Головна Історія Інтелігенція і влада УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЯ ГАЛИЦЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
joomla
УКРАЇНСЬКА ТРАДИЦІЯ ГАЛИЦЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ
Історія - Інтелігенція і влада

H. М. Винник

Ключові слова: парламентаризм, Галичина, вибори, виборча ре­форма, українська історіографія.

Ключевые слова: парламентаризм, Галичина, выборы, избира­тельная реформа, украинская историография.

Key words: parliamentarism, Galicia, parliamentary system, gen­eral election, reform, Ukrainian historiography.

Останнім часом вітчизняна наука зазнає значних змін. Не є виключенням і історична наука, відмінною рисою розвитку якої тепер є пошук методологічного підходу, який об’єднував би весь накопичений за століття вивчення дослідницький до­свід, зважаючи на специфіку історичного розвитку. Провідна роль у цьому методологічному пошуку належить історіографіч­ним дослідженням, покликаним виявити основні тенденції у вивченні тієї або іншої проблеми на різних етапах і обґрунту­вати зміну цих тенденцій.

Мета цієї статті полягає у тому, щоб узагальнити доробок істориків різних напрямів щодо висвітлення боротьби за ви­борчу реформу і вибори в кінці XIX — на початку XX ст. та галицької традиції парламентаризму, дати їм власну оцінку і


Визначити їх наукову цінність. Автор поставив перед собою за­вдання прослідкувати еволюцію поглядів на проблему традиції галицького парламентаризму в українській історіографії.

Обов’язковою складовою будь-якого суспільно-політичного руху є проведення виборів до державних органів як свідчення політичного вибору громадян. Особливістю виборчого руху в Галичині наприкінці XIX — на початку XX ст. було те, що українцям доводилось боротись за свої права, і те, що ця бо­ротьба була легальною. Ці та інші перипетії виборчих кампаній знайшли відображення в працях українських істориків, хоча ми змушені констатувати відсутність не тільки узагальнюю­чої праці історіографічного плану, але й історичної. Порушене питання частково знайшло відображення як в узагальнюючих працях, так і в наукових статтях та розвідках. Відображення цих тенденцій знайшло своє відображення в даній статті. Цим визначається її науково-теоретична значущість.

Характерною особливістю суспільного руху на початку XX ст. у краї, як відзначає сучасна дослідниця Т. Гончарук, була боротьба широких мас за виборчу реформу. На думку ав­тора, саме ліквідація старої куріальної системи мала забезпе­чити перевагу українського представництва в австрійському парламенті і Галицькому сеймі над польським, уможливити досягнення політичної мети легальним конституційним шля­хом [1]. Ще одну характерну рису суспільного руху Галичини відзначають львівські дослідники О. Аркуша та М. Мудрий, які вважають, що роль виборчих кампаній у Галичині на по­чатку XX ст. істотно змінилась у зв’язку з початком епохи масової політики, особливо значущою за того часу стала їх національно-мобілізаційна функція [2].

До аналізу партійної роботи серед різних категорій населен­ня вдались автори «Історії України ХХ-ХХІ ст.», які харак­теризують її як намагання впливати на перебіг подій у пар­ламенті, але відзначають при цьому розчарування партійних лідерів результатами виборчих перегонів. Причину цього вони передусім убачають у тому, що в офіційних польських колах українські партії сприймались як виразники периферійних ін­тересів, а тому до них не було серйозного ставлення [3].

Демократична реформа початку XX ст. привернула до себе значну увагу українських істориків. Зокрема, Ю. Плекан вважає реформу виборчої системи до австрійського парламенту (рейхсра­ту) переломним моментом в історії Галичини. Автор при цьому посилається на думку М. Демковича-Добрянського, який нази­ває виборчу реформу «початком кінця неподільного панування польської шляхти в Галичині, а для українців — початком но­вої ери у визвольних змаганнях» [4]. Щодо причин провалу ви­борчих прагнень українців, то історик велику провину бачить у внутрішній і зовнішній політиці Відня, який, незважаючи на зростання значущості українського чинника, все-таки надавав в усьому перевагу польському, який не допускав розширення конституційних прав русинів [5]. Історики мають свою власну точку зору щодо причин і особливостей виборчих процесів, але спільним для них всіх є те, що вони бачать у цьому прагнення українців впливати на політичну ситуацію в краї.

Оцінюючи перебіг парламентських перегонів, історики ви­словлюють власне бачення тогочасних подій. Основною при­чиною перших виборчих невдач М. Мацькевич вважає неготов- ність населення Галичини у політичному і правовому плані до того, щоб спільними діями боротись за рівне виборче право [6]. Але це не завадило, на думку історика, згодом австрійському парламенту й галицькому сеймові стати важливою державною трибуною, звідки могло лунати українське слово і де могла від­стоюватись українська національна ідея [7].

За висновком сучасних істориків В. Колесника та О. Ра - фальського, рух за реформу виборчої системи був конкретним проявом боротьби українців за розширення своїх прав і участі в процесах державотворення [8].

Дослідник з діаспори Т. Цоцюра оцінює довгу українську кампанію за загальне виборче право як справжню громадську мобілізацію галицьких і буковинських українців, яка згодом перетворилась на виборчу агітацію. Історик також відзначає той факт, що молоді українські партії вступили в передвибор­чу боротьбу самостійно, проте в окремих випадках дійшло до формальних або частково фактичних погоджень не тільки між українськими партіями, але й з опозиційними польськими і єврейськими [9].

Значне місце в історії українського суспільно-політичного руху в Галичині рубежу ХІХ-ХХ ст. посідає таке явище, як український парламентаризм. Парламентаризм — в широкому сенсі — система державної влади, при якій суттєва роль на­лежить народному представництву (парламенту). У більш вузь­кому — політична система заснована на принципі розподілу влади, в якій чільна роль щодо інших державних інститутів належить парламенту [10].

Порушена тематика ще не знайшла широкого відображен­ня в працях істориків, хоча окремі здобутки все-таки маємо. Досі найкращою підручною працею з історії українського руху в Галичині другої половини XIX ст. залишається дослідження відомого парламентарія Костя Левицького [11]. Воно побудова­не у вигляді окремих параграфів про активність українських фракцій на кожній сесії Галицького сейму. Такий же спосіб викладу матеріалу знаходимо і в М. Стахіва. Третій розділ його наукового дослідження «Західна Україна та політика Польщі, Росії і Заходу (1772-1918)» повністю присвячені боротьбі укра­їнських політиків у Галицькому сеймі і австрійському парла­менті [12].

У радянській історіографії ця тематика не розвивалась за­вдяки особливій упередженості пануючої марксистської ідеоло­гії до традицій парламентаризму, яке вважалося пережитком буржуазії. Винятком на цьому тлі повного ігнорування є пра­ця В. Кульчицького. Цілком зрозумілим є те, що в контексті тогочасної історичної науки Галицький сейм трактувався як «знаряддя соціального і національного пригнічення» [13].

Явище українського парламентаризму в Галичині зацікави­ло істориків доби незалежності України. Хронологічно першою була стаття Т. Батенка, що становила загальний огляд актив­ності українських депутатів Галицького сейму [14]. Цю тема­тику активно розробляють саме львівські історики, серед яких відзначимо О. Аркушу, котра в дисертаційній роботі розгля­дає проблему Галицького сейму і, зокрема, виборчих кампаній 1889 і 1895 рр. [15]. Порушену проблематику історик продов­жує в одноосібних статтях, присвячених парламентській тради­ції [16], написаних нею, а також у співавторстві з М. Мудрим [17]. На думку I. Чорновола, саме завдяки науковим працям сімейного тандему М. Мудрого та О. Аркуші в українську істо­ріографію повернулась методологія К. Левицького, тобто прин­цип інтерпретації українських визвольних змагань галицьких українців як, насамперед, змагань сеймових [18].

1997 року з’явилась брошура Ю. Михальського [19]. Ця пра­ця, на думку І. Чорновола, має низку недоліків — не враховано весь обсяг літератури, присутня схильність автора до схема­тизації. Але позитивом є те, що Ю. Михальський розглянув момент ескалації польсько-українського протистояння (насам­перед, події 1908 р.) через призму подій навколо сейму [20].

Явище українського парламентаризму краю і діяльність української фракції Галицького крайового сейму проаналізу­вав І. Чорновол у трьох ракурсах: у контексті політичного успі­ху, польсько-українських стосунків та українського парламен­таризму [21]. Розділи його праці присвячені окремим сеймовим періодам, наприклад, 1889-1895 рр.; 1895-1901 рр. [22]. На даний час це найбільш широка праця про історію українського парламентаризму Галичини кінця ХІХ — початку XX ст.

На думку Л. Ілина, створення Крайових сеймів започаткува­ло епоху парламентаризму в імперії Габсбургів. Для Галичини конституційні перетворення поклали початок витворенню но­вої моделі польсько-українських взаємостосунків. Сейм спра­ведливо можна вважати основним центром політичного життя Галичини другої половини XIX ст. [23].

Актуальність досліджуваної проблеми підсилюється і тією обставиною, що нині Україна переживає непростий процес ста­новлення власного парламентаризму, і вивчення проблем ви­борчого процесу у минулому має певне практичне значення, вважають дослідники та Д. Футулуйчук [24].

Обмежені рамки статті не дозволяють ширше зупинитися на відображенні дослідниками партійно-політичної боротьби, що точилася навколо парламентського питання у Галичині в озна­чений період. Також відмітимо, що підготовка, перебіг та ре­зультати виборчих кампаній різних років досить сильно відріз­нялись, як і їх результати для українців. Тож лише зауважмо, що найбільшу увагу сучасних науковців привернули вибори в Галичині у 1897 та 1901 рр. (О. Аркуша, М. Мудрий, С. Макар - чук, Ю. Михальський, М. Мацькевич) та участь студентів — майбутніх активних учасників суспільно-політичного руху та передвиборчих кампаній (В. Качмар, Р. Ковалюк, В. Мудрий, В. Янів та ін.). Однак ці проблеми з’ясовувались здебільшого принагідно, в контексті різних аспектів історичного розвитку, тому не стали предметом спеціального дослідження.

Інший бік питання — це ставлення польських організацій до участі українців в виборчих кампаніях — також заслуговує на значну увагу, хоча деякі здобутки в даному питанні уже є.

Як прикінцевий висновок відзначимо: проблема традиції українського галицького парламентаризму кінця XIX — по­чатку XX ст. та партійної боротьби навколо них знайшла певне відображення в українській історіографії, хоча вона ще не була об’єктом цілісного комплексного дослідження. Найбільшої ува­ги історики, закономірно, приділили кампаніям різних сесій­них періодів, хоча при з’ясуванні організаційно-ідеологічного підґрунтя та різнобічної діяльності українських парламента­рів та їх впливу на процеси суспільно-політичного характеру останнє явище явно недооцінено.

Сказане значною мірою стосується і подальших перспектив дослідження історії парламентської діяльності через окремих представників українського суспільства. Серед істориків існує розуміння того, що саме через вивчення історії діяльності окре­мих парламентарів найбільш повно можна окреслити різні ас­пекти парламентської діяльності кінця XIX — початку XX ст. Утім, при висвітленні їх діяльності не варто вдаватися до тієї чи іншої протилежності, тобто вважати цю діяльність винят­ково позитивною чи негативною для українського суспільства Галичини.

Одним із яскравих прикладів такої постаті — представни­ка «адвокатської доби», за визначенням І. Андрухіва, можна з упевненістю назвати Костя Левицького [25].

Також поширюється тенденція щодо висвітлення не тільки політичної діяльності таких діячів, а й висвітлення процесу їх становлення як особистості та як представника української галицької інтелігенції. Так дослідниця української інтеліген­ції Н. Мисак, розглядаючи її становлення, вважає, що воно відбувалось не за дуже сприятливих умов. Але феномен по­лягав у тому, що за таких умов виникла соціальна група, яка стала національною елітою в боротьбі за незалежну держа­ву. Її лави поповнювали такі діячі, як Кость Левицький, вва­жає Н. Мисак [26].

Загалом перебіг парламентських та крайових виборів був серйозним випробуванням українського політикуму, що й відо­бражено в історіографічних джерелах. На жаль, дані про самі вибори є досить фрагментарними і несистематичними. Все це дозволяє говорити про широке поле діяльності для сучасних науковців.

Вважаємо, що назріла потреба підготовки окремого комплекс­ного дослідження, яке б ліквідувало цю прогалину у вивченні такого винятково цікавого явища нашої національної історії.

Джерела та література

1. Гончарук Т. З історії виборчого руху галицьких українців на рубежі ХІХ-ХХ ст. / Т. Гончарук // Нова політика. — 1998. — № 1. — С. 26.

2. Аркуша О. Парламентська традиція галицьких українців: Галиць­кий крайовий сейм (1861-1914). (Стаття друга: Галицькі вибори як механізм формування українського сеймового представництва / О. Аркуша, М. Мудрий // Історія в школах України. — 2005. — № 10. — С. 39.

3. Історія України ХХ-ХХІ ст.: навч. посіб. (П. Панченко, Н. Бара - новська, С. Падалка та ін. / За заг. ред. В. Смолія. — К.: Знання, 2004. — С. 19.

4. Плекан Ю. Політичні та ідеологічні аспекти українського питання в Австро-Угорській імперії / Ю. Плекан // Україна XX ст.: куль­тура, ідеологія, політика. Зб. статей. — Вип. 6. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2002. — С. 77.

5. Там же. — С. 83.

6. Мацькевич М. Конституційне виборче право в Галичині в складі Австрії / М. Мацькевич // Право України. — 1999. — № 3. — С. 92.

7. Там же. — С. 99.

8. Колесник В. Український рух в Австро-Угорщині (кінець XIX — початок XX ст.) / В. Колесник, О. Рафальський. — К.: Стилос, 1998. — С. 31.

9. Цюцюра Т. Б. Боротьба українців у Віденському парламенті за загальне виборче право і національну автономію (зокрема, в ро­ках 1905-1907) / Т. Цюцюра // Український історик. — 1980. — № 1-4. — С. 38.

10. Политическая энциклопедия в 2 т. — Москва: Мысль, 2000. — Т. 2. — С. 112.

11. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848­1914 / К. Левицький. — Львів: Накладом власним, 1926. — 431 с.

12. Стахів М. Західна Україна та політика Польщі, Росії і Заходу (1772-1918) / М. Стахів. — Скрентон, 1968. — Т. 1.

13. Кульчицький В. Галицький сейм — знаряддя соціального і націо­нального пригнічення трудящих (1861-1914) / В. Кульчицький // Питання теорії і практики радянського права. — Вип. 4. — Львів, 1958. — С. 5.

14. Батенко Т. До історії формування виборчої системи в Галичині та виборчих змагань галицьких українців 2-ї половини XIX ст. Спро­ба аналізу / Т. Батенко // Республіканець. — 1994. — № 3-9. — С. 35-39.

15. Аркуша О. Українське представництво в галицькому сеймі (1889­1901): Автореф. дис. канд. істор. наук. / Нац. акад. наук України. Ін-т українознавства ім. I. Крип’якевича / О. Аркуша. — Львів, 1997. — 28 с.

16. Аркуша О. Парламентська традиція галицьких українців у другій половині XIX — на початку XX ст. / О. Аркуша // Україна: куль­турна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів, 2000. — Вип. 6. — С. 68-90.

17. Аркуша О. Парламентська традиція галицьких українців: Галиць­кий крайовий сейм (1861-1914). (Стаття друга: Галицькі вибори як механізм формування українського сеймового представництва) / О. Аркуша, М. Мудрий // Історія в школах України. — 2005. — № 10. — С. 39-42.

18. Чорновол І. Українська фракція крайового сейму 1861-1901 рр. (нарис історії парламентаризму) / І. Чорновол. — Львів: Інсти­тут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. — С. 15.

19. Михальський Ю. Польська суспільність та українське питання у Галичині в період сеймових виборів 1908 р. / Ю. Михальський. — Львів: Каменяр, 1997. — 46 с.

20. Чорновол І. Українська фракція... — С. 15-16.

21. Там же. — С. 227.

22. Там же. — С. 288.

23. Любчик І. Д., Футулуйчук Д. Д. Особливості виборчого права українців у Галичині на початку XX ст.: між справедливістю і фальсифікаціями.

24. Ілин Л. Українська традиція галицького парламентаризму: право­ві засади функціонування крайового фальсифікаціями / І. Люб­чик, Д. Футулуйчук // Науково-практична конференція з питань правового регулювання суспільства та проблем держави і права (Івано-Франківськ, 29.11. — 03.12.2010 р.) Івано-Франківськ: ПЮІ ЛьвДУВС, 2010. — С. 92.

25. Андрухів І. «Адвокатська доба» національного відродження в Га­личині / І. Андрухів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 1999. — № 4. — С. 166-180; Ан - друхів І., Сворак С. Кость Левицький: політик, громадський діяч, правник (1859-1941): [Наукова монографія] / І. Андрухів, С. Сво - рак, В. Ковалик. — Надвірна, 2009. — 104 с.

26. Мисак Н. Формування української інтелігенції в Галичини напри­кінці XIX — на початку XX ст. / Н. Мисак // Україна соборна. Зб. наук. статей. — К., 2005. — Вип. 2. — Ч. ІІ. — С. 242.


Винник Н. М. Украинская традиция галицкого парламента­ризма в украинской историографии.

В статье анализируется комплекс литературы о традиции укра­инского парламентаризма Галичины конца XIX — начала XX в. В ней обобщен опыт современных историков; проанализован изби­рательский процесс и становление парламентской системы в исто­риографическом плане; прослежены основные течения историогра­фии об этой тематике.

Vynnyk N. M. Ukrainian tradition of Galicia parliamentarism in the Ukrainian historiography.

The article is about Ukrainian tradition of Galicia parliamenta­rism at the end of the 19-th century and till the beginning of the 20-th century: the modern historiography of this problem. According to the aim of the article the author tries to solve the next tasks: to generalize the experience of modern historians about them; to analyze the establishment of the parliamentary system on the basis of the research papers.

Похожие статьи