедливою і направленою на захист уразливих шарів суспільства. “Одним з головних чинників, який ускладнює проведення реформ в Україні, всі без винятку національні дослідники та міжнародні експерти традиційно на­зивають нестабільність законодавчої бази” [5].

Не дивлячись на те, що пенсійний вік в Україні значно ниж­че, ніж в більшості країн не тільки з розвиненою, але і пере­хідною економікою, чинне законодавство передбачає право на дострокову пенсію для окремих категорій тих, що працюють.

Одним із найсерйозніших чинників фінансової нестійкості нинішньої пенсійної системи є масштаби пільг по сплаті внес­ків до Пенсійного фонду.

Особливо масштабною і гострою потрібно визнати проблему фінансування пенсій і допомоги в агропромисловому секторі. Необхідність підтримки наших аграріїв, особливо в нинішніх непростих умовах реформування, сумнівів не викликає. Потрі­бно виправляти і багаторічну несправедливість по відношенню до сільських жителів. Проте не можна ж робити це за допо­могою нової несправедливості — тепер уже по відношенню до міських пенсіонерів. Напевно, чесніше і справедливіше фінан­сувати пенсії колишнім працівникам сільського господарства за рахунок бюджету.

Окремі галузі накопичують борги перед Пенсійним фондом, і час від часу наші законодавці ухвалюють рішення про їх спи­сання і реструктуризацію.

Ці та інші пороки в багато разів загострюють об’єктивно існуючі проблеми фінансування пенсій виключно з солідарної системи — за так званим договором поколінь, коли пенсії ви­плачуються із внесків працюючого населення.

Населення України помітно старше, ніж у більшості кра­їн СНД, і приблизно відповідає європейським стандартам. Але через значно нижчий пенсійний вік питома вага пенсіонерів у нас значно вище, ніж в сусідніх країнах. “Наша країна вже досягла критичного рівня старіння” [6].

Навіть якщо протягом найближчих років різко підвищить­ся народжуваність, це істотно вплине на фінансові можливості пенсійної системи лише через 25—30 років. Зниження смерт­ності об’єктивно супроводжуватиметься поглибленням проце­су старіння. Немає підстав розраховувати і на омолоджування населення за рахунок притоку молоді ззовні, характерного для економічно розвинених країн.

Таким чином, після досить нетривалого періоду виходу на пенсію нечисленного покоління воєнних років Україна неми­нуче зіткнеться з істотним зростанням демографічного наван­таження.

Навіть якщо вдасться мінімізувати безробіття, а також практично викоренити всі наявні пільги і забезпечити дуже високий рівень сплати пенсійних внесків, без підвищення пен­сійного віку кардинально поліпшити ситуацію в рамках тільки солідарної системи не представляється можливим. “Досвід ін­ших країн яскраво демонструють нагальну потребу такого під­вищення” [7].

Проте аргументи і розрахунки фахівців не сприймаються су­спільством. Громадська думка і реакція народних депутатів не дозволяють підвищити пенсійний вік, як це зробили у зв’язку з постарінням населення практично всі країни, що почали ре­форми своїх пенсійних систем. Нам залишається тільки стиму­лювати громадян до продовження трудової діяльності після 55 та 60 років.

Солідарна система дуже вразлива з погляду зростання на­вантаження на платників внесків, а тому в довгостроковій пе­рспективі фінансово нестійка: ми неминуче станемо перед ви­бором між підвищенням ставок пенсійних внесків, зниженням пенсій, рецидивами заборгованості по їх виплаті або скорочен­ням непенсійних витрат бюджету.

3 цією проблемою стикаються практично всі країни світу, і обумовлена вона загальною причиною — постарінням населен­ня через різке зниження народжуваності 40—50 років тому. Окрім вже згаданого підвищення пенсійного віку, вводяться інші багаторівневі системи пенсійного забезпечення, що скла­даються з трьох компонентів: солідарного (перший рівень), обов’язкового накопичувального (другий) і додаткового, або до­бровільного, накопичувального (третій рівень). Якщо солідарна система (перший рівень) чутлива переважно до демографічних ризиків, то накопичувальна (другий і третій рівні) — до прин­ципово інших, пов’язаних з довготривалим захистом пенсійних засобів від інфляції. “Одним із напрямків удосконалення систе­ми соціального захисту громадян в умовах ринкової економіки є здійснення пенсійної реформи та формування багаторівневої системи пенсійного страхування” [8].

Отже, що ж дає кожній конкретній людині участь одноча­сно в трьох рівнях, і чому світ не відмовляється від солідарної системи, якщо вона така погана?

Перш за все потрібно відзначити, що солідарна система базу­ється на принципах безумовної соціальної рівності. Тому, якщо залишити за нею тільки спочатку властиві їй функції однако­вого для всіх захисту від бідності в старості і звільнити від всіх інших, так або інакше пов’язаних із закріпленням соціальних відмінностей, зокрема з фінансуванням пільг, то з’ясовується, що ця система в змозі забезпечити невеликий дохід всім, хто працював. Якщо людина — чи то у зв’язку з невеликим заро­бітком, чи то через інші причини — не зуміла накопичити собі на старість грошей, вона змушена буде задовольнятися цими достатньо скромними засобами. Альтернативою класичній со­лідарній системі є фінансування так званих мінімальних тру­дових пенсій з бюджету.

Участь в обов’язковій накопичувальній системі (другому рі­вні) припускає, що незалежно від свого бажання кожна лега­льно працююча людина протягом усього свого трудового життя частину коштів, що заробляє, не витрачає на сьогоденне спожи­вання, а відкладає на старість. Фактично введення суспільством цього пенсійного компоненту пов’язане з властивою багатьом людям легковажністю і необхідністю “насильно” забезпечувати їх доходами і після припинення трудової діяльності. Якщо в суспільстві домінує пріоритет особистої свободи і права вибору, обов’язкова накопичувальна система не вводиться.

Таким чином, навіть обов’язкова накопичувальна система припускає значно більшу, ніж солідарна, свободу вибору і од­ночасно відповідальність. “Накопичувальна система забезпечує високий рівень гарантій” [9].

Участь у додатковій (добровільній) накопичувальній систе­мі (третій рівень) розрахована на тих людей, хто хоче і може зробити більші, ніж звичайно, накопичення на старість. Крім того, саме в рамках додаткових систем фінансуються, напри­клад, дострокові пенсії працівникам ряду галузей і професій.

Оскільки накопичувальна система — і другий, і третій рів­ні — існує тільки за рахунок перерозподілу споживання про­тягом життя однієї і тієї ж людини і у принципі не припу­скає перерозподілу від одних людей до інших, автоматично розв’язуються практично всі проблеми, обумовлені соціальною несправедливістю. Суми, накопичені на індивідуальних пенсій­них рахунках, є власністю застрахованих, і у разі передчасної смерті успадковуються в діючому порядку, а не залишаються в загальному “казані”.

Немає і не може бути ніяких обмежень максимального роз­міру пенсій — скільки відклав, стільки і одержав, а також фінансування пільг, що надаються одним верствам суспільства за рахунок інших, — всі професійні пільги оплачуються відпо­відними професійними пенсійними фондами. Оскільки значну частину коштів до таких фондів вносить працедавець, у нього з’являються серйозні стимули запроваджувати нові технології, що дозволяють значно скоротити застосування робочої сили в шкідливих для здоров’я умовах, ніж, власне, і мотивується призначення дострокових пенсій.

Безпосередня і зрозуміла залежність пенсії від суми нако­пичених коштів краще за інші заходи стимулює легалізацію доходів, що одержуються протягом трудового життя. Якщо найнятий робітник заперечує, працедавець не зможе так легко платити зарплату в конверті. “Необхідно контролювати процес утворення своєї майбутньої пенсії” [10].

Визначення розміру пенсії з урахуванням усіх внесків, зроб­лених за весь період трудової діяльності, вирішує і проблему штучного збільшення заробітків — чи то за два роки, чи то за п’ять.

Ми — не перші, хто вводить накопичувальну систему пен­сійного забезпечення і вирішує проблему ефективного інвесту­вання привернутих засобів. Стабільна пропозиція грошей фор­мує і попит на них, прискорює розвиток фондового ринку.

Безумовно, необхідні достатньо жорсткі обмеження на ін­вестування пенсійних засобів. Законодавець повинен чітко ви­писати правила інвестування, визначити дозволені фінансові інструменти і встановити обґрунтовані обмеження по інвесту­ванню в них пенсійних грошей. У той же час необхідно по­вністю виключити можливості придбання пенсійними фондами фінансових інструментів, не відповідних вимогам збалансова­ності ризику і очікуваної прибутковості.

Можливість інвестування за межами України дозволять роз­поділяти інвестиційні ризики в межах світового, а не тільки національного ринку капіталів. Всі інвестиції повинні здійсню­ватися на користь застрахованої особи.

На перших порах до виконання функцій по управлінню пен­сійними засобами доцільно привертати тільки найвідоміші і стабільніші банки країни, що мають достатньо тривалий і успі­шний досвід інвестицій в реальну економіку. Такі банки потрі­бно зацікавити в створенні спеціальних компаній-адміністра - торів. Ці компанії і нестимуть усі зобов’язання по пенсійному забезпеченню. При цьому вкрай важливим є чітке законодавче визначення вимог до компаній-адміністраторів і неможливість використання ними засобів пенсійних фондів для гарантування своїх зобов’язань або рішення інших, далеких від пенсійного страхування, завдань.

В цілому ж держава зобов’язана створити необхідні умови для збереження пенсійних засобів громадян — потрібен спеціа­льний регулятивний орган, що забезпечує прозорість і коорди­націю всієї системи.

Різноманітність можливостей робити заощадження на ста­рість дозволить кожному вибрати саме той спосіб, який зда­ється найпривабливішим. Саме тому пенсійне забезпечення повинне проводитися не тільки пенсійними фондами, але і бан­ківськими установами і страховими організаціями.

Надзвичайно важливо вирішити питання про оподаткуван­ня засобів, які прямують в пенсійну систему, формуються в ній або вилучаються з неї. Податкові пільги мають вирішальне значення і значною мірою визначають вибір працедавцями і найнятими робітниками схеми пенсійного забезпечення.

Не тільки економічна ситуація в країні впливає на ефек­тивність пенсійного забезпечення, але і раціональна пенсійна система прискорює економічний розвиток. “Реформа — це ла­мання певних стереотипів, що не проходить безболісно” [11].

Впровадження адекватній ринковій економіці пенсійної си­стеми привчає населення до відповідальності за свою власну долю і за долю своїх близьких, привчає не витрачати негай­но всі зароблені засоби, а відкладати їх частину на старість, допомагає подолати такі характерні для нас патерналістські очікування, коли людина очікує благодійності, і адаптуватися до нових умов життя. Нарешті, саме накопичувальна система пенсійного забезпечення сприяє становленню середнього кла­су — основного гаранта соціальної стабільності. Таким чином, ставши багаторівневою, система пенсійного забезпечення пере­твориться з гальм в локомотив економічного розвитку. Без цьо­го принципові зміни психології і населення, і держави в особі його управлінських структур просто неможливі. “Найкращою характеристикою надійності та ефективності пенсійної системи є довіра до неї людей ” [12].

Якщо багаторівнева система буде створена і нормально за­працює, це дозволить врешті-решт покінчити з таким ганебним явищем, як бідність людей похилого віку, що все життя чесно створювали національне багатство.

Проте в ході реформи, окрім перерахованих проблем захи­сту засобів і забезпечення їх ефективного інвестування, ви­никає ще одна. Йдеться про те, що паралельно зі створенням і поповненням обов’язкових накопичувальних рахунків необ­хідно виплачувати поточні пенсії сьогоднішнім пенсіонерам, одержуючи їх виключно по солідарній системі. Таким чином, частина внесків до Пенсійного фонду, які при однорівневій со­лідарній системі повністю йдуть на матеріальне забезпечення сьогоднішніх людей похилого віку, неминуче буде вилучена — на накопичення. І протягом достатньо тривалого періоду не­обхідно буде забезпечувати виконання так званих “подвійних зобов’язань”.

Міжнародна практика свідчить, що для цього використову­ються засоби від приватизації державних підприємств, додат­кові збори і бюджетні субвенції, сформовані в першу чергу за рахунок детінізації економіки і відповідного збільшення пода­ткових надходжень.

Але, окрім цього, не можна нехтувати і чисто демографічни­ми чинниками, які визначають тривалість періоду “подвійних зобов’язань” і його вартість. Зобов’язання перехідного періоду, а отже, і ціна впровадження багаторівневого пенсійного забез­печення поступово зменшуватимуться — пропорційно приро­дному процесу скорочення чисельності людей, які одержують пенсії виключно з солідарної системи.

Пенсійна реформа — і у нас, і в інших країнах — адресу­ється не тільки і не стільки старшим поколінням, як молоді, яка завдяки цьому набуває упевненості в своєму віддаленому майбутньому. “Особливе занепокоєння викликає байдуже став­лення молоді до реформи пенсійного забезпечення” [13].

Реформа може бути успішною тільки при усвідомленні всі­ма шарами суспільства її необхідності і невідворотності. Але підтримка забезпечена лише тоді, коли громадяни перекона­ні: пенсійне забезпечення в результаті реформ покращає. Тому потрібні чіткі формулювання, чіткі кількісні взаємозв’язки. Потрібна широка роз’яснювальна робота. “Треба бути особливо обережним, коли учасники і організатори реформування пен­сійного забезпечення спілкуються з громадськістю через ЗМІ, де часом довільно трактуються деякі питання щодо управління пенсійним забезпеченням ” [14].

Населення повинне одержати правдиву інформацію і про дійсні причини існуючого вкрай незадовільного пенсійного за­безпечення, і кінцевій меті реформи, її основних принципах і можливих ризиках. Не можна брехати! Не можна обіцяти того, що виходить за межі фінансових можливостей системи — а, на жаль, наші політики дуже часто цим грішать, можливо, в на­дії, що відповідати за їх обіцянки будуть вже інші. І в той же час необхідна чітка система державних гарантій збереження внесків, їх захисту від інфляції і невдалого інвестування.

Досвід країн, перш за все з перехідною економікою, які вже реформували свої системи пенсійного забезпечення, неспросто­вно доводить, що реформа — це процес надзвичайно тривалий, і наскільки б здійсненим не було нове пенсійне законодавство, час від часу необхідні будуть їх корективи. “Реалізація пенсій­ної реформи вимагає комплексного підходу і зачіпає всі сфери суспільно-політичного життя” [15].

Звичайно, пенсійна реформа призведе до чергового розча­рування, якщо не буде зростання зайнятості, зміни політики оплати праці і оподаткування. Проте тільки цих заходів недо­статньо. Тому жодним чином не зменшуючи значення еконо­мічного зростання, зваженої макроекономічної політики, хочу підкреслити необхідність кардинальних змін існуючої системи пенсійного забезпечення. Зміни ці неминуче зачіпають інтере­си найрізноманітніших шарів суспільства, а також державні фінанси, банківську сферу і за масштабами можуть бути по­рівняні хіба що із земельною реформою. А отже, відношення до пенсійної реформи неминуче відображає політичний вектор. Але тільки вона відкриє можливості для такого необхідного переходу від короткострокових до довгострокових моделей на­копичення, інвестицій і економічного зростання. “Пенсійна реформа — це комплексний, системний захід величезної скла­дності, який потребує високого управлінського потенціалу, по­ставленого перед необхідністю одночасно вирішувати безліч як невідкладних поточних завдань, так і проблем стратегічного характеру” [16].

Стратегічна мета інтеграції України до складу Європей­ського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удоско­налення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя. Чи не найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людині в системі держав­ної політики є стан її соціального захисту та надання соціаль­них гарантій. Усвідомлення обмеження ресурсів та фінансових складностей перехідного періоду в Україні потребує докорінної зміни трактування демократизації соціальної сфери. Принципи “зрівнялівки”, мінімізації виплат та загальної державної до­помоги мають бути замінені на принципи адресності та свідо­мого, вільного вибору людиною форм, механізмів і варіантів соціального захисту. Врахування досвіду західних країн щодо організації системи соціального, медичного, пенсійного страху­вання, страхування на випадок безробіття, без сумніву надасть Україні корисний досвід щодо вирішення цих питань.

Вирішення таких проблем, як безробіття, матеріальне за­безпечення пенсіонерів, інвалідів, молоді, що навчається, має ґрунтуватись на виваженому науково обґрунтованому підході, поєднанні державних та ринкових механізмів соціального за­безпечення. Здійснення на нових принципах пенсійної рефор­ми, запровадження медичного страхування, страхування на ви­падок безробіття, тощо, безперечно сприятиме впевненості всіх членів суспільства в майбутньому та підтвердить демократичну спрямованість реформ, що відбуваються у перехідний період в Україні.

Джерела та література

І. Якимів А. І. Розвиток системи пенсійного забезпечення в України: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. — Львів, 2004 р.; Папієв М. М. Реформування пенсійної системи в Україні: Автореф. дис. ... канд. екон. наук. — Київ, 2004 р.

2.3айчук Б. О., Микитенко В. С., Семендяева В. І. Система пенсійно­го забезпечення: сьогодні і завтра. — К., 2004;

3. Макарова О. Демографічні проблеми і соціальна політика // Праця і зарплата. — 2007. — № 45. — С. 5.

4. Ткаченко Л. Особливості розвитку пенсійної системи в Україні // Праця і зарплата. — 2006. — № 32. — С. 4.

5. Там само.

6. Макарова О. Демографічні проблеми і соціальна політика // Праця і зарплата. — 2007. — № 45. — С. 4.

7. Там само. — С. 5.

8.3арічук О. Становлення системи недержавного пенсійного забезпе­чення в Україні // Вісник пенсійного фонду України. — 2004. — № 6. — С. 14.

9. Сандлер Д. Пенсійне реформування в сучасному світі // Соціаль­ний захист. — 2005. — № 8. — С. 16.

10. Дзюба Л. Пенсійна реформа в контексті реформи заробітної плати // Вісник пенсійного фонду України. — 2005. — № 6. — С. 21.

11. Єршов І. Соціальний захист потребує реформ // Соціальний за­хист. — 2005. — № 6. — С. 50.

12. Сандлер Д. Пенсійне реформування в сучасному світі // Соціаль­ний захист. — 2005. — № 8. — С. 18.

13. Прощаков В. Щоб система не буксувала // Праця і зарплата. — 2006. — № 11. — С. 4.

14. Прощаков В. Щоб система не буксувала // Праця і зарплата. — 2006. — № 11. — С. 4.

15. Сафін О. Пенсійна реформа як фактор досягнення соціальної спра­ведливості в суспільстві // Вісник пенсійного фонду України. — 2004. — № 3. — С. 16.

16. Сандлер Д. Пенсійне реформування в сучасному світі // Соціаль­ний захист. — 2005. — № 8. — С. 20.

Анотації

Лопаков В. С. Актуальные вопросы пенсионной реформы.

В статье теоретически обосновываются и разработаны реко­мендации для создания такой системы пенсионного обеспечения, какая бы обеспечила ее стойкость и эффективность. Предоставля­ются конкретные рекомендации относительно совершенствования информирования общества о пенсионном обеспечении.

Lopakov V. S. Actual questions of pension reform.

Tyis article is devoted to opening of theoretical grounds and de­velopment of recommendations to the mechanism of construction of such system of the pension providing, what would allow to decide the problem of increase of its firmness and efficiency. Concrete recom­mendations are given in relation to perfection of informing of society about the pension providing.


Похожие статьи