Головна Історія Інтелігенція і влада ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ТА СЕРЕДНІХ СПЕЦІАЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ВОЛИНІ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД
joomla
ДІЯЛЬНІСТЬ ВИЩИХ ТА СЕРЕДНІХ СПЕЦІАЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ВОЛИНІ У ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД
Історія - Інтелігенція і влада

І. В. Сушик

Ключові слова: вищі навчальні заклади, середні спеціальні на­вчальні заклади, освіта, професорсько-викладацький склад, опла­та праці, матеріально-технічний стан.

Ключевые слова: вузы, средние специальные учебные заведе­ния, образование, профессорско-преподавательский состав, опла­та труда, материально-техническое состояние.

Key words: higher éducation establishments, specialized secondary schools, education, faculty, salaries, material and technical condition.

Сфера освіти невід’ємна від духовних цінностей народу, а її успішний розвиток — вирішальний чинник економічного та соціального зростання держави. У системі освіти вища школа є найціннішим скарбом кожного народу, вона — показник осві­ченості нації. Без всебічного і об’єктивного дослідження історії шкільництва не можна відтворити цілісну історичну картину повоєнних років.

Актуальність даної теми посилюється тим, що в історичній науці ще існують упереджені оцінки багатьох аспектів розвит­ку вищої школи повоєнного періоду. Це стосується шляхів та темпів відродження шкільної освіти, матеріально-технічного забезпечення, організації навчання та виховання учнів, забез­печення шкіл та вузів освітніми кадрами в умовах партійно - ідеологічного тиску.

До питання повоєнного становлення системи освіти зверта­лись у своїх працях ряд авторів, зокрема О. Завадська, О. Фі - ліппов, М. Грищенко, О. Зубань, К. Присяжнюк [18] та інші, однак вони змушені були беззастережно визнавати лише по­зитивні сторони розвитку освітньої системи. Окремі аспекти даної проблеми можна знайти в наукових статтях останніх ро­ків: Л. Романець [23], О. Янковської [29], дисертаційних до­слідженнях В. Кононенка [19], Н. Красножон [20] та інших.

Мета статті полягає в тому, щоб на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел та наукової літератури до­слідити сутність та характер процесів, що відбувалися у сфері освіти у повоєнний період. Зокрема, вивчити діяльність вищих та середніх спеціальних навчальних закладів Волині, показа­ти роль і місце освітньої інтелігенції в суспільно-політичному та культурному житті краю, з’ясувати процес функціонування системи оплати праці працівників освіти, простежити деформа­ційні явища і багато в чому суперечливі процеси в культурно­му житті краю.

В період повоєнної відбудови одночасно з відновленням еко­номічного потенціалу реалізовувались заходи щодо організації навчання в різних ланках освіти. Складною проблемою пер­ших післявоєнних років була масова неписьменність сільсько­го і надзвичайно низький рівень грамотності міського населен­ня. З метою виправлення ситуації 4 грудня 1944 р. Раднарком УРСР та Центральний Комітет КП(б)У ухвалили спеціальне рішення «Про заходи по ліквідації неписьменності і мало­грамотності в західних областях Української РСР», згідно з яким протягом 1944/1945 н. р. треба було навчити 180 тис.

Неписьменних і малописьменних [21, с. 248]. На виконання цього рішення обласним відділом народної освіти проведено облік неписьменного і малописьменного населення і розпочате навчання. У Луцьку, зокрема, станом на грудень 1945 р. вже працювало 20 шкіл лікнепу, в яких навчалося понад 360 мало­письменних і неписьменних [17, с. 1].

Одночасно з ліквідацією неграмотності серед населення від­діли освіти боролися за те, щоб охопити всіх дітей навчанням. Однак станом на 1 січня 1953 р. в області 8484 дитини не хо­дили до школи. Найгірша ситуація склалась у Ратнівському районі — 1161 чол., Іваничівському — 468 чол., Головнян - ському — 554 чол., Берестечківському — 405 чол., Локачин - ському — 443 чол. [4, с. 2]. Незадовільний матеріальний стан більшості родин, особливо на селі, з одного боку, та соціальна й політична спрямованість навчання і виховання, атмосфера репресій, з другого, залишалися головними причинами невід­відування школи багатьма дітьми. Навіть у 1952/53 н. р. у Во­линській області саме з цих причин поза школою залишалось 7700 дітей (для порівняння: у Дрогобицькій — 5000, Львів­ській — 12 000) [28, с. 135].

Незважаючи на труднощі, поступово відновлювали роботу вищі й середні спеціальні навчальні заклади. Так, у травні 1946 р. згідно з наказом міністра освіти УРСР відновив робо­ту Луцький державний учительський інститут. Крім того, на 1 листопада 1947 р. в області працювали 6 середніх спеціаль­них навчальних закладів, які разом нараховували 17 128 сту­дентів та слухачів, з них: Луцький учительський інститут — 272 чол.; Луцьке педагогічне училище — 294 чол.; Луцька фельдшерсько-акушерська школа — 323 чол.; Володимир - Волинське педагогічне училище — 303 чол.; Володимир - Волинський технікум механізації сільського господарства — 196 чол.; Камінь-Каширське педагогічне училище — 233 чол.; Ковельська школа медсестер — 97 чол. Уже за три перших повоєнних роки середні спеціальні навчальні заклади випус­тили 252 молодих спеціалісти, в тому числі Луцьке педучили­ще — 105 учителів початкових класів, Володимир-Волинське педучилище — 55 учителів, Камінь-Каширське педучилище — 21 учителя початкових шкіл, Володимир-Волинський технікум механізації сільського господарства — 14 техніків-механіків,

Луцька фельдшерсько-акушерська школа — 57 фельдшерів і акушерок [2, с. 198]. Крім названих вище технікумів та інших навчальних закладів, у 1952/53 н. р. працювали Володимир - Волинське педучилище фізичного виховання, де навчалося 286 чол., та Ківерцівський технікум підготовки культпросвіт - ніх працівників — 145 слухачів [5, с. 7].

Як свідчить аналіз, становлення вищої освіти в досліджу­ваний період залежало від розв’язання двох основних завдань: зміцнення та розвитку матеріально-технічної бази вузів та фор­мування науково-педагогічних кадрів. Щодо першого завдан­ня, то тут ситуація ускладнювалася тим, що під час окупації майно всіх вузів західних областей було пограбоване і частково вивезене до Німеччини. Великої шкоди заподіяли окупанти і професорсько-викладацькому складу. Однак, незважаючи на труднощі, у 1944/45 н. р. в західних областях діяло 14 вузів, де навчалося 5682 студенти, а у 1945/46 н. р. — 20 вузів, від­повідно 11 067 студентів [27, с. 51]. У наступні роки деякі вузи реорганізовуються і на середину 1950-х рр. у західному регіоні України налічувалося 21 вуз, де навчалися 56 400 чол. Динамі­ка зростання кількості студентів у вузах Волині у порівнянні з іншими західними областями була найнижчою. Так, якщо у 1946/47 н. р. в області нараховувалося 125 студентів, для по­рівняння: у Львівській — 10 584, Чернівецькій — 2777, то у 1955/56 н. р. їх стало 2408 чол., в той час як у згаданих Львів­ській та Чернівецькій кількість студентів зросла відповідно до 34 458 і 431 чол. [3, с. 103]. Як бачимо, на Волині у цей період було найменше студентства, хоч і намічалися певні зміни в напрямку їх збільшення. Так, станом на 1 вересня 1947 р. в Луцькому учительському інституті на першому і другому кур­сах разом навчалося 250 чол. З них на історичному факульте­ті — 50 чол., фізико-математичному — 100 чол. і літератур­ному (російська та українська література) по 50 чол. [6, с. 3]. На вересень 1949 р. контингент студентів дещо збільшився і складав 265 чол. [7, с. 2].

Що стосується викладацького складу, то його поповнення відбулося в основному за рахунок демобілізованих з лав Ра­дянської Армії викладачів та випускників вузів. Добором та розподілом кадрів займалися безпосередньо партійні органи. Так, в західні області в 1944-1945 рр. було направлено 938 наукових працівників, у тому числі 137 професорів та доцен­тів [25; 4]. На Волині у 1946/47 н. р. всі викладачі вузу, крім одного, були прислані із східних областей. На початку року інститут був не повністю укомплектований педкадрами, зокре­ма не вистачало викладачів української та загальної літерату­ри, історії, російської мови [8, с. 2]. Станом на 1947/48 н. р. в учительському інституті працювало 9 старших викладачів і 6 асистентів, всього 15 чол. [9, с. 36]. Однак уже в грудні 1953 р. у вузі працювало 59 викладачів, з них професорів і докторів наук — 2, доцентів і кандидатів наук — 11, виклада­чів і асистентів — 47 чол. [10, с. 31].

Зрозуміло, що поповнення викладацького складу наукови­ми співробітниками із сходу відіграло і свою позитивну роль, оскільки сприяло більш широкому розгортанню наукової роботи та більш якісній підготовці кадрів спеціалістів. Але більшість прибулих не володіла українською мовою або знала її погано. Крім того, переведення кваліфікованих кадрів відбувалося пе­реважно за традиціями того часу — авторитарно, без врахуван­ня бажання людей, яких відривали від постійного місця роботи, звичного оточення, родини. А упереджене ставлення до них з боку місцевого населення приводило до плинності кадрів.

Науково-дослідна робота в Луцькому учительському інсти­туті зводилася в основному до підготовки і здачі викладачами кандидатського мінімуму, розробки окремими з них деяких не­значних наукових проблем. Крім того, в інституті було органі­зовано 5 наукових студентських гуртків (математичний, істо­ричний, української мови, педагогічний, літературний), в яких брали участь 143 студенти [11, с. 18].

Основною і найбільш масовою формою підготовки праців­ників науки була аспірантура з відривом і без відриву від ви­робництва. Станом на 1948 р. 4 викладачі Луцького вузу здали кандидатський мінімум, завершили свої дисертаційні дослі­дження, 6 ос. готували дисертації і 6 — наукові статті. Крім того, були проведені наукові студентські конференції, на яких заслухано 53 доповіді студентів [12, с. 27].

У звіті про науково-дослідну роботу за 1953 р. говорилося, що інститут підготував І і II том «Наукових записок» (серія фізико-математична). Завершувалася підготовка ІІІ тому (серія історико-філософічна), готувався IV том педагогічної серії. Крім того, четверо викладачів працювали над докторськими дисер­таціями, двоє відкомандировані в річну аспірантуру при Укра­їнському науково-дослідному інституті педагогіки (УНДІП) і двоє склали кандіспити і працювали над дисертаціями [13, с. 1]. Серед наукових працівників вузу станом на 15 вересня 1953 р. був один доктор фізико-математичних наук, 10 канди­датів наук, з них 5 кандидатів історичних наук, 2 кандидати філософських наук, 2 кандидати педагогічних наук, 1 канди­дат фізико-математичних наук [14, с. 8—11]. Отже, в дослі­джуваний період відбувалося не тільки кількісне, а й якісне зростання викладацького складу.

Підвищенням кваліфікації вчителів у повоєнний період за­ймався Волинський обласний інститут удосконалення кваліфі­кації вчителів. Довгий час він не мав власного приміщення й розміщувався у трьох непристосованих кімнатах Луцького педінституту. З 1948/49 н. р. тут запроваджено єдину систему очно-заочного навчання, якою охоплено 400 учителів 1-4-го класів, 211 вчителів 5-7-го класів. За 5 років змінилися зав- кабінету мови і літератури — 3, історії — 5, педагогіки — 2, початкових шкіл — 4, біології і хімії — 4 працівники. Штат працівників складався з 16 ос., з яких лише 8 з вищою освітою [15, с. 4-5].

Незважаючи на важкі умови праці, в інституті проводились курси й семінари, вивчався і розповсюджувався кращий досвід роботи вчителів і шкіл, організовувались і проводились «Дні вчителя» і т. ін. Так, з 5 червня по 5 липня 1946 р. в Луцько­му, Володимир-Волинському, Камінь-Каширському педучили­щах пройшли курси перепідготовки 218 вчителів початкових класів. У 1946/47 н. р. інститутом проведено 42 семінари, на яких було присутніх 882 слухачі [16, с. 7-10].

Важкі умови післявоєнної відбудови негативно позначились на добробуті вчителів загальноосвітніх шкіл та викладачів. Незважаючи на підняття заробітної плати освітян з 1 серпня 1943 р., ситуація не покращилась. Загалом, залежно від фа­хової категорії вчителя та педагогічного стажу, в Україні вона становила 350-600 крб, причому, вчителі сільської місцевості отримували на 25-75 крб менше, ніж вчителі міст і робітничих селищ. До того ж заробітна плата вчителів істотно відставала від державних цін на промислові товари і продукти харчуван­ня. Фактичний прейскурант цін на промислову продукцію ста­новив, наприклад: бавовняні штани — 60-70 крб, наручний годинник — 360 крб, радіола — 1000 крб, коверкотовий кос­тюм — до 1500 крб [2, с. 259]. До вересня 1946 р. середня став­ка викладача внз складала від 1000 до 1300 крб. З метою по­кращення соціального становища викладачів у вересні 1946 р. вийшла постанова «Про підвищення окладів і покращення матеріально-побутових умов професорсько-викладацького скла­ду», яка визначалась як «політична турбота партії і уряду в створенні ученим необхідних умов для успішного ведення ними наукової і педагогічної діяльності [24, с. 102].

Заробітна плата професорсько-викладацьких кадрів була ди­ференційованою залежно від наукового ступеня і вченого зван­ня того чи іншого викладача. Наприклад, ставка викладача внз складала 1100 крб, старший викладач отримував 1050 крб, ви­кладач зі стажем педагогічної роботи в ВНЗ більше 10 років — 1350 крб. Дещо вищою була зарплата викладачів, які мали наукові ступені і вченні звання. У 1946 р. завідувач кафедри доктор наук, професор отримував заробітну плату 6000 крб, а доцент, кандидат наук, який мав стаж роботи до 5 років, отри­мував 2500 крб, від 5 до 10 років — 2800 крб, понад 10 років — 3200 крб [26, с. 4].

Згідно з постановою РНК УРСР від 1 квітня 1946 р. була під­вищена заробітна плата старшим викладачам і асистентам, які не мали вчених ступенів і звань, та керівництву вишів на 50 %. Також було встановлено пільгове забезпечення професорсько- викладацького складу продовольчими і промисловими товара­ми [1, с.45]. Потрібно зазначити, що дана система оплати пра­ці працівників вищої школи діяла до кінця 40-х рр. XX ст. Лише в 1949 р. відбулися деякі зміни, а саме було встановле­но нові посадові оклади науковців, до яких влада включала і весь професорсько-викладацький склад. Так, діючим членам і членам-кореспондентам академій наук було встановлено оклад у розмірі 6000 крб, професорам і докторам наук — 4000 крб, доцентам і особам, які мали вчене звання старшого наукового співробітника або кандидата наук, — 2000 крб, особам, які не мали вченого звання і наукового ступеня, — 1000 крб [22, с.84].

Протягом 1946-1949 рр. заробітна плата зросла у закла­дах освіти на 6,4 %, охорони здоров’я — на 7,5 %. У 1950 р. зарплатня становила в промисловості 708 крб, будівництві — 656 крб, освіті та культурі — 668 крб на місяць [29, с. 343], але платня професорсько-викладацьких кадрів була вищою, ніж у робітників і вчителів загальноосвітніх шкіл, працівників куль­тури.

Отже, робота з відновлення вищих та середніх спеціаль­них навчальних закладів Волині у повоєнний період здійсню­валась у складних умовах повоєнної розрухи і недостатнього фінансування. Налагодження повноцінного навчання молоді стримувалося дефіцитом кваліфікованих кадрів, оплата праці науково-педагогічних працівників не давала ще належного ма­теріального забезпечення освітянам краю.

Джерела та література

1. Вища школа Української PCP за 50 років: У 2 част. (1917­1967) рр. — К.: Видавництво Київського університету, 1968. — Ч. 2. — (1945-1967). — 539.

2. Волинь Радянська (1939-1964 рр.). Збірник документів і матеріа­лів. — Ч. 3. — Львів: Каменяр, 1971. — 347 с.

3. Герегова C. В., Марусик Т. В. Розвиток вищої освіти в західному регіоні України (друга половина 40-х — перша половина 50-х рр. XX ст.) // Український історичний журнал. — 1997. — № 3. — C. 101-109.

4. Державний архів Волинської області (Держархів Волинської об­ласті) ф. Р-295, оп. 7, спр. 962., арк. 2.

5. Держархів Волинської області ф. P-295, оп. 7, спр. 309, арк. 7.

6. Там само, ф. Р-376, оп. 2, спр. 11, арк. 3.

7. Там само, ф. Р-376, оп. 4, спр. 1, арк. 2.

8. Там само, ф. Р-376, оп. 1, спр. 14, арк. 2.

9. Там само, ф. Р-376, оп. 2, спр. 11, арк. 36.

10. Там само, ф. Р-376, оп. 6, спр. 28, арк. 31.

11. Там само, ф. Р-376, оп. 2, спр. 11, арк. 18.

12. Там само, ф. Р-376, оп. 2, спр. 30, арк. 27.

13. Там само, ф. Р-376, оп. 6, спр. 28, арк. 1.

14. Там само, ф. Р-376, оп. 6, спр. 37, арк. 8-11.

15. Там само, ф. Р-402, оп. 2, спр. 11,арк. 4-5.

16. Там само, ф. Р-402, оп. 1, спр. 9, арк. 7-10.

17. 20 шкіл лікнепу // Радянська Волинь. — 1945. — 4 груд. — C. 1.

18. Завадская О. А. Развитие общеобразовательной школы Украи­ны в период строительства коммунизма (1959-1968) / Завад­ская О. А. — Из-во Киевского ун-та, 1968. — 265 с.; Філіппов

О. М. Розвиток радянської школи УРСР в період першої після­воєнної п’ятирічки / Філіппов О. М. — К.: Радянська школа, 1957. — 151 с.; Присяжнюк К. Ф. Новий етап в розвитку радян­ської школи на Україні /Присяжнюк К. Ф. — К.: Радянська шко­ла, 1966. — 121 с.; Зубань О. К. Боротьба комуністичної партії України за розвиток народної освіти і підготовку кадрів для на­родного господарства (1945-1952) / Зубань О. К. — Львів: Вид - во Львівського ун-ту, 1967. — 232 с.; Грищенко М. М. Розвиток народної освіти на Україні за роки радянської влади / Грищен­ко М. М. — К.: Тов-во для поширення політ. та наук. знань в Українській РСР, 1957. — 132 с.

19. Кононенко В. В. Суспільно-політичні настрої та моральний стан населення України в повоєнний період (1945-1953 рр.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук / Кононенко В. В. — Вінниця, 2004. — 19 с.

20. Красножон Н. Г. Загальноосвітня школа України в контексті суспільно-політичного життя (1943-1953 рр): Автореф. дис. ... ступеня канд. іст. наук / Красножон Н. Г. — К., 2002. — 18 с.

21. Культурне життя в Україні. Західні землі. Документи і матері­али/ Ред. кол.: Ю. Ю. Сливка (відп. ред.) та ін. — К.: Наукова думка, 1995. — Том 1. 1939-1953. — 750 с.

22. Прохоренко О. А. Повсякденне життя науково-педагогічної інтелі­генції України в другій половині 40-х — першій половині 50-х рр. XX ст.: Дис. ... канд. іст. наук.: 07.00.01. — К., 2008. — 265 с.

23. Романець Л. М. Соціально-побутові умови освітян Вінниччини в 1944-1958 рр. // Наукові записки Вінницького державного пе­дагогічного університету ім. М. Коцюбинського. Вип. XI. Серія: історія: Збірник наукових праць. — Вінниця,2006. — С. 258-261; Романець Л. М., Романюк I. М. Матеріально-побутові умови праці повоєнного учительства України // Актуальні проблеми вітчизня­ної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державно­го гуманітарного університету. Вип. 12. — Рівне: РДГУ, 2008. — С. 72-76.

24. Синецкий А. Я. Профессорско-преподавательские кадры высшей школы / Синецкий А. Я. — М.: Советская наука, 1950. — 185 с.

25. ЦДАВОВУ. Ф. 4849, оп. 1, спр. 2512, арк. 51.

26. Там само. Ф.166, оп.15, спр. 5, арк. 95.

27. Там само. Ф. 4849, оп. 1, спр. 2520, арк. 4.

28. ЦДАГОУ. Ф. 1, оп. 31, спр. 45, арк. 135.

29. Янковська О. Соціальна політика радянської держави в містах України в 1945-1953 рр. за свідченнями громадян (на матеріалах НКВС-КДБ УРСР) // Україна XX ст.: культура, ідеологія, полі­тика: Зб. статей. — Вип.9. — К.: Інститут історії України НАН України, 2005. — С.326-324.

Сушик И. В. Деятельность высших и средних специальных учебных заведений Волыни в послевоенный период.

Статья исследует особенности деятельности высших и средних спе­циальных учебных заведений Волыни, что возобновили свою работу в послевоенный период. Уделено внимание формированию и перемеще­нию научно-педагогических кадров края, системе оплаты труда и ма­териального обеспечения профессорско-преподавательского состава.

Sushyk I. V. Activity of higher and secondary special schools of Volyn in the postwar period.

The article explores the features of higher and secondary special schools of Volyn, which resumed their work in the postwar period. Attention is paid to formation and movement of scientific and educa­tional personnel of this land, wage system and the financial support of the faculty.

Похожие статьи